17 жовтня 2025 року
м. Київ
справа № 206/1119/24
провадження № 61-7034св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Коломієць Г. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ;
відповідач - неповнолітня особа ОСОБА_3 , законним представником якої є ОСОБА_4 ;
треті особи: Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради відділ обліку проживання фізичних осіб, Орган опіки та піклування Лівобережної адміністрації Дніпровської міської ради,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 , ОСОБА_2 - адвоката Шило Тетяни Володимирівни на рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 25 листопада 2024 року
у складі судді Нестеренко Т. В. та постанову Дніпровського апеляційного суду
від 23 квітня 2025 року у складі колегії суддів: Городничої В. С.,
Петешенкової М. Ю., Красвітної Т. П.,
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2024 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулись до суду з позовом до ОСОБА_4 , неповнолітньої ОСОБА_3 , законним представником якої є ОСОБА_4 , треті особи: Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради відділ обліку проживання фізичних осіб, Орган опіки та піклування Лівобережної адміністрації Дніпровської міської ради, про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням.
Позовна заява обґрунтована тим, що квартира
АДРЕСА_1 на праві комунальної власності належить Дніпровській міській раді та знаходиться на балансі обслуговування Комунального підприємства «Жилсервіс-5» Дніпровської міської ради.
У вищевказаній квартирі зареєстровані: позивачі, ОСОБА_4 та її неповнолітня донька - ОСОБА_3 , 2007 року народження.
Позивачі зазначали, що відповідачі не проживають у квартирі з 2016 року. Причиною їх непроживання у вказаній квартирі є те, що ОСОБА_4 разом із своєю донькою ОСОБА_3 переїхали на постійне місце проживання до м. Любліна, Республіка Польща, де вони працюють та навчаються. Наміру повертатися до України відповідачі не мають, такий виїзд за межі України не пов'язаний із воєнним станом на території держави.
На їх прохання знятися з реєстраційного обліку, ОСОБА_4 відмовляється, пояснюючи це тим, що у неї немає часу цим займатися. У витратах по оплаті комунальних послуг ОСОБА_4 не приймає, утриманням квартири не займається,
у квартирі відсутні їх особисті речі, немає їх спальних місць та куточку для навчання ОСОБА_3 , тому вони втратили право користування спірним житловим приміщенням.
Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 просили суд визнати
ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , 2007 року народження, законним представником якої
є ОСОБА_4 , особами, які втратили право користування житловим приміщенням, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_2 .
Ухвалою Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 25 листопада
2024 року клопотання представника позивачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 адвоката Шило Т. В. про відмову від позову у частині визнання ОСОБА_4 такою, що втратила право користування житловим приміщенням та закриття провадження у цій частині задоволено.
Закрито провадження у справі у частині визнання ОСОБА_4 такою, що втратила право користування житловим приміщенням, розташованим за адресою:
АДРЕСА_2 .
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 25 листопада
2024 року у задоволенні позову ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , суд першої інстанції виходив із того, що позбавлений можливості дослідити юридичні та фактичні підстави проживання та користування як позивачами, так і відповідачем спірної квартири, оскільки у матеріалах справи відсутні докази правоволодіння, розпорядження або користування вказаною квартирою. Також відсутні докази, які
б підтверджували право власності на квартиру за позивачами, а також, що вони є особами, які володіють майном (мають речове право) з підстав, передбаченим законом або договором. Також суд зазначив, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є неповнолітньою особою, з урахуванням висновку Органу опіки та піклування Лівобережної адміністрації Дніпровської міської ради від 15 серпня
2024 року № 6/11-167 про недоцільність визнання неповнолітньої ОСОБА_3 ,
ІНФОРМАЦІЯ_2 , такою, що втратила право користування житловим приміщенням, враховуючи її проживання в іншому місці з одним із батьків.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 23 квітня 2025 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 , ОСОБА_2 - адвоката Шило Т. В. залишено без задоволення. Рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська
від 25 листопада 2024 року залишено без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог щодо неповнолітньої дитини ОСОБА_3 , так як це суперечить СК України, Конвенції про права дитини, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), враховуючи, що відповідач ОСОБА_3 є неповнолітньою дитиною та
не може проявити свідому поведінку, що буде свідчити про втрату нею інтересу до такого житлового приміщення.
Крім того, на час розгляду справи у суді апеляційної інстанції, ОСОБА_3 , будучи вже повнолітньою особою, може свідомо приймати для себе будь-яке рішення щодо збереження чи відмови від такого права у неї на проживання
у спірній квартирі, яке вирішується у досудовому порядку.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі представник ОСОБА_1 , ОСОБА_2 - адвокат Шило Т. В., посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення суду першої та постанову суду апеляційної інстанцій скасувати, прийняти нову постанову про задоволення позову.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 червня 2025 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 , ОСОБА_2 - адвоката Шило Т. В. з підстав, передбачених пунктами 1, 4, частини другої
статті 389 ЦПК України у вищевказаній справі. Витребувано матеріали з суду першої інстанції.
