17 жовтня 2025 року
м. Київ
справа 202/12594/24
провадження № 61-7864 св 25
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Коломієць Г. В.,
учасники справи:
заявник- ОСОБА_1 ,
суб'єкт оскарження - державний виконавець Індустріального відділу державної виконавчої служби у м. Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Омельченко Сергій Юрійович,
заінтересована особа (боржник) - ОСОБА_2 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на додаткове рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 31 січня 2025 року у складі судді
Дребот І. Я. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 28 травня 2025 року
у складі колегії суддів: Городничої В. С., Петешенкової М. Ю., Красвітної Т. П.,
Описова частина
Короткий зміст вимог заяв та ухвалених судових рішень
У жовтні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою на дії державного виконавця Індустріального відділу державної виконавчої служби у м. Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Омельченка С. Ю. (далі - державний виконавець), заінтересована особа
(боржник) - ОСОБА_2 .
Ухвалою Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 03 грудня
2024 року у складі судді Дребот І. Я., з урахуванням ухвали цього самого суду
від 24 січня 2025 року про виправлення описки, скаргу ОСОБА_1 задоволено. Визнано неправомірними дії державного виконавця за складення повідомлення
від 10 жовтня 2024 року про повернення виконавчого документу стягувачу
без прийняття до виконання та скасовано таке повідомлення.
У січні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про ухвалення додаткового рішення, в якій просив суд стягнути з Індустріального відділу державної виконавчої служби у м. Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції
(м. Одеса) (далі - Індустріальний ВДВС у м. Дніпрі) на його користь судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 6 000,00 грн.
Додатковим рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська
від 31 січня 2025 року заяву ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення задоволено частково. Стягнуто з Індустріального ВДВС у м. Дніпрі
на користь ОСОБА_1 судові витрати на професійну правничу допомогу
у розмірі 3 000,00 грн.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат на правничу допомогу, суд першої інстанції надав оцінку доказам, наданим на підтвердження цих витрат, застосував відповідні норми ЦПК України, Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», врахував судову практику Верховного Суду з указаного процесуального питання і зазначив про наявність правових підстав для стягнення з Індустріального ВДВС у м. Дніпрі на користь ОСОБА_1 3 000,00 грн витрат на правничу допомогу,
а не 6 000,00 грн, як просив ОСОБА_1 .
Указаний розмір витрат на правничу допомогу відповідає принципу розумності
та співмірності таких витрат.
Індустріальний ВДВС у м. Дніпрі оскаржив указане додаткове судове рішення
в апеляційному порядку.
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 28 травня 2025 апеляційну скаргу Індустріального ВДВС у м. Дніпрі задоволено частково.
Додаткове рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська
від 31 січня 2025 року скасовано, ухвалено нове судове рішення, яким заяву
ОСОБА_1 залишено без розгляду.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що в силу положень
частини восьмої статті 141 ЦПК України докази на підтвердження розміру витрат
на правничу допомогу подаються до закінчення судових дебатів у справі
або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву, й ОСОБА_1
не виконав указані вимоги процесуального закону.
Ухвала Індустріального районного суду м. Дніпропетровська винесена 03 грудня 2024 року й до винесення ухвали ОСОБА_1 не заявляв про понесення ним витрат на правничу допомогу. Заява ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення
про розподіл судових витрат на правничу допомогу подана до суду 21 січня
2025 року, тобто з пропуском строку, встановленого частиною восьмою статті 141 ЦПК України.
Крім того, 13 грудня 2024 року постановою начальника Індустріального ВДВС
у м. Дніпрі скасовано повідомлення про повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання від 10 жовтня 2024 року, чим фактично виконано ухвалу Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 03 грудня 2024 року. Заяву про ухвалення додаткового рішення може бути подано
до закінчення строку на виконання рішення (частина друга статті 270 ЦПК України).
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її надходження до Верховного Суду
У червні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на додаткове рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська
від 31 січня 2025 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 27 травня 2025 року, яка не підписана електронним цифровим підписом заявника.
Ухвалою Верховного Суду від 30 червня 2025 року касаційну скаргу ОСОБА_1 повернуто заявнику (провадження № 61-7864ск25).
