16 жовтня 2025 р.Справа №160/29654/25
Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Турова О.М., розглянувши клопотання ОСОБА_1 про забезпечення позову у справі №160/29654/25 за позовною заявою ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Нікопольської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, -
14.10.2025 року через систему «Електронний суд» (документ сформований в системі 13.10.2025 року) до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Нікопольської міської ради, в якій позивач просить суд:
- визнати незаконним та скасувати рішення Виконавчого комітету Нікопольської міської ради № 1164 від 24.09.2025р. «Про затвердження акта комісії з визначення збитків, завданих унаслідок користування земельною ділянкою за адресою: АДРЕСА_1 »;
- зобов'язати відповідача провести повторний розрахунок збитків, виходячи з фактичної площі 175,1 м? та ставки 3 %.
Також у позовній заяві позивачем викладено клопотання про забезпечення позову, в якому останній просить суд:
- зупинити дію рішення Виконавчого комітету Нікопольської міської ради №1164 від 24.09.2025р. «Про затвердження акта комісії з визначення збитків, завданих унаслідок користування земельною ділянкою за адресою: АДРЕСА_1 » до набрання законної сили рішенням суду.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14.10.2025 року зазначена справа розподілена судді Туровій О.М.
Відповідно до частини 1 статті 154 КАС України заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи.
Вимоги до змісту і форми заяви про забезпечення позову встановлено ст.152 КАС України.
При цьому, ч.1 ст.152 КАС України передбачено, що заява про забезпечення позову подається в письмовій формі і повинна містити:
1) найменування суду;
2) повне найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прізвище, ім'я та по батькові) (для фізичних осіб) сторін та інших учасників справи, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), поштовий індекс, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України, реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серію паспорта (для фізичних осіб - громадян України), номери засобів зв'язку, адресу електронної пошти, відомості про наявність або відсутність електронного кабінету;
3) предмет позову та обґрунтування необхідності забезпечення позову;
4) захід забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності;
5) інші відомості, потрібні для забезпечення позову.
Судом встановлено, що клопотання ОСОБА_1 про забезпечення позову фактично викладено окремим абзацом поряд з позовними вимогами у позовній заяві, а не окремим документом, як це передбачено ч.1 ст.152 КАС України, та без зазначення у ньому всіх передбачених цієї нормою реквізитів та відомостей.
Відтак, клопотання про забезпечення позову подано без додержання вимог статті 152 КАС України.
Крім того, ч.4 ст.152 КАС України передбачено, що до заяви додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі.
Судом встановлено, що судовий збір за подання заяви про забезпечення позову позивачем не сплачено.
Відповідно до ч.1 ст.3 Закону України "Про судовий збір" судовий збір справляється за подання до суду позовної заяви та іншої заяви, передбаченої процесуальним законодавством.
За приписами ч.1 ст.4 Закону України "Про судовий збір" судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Відповідно до положень статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2025 рік" встановлено прожитковий мінімум для працездатних осіб з 1 січня 2025 року у розмірі 3028,00 грн.
Приписами пп.6 п.3 ч.2 ст.4 Закону України "Про судовий збір" визначено, що за подання до адміністративного суду заяви про забезпечення доказів або позову, заяви про видачу виконавчого документа на підставі рішення іноземного суду, заяви про зміну чи встановлення способу, порядку і строку виконання судового рішення встановлено ставку судового збору - 0,3 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Водночас, відповідно до ч.3 ст.4 Закону України "Про судовий збір" при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
Таким чином, за подання до адміністративного суду заяви про забезпечення позову судовий збір справляється у розмірі 726,72 грн. (3028,00 грн х 0,3 х 0,8).
Отже, судовий збір за подання заяви про забезпечення позову у справі №160/29654/25 мав бути сплачений у розмірі 762,72 грн. Однак, доказів сплати судового збору за подання клопотання про забезпечення позову суду не надано.
Разом з цим, у прохальній частині позовної заяви позивач просить звільнити її від сплати судового збору через проживання в прифронтовому місті Нікополі.
Розглянувши клопотання позивача про звільнення від сплати судового збору, вивчивши наведені у ньому підстави, суд дійшов висновку про відсутність підстав для його задоволення, з огляду на таке.
Відповідно до частини 1 статті 133 Кодексу адміністративного судочинства України суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою зменшити розмір належних до оплати судових витрат чи звільнити від їх оплати повністю або частково, чи відстрочити або розстрочити сплату судових витрат на визначений строк.
Згідно з частинами 1, 2 статті 8 Закону України “Про судовий збір», враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі. Суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті.
У розумінні приписів вказаної норми відстрочення або розстрочення сплати судового збору, звільнення позивача від його сплати може мати місце за наявності виключних обставин та підтвердження їх належними доказами. Крім того, наведеною статтею передбачено право суду, а не обов'язок щодо відстрочки, розстрочки або звільнення позивача від сплати судового збору.
