Справа №345/5176/25
Провадження № 2/345/2353/2025
17.10.2025 р. м.Калуш
Калуський міськрайонний суд Івано-Франківської області в складі головуючого судді Якиміва Р.В., секретаря судового засідання Гладенької Л.Ф., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія Управління Активами», третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Остапенко Євген Миколайович, Індустріальний відділ державної виконавчої служби у місті Харкові Східного Міжрегіонального управління Міністерства юстиції про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню,
позивач звернулася в суд з позовом до ТОВ «Фінансова Компанія Управління Активами», третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Остапенко Євген Миколайович, Індустріальний відділ державної виконавчої служби у місті Харкові Східного Міжрегіонального управління Міністерства юстиції про визнання виконавчого напису нотаріуса про стягнення заборгованості таким, що не підлягає виконанню, посилаючись на те, що 28.06.2021 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Остапенко Є.М. вчинено виконавчий напис, зареєстрований в реєстрі за №245428, яким нотаріусом запропоновано звернути стягнення з позивача заборгованості в розмірі 26105,82 грн.
Позивач зазначає, що цей виконавчий напис вчинено приватним нотаріусом незаконно, оскільки, ним не отримано жодних вимог про стягнення боргу від відповідача. Крім того у відповідних матеріалах відсутній будь який належний документ, який би свідчив про розрахунки між кредитором і боржником. Документ на якому було вчинено виконавчий напис нотаріально не посвідчувався. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості проводиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.1999 року №1172 у редакції станом на час вчинення оспорюваного виконавчого напису стосувався лише нотаріально посвідчених договорів, при наявності безспірності заборгованості перед стягувачем та дотримання ним строків звернення. Позивач вважає, що виконавчий напис нотаріуса №245428 від 28.06.2021 вчинено з порушенням вимог закону, у зв'язку з чим просить суд визнати вказаний виконавчий напис нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, а також стягнути з відповідача судові витрати.
Ухвалою Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 22.09.2025 року відкрито спрощене позовне провадження, запропоновано відповідачу у п'ятнадцятиденний строк з дня отримання копії ухвали подати відзив на позов з доказами на підтвердження обставин, що підтверджують заперечення проти позову.
Позивач в судове засідання подав заяву про розгляд справи у його відсутності, позов підтримує.
Відповідачем в судове засідання подано заяву про зменшення витрат на правничу допомогу,зокрема, зазначено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката не є спів розмірним, загальна вартість витрат на його думку має складати 3000,00 грн..
Відповідачем у строк, встановлений в ухвалі про відкриття провадження у справі, не надано відзиву на позов без поважних причин, тобто своїм правом подати відзив на позовну заяву відповідач не скористався, а тому суд вирішує спір за наявними матеріалами справи, відповідно до вимог ч. 8 ст. 178 ЦПК України.
Представники третіх осіб в судове засідання не з'явилися з невідомих суду причин, клопотань не подавали.
Згідно ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Суд, дослідивши матеріали справи, приходить до висновку, що позов підлягає до часткового задоволення, виходячи з наступних підстав.
Судом встановлено, що 28.06.2021 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Остапенко Є.М. вчинено виконавчий напис, зареєстрований в реєстрі за №245428, яким нотаріусом запропоновано звернути стягнення з позивача заборгованості в розмірі 26105,82 грн.
На підставі вищезазначеного виконавчого напису, вчиненого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Остапенко Є.М. було відкрито виконавче провадження .
Статтею 87 Закону України «Про нотаріат» передбачено, що для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до ст.88 Закону України «Про нотаріат» нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку.
Таким чином, нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України (ст.18 ЦК України, ст.87 Закону України «Про нотаріат»).
Відповідно до пунктів 1 та 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року №1172 «Про затвердження переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріуса», для одержання виконавчого напису щодо стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин додаються: а) оригінал кредитного договору; б) засвідчена стягувачем виписка з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувача про непогашення заборгованості.
Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22.02.2017 року у справі №826/20084/14, яка була залишена без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України від 01.11.2017 року та Постановою Великої палати Верховного Суду від 20.06.2018 року відмовлено в задоволенні заяви Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 01 листопада 2017 року, було визнано незаконною і не чинною Постанову Кабінету Міністрів України № 662 від 26.11.2014 року «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів в частині, у тому числі: «Кредитні договори, за якими боржниками допущено прострочення платежів за зобов'язаннями. Для одержання виконавчого напису додаються: а) оригінал кредитного договору; б) засвідчена стягувачем виписка з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувача про непогашення заборгованості».
Зазначена постанова апеляційного суду у відповідності до п.4 ст. 254 КАС України (в редакції, що діяла на момент винесення постанови) набула законної сили з моменту проголошення, з 22 лютого 2017 року, а отже з цієї ж дати законодавство не передбачало можливості вчинення виконавчого напису щодо заборгованості, яка випливає із кредитних відносин.
