Справа № 947/24102/25
Провадження № 2/947/4339/25
08.10.2025 року
Київський районний суд м.Одеси в складі:
Головуючого - судді Луняченка В.О.,
за участю секретаря судового засідання Макаренко Г.В.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» (код ЄДРПОУ 42649746) до ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 ) про стягнення заборгованості за кредитним договором,-
Заходами електронного суду з позовом про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором від 02.04.2024 №7751684 у розмірі 17480 гривень, до суду звернувся ТОВ «Діджи Фінанс».
Позов обґрунтовує тим, що 02.04.2024 між ОСОБА_1 та ТОВ «Авентус Україна» укладено договір про надання споживчого кредиту № 7751684.
Фінансова установа надав позичальнику у користування кредитні кошти у розмірі 4000 гривень, на відповідних умовах та строках їх повернення визначених у договорі, відповідач в свою чергу зобов'язався повернути отримані кошти у встановлений договором строк та сплатити відсотки за його користування.
27.11.2024 р. між ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» (ЄДРПОУ: 42649746) та ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» (Creditplus™) (ЄДРПОУ: 41078230), відповідно до чинного законодавства України, укладено Договір факторингу №27.11/24-Ф (далі - «Договір факторингу»), а відповідно ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» набуто права вимоги до Відповідача.
Станом на теперішній час, вказане грошове зобов'язання є невиконаним, позичальник ухиляється від повернення залишку кредитних коштів на шкоду кредитору. У зв'язку з вказаним, та порушенням позичальником умов кредитного договору з повернення кредитних коштів позивач вимушений звернутись до суду з відповідним позовом, який просить задовольнити, стягнувши з відповідача в судовому порядку заборгованість за договором у розмірі 17480,00 гривень, з яких заборгованість саме за кредитним договором 4000 грн., заборгованість за відсотками 9240 грн., заборгованість за пенею 4240 грн.
Відповідно до автоматизованої системи документообігу цивільну справу було розподілено судді Луняченку В.О..
Ухвалою судді від 16.09.2025 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження, про що повідомлено учасників справи.
В позові міститься вимога позивача щодо можливості розгляду справи за відсутністю представника позивача.
Відповідач ОСОБА_1 в судове засідання не з'явився, повідомлявся належним чином, відомості про що містяться в матеріалах справи.
Згідно ч.3 ст. 211 ЦПК України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд здійснюється на підставі наявних у суду матеріалів. Оскільки всі учасники справи в судове засідання не з'явились, то відповідно до вимог ч.2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Суд, вивчивши матеріали справи та всебічно проаналізувавши обставини в їх сукупності, давши оцінку зібраним у справі доказам, виходячи зі свого внутрішнього переконання, яке ґрунтується на повному, об'єктивному та всебічному з'ясуванні обставин справи, дійшов наступного висновку.
Відповідно до ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. У іншому випадку, за умови недоведеності тих чи інших обставин, суд має право винести рішення у справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов'язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі (правова позиція Верховного Суду в постанові від 29 вересня 2022 року в справі 857/7/22).
При зверненні до суду з позовом позивач зазначає, ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» (ТОРГОВА МАРКА «Creditplus») та ОСОБА_1 укладено ДОГОВІР № 7751684 про надання споживчого кредиту за власного волевиявлення Відповідача, з повним розумінням умов кредитування та усвідомленням рівня відповідальності, в Особистому кабінеті на офіційному веб-сайті ТОВАРИСТВА.
Законодавством України передбачено, що оформлення Кредиту онлайн із використанням одноразового пароля прирівнюється до підписання Договору в паперовій формі власноручним підписом. Оскільки ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» направлено Відповідачу електронним повідомленням (SMS) одноразовий ідентифікатор, при веденні якого Відповідач підтверджує прийняття умов Кредитного Договору № 7751684 від 02.04.2024 р., який також знаходиться у власному кабінеті Відповідача на офіційному веб-сайті ТОВАРИСТВА. Відповідно до умов Кредитного договору, до укладення Договору отримав проект цього кредитного Договору разом з додатками (в електронному вигляді в особистому кабінеті), ознайомився з усіма його умовами та Правилами, що розміщені на вебсайті ТОВАРИСТВА та є невід'ємною частиною цього Договору. Правила надання коштів та банківських металів у кредит ТОВАРИСТВОМ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «АВЕНТУС УКРАЇНА», (далі - Правила), розміщені на Веб-сайті в Мобільному застосунку "CreditPlus"(шляхом розміщення гіперпосилань). Відповідно до ч.1-2 ст. 9 ЗУ «Про споживче кредитування», Кредитодавець розміщує на своєму офіційному веб-сайті інформацію, необхідну для отримання споживчого кредиту споживачем. Така інформація повинна містити наявні та можливі схеми кредитування у кредитодавця. Споживач перед укладенням договору про споживчий кредит має самостійно ознайомитися з такою інформацією для прийняття усвідомленого рішення.