У червні 2025 року ОСОБА_1 повторно звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на додаткове рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська
від 31 січня 2025 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 27 травня 2025 року, в якій просить оскаржувані судові рішення скасувати, справу направити на новий розгляд.
Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: застосування судами норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених
у постановах Верховного Суду; відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; судами належним чином
не досліджено зібрані у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; (пункти 1,
3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Ухвалою Верховного Суду від 07 липня 2025 року, з урахуванням ухвали Верховного Суду від 25 липня 2025 року про виправлення описки, відкрито касаційне провадження у справі, витребувано справу з суду першої інстанції.
У липні 2025 року матеріали справи надійшли на адресу Верховного Суду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що апеляційний суд зробив помилкові висновки про наявність правових підстав для залишення його заяви про розподіл витрат на правничу допомогу без розгляду.
Звернувшись до суду зі скаргою на дії державного виконавця, він зазначив у скарзі попередній (орієнтовний) розмір витрат на правничу допомогу, які він поніс і очікує понести у зв'язку з розглядом справи. При цьому до скарги були долучено докази понесення відповідних витрат (договір про надання правової допомоги, платіжну інструкцію тощо), на підставі яких суд повинен був здійснити розподіл витрат
на правничу допомогу.
Суд першої інстанції, який частково задовольнив його заяву і стягнув
з Індустріального ВДВС у м. Дніпрі на його користь судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3 000,00 грн, безпідставно зменшив розмір цих витрат із 6 000,00 грн до 3 000,00 грн. При цьому районний суд ухвалив додаткове рішення, хоча повинен був постановити додаткову ухвалу. Апеляційний суд не відреагував
на вказане порушення процесуальних норм.
Cуди попередніх інстанцій помилково застосували до спірних правовідносин
статтю 270 ЦПК України, якою регламентовано питання додаткового рішення суду. Виконання судового рішення не є тотожним строку на виконання судового рішення.
Крім того, відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, зокрема статті 452 ЦПК України, яка регулює питання розподілу витрат, пов'язаних із розглядом скарги на дії державного виконавця.
Вказує, що Індустріальний ВДВС у м. Дніпрі в апеляційній скарзі не заявляв вимогу про залишення його заяви без розгляду, тобто суд апеляційної інстанції вийшов
за межі вимог апеляційної скарги.
Посилається на відповідну судову практику Великої Палати Верховного Суду
та Верховного Суду, яку, на думку заявника касаційної скарги, не враховано судами попередніх інстанцій.
У касаційній скарзі зазначено про те, що ОСОБА_1 поніс й очікує понести судові витрати за розгляд справи у суді касаційної інстанції, попередній (орієнтовний) розмір яких складає: 6 000,00 грн - витрати на правничу допомогу, 200,00 грн - поштові витрати.
У липні 2025 року до Верховного Суду надійшла заява ОСОБА_1 , в якій останній просить здійснити розподіл судових витрат. До заяви додано докази понесення відповідних витрат, зокрема витрат на професійну правничу допомогу.
Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надійшов.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
У жовтні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до Індустріального районного суду
м. Дніпропетровська суду зі скаргою на дії державного виконавця, в якій просив суд визнати неправомірними дії державного виконавця за складення повідомлення
від 10 жовтня 2024 року про повернення виконавчого документу стягувачу
без прийняття до виконання та скасовано таке повідомлення (а. с. 1-26).
У вказаній скарзі зазначено про те, що попередній (орієнтовний) розрахунок сум судових витрат, які ОСОБА_1 поніс і очікує понести у зв'язку з розглядом справи, складає: 4 000,00 грн - витрати на професійну правничу допомогу, 100,00 грн - поштові витрати, 500,00 грн - витрати, пов'язані з прибуттям до суду, 1 000,00 грн - витрати, пов'язані з відривом від звичайних занять і компенсацією втраченого заробітку (а. с. 11).