Верховний Суд у своїй постанові від 12 березня 2020 року у справі № 757/24703/18-ц (провадження № 61-12629св19) дійшов висновку, що оскільки серед документів, наданих банком нотаріусу для вчинення виконавчого напису, відсутній оригінал нотаріально посвідченого договору (договорів), за яким стягнення заборгованості може провадитися у безспірному порядку, а наданий нотаріусу кредитний договір №3651249 від 08.12.2020 не посвідчений нотаріально, отже не міг бути тим договором, за яким стягнення заборгованості могло бути проведено у безспірному порядку шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису, тому наявні підстави для визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, у зв'язку з недотриманням умов вчинення виконавчого напису щодо подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника.
Оскаржений виконавчий напис вчинений нотаріусом 28.06.2021 року, тобто після набрання законної сили постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року у справі № 826/20084/14. Кредитний договір, який був наданий нотаріусу для вчинення виконавчого напису, не був посвідчений нотаріально, тому наявні підстави для визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, у зв'язку з недотриманням умов вчинення виконавчого напису щодо подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника.
Порушення нотаріусом порядку вчинення виконавчого напису є самостійною і достатньою підставою для визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню. Вказана правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 645/1979/15-ц.
Крім того, навіть у разі наявності правових підстав у відповідності до п.2 Переліку документів, за яких стягнення заборгованості провадиться в безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року №1172, для вчинення виконавчого напису нотаріуса, то неможливість вчинення виконавчого напису щодо заборгованості, визначеної у відповідності до виконавчого напису №245428 від 28.06.2021 року, була обумовлена й іншими обставинами, наведеним нижче.
Згідно з правовим висновком, викладеним у Постанові Верховного суду України від 05.06.2017 року у справі №6-887цс17, при вирішенні спору про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, суд не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачам документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з Переліком документів. Для правильного застосування положень статей 87, 88 Закону України «Про нотаріат» у такому спорі суд повинен перевірити доводи боржника в повному обсязі й установити та зазначити в рішенні чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість взагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру станом на час вчинення нотаріусом виконавчого напису.
Безспірність документу, відповідно до якого вчиняється виконавчий напис, перевіряється наступним чином: боржник повинен бути повідомлений не менш, ніж за 30 днів до вчинення виконавчого напису про порушення кредитних зобов'язань та ліквідувати допущені порушення чи оскаржити виставлену вимогу у судовому порядку або виставити заперечення кредитору. Якщо жодна із цих дій не виконана, заборгованість вважається безспірною.
У матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази, що при вчиненні напису нотаріус отримував від фінансової компанії та від позивача первинні бухгалтерські документи щодо видачі кредиту та здійснення його часткового погашення (квитанції, платіжні доручення, меморіальні ордери, розписки, чеки тощо), тому у нотаріуса були відсутні підстави вважати, що розмір заборгованості перед фінансовою компанією, зазначений у написі є безспірним. Розрахунок боргу зазначений у виконавчому написі щодо наявності грошового зобов'язання позивача за тілом кредиту є лише відображенням односторонніх арифметичних розрахунків стягувача та не може відображати правові підстави для стягнення відповідних сум та слугувати доказом безспірності розміру грошових вимог фінансової компанії до позивача. Крім того, суду не надано жодних доказів на підтвердження того, що боржник був належним чином обізнаний про порушення ним грошового зобов'язання та про можливі наслідки неусунення вказаних порушень. При цьому, право боржника на захист його інтересів забезпечується шляхом направлення йому повідомлення про заборгованість та необхідність її погашення, що повинно підтверджуватися документами про вручення, або про неможливість вручення такого повідомлення у зв'язку з відмовою отримувача, або самовільною зміною його місця проживання.
Згідно зі ст.50 Закону України «Про нотаріат» нотаріальна дія або відмова у її вчиненні, нотаріальний акт оскаржуються до суду. Право на оскарження нотаріальної дії або відмови у її вчиненні, нотаріального акту має особа, прав та інтересів якої стосуються такі дії чи акти.
Вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія, яка полягає в посвідченні права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. При цьому нотаріус здійснює свою діяльність у сфері безспірної юрисдикції і не встановлює прав або обов'язків учасників правовідносин, не визнає і не змінює їх, не вирішує по суті питань права. Тому вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло в стягувача раніше. Мета вчинення виконавчого напису - надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання зобов'язання боржником.
Отже, відповідне право стягувача, за захистом якого він звернувся до нотаріуса, повинно існувати на момент звернення. Крім того, заборгованість або інша відповідальність боржника перед стягувачем повина бути безспірною. Безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника - це обов'язкова умова вчинення нотаріусом виконавчого напису.
Таким чином, вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається за фактом подання стягувачем документів, які згідно із відповідним Переліком є підтвердженням безспірності заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем. Однак сам по собі цей факт (подання стягувачем відповідних документів нотаріусу) не свідчить про відсутність спору стосовно заборгованості як такого.