До укладення договору про споживчий кредит кредитодавець надає споживачу інформацію, необхідну для порівняння різних пропозицій кредитодавця з метою прийняття ним обґрунтованого рішення про укладення відповідного договору, в тому числі з урахуванням обрання певного типу кредиту. Зазначена інформація безоплатно надається кредитодавцем споживачу за спеціальною формою (паспорт споживчого кредиту), встановленою у Додатку 1 до цього Закону, у письмовій формі (у паперовому вигляді або у вигляді електронного документа, створеного згідно з вимогами, визначеними Законом України "Про електронні документи та електронний документообіг", а також з урахуванням особливостей, передбачених Законом України "Про електронну комерцію") із зазначенням дати надання такої інформації та терміну її актуальності. У такому разі кредитодавець визнається таким, що виконав вимоги щодо надання споживачу інформації до укладення договору про споживчий кредит згідно з частиною третьою цієї статті. Відповідно до умов Кредитного договору, Цей Договір складено в 2 (двох) оригінальних примірниках українською мовою, по одному для кожної із Сторін, що мають однакову юридичну силу. Договір вважається укладеним з моменту його підписання електронними підписами Сторін та діє протягом строку, вказаного в Кредитному договорі, а у випадку, якщо після закінчення вказаного строку, за Договором будуть наявні невиконані грошові зобов'язання, Договір продовжує діяти до повного виконання Споживачем зобов'язань за ним. Усі неврегульовані цим Договором правовідносини Сторін регулюються чинним законодавством України. Недійсність окремих умов цього Договору, встановлена рішенням суду, не може мати наслідків недійсності всього Договору та в будь-якому разі не звільняє Споживача від грошового зобов'язання повернути кредит, сплатити проценти та суму неустойки за користування кредитом. Хронологія вчинення дій щодо укладення Кредитного договору у формі електронного правочину, інформація з інформаційно-телекомунікаційної системи ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» про надсилання SMS із зазначенням одноразового ідентифікатора на номер телефону Відповідача та інформація щодо підтвердження підписання Позичальником електронним підписом (одноразовим ідентифікатором) Кредитного договору у формі електронного правочину, містяться у розділі «ПРЕДМЕТ ДОГОВОРУ» Кредитного договору. Електронний підпис з одноразовим ідентифікатором (далі - «ЕПОІ») по суті є видом вдосконаленого цифрового підпису, хоча в Законі України «Про електронну комерцію» так і не називається. Його суть полягає у використанні одноразових повідомлень (паролів, кодів, підтверджень) шляхом телекомунікаційних засобів. Найчастіше використовуються СМС, повідомлення в месенджерах в якості підтвердження волі підписанта. ЕПОІ широко використовується, наприклад, в сфері мікрокредитування. У відповідності до умов кредитного договору, його підписання здійснювалось електронним підписом Позичальника, відтвореним шляхом використання одноразового ідентифікатора, який було надісланий на номер мобільного телефону вказаний Позичальником при укладанні кредитного договору. Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору. Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом. При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи вказується особа, яка створила запит. У справі № 561/77/19 від 16.12.2020 р. Верховний Суд у складі колегії суддів першої судової палати Касаційного цивільного суду зазначив: «Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (ч. 2 ст. 639 ЦК України.) абз. 2 ч. 2 ст. 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним у письмовій формі. Аналізуючи викладене, слід дійти висновку, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст. 205, 207 ЦК України). Особливості укладення кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію». Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі». Верховний Суд у складі колегії суддів першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі №524/5556/19 від 12.01.2021 р. дійшов висновку: «Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору. Це комбінація цифр і літер, або тільки цифр, або тільки літер, яку заявник отримує за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом. При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет-магазину) вказується особа, яка створила замовлення. Оспорюваний договір про надання фінансового кредиту підписаний позивачкою за допомогою одноразового пароля-ідентифікатора, тобто укладення між сторонами спірного правочину підтверджено належними та допустимими доказами ». Стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов'язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню (Постанова ВП ВС від 14.11.2018 року у справі № 2-383/2010 (провадження № 14-308цс18)). Таким чином, Відповідачем укладено ДОГОВІР № 7751684 про надання споживчого кредиту від 02.04.2024р. (надалі - Кредитний договір) із ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» («Creditplus»ТМ) (ЄДРПОУ: 41078230).
