16 жовтня 2024 року
м. Київ
справа № 598/4/22
провадження № 61-12315ск25
Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Червинської М. Є. розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Збаразького районного суду Тернопільської області від 16 травня 2025 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 27 серпня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення від права на спадкування за законом через ухилення від обов'язку щодо утримання спадкодавця та зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання права власності на 1/2 частку спадкового майна,
У січні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду із вказаним позовом, в якому просила усунути ОСОБА_2 від права на спадкування за законом через її ухилення від обов'язку щодо утримання спадкодавця ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .
У травні 2022 року ОСОБА_2 звернулася до суду із зустрічним позовом, у якому просила визнати за нею право власності на частку спадкового майна, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 після смерті ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , а саме житлового будинку з господарськими будівлями, земельної ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд площею 0,1000 га, кадастровий номер 6122410100:02:004:0161 та земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства площею 0,1127 кадастровий номер 6122410100:02:004:0162.
Рішенням Збаразького районного суду Тернопільської області від 16 травня 2025 року, залишеним без змін постановою Тернопільського апеляційного суду від 27 серпня 2025 року, відмовлено у задоволені первісного позову
ОСОБА_1 . Зустрічний позов ОСОБА_2 задоволено.
Визнано за ОСОБА_2 в порядку спадкування за законом після смерті
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 право власності на 1/2 частину житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, розташованого по АДРЕСА_1 .
Визнано за ОСОБА_2 в порядку спадкування за законом після смерті
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 право власності на 1/2 частину земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, площею 0,1000 га, кадастровий номер 6122410100:02:004:0161, що розташована по АДРЕСА_1 .
Визнано за ОСОБА_2 , в порядку спадкування за законом після смерті
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 , право власності на 1/2 частину земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, площею 0,1127, кадастровий номер 6122410100:02:004:0162, що розташована по АДРЕСА_1 .
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
26 вересня 2025 року засобами поштового зв'язку ОСОБА_1 звернулась до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Збаразького районного суду Тернопільської області від 16 травня 2025 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 27 серпня 2025 року, повний текст якої складено 01 вересня 2025 року.
Вказана касаційна скарга не може бути прийнята судом до розгляду та вирішено питання про відкриття касаційного провадження з огляду на наступне.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
У порушення вимог пункту 3 частини четвертої статті 392 ЦПК України заявником не надано документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі.
До касаційної скарги ОСОБА_1 додала клопотання про звільнення її від сплати судового збору, в якій посилається на відсутність в неї достатнього доходу для сплати судового збору.
До клопотання про звільнення від сплати судового збору заявник додає копію довідки Пенсійного фонду України форми ОК-5 за період з 2002 року по 2022 рік, копію відомостей з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про джерела/суми нарахованого доходу за період з 2022 року по червень 2025 року, копію довідки про доходи за серпень 2025 року, виданої пенсіонеру ОСОБА_1 .
Статтею 129 Конституції України однією із засад судочинства визначено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.
Відповідно до змісту статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод судові процедури повинні бути справедливими для всіх учасників процесу.
Згідно із частинами першою, третьою та п'ятою статті 136 ЦПК України суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою відстрочити або розстрочити сплату судового збору на визначений строк у порядку, передбаченому законом, але не більше як до ухвалення судового рішення у справі. З підстав, зазначених у частині першій цієї статті, суд у порядку, передбаченому законом, може зменшити розмір належних до оплати судових витрат, пов'язаних з розглядом справи, або звільнити від їх сплати. Особа, яка заявляє клопотання про відстрочення або розстрочення судових витрат, зменшення їх розміру або звільнення від їх сплати, зобов'язана одночасно надати докази, які підтверджують наявність обставин, якими обґрунтоване таке клопотання.
Відповідно до частини першої статті 8 Закону України «Про судовий збір» Враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі за таких умов: 1) розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік; або 2) позивачами є: а) військовослужбовці; б) батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів; в) одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю; г) члени малозабезпеченої чи багатодітної сім'ї; ґ) особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; або 3) предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров'ю.
Визначення майнового стану сторони процесу є оціночним та залежить від доказів, якими обґрунтовується рівень її майнового стану. Доказами рівня майнового стану можуть бути документи, які підтверджують скрутний майновий стан особи, що, відповідно, унеможливлює сплату судових витрат. Якщо через низький рівень майнового стану сторона позбавлена можливості сплатити судовий збір, то такі обставини є підставою для відстрочення та розстрочення сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення сторони від сплати (постанова Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 31 липня 2019 року, справа № 821/1896/15-а, провадження № К/9901/14384/18).
Верховний Суд у постанові від 30 березня 2021 року у справі № 338/158/19 (провадження № 61-11548св20) зазначав, що єдиною підставою для відстрочення чи розстрочення сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення від його сплати фізичної особи є врахування судом її майнового стану.