При цьому визначення майнового стану сторони є оціночним та залежить від доказів, якими обґрунтовується рівень її майнового стану. Якщо залежно від рівня майнового стану сторона позбавлена можливості сплатити судовий збір, то такі обставини є підставою на відстрочення та розстрочення сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення сторони від сплати.
У пункті 55 рішення у справі “Креуз проти Польщі» (“Kreuz v. Poland») від 19 червня 2001 року Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) підкреслив, що обмеження, накладене на доступ до суду, буде несумісним із пунктом 1 статті 6 Конвенції, якщо воно не переслідує законної мети або коли не існує розумної пропорційності між застосованими засобами та законністю цілі, якої прагнуть досягти. ЄСПЛ також вказав, що інтереси справедливого здійснення правосуддя можуть виправдовувати накладення фінансових обмежень на доступ особи до суду.
Положення пункту 1 статті 6 Конвенції про виконання зобов'язання забезпечити ефективне право доступу до суду не означає просто відсутність втручання, але й може вимагати вчинення позитивних дій у різноманітних формах з боку держави; не означає воно й беззастережного права на отримання безкоштовної правової допомоги з боку держави у цивільних спорах і так само це положення не означає надання права на безкоштовні провадження у цивільних справах (рішення ЄСПЛ у справі “Креуз проти Польщі» (“Kreuz v. Poland») від 19 червня 2001 року, пункт 59).
Вимога про сплату судового збору є стримуючою мірою для потенційних позивачів від пред'явлення безрозсудних і необґрунтованих позовів.
Для того, щоб гарантувати справедливий баланс між підтримкою нормального функціонування судової системи і захистом інтересів заявника при поданні позову до суду, внутрішньодержавні суди звільняють від сплати державного мита заявників, які можуть підтвердити свій поганий фінансовий стан (рішення ЄСПЛ у справі “Шишков проти Росії» (“Shishkov v. Russia») від 20 лютого 2014 року, пункт 111).
Разом з тим, національне законодавство встановлює механізм відстрочення та розстрочення сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення від його сплати.
Згідно з частиною другою статті 132 КАС розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Таким законом є Закон України “Про судовий збір».
З його преамбули вбачається, що цей Закон визначає правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору.
Відповідно до статті 1 цього Закону судовий збір - це збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом. Судовий збір включається до складу судових витрат.
Питання відстрочення та розстрочення сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення від його сплати врегульоване статтею 8 Закону України “Про судовий збір», норма якої є спеціальною.
Як слідує зі змісту цієї норми, існує три умови, за яких суд, враховуючи майновий стан сторони та за її клопотанням, може відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення (частина перша статті 8 Закону України “Про судовий збір»), зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати (частина друга цієї ж статті):
1) розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік; або
2) позивачами є: а) військовослужбовці; б) батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів; в) одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю; г) члени малозабезпеченої чи багатодітної сім'ї; ґ) особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; або
3) предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров'ю.
Насамперед варто зауважити, що Законом України “Про судовий збір» визначений перелік осіб, які безумовно звільнені від сплати судового збору у всіх інстанціях у силу закону, який наділяє їх певним статусом, або виходячи із чітко визначеного предмета спору. Цей перелік наведений у статті 5 зазначеного Закону та є вичерпним.
Позивач не відноситься до осіб, які звільнені від сплати судового збору, відповідно до ст.5 Закону України “Про судовий збір».
З аналізу ж статті 8 Закону України “Про судовий збір» чітко слідує, що законодавець, застосувавши конструкцію “суд, враховуючи майновий стан сторони, може…», тим самим визначив, що питання звільнення, зменшення розміру, відстрочення чи розстрочення сплати судового збору осіб, які не зазначені в статті 5, або у справах із предметом спору, не охопленим статтею 5, є правом, а не обов'язком суду навіть за наявності однієї з умов для такого звільнення, зменшення розміру, відстрочення чи розстрочення.
Що ж до самих умов, визначених статтею 8, то вони диференційовані за суб'єктним та предметним застосуванням.
Так, умови, визначені у пунктах 1 та 2 частини першої статті 8, можуть застосовуватися лише до фізичних осіб, котрі перебувають у такому фінансовому стані, що розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру їх річного доходу, та до фізичних осіб, що мають певний соціальний статус, підтверджений державою, - є військовослужбовцями, батьками, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів; одинокими матерями (батьками), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю; особами, які діють в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена.
Щодо третьої умови, визначеної у пункті 3 частини першої статті 8, то законодавець, застосувавши слово “або», не визначив можливість її застосування за суб'єктом застосування, в той же час визначив коло предметів спору, коли така умова може застосовуватись, - лише у разі, коли предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров'ю, тобто особистих майнових та особистих немайнових прав фізичних осіб.
Окремо слід зазначити, що встановлений статтею 8 Закону України “Про судовий збір» перелік умов, за яких особа може бути звільнена від сплати судового збору, також є вичерпним.
Отже, положення частини першої статті 133 КАС України як загальної норми, що регулює питання звільнення від сплати судового збору, деталізовані конкретизуючими нормами спеціального закону - статтями 5 та 8 Закону України “Про судовий збір», що свідчить про необхідність при застосуванні положень статті 133 КАС України та вирішенні питання про звільнення від сплати судового збору осіб, не зазначених у статті 5 Закону України “Про судовий збір», застосовувати критерії, визначені статтею 8 цього Закону.
Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (РИМ, 4.XI.1950), Рекомендація щодо заходів, які полегшують доступ до правосуддя №R(81)7, прийнята Комітетом міністрів Ради Європи 14 травня 1981 року, та практика Європейського суду з прав людини під час застосування цієї Конвенції не визнають необхідність сплати судових витрат обмеженням права доступу до суду. Разом із тим, враховуючи положення пункту 1 статті 6 Конвенції та прецедентну практику Європейського суду з прав людини (зокрема, рішення від 19 червня 2001 року у справі “Креуз проти Польщі» (Kreuz v. Poland)), сплата судових витрат не повинна перешкоджати доступу до суду, ускладнювати цей доступ таким чином і такою мірою, щоб завдати шкоди самій суті цього права, та має переслідувати законну мету.
У зв'язку із цим, при здійсненні правосуддя в адміністративних справах суди повинні вирішувати питання, пов'язані із судовими витратами (зокрема, щодо відстрочення та розстрочення судових витрат, зменшення їх розміру або звільнення від їх сплати), у чіткій відповідності до статей 132, 133 Кодексу адміністративного судочинства України, Закону України №3674-VІ “Про судовий збір», а також інших нормативно-правових актів України, забезпечуючи при цьому належний баланс між інтересами держави у стягненні судового збору за розгляд справ, з одного боку, та інтересами позивача (заявника) щодо можливості звернення до суду, з другого боку.
При цьому, з урахуванням наведених норм права, єдиною підставою для вчинення судом зазначених у цій нормі дій є майновий стан заявника, тобто фізичної або юридичної особи (довідка про доходи, про заробітну плату, пенсію, про наявність на утриманні непрацездатних членів сім'ї, податкова декларація про доходи, тощо). Наведення доводів, обґрунтування пов'язаних з цим обставин, які свідчать про неможливість або утруднення в здійсненні оплати судового збору, а також подання доказів на підтвердження того, що її майновий стан перешкоджав (перешкоджає) сплаті нею судового збору у встановленому законодавством порядку, розмірі і в строки покладається на цю особу.
У розумінні приписів статті 8 Закону України № 3674-VІ “Про судовий збір» відстрочення або розстрочення сплати судового збору, зменшення розміру судового збору, звільнення його від сплати може мати місце за наявності виключних обставин. При цьому, скаржник має довести існування фінансових труднощів.
Водночас, позивачем не надано суду жодних доказів наявності обставин щодо відсутності коштів на оплату судового збору, як підстави для звільнення від сплати судового збору.
Суд зазначає, що обов'язок сплати судового збору слугує гарантуванню принципу рівності всіх осіб у правах щодо доступу до суду. При цьому, судовий збір виконує не тільки фіскальну, а й дисциплінуючу функцію. Він є одним із способів стимулювання належного виконання учасниками відповідних правовідносин своїх прав та обов'язків, передбачених законами України, у зв'язку з чим, безпідставне звільнення від його сплати окремих осіб може свідчити про надання одній із сторін незаконної переваги перед іншою.
За таких обставин, клопотання ОСОБА_1 про звільнення від сплати судового збору за подання клопотання про забезпечення позову задоволенню не підлягає.
Відповідно до ч.7 ст.154 КАС України суд, встановивши, що заяву про забезпечення позову подано без додержання вимог статті 152 цього Кодексу, повертає її заявнику без розгляду, про що постановляє ухвалу.
Враховуючи вищевикладені обставини та зважаючи на те, що КАС України містить пряму норму закону щодо повернення без розгляду заяви про забезпечення позову у разі невідповідності її вимогам ст.152 КАС України, та виключень з такої норми не передбачено, суд дійшов висновку, що клопотання ОСОБА_1 про забезпечення позову у справі №160/31470/24, викладене у її позовній заяві, підлягає поверненню без розгляду.
Керуючись ст.ст. 152,154 КАС України, суд -
У задоволенні клопотання ОСОБА_1 про звільнення від сплати судового збору - відмовити.
Клопотання ОСОБА_1 про забезпечення позову у справі №160/29654/25 за позовною заявою ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Нікопольської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії - повернути позивачеві без розгляду.
Ухвала набирає законної сили відповідно до статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до Третього апеляційного адміністративного суду в порядку та у строки, передбачені статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя: О.М. Турова