16 жовтня 2025 року
м. Київ
cправа № 913/441/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Баранець О. М. - головуючий, Кролевець О. А., Мамалуй О. О.,
за участю секретаря судового засідання Сініцина В. А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг»
на рішення Господарського суду Луганської області
у складі судді Шеліхіної Р.М.
від 17.03.2025
та на постанову Східного апеляційного господарського суду
у складі колегії суддів: Слободіна М.М., Гребенюк Н.В., Шутенко І.А.
від 29.07.2025
у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг»
до Відділу освіти Сватівської міської ради
про стягнення 4 294 676,05 грн,
за участю представників:
від позивача: не з'явилися,
від відповідача: Пархоменко А. Е.
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» звернулося до Господарського суду Луганської області з позовом до Відділу освіти Сватівської міської ради про стягнення заборгованості за природний газ згідно з договором постачання природного газу № 11-1034/21-БО-Т від 04.11.2021 у сумі 4 294 676,05 грн, з яких: 2 731 304,59 грн основний борг; 540 225,72 грн пеня; 205 529,33 грн три проценти річних; 817 616,41 грн інфляційні втрати.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням Відділом освіти Сватівської міської ради зобов'язань з оплати поставленого природного газу за договором постачання природного газу № 11-1034/21-БО-Т від 04.11.2021, внаслідок чого утворилася заборгованість, на яку нараховані пеня, 3% річних та інфляційні втрати.
Короткий виклад обставин справи, встановлених судами попередніх інстанцій
Між Товариством з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг», EIC-код 56Х930000010610Х, (далі постачальник) та Відділом освіти Сватівської міської ради EIC-код 56XS000181О9C00J, (далі споживач) укладено договір постачання природного газу від 04.11.2021 № 11-1034/21-БО-Т (далі договір), за умовами якого постачальник зобов'язується поставити споживачеві природний газ, а споживач зобов'язується прийняти його та оплатити на умовах цього договору (п. 1.1. договору).
Відповідно до п. 1.3. договору за цим договором може бути поставлений природний газ (за кодом згідно з УКТЗЕД 2711 21 00 00) власного видобутку (природний газ, видобутий на території України) та/або імпортований природний газ, ввезений на митну територію України.
У відповідності до п. 2.1. постачальник передає споживачу на умовах цього договору замовлений споживачем обсяг (об'єм) природного газу у період з жовтня 2021 року по грудень 2022 року (включно), у кількості 829,365 тис. куб. метрів.
За умовами п. 2.3. договору підписанням цього договору споживач дає згоду постачальнику на включення його до Реєстру споживачів постачальника (надалі Реєстр або Реєстр споживачів), розміщеного на інформаційній платформі Оператора ГТС відповідно до вимог Кодексу ГТС.
Згідно з п. 3.1. договору постачальник передає споживачу у загальному потоці природний газ у внутрішній точці виходу з газотранспортної системи. Право власності на природний газ переходить від постачальника до споживача після підписання актів приймання-передачі. Після переходу права власності на природний газ споживач несе всі ризики і бере на себе відповідальність, пов'язану з правом власності на природний газ.
Приймання-передача газу, переданого постачальником споживачеві у відповідному розрахунковому періоді, оформлюється актом приймання-передачі газу (п. 3.5. договору).
Пунктом 3.5.1. договору визначено, що споживач зобов'язується надати постачальнику не пізніше 5-го (п'ятого) числа місяця, наступного за розрахунковим періодом завірену належним чином копію відповідного акту надання послуг з розподілу/транспортування газу за такий період, що складений між Оператором(ами) ГРМ та/або Оператором ГТС та споживачем, на підставі даних комерційного вузла обліку споживача, відповідно до вимог Кодексу ГТС/Кодексу ГРМ.
На підставі отриманих від споживача даних та даних щодо остаточної алокації відборів споживача на Інформаційній платформі Оператора ГТС постачальник готує та надає споживачу два примірники акту приймання-передачі за відповідний розрахунковий період (далі також акт), підписані уповноваженим представником постачальника (п. 3.5.2. договору).
Відповідно до п. 3.5.3. договору споживач протягом 2-х (двох) робочих днів з дати одержання акту зобов'язується повернути постачальнику один примірник оригіналу акту, підписаний уповноваженим представником споживача, або надати в письмовій формі мотивовану відмову від його підписання.
