Справа № 194/968/25
Номер провадження № 2/194/731/25
16 жовтня 2025 року м.Тернівка
Тернівський міський суд Дніпропетровської області в складі:
головуючого судді Корягіна В.О.,
за участю секретаря судового засідання Горбань А.І.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні у залі суду в місті Тернівка Дніпропетровської області цивільну справу за позовною заявою представника позивача Мотуз Олександра Володимировича, який діє в інтересах ОСОБА_1 , до Головного Управління Пенсійного Фонду України в Дніпропетровській області, про відшкодування моральної шкоди, -
Представник позивача ОСОБА_2 , який діє в інтересах ОСОБА_1 , через систему «Електронний суд» звернувся до Тернівського міського суду Дніпропетровської області з позовною заявою до Головного Управління Пенсійного Фонду України в Дніпропетровській області про відшкодування моральної шкоди у зв'язку з отриманням хронічного професійного захворювання. В обґрунтування позовних вимог зазначає, що позивач з протягом тривалого часу, з 25 березня 1968 року по 02 серпня 1969 року, з 03 листопада 1969 року по 18 травня1973 року, з 19 червня 1975 року по 02 січня 2002 року працював у різних структурних підрозділах на різних посадах у Приватному акціонерному товаристві «ДТЕК Павлоградвугілля». За час роботи на підприємстві позивач отримав хронічне професійне захворювання. Актом розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання в 14 квітня 1999 року встановлено наявність у позивача професійних захворювань: Деформуючий артроз ліктьових суглобів; Двосторонній плечолопатковий періартроз II ст.; Хронічна попереково-крижова полірадикулопатія. Професійне захворювання виникло у зв?язку з незручною робочою позою фізичним перевантаженням. Причинами професійного захворювання є: разові навантаження до 80 кг 50% часу в зміну, в поєднанні з навантаженням на колінно-ліктьові суглоби. Відповідно до листа Головного управління пенсійного фонду України Дніпропетровській області (копія додається), позивач вперше пройшов огляд в МСЕК 07 травня 2001 року, у зв?язку з чим йому була видана виписка із акту огляду МСЕК серії ДНА 01 № 245587.Згідно виписки із акту огляду МСЕК серії ДНА 01 N? 245587 позивачу первинно безстроково визначено ступінь втрати працездатності на рівні60%, з яких: 45% - радикулопатія, 15% - деформуючий артроз, а також встановлено третю групу інвалідності. У зв?язку з вказаним хронічним професійним захворюванням порушено та порушуються нормальні життєві зв?язки позивача, він позбавлений можливості реалізовувати свої звички та бажання. Тривалий процес лікування, позбавляє можливості позивача вести повноцінний спосіб життя. З моменту отримання хронічного професійного захворювання, він постійно відчуває фізичні страждання та біль, обґрунтовані важкістю самопочуття та особливостями лікування. Окрім того, внаслідок отриманих хронічних професійних захворювань, що супроводжується значною втратою працездатності, систематичною необхідністю отримання медичної допомоги, він постійно відчуває психологічний дискомфорт, порушення душевної рівноваги, вираженої у почуттях розпачу, тривоги, дратівливості, у почуттях страху поганому сні на фоні сильних больових відчуттів. Все це постійно і негативно позначалося і позначається сьогодні на душевному та фізичному станах. На даний час його самопочуття не поліпшується, негативні зміни у його житті є незворотними, усвідомлення чого, завдає йому душевного болю та страждань. Позивач вважає, що за таких обставин йому має бути відшкодована моральна шкода, яка завдана ушкодженням здоров?я, внаслідок неналежного виконання роботодавцем вимог законодавства стосовно створення та підтримання безпечних умов праці.
Представник відповідача Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області подала до суду відзив на позовну заяву. У відзиві на позов представник відповідача просить відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог про стягнення моральної шкоди в повному обсязі. Зазначає, що позивач на теперішній час отримує страхові виплати. Позивачу первинно встановлена втрата працездатності висновком ВТЕК 05.05.1996 року. Право на відшкодування моральної шкоди виникає в потерпілого з дня встановлення МСЕК стійкої втрати працездатності з 05.05.1996 року. Обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган. Страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, є одним із видів загальнообов'язкового державного соціального страхування (стаття 4 Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від 14.01.1998 № 16/98-ВР), правове регулювання якого здійснювалося, зокрема, прийнятим відповідно до цих основ Законом № 1105-XIV. Згідно пункту 2 частини 44 Розділу 2 “Внесення змін до деяких законодавчих актів України Закону України від 28.12.2007 № 107-VI “Про Державний бюджет України на 2008 рік» відшкодування Фондом соціального страхування від нещасних випадків моральної (немайнової) шкоди застрахованим і членам їх сімей незалежно від часу настання страхового випадку припинено з 1 січня 2008 року. Крім цього, статтею 21 Закону № 1105-XIV (в редакції чинній на 23.09.1999) було визначено, що у разі настання страхового випадку Фонд соціального страхування від нещасних випадків зобов'язаний у встановленому законодавством порядку, зокрема: своєчасно та в повному обсязі відшкодовувати шкоду, заподіяну працівникові внаслідок ушкодження його здоров'я або в разі його смерті, виплачуючи йому або особам, які перебували на його утриманні, грошову суму за моральну шкоду за наявності факту заподіяння цієї шкоди потерпілому. Відповідно до частини третьої статті 34 Закону № 1105-XIV моральна (немайнова) шкода, заподіяна умовами виробництва, яка не спричинила втрати потерпілим професійної працездатності, відшкодовується Фондом соціального страхування від нещасних випадків за заявою потерпілого з викладом характеру заподіяної моральної (немайнової) шкоди та за поданням відповідного висновку медичних органів. Відшкодування здійснюється у вигляді одноразової страхової виплати незалежно від інших видів страхових виплат. Тобто, законодавець чітко визначав, що моральна шкода відшкодовується Фондом за наявності факту заподіяння цієї шкоди потерпілому. Також, вважає, що сума до стягнення моральної шкоди є необґрунтованою. Позивач не навів обґрунтованих доводів чому він після спливу більше 20 років після встановлення факту втрати працездатності звернувся тільки у 2025 році до суду про стягнення вже з територіального органу Пенсійного фонду України моральної шкоди, не навів розрахунок даної суми та з чого вона складається. Керуючись принципом прямої дії Закону в часі, застосовуючи Закон № 1105-XIV, який діє на час прийняття рішення, вважаємо, що у даній справі, немає жодних законних підстав для стягнення моральної шкоди з Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області.
Представник позивача надав до суду відповідь на відзив, позовні вимоги підтримує та просить їх задовольнити, вважає доводи представника відповідача у відзиві необґрунтованими. Зазначає, що факт моральних страждань є очевидним та не потребує доказуванню іншими засобами доказування. Право на відшкодування моральної шкоди виникло у позивача з дня первинного встановлення МСЕК стійкої втрати професійної працездатності, тобто з 07.05.2001 року. Частиною 1,3 ст.28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» в редакції чинній на час встановлення висновком МСЕК позивачу стійкої втрати професійної працездатності, визначено, що страховими виплатами є грошові суми, які згідно зіст.21 цього Закону Фонд виплачує застрахованому чи особам, які мають на це право, у разі настання страхового випадку. За наявності факту заподіяння моральної шкоди зазначеного Закону страховим випадком є нещасний випадок на виробництві або професійне захворювання, що спричинили застрахованому професійно зумовлену фізичну чи психічну травму за обставин, зазначених у ст.14 цього Закону, з настанням яких виникає право застрахованої особи на отримання матеріального забезпечення та/або соціальних послуг. Оскільки Пенсійний фонд України з 01.01.2023 року є правонаступником Фонду соціального страхування України, тому він є належним відповідачем у справі. Заявлений розмір моральної шкоди вважає виваженим та справедливим.
Позивач та його представник в судове засідання не з'явилися, але представник позивача надав суду письмову заяву в якій просить розглядати справу без участі сторони позивача, просить позов задовольнити.
Представник відповідача надав суду письмову заяву, в якій просить відмовити в задоволені позову з підстав, зазначених у відзиві на позовну заяву, просить розглядати справу безучасті їх представника.
Згідно вимог ч.2 ст.247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши матеріали справи, обґрунтування позовних вимог та їх заперечення, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог з наступних підстав.
Так, в судовому засіданні встановлено, що позивач ОСОБА_1 тривалий час працював на підприємствах, правонаступником яких на даний час є ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля», звільнений 02.01.2002 року у зв'язку з виходом на пенсію, згідно ст.38 КЗпП України, що підтверджується записами у трудовій книжці, заповненої на ім'я ОСОБА_1 .
З повідомлення про хронічне професійне захворювання (отруєння) від 13.03.1996 року, ОСОБА_1 встановлено діагноз: деформуючий артроз ліктьових суглобів; двосторонній плечолопатковий періартроз II ст.; хронічна попереково-крижова полірадикулопатія. Захворювання професійне.
Відповідно до акту розслідування виникнення хронічного професійного захворювання від 04 квітня 1996 року, професійне захворювання у позивача виникло у зв'язку з довготривалою роботою в умовах впливу фізичних навантажень понад 90 в зміну. Причиною професійного захворювання є тяжка фізична праця.
Відповідно до виписки з акту огляду у ВТЕК від 05.05.1996 року ОСОБА_1 встановлено 45% втрати професійної працездатності з 02.04.1996 року з датою переогляду 01.05.1997 року.
З копії дублікату повідомлення про хронічне професійне захворювання (отруєння) форми П-3 від 05.08.2020 року вбачається, що ОСОБА_1 встановлено діагноз: деформуючий артроз ліктьових суглобів; плечолопатковий періартроз, ПФС ІІ ст., помірний больовий сіндром. Захворювання професійне (01.04.1999 р.). Діагноз супутній: хронічна попереково-крижова полірадикулопатія, часто рецидивуючий перебіг з вираженими статико-динамічними порушеннями і больовим (захворювання професійне - 1996 р).
Відповідно до акту розслідування виникнення хронічного професійного захворювання від 14 квітня 1999 року, професійне захворювання у позивача виникло за таких обставин:разові навантаження до 80 кг 50% часу в зміну, в поєднанні з навантаженням на колінно-ліктьові суглоби, у зв?язку з незручною робочою позою фізичним перевантаженням.
Відповідно до виписки з акту огляду у ВТЕК від 07.05.2001 року, ОСОБА_1 безстроково з 07.05.2001 року встановлено втрату професійної працездатності -60%, з яких 45% радикулопатія, 15% деформуючий артроз.
Згідно довідки серії ДНА 01 № 245587, ОСОБА_1 з 07.05.2001 року повторно було встановлено 3 (третю) групу інвалідності безстроково, з причин професійного захворювання.
З наведеного видно, що професійне захворювання отримано позивачем під час виконання ним трудових обов'язків, а отже наявні у зв'язку з цим підстави для відшкодування моральної шкоди, виходячи з наступного.
Статтею 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. При цьому, кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
Згідно з частиною першою статті 1168 ЦК України моральна шкода, завдана каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, може бути відшкодована одноразово або шляхом здійснення щомісячних платежів.
Відповідно до підпункту «е» пункту 1 частини першої статті 21 Закону України «Про загальнообов'язкове соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» № 1105-XIV (у редакції, чинній станом на час настання страхового випадку та встановлення позивачеві втрати професійної працездатності у зв'язку з професійним захворюванням), у разі настання вказаного випадку Фонд зобов'язаний у встановленому законодавством порядку своєчасно та в повному обсязі відшкодовувати шкоду, заподіяну працівникові внаслідок ушкодження його здоров'я або в разі його смерті, виплачуючи йому або особам, які перебували на його утриманні грошову суму за моральну шкоду за наявності факту заподіяння цієї шкоди потерпілому.
Страховим випадком є нещасний випадок на виробництві або професійне захворювання, що спричинили застрахованому професійно зумовлену фізичну чи психічну травму за обставин, зазначених у статті 14 цього Закону, з настанням яких виникає право застрахованої особи на отримання матеріального забезпечення та/або соціальних послуг (частина друга статті 13 Закону № 1105-XIV у вказаній редакції).
Отже, право потерпілого на відшкодування шкоди, заподіяної ушкодженням здоров'я, Закон № 1105-XIV пов'язував з настанням страхового випадку та з дня встановлення потерпілому МСЕК стійкої втрати професійної працездатності.
20 березня 2007 року набрав чинності Закон № 717-V, згідно з яким був виключений підпункт «е» пункту 1 частини першої статті 21 Закону № 1105-XIV, а також інші приписи, які кваліфікували відшкодування моральної шкоди як страхові виплати.
Конституційний Суд України в абзаці 9 пункту 5 мотивувальної частини рішення № 20-рп/2008 від 8 жовтня 2008 року звернув увагу на те, що положеннями пункту 1, абзацу третього пункту 5, пункту 9, абзацу третього пункту 10, пункту 11 розділу I Закону № 717-V скасовано право застрахованих громадян, що потерпіли на виробництві від нещасного випадку або професійного захворювання, на відшкодування моральної шкоди за рахунок Фонду, яке вони мали відповідно до приписів первинної редакції Закону № 1105-XIV. Проте зазначив, що право цих громадян на відшкодування моральної шкоди не порушено, оскільки статтею 1167 Цивільного кодексу України та статтею 237-1 КЗпП Ураїни їм надано право відшкодовувати моральну шкоду за рахунок власника або уповноваженого ним органу (роботодавця).
Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності (частини друга та третя статті 5 ЦК України).
З огляду на вказане Закон № 717-V не міг ретроспективно встановити обов'язок роботодавця з відшкодування моральної шкоди, оскільки щодо юридичної відповідальності, зокрема і цивільно-правової, новий закон застосовується лише тоді, коли він пом'якшує або скасовує відповідальність особи.
Тому до спірних правовідносин слід застосовувати Закон № 1105-XIV у редакції, під час дії якої позивачеві була заподіяна моральна шкода у зв'язку з настанням страхового випадку та яка передбачала, що обов'язок відшкодувати таку шкоду покладається на відповідача, про що також зазначено відповідачем у відзиві.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.12.2018 р. у справі № 210/5258/16-ц, від 20.11.2019 р. у справі № 210/3177/17, а тому, суд не приймає посилання представника відповідача у відзиві на те, що з набранням 01.01.2015 р. чинності Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» в редакції Закону України від 28.12.2014 р. № 77-VІII, остаточно припинено обов'язок Фонду відшкодовувати моральну шкоду потерпілим за будь-якими випадками незалежно від часу настання страхового випадку без зазначення будь-яких додаткових обмежень.
Згідно з п. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Отже з наданих суду доказів, вбачається, що право на відшкодування моральної шкоди у позивача виникло з 02 квітня 1996 року, коли первинно було встановлено 45% втрати професійної працездатності, згідно виписки з акту огляду у ВТЕК від 05.05.1996 року, та з 07 травня 2001 року коли було встановлено 60% втрати професійної працездатності безстроково, з яких 45% радикулопатія, 15% деформуючий артроз, згідно акту огляду у ВТЕК від 07.05.2001 року.
Окрім того, з копії дублікату повідомлення про хронічне професійне захворювання (отруєння) форми П-3 від 05.08.2020 року вбачається, що ОСОБА_1 встановлено діагноз: деформуючий артроз ліктьових суглобів; плечолопатковий періартроз, ПФС ІІ ст., помірний больовий сіндром. Захворювання професійне (01.04.1999 р.). Діагноз супутній: хронічна попереково-крижова полірадикулопатія, часто рецидивуючий перебіг з вираженими статико-динамічними порушеннями і больовим (захворювання професійне - 1996 р).
Відповідно до ч.3 ст.3 ЦПК України, провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
14 жовтня 1992 року був прийнятий Закон України «Про охорону праці», який набрав законної сили 24 листопада 1992 року, яким вперше було передбачено відшкодування моральної шкоди потерпілим на виробництві. Згідно ст.12 зазначеного Закону (у редакції станом на 05.05.1996 року, яка діяла до 21 листопада 2002 року) відшкодування моральної шкоди провадиться власником, якщо небезпечні або шкідливі умови праці призвели до моральної втрати потерпілого, порушення його нормальних життєвих зв'язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Під моральною втратою потерпілого розуміються страждання, заподіяні працівникові внаслідок фізичного або психічного впливу, що спричинило погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. Відшкодування моральної шкоди можливе без втрати потерпілим працездатності. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.
Таким чином, належним відповідачем щодо відшкодування моральної шкоди у позивача, яке виникло з 02 квітня 1996 року згідно виписки з акту огляду у ВТЕК від 05.05.1996 року та акту розслідування виникнення хронічного професійного захворювання від 04 квітня 1996 року (хронічна попереково-крижова полірадикулопатія, часто рецидивуючий перебіг з вираженими статико-динамічними порушеннями і больовим), коли йому первинно було встановлено 45% втрати професійної працездатності, є власник підприємства на якому працював робітник.
Щодо втрати професійної працездатності безстроково, яка встановлена з 07 травня 2001 року у розмірі 60% сукупно, з яких безпосередньо 45% радикулопатія, суд вважає, що остання встановлена повторно.
Щодо втрати професійної працездатності безстроково, яка встановлена з 07 травня 2001 року у розмірі 60% сукупно, з яких безпосередньо 15% деформуючий артроз, згідно акту огляду у ВТЕК від 07.05.2001 року та акту розслідування виникнення хронічного професійного захворювання від 14 квітня 1999 року, суд зазначає наступне.
Так, оскільки, право на відшкодування моральної шкоди виникло у позивача з 07 травня 2001 року (15% деформуючий артроз, згідно акту огляду у ВТЕК від 07.05.2001 року), відшкодування шкоди має бути здійснено на підставі чинного на той час законодавства, а саме на підставі Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» № 1105-XIV, у редакції, під час дії якої позивачеві була заподіяна моральна шкода у зв'язку з настанням страхового випадку, за умовами якого обов'язок по відшкодуванню заподіяної працівникові моральної шкоди, отриманої внаслідок ушкодження його здоров'я за наявності факту заподіяння цієї шкоди, покладено на Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України.
Суд вважає, що на дані правовідносини поширюється дія норм ст.ст. 1, 21, 28 Закону № 1105-XIV, в редакції, яка діяла на момент виникнення правовідносин, що передбачають обов'язок Фонду відшкодувати моральну шкоду у разі настання страхового випадку, і не може бути поширено дію норм Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» від 23 лютого 2007 року, № 717-V, що набрав чинності з 20 березня 2007 року.
Крім того, Рішенням Конституційного Суду від 27 січня 2004 року у справі № 1-9/2004 (1-рп/2004) встановлено, що громадяни, яким установлена стійка втрата професійної працездатності, мають право на стягнення на їх користь моральної шкоди. Ушкодження здоров'я, заподіяне потерпілому під час виконання трудових обов'язків незалежно від ступеня втрати професійної працездатності, заподіюють йому моральні й фізичні страждання.
Визначене спростовує твердження представника відповідача про відсутність доведення позивачем наявності моральних страждань.
Сам факт втрати професійної працездатності, з точки зору погіршення здоров'я, втрати важливих особистих здібностей, зміни життєвого укладу, необхідності лікування, веде до висновків про наявність моральної шкоди. Зазначене також випливає з положень ст. 3 Конституції України, відповідно до якої людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Доводи представника відповідача про те, що позивач не підтвердив факт заподіяння йому моральної шкоди належним доказом, а саме відповідного висновку медичних органів про встановлення факту заподіяння моральної шкоди, суд вважає необґрунтованим з огляду на наступне.
Відповідно до Порядку встановлення медико-соціальними експертними комісіями ступеня стійкої втрати професійної працездатності у відсотках працівникам, яким заподіяно ушкодження здоров'я, пов'язане з виконанням трудових обов'язків, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я України від 22 листопада 1995 р. № 212, який діяв на час виникнення спірних правовідносин на МСЕК не було покладено обов'язок встановлювати факт спричинення моральної шкоди потерпілому у зв'язку з професійним захворюванням.
Положеннями ст.ст. 12, 81 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
За ч.ч. 1, 2 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Так, закону, який би передбачав можливість встановлення факту завдання моральної шкоди потерпілому від нещасного випадку на виробництві лише на підставі висновку МСЕК, немає та не було.
Отже, вказане вище не обмежує суд у праві встановити факт завдання моральної шкоди на підставі інших доказів, врахувавши характер каліцтва чи іншого ушкодження здоров'я, залишкову працездатність потерпілого тощо.
Аналогічна позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 р. у справі № 210/5258/16-ц.
В правових позиціях, викладених у пунктах 9, 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 р. № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» судам роз'яснено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
У Рішенні Конституційного Суду України від 27 січня 2004 р. № 1-9/2004 (1-рп/2004) у справі за конституційним зверненням Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Кіровоградській області про офіційне тлумачення положення частини третьої статті 34 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», зазначено, що моральна шкода потерпілого від нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання полягає, зокрема, у фізичному болю, фізичних та душевних стражданнях, яких він зазнає у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я. Ушкодження здоров'я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов'язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності спричиняють йому моральні та фізичні страждання. Ушкодження здоров'я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов'язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності спричинюють йому моральні та фізичні страждання. У випадку каліцтва потерпілий втрачає працездатність і зазнає значно більшої моральної шкоди, ніж заподіяна працівникові, який не втратив професійної працездатності.
Крім того, вказаним рішенням встановлено, що громадяни, яким установлена стійка втрата професійної працездатності, мають право на стягнення на їх користь моральної шкоди. Ушкодження здоров'я, заподіяне потерпілому під час виконання трудових обов'язків незалежно від ступеня втрати професійної працездатності, заподіюють йому моральні й фізичні страждання.
Відповідно до ч. 3 ст. 34 Закону України N1105-XIV, що був чинний станом на 07.05.2001 року, моральна (немайнова) шкода, заподіяна умовами виробництва, яка не спричинила втрати потерпілим професійної працездатності, відшкодовується Фондом соціального страхування від нещасних випадків за заявою потерпілого з викладом характеру заподіяної моральної (немайнової) шкоди та за поданням відповідного висновку медичних органів. Відшкодування здійснюється у вигляді одноразової страхової виплати незалежно від інших видів страхових виплат. Сума страхової виплати за моральну (немайнову) шкоду визначається в судовому порядку. При цьому сума страхової виплати не може перевищувати двохсот розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на день виплати, незалежно від будь-яких інших страхових виплат.
Оскільки питання відшкодування моральної шкоди регулюються законодавчими актами, введеними у дію в різні строки, суду необхідно в кожній справі з'ясовувати характер правовідносин сторін і встановлювати: якими правовими нормами вони регулюються, чи допускає відповідне законодавство відшкодування моральної шкоди при такому виді правовідносин, коли набрав чинності законодавчий акт, що визначає умови і порядок відшкодування моральної шкоди в цих випадках, та коли були вчинені дії, якими заподіяно цю шкоду.
Така позиція висловлена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2019 у справі №210/3177/17.
Отже, зважаючи на вищевикладене, беручи до уваги зазначену позицію Великої Палати Верховного Суду, суд вважає, що оскільки акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи, то належним відповідачем у справі щодо відшкодування моральної шкоди за втрату професійної працездатності у розмірі 45%, яка встановлена позивачу первинно була на підставі акту огляду у ВТЕК від 05.05.1996 року належним відповідачем у даній справі є власник підприємства на якому на той час працював позивач.
Суд також не погоджується із доводами ГУ ПФУ в Дніпропетровській області про те, що він не є відповідачем по справі, оскільки вони суперечать чинному законодавству та правовим позиціям Верховного Суду.
Так, застраховані громадяни, які потерпіли на виробництві від нещасного випадку або професійного захворювання, мали право на відшкодування моральної шкоди за рахунок Фонду з моменту набрання чинності Законом України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», тобто з 01 квітня 2001 року до 01 січня 2006 року.
З 01 січня 2023 року набув чинності Закон України від 21 вересня 2022 року № 2620-ІХ «Про внесення змін до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» та Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», яким передбачено приєднання Фонду соціального страхування України до Пенсійного фонду України. Пенсійний фонд України та його територіальні органи є правонаступниками ФССУ і виконують функції з управління в системі загальнообов'язкового державного соціального страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності від нещасного випадку на виробництві.
У свою чергу відповідно п.2 Прикінцевих та Перехідних положень було припинено Фонд соціального страхування України та управління виконавчої дирекції Фонду, реорганізувано їх шляхом приєднання до Пенсійного фонду України з 1 січня 2023 року та вказано, що Пенсійний фонд України та його територіальні органи є правонаступниками Фонду соціального страхування України, його виконавчої дирекції, управлінь виконавчої дирекції Фонду та їх відділень. Кабінету Міністрів України у встановленому порядку вжити заходів, що випливають із цього Закону.
Отже, оскільки позивачу було встановлено втрату професійної працездатності саме 07 травня 2001 року (15% деформуючий артроз, згідно акту огляду у ВТЕК від 07.05.2001 року), і на той час обов'язок по відшкодуванню моральної шкоди за зазначене був покладений на Фонд соціального страхування України, наразі саме Пенсійний Фонд України, який є правонаступником останнього, має бути належним відповідачем по справі.
З огляду на викладене, суд вважає доведеним спричинення позивачу моральної шкоди, оскільки згідно з матеріалами справи встановлено наявність факту завдання позивачеві моральної шкоди .
Враховуючи вищенаведене, виникнення професійного захворювання призводять до постійного перенесення позивачем больових відчуттів, до необхідності проходження лікування, що має наслідком нераціональної втрати часу та життєвої енергії, ушкодження здоров'я стало причиною необхідності залучення додаткових зусиль для організації життя позивача.
Перелічені негативні явища в житті позивача переконливо доводять факт завдання позивачу немайнової (моральної) шкоди внаслідок отриманого професійного захворювання та стійкої втрати професійної працездатності.
Частиною 3 ст. 23 ЦК України передбачено, що розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, що мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більш ані ж достатнім.
Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12.07.2007 р.).
При вирішенні питання про розмір відшкодування спричиненої моральної шкоди суд враховує конкретні обставини справи, обсяг, характер, тривалість та наслідки заподіяних позивачу моральних страждань, стан його здоров'я, суттєвість вимушених змін у житті позивача.
Крім того, визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами рівності, поміркованості, розумності, справедливості. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більш, а ніж достатнім для розумного задоволення потреб позивача і не повинен призводити до його збагачення за рахунок відповідача.
Позивач, обґрунтовуючи розмір відшкодування йому моральної шкоди відповідачем у зв'язку з ушкодженням здоров'я посилається на визначення розміру моральної шкоди у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати, засади розумності, виваженості і справедливості, вік і період моральних страждань, про те, суд, визначаючи розмір відшкодування позивачу моральної шкоди, враховує обставини справи, встановлення позивачу 15 % втрати працездатності внаслідок професійного захворювання, обсяг фізичних та моральних страждань позивача, істотність вимушених змін у життєвих стосунках позивача, наслідків, що настали у зв'язку з втратою позивачем професійної працездатності.
З огляду на викладене, при вирішенні питання про розмір відшкодування спричиненої позивачу моральної шкоди суд враховує глибину та період фізичних і моральних страждань позивача, істотність вимушених негативних змін в його житті, про які позивачем зазначено у позові, ступінь втрати ним професійної працездатності, безстроковість даних негативних змін, що свідчить про неможливість відновлення стану здоров'я в майбутньому, неможливість відновлення попереднього фізичного стану, виходить із засад розумності, виваженості та справедливості, приймаючи до уваги думку представника відповідача про визначення саме судом розміру відшкодування потерпілому моральної шкоди внаслідок професійного захворювання, суд визначає розмір моральної шкоди, яка підлягає стягненню з відповідача, та вважає за необхідне позов задовольнити частково і стягнути з відповідача моральну шкоду в розмірі 30000,00 грн, що відповідатиме завданим моральним стражданням позивача та буде достатнім для її відшкодування.
Згідно з пунктом 162.1 статті 162 ПК України платниками податку є фізична особа резидент, яка отримує доходи як з джерела їх походження в Україні, так і іноземні доходи; фізична особа нерезидент, яка отримує доходи з джерела їх походження в Україні; податковий агент.
Податковим агентом щодо податку на доходи фізичних осіб підпункт 14.1.180 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначає, зокрема, юридичну особу (її філію, відділення, інший відокремлений підрозділ), яка незалежно від організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками та/або форми нарахування (виплати, надання) доходу (у грошовій або негрошовій формі) зобов'язана нараховувати, утримувати та сплачувати податок, передбачений розділом IV цього Кодексу, до бюджету від імені та за рахунок фізичної особи з доходів, що виплачуються такій особі, вести податковий облік, подавати податкову звітність контролюючим органам та нести відповідальність за порушення його норм в порядку, передбаченому статтею 18 та розділом IV цього Кодексу.
Відповідно до статті 18 ПК України податковим агентом визнається особа, на яку цим Кодексом покладається обов'язок з обчислення, утримання з доходів, що нараховуються (виплачуються, надаються) платнику, та перерахування податків до відповідного бюджету від імені та за рахунок коштів платника податків. Податкові агенти прирівнюються до платників податку і мають права та виконують обов'язки, встановлені цим Кодексом для платників податків.
Згідно з підпунктом 168.1.1 пункту 168.1 статті 168 ПК України податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов'язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу.
Відповідно до пункту 163.1 статті 163 ПК України об'єктом оподаткування резидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід; доходи з джерела їх походження в Україні, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання); іноземні доходи доходи (прибуток), отримані з джерел за межами України.
Базою оподаткування є загальний оподатковуваний дохід, з урахуванням особливостей, визначених цим розділом. Загальний оподатковуваний дохід будь-який дохід, який підлягає оподаткуванню, нарахований (виплачений, наданий) на користь платника податку протягом звітного податкового періоду. Загальний оподатковуваний дохід складається з доходів, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання), доходів, які оподатковуються у складі загального річного оподатковуваного доходу, та доходів, які оподатковуються за іншими правилами, визначеними цим Кодексом (пункт 164.1 статті 164 ПК України та підпункт 164.1.1 цього пункту).
Відповідно до пункту «а» підпункту 164.2.14 пункту 164.2 статті 164 ПК України зі змінами, внесеними згідно із Законом України від 16 січня 2020 року №466-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві», який набрав чинності 23 травня 2020 року, до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається дохід у вигляді неустойки (штрафів, пені), відшкодування матеріальної або немайнової (моральної) шкоди, крім сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику податку внаслідок заподіяння йому матеріальної шкоди, а також шкоди життю та здоров'ю, а також відшкодувань моральної шкоди в розмірі, визначеному рішенням суду, але не вище чотирикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, або у розмірі, визначеному законом.
У попередній редакції зазначена норма права передбачала, що до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються дохід у вигляді неустойки (штрафів, пені), відшкодування матеріальної або немайнової (моральної) шкоди, крім сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику податку внаслідок заподіяння йому матеріальної шкоди, а також шкоди життю та здоров'ю.
Тобто з 23 травня 2020 року пункт «а» підпункту 164.2.14 пункту 164.2 статті 164 ПК України доповнено словами «а також відшкодувань моральної шкоди в розмірі, визначеному рішенням суду, але не вище чотирикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, або в розмірі, визначеному законом».
Граматичне та системне тлумачення зазначеного пункту ПК України у чинній редакції дозволяє зробити висновок, що до загального місячного (річного)оподатковуваного доходу платника податку не включаються: 1) суми, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику податку внаслідок заподіяння йому матеріальної шкоди; 2) суми, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування шкоди життю та здоров'ю; 3) суми, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування моральної шкоди в розмірі, визначеному рішенням суду, але не вище чотирикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, або в розмірі, визначеному законом.
Отже, як до 23 травня 2020 року, так і чинним податковим законодавством передбачається, що стягнуті за рішенням суду суми на відшкодування шкоди життю та здоров'ю не включаються до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку, що узгоджується з висновком, викладеним у постанові Верховного Суду від 19 травня 2021 року у справі №180/377/20 (провадження №61-1св21).
Оскільки шкода, завдана життю та здоров'ю, може бути як майновою, так і немайновою (моральною) та до цієї частини пункту «а» підпункту 164.2.14 пункту 164.2 статті 164 ПК України зміни законодавцем не внесені, зокрема не зазначено, що лише відшкодування майнової шкоди, завданої життю та здоров'ю, не підлягає включенню до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку, тому немає підстав для ототожнення відшкодування моральної шкоди, завданої життю та здоров'ю, з іншим відшкодуванням моральної шкоди, яке підлягає оподаткуванню в разі перевищення її розміром чотирикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 01 січня звітного (податкового) року.
Отже, до спірних правовідносин не підлягають застосуванню доповнення до пункту «а» підпункту 164.2.14 пункту 164.2 статті 164 ПК України, внесені Законом України від 16 січня 2020 року № 466-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві», який набрав чинності 23 травня 2020 року.
Подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 25 січня 2023 року у справі №598/438/21 (провадження №61-283св22).
Зважаючи на викладене, суд приходить до висновку, що відшкодувати моральну шкоду у розмірі 30000,00 грн слід без відрахування податків та інших обов'язкових платежів.
Щодо розподілу судових витрат суд враховує наступне.
За п. 2 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, а також смертю фізичної особи.
Як передбачено частиною 1 статті 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Позивач звільнений від сплати судового збору, тому судовий збір на користь держави підлягає стягненню з відповідача у розмірі, діючому на день звернення позивача до суду, за подання позовної заяви майнового характеру фізичною особою (один відсоток розміру задоволених позовних вимог), але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Керуючись ст.ст. 76, 80, 81, 89, 141, 259, 263-265 ЦПК України, суд, -
Позовну заяву представника позивача Мотуз Олександра Володимировича, який діє в інтересах ОСОБА_1 , до Головного Управління Пенсійного Фонду України в Дніпропетровській області, про відшкодування моральної шкоди - задовольнити частково.
Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (ЄДРПОУ 21910427, юридична адреса: 49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, буд. 26) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ) 30000,00 грн в рахунок відшкодування моральної шкоди, без відрахування податків та інших обов'язкових платежів.
Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (ЄДРПОУ 21910427, юридична адреса: 49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, буд. 26) на користь держави судовий збір у розмірі 1211,20 грн. на р/р UA908999980313111256000026001 в Казначействі України (ЕАП), код ЄДРПОУ 37993783, отримувач ГУК у м. Києві/м.Київ/22030106, код класифікації доходів бюджету 22030106, призначення платежу: судовий збір у розмірі 1211,20 грн.
В іншій частині позовних вимог, відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Рішення може бути оскаржено безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його складення.
Повний текст рішення складений 16 жовтня 2025 року.
Головуючий суддя В.О. Корягін