У вересні 2025 року справа надійшла до Верховного Суду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга представника ОСОБА_1 , ОСОБА_2 - адвоката Шило Т. В. мотивована тим, що відповідно до довідки Департаменту адміністративних та дозвільних процедур Дніпровської міської ради від 03 грудня 2020 року № 5061 на підставі договору найму у квартирі зареєстровані та мають право на користування: ОСОБА_1 (дружина), ОСОБА_2 (син), ОСОБА_4 (донька), неповнолітня особа - ОСОБА_3 , 2007 року народження, законним представником якої є ОСОБА_4 (внучка). Наймачем був ОСОБА_5 , який
помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , договір найму житла з іншим членом сім'ї
не переукладався.
ОСОБА_4 та її неповнолітня донька ОСОБА_3 не проживають квартирі з
2016 року, так як виїхали на постійне місце проживання до Республіки Польщі.
Представник заявників зазначає, що право користування неповнолітньої дитини квартирою є похідним від права користування житлом її матері. На час ухвалення судових рішень судами першої та апеляційної інстанції ОСОБА_4 знялась
з реєстраційного обліку.
Суди попередніх інстанцій зробили помилковий висновок про недоцільність визнання неповнолітньої ОСОБА_3 такою, що втратила право користування житловим приміщенням, який суперечить статті 71 ЖК України, статті 13 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання»,
статті 1, 2 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», нав'язуючи неповнолітній особі та її батькам необхідність у приватизації квартири проти їх волевиявлення. Представник заявників посилалась на відповідну практику Верховного Суду.
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Фактичні обставини справи, встановлені судом
Відповідно до довідки Департаменту адміністративних та дозвільних процедур Дніпровської міської ради від 03 грудня 2020 року № 5064 про склад сім'ї або зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб, виданої наймачу
ОСОБА_1 , за адресою:
АДРЕСА_2 , до складу сім'ї/зареєстрованих входять: ОСОБА_5 (наймач), ІНФОРМАЦІЯ_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 ; ОСОБА_1 (дружина), ІНФОРМАЦІЯ_5 ,
ОСОБА_2 (син), ІНФОРМАЦІЯ_6 ; ОСОБА_4 (донька),
ІНФОРМАЦІЯ_6 ; ОСОБА_3 (онука), ІНФОРМАЦІЯ_1 (а. с. 16).
ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 , виданого Самарським районним у місті Дніпрі відділом державної реєстрації актів цивільного стану Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) (а. с. 17).
Відповідно до акта домогосподарства від 16 лютого 2024 року, складеного мешканцями будинку АДРЕСА_3 , ОСОБА_4 , 1980 року народження, та ОСОБА_3 , 2007 року народження,
у квартирі АДРЕСА_4 цього будинку не проживають з липня 2018 року і по теперішній час (а. с. 18).
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження
у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення прийняті з додержанням норм матеріального і процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Касаційна скарга представника ОСОБА_1 , ОСОБА_2 - адвоката Шило Т. В. задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше, як на підставі закону за рішенням суду.
У статті 379 ЦК України зазначено, що житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, призначені та придатні для постійного проживання в них.
Відповідно до статті 64 ЖК України члени сім'ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов'язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім'ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов'язаннями, що випливають із зазначеного договору. До членів сім'ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім'ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство. Якщо особи, зазначені в частині другій цієї статті, перестали бути членами сім'ї наймача, але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права і обов'язки, як наймач та члени його сім'ї.
Частиною четвертою статті 9 ЖК України передбачено, що ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.
Відповідно до частини першої статті 71 ЖК України при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім'ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців.
У частині третій статті 71 ЖК України наведено випадки, у яких жиле приміщення зберігається за тимчасово відсутнім наймачем або членами його сім'ї понад шість місяців.
Вичерпного переліку поважності причин не проживання в житловому приміщенні законодавство не встановлює, у зв'язку з чим зазначене питання суд вирішує в кожному конкретному випадку, з урахуванням конкретних обставин справи.
Відповідно до статті 72 ЖК України визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.
Верховний Суд виходить з того, що у справах про визнання наймача або члена його сім'ї таким, що втратив право користування жилим приміщенням, необхідно з'ясовувати причини відсутності відповідача понад встановлені строки. При вирішенні спору про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, необхідно встановити факт відсутності особи у жилому приміщення понад шість місяців та поважність причин такої відсутності.
Поважність причин відсутності особи за місцем проживання визначаються судом у кожному конкретному випадку з урахуванням обставин справи та норм ЦПК України щодо оцінки доказів.
При тимчасовій відсутності за особою продовжує зберігатись намір ставитися до жилого приміщення як до свого постійного місця проживання, тому при розгляді позову про визнання особи такою, що втратила право на жилу площу, суд повинен ретельно дослідити обставини, які мають значення для встановлення причин довготривалої відсутності.