До скарги додано, у тому числі: копію договору про надання професійної правничої (правової) допомоги від 18 жовтня 2024 року, укладений між ОСОБА_1
та адвокатом Шахторіним А. С. (а. с. 19-20), копію платіжної інструкції від 18 жовтня 2024 року про сплату гонорару адвоката у розмірі 4 000,00 грн, платник -
ОСОБА_1 , одержувач - Шахторін А. С. (а. с. 21), копію свідоцтва про право
на заняття адвокатською діяльністю (а. с. 22), копію акта виконаних робіт (наданих послуг) за договором про надання професійної правничої (правової) допомоги
від 18 жовтня 2024 року (а. с. 23).
Ухвалою Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 03 грудня
2024 року, з урахуванням ухвали цього самого суду від 24 січня 2025 року
про виправлення описки, скаргу ОСОБА_1 задоволено. Визнано неправомірними дії державного виконавця за складення повідомлення від 10 жовтня 2024 року
про повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання
та скасовано таке повідомлення (а. с. 61-62).
13 грудня 2024 року постановою начальника Індустріального ВДВС у м. Дніпрі скасовано повідомлення про повернення виконавчого документа стягувачу
без прийняття до виконання від 10 жовтня 2024 року.
21 січня 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про ухвалення додаткового рішення, в якій просив суд стягнути з Індустріального ВДВС
у м. Дніпрі на його користь судові витрати на професійну правничу допомогу
у розмірі 6 000,00 грн (а. с. 71-77).
Додатковим рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська
від 31 січня 2025 року заяву ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення задоволено частково. Стягнуто з Індустріального ВДВС у м. Дніпрі на користь
ОСОБА_1 судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3 000,00 грн (а. с. 91-92).
Індустріальний ВДВС у м. Дніпрі оскаржив указане додаткове судове рішення
в апеляційному порядку (а. с. 98-100).
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 28 травня 2025 року апеляційну скаргу Індустріального ВДВС у м. Дніпрі задоволено частково. Додаткове рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 31 січня 2025 року скасовано, ухвалено нове судове рішення, яким заяву ОСОБА_1 залишено
без розгляду (а. с. 186-189).
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій
статті 389 ЦПК України.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,
є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414
цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним
і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим
є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції відповідає.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних
або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні
та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася
до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно
до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода
на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує
при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати
на професійну правничу допомогу (пункт 1 частини третьої статті 133 ЦПК України).
Відповідно до частини першої статті 58 ЦПК України сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника.
Представником у суді може бути адвокат або законний представник (частина перша статті 60 ЦПК України).
Повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю
або ордером, виданим відповідно до Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», про що зазначено в частині четвертій статті 62 ЦПК України.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва
та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону).
Згідно зі статтею 11 ЦПК України суд визначає в межах, встановлених
цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних
із відповідними процесуальними діями, тощо.
Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Безоплатна правнича допомога надається в порядку, встановленому законом,
що регулює надання безоплатної правничої допомоги (стаття 15 ЦПК України).
Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12
частини третьої статті 2 ЦПК України).
Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи: 1) попереднє визначення суми судових витрат (стаття 134 ЦПК України); 2) визначення розміру судових витрат
на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами
(стаття 137 ЦПК України); 3) розподіл судових витрат між сторонами (стаття 141 ЦПК України).
Згідно зі статтею 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору
та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів
та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані
з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи
або підготовки до її розгляду.
Відповідно до частин першої та другої статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані
з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати
на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом
із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката
за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги
на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Згідно з частиною третьою статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Зі змісту частини четвертої статті 137 ЦПК України вбачається, що розмір витрат
на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи
та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом
на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина п'ята статті 137 ЦПК України).
Витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу
за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137 ЦПК України).
Аналогічну правову позицію викладено Верховним Судом у складі Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постановах: від 03 жовтня 2019 року
у справі № 922/445/19, від 22 січня 2021 року у справі № 925/1137/19, Верховним Судом у постановах: від 02 грудня 2020 року у справі № 317/1209/19 (провадження № 61-21442св19), від 12 лютого 2020 року у справі № 648/1102/19 (провадження
№ 61-22131св19), від 03 лютого 2021 року у справі № 554/2586/16-ц (провадження № 61-21197св19), від 17 лютого 2021 року у справі № 753/1203/18 (провадження
№ 61-44217св18), від 15 червня 2021 року у справі № 159/5837/19 (провадження
№ 61-10459св20), від 01 вересня 2021 року у справі № 178/1522/18 (провадження
№ 61-3157св21).