Згідно умов Кредитного договору, Кошти кредиту надаються ТОВАРИСТВОМ у безготівковій формі шляхом їх перерахування на поточний рахунок Споживача, включаючи використання реквізитів платіжної картки, у розмірі 4000 грн.
Кредит надається на споживчі (особисті) потреби шляхом перерахування Кредитодавцем грошових коштів за реквізитами платіжної картки, зазначеної Споживачем не пізніше двох календарних днів від дати підписання договору. Для платіжних операцій по картах ТОВАРИСТВОМ використовуються відповідні сертифіковані платіжними системами сервіси. Відповідно до ч.2 ст.29 ЗУ «Про фінансові послуги та фінансові компанії», Фінансова компанія має право надавати фінансову платіжну послугу з переказу коштів без відкриття рахунку та/або із здійснення еквайрингу платіжних інструментів на підставі ліцензії на діяльність фінансової компанії лише за умови, що така фінансова послуга поєднується з іншими видами фінансових послуг, передбаченими пунктами 1-5 частини першої цієї статті. CreditPlus розраховує реальну річну процентну ставку у процентах згідно з методикою розрахунку реальної річної процентної ставки НБУ.
Згідно з ПОСТАНОВОЮ Правління Національного банку України «Про затвердження Правил розрахунку небанківськими фінансовими установами України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит» №16 від 11.02.2021 року. ТОВАРИСТВО в обов'язковому порядку надає споживачу в паспорті споживчого кредиту та в договорі про надання споживчого кредиту розмір реальної процентної ставки. ТОВАРИСТВО розраховує таку реальну річну процентну ставку у процентах згідно з методикою розрахунку реальної річної процентної ставки НБУ. Нарахування процентів за Кредитним договором здійснюється на залишок фактичної заборгованості за кредитом за кожен день користування кредитом протягом строку кредиту, виходячи із фактичної кількості днів у місяці та у році, тобто метод «факт/ факт». Розмір процентної ставки, встановлений в Кредитному договорі, залежить від умов її встановлення та є незмінним протягом усього строку дії Договору та не може бути збільшений ТОВАРИСТВОМ в односторонньому порядку. Сторони домовились, що повернення кредиту та сплата процентів за користування кредитом включно із кількістю платежів, їх розміром та періодичністю внесення, здійснюватимуться згідно Графіка платежів, крім випадку визначеного умовами Кредитного договору. Сторони несуть відповідальність за порушення умов Кредитного договору, згідно чинного законодавства України та умов самого Кредитного договору. Порушенням умов Кредитного договору є його невиконання або неналежне виконання, тобто виконання з порушенням умов, визначених змістом цього Договору.
Належним доказом заборгованості відповідача за тілом кредиту може бути виписка по картковому рахунку, яка повинна досліджуватися в сукупності з іншими доказами. Разом з тим, позивачем не надано належних доказів на підтвердження перерахування відповідачу коштів по кредитному договору - розрахункового документа (платіжного доручення, меморіального ордеру, тощо) або виписки з банківського рахунку, які б відповідали вимогам ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».
Доданий до позовної заяви роздрукований розрахунок заборгованості є необґрунтованим, оскільки сам розрахунок заборгованості є внутрішнім документом фінансової установи та не містить відомостей, що дозволили б суду перевірити, чи передавалися в дійсності кошти позичальнику в кредит.
Також Позивачем долучено до позову копію листа ТОВ «Пейтек» № 20250519-443 від 19.05.2025 року, в якому зазначено, що 02.04.2024 перераховано 4 000 грн. на картку НОМЕР_2 .
Проте, з вищевказаних документів неможливо встановити ні власника рахунку/картки, ні даних про здійснений операції. Такий лист не є розрахунковим документом та не підтверджує переказу коштів, операцій по банківському рахунку, оскільки такий документ не містить відмітки про час його прийняття та виконання банком, не містять повного номера картки, з чого можна було б встановити факт перерахування коштів на картковий рахунок саме відповідача.
У наданому листі також не міститься відомостей про те, що кошти перераховуються на підставі відповідного договору, що не дає суду можливості застосувати до даних правовідносин умови кредитного договору.
Крім того, з наданого суду документа слідує, що грошові кошти були перераховані через невстановленого посередника. Також, у наданому позивачем кредитному договорі відсутні будь-які відомості про те, що кредитні кошти будуть перераховуватися іншою особою, яка не виступає стороною за кредитним договором.
Відповідно до ст. 509 ЦК України, зобов'язання є правовідношення, в якому одна сторона(боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно ч.ч.1, 3 ст. 510 ЦК України сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор. Якщо кожна із сторін у зобов'язанні має одночасно і права, і обов'язки, вона вважається боржником у тому, що вона зобов'язана вчинити на користь другої сторони, і одночасно кредитором у тому, що вона має право вимагати від неї.
Частиною першою ст. 512 ЦК України, встановлено, що якщо зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ст. 517 ЦК України, первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення.
Боржник має право не виконувати свого обов'язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов'язанні.
Згідно ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв діалогового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 527 ЦК України, боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту. Кожна із сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимог.
Частиною першою статтею 528 ЦК України передбачено, що виконання може бути покладено боржником на іншу особу, якщо з умов договору, вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства або суті зобов'язання не впливає обов'язок боржника виконати зобов'язання особисто. У цьому разі кредитор зобов'язаний прийняти виконання, запропоноване за боржником іншою особою.
Відповідно до ч. 1 ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом.
Згідно ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошових зобов'язань.
Статтею 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно ст. 633 ЦК України, публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо).
Згідно ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.
Відповідно до ст. 1056-1 ЦК України, процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором.
Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.
Положеннями статей 1077, 1078 ЦК України встановлено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
Відповідно до ч. 1 ст. 1081 ЦК України, клієнт відповідає перед фактором за дійсність грошової вимоги, право якої відступається, якщо інше не встановлено договором факторингу.
Згідно ст. 1087 ЦК України, розрахунки за участю фізичних осіб, не пов'язані із здійсненням ними підприємницької діяльності, можуть провадитися у готівковій або безготівковій формі.
Розрахунки між юридичними особами, а також розрахунки за участю фізичних осіб, пов'язані із здійсненням ними підприємницької діяльності, провадяться в безготівковій формі. Розрахунки між цими особами можуть провадитися також готівкою, якщо інше не встановлено законом.
Граничні суми розрахунків готівкою для фізичних та юридичних осіб, а також для фізичних осіб - підприємців відповідно до цієї статті встановлюються Національним банком України.
Відповідно до ст. 1088 ЦК України, під час здійснення безготівкових розрахунків допускається застосування платіжних інструкцій, передбачених законодавством України, банківськими правилами та звичаями ділового обороту.
Сторони у договорі мають право обрати будь-який вид безготівкових розрахунків на свій розсуд.
Безготівкові розрахунки провадяться через банки, небанківських надавачів платіжних послуг, в яких відкрито відповідні рахунки, якщо інше не випливає із закону та не обумовлено видом безготівкових розрахунків.
Порядок здійснення безготівкових розрахунків регулюється цим Кодексом, законом та банківськими правилами.
Згідно ч. 4 ст. 8 Закону України «Про електронну комерцію», фізична особа повинна надати інформацію про себе, необхідну для вчинення електронного правочину, створення електронного підпису, ідентифікації в інформаційній системі суб'єкта електронної комерції, шляхом введення (створення) особою спеціального набору електронних даних, а також вчинення інших дій у такій системі.
Відповідно до ч.ч. 1, 2, 3, 4, 6, 7, 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття.
Електронний договір, крім визначених цивільним кодексом України істотних умов для відповідного виду договору, може містити інформацію про: технологію (порядок) укладення договору; порядок створення та накладання електронних підписів сторонами договору; можливість та порядок внесення змін до умов договору; спосіб та порядок прийняття пропозиції укласти електронний договір (акцепту); порядок обміну електронними повідомленнями та інформацією між сторонами під час виконання ними своїх зобов'язань; технічні засоби ідентифікації сторони; порядок внесення змін до помилково відправленого прийняття пропозиції укласти електронний договір (акцепту); посилання на умови, що включаються до договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до іншого електронного документа і порядок доступу до такого документа; спосіб зберігання та пред'явлення електронних документів, повідомлень, іншої інформації в електронній формі та умови доступу до них; умови виготовлення та отримання паперових копій електронних документів; можливість вибору мови, що використовується під час укладення та виконання договору; інші відомості.
Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.
Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-комунікаційних системах.
Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Згідно ч. 1 ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію», якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису відповідно до вимог законів України "Про електронні документи та електронний документообіг" та "Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги", за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Загальні правила щодо форми договору визначено ст. 639 ЦК України, згідно з якою: договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно - телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі; якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.
Відповідно до п.п. 3, 28, 29, 30, 53, 54 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про платіжні послуги»: безготівкові розрахунки - перерахування коштів з рахунків платників на рахунки отримувачів, а також перерахування надавачами платіжних послуг коштів, внесених платниками готівкою, на рахунки отримувачів; користувач платіжних послуг (далі - користувач) - фізична особа або юридична особа, яка отримує чи має намір отримати платіжну послугу як платник або отримувач (або обидва одночасно) та/або є власником електронних грошей (цифрових грошей Національного банку України), а в разі надання послуг банком - клієнт банку; кредитовий переказ - платіжна операція з рахунку платника на підставі платіжної інструкції, наданої платником або надавачем послуг з ініціювання платіжних операцій, за умови отримання згоди платника на виконання платіжної операції, наданої надавачу платіжних послуг платника; кредитовий трансфер - платіжний інструмент у вигляді сукупності процедур, передбачених нормативно-правовими актами Національного банку України, що використовується для ініціювання кредитового переказу; переказ коштів без відкриття рахунку - платіжна послуга, що надається платнику з метою переказу коштів у готівковій чи безготівковій формі отримувачу або надавачу платіжних послуг, який діє від імені отримувача, під час якої надавач цієї послуги не використовує відкритий у нього рахунок платника та/або отримувача; платіжна інструкція - розпорядження ініціатора надавачу платіжних послуг щодо виконання платіжної операції.
Статтею 5 Закону України «Про платіжні послуги» визначено, що до фінансових платіжних послуг належать такі послуги: 1) послуги із зарахування готівкових коштів на рахунки користувачів, а також усі послуг щодо відкриття; 2) обслуговування та закриття рахунків (крім електронних гаманців); 3) послуги з виконання платіжних операцій із власними коштами користувача з рахунку/на рахунок користувача (крім платіжних операцій з електронними грошима), у тому числі: а) виконання кредитового переказу; б) виконання дебетового переказу; в) виконання іншої платіжної операції, у тому числі з використанням платіжних інструментів; 4) послуги з виконання платіжних операцій з рахунку/на рахунок користувача (крім платіжних операцій з електронними грошима), за умови що кошти для виконання платіжної операції надаються користувачу надавачем платіжних послуг на умовах кредиту, у тому числі: а) виконання кредитового переказу; б) виконання дебетового переказу; в) виконання іншої платіжної операції, у тому числі з використанням платіжних інструментів; 5) послуги з емісії платіжних інструментів та/або здійснення еквайрингу платіжних інструментів; 6) послуги з переказу коштів без відкриття рахунку; 7) послуги з випуску електронних грошей та виконання платіжних операцій з ними, у тому числі відкриття та обслуговування електронних гаманців.
Згідно ч.ч. 1, 2, 3 Закону України «Про платіжні послуги», до надавачів платіжних послуг належать: 1) банки, філії іноземних банків (далі - банки);2) платіжні установи (у тому числі малі платіжні установи);3) філії іноземних платіжних установ;4) установи електронних грошей;5) фінансові установи, що мають право на надання платіжних послуг;6) оператори поштового зв'язку;7) надавачі нефінансових платіжних послуг;8) Національний банк України;9) органи державної влади, органи місцевого самоврядування.
Надавати платіжні послуги мають право лише особи, зазначені у частині першій цієї статті.
Особи, зазначені у частині першій цієї статті, мають право на провадження діяльності з надання фінансових платіжних послуг лише після отримання ними ліцензії відповідно до цього Закону (крім банків) та за умови включення до Реєстру, якщо інше не передбачено цим Законом.
Відповідно до ст. 18 Закону України «Про платіжні послуги» надавач платіжних послуг зобов'язаний вести облік своїх операцій та подавати до Національного банку України звітність щодо здійснення діяльності з надання платіжних послуг відповідно до вимог, встановлених нормативно-правовими актами Національного банку України.
Згідно ст. 22 Закону України «Про платіжні послуги», платіжна установа, установа електронних грошей, оператор поштового зв'язку має право на підставі ліцензії на надання фінансових платіжних послуг надавати користувачам на умовах кредиту кошти для виконання платіжних операцій з рахунку/на рахунок користувача, крім платіжних операцій з електронними грошима, з дотриманням таких умов:1) платіжна установа, установа електронних грошей, оператор поштового зв'язку має право надавати платіжні послуги, передбачені пунктами 4 або 5 частини першої статті 5 цього Закону;2) надання кредиту здійснюється виключно у зв'язку з виконанням платіжної операції;3) кредит надається на короткий строк, що не може перевищувати 12 місяців з дати надання коштів;4) кредит не може надаватися за рахунок коштів, отриманих від користувачів для цілей виконання платіжних операцій та/або в обмін на випущені електронні гроші;5) розмір власного капіталу платіжної установи, установи електронних грошей, оператора поштового зв'язку відповідає вимогам, встановленим Національним банком України до надавачів платіжних послуг, які мають право надавати кредит.
Забороняється надання кредиту електронними грошима.
Надання кредиту споживачам здійснюється з дотриманням вимог Закону України "Про споживче кредитування".
Статтею 23 Закону України «Про платіжні послуги» передбачено, що надавачі платіжних послуг, визначені в пункті 9 частини першої статті 10 цього Закону, зобов'язані здійснювати ідентифікацію та верифікацію користувачів відповідно до вимог законодавства у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення.
Згідно ст. 27 Закону України «Про платіжні послуги», усі документи, що підтверджують надання платіжних послуг (виконання платіжних операцій), зберігаються надавачами платіжних послуг та їх комерційними агентами не менше п'яти років з дня припинення ділових відносин з клієнтом або з дня завершення разової фінансової операції без встановлення ділових відносин з клієнтом.
Під час зберігання документів, що містять банківську таємницю або іншу інформацію з обмеженим доступом, надавачі платіжних послуг та їх комерційні агенти забезпечують дотримання вимог, встановлених законодавством для зберігання відповідної інформації.
Відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 29 Закону України «Про платіжні послуги», надання платіжних послуг (у тому числі виконання окремих або разових платіжних операцій, відкриття та обслуговування рахунків тощо) здійснюється на підставі договору, що укладається між надавачем платіжних послуг та користувачем відповідно до вимог законодавства, на узгоджених сторонами умовах.
Договір про надання платіжних послуг укладається в письмовій формі (паперовій або електронній). Договір про надання платіжних послуг може укладатися шляхом приєднання користувача до договору, розміщеного у доступному для клієнта місці у надавача платіжних послуг та на його веб-сайті в мережі Інтернет. Усі поточні редакції публічної пропозиції укладення договору та документів, що містять інформацію про комісійні винагороди, процентні ставки, курс перерахунку іноземної валюти, що застосовуються до обраної користувачем платіжної послуги, що надається користувачу згідно з пунктом 3 частини першої статті 30 цього Закону, зберігаються на веб-сайті надавача платіжних послуг із зазначенням строку їх дії. Користувачі мають право в будь-який час отримати доступ до всіх редакцій публічної пропозиції укладення договору та інших документів, зазначених у цій статті, що розміщені на веб-сайті надавача платіжних послуг.
У разі виникнення неоднозначного тлумачення прав та обов'язків сторони за договором за участю споживача платіжних послуг такі права та обов'язки тлумачаться на користь такого споживача.
Згідно ч. 1 ст. 34 Закону України «Про платіжні послуги», до платіжних інструментів належать:1) прямий дебет;2) кредитовий трансфер;3) електронні платіжні засоби.
Як вбачається із ч.ч. 1, 2, 6, 7 ст. 40 Закону України «Про платіжні послуги», форма та порядок надання платіжної інструкції визначаються в договорі між користувачем та надавачем платіжних послуг, якщо інше не передбачено законодавством.
Платіжна інструкція має містити інформацію, що дає змогу надавачу платіжних послуг ідентифікувати особу платника та отримувача за платіжною операцією, рахунки платника та отримувача, надавачів платіжних послуг платника та отримувача, суму платіжної операції та іншу інформацію (реквізити), необхідну для належного виконання платіжної операції.
Надавач платіжних послуг зобов'язаний забезпечити фіксування в операційно-обліковій системі дати і часу надходження платіжної інструкції, прийняття її до виконання (або відмови в її прийнятті), виконання платіжної інструкції.
Національний банк України у своїх нормативно-правових актах визначає обов'язкові реквізити платіжних інструкцій, особливості їх оформлення, захисту, прийняття до виконання.
Відповідно до ст. 49 Закону України «Про платіжні послуги», платіжна операція вважається завершеною в момент зарахування суми платіжної операції на рахунок отримувача або видачі суми платіжної операції отримувачу в готівковій формі.
Платіжна операція з використанням електронних грошей вважається завершеною в момент зарахування суми платіжної операції на електронний гаманець отримувача.
Згідно ст. 50 Закону України «Про платіжні послуги», небанківські надавачі платіжних послуг забезпечують виконання платіжних операцій користувачів через розрахункові рахунки, відкриті в банках або в розрахунковому банку платіжної системи, учасниками якої вони є.
Розрахунки між небанківськими надавачами платіжних послуг для забезпечення виконання платіжних операцій користувачів (крім платіжних операцій у межах одного надавача платіжних послуг) здійснюються шляхом проведення суми платіжної операції між розрахунковими рахунками небанківських надавачів платіжних послуг, що відкриті в банках (розрахунковому банку платіжної системи).
Банки забезпечують виконання платіжних операцій своїх клієнтів, у тому числі операцій небанківських надавачів платіжних послуг, шляхом виконання міжбанківських платіжних операцій або платіжних операцій, що виконуються в межах одного банку.
Відповідно до п.п. 1-1, 9, 10, 11 ст. 1 Закону України «Про споживче кредитування»:
договір про споживчий кредит - вид кредитного договору, за яким кредитодавець зобов'язується надати споживчий кредит у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач (позичальник) зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом на умовах, встановлених договором;споживач - фізична особа, яка уклала або має намір укласти договір про споживчий кредит;споживче кредитування-правовідносини щодо надання, обслуговування та повернення споживчого кредиту;споживчий кредит (кредит) - грошові кошти, що надаються споживачу (позичальникові) на придбання товарів (робіт, послуг) для задоволення потреб, не пов'язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.
Статтею 3 Закону України «Про споживче кредитування» передбачено, що цей Закон регулює відносини між кредитодавцями, кредитними посередниками та споживачами під час надання послуг споживчого кредитування, а також відносини, що виникають у зв'язку з врегулюванням простроченої заборгованості за договорами про споживчий кредит та іншими договорами, передбаченими частиною другою цієї статті.
Відповідно до п.п. 1, 2, 19, 60 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги», у цьому Законі терміни вживаються в такому значенні:1) автентифікація - електронний процес, що дає змогу підтвердити електронну ідентифікацію фізичної, юридичної особи, інформаційної або інформаційно-комунікаційної системи та/або походження та цілісність електронних даних;2) багатофакторна автентифікація - автентифікація з використанням двох або більше факторів автентифікації, що належать до різних груп факторів автентифікації;19) засіб електронної ідентифікації - матеріальний та/або нематеріальний об'єкт, який містить ідентифікаційні дані особи і використовується для автентифікації особи в інформаційно-комунікаційних системах;60) фактор автентифікації - одна з ознак на основі знання (володіння інформацією (даними), що відома лише користувачу) або володіння (використання матеріального предмета, яким володіє лише користувач), або притаманності (перевірка біометричних даних або інших властивостей (рис, характеристик), притаманних лише користувачу, що відрізняють його від інших користувачів).
Згідно ч. 1 ст. 14 Закону України «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги», електронна ідентифікація здійснюється з використанням засобів електронної ідентифікації та процедури автентифікації відповідно до схем електронної ідентифікації.
У постановах Верховного Суду від 01 грудня 2021 року у справі № 569/7648/15-ц, від 17 грудня 2020 року у справі № 278/2177/15-ц, від 28 жовтня 2020 року у справі № 760/7792/14-ц, від 16 вересня 2020 року у справі № 200/5647/18 зроблено висновок про те, що доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність».
З матеріалів справи і досліджених в суді доказів, які надано позивачем, суд доходить таких висновків.
Насамперед слід зазначити, що договір №7751684 від 02.04.2024 року не містить відомостей про його підписання електронним підписом одноразовим ідентифікатором саме ОСОБА_1 , оскільки саме тільки зазначення в кредитному договорі персональних даних відповідача не підтверджує проходження ним верифікації та ідентифікації згідно вимог законодавства, що відбулося за відсутності копій (електронних чи паперових) особистих документів, які б підтверджували електронну ідентифікацію фізичної особи відповідача.
Посилання представника позивача на те, що відповідач підписав зазначений вище кредитний договір одноразовим ідентифікатором, який отримав на фінансовий номер телефону (зазначений у анкеті клієнта), нічим не доведені та не підтвердженні.
Відомості про те, що відповідач пройшов ідентифікацію та верифікацію особи (заповнила анкету клієнта із зазначенням ПІБ, даних паспорту, РНОКПП, місця проживання, місця реєстрації, зазначив реквізити картки для отримання кредиту) підтвердив номер мобільного телефону, ознайомився з умовами надання кредиту, умовами кредитного договору, правилами надання грошових коштів у позику, в тому числі на умовах фінансового кредиту, здійснив акцептування кредитного договору, шляхом надсилання електронного повідомлення підписаного електронним підписом одноразовим ідентифікатором та підписав договір одноразовим ідентифікатором, відповідно до Закону України «Про електронну комерцію», Закону України «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги» та Закону України «Про платіжні послуги», належними, допустимими, достатніми доказами не доведено і факту укладання кредитного договору саме відповідачем не підтверджує.
Крім того, будь-який формуляр заяви на отримання кредиту, який би мав бути складеним і підписаним електронним підписом відповідача, електронна ідентифікація (автентифікація) якого здійснена з дотриманням вимог Закону, та який би був підтверджений і сумнівів у суду не викликав, в матеріалах справи відсутній.
Будь-які документи, що підтверджують особу позичальника в матеріалах справи відсутні. Позивачем зазначено лише регламентований порядок заповнення анкети та укладання кредитного договору на веб-сайті надавача платіжних послуг.
Саме тільки зазначення в кредитному договорі персональних даних відповідача не підтверджує проходження ним верифікації та ідентифікації згідно вимог законодавства, що відбулося за відсутності копій (електронних чи паперових) особистих документів, які б підтверджували електронну ідентифікацію фізичної особи відповідача.
Крім того, згідно Договору, кредит надавався товариством у безготівковій формі шляхом перерахування коштів кредиту за реквізитами платіжної картки однак,у договорі не містяться відомості щодо належності платіжної картки клієнту.
У той же час, у матеріалах справи відсутні й суду не надано будь-які належні, допустимі і достатні докази перерахування кредитних коштів позичальнику відповідно до вимог ст.ст. 526, 1054, 1088 ЦК України.
Відтак, суду не доведено, що позичальнику надано кредитні грошові кошти в строк, у розмірі та на умовах встановлених договором.
Лист ОВ «Пейтек» № 20250519-443 від 19.05.2025 року про перерахування коштів 02.04.24 о 18:21:07 відповідачу, не є належним, допустимим і достатнім доказом перерахунку грошових коштів згідно вказаних вище вимог Закону.
Більш того, реквізити повного карткового рахунку позичальника (на який мало бути здійснено перерахування кредитних коштів) в матеріалах справи не міститься.
Ні в змісті кредитного договору, ні в будь-яких інших документах оформлених при наданні кредитних коштів, всупереч викладених вище вимог Закону, реквізити повного карткового рахунку відповідача не зазначено.
Відповідне клопотання щодо витребування вказаної інформації позивачем не заявлено.
Проте, в матеріалах справи відсутні будь-які дані про надання позичальником кредитору реквізитів свого карткового рахунку.
Крім того, за змістом виниклих правовідносин щодо надання відповідачу фінансовою установою кредиту та з огляду на вимоги Глави 48 та параграфу 2 Глави 71 ЦК України, а також вимог Закону України «Про платіжні послуги», беручи до уваги вимоги ч. 3 ст. 12, п. 1 ч. 1 ст. 81 ЦПК України, суд зазначає, що під час виконання кредитором своїх зобов'язань по наданню кредитних коштів позичальнику, самим кредитором здійснюються такі дії, які повинні достатньо підтверджуватися договорами в тій формі і в тому змісті, в якому укладено між сторонами договірні правовідносини.
Отже, докази про них мають бути вже створеними і саме сторона позивача повинна доводити обставини, на які посилається в позові.
До того ж, суд звертає увагу на те, що номер платіжної картки є частково зашифрованим і всіх позначень 16 значного номеру картки не містить. Банківські реквізити позичальника, згідно матеріалів справи є невизначеними. У той же час, наявної у кредитора інформації щодо карткового рахунку позичальника свого часу було достатньо для виникнення спірних правовідносин та здійснення відповідних платіжних операції з переказу кредиту, докази про що вже мають існувати у кредитора згідно вимог Закону України «Про платіжні послуги».
Відповідно до ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є принцип змагальності сторін (ст. 12 ЦПК України), в силу якого сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій. При цьому кожна сторона в силу статті 81 ЦПК України повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Вимогами ст. 13 ЦПК України встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду.
Згідно правового висновку Верховного Суду викладеного в постанові від 21 липня 2021 року в справі 287/363/16, при оцінці достатності доказів діють спеціальні правила - стандарти доказування, якими має керуватися суд при вирішенні справи. Стандарти доказування з важливим елементом змагальності судового процесу. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про недоведеність.
Сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. У іншому випадку, за умови недоведеності тих чи інших обставин, суд має право винести рішення у справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов'язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі (правова позиція Верховного Суду в постанові від 29 вересня 2022 року в справі 857/7/22).
Таким чином, укладення кредитного договору і надання позичальнику кредитних коштів за обставин викладених в позові перед судом не доведено.
Отже позовні вимоги на основі належних, допустимих та достатніх доказів позивачем не доведено, а тому в задоволенні вказаного позову слід відмовити за недоведеністю та необґрунтованістю.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 258,259, 263-265,268,273, 354 ЦПК України, суд,-
Відмовити у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» (код ЄДРПОУ 42649746) до ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 ) про стягнення заборгованості за кредитним договором №7751684 від 02.04.2024 у розмірі 17480,00 гривень.
Повне судове рішення буде складено протягом десяти днів з дня проголошення вступної та резолютивної частини.
Рішення може бути оскаржене до Одеського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повне рішення складено 17.10.2025
Суддя В. О. Луняченко