Верховний Суд зауважує, що обов'язок доведення існування обставин, що свідчать про скрутний матеріальний стан заявника для цілей відстрочення, розстрочення сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення сторони покладається саме на заявника. Підставою для відстрочення або розстрочення сплати судового збору є врахування судом майнового стану сторони, тобто фізичної або юридичної особи (наприклад, довідка про доходи, про склад сім'ї, про наявність на утриманні непрацездатних членів сім'ї, банківські документи про відсутність на рахунку коштів, довідка податкового органу про перелік розрахункових та інших рахунків, тощо).
Отже, для вирішення клопотання про відстрочення або розстрочення сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення від його сплати суд має встановити майновий стан сторони.
Наведені у клопотанні доводи не дають достатніх підстав для звільнення від сплати судового збору, що відповідає статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою судові процедури повинні бути справедливі для всіх учасників процесу.
З урахуванням обставин справи та наданих заявником доказів, у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про звільнення від сплати судового збору за подання касаційної скарги слід відмовити, оскільки заявником не надано суду касаційної інстанції доказів на підтвердження реального майнового стану (наявність рухомого і нерухомого майна, довідки фіскальних органів про доходи, довідки про склад сім'ї, про наявність на утриманні непрацездатних членів сім'ї, банківські документи про відсутність на рахунку коштів, довідка фіскального органу про перелік розрахункових та інших рахунків, тощо), який перешкоджає виконати вимоги законодавства щодо оплати поданої касаційної скарги судовим збором.
Відповідно до частини шостої статті 6 Закону України «Про судовий збір» за подання зустрічних позовних заяв, а також заяв про вступ у справу третіх осіб із самостійними позовними вимогами судовий збір справляється на загальних підставах.
У частині четвертій статті 6 Закону України «Про судовий збір» передбачено, якщо скаргу (заяву) подано про перегляд судового рішення в частині позовних вимог (сум, що підлягають стягненню за судовим рішенням), судовий збір за подання скарги (заяви) вираховується та сплачується лише щодо перегляду судового рішення в частині таких позовних вимог (оспорюваних сум).
Відповідно до пункту 2 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до суду фізичною особою позовної заяви немайнового характеру сплачується судовий збір у розмірі 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до суду фізичною особою позовної заяви майнового характеру сплачується судовий збір у розмірі 1 відсотку ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відповідно до підпункту 7 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» за подання касаційної скарги на рішення суду, заяви про приєднання до касаційної скарги на рішення суду, як подана фізичною особою, судовий збір підлягає сплаті в розмірі 200 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги від розміру оспорюваної суми, але не більше 10 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб за позовними заявами майнового характеру, а у справах, в яких предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав (крім права власності на майно), відшкодування шкоди здоров'ю (крім моральної шкоди), - не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» з 01 січня 2022 року встановлено прожитковий мінімум для працездатних осіб у розмірі
2 481,00 грн.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 176 ЦПК України, ціна позову визначається у позовах про визнання права власності на майно або його витребування - вартістю майна.
Зі змісту касаційної скарги вбачається, що предметом касаційного оскарження є вимоги немайнового характеру за первісним позовом (усунення від права на спадкування) та вимоги майнового характеру за зустрічним позовом (визнання права власності на частину житлового будинку по АДРЕСА_1 ; визнання права власності на 1/2 частину земельної ділянки, площею 0,1000 га, кадастровий номер 6122410100:02:004:0161 та земельної ділянки площею 0,1127, кадастровий номер 6122410100:02:004:0162, що розташовані по АДРЕСА_1 )
Отже, заявник за подання касаційної скарги в частині немайнових вимог за первісним позовом має сплатити судовий збір у розмірі 1 984,80 грн
(2 481,00 грн х 0,4) х 200 %).
Аналіз скарги та доданих до неї матеріалів не дозволяє встановити ціну позову в частині вимог майнового характеру за зустрічним позовом, оскільки неможливо встановити вартість спірного житлового будинку та земельних ділянок.
Як наслідок, заявнику необхідно самостійно визначити розмір судового збору за подання касаційної скарги в частині вимог майнового характеру за зустрічним позовом, підтвердивши його розмір належними доказами (зокрема, нормативна грошова оцінка спірного майна, тощо) та сплатити його у розмірі 200 % ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви з урахуванням ціни позову.
Судовий збір за подання касаційної скарги до Касаційного цивільного суду
у складі Верховного Суду має бути перераховано або внесено до ГУК у м. Києві/Печерс. р-н/22030102, код отримувача (код за ЄДРПОУ): 37993783, банк отримувача: Казначейство України (ЕАП), рахунок отримувача: UA288999980313151207000026007, ККДБ: 22030102, найменування платежу: «Судовий збір (Верховний Суд, 055)».
Порядок сплати судового збору визначено статтею 6 Закону України
«Про судовий збір». На підтвердження сплати судового збору необхідно суду надати документ, що підтверджує його сплату.
Крім того, впорушення пункту 5 частини другої статті 392 ЦПК України, заявником у касаційній скарзі не вказано підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 цього Кодексу підстави (підстав).
