Справа №: 343/532/25
Провадження №: 2/343/364/25
I М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
17 жовтня 2025 року м. Долина
Долинський районний суд Iвано-Франкiвської областi в складi:
судді Монташевич С. М.,
з участю: секретаря судового засідання - Шикор Г.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу № 343/532/25 за позовом ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_2 , Головне управління Національної гвардії України, військова частина НОМЕР_1 Національної гвардії України, орган опіки та піклування в особі Служби у справах дітей Долинської міської ради, до ОСОБА_3 про встановлення факту перебування на утриманні та вихованні неповнолітнього сина,
за участю: позивача - ОСОБА_1 ,
представниці позивача - адвоката Кобилинець Т.В.,
третьої особи - ОСОБА_2 ,
Стислий виклад позицій сторін:
позивач просить встановити факт самостійного утримання та виховання ним неповнолітнього сина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
На обгрунтування позовних вимог зазначає, що з 02 березня 2022 року він зарахований до особового складу військової частини. Під час проходження служби він розірвав шлюб із відповідачкою. За рішенням суду їхній неповнолітній син ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , залишився проживати з ним. У квітні 2023 року його колишня дружина виїхала за межі України та перестала брати участь у вихованні сина, у зв'язку з чим він змушений звернутися до суду з позовом про встановлення факту перебування дитини на його утриманні, що слугуватиме підставою для звільнення з військової служби на підставі п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України "Про військовий облік і військову службу".
В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просив їх задовольнити.
Представниця позивача - адвокат Кобилинець Т.В. підтримала позицію свого довірителя. Додатково зазначила, що відповідачка протягом останніх 5-6 років самоусунулася від виконання своїх материнських обов'язків. Вона виїхала за кордон. Сім'я сторін розпалася. Після розірвання шлюбу син залишився з батьком. Проте останній на даний час проходить військову службу, тому його дитина фактично залишилась одна. Незважаючи на це, ОСОБА_3 в Україну не повернулася, не запропонувала сину переїхати до неї. Зараз позивач підтримує із сином зв'язок в он-лайн режимі. Він повністю його утримує та забезпечує всім необхідним. Коли ОСОБА_1 перебуває на військовій службі, він просить знайому доглянути його сина. Після перших поранень він весь час проводив із хлопцем, був присутній, коли він вступав на навчання, облаштовував йому житло. На даний час його не відпускають у відпустку, він не може бачитись із сином, виховувати його та доглядати за ним, тому змушений звільнитися з військової служби. Натомість відповідачка не тільки фінансово не допомагає дитині, а й не цікавиться нею. Востаннє, коли вона приїжджала в Україну, вона навіть не зустрілась з сином.
В останннє судове засідання позивач та його представниця не з'явилися, перший подав заяву, в якій просив завершувати розгляд справи за їх відсутнотсі. Позов підтримав у повному обсязі, не заперечив щодо заочного розгляду справи.
Відповідачка у судове засідання на неодноразові виклики не з'явилася, хоча була повідомлена у встановленому законом порядку про день, час та місце розгляду справи, шляхом направлення за зареєстрованим місцем проживання (а.с. 28) повісток про виклик до суду, які отримані, на що вказують рекомендовані повідомлення про вручення поштових відправлень (а.с. 127, 131, 142). Відзиву, будь-яких заяв та клопотань щодо процесуальних питань до суду не подавала.
Третя особа ОСОБА_2 , інтереси якого представляє законний представник ОСОБА_1 , в судовому засіданні зазначив, що мати залишила його та виїхала за кордон. Востаннє він її бачив, коли йому було 13 років. Вона рідко до нього телефонує, а їхні розмови тривають не більше 2 хв. Він проживав із татом. Однак на даний час останній проходить військову службу, у зв'язку з чим він залишився сам. З татом підтримує зв'язок по телефону. У відсутність батька до нього приходить п. Леся, яка готує їжу. Коли приїжджає тато, то саме він дбає про нього та варить їсти. Батько був поряд з ним під час вступу, подбав про його житло та побут, дає йому кошти на навчання.
