м. Вінниця
16 жовтня 2025 р. Справа № 120/10047/25
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Свентуха Віталія Михайловича, розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Дмитришиної Тетяни Іванівни до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,-
до Вінницького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Дмитришиної Тетяни Іванівни до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії.
Позовні вимоги мотивовані протиправністю рішення Комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 , що оформлене протоколом №47 від 23.06.2025 року в частині відмови позивачу у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період.
Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду відкрито провадження в адміністративній справі та призначено її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Даною ухвалою також надано відповідачу строк на подання відзиву.
На адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просить відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, оскільки згідно з інформацією, отриманою шляхом електронної інформаційної взаємодії з іншими інформаційно-комунікаційними системами, реєстрами (у тому числі публічними), базами (банками) даних, держателями (розпорядниками, адміністраторами) яких є державні органи, було з'ясовано, що станом на день подання заяви про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, позивачем не було дотримано вимог статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" в частині подання документів, що підтверджують право на відстрочку, або копії таких документів, засвідчені в установленому законом порядку, зазначені у переліку згідно з додатком 5.
Розглянувши матеріали адміністративної справи, суд встановив наступне.
ОСОБА_1 звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_1 із заявою про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації згідно пункту 3 частини 1 статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", у зв'язку з перебуванням на утриманні трьох і більше дітей віком до 18 років.
Однак, рішенням комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 , оформленим протоколом №47 від 23.06.2025 року, ОСОБА_1 відмовлено у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, у зв'язку із відсутністю документів, визначених у Додатку 5 до Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 року №560, та необхідних для підтвердження права на відстрочку на підставі пункту 3 частини 1 статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".
Не погоджуючись із таким рішенням, позивач звернувся з цим позовом до суду.
Визначаючись щодо заявлених позовних вимог, суд виходить із наступного.
Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з частинами 1, 2 статті 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.
Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.
Відповідно до статті 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
У зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, Указом Президента України від 24.02.2022 року №64/202, затвердженим Законом України від 24.02.2022 року №2102-IX, в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який в подальшому неодноразово продовжувався.
Зокрема, останнім Указом Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" № 478/2025 від 14 липня 2025 року, продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 07 серпня 2025 року строком на 90 діб.
Таким чином, на дату ухвалення рішення у цій справі в Україні діє воєнний стан, правовий режим якого визначається Законом України "Про правовий режим воєнного стану" від 12 травня 2015 року № 389-VIII.
Указом Президента України "Про загальну мобілізацію" від 24.02.2022 року №69/2022 оголошено про загальну мобілізацію на території Вінницької, Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Закарпатської, Запорізької, Івано-Франківської, Київської, Кіровоградської, Луганської, Львівської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Харківської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької, Чернігівської областей, міста Києва.
Закон України "Про військовий обов'язок і військову службу" № 2232-ХІІ від 25.03.1992 року (далі - Закон № 2232-XII) здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби.
Частиною 1 статті 1 Закону № 2232-ХІІ визначено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Закон України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" №3543-ХІІ від 21.10.1993 року (далі - Закон №3543-XII) встановлює правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, визначає засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов'язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов'язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів.
Відповідно до статті 1 Закону №3543-ХІІ мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.
Частиною 1 статті 22 Закону №3543-ХІІ визначені обов'язки громадян щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації, а саме: з'являтися за викликом до ІНФОРМАЦІЯ_5 у строк та місце, зазначені в повістці (військовозобов'язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, військовозобов'язані, резервісти розвідувальних органів України - за викликом відповідного підрозділу розвідувальних органів України), для взяття на військовий облік військовозобов'язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період, направлення для проходження медичного огляду; надавати в установленому порядку під час мобілізації будівлі, споруди, транспортні засоби та інше майно, власниками яких вони є, Збройним Силам України, іншим військовим формуванням, силам цивільного захисту з наступним відшкодуванням державою їх вартості в порядку, встановленому законом; проходити медичний огляд для визначення придатності до військової служби згідно з рішенням військово-лікарської комісії чи відповідного районного (міського) ІНФОРМАЦІЯ_5, закладів охорони здоров'я Служби безпеки України, а у розвідувальних органах України - за рішенням керівників відповідних підрозділів або військово-лікарської комісії Служби зовнішньої розвідки України, розвідувального органу Міністерства оборони України, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону.
В свою чергу, статтею 23 Закону №3543-ХІІ передбачена відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації.
Згідно з пунктом 3 частини 1 статті 23 Закону №3543-ХІІ не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов'язані жінки та чоловіки, на утриманні яких перебувають троє і більше дітей віком до 18 років, крім тих, які мають заборгованість із сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму платежів за три місяці.
Відповідно до Додатку 5 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 року № 560, документами, що підтверджують право на відстрочку для жінок та чоловіків, на утриманні яких перебувають троє і більше дітей віком до 18 років, крім тих, які мають заборгованість із сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму платежів за три місяці, є: свідоцтво про народження кожної дитини із зазначенням батьківства військовозобов'язаного та (або) рішення суду про встановлення факту перебування дитини (дітей) на утриманні військовозобов'язаного (за наявності), інші документи, на підставі яких у військовозобов'язаного виник обов'язок утримувати падчерку, пасинка до досягнення ними 18 років відповідно до статті 268 Сімейного кодексу України (за наявності), та один з таких документів: свідоцтво про шлюб з матір'ю (батьком) дітей (трьох і більше); рішення суду про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дітей з батьком (матір'ю), що є військовозобов'язаним; рішення органу опіки і піклування про визначення місця проживання дітей з батьком (матір'ю), що є військовозобов'язаним; письмовий договір між батьками про те, з ким з батьків будуть проживати діти, та про участь другого з батьків у їх вихованні; свідоцтво про шлюб з матір'ю (батьком) дітей (трьох і більше) та документи, які свідчать про відсутність у малолітніх, неповнолітніх падчерки, пасинка матері, батька, діда, баби, повнолітніх братів та сестер або про те, що такі особи не можуть з поважних причин надавати їм належне утримання (свідоцтво про смерть; витяг з Єдиного реєстру осіб, зниклих безвісти за особливих обставин; рішення суду про визнання безвісно відсутнім або оголошення померлим; вирок суду, за яким особа відбуває покарання у місцях позбавлення волі; висновок медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я чи витяг з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи, якщо зазначені мати, батько, дід, баба, повнолітні брати та сестри самі потребують постійного догляду; рішення суду про позбавлення батьківських прав матері, батька); інформація з Єдиного реєстру боржників про відсутність в Реєстрі відомостей про військовозобов'язаного за категорією стягнення (характером зобов'язання) "стягнення аліментів" з датою формування такої інформації не пізніше ніж за п'ять днів до дня подання заяви про надання відстрочки.
Надаючи оцінку доводам позивача, що надані разом із заявою про надання відстрочки від призову документи свідчать про те, що на його утриманні перебувають троє дітей, які не досягли 18 років, а тому наявні підстави для надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації підставі пункту 3 частини 1 статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", суд зазначає наступне.
Відповідно до частин другої та четвертої статті 3 Сімейного кодексу України (далі - СК України) сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.
Подружжя вважається сім'єю і тоді, коли дружина та чоловік у зв'язку з навчанням, роботою, лікуванням, необхідністю догляду за батьками, дітьми та з інших поважних причин не проживають спільно.
Дитина належить до сім'ї своїх батьків і тоді, коли спільно з ними не проживає.
Сім'я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.
Згідно із статтею 133 СК України якщо дитина народилася у подружжя, дружина записується матір'ю, а чоловік - батьком дитини.
Так, судом встановлено, що відповідно до свідоцтв про народження Серія НОМЕР_1 та Серія НОМЕР_2 , ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є батьками двох неповнолітніх дітей - ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) та ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ).
Надалі, відповідно до свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_3 від 26.04.2022 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 було зареєстровано шлюб.
У позивача та його дружини ОСОБА_5 є неповнолітній син ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .
Отже, суд констатує, що позивач є батьком 3 (трьох) дітей, які не досягли 18 років, запис щодо чого наявний в свідоцтвах про народження усіх трьох дітей.
При цьому, факт перебування на утриманні позивача сина від шлюбу з ОСОБА_5 підтверджується свідоцтвом про реєстрацію шлюбу та свідоцтвом про народження.
Щодо перебування на утриманні позивача ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , суд зазначає, що в силу вимог частини першої статті 180 СК України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Згідно з частинами 1-2 статті 181 Сімейного кодексу України способи виконання батьками обов'язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними.
За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі.
Статтею 157 Сімейного кодексу України передбачено, що питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою цієї статті. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини. Батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов'язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Договір укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню.
Відповідно до статті 160 Сімейного кодексу України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.
У даному випадку, 02 травня 2025 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір про визначення місця проживання дітей, участь другого з батьків у їх вихованні та сплату аліментів на дітей.
Згідно з пунктом 3 Договору, за домовленістю батьків, даним договором встановлюється обов'язок утримувати дітей покладається рівнозначно на обох батьків, у тому числі в додаткових витратах на дітей, що викликані особливими обставинами (розвитком здібностей дітей, їх хворобою, каліцтвом тощо).
За домовленістю батьків, даним договором встановлено обов'язок батька сплачувати матері на утримання дітей аліменти в розмірі 33% від всіх доходів щомісяця, шляхом особистого передавання коштів, відсотковому відшкодуванні матері від батька грошових коштів від вартості необхідних для лікування дітей лікарських засобів (лікувальних препаратів), шляхом особистого передавання коштів.
Відповідно до нотаріально посвідченої заяви від 12 липня 2024 року, ОСОБА_2 підтвердила, що ОСОБА_1 взяв на себе зобов'язання щодо утримання дітей та належним чином виконує його, здійснюючи щомісячні платежі на банківський рахунок.
Крім того, згідно з довідкою Тульчинського відділу державної виконавчої служби у Тульчинському районі Вінницької області №12562/22.17-25 від 12.05.2025 року, яка видана ОСОБА_1 , вказано про відсутність виконавчих проваджень на користь фізичних, юридичних осіб та держави.
Відтак, вказаними матеріалами підтверджено факт утримання позивачем його дітей ОСОБА_3 та ОСОБА_4
Таким чином, доказами, які місяться у матеріалах справи доведено факт перебування на утриманні позивача трьох дітей віком до 18 років та відсутність у нього заборгованості по сплаті аліментів.
З огляду на викладене, суд дійшов до висновку, що заяву позивача про надання відстрочки від призову під час мобілізації відповідач розглянув поверхнево, зокрема не конкретизував, яких документів не вистачає для прийняття рішення про надання відстрочки, не надав належної оцінки доказам утримання позивачем його неповнолітніх дітей та відсутності заборгованості по сплаті аліментів, що свідчить про протиправність рішення Комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 , оформлене протоколом №47 від 23.06.2025 року, щодо відмови ОСОБА_1 у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації.
При цьому, суд звертає увагу на правові висновки Верховного Суду у постанові №280/1155/23 від 19 грудня 2024 року в якій суд касаційної інстанції вказав, що суб'єкт владних повноважень повинен уникати прийняття рішень, що містять невмотивовані висновки або обґрунтовані загальними фразами, а не конкретними аргументами, що повинні містити відповідь на ключові питання, за яких виник спір. Тому негативне для особи рішення повинно бути належним чином вмотивоване.
Надаючи оцінку вимогам зобов'язального характеру, то суд зазначає, що у разі, якщо суб'єктом владних повноважень на момент прийняття рішення не перевірено дотримання суб'єктом звернення усіх визначених законом умов або при прийнятті такого рішення суб'єкт владних повноважень має дискреційні повноваження, то суд повинен зобов'язати його прийняти рішення з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
На підставі викладеного та враховуючи компетенцію відповідача, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги зобов'язального характеру підлягають частковому задоволенню у спосіб зобов'язання ІНФОРМАЦІЯ_1 повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 3 частини 1 статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з нормами частин першої, другої статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд дійшов висновку, про наявність підстав для часткового задоволення даного адміністративного позову.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд вказує, що відповідно до частини 3 статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки позовні вимоги задоволено частково, на користь позивача належить стягнути сплачений ним судовий збір за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а саме 605,60 грн.
Стосовно відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, суд виходить з наступного.
Згідно з частиною 1 статті 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Відповідно до частини 2 статті 134 КАС України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина 3 статті 134 КАС України).
Приписами частини 4-6 статті 134 КАС України передбачено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Судом встановлено, що в підтвердження понесення витрат на правничу допомогу представником позивача надано договір про надання правової (правничої) допомоги, захисту та представництва №02-1/06/25 від 02 червня 2025 року, платіжну інструкцію №@2PL545781 від 14 липня 2025 року про оплату 7500,00 грн., ордер на надання правничої (правової) допомоги Серія АВ №1207065.
Надаючи оцінку документам, поданим на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу, суд вважає, що їх заявлений розмір в сумі 7500,00 грн. відповідає критерію співмірності та розумності, відповідає обсягу наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, а також складності справи.
Відтак, суд приходить до висновку, що витрати, понесені позивачем на професійну правничу допомогу в сумі 7500,00 грн., підтверджені належними та допустимими доказами, а тому є обґрунтованими.
При цьому, слід врахувати частковість задоволення позовних вимог позивача та положення частини третьої статті 139 КАС України, відповідно до якої, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Отже, суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу адвоката в розмірі 3750,00 грн.
Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 , оформлене протоколом №47 від 23.06.2025 року, щодо відмови ОСОБА_1 у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації.
Зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_1 повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 3 частини 1 статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
В задоволенні решти вимог відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 сплачений при зверненні до суду судовий збір в сумі 605,60 грн. (шістсот п'ять гривень 60 копійок) та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 3750,00 грн. (три тисячі сімсот п'ятдесят гривень) за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення (ухвалу) суду або якщо розгляд справи здійснювався в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 );
Відповідач: ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_5 ).
Суддя Свентух Віталій Михайлович