Частиною другою статті 389 ЦПК України визначено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Пунктом 5 частини другої статті 392 ЦПК України передбачено, що у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 цього Кодексу підстави (підстав).
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
У випадку визначення підставою касаційного оскарження судового рішення пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України, касаційна скарга має містити вказівку на норму права щодо якої відсутній висновок та обґрунтування необхідності формування єдиної правозастосовчої практики щодо цієї норми для правильного вирішення справи.
У випадку оскарження судових рішень на підставі пункту 4 частини другої статті 389 ЦПК України з посиланням на частину першу статті 411 ЦПК України у касаційній скарзі необхідно зазначити певний пункт частини першої статті 411 ЦПК України, який є обов'язковою підставою для скасування судового рішення, з його обґрунтуванням та мотивуванням доводів.
У випадку оскарження судових рішень на підставі пункту 4 частини другої статті 389 ЦПК України з посиланням на частину третю статті 411 ЦПК України у касаційній скарзі необхідно зазначити певний пункт частини третьої статті 411 ЦПК України з його обґрунтуванням та мотивуванням доводів.
Як на підставу касаційного оскарження судових рішень заявник формально цитує підстави касаційного оскарження, визначені частиною другою статті 389 ЦПК України, узагальнено посилається на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, проте не посилається на відповідні пункти частини другої статті 389 ЦПК України та не зазначає конкретні обов'язкові підстави касаційного оскарження, визначені частиною другою статті 389 ЦПК України, що унеможливлює відкриття касаційного провадження.
Саме по собі посилання у касаційній скарзі на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права без зазначення та обґрунтування випадків (випадку), перелічених у пунктах 1, 2, 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України, не є виконанням вимог процесуального закону (пункт 5 частини другої статті 392 ЦПК України) щодо обов'язкового зазначення у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження.
Крім посилання на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, касаційна скарга має містити формулювання застосованого судом апеляційної інстанції висновку щодо застосування норми права, з яким не погоджується заявник, із зазначенням конкретної норми права та змісту правовідносин, в яких ця норма права застосована, а також посилання на постанови Верховного Суду, в яких зроблено інший (який саме) висновок щодо застосування цієї ж норми права та в яких (подібних) правовідносинах, із зазначенням, в чому саме полягає невідповідність оскаржуваного судового рішення сформованій правозастосовчій практиці у подібних правовідносинах.
При цьому, суд звертає увагу заявника, що судовими рішеннями у подібних правовідносинах є такі рішення, в яких подібними є: предмети спору; підстави позову; зміст позовних вимог; встановлені судом обставини та однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (наведене узгоджується з правовими висновками, викладеними у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 523/6003/14-ц,
від 19 червня 2018 року у справі № 922/2383/16).
Цитування змісту постанов Верховного Суду також не можуть бути прийняті судом касаційної інстанції як підстава касаційного оскарження, оскільки заявник не конкретизує, який саме висновок щодо застосування норми права, застосованої апеляційним судом, та в яких подібних правовідносинах не було враховано в оскаржуваному судовому рішенні, що унеможливлює відкриття касаційного провадження.
Заявник повинна зазначити, який правовий висновок Верховного Суду, на її переконання, мав застосувати суд апеляційної інстанції під час ухвалення судового рішення у цій справі або обґрунтувати наявність іншої підстави касаційного оскарження судових рішень, передбачену пунктами 1, 2, 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України.
За таких обставин, відповідно до вимог частини другої, четвертої статті 392 ЦПК України, заявник має право надіслати на адресу суду касаційну скаргу у новій редакції, оформлену відповідно до вимог статті 392 ЦПК України, в якій уточнити підстави касаційного оскарження та чітко зазначити конкретний (конкретні) пункт (пункти) частини другої статті 389 ЦПК України, на підставі якого (яких) подається касаційна скарга, з обґрунтуванням (мотивуванням) наявності цієї підстави (підстав) та надати копії скарги та доданих до неї матеріалів відповідно до кількості учасників справи.
Відповідно до вимог частини другої статті 393 ЦПК України у разі якщо касаційна скарга оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 392 цього Кодексу, а також подана особою, яка відповідно до частини шостої статті 14 цього Кодексу зобов'язана зареєструвати електронний кабінет, але не зареєструвала його, застосовуються положення статті 185 цього Кодексу, про що суддя постановляє відповідну ухвалу.
Ураховуючи наведене, касаційну скаргу слід залишити без руху та надати заявнику строк для усунення її недоліків.
Керуючись статтями 185, 392, 393 ЦПК України,
У задоволенні клопотання ОСОБА_1 про звільнення від сплати судового збору відмовити.
Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Збаразького районного суду Тернопільської області від 16 травня 2025 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 27 серпня 2025 року залишити без руху.
Надати для усунення зазначених вище недоліків строк - десять днів з дня вручення цієї ухвали.
У разі невиконання у встановлений строк вимог цієї ухвали касаційна скарга буде повернута заявникові.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя М. Є. Червинська