Представник третьої особи - військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України в судове засідання не з'явився, скерував на адресу суду клопотання про розгляд справи за їх відсутності.
Представники третіх осіб - органу опіки та піклування в особі Служби у справах дітей Долинської міської ради, Головного управління Національної гвардії України в судове засідання не з'явилися, причин неявки не повідомили.
Спір між сторонами не вирішений.
Заяви та клопотання сторін, процесуальні дії у справі:
згідно з ухвалою від 20.03.2025, суд відкрив провадження у справі, залучив до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог, на стороні позивача ОСОБА_2 , Міністерство оборони України, військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України та орган опіки та піклування в особі Служби у справах дітей Долинської міської ради.
31 березня 2025 року представник третьої особи - Міністерства оборони України в системі "Електронний суд" сформував клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції та про залучення належної третьої особи.
Згідно з ухвалою від 02.04.2025, суд задоволив клопотання третьої особи та постановив проводити розгляд справи в режимі відеоконференції з представником Міністерства оборони України.
07 квітня 2025 року від представника третьої особи - військової частини надійшла заява про розгляд справи за їх відсутності.
Згідно з ухвалою від 29.04.2025, суд залучив до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Міністерство внутрішніх справ України, виключивши з числа третіх осіб Міністерство оборони України.
20 травня 2025 року представниця позивача подала клопотання про долучення доказів, які попередньо направила іншим учасникам справи.
Згідно з ухвалою від 20.05.2025, суд закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду.
09 червня 2025 року від представника третьої особи - військової частини надійшла заява про розгляд справи за їх відсутності.
13 червня 2025 року представник третьої особи - Міністерства внутрішніх справ України у системі "Електронний суд" сформував клопотання про залучення належної третьої особи.
Згідно з ухвалою від 17.06.2025, суд повернувся до стадії підготовчого провадження, залучив як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Головне управління Національної гвардії України, виключивши з числа третіх осіб Міністерство внутрішніх справ України.
28 липня 2025 року позивач та його представниця подали спільну заяву про проведення підготовчого судового засідання за їх відсутнотсі.
Згідно з ухвалою від 28.07.2025, суд задоволив клопотання представниці позвача про виклик свідків, закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду.
В судовому засіданні 10.09.2025 суд ухвалив проводити заочний розгляд справи, заслухав вступне слово позивача та покази свідка.
07 жовтня 2025 року позивач подав заяву про завершеня розгляду справи за їх відсутності.
Згідно із ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
При цьому з урахуванням того, що завершення розгляду справи відбулося за відсутності учасників справи, датою ухвалення рішення у справі є дата складання повного судового рішення, що відповідає вимогам ч. 4, 5ст. 268 ЦПК Українита не є порушенням прав сторін щодо участі у розгляді справи, про що зазначив Верховний Суд у постанові від 05.09.2022 у справі № 1519/2-5034/11.
Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин:
під час розгляду справи суд установив, що сторони по справі з 28.01.2003 перебували в зареєстрованому шлюбі, в якому в них народився ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 від 05.05.2009 (а.с. 10).
02 березня 2022 року позивач ОСОБА_1 призваний на військову службу за призовом під час мобілізації, на що вказують витяг з наказу командира військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України № 47 від 02.03.2022 та відповідні довідки (а.с. 11, 12, 13).
Згідно з рішенням Долинського районного суду Івано-Франківської області від 03.03.2023, яке набрало законної сили 04.04.2023, суд шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 розірвав, неповнолітнього ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , залишив на проживанні з батьком (а.с. 14-15).
Як зазначив позивач, неповнолітній ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , за рішенням суду залишений на проживанні з ним, однак на даний час він проходить військову службу, а колишня дружина виїхала з України, у зв'язку з чим їхній син фактично залишився проживати сам.
В акті обстеження матеріально-побутових умов сім'ї від 10.04.2023 зазначено, що ОСОБА_1 - військовослужбовець, мати ОСОБА_3 - ФОП, на даний час відсутня, 02.04.2023 перетнула державний кордон України. Коміся рекомендувала ОСОБА_1 , зважаючи на рішення суду від 03.03.2023, здійснювати належний догляд за неповнолітнім ОСОБА_2 (а.с. 16).
З приводу неналежного виконання ОСОБА_3 своїх обов'язків щодо дитини ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_1 звертався до органу опіки та піклування Вигодської селищної ради з відповідною заявою, на яку отримав відповідь, що з першою проведено в телефонному режимі розмову щодо виконання її материнських обов'язків. ОСОБА_3 ж повідомила, що перебуває за межами України. З дитиною спілкується рідко, оскільки працює. Під час розмови їй наголошено про її обов'язок брати участь у вихованні сина ОСОБА_4 (а.с. 17, 18).
Зважаючи на те, що відповідачка покинула Україну, а неповнолітній син залишився сам, позивач звернувся до командира із рапортом про звільнення з військової служби (а.с. 19, 20). Однак у звільненні йому відмовлено, тому він змушений звертатися до суду.
Як слідує з ухвали Долинського районного суду Івано-Франківської області від 10.11.2023, суд за заявою ОСОБА_1 про встановлення факту самостійного виховання та утримання неповнолітньої дитини відкрив провадження у справі № 343/2767/23 за правилами окремого провадження (а.с. 21).
В рамках розгляду справи № 343/2767/23 ОСОБА_3 як заінтересована особа подала заяву, в якій вказала, що працює та проживає за кордоном, на що вказують копії закордонного паспорта (а.с. 24-26). Вона не має наміру найближчим часом повертатися в Україну, а син відповідно не має бажання проживати з нею за межами країни. На даний час сину виповнилось 14 років і він зробив вибір проживати з батьком. Вона ж не може йому в цьому перешкоджати, оскільки це його свідоме бажання та вибір. Своєю заявою підтвердила, що дитина проживає та перебуває на вихованні та утриманні батька ОСОБА_1 , а вона приїхала в Україну виключно для того, щоб вирішити побутові питання та тимчасово побути з сином, оскільки він проживає сам, так як батько служить в ЗСУ. Окрім неї та батька здійснювати опіку над сином нема кому. Повідомила, що 12.08.2024 вона покине Україну та, враховуючи те, що в неї в Чеській Республіці є постійна робота, вона не має наміру повернутись щонайменше протягом року (а.с. 23).
Участі в розгляді справи № 343/2767/23 ОСОБА_3 не брала, подала заяву про розгляд справи за її відсутності (а.с. 27).
Згідно з ухвалою Долинського районного суду Івано-Франківської області від 08.10.2024, суд провадження у справі № 343/2767/23 за заявою ОСОБА_1 закрив (а.с. 22).
Відповідно до актів обстеження від 31.07.2024, від 07.05.2025, зі слів обстежуваного та свідчень сусідів, в житловому будинку в АДРЕСА_1 проживають тільки ОСОБА_1 та його син ОСОБА_2 . Інших законних представників ОСОБА_2 , які б проживали разом з ним, нема. Мати дитини ОСОБА_3 участі у вихованні дитини не бере, не відвідує та дуже рідко спілкується з дитиною. Єдиним, хто піклується та опікується дитиною, є батько ОСОБА_1 (а.с. 29, 82).
В акті обстеження матеріально-побутових умов сім'ї від 07.05.2025, який складено комісією Служби у справах дітей Долинської міської ради, зазначено, що в АДРЕСА_1 проживає ОСОБА_1 та його неповнолітній син ОСОБА_2 . З матір'ю дитини ОСОБА_1 шлюб розірвав, дитину суд залишив на проживанні з ним. Зі слів обстежуваних, мати дитини участі ні у вихованні, ні в утриманні не бере. У зв'язку з проходженням військової служби, батькові часто доводиться залишати дитину на ОСОБА_5 , з якою у сім'ї склалися довірливі відносини. ОСОБА_1 рекомендовано брати участь у всіх судових засіданнях з розгляду справи про встановлення факту перебування на утриманні дитини та протягом цього часу в повному обсязі здійснювати всі необхідні заходи для виховання та утримання сина (а.с. 83).
Свідок ОСОБА_5 показала, що позивача знає з дитинства, оскільки його бабуся жила поряд з нею. На даний час вона допомагає йому із сином. Варить йому їсти, готує сумку на навчання. Це робить на прохання ОСОБА_1 , оскільки останній проходить військову службу, а тому не може допомагати сину самостійно. Мама ж дитини перебуває за кордоном, вона її жодного разу не бачила. На прохання про допомогу відгукнулася відразу, оскільки син позивача - гарний хлопчик. Вона самостійно купує продукти, а ОСОБА_1 надсилає їй на це кошти. Його син також стверджує, що тато пересилає йому гроші, передає передачі.
Між сторонами виник спір з приводу підставності встановлення факту перебування на утриманні та вихованні позивача, який проходить військову службу, спільного сина з огляду на те, що відповідачка виїхала за кордон, залишивши неповнолітню дитину на батька.
Оцінка суду та норми права, які застосував суд:
вислухавши сторону позивача, заслухавши свідка, дослідивши та оцінивши в судовому засіданні докази в їх сукупності, які надані на обґрунтування позовних вимог, з'ясувавши таким чином фактичні обставини справи, суд дійшов такого висновку.
Статтею 51 Конституції України визначено, що сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Відповідно до ч. 1 ст. 12 Закону України "Про охорону дитинства", на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Регулювання сімейних відносин з метою забезпечення кожної дитини сімейним вихованням здійснюється Сімейним кодексом України (ст. 1 СК України).
Частиною 1 статті 121 СК України передбачено, що права та обов'язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу.
Статтею 141 СК України встановлено рівність прав та обов'язків батьків щодо дитини. Зокрема, визначено, що мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою статті 157 цього Кодексу.
Права та обов'язки батьків щодо виховання дитини передбачені у статтях 150, 151 СК України.
За приписами ч. 2 ст. 150 СК України, батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.
Відповідно до частин 1-4 ст. 157 СК України, питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою цієї статті. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини. Батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов'язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Договір укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню.
Правовідносини, що включають особисті немайнові та майнові відносини, які виникають між особами на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, опіки та піклування, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства, є сімейними.
При цьому сімейні відносини як вид суспільних відносин складаються з суб'єктів, об'єктів і змісту (прав та обов'язків). Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є юридичні факти, які поділяються на юридичні дії (настання яких залежить від волі людей і породжує певні правові наслідки) та юридичні події (юридичні факти, які настають незалежно від волі людини).
Так, у силу положень ЦК України у момент народження фізичної особи в неї виникає цивільна правоздатність (здатність мати цивільні права та обов'язки), яка припиняється у момент її смерті (стаття 25 ЦК України), а з підстав, установлених цим Кодексом, виникає цивільна дієздатність (здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов'язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання), яка може бути обмежена виключно у випадках і в порядку, встановлених законом (частина друга статті 30 ЦК України).
Відповідно до ст. 15 СК України, сімейні обов'язки є такими, що тісно пов'язані з особою, а тому не можуть бути перекладені на іншу особу.
Сімейні обов'язки особистого або майнового характеру є обов'язками конкретної особи (дружини, матері, батька тощо). Вони не можуть бути передані добровільно іншому за договором або перекладені на іншого за законом.
Тому смерть, до прикладу, одного з батьків дитини є підставою для припинення його обов'язку утримувати дитину. Або, як передбачено ч. 2 ст. 15 СК України, якщо особа визнана недієздатною, її сімейний обов'язок особистого немайнового характеру припиняється у зв'язку з неможливістю його виконання.
У ч. 4 ст. 15 СК України визначено, що невиконання або ухилення від виконання сімейного обов'язку може бути підставою для застосування наслідків, установлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін.
Так, ухилення від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини є самостійною підставою для позбавлення батьківських прав (стаття 164 СК України).
Таким чином, з настанням певних юридичних фактів, що підтверджуються певними актами, обсяг батьківських прав може обмежуватися або припинятися.
Отже, для підтвердження самостійного виховання дитини батьком необхідне існування (настання) обставин, у силу яких обсяг прав матері обмежується або припиняється.
Сімейним кодексом України не встановлено підстав припинення батьківських обов'язків щодо виховання дитини. Так само як визначена ч. 1 ст. 15 СК України "невідчужуваність" сімейних обов'язків свідчить про неможливість відмови від сімейних обов'язків, якими є, зокрема, обов'язки щодо виховання дитини.
Із наведеного вище слідує, що встановлення факту самостійного виховання дитини можливе в ході вирішення питання про позбавлення одного з батьків батьківських прав та встановлення обставин невиконання одним із батьків батьківських обов'язків.
Тобто, за змістом наведених норм чинного законодавства з настанням певних юридичних фактів, що підтверджуються певними актами обсяг батьківських прав може обмежуватися або припинятися.
Таким чином, при встановленні факту самостійного виховання дитини батьком фактично встановлюється юридичний факт, в силу якого обсяг прав матері обмежується або припиняється, тобто вона може бути позбавлена батьківських прав щодо дитини на підставі п. 2 ч. 1 ст. 164 СК України.
Оскільки в Сімейному кодексі України чітко встановлено, що сімейні права та обов'язки є такими, що тісно пов'язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі, можна констатувати, що в силу настання певних юридичних фактів (дій чи подій), які мають бути підтверджені виключно актами цивільного стану (свідоцтво про смерть) чи рішенням суду (про позбавлення батьківських прав, визнання недієздатним, померлим, безвісно відсутнім) та позбавляють особу користуватися батьківською правосуб'єктністю, такі права та обов'язки припиняються та не потребують додаткового підтвердження того, що один із батьків самостійно виконує їх.
Доведення факту одноосібного виховання дитини батьком пов'язане з настанням (існуванням) обставин, за яких мати не виконує своїх батьківських обов'язків щодо дитини, стосується зміни обсягу сімейних прав або невиконання одним із батьків батьківських обов'язків (у тому числі умисного) та безумовно впливає на права й інтереси самої дитини, а також зумовлює відповідні правові наслідки, визначені законом.
До таких висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у справі № 201/5972/22 у постанові від 11 вересня 2024 року.
Як установив під час розгляду справи суд, після розірвання шлюбу неповнолітній син сторін залишився проживати з батьком. При цьому суд звертає увагу на те, що останній під час слухання справи та вирішення питання про залишиння дитини на проживанні з ним вже проходив військову службу за призовом під час мобілізації в особливий період, а тому, визнаючи позов про розірвання шлюбу та погоджуючись на залишення дитини на проживанні з ним, він достеменно знав, що буде позбавлений можливості в повній мірі турбуватися про сина та бути біля нього фізично. На даний час неповнолітній ОСОБА_2 є студентом, тому обоє батьків, незалежно від місця їх фактичного перебування, мають можливість та повинні брати участь в його утриманні та вихованні, забезпечуючи його розвиток, здобуття освіти та інші потреби відповідно до своїх можливостей.
Дійсно, як слідує з матеріалів справи, відповідачка перебуває за межами України. Однак, той факт, що мати проживає окремо, не знімає з неї обов'язок брати участь у вихованні та утриманні дитини, оскільки, відповідно до ч. 2 ст. 157 СК України, той з батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні.
Крім того, за відсутності спору між батьками з питань виховання дитини, вони не позбавленні права укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов'язків тим з них, хто проживає окремо від дитини у порядку ст. 157 СК України.
Водночас, суд не встановив обставин, які б беззаперечно свідчили про те, що мати дитини не здатна виконувати свої батьківські обов'язки щодо дитини чи позбавлена у визначений законом спосіб можливості здійснення своїх батьківських прав стосовно сина, хоча тільки в силу настання певних юридичних фактів (дій чи подій), які мають бути підтверджені актами цивільного стану (свідоцтво про смерть) чи рішенням суду (про позбавлення батьківських прав, визнання недієздатним, померлим, безвісно відсутнім) та позбавляють особу користуватися батьківською правосуб'єктністю, такі права та обов'язки припиняються.
Натомість під час розгляду справи встановлено, що мати неповнолітнього ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , не є померлою, не позбавлена батьківських прав, не визнана зниклою безвісті або безвісно відсутньою, не відбуває покарання у місцях позбавлення волі, не є тяжко хворою, не знаходиться в полоні, на окупованій території, внаслідок чого не може взагалі брати участь у його вихованні чи має реальні перешкоди щодо виховання дитини. Долучені ж до матеріалів справи на підтвердження позовних вимог докази, у тому числі акти обстеження, дані про звернення до органу опіки та піклування, підтверджують тільки факт перебування відповідачки за кордоном та не є належними доказами того, що існують обставини, за яких матір не здатна виконувати свої батьківські обов'язки щодо дитини чи позбавлена у визначений законом спосіб можливості здійснення своїх батьківських прав стосовно сина.
Більше того, як зазначив позивач, він не звертався до суду з приводу позбавлення відповідачки батьківських прав або стягнення з неї аліментів на утримання дитини, хоча не позбавлений такої можливості за навності для цього відповідних підстав.
Також суду не надано і доказів як того, що батько дитини самостійно несе витрати по її утриманні, так і доказів того, що матір дитини таких витрат не несе. Самі лише посилання позивача на вказані обставини не підтверджують факту самостійного утримання позивачем сина, оскільки однозначно та достовірно не підтверджують вказаний факт.
Таким чином, скільки сімейним законодавством не передбачено підстав припинення батьківських обов'язків щодо виховання дитини, а визначена ч. 1 ст. 15 СК України "невідчужуваність" сімейних обов'язків свідчить про неможливість відмови від них, надаючи оцінку поданим позивачем доказам за своїм внутрішнім переконанням, суд уважає, що докази у підтвердження факту одноосібного виховання та утримання ОСОБА_2 є непереконливими та у своїй сукупності недостатніми аби суд дійшов висновку, що відповідачка ОСОБА_3 умисно не бере участі у вихованні та утриманні останнього та що існують обставини, що мати дитини не здатна виконувати свої батьківські обов'язки чи позбавлена у визначений законом спосіб можливості здійснення своїх батьківських прав стосовно сина, і, як наслідок, позивач вимушений здійснювати його виховання та утримання одноосібно, а відтак відсутні підстави для задоволення позовних вимог.
Розподіл судових витрат.
У зв'язку з відмовою у задоволенні позову, відповідно до ст. 141 ЦПК України, понесені судові витрати слід залишити за позивачем.
На підставі викладеного, керуючись ст. 258, 259, 264, 265, 282, 289 ЦПК України, суд
відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_2 , Головне управління Національної гвардії України, військова частина НОМЕР_1 Національної гвардії України, орган опіки та піклування в особі Служби у справах дітей Долинської міської ради, до ОСОБА_3 про встановлення факту самостійного утримання та виховання неповнолітнього сина.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Заочне рішення може бути переглянуто Долинським районним судом Івано-Франківської області за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Івано-Франківського апеляційного суду.
Позивач: ОСОБА_1 , житель АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 .
Треті особи: Головне управління Національної гвардії України, військова частина НОМЕР_1 Національної гвардії України, орган опіки та піклування в особі Служби у справах дітей Долинської міської ради, місцезнаходження: м. Долина, просп. Незалежності, 5 Калуського району Івано-Франківської області, код ЄДРПОУ 44050637, ОСОБА_2 , житель АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків невідомий.
Відповідачка: ОСОБА_3 , зареєстрована в АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 .
Суддя С. М. Монташевич