Суд має всебічно перевірити доводи сторін щодо поважності причин відсутності у жилому приміщенні понад зазначені у статті 71 ЖК України строки.
При вирішенні питання про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, враховуються причини її відсутності. Підставою для визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, може слугувати лише свідома поведінка такої особи, яка свідчить про втрату нею інтересу до такого жилого приміщення.
Подібний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду:
від 03 квітня 2019 року у справі № 454/2025/15-ц, від 21 липня 2021 року у справі 227/1044/20, від 15 березня 2023 року у справі № 522/4382/21, від 09 січня
2024 року у справі № 761/38440/21.
У справах про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, на позивача покладається обов'язок із доведення відсутності відповідача у спірному приміщенні понад строк, із яким законом пов'язана можливість збереження права користування житлом за відсутнім наймачем (користувачем), а на відповідача, відповідно, покладається обов'язок із доведення поважності причин відсутності у спірному приміщенні понад встановлений законом строк.
Відповідно до статті 8 Конвенції кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади
не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
Стаття 8 Конвенції гарантує кожній особі право на повагу до її житла. Воно охоплює насамперед право займати житло, не бути виселеною чи позбавленою свого житла.
Такий загальний захист поширюється як на власника квартири (рішення у справі Gillow v. the U.K. від 24 листопада 1986 року), так і на наймача або членів його сім'ї (рішення у справі Larkos v. Cyprus від 18 лютого 1999 року).
Пункт 2 статті 8 Конвенції визначає підстави, за яких втручання держави у використання особою прав, зазначених у пункті 1 цієї статті, є виправданим. Таке втручання має бути передбачене законом і необхідне в демократичному суспільстві, а також здійснюватися в інтересах національної і громадської безпеки або економічного добробуту країни, для охорони порядку і запобігання злочинності, охорони здоров'я чи моралі, захисту прав і свобод інших осіб. Цей перелік підстав для втручання є вичерпним і не підлягає розширеному тлумаченню. Водночас державі надаються широкі межі розсуду, які не є однаковими і в кожному конкретному випадку залежать від цілей, зазначених у пункті 2 статті 8 Конвенції.
Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Кривіцька і Кривіцький проти України», рішення від 02 грудня 2010 року) поняття «житло» не обмежується приміщенням, в якому особа проживає на законних підставах або яке було у законному порядку встановлено, а залежить від фактичних обставин, а саме існування достатніх і тривалих зв'язків з конкретним місцем. Втрата житла будь-якою особою є крайньою формою втручання у право на житло.
Відповідно до частини другої статті 18 Закону України «Про охорону дитинства» діти - члени сім'ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем.
Суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, врахувавши вищенаведені норми права, висновок Органу опіки та піклування Лівобережної адміністрації Дніпровської міської ради від 15 серпня 2024року
№ 6/11-167 щодо недоцільності визнання неповнолітньої ОСОБА_3 , 2007 року народження, такою, що втратила право користування житлом (спірною квартирою), правильно виходили з того, щоостання не може виявити свідому поведінку, будучи неповнолітньою особою на час розгляду справи у суді першої інстанції, яка б свідчила про втрату нею інтересу до такого житлового приміщення
в розумінні поняття житла.
Врахувавши вказані обставини, суди правильно відмовили ОСОБА_1 ,
ОСОБА_2 у задоволенні позовних вимог, заявлених до неповнолітньої дитини - ОСОБА_3 , 2007 року народження, законним представником якої є ОСОБА_4 , так як на час звернення з цим позовом відповідач була неповнолітньою особою і
не могла повноцінно реалізувати свої житлові права.
За встановлених обставин, узагальнені висновки судів не суперечать висновкам, що викладені у постанові Верховного Суду від 26 травня 2021 року у справі
№ 761/44727/16-ц (провадження № 61-16111св19), на яку посилається представник заявників у касаційній скарзі, оскільки встановлені різні фактичні обставини справ, різне правове регулювання.
Інші доводи касаційної скарги були предметом розгляду судів та додаткового правового аналізу не потребують, на законність судових рішень не впливають, а зводяться до незгоди представником заявників із висновками судів, а також спростовуються встановленими вище обставинами справи.
Доводи, наведені в касаційній скарзі, фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди з висновками судів та з їх оцінкою, що відповідно до вимог статті
400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанцій - без змін.
Оскільки касаційна скарга залишається без задоволення, то відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України в такому разі розподіл судових витрат не проводиться.
Керуючись статтями 400, 401, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 , ОСОБА_2 - адвоката Шило Тетяни Володимирівнизалишити без задоволення.
Рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 25 листопада
2024 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 23 квітня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття,
є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: Д. Д. Луспеник
Б. І. Гулько
Г. В. Коломієць