З огляду на наведене та з урахуванням приписів ст.ст. 15, 16, 18 ЦК України, ст.ст. 50, 87, 88 Закону України «Про нотаріат» захист цивільних прав шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису полягає в тому, що нотаріус підтверджує наявне у стягувача право на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Це право існує, поки суд не встановить зворотного. Тобто боржник, який так само має право на захист свого цивільного права, в судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис: як з підстав порушення нотаріусом процедури вчинення виконавчого напису, так і з підстав неправомірності вимог стягувача (повністю чи в частині розміру заборгованості або спливу строків давності за вимогами в повному обсязі чи їх частині), з якими той звернувся до нотаріуса для вчиненням виконавчого напису.
За таких обставин, суд дійшов висновку, що при вчиненні виконавчого напису про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Фінансова компанія Управління активами» заборгованості в сумі 26105,82 гривень приватний нотаріус не переконався належним чином у безспірності суми, що підлягає стягненню, та безспірності характеру правовідносин сторін, вчинив виконавчий напис, що не відповідає вимогам Закону України «Про нотаріат» та Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів.
Крім того, згідно з правовою позицією, яка викладена Великою палатою Верховного Суду у справі № 826/20084 від 20.06.2018 року, вчинення нотаріусом виконавчого напису за відсутності надання йому особою, яка звертається із відповідною заявою про вчинення виконавчого напису, необхідних оригіналів нотаріальних договорів чи їх дублікатів має наслідком визнання такого виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.
Згідно зі ст.12 та ст.81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін і сторони у справі мають рівні права щодо надання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.
Кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
З огляду на викладене, суд вважає можливим задовольнити позов в цій частині та визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис №7245428 від 28.06.2021 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Остапенко Є.М., про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Фінансова компанія Управління активами» заборгованості в сумі 26105,82 гривень.
Відповідно до ч.1, 2 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Суд критично ставиться до позиції представника відповідача щодо визнання позову та стягнення з нього 50 відсотків судового збору, оскільки позовна вимога щодо стягнення з відповідача у користь позивача витрат на правову допомогу у розмірі 7000,00 грн. ним не визнаються та, відповідно, ним подано заяву про зменшення витрат на правову допомогу до 3000 грн..
Враховуючи задоволення позову судовий збір у розмірі 968,96 грн. за подання позову підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.
Крім того, згідно Ч.2 ст.141 ЦПК України передбачено, що інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача.
Витрати на правничу допомогу адвоката, які відповідно до розрахунку суми втрат, пов'язаних з правничою допомогою адвоката, за фактично надану правову допомогу позивачу, наданого відповідно до договору про надання правової допомоги від 29.07.2025. адвокатом Працевитим Г.О. та відповідно до акту про надання послуг та відповідного рахунку складають 7000,00 гривень.
Згідно з п. 1 ч. 3ст. 133 ЦПК України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу. Відповідно до ч. 1 ст. 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. Згідно з ч. 2 ст. 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Відповідно до ч. 3 ст. 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Згідно з ч. 4 ст. 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до ч. 5 ст. 137 ЦПК України у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Згідно з ч. 6 ст. 137 ЦПК України обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Позивач просить зменшити розмір витрат стягнути з відповідача 7000,00 грн. витрат за надання правничої допомоги.
У поданій заяві представник відповідача просить зменшити витрати за надання правової допомоги до 3000,00 грн., оскільки визначений розмір не відповідає обсягу наданих послуг та затратам часу на їх виконання .
Суд враховує, що при визначенні суми відшкодування витрат за надання правничої допомоги суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Враховуючи складність справи та обсяг виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); ціни позову; реального часу, необхідного для виконання таких послуг, суд приходить до висновку, що заявлені витрати за надання правничої допомоги в розмірі 7000,00 грн. є неспівмірними, не відповідають критеріям реальності адвокатських витрат (дійсності, необхідності).
Отже, на підставі наведеного, суд приходить до висновку про наявність правових підстав, передбачених ч.5 ст.137 ЦПК України, для зменшення витрат на професійну правничу допомогу до 3000,00 грн. А тому з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати за надання правничої допомоги на загальну суму 3000,00 грн..
На підставі викладеного, ст.ст.50, 87, 88 Закону України «Про нотаріат», керуючись ст.ст. 4-5, 7, 10, 12-13, 77-81, 95, 141, 235, 258-260, 263-265, 272, 273,352, 354 ЦПК України, суд ,
Позов задовольнити частково.
Визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис від 245428, вчинений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Остапенко Євгеном Михайловичем28.06.2021 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Фінансова компанія Управління Активами» заборгованості в розмірі 26105,82 грн.
Стягнути із ТОВ «Фінансова компанія Управління Активами» код ЄДРПОУ 35017877 на користь ОСОБА_1 ,ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , 968,96 грн. сплаченого судового збору та 3000,00 грн. понесених витрат на правову допомогу.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги усіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Івано-Франківського апеляційного суду протягом тридцяти днів, з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя