17 жовтня 2025 рокуСправа №160/21408/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Турлакової Н.В.
розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,-
До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в якому позивач просить суд:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо нарахування ОСОБА_1 пенсії у зв'язку з втратою годувальника через відмову у переході на інший вид пенсії у зв'язку з втратою годувальника відповідно до ст.37 Закону України "Про державну службу;
- скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 25.02.2025 №912350122883;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області перевести ОСОБА_1 на пенсію у зв'язку з втратою годувальника на підставі статті 37 Закону України "Про державну службу з 27.01.2025 року в розмірі 70% суми заробітку ОСОБА_2 ;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області здійснити розрахунок пенсії ОСОБА_1 в зв'язку з втратою годувальника на підставі довідки Дніпровського апеляційного суду від 24.10.2024 №04.2-33/382/2024 про посадовий оклад судді апеляційного суду.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач перебуває на обліку у ГУ ПФУ в Дніпропетровській області та до 2025 року отримувала трудову пенсію за віком. Після смерті чоловіка, судді у відставці, позивач звернулась до відповідача із заявою про переведення з пенсії за віком на пенсію по втраті годувальника. Рішенням від 25.02.2025 року відповідачем було призначено пенсію у звязку з втратою годувальника із розрахунку 50% від розрахованого відповідачем розміру пенсії покійного чоловіка. Проте позивачу не було роз'яснено про можливість оформлення пенсії у зв'язку із втратою годувальника розрахованої з розміру пенсії за віком годувальника як за Законом №1058, так і за Законом №3723, а також не було поінформовано про те, чи мав суддя апеляційного суду у відставці ОСОБА_2 право на пенсію за віком на підставі Закону №3723, а якщо мав, то який її розмір підлягав нарахуванню. Позивач вважає протиправним не призначення пенсії у разі втрати годувальника відповідно до Закону України "Про державну службу".
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15.08.2025 року відкрито провадження у справі та призначено розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами (письмове провадження).
Від відповідача надійшли матеріали пенсійної справи позивача та її чоловіка ОСОБА_2 . Відзив від ГУ ПФУ в Дніпропетровській області на адресу суду не надходив.
Статтею 261 КАС України визначенні особливості подання заяв по суті справи у спрощеному позовному провадженні, а саме відзив подається протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення відповідачу ухвали про відкриття провадження у справі (ч.1). Позивач має право подати до суду відповідь на відзив, а відповідач - заперечення протягом строків, встановлених судом в ухвалі про відкриття провадження у справі (ч.2).
Відповідно до положень ч.6 ст.162 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Враховуючи обставини ненадання відповідачем відзиву у встановлений строк (протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення відповідачу ухвали про відкриття провадження у справі) та законодавчу встановлену послідовність надання письмових заяв по суті, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
На підставі викладеного вище, суд зазначає, що останній вжив заходи, щодо належного повідомлення відповідача про розгляд даної справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні, у порядку визначеним КАС України.
Відповідно до ч.1 ст.257 КАС України, за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.
За приписами ч.5 ст.262 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
За викладених обставин, у відповідності до вимог ст.ст.258, 262 КАС України, справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні.
Дослідивши чинне законодавство та матеріали справи, суд встановив наступне.
Згідно копії свідоцтва про шлюб НОМЕР_1 між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладено шлюб. Прізвище дружини після укладання шлюбу ОСОБА_4 .
ОСОБА_2 - суддя у відставці апеляційного суду Дніпропетровської області, що підтверджується посвідченням судді у відставці № НОМЕР_2 .
Згідно копії свідоцтва про смерть серії НОМЕР_3 від 13.01.2025 року ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 перебуває на обліку в ГУ ПФУ в Дніпропетровській області та отримує пенсію у разі втрати годувальника на підставі Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" з 01.03.2025 року, що підтверджується рішенням ГУ ПФУ в Дніпропетровській №912350122883 від 25.02.2025 року.
Згідно рішення №912350122883 від 25.02.2025 року годувальник - ОСОБА_2 , страховий стаж 39 років 3 місяці 25 днів. Розмір пенсії годувальника 17255,39 грн.
Розмір пенсії ОСОБА_1 - 50% від розміру пенсії годувальника - 8627,70 грн.
Позивач вважає протиправним призначення пенсії у разі втрати годувальника відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", і не за нормами Закону України "Про державну службу", що і стало підставою звернення до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку вказаним обставинам, суд виходить з наступного.
Відповідно до ч. 2 ст. 19, ч. 1 ст. 46 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття, з незалежних від них обставин, а також у старості та у інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до абз. 22 ст. 1, ч. 1 ст. 9, ст. 10 Закону «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», пенсія - це щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім'ї у випадках визначених цим Законом.
Відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати:1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором.
Згідно рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області №912350122883 від 25.02.2025 року ОСОБА_1 переведено на вид пенсії у зв'язку із втратою годувальника відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Так, 01.05.2016 року набув чинності Закон України «Про державну службу» №889, пунктами 10 та 12 Прикінцевих та Перехідних положень якого установлено, що державні службовці, які на день набрання чинності цим Законом займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених статтею 25 Закону України «Про державну службу» №3723 та актами Кабінету Міністрів України мають право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» №3723 у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Для осіб, які на день набрання чинності цим Законом мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених статтею 25 Закону України «Про державну службу» №3723 та актами Кабінету Міністрів України, зберігається право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» №3723 у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Відповідно до абз.5 ч. 2 ст. 46 Закону України «Про державну службу» до стажу державної служби зараховується час перебування на посадах суддів.
Аналогічні норми містяться і у «Порядку обчислення стажу державної служб», затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 25.03.2016 року №229 та «Порядку обчислення стажу державної служби», затвердженому постановою Кабінету Міністрів України 03.05.1994 року №283 (який був чинним до 25.03.2016 року).
Згідно з ч. 1, 13, 14 ст. 37 Закону України «Про державну службу» №3723-ХІІ на одержання пенсії державних службовців мають право чоловіки, які досягли віку 62 роки, та жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абз. 1 ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», у тому числі стажу державної служби не менш як 10 років, та які на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку.
У разі смерті особи у період перебування на державній службі за наявності у померлого годувальника стажу державної служби не менше 10 років непрацездатним членам сім'ї померлого годувальника, які були на його утриманні (при цьому дітям - незалежно від того, чи були вони на утриманні померлого годувальника), призначається пенсія у зв'язку з втратою годувальника на одного непрацездатного члена сім'ї у розмірі 70 відсотків суми заробітної плати померлого годувальника, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, а на двох і більше членів сім'ї - 90 відсотків. До непрацездатних членів сім'ї належать особи, зазначені у ст. 36 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Право на призначення пенсії у зв'язку з втратою годувальника на умовах, передбачених частиною десятою цієї статті, мають також непрацездатні члени сім'ї померлої особи, яка отримувала або мала право на пенсію за цим Законом.
Аналіз вищезазначених норм дає підстави для висновку про те, що Законами України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV та «Про державну службу» №3723-ХІІ регламентовано різні умови призначення пенсії у зв'язку з втратою годувальника.
Отже, за наявності умов, передбачених Законом України «Про державну службу» - стажу державної служби у особи, на утриманні якого перебував позивач, останній має право на таку пенсію. Крім того, право на призначення пенсії у зв'язку з втратою годувальника особам, які були на його утриманні до отримання права на вихід на відповідну пенсію годувальником, законодавець пов'язує з наявністю у померлого стажу державної служби не менше 10 років та факту непрацездатності утриманця.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 16.12.2021 у справі №752/5153/17.
Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду вже розглядав справу №236/3193/16-а, в якій висловлювався щодо права утриманців судді, що перебував у відставці, та отримував щомісячне довічне грошове утримання, на отримання пенсії у зв'язку із втратою годувальника на підставі ст. 37 Закону України «Про державну службу» №3723-ХІІ у розмірі 70% від заробітної плати судді.
У постанові від 09 листопада 2018 року у справі №236/3193/16-а Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду дійшов висновку, що право на призначення пенсії у зв'язку з втратою годувальника на умовах, передбачених ч. 10 ст. 37 Закону №3723, мають також непрацездатні члени сім'ї померлої особи, яка отримувала або мала право на пенсію за цим Законом. Розповсюдивши право на особу, законодавець шляхом прийняття закону поширив і право членів сім'ї цієї особи при призначенні пенсії на випадок втрати годувальника у разі її смерті, тобто позивача, відповідно до ст. 37 Закону № 3723-XII.
Крім того, Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду в постанові від 21.12.2021 року у справі №440/7341/20 сформував висновок, що частину першу статті 37 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» слід застосовувати з урахуванням того, що розмір пенсії у зв'язку із втратою годувальника - судді у відставці, що отримував щомісячне довічне грошове утримання і на час смерті мав право на пенсію за віком на підставі ст. 37 Закону України «Про державну службу» №3723-XII від 16.12.1993 року, визначається на вибір заявника, що звернувся за призначенням пенсії у зв'язку із втратою годувальника у розмірі: 70% від розміру пенсії за віком, обчисленої на підставі ст. 37 Закону України «Про державну службу» № 3723-XII від 16.12.1993 року, або 50% від розміру пенсії за віком, обчисленої на підставі Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» № 1058-ІV від 09.07.2003 року.
Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 21.12.2021 року у справі №440/7341/20 та зазначив, що судова палата, заперечуючи можливість застосування як базової величини розміру щомісячного довічного грошового утримання судді, вважає за можливе застосування на вибір утриманця розміру пенсії за віком, на яку суддя мав право на підставі ст. 37 Закону №3723, або пенсії за віком, визначеної на підставі Закону №1058-ІV.
Цей правовий висновок прямо не суперечить правовому висновку, що виплата довічного грошового утримання нерозривно пов'язана з конституційно визначеним статусом професійного судді, не є видом пенсії у розумінні законодавства, а відтак її розмір не може бути базовою величиною при розрахунку розміру пенсії у зв'язку з втратою годувальника, у випадку призначенні такої пенсійної виплати непрацездатним членам сім'ї судді.
При цьому, заперечуючи можливість застосування як базової величини розміру щомісячного довічного грошового утримання судді, суд вказує на можливість застосування на вибір утриманця розміру пенсії за віком, на яку суддя мав право на підставі статті 37 Закону №3723, або пенсії за віком, визначеної на підставі Закону № 1058-ІV.
Відповідно до ч. 1, 2 статті 138 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» №2453-VI суддя, який вийшов у відставку, при досягненні пенсійного віку, виплачується пенсія на умовах, передбачених статтею 37 Закону України «Про державну службу» або за його вибором щомісячне довічне утримання.
Суддя який не досяг пенсійного віку, отримує щомісячне довічне утримання. При досягнення таким суддею пенсійного віку за ним зберігається право на отримання щомісячного грошового утримання чи за його вибором призначається пенсія на умовах, передбачених ст. 37 Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 року №3723-XII.
Пунктом 10 ст. 37 Закону України «Про державну службу» №3723-XII від 16.12.1993 року передбачено що в разі смерті особи в період перебування на державній службі за наявності у померлого годувальника стажу державної служби не менше 10 років непрацездатним членам сім'ї померлого годувальника, які були на його утриманні, призначається пенсія у зв'язку з втратою годувальника на одного непрацездатного члена сім'ї в розмірі 70% суми заробітної плати померлого годувальника, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, а на 2-х і більше членів сім'ї - 90% відсотків. До непрацездатних членів сім'ї належать особи, зазначені у статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Право на призначення пенсії у зв'язку з втратою годувальника на умовах, передбачених частиною десятою цієї статті, мають також непрацездатні члени сім'ї померлої особи, яка отримувала або мала право на пенсію за цим Законом.
У лютому 2015 року вступив в законну силу Закон України «Про забезпечення права на справедливий суд» №192-VIII від 12.02.2015 року, розділ 10 якого визначав cтатус судді у відставці.
Згідно ст.ст. 141-142 цього Закону суддя у відставці мав право на призначення йому пенсії на умовах передбачених ст. 37 Закону України «Про державну службу», або за його вибором право на отримання щомісячного довічного утримання.
Аналогічним чином визначав право судді у відставці на пенсійне забезпечення, а також права утриманців померлого судді у відставці на отримання пенсії на випадок втрати годувальника та Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо пенсійного забезпечення» №213-VIII від 02.03.2015 року, яким було змінено назву статті 37 Закону України «Про державну службу» на нову назву «Пенсійне забезпечення державних службовців».
Відповідно до змісту частини 10 ст. 37 цього Закону право на отримання пенсії у зв'язку з втратою годувальника мають також непрацездатні члени сім'ї померлої особи, які отримували або мали право на пенсію за цим законом.
Закон України «Про державну службу» №3723-XII від 16.12.1993 року втратив чинність на підставі Закону України «Про державну службу» №889 -VIII від 10.12.2015 року за винятком ст. 37 Закону України «Про державну службу» № 3723-XII від 16.12.1993 року, яка повинна застосовуватися до осіб, зазначених у пунктах 10 і 12 розділу 11 Закону України «Про державну службу» №889 -VIII від 10.12.2015 року.
Згідно п.10 і 12 розділу 11 Закону України «Про державну службу» №889 -VIII від 10.12.2015 року та Закону України «Про судоустрій і статус суддів» державні службовці які на момент набрання законної сили цим законом мають стаж роботи на державній службі 10 або 20 років на посадах віднесених до відповідних категорій держслужбовців, визначених ст. 25 Закону України «Про державну службу» мають право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» №3723-XII від 16.12.1993 року з наступними змінами.
Пункт 13 розділу 11 Закону України «Про державну службу» №889 -VIII від 10.12.2015 року передбачає, що за особами, які на день набрання чинності цим Законом, перебувають у відставці, відповідно до вимог ст. 31 Закону України «Про державну службу» №3723-XII з наступними змінами, зберігаються гарантії, передбачені цією статтею.
Про реалізацію права судді на відставку за нормами Закону України «Про судоустрій і статус суддів» №2453-VI від 7 липня 2010 року йде мова і в змісті п.25. ч.2 розділу 12 «Остаточних і перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» №1402-8 від 02.06.2016 року.
Рішенням Конституційного Суду України у справі №1-8/2016 року від 8 червня 2016 року за № 4-рп/2016 року (конституційне подання Верховного Суду України щодо конституційності положень ч.3, абзаци 1-2,4,6 ч. 5 ст.141 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та положень пункту 5 розділу 3 «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо пенсійного забезпечення» визнані такими, що не відповідають Конституції.
Положення Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 7 липня 2010 року № 2423 в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року № 213-VIII, Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24 грудня 2015 року № 911-VIII і положення Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» щодо пенсійного забезпечення від 2 березня 2015 року №213, визнані неконституційними, і втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення.
Таким чином, оскільки годувальник ОСОБА_2 помер, його дружина, яка перебувала на його утриманні (що не заперечується відповідачем), має право на призначення пенсії у зв'язку з втратою годувальника на підставі ст. 37 Закону № 3723-XII, а тому відповідно наявні правові підстави для переведення позивача з пенсії в разі втрати годувальника, призначеної їй на підставі Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», на пенсію державного службовця у зв'язку з втратою годувальника відповідно до Закону №3723-XII.
Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 25 травня 2022 року у справі №409/2218/17.
Таким чином, суд дійшов висновку про протиправність оскаржуваного рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області №912350122883 від 25.02.2025 року та наявність підстав для його скасування.
При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.
При цьому, Європейський суд з прав людини у рішенні від 29.06.2006 у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.
У рішенні від 31.07.2003 у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.
Отже, обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.
З урахуванням викладеного та з метою ефективного захисту прав позивача суд вважає за необхідне зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити ОСОБА_1 пенсію у зв'язку із втратою годувальника ОСОБА_2 - судді у відставці, у розмірі 70% від розміру пенсії за віком, обчисленої на підставі ст. 37 Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 року.
Стосовно дати з якої необхідно призначити пенсію, то згідно роздруківки "Перерахунок пенсії.Версія: 1.6.78.1. Дата-час розрахунку:25.02.2025 08:19", ОСОБА_1 пенсію у разі втрати годувальника на підставі Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" призначено з 01.03.2025, відтак саме з цієї дати суд вважає за необхідне призначити позивачу пенсію у зв'язку із втратою годувальника ОСОБА_2 - судді у відставці, у розмірі 70% від розміру пенсії за віком, обчисленої на підставі ст. 37 Закону України «Про державну службу».
Щодо позовної вимоги про зобов'язання відповідача здійснити розрахунок пенсії ОСОБА_1 в зв'язку з втратою годувальника на підставі довідки Дніпровського апеляційного суду від 24.10.2024 №04.2-33/382/2024 про посадовий оклад судді апеляційного суду, то вона задоволенню не підлягає, оскільки на виконання зазначеного рішення суду відповідачем ще не здійснено призначення пенсії позивачу, що свідчить про передчасність позовних вимог.
Згідно з частиною 1 статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Згідно з ч. 1 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Враховуючи вищезазначене та оцінюючи надані докази в сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до частини 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Суд дійшов висновку щодо наявності підстав для стягнення за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача сплаченого ним суму судового збору у розмірі 605,60 грн.
Керуючись ст.ст.241-250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 , АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, м.Дніпро, вул.Набережна Перемоги, 26, ЄДРПОУ 21910427) про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,- задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 25.02.2025 №912350122883 про призначення ОСОБА_1 пенсію у разі втрати годувальника на підставі Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити з 01.03.2025 року ОСОБА_1 пенсію у зв'язку із втратою годувальника ОСОБА_2 - судді у відставці, у розмірі 70% від розміру пенсії за віком, обчисленої на підставі ст. 37 Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 року.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, м.Дніпро, вул.Набережна Перемоги, 26, ЄДРПОУ 21910427) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 , АДРЕСА_1 ) судові витрати зі сплати судового збору у сумі 605,60 грн.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя Н.В. Турлакова