У випадку неповернення споживачем підписаного оригіналу акту до 15-го (п'ятнадцятого) числа місяця, наступного за розрахунковим періодом, а також у випадку розбіжностей між даними, отриманими від споживача відповідно до підпункту 3.5.1 цього пункту, та даних щодо остаточної алокації відборів споживача на Інформаційній платформі Оператора ГТС, обсяг (об'єм) спожитого газу вважається встановленим (узгодженим) відповідно до даних Інформаційної платформи Оператора ГТС та переданим у власність споживачу, а вартість поставленого протягом відповідного розрахункового періоду газу розраховується з урахуванням цін, визначених в розділі 4 цього договору (п. 3.5.4. договору).
Пунктом 3.6. договору передбачено, що звірка фактично використаного обсягу газу за цим договором на певну дату чи протягом відповідного розрахункового періоду ведеться сторонами на підставі даних комерційних вузлів обліку газу та інформації про фактично поставлений споживачу обсяг газу згідно з даними Інформаційної платформи Оператора ГТС.
В розділі 4 договору сторони погодили ціну природного газу.
Згідно з п. 4.1. договору ціна та порядок зміни ціни на природний газ, який постачається за цим договором, встановлюється наступним чином:
Ціна природного газу за 1000 куб. м газу без ПДВ 13 658,42 грн, крім того податок на додану вартість за ставкою 20%, крім того тариф на послуги транспортування природного газу для внутрішньої точки виходу з газотранспортної системи 124,16 грн без ПДВ, коефіцієнт, який застосовується при замовленні потужності на добу наперед у відповідному періоді на рівні 1,10 умовних одиниць, всього з коефіцієнтом 136,576 грн, крім того ПДВ 20%, всього з ПДВ 163,89 грн за 1000 куб. м.
Всього ціна газу за 1000 куб. м з ПДВ, з урахуванням тарифу на послуги транспортування та коефіцієнту, який застосовується при замовленні потужності на добу, за цим договором становить 16 554,00 грн (п. 4.1. договору).
Загальна вартість цього договору на дату укладання становить 11 441 090,17 грн, крім того ПДВ 2 288 218,04 грн, разом з ПДВ 13 729 308,21 грн (п. 4.3. договору).
Пунктом 5 договору сторони погодили порядок та умови проведення розрахунків.
У договорі передбачено, що оплата за природний газ за відповідний розрахунковий період (місяць) здійснюється споживачем виключно грошовими коштами в наступному порядку: 70% вартості фактично переданого відповідно до акту приймання-передачі природного газу до останнього числа місяця, наступного за місяцем, в якому було здійснено постачання газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий відповідно до акту приймання-передачі природний газ здійснюється споживачем до 15 числа (включно) місяця, наступного за місяцем, в якому споживач повинен був сплатити 70% грошових коштів за відповідний розрахунковий період. У разі відсутності акту приймання-передачі, фактична вартість використаного споживачем газу розраховується відповідно до умов підпункту 3.5.4. пункту 3.5. цього договору. Споживач має право здійснити оплату та/або передоплату за природний газ протягом періоду поставки (п. 5.1. договору).
Оплата за природний газ здійснюється споживачем шляхом перерахування коштів на поточний рахунок постачальника, зазначений в розділі 14 цього договору.
Споживач зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі розрахуватися за поставлений природний газ відповідно до пункту 5.1 цього договору (п. 5.3 договору).
Пунктом 6.2 договору визначені обов'язки споживача, зокрема, споживач зобов'язаний самостійно контролювати власне використання природного газу за цим договором і своєчасно коригувати замовлені обсяги шляхом підписання додаткової угоди, прийняти газ на умовах цього договору, своєчасно оплачувати вартість поставленого природного газу в розмірі та порядку, що передбачені цим договором.
Відповідно до п. 13.1. договору цей договір набирає чинності з дати його укладання і діє до 31 грудня 2022 року включно, а в частині розрахунків до повного їх виконання.
Згідно з п. 13.3. договору у разі припинення дії цього договору шляхом його розірвання споживач втрачає право до 31 грудня 2022 року включно отримувати природний газ з ресурсу постачальника за ціною, визначеною пунктом 4.1 договору.
На виконання умов укладеного сторонами договору позивач у період з листопада 2021 року по лютий 2022 року передав у власність відповідача природний газ на загальну суму 4 708 117,31 грн.
