16 жовтня 2025 року
м. Київ
cправа № 904/5316/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Баранця О. М. - головуючого, Кролевець О. А., Мамалуя О. О.
розглянувши матеріали касаційної скарги Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго»
на рішення Господарського суду Дніпропетровської області
у складі судді Бєлік В.Г.
від 18.02.2025
та на постанову Центрального апеляційного господарського суду
у складі колегії суддів: Паруснікова Ю.Б., Верхогляд Т.А., Іванова О.Г.
від 28.08.2025 (повний текст складено 24.09.2025)
у справі за позовом Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго»
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Енергосервіс +»
про стягнення збитків у розмірі 1 171 024,25 грн,
Приватне акціонерне товариство «Національна енергетична компанія «Укренерго» звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою, у якій просило стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Енергосервіс +» 1 171 024,25 грн збитків понесених позивачем у зв'язку з порушенням відповідачем податкового законодавства з податку на додану вартість, а саме нереєстрація податкової накладної на підставі актів приймання - передачі наданих послуг від 31.07.2022 (на суму 288 117,72 грн в т.ч. ПДВ 48 019,62 грн) та 08.08.2022 (на суму 606 811,60 грн в т.ч. ПДВ 101 135,27 грн; на суму 1 229 121,16 грн в т.ч. ПДВ 204 853,53 грн; на суму 2 246 831,46 грн в т.ч. ПДВ 374 471,91 грн; на суму 2 655 263,52 грн в т.ч. ПДВ 442 543,92 грн), що стало причиною сплати до бюджету понаднормових платежів, а також просило стягнути судові витрати, які складаються з 14 052,28 грн судового збору.
Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 18.02.2025 у справі № 904/5316/24, яке залишено без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 28.08.2025, в задоволенні позову відмовлено повністю.
08.10.2025 Приватне акціонерне товариство «Національна енергетична компанія «Укренерго» звернулось до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 18.02.2025 та на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 28.08.2025 у справі № 904/5316/24. Касаційна скарга Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго» містить клопотання про поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження постанови Центрального апеляційного господарського суду від 28.08.2025 та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 18.02.2025 у справі № 904/5316/24.
Склад колегії суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду визначено відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08.10.2025 (головуючий суддя - Баранець О.М., судді Кролевець О.А., Мамалуй О.О.).
Перевіривши матеріали касаційної скарги Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго», колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку, що у відкритті касаційного провадження за вказаною касаційною скаргою слід відмовити, з огляду на таке.
Статтею 129 Конституції України передбачено, що однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Згідно пункту 1 частини 1 статті 293 Господарського процесуального кодексу України, суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Відповідно до пункту 2 частини 3 статті 287 Господарського процесуального кодексу України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п'ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Рекомендацією № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року державам-членам рекомендовано вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини "с" статті 7 Рекомендації, скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися щодо тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу.
Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути більш суворими ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: "Levages Prestations Services v. France" від 23 жовтня 1996 року; "Brualla Gomez de la Torre v. Spain" від 19 грудня 1997 року).
Право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою. Відтак, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, спрямовані на недопущення безладного перебігу судового процесу (за змістом рішення Європейського суду з прав людини від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України").
Отже, у Верховного Суду є право використовувати процесуальний фільтр, закріплений у ч. 1 ст. 293 ГПК України, і це повністю узгоджується з положеннями ст. 129 Конституції України, завданнями та принципами господарського судочинства.
Разом з тим передбачені пп. "а"-"г" п. 2 ч. 3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України випадки касаційного оскарження судових рішень у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п'ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб є виключенням із загального правила і відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, оскільки в іншому випадку буде порушено принцип "правової визначеності".
Згідно з частиною п'ятою статті 12 Господарського процесуального кодексу України, для цілей цього Кодексу малозначними справами є: 1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Предметом позову у справі № 904/5316/24 є стягнення збитків у розмірі 1 171 024,25 грн.
Суд звертається до правової позиції, викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.08.2020 у справі № 910/13737/19, відповідно до якої майновий позов (позовна вимога майнового характеру) - це вимога про захист права або інтересу, об'єктом якої виступає благо, що підлягає грошовій оцінці.
Відповідно до пункту 3 частини третьої статті 162, пунктів 1, 2, 3 частини першої статті 163 Господарського процесуального кодексу України позовна заява повинна містити зазначення ціни позову, якщо позов підлягає грошовій оцінці; обґрунтований розрахунок сум, що стягуються чи оспорюються. Ціна позову визначається: 1) у позовах про стягнення грошових коштів - сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за яким стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку; 2) у позовах про визнання права власності на майно або його витребування - вартістю майна; 3) у позовах, які складаються з кількох самостійних вимог, - загальною сумою всіх вимог.
Наявність вартісного, грошового вираження матеріально-правової вимоги позивача свідчить про її майновий характер, який має відображатися у ціні заявленого позову (пункт 8.12 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2019 у справі №907/9/17, провадження № 12-76гс18).
Позовні вимоги у цій справі про стягнення збитків у розмірі 1 171 024,25 грн мають вартісну оцінку та носять майновий характер.
Позов у цій справі подано в 2024 році.
За змістом частини сьомої статті 12 Господарського процесуального кодексу України, для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.
Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» з 01.01.2024 встановлено прожитковий мінімум на одну працездатну особу в розрахунку на місяць у розмірі - 3 028,00 гривень.
Предметом позову у справі № 904/5316/24 є стягнення збитків у розмірі 1 171 024,25 грн, що не перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на момент подання позову до суду (1 514 000,00 грн), тому в розумінні Господарського процесуального кодексу України судові рішення у цій справі не підлягають касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених підпунктами "а-г" пункту 2 частини третьої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
Приватне акціонерне товариство «Національна енергетична компанія «Укренерго» у касаційній скарзі, як на підставу касаційного оскарження, посилається на пункти 1 та 3 частини другої статті 287 ГПК України.
Також, скаржник у касаційній скарзі зазначає про наявність підстав для перегляду в касаційному порядку оскаржуваних судових рішень у цій справі, які передбачені підпунктом "в" пункту 2 частини третьої статті 287 Господарського процесуального кодексу України та вказує, що: дана справа має виняткове значення для позивача, оскільки стосується питання відповідності нормам законодавства виправлення контрагентами помилки в обов'язкових реквізитах податкової накладної, шляхом складання розрахунку коригування до такої податкової накладної, за відсутності первинного документу до розрахунку коригування; формування судової практики, яка дозволяє виправлення контрагентами позивача помилок в обов'язкових реквізитах податкових накладних не у спосіб встановлений податковим законодавством призводить до спонукання контрагентів до недотримання податкового законодавства та як наслідок призводить до позбавлення позивача права на декларування податкового кредиту та надмірної сплати до бюджету платежів з ПДВ.
Посилання скаржника на пункти 1 та 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не є доводами, які у розумінні підпунктів "а" - "г" пункту 2 частини третьої статті 287 цього Кодексу, підтверджують наявність випадку/випадків, який/які дає/дають право вважати судові рішення такими, що підлягають касаційному оскарженню.
Водночас, Суд зазначає, що у поданій касаційній скарзі скаржник хоча й зазначив підпункт "в" пункту 2 частини третьої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, проте не навів належних обґрунтувань, які могли б бути визнані такими, що підпадають під дію підпункту "в" пункту 2 частини третьої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
Верховний Суд зазначає, що тягар доказування наявності випадків передбачених підпунктами "а" - "г" пунктом 2 частини третьої статті 287 Господарського процесуального кодексу України покладається на скаржника.
Використання оціночних чинників, як-то: "винятковість значення справи для скаржника", "суспільний інтерес", "значення для формування єдиної правозастосовчої практики", тощо не повинні викликати думку про наявність певних ризиків, адже, виходячи із статусу Верховного Суду, у деяких випадках вирішення питання про можливість касаційного оскарження має відноситися до його дискреційних повноважень, оскільки розгляд скарг касаційним судом покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду".
Стосовно "виняткового значення" справи для її учасника, то в цьому випадку оцінка Судом такої "винятковості" може бути зроблена виключно на підставі дослідження мотивів, відповідно до яких сам учасник справи вважає її такою, що має для нього виняткове значення. Особа, яка подає касаційну скаргу має обґрунтувати наявність відповідних обставин у касаційній скарзі.
Водночас скаржником не мотивовано належним чином, в чому саме полягає винятковість даної справи для учасника справи, та не обґрунтовано наявність відповідних обставин для висновку, що дана справа має виняткове значення для скаржника.
Алгоритм та порядок встановлення фактичних обставин кожної конкретної справи не є типовим та залежить в першу чергу від позиції сторін спору, а також доводів і доказів, якими вони обґрунтовують свою позицію. Всі юридично значущі факти, які складають предмет доказування, визначають фактичний склад у справі, що формується, виходячи з підстав вимог і заперечень сторін та норм матеріального права. Підстави вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, конкретизують предмет доказування, який може змінюватися в процесі її розгляду.
Колегія суддів відзначає, що незгода із рішеннями судів попередніх інстанцій не свідчить автоматично про неправильність застосування або порушення норм матеріального/процесуального права при ухваленні таких судових рішень, як і не може вказувати на таку обставину, як негативні наслідки для скаржника внаслідок прийняття цього рішення, оскільки настання таких наслідків у випадку прийняття судового рішення не на користь скаржника є звичайним передбачуваним процесом.
Верховний Суд зазначає, що наведені у касаційній скарзі доводи зводяться до заперечення встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи з одночасним їх власним тлумаченням, до переоцінки доказів, які були здійснені судами попередніх інстанцій під час розгляду справи по суті і в цілому до заперечення результату розгляду справи. Звідси, такі доводи та аналіз судових рішень не дають підстав для висновку про те, що справа має виняткове значення для скаржника, а відтак наявність у цьому випадку підстави допуску цієї справи до касаційного провадження, яка передбачена у підпункті "в" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України в межах перевірки матеріалів касаційної скарги не підтвердилась.
Таким чином, подана касаційна скарга не містить обґрунтувань, які можуть бути визнані такими, що підпадають під пункт 2 частини третьої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, і, які надають повноваження Верховному Суду переглянути, як "суду права", дану категорію справ.
Верховним Судом під час аналізу доводів та аргументів касаційної скарги також взято до уваги: предмет позову, правову природу спірних правовідносин, складність справи, чинне на час виникнення спірних правовідносин законодавство, факт розгляду даної справи судами двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію та врахував межі, порядок, повноваження судів щодо розгляду справи.
За змістом статті 7 Господарського процесуального кодексу України правосуддя в господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності, підпорядкування, місцезнаходження, місця створення та реєстрації, законодавства, відповідно до якого створена юридична особа, та інших обставин; рівності фізичних та юридичних осіб незалежно від будь-яких ознак чи обставин.
Відповідно до частини першої статті 46 цього Кодексу сторони користуються рівними процесуальними правами.
На підставі наведеного надання стороні будь-яких переваг, зважаючи на сферу її діяльності, правовий статус, предмет спірних відносин, призведе до порушення одної з основних засад господарського судочинства - рівності учасників судового процесу перед законом і судом.
Касаційний господарський суд також враховує, що переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію «суду права», що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави, та не є «судом фактів».
Касаційна скарга Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго» у контексті оскаржуваних судових рішень у цій справі не дає поза розумними сумнівами також підстав для висновку про те, що вона (касаційна скарга) стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, або наявні інші підстави для відкриття касаційного провадження, передбачені частиною третьої статті 287 ГПК України.
Верховний Суд відзначає, що, визначені підпунктами «а», «б», «в», «г» пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України випадки, є виключенням із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, оскільки в іншому випадку принцип «правової визначеності» буде порушено.
Частиною четвертою статті 11 ГПК України та статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визначено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 23.10.1996 «Справа «Леваж Престасьон Сервіс проти Франції» (Levages Prestations Services v. France, заява №21920/93, пункт 48) вказано, що зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, роль якого обмежено перевіркою правильності застосування норм закону, процесуальні процедури в такому суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється після його розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції.
Разом з тим, Суд також враховує позицію, висловлену Європейським Судом з прав людини в ухвалі від 9 жовтня 2018 року щодо неприйнятності у справі «Азюковська проти України» (Azyukovska v. Ukraine, заява №26293/18). Суд визнав, що заява є неприйнятною ratione materiae у сенсі пункт 3 (а) статті 35 Конвенції і має бути відхилена відповідно до пункту 4 цієї статті. ЄСПЛ зазначив, що застосування критерію малозначності справи в цій справі було передбачуваним, справу розглянули суди двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію, заявниця не продемонструвала наявності інших виключних обставин, які за положеннями Кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи. В ухвалі також ідеться, що в контексті аналізу застосування критерію ratione valoris щодо доступу до вищих судових інстанцій ЄСПЛ також брав до уваги наявність або відсутність питання щодо справедливості провадження, яке здійснювалося судами нижчих інстанцій. Однак у цій справі тією мірою, в якій заявниця ставила питання щодо справедливості провадження в судах першої і другої інстанцій, ЄСПЛ не визнав, що мали місце порушення процесуальних гарантій пункт 1 статті 6 Конвенції.
Верховний Суд виходить з того, що скаржник у цій справі розумів, що вказана справа не перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а відтак застосування наявності/відсутності випадків у контексті пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України було передбачуваним, скаржник у касаційній скарзі не навів та не мотивував належним чином наявності виключних випадків, які за положеннями Кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи.
Таким чином, законодавець цілком свідомо надав Верховному Суду право використовувати процесуальний фільтр, закріплений у частині першій статті 293 ГПК України, і це повністю узгоджується з положеннями статті 129 Конституції України, завданнями та принципами господарського судочинства. Водночас, Суд зазначає, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем «розумних обмежень» в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 293 ГПК України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
З огляду на відсутність належного обґрунтування обставин, передбачених підпунктами "а"-"г" пункту 2 частини третьої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд відмовляє у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго» на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 18.02.2025 та на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 28.08.2025 у справі № 904/5316/24 на підставі пункту 1 частини першої статті 293 Господарського процесуального кодексу України, оскільки вона подана на судові рішення, що не підлягають касаційному оскарженню.
Крім того, касаційна скарга Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго» містить клопотання про поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження постанови Центрального апеляційного господарського суду від 28.08.2025 та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 18.02.2025 у справі № 904/5316/24.
Проте, оскільки Суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі № 904/5316/24 за касаційною скаргою Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго» на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 18.02.2025 та на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 28.08.2025, то розгляд зазначеного клопотання судом касаційної інстанції не здійснюється.
Керуючись статтями 12, 163, 234, 235, 287, пунктом 1 частини першої статті 293 Господарського процесуального кодексу України, Суд,-
1. Відмовити у відкритті касаційного провадження у справі № 904/5316/24 за касаційною скаргою Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго» на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 18.02.2025 та на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 28.08.2025.
2. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Головуючий О. Баранець
Судді О. Кролевець
О. Мамалуй