Указана судова практика є незмінною.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом
на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Указаний строк є процесуальним і за певних підстав може бути поновлений, а при відсутності таких підстав настають наслідки, передбачені статтею 126 ЦПК України, згідно із частиною другою якої документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом (постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі
№ 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19)).
Відповідно до частини першої статті 127 ЦПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Частина восьма статті 141 ЦПК України врегульовує не строк подання заяви
про ухвалення додаткового рішення суду про відшкодування витрат на правничу допомогу, а строк подання сторонами доказів розміру витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи (договорів, рахунків тощо) (ухвала Верховного Суду від 23 липня 2025 року у справі № 161/15179/24, провадження
№ 61-8934ск25).
У додатковій постанові Верховного Суду від 22 березня 2018 року у справі
№ 910/9111/17 вказано, що відшкодування судових витрат, у тому числі
на професійну правничу допомогу, здійснюється за наявності відповідної заяви (клопотання) сторони, яку вона зробила до закінчення судових дебатів, а в суді касаційної інстанції - до прийняття постанови у справі.
Відповідно, якщо учасник справи до закінчення судових дебатів (в суді касаційної інстанції -до прийняття постанови у справі) не заявив клопотання про компенсацію витрат на професійну правничу допомогу, суд не має підстав для розгляду питання про розподіл здійснених учасником витрат на професійну правничу допомогу
(див. постанову Верховного Суду від 14 січня 2019 року у справі № 927/26/18).
Саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування
з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін
без відповідних дій з боку такої сторони.
Такий висновок викладений у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19).
Тлумачення частини першої статті 246 ЦПК України та частини восьмої статті 141 ЦПК України дає підстави для висновку, що у випадку, якщо сторона з поважних причин до закінчення судових дебатів не могла подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, та подає ці докази разом з відповідною заявою після прийняття рішення по суті позовних вимог, то така сторона повинна обґрунтувати поважність причин неподання таких доказів суду до закінчення судових дебатів у справі. А у разі закінчення процесуального строку, встановленого частиною восьмою статті 141 ЦПК України (п'ять днів після ухвалення рішення суду), - також і поважні причини пропуску цього строку. За відсутності обґрунтування поважних причин строку подання таких доказів до закінчення судових дебатів у справі чи їх неповажності суд відмовляє в задоволенні заяви
про стягнення витрат. Натомість наслідком закінчення процесуального строку, встановленого частиною восьмою статті 141 ЦПК України, є залишення заяви
без розгляду (постанова Верховного Суду від 13 лютого 2024 року у справі
№ 757/33206/22-ц (провадження № 61-8292св24)).
У справі, яка переглядається Верховним Судом, ОСОБА_1 звернувся до суду
зі скаргою на дії державного виконавця у жовтні 2024 року.
У вказаній скарзі зазначено про попередній (орієнтовний) розрахунок сум судових витрат, які ОСОБА_1 поніс і очікує понести у зв'язку з розглядом справи, у тому числі, 4 000,00 грн - витрати на професійну правничу допомогу.
До скарги додано певні докази понесення витрат на правничу допомогу, зокрема: копію договору про надання професійної правничої (правової) допомоги, копію платіжної інструкції від 18 жовтня 2024 року про сплату гонорару адвоката
у розмірі 4 000,00 грн, копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю, копію акта виконаних робіт (наданих послуг) за договором про надання професійної правничої (правової) допомоги від 18 жовтня 2024 року.
Ухвалою Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 03 грудня
2024 року, з урахуванням ухвали цього самого суду від 24 січня 2025 року
про виправлення описки, скаргу ОСОБА_1 задоволено, визнано неправомірними дії державного виконавця за складення повідомлення від 10 жовтня 2024 року
про повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання
та скасовано таке повідомлення.
Питання розподілу судових витрат у вказаній ухвалі не вирішувалося.
Верховний Суд звертає увагу, що у скарзі, поданій ОСОБА_1 до суду у жовтні
2024 року, вказано лише про попередній (орієнтовний) розмір судових витрат, у тому числі витрат на правничу допомогу, які поніс й очікує понести заявник.
Тобто вирішення районним судом питання про розподіл витрат на правничу допомогу було б передчасним, так як заявником указано лише про попередній (орієнтовний) розмір таких витрат.
21 січня 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про ухвалення додаткового рішення, в якій просив суд стягнути з Індустріального ВДВС у м. Дніпрі на його користь судові витрати на професійну правничу допомогу.
У вказаній заяві ОСОБА_1 також зазначає про те, що у поданій ним до суду скарзі у жовтні 2024 року вказано про попередній (орієнтовний) розмір понесених
ним витрат на правничу допомогу (а. с. 73).
Додатковим рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська
від 31 січня 2025 року заяву ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення задоволено частково. Стягнуто з Індустріального ВДВС у м. Дніпрі на користь
ОСОБА_1 судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3 000,00 грн.
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 28 травня 2025 апеляційну скаргу Індустріального ВДВС у м. Дніпрі задоволено частково. Додаткове рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 31 січня 2025 року скасовано, ухвалено нове судове рішення, яким заяву ОСОБА_1 залишено
без розгляду.
З урахуванням вищевказаного, суд апеляційної інстанції вірно виходив із того,
що ухвала Індустріального районного суду м. Дніпропетровська винесена 03 грудня 2024 року й до винесення ухвали ОСОБА_1 заявляв лише про попередній (орієнтовний) розмір витрат на правничу допомогу.
Заява ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення про розподіл судових витрат на правничу допомогу подана до суду 21 січня 2025 року, тобто з пропуском строку, встановленого частиною восьмою статті 141 ЦПК України.
Аналіз статті 126, частини восьмої статті 141 ЦПК України дозволяє дійти висновку, що у випадку неподання доказів понесення судових витрат протягом визначеного частиною восьмою статті 141 ЦПК України п'ятиденного строку заява про розподіл судових витрат підлягає залишенню судом без розгляду, якщо причини пропуску цього строку не є поважними.
Таким чином, заява про ухвалення додаткового судового рішення щодо вирішення питання про стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу подана
з порушенням п'ятиденного строку на подання такої заяви. Водночас заявник
не порушує клопотання про поновлення пропущеного процесуального строку.
Виходячи з наведеного, суд апеляційної інстанції зробив вірні висновки
про залишення заяви ОСОБА_1 без розгляду, застосувавши статтю 126
ЦПК України, частину восьму статті 141 ЦПК України.
Подібні правові висновки викладено в ухвалі Верховного Суду від 25 червня
2025 року у справі № 357/2597/22, провадження № 61-763св25.
Суд апеляційної інстанції правильно застосував норми права, висновки суду узгоджуються зі сталою судовою практикою Великої Палати Верховного Суду
та Верховного Суду, що спростовує доводи касаційної скарги у цій частині.
Висновки суду апеляційної інстанції у межах доводів касаційної скарги ґрунтуються на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна правова оцінка, правильно застосовані норми права, що регулюють спірні правовідносини, судом під час розгляду справи не допущено порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
З урахуванням наведеного, Верховний Суд не надає оцінку доводам касаційної скарги про порушення судом першої інстанції норм процесуального права,
про відсутність заперечень іншої сторони щодо заявленого заявником розміру витрат на правничу допомогу, про співмірність такого розміру тощо, так як вказане не було предметом апеляційного перегляду судового рішення районного суду.
Інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування постанови апеляційного суду, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні норм матеріального та процесуального права, зводяться до незгоди з висновками суду
і переоцінки доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить
до компетенції суду касаційної інстанції.
Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення
без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення (стаття 401
ЦПК України).
Враховуючи наведене, колегія суддів уважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення апеляційного суду без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції
не спростовують, на законність та обґрунтованість судових рішень не впливають.
Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, а оскаржуване судове
рішення суду апеляційної інстанції - без змін, розподіл судових витрат Верховим Судом не здійснюється.
Керуючись статтями 137, 141, 401, 402, 416, 418 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Постанову Дніпровського апеляційного суду від 28 травня 2025 року залишити
без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття,
є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: Д. Д. Луспеник
Б. І. Гулько
Г. В. Коломієць