15 жовтня 2025 року
м. Київ
справа № 348/244/24
провадження № 61-875св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М., Тітова М. Ю. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Білоославський ліцей імені Марійки Підгірянки Делятинської селищної ради,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 04 червня 2024 року в складі судді Матолич В. В. та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 10 грудня 2024 року в складі колегії суддів: Максюти І. О., Фединяка В. Д., Василишин Л. В.,
Короткий зміст позовних вимог
У лютому 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Білоославського ліцею імені Марійки Підгірянки Делятинської селищної ради (далі - Білославський ліцей ім. Марійки Підгірянки), у якому просила скасувати наказ директора Білоославського ліцею ім. Марійки Підгірянки від 09 червня 2023 року № 75/01-09 про її звільнення з роботи, поновити її на роботі на посаді вчителя зарубіжної літератури Білоославського ліцею ім. Марійки Підгірянки з 27 липня 2023 року та стягнути з відповідача заробітну плату за час вимушеного прогулу з 27 липня 2023 року до дня поновлення на роботі, а також моральну шкоду в розмірі 10 000,00 грн.
На обґрунтування своїх вимог зазначала, що перебувала в трудових відносинах з Білоославським ліцеєм ім. Марійки Підгірянкита працювала на посаді вчителя зарубіжної літератури.
У серпні 2023 року керівництво ліцею повідомило її про можливе скорочення кількості класів у навчальному році та зменшення у зв'язку з цим її педагогічного навантаження до двох робочих днів на тиждень.
З вересня 2023 року вона неодноразово зверталася до керівництва ліцею з запитами про надання інформації щодо непродовження дії контракту з нею, проте відповідачі не отримала.
У січні 2024 року вона отримала відповідь управління Державної служби з питань праці, з якої дізналася, що наказом від 09 червня 2023 року відповідач звільнив її з роботи на підставі пункту 2 статті 36 КЗпП України.
Вважала звільнення незаконним.
Строковий трудовий договір з нею не укладався, з відповідним наказом про укладення такого договору відповідач її не повідомляв, трудові відносини між ними фактично тривали впродовж серпня 2023 року, тому вона вважала, що працює на умовах безстрокового трудового договору.
Більше того рішенням Конституційного Суду України від 07 лютого 2023 року № 1-р/2023 в справі № 1-5/2020(118/20) визнано таким, що не відповідає Конституції України, абзац третій частини другої статті 22 Закону України «Про повну загальну середню освіту», що також свідчить про незаконність її звільнення.
Внаслідок незаконного звільнення їй завдано моральної шкоди, яка полягає, зокрема у моральних стражданнях, психологічному шоці, розмір якої оцінений нею у 10 000,00 грн.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 04 червня 2024 року, залишеним без змін постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 10 грудня 2024 року, у позові відмовлено.
Суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, виходив з того, що звільнення проведено з дотриманням вимог закону. Позивачу було відомо про те, що вона працює на умовах строкового трудового договору, строк дії якого закінчується. Можливістю продовжити трудові відносини шляхом подання відповідної заяви позивач не скористалась.
Обставина невручення роботодавцем позивачу копії наказу про звільнення з роботи підтверджена в ході розгляду справи, проте ця обставина не може бути підставою для скасування наказу про звільнення.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги
У січні 2025 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якійпросить скасувати рішення Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 04 червня 2024 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 10 грудня 2024 року й ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Підставами касаційного оскарження зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: застосування норм права без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 19 жовтня 2021 року в справі № 159/3893/20, від 07 лютого 2023 року в справі № 1-5/2020 (118/20); підстави, передбачені частиною третьою статті 411 ЦПК України.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди неповно з'ясували обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, не надали оцінки всім доказам у справі, які свідчать про те, що вона працювала на умовах безстрокового трудового договору.
Не врахували, що правовідносини, які виникли між нею та відповідачем, виникли після ухвалення рішення Конституційного Суду України від 07 лютого 2023 року № 1-р/2023 в справі № 1-5/2020(118/20), тому на них поширюється дія цього рішення.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 06 лютого 2025 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.
Відповідач подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, у якому просить залишити її без задоволення.
17 лютого 2025 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 08 жовтня 2025 року справу призначено до судового розгляду.
Позиція Верховного Суду
Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Фактичні обставини, встановлені судами
ОСОБА_1 перебувала в трудових відносинах з Білоославським ліцеєм ім. Марійки Підгірянки з 01 вересня 1984 року.
Після досягнення пенсійного віку, 02 червня 2021 року ОСОБА_1 подала до Білоославського ліцею ім. Марійки Підгірянки заяву, у якій надала згоду працювати в ліцеї за строковим трудовим договором терміном на один рік.
На підставі цієї заяви Білоославський ліцей ім. Марійки Підгірянки видав наказ № 37 від 02 червня 2021 року, відповідно до якого позивачу продовжено трудові відносини на умовах строкового трудового договору терміном на один рік з 01 липня 2021 року до 30 червня 2022 року.
14 червня 2022 року ОСОБА_1 знову подала заяву, у якій надала згоду працювати в ліцеї за строковим трудовим договором на один рік.
На підставі цієї Білоославський ліцей ім. Марійки Підгірянки видав наказ № 72 від 14 червня 2022 року, відповідно до якого продовжено трудові відносини з позивачем на умовах строкового трудового договору терміном на один рік з 01 липня 2022 року до 27 липня 2023 року.
Наказом Білоославського ліцею ім. Марійки Підгірянки від 09 червня 2023 року № 75/01-09 ОСОБА_1 , вчителя зарубіжної літератури, звільнено з роботи 27 липня 2023 року у зв'язку із закінченням строку дії трудового договору на підставі пункту 2 статті 36 КЗпП України.
Доказів вручення копії цього наказу позивачу матеріали справи не містять.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Частиною другою статті 2 КЗпП України передбачено, що працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою.
Згідно з частиною першою статті 21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації, або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Відповідно до статті 23 КЗпП України трудовий договір може бути: безстроковим, що укладається на невизначений строк; на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; таким, що укладається на час виконання певної роботи. Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з врахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.
Підставами припинення трудового договору є закінчення його строку (пункти 2 і 3 статті 23), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна із сторін не поставила вимогу про їх припинення (пункт 2 частини першої статті 36 КЗпП України).
Позивач працювала на посаді вчителя зарубіжної літератури.
Правові, організаційні та економічні засади функціонування і розвитку системи загальної середньої освіти визначені Законом України «Про повну загальну середню освіту» від 16 січня 2020 року, який набрав чинності 08 березня 2020 року.
Згідно з абзацом третім частини другої статті 22 Закону України «Про повну загальну середню освіту» (у редакції чинній, на момент укладення з позивачем строкового трудового договору), педагогічні працівники державних і комунальних закладів загальної середньої освіти, які досягли пенсійного віку та яким виплачується пенсія за віком, працюють на основі трудових договорів, що укладаються строком від одного до трьох років.
Підпунктом 2 пункту 3 розділу X «Прикінцевих та перехідних положень» Закону України «Про повну загальну середню освіту» від 16 січня 2020 року №463-ІХ (у редакції, чинній на момент укладення з позивачем строкового трудового договору) передбачено, що набрання чинності цим Законом є підставою для припинення безстрокового трудового договору з педагогічними працівниками державних і комунальних закладів загальної середньої освіти, яким виплачується пенсія за віком, згідно з пунктом 9 частини першої статті 36 Кодексу законів про працю України.
До 01 липня 2020 року керівники державних і комунальних закладів загальної середньої освіти зобов'язані були припинити безстрокові трудові договори з педагогічними працівниками таких закладів освіти, яким виплачується пенсія за віком, з одночасним укладенням з ними трудових договорів строком на один рік. У разі незгоди з продовженням трудових відносин на умовах строкового трудового договору педагогічні працівники, яким виплачується пенсія за віком, звільняються згідно з пунктом 9 частини першої статті 36 Кодексу законів про працю України. Після закінчення строку трудового договору з такими педагогічними працівниками можуть укладатися строкові трудові договори відповідно до абзацу третього частини другої статті 22 цього Закону.
14 червня 2022 року на виконання вимог абзацу 3 частини другої статті 22 Закону України «Про повну загальну середню освіту» зі ОСОБА_1 був укладений строковий трудовий договір на строк з 01 липня 2022 року до 27 липня 2023 року.
Тобто строковий трудовий договір укладений сторонами в період дії абзацу третього частини другої статті 22 Закону України «Про повну загальну середню освіту».
Водночас рішенням Конституційного Суду України від 07 лютого 2023 року № 1- р/2023 в справі № 1-5/2020(118/20) визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), абзац третій частини другої статті 22 Закону України «Про повну загальну середню освіту» від 16 січня 2020 року № 463-IX, згідно з яким педагогічні працівники державних і комунальних закладів загальної середньої освіти, які досягли пенсійного віку та яким виплачується пенсія за віком, працюють на основі трудових договорів, що укладаються строком від одного до трьох років.
У зазначеному рішенні Конституційний Суду України зазначив, що оспорювані приписи Закону ставлять педагогічних працівників у нерівне, невигідне і вразливе становище залежно від наявності у них певного виду власності (пенсійних виплат) та форми власності відповідного закладу загальної середньої освіти: ці приписи Закону поширюються на педагогічних працівників державних і комунальних закладів загальної середньої освіти, однак не поширюються на педагогічних працівників тих закладів загальної середньої освіти, що не належать до державної або комунальної власності. Тому приписи абзацу третього частини другої статті 22 Закону не відповідають частинам першій, другій статті 24 Конституції України.
Згідно з частиною другою статті 152 Конституції України, закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
У рішенні Конституційного Суду від 07 лютого 2023 року в справі № 1-5/2020(118/20) встановлено, що абзац третій частини другої статті 22 Закону України «Про повну загальну середню освіту» від 16 січня 2020 року № 463IX втрачає чинність із дня ухвалення цього рішення.
Статтею 9 КЗпП України встановлено, що умови договорів про працю, які погіршують становище працівників порівняно з законодавством України, є недійсними.
Тобто законом передбачено, що навіть за наявності угоди сторін до трудового договору не можуть включатися умови, які погіршують становище працівника, а відтак стаття 9 КЗпП України імперативно кваліфікує такі умови недійсними.
Установлено, що на час укладення зі ОСОБА_1 строкового трудового договору абзац третій частини другої статті 22 Закону України «Про повну загальну середню освіту» був чинним.
Разом з тим з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення № 1-р/2023 від 07 лютого 2023 року, тобто ще до закінчення строку дії трудового договору з позивачем, зазначена норма закону втратила чинність.
Відповідно з 07 лютого 2023 року трудові відносини між сторонами не могли бути строковими в силу вимог закону, а тому звільнення позивача 27 липня 2023 року у зв'язку із закінченням строку трудового договору не може вважатися законним.
У зв'язку з цим вимоги ОСОБА_1 про поновлення на роботі обґрунтовані та такі, що підлягають задоволенню.
Проте суди на це уваги не звернули, у зв'язку з чим судові рішенні в частині відмови в задоволенні вимоги про поновлення на роботі не можуть вважатися законними та обґрунтованими.
Згідно з частиною другою статті 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Крім того, статтею 237-1 КЗпП України передбачено, що відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Переглядаючи справу в апеляційному порядку, суд апеляційної інстанції не встановив усіх фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи: не встановив розміру заробітної плати позивача для обчислення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, а також не перевірив, чи призвело незаконне звільнення позивача до завдання їй моральної шкоди. Оскільки до повноважень Верховного Суду не належить установлення фактичних обставин, надання оцінки чи переоцінки зібраних у справі доказів, Верховний Суд позбавлений можливості ухвалити нове рішення в цій частині вимог.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Згідно частиною третьою статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до частини першої статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу задовольнити частково: рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду в частині вимоги про поновлення на роботі скасувати й ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення цієї вимоги; постанову апеляційного суду в частині вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди скасувати й передати справу в цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, під час якого суду належить врахувати вищенаведене та ухвалити судове рішення відповідно до встановлених обставин і вимог закону.
Керуючись статтями 400, 409, 411, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 04 червня 2024 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 10 грудня 2024 року в частині позовної вимоги про поновлення на роботі скасувати й ухвалити в цій частині нове рішення.
Позовну вимогу ОСОБА_1 до Білоославського ліцею імені Марійки Підгірянки Делятинської селищної радипро поновлення на роботі задовольнити.
Поновити ОСОБА_1 на посаді вчителя зарубіжної літератури Білоославського ліцею імені Марійки Підгірянки Делятинської селищної ради з 28 липня 2023 року.
Постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 10 грудня 2024 року в частині позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди скасувати, справу в цій частині передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
ГоловуючийМ. Є. Червинська
Судді:А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко В. М. Коротун М. Ю. Тітов