Сторонами було підписано акти приймання-передачі природного газу:
від 30.11.2021 в об'ємі 19,41605 тис.куб.м природного газу на суму 321 413,20 грн (акт підписаний з обох сторін і скріплений печатками підприємств);
від 31.12.2021 в об'ємі 92,35100 тис.куб.м природного газу на суму 1 528 778,02 грн (акт підписаний з обох сторін і скріплений печатками підприємств).
Разом з цим, як зазначає позивач, відповідач ухилився від документального оформлення наступних обсягів спожитого природного газу, у зв'язку з чим акти приймання-передачі природного газу щодо поставки природного газу в січні та лютому 2022 року між сторонами не були підписані.
За розрахунком позивача відповідач у січні 2022 року спожив природного газу в об'ємі 99,64268 тис.куб.м на суму 1 649 484,44 грн; у лютому 2022 року спожив природного газу в об'ємі 73,00000 тис.куб.м на суму 1 208 441,65 грн.
Зазначені дані щодо обсягів спожитого відповідачем природного газу у зазначений період підтверджуються даними, наданими ТОВ «Оператор газотранспортної системи України» в листі №ТОВВИХ-24-10241 від 08.07.2024 та інформацією щодо остаточної алокації відборів споживача з EIC-код 56XS000181О9C00J в період з 23.11.2021 по 01.03.2022.
На виконання умов договору відповідач сплатив вартість поставленого природного газу на загальну суму 1 976 812,72 грн, що підтверджується інформацією про надходження коштів за період з 04.11.2021 по 16.07.2024, листом № 16/2-09/88402/2024 від 02.08.2024 АТ «Державний ощадний банк України» з реєстром надходжень коштів від Відділу освіти Сватівської міської ради.
Таким чином, відповідач, в порушення умов договору, отриманий природний газ оплатив за листопад та грудень 2021 року та частково за січень 2022 року на загальну суму 1 976 812,72 грн. За вказаних обставин, у відповідача обліковується заборгованість перед позивачем за спожитий природний газ у сумі 2 731 304,59 грн.
Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та постанови суду апеляційної інстанції
Господарський суд Луганської області рішенням від 17.03.2025 у справі № 913/441/24, залишеним без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 29.07.2025, позов задовольнив частково.
Стягнув з Відділу освіти Сватівської міської ради на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» основний борг у розмірі 2 731 304,59 грн, інфляційні втрати в розмірі 817 616,41 грн, 3% річних у розмірі 205 529,33 грн, пеню в розмірі 162 067,72 грн, а також витрати зі сплати судового збору в розмірі 51 536,11 грн. У задоволенні решти позовних вимог - відмовив.
Місцевий господарський суд дійшов висновку, з яким погодився суд апеляційної інстанції, про можливість зменшити розмір заявлених штрафних санкцій у вигляді пені, що підлягає до стягнення з відповідача, до 162 067,72 грн, тобто 30% від заявленої позивачем суми пені за несвоєчасну оплату вартості поставленого природного газу, що є адекватною мірою відповідальності за неналежне виконання відповідачем зобов'язань, проявом балансу між інтересами кредитора і боржника, узгоджується з нормами закону, які регулюють можливість такого зменшення, та є засобом недопущення використання неустойки ані як інструменту позивача для отримання безпідставних доходів, ані як способу відповідача уникнути відповідальності.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та аргументи учасників справи
Товариство з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Господарського суду Луганської області від 17.03.2025 та на постанову Східного апеляційного господарського суду від 29.07.2025 у справі № 913/441/24 в частині відмови в задоволенні позовних вимог щодо стягнення пені в розмірі 378 158,00 грн, у якій просило скасувати рішення місцевого господарського суду та постанову апеляційного господарського суду в цій частині. Прийняти нове рішення в оскаржуваній частині, яким позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» до Відділу освіти Сватівської міської ради про стягнення пені в розмірі 378 158,00 грн задовольнити.
Касаційна скарга подана на підставі пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
В обґрунтування підстав, передбачених пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, скаржник зазначив про те, що суди попередніх інстанцій, приймаючи рішення про зменшення заявленого до стягнення розміру пені на 70%, не врахували правову позицію Верховного Суду, щодо застосування норми ст. 551 Цивільного кодексу України та ст. 233 Господарського кодексу України, викладену у постанові від 04 травня 2018 року у справі № 908/1453/14, згідно з якою при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки суд повинен брати до уваги не лише майновий стан боржника, але й майновий стан стягувача, тобто, враховувати інтереси обох сторін;
- висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 31.03.2020 у справі №910/8698/19, що на іншого учасника справи (позивача) не покладається обов'язок з доведення (доказування) спричинення йому матеріальної або іншої шкоди внаслідок несвоєчасного виконання відповідачем своїх грошових зобов'язань;
- усталений в судовій практиці підхід, що при вирішенні питання про зменшення штрафних санкцій суд бере до уваги співвідношення розміру заборгованості боржника та розміру
штрафних санкцій (постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18 та Верховного Суду від 23.09.2019 у справі №920/1013/18, від 26.03.2020 у справі №904/2847/19).
Відповідач подав відзив на касаційну скаргу, у якому своє відношення до наведених позивачем доводів про неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права не виклав. Натомість у відзиві на касаційну скаргу відповідач просив скасувати судові рішення в частині задоволення позовних вимог та в цій частині позову відмовити. Тобто фактично відповідач у відзиві на касаційну скаргу виклав вимоги притаманні касаційній скарзі. Однак правом подати касаційну скаргу в порядку статті 287 ГПК України у разі незгоди з постановленими судами попередніх інстанцій рішеннями у справі відповідач не скористався, відповідно наведені ним у відзиві на касаційну скаргу доводи не підлягають оцінці та врахуванню судом касаційної інстанції.
Щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції
Відповідно до частини першої статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду першої та апеляційної інстанцій
Як вбачається зі змісту касаційної скарги позивач оскаржує рішення Господарського суду Луганської області від 17.03.2025 та на постанову Східного апеляційного господарського суду від 29.07.2025 у справі № 913/441/24 лише в частині відмови в задоволенні позовних вимог щодо стягнення пені в розмірі 378 158,00 грн. У частині задоволення позову про стягнення основного боргу, інфляційних втрат, трьох відсотків річних та пені у розмірі 162 067,72 грн рішення місцевого господарського суду та постанова суду апеляційної інстанції не оскаржується. З огляду на викладене, враховуючи межі розгляду справи судом касаційної інстанції, визначені статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд переглядає оскаржувані у цій справі рішення та постанову судів попередніх інстанцій лише в частині відмови у задоволенні позову про стягнення пені у розмірі 378 158,00 грн (в частині висновків про зменшення розміру пені), тобто в межах доводів касаційної скарги. В іншій частині (в частині задоволених позовних вимог) суд касаційної інстанції оскаржувані рішення та постанову судів попередніх інстанцій не переглядає.
Верховний Суд неодноразово зазначав про те, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, наведених скаржником і які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
При цьому самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначається підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, частиною другою статті 287 ГПК України, покладається на скаржника.
Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства, закріплених у частині третій статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
Позивач у касаційній скарзі підставою касаційного оскарження рішення місцевого господарського суду та постанови суду апеляційної інстанції визначив пункт 1 частини 2 статті 287 ГПК України.
Надаючи оцінку доводам касаційної скарги щодо наявності випадку, передбаченого пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, для касаційного оскарження судових рішень, необхідно зазначити, що обов'язковою умовою у цьому разі є неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.
Отже, відповідно до положень цих норм касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.
Вирішуючи питання визначення подібності правовідносин, Верховний Суд звертається до правових висновків, викладених у судовому рішенні Великої Палати Верховного Суду.
Колегія суддів враховує позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 (провадження №14-16цс20), відповідно до якої у кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов'язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб'єктний склад спірних правовідносин (види суб'єктів, які є сторонами спору) й об'єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.
На предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об'єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов'язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об'єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб'єктним і об'єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб'єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов'язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
Отже, для касаційного перегляду з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, обов'язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є подібність правовідносин у справі, в якій Верховний Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.
Водночас колегія суддів зазначає, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.
Також Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.03.2023 у справі № 154/3029/14-ц зазначила, що правові висновки Верховного Суду не мають універсального характеру для всіх без винятку справ.
З огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності та необхідності застосування правових висновків суду касаційної інстанції в кожній конкретній справі.
На предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях.
Проаналізувавши доводи скаржника про те, що суди першої та апеляційної інстанцій, приймаючи рішення про зменшення розміру пені, не врахували висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 18.03.2020 у справі №902/417/18, від 31.03.2020 у справі № 910/8698/19, від 23.09.2019 у справі № 920/1013/18, від 26.03.2020 у справі № 904/2847/19, відповідно до яких при вирішенні питання про зменшення пені суд бере до уваги співвідношення розміру заборгованості боржника та розміру пені, а також відсутність у позивача обов'язку з доведення спричинення йому матеріальної або іншої шкоди внаслідок несвоєчасного виконання відповідачем своїх грошових зобов'язань, Верховний Суд вважає, що вони не спростовують правильності висновків судів попередніх інстанцій у цій справі № 913/441/24 та не можуть бути підставою для їх скасування.
Як встановили суди попередніх інстанцій у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх договірних зобов'язань з оплати вартості поставленого йому у позивачем у січні-лютому 2022 року природного газу позивач нарахував та заявив до стягнення з відповідача у цій справі 540 225,72 грн пені.
Відповідно до статті 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому, повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні, не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Право суду зменшувати розмір неустойки передбачене також частиною третьою статті 551 Цивільного кодексу України, відповідно до якої розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Отже, за змістом наведених норм суд має право зменшити розмір санкцій зокрема з таких підстав: якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора; якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин. Такий перелік не є вичерпним, оскільки частина третя статті 551 Цивільного кодексу України визначає, що суд має таке право і за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Відповідно до усталеної практики Верховного Суду право суду зменшити заявлені до стягнення суми штрафних санкцій пов'язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання судом оцінки як поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і запереченням інших учасників щодо такого зменшення.
Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен з'ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки порівняно з розміром збитків, а також об'єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причин неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків та ін.
Верховний Суд неодноразово наголошував у своїх постановах, що визначення конкретного розміру, на який зменшуються належні до сплати штрафні санкції, належить до дискреційних повноважень суду. При цьому, реалізуючи свої дискреційні повноваження, передбачені статтями 551 Цивільного кодексу України та 233 Господарського кодексу України, щодо права зменшення розміру належних до сплати штрафних санкцій, суд, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 Цивільного кодексу України (справедливість, добросовісність, розумність) має забезпечити баланс інтересів сторін, та з дотриманням правил статті 86 Господарського процесуального кодексу України визначати конкретні обставини справи (як-то: ступінь вини боржника, його дії щодо намагання належним чином виконати зобов'язання, ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, дії/бездіяльність кредитора тощо), які мають юридичне значення, і з огляду на мотиви про компенсаційний, а не каральний характер заходів відповідальності з урахуванням встановлених обстави справи не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав.
В силу наведених вище норм зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин (частина третя статті 551 Цивільного кодексу України) господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.
Такий підхід є усталеним в судовій практиці, зокрема, подібні висновки Верховного Суду викладені у постановах від 06 вересня 2023 року у справі № 913/228/22, від 27 березня 2024 року у справі № 912/940/23, від 27 липня 2024 року у справі № 916/4158/23, від 24 вересня 2024 року у справі № 915/1037/23 та інших.
Верховний Суд зазначає про те, що положення статей 233 Господарського кодексу України та 551 Цивільного кодексу України при вирішенні питання про зменшення розміру штрафних санкцій є універсальними у правозастосуванні, що і підтверджується сталою практикою Верховного Суду.
Як вбачається з оскаржуваних позивачем судових рішень у цій справі № 913/441/24, що розглядається, господарські суди попередніх інстанцій, вирішуючи питання про зменшення заявленого до стягнення з відповідача розміру пені, проаналізували доводи сторін у справі та надані ними докази, надали оцінку всім обставинам справи в їх сукупності, врахували майновий стан обох сторін, період прострочення, наслідки порушення зобов'язання та, виходячи із загальних засад, встановлених статтею 3 Цивільного кодексу України, а саме: справедливості, добросовісності та розумності, дійшли висновку про наявність правових підстав для зменшення заявленої позивачем до стягнення пені на 70%.
Зокрема, суди попередніх інстанцій встановили та при вирішенні питання щодо зменшення заявленого до стягнення розміру пені виходили з того, що:
- відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 12.11.2024 № 900444 місцезнаходженням відповідача Відділу освіти Сватівської міської ради станом на час розгляду даної справи є: пл. 50 річчя Перемоги, буд. 36, м. Сватове, Сватівський р-н, Луганська обл., 9260;
- згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 06.12.2022 № 1364 «Деякі питання формування переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією» перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією, затверджується Міністерством розвитку громад та територій;
- наказом Міністерства розвитку громад та територій України № 376 від 28.02.2025 затверджений Перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією, до якого включена Сватівська міська територіальна громада, територія якої є тимчасово окупованою з 08.03.2022 до теперішнього часу;
- відповідач є бюджетною неприбутковою установою;
- розмір штрафних санкцій становить майже 20% (19,78%) суми основної заборгованості.
Верховний Суд зазначає про те, що чинним законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій, з огляду на що це питання вирішується господарським судом згідно зі статтею 86 Господарського процесуального кодексу України, тобто за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
З огляду на викладене Верховний Суд не бере до уваги посилання позивача у касаційній скарзі на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм, закріплених у частині третій статті 551 Цивільного кодексу України та у статті 233 Господарського кодексу України, оскільки суди в повній мірі з'ясували всі обставини, передбачені зазначеними нормами, та дійшли правильного висновку про наявність підстав у спірних правовідносинах для зменшення розміру заявленої позивачем до стягнення пені на 70%.
Об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 19 січня 2024 року у справі № 911/2269/22 вказала на те, що в питаннях підстав для зменшення розміру неустойки правовідносини у кожному спорі про її стягнення є відмінними, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить з конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій, які водночас мають узгоджуватись з положенням статті 233 Господарського кодексу України і частині третій статті 551 Цивільного кодексу України, а також досліджуватись та оцінюватись судом в порядку статей 86, 210, 237 Господарського процесуального кодексу України. Такий підхід є усталеним в судовій практиці.
За висновками об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду викладеними у постанові від 19 січня 2024 року у справі № 911/2269/22, висновок про індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов'язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, що виключає формування єдиних (для вирішення спорів про стягнення неустойки) критеріїв та алгоритму визначення підстав для зменшення розміру неустойки та критеріїв для встановлення розміру.
Розмір неустойки, до якого суд її зменшує (на 90 %, 70 % чи 50 % тощо), у кожних конкретно взятих правовідносинах (справах) також має індивідуально-оціночний характер, оскільки цей розмір (частина або процент, на які зменшується неустойка), який обумовлюється встановленими та оціненими судом обставинами у конкретних правовідносинах, визначається судом у межах дискреційних повноважень, наданих суду відповідно до положень частини першої, другої статті 233 Господарського кодексу України та частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України, тобто у межах судового розсуду.
Отже, індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов'язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, свідчить про відсутність універсального максимального і мінімального розміру неустойки, на який її може бути зменшено. Наведене, у свою чергу, вимагає, щоб розмір неустойки відповідав принципам верховенства права.
Як вбачається позивач у касаційній скарзі посилається також на неврахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду щодо застосування статті 551 Цивільного кодексу України та статті 233 Господарського кодексу України, викладених у постанові від 04 травня 2018 року у справі № 908/1453/14.
Щодо цих доводів скаржника Верховний Суд зазначає про те, що постанова Верховного Суду від 04 травня 2018 року у справі № 908/1453/14, на яку послався позивач у касаційній скарзі, ухвалена за схожого правового регулювання (зокрема щодо застосування статті 551 Цивільного кодексу України та статті 233 Господарського кодексу України) з цією справою № 913/441/24, що розглядається. Водночас постановлені у цій справі судові рішення не суперечать висновкам Верховного Суду, що викладені у наведеній скаржником у касаційній скарзі постанові.
У постанові Верховного Суду від 04 травня 2018 року у справі № 908/1453/14 наголошується, що при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки суд повинен брати до уваги не лише майновий стан боржника, але й майновий стан стягувача, тобто, врахувати інтереси обох сторін. Господарський суд об'єктивно оцінює, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання).
З аналізу обставин справи № 908/1453/14 на предмет подібності та релевантності видно, що у вказаній справі суди з огляду на наявність заборгованості позивача по заробітній платі та його податковий борг, не могли зменшити неустойку в інтересах відповідача.
Натомість у справі, що розглядається, не міститься даних про надання позивачем до місцевого та апеляційного господарського суду доказів на підтвердження своїх тверджень про наявну заборгованість перед бюджетом.
Суд апеляційної інстанції зокрема, зазначив, що доказів, які свідчили б про погіршення фінансового стану, ускладнення в господарській діяльності чи завдання позивачу збитків у результаті дій відповідