16 жовтня 2025 року
м. Київ
справа № 212/6446/24
провадження № 61-12461ск25
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Лідовця Р. А. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Луспеника Д. Д.,
розглянув касаційні скарги ОСОБА_1 , які подані її представником - адвокатом Амельчишиним Олегом Валерійовичем, на додаткове рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 09 січня 2025 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 16 квітня 2025 року
у справі за позовом ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Покровської районної у місті ради, ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета позову, - приватний нотаріус Криворізького міського нотаріального округу Дацко Ярослав Олексійович, про визнання недійсними рішення про приватизацію, свідоцтва про право власності в порядку приватизації та договору дарування,
У червні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до Виконавчого комітету Покровської районної у місті ради, ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета позову, - приватний нотаріус Криворізького міського нотаріального округу Дацко Я. О., про визнання недійсними рішення про приватизацію, свідоцтва про право власності в порядку приватизації та договору дарування.
Рішенням Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 16 грудня 2024 року позовні вимоги ОСОБА_1 залишено без задоволення.
Додатковим рішенням Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 09 січня 2025 року, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 16 квітня 2025 року, заяву представника ОСОБА_2 адвоката Солод Р. Г. про ухвалення додаткового рішення задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати у справі у розмірі 8 000 грн.
У задоволенні решти вимог відмовлено.
У жовтні 2025 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду
надійшли касаційні скарги ОСОБА_1 , які подані її представником - адвокатом Амельчишиним О. В., на додаткове рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 09 січня 2025 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 16 квітня 2025 року, у якій заявник просить додаткове рішення суду першої та постанову суду апеляційної інстанцій скасувати, ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні заяви.
Касаційні скарги мотивовані тим, що суди попередніх інстанцій не врахували судову практику Верховного Суду щодо вирішення питання про компенсацію витрат на професійну правничу допомогу. Вказує, що суду не надано документів, які містять порядок оплати наданих адвокатських послуг, а також наявності у адвоката
Солода Р. Г. розрахункового рахунку. Вказує, що розмір витрат на правничу допомогу є значно завищеним та необґрунтованим, не відповідає складності справи.
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частиною першою статті 394 ЦПК України передбачено, що одержавши касаційну скаргу, оформлену відповідно до вимог статті 392 цього Кодексу, колегія суддів
у складі трьох суддів вирішує питання про відкриття касаційного провадження
(про відмову у відкритті касаційного провадження).
Перевіривши доводи касаційних скарг та дослідивши зміст оскаржуваних судових рішень, колегія суддів вважає, що у відкритті касаційного провадження у справі слід відмовити з таких підстав.
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до статті 59 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Згідно зі статтею 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Безоплатна правнича допомога надається в порядку, встановленому законом, що регулює надання безоплатної правничої допомоги.
Пунктом 12 частини третьої статті 2 ЦПК України передбачено, що однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Положеннями статті 137 ЦПК України передбачено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Згідно із частиною восьмою статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
До складу витрат на правничу допомогу включаються: гонорар адвоката за представництво в суді; інша правнича допомога, пов'язана з підготовкою справи до розгляду; допомога, пов'язана зі збором доказів; вартість послуг помічника адвоката; інша правнича допомога, пов'язана зі справою.
Витрати на правничу допомогу визначаються сукупністю таких документів: договором про надання правничої допомоги та відповідними доказами щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу учасник справи має подати (окрім договору про надання правничої допомоги) детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом (для визначення розміру гонорару, що сплачений або підлягає сплаті) та опис здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат має бути співмірним зі складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт; обсягом наданих адвокатом послуг і виконаних робіт; ціною позову та значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява № 19336/04).
Верховний Суд у своїх рішеннях зазначив, що для визначення суми відшкодування необхідно керуватися критеріями реальності адвокатських витрат (установлення їхньої дійсності та необхідності) та розумності їхнього розміру, зважаючи на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін.
Аналогічна правова позиція висловлена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21 (провадження № 12-14гс22),
від 22 листопада 2023 року у справі № 712/4126/22 (провадження № 14-123цс23).
У додатковому рішенні Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 09 січня 2025 року вказано, що на підтвердження понесених витрат на правничу допомогу ОСОБА_2 надано договір про надання правової допомоги від 08 жовтня 2024 року, додаткову угоду до договору про надання правової допомоги від 08 жовтня 2024 року, акт прийому-здачі наданих послуг від 16 грудня 2024 року.
Верховний Суд зазначає, що надані докази підтверджують факт надання адвокатом правничої допомоги у зв'язку із розглядом конкретної справи, що є визначальним для суду при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу.
У постанові Верховного Суду від 20 січня 2021 року у справі № 750/2055/20 (провадження № 61-16723св20) вказано, що саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони. Принцип змагальності знайшов свої втілення, зокрема, у положеннях частин п'ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов'язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов'язок доведення їх неспівмірності.
Відповідно до частин першої та другої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. Суд, з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Наведене правове обґрунтування надає можливість суду ефективно захистити порушені права заявника, забезпечити реалізацію принципу цивільного судочинства ? відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення, але у порядку, передбаченому законом.
Верховний Суд погоджується з висновками суду першої та апеляційної інстанцій щодо стягнення з позивача витрат на правову допомогу в розмірі 8 000 грн, яка складається із участі адвоката у трьох судових засіданнях та витрати
2,3 год на консультування та правовий аналіз, складання відзиву, виходячи зі ставки, встановленої договором про надання правничої допомоги, у розмірі 1 500 грн/год.
Задовольняючи заяву ОСОБА_2 про ухвалення додаткового рішення, суд першої інстанції правильно застосував норми процесуального права щодо розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу.
Доводи касаційної скарги зводяться до власного тлумачення норм права, не свідчать про порушення норм процесуального права, не спростовують правильних висновків судів першої та апеляційної інстанцій.
Аналіз змісту касаційної скарги та оскаржуваних судових рішень свідчить про те, що касаційна скарга є необґрунтованою, оскільки Верховний Суд вже викладав
у постановах висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, а суд апеляційної інстанції ухвалив судове рішення із врахуванням такого висновку, а тому у відкритті касаційного провадження слід відмовити.
Відповідно до пункту 5 частини другої статті 394 ЦПК України у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу суд може визнати таку касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права
у подібних правовідносинах).
Керуючись статтями 260, 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
У відкритті касаційного провадження за касаційними скаргами ОСОБА_1 , які подані її представником - адвокатом Амельчишиним Олегом Валерійовичем, на додаткове рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 09 січня 2025 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 16 квітня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Покровської районної у місті ради, ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета позову, - приватний нотаріус Криворізького міського нотаріального округу Дацко Ярослав Олексійович, про визнання недійсними рішення про приватизацію, свідоцтва про право власності в порядку приватизації та договору дарування відмовити.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали надіслати заявникові.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Судді: Р. А. Лідовець
І. Ю. Гулейков
Д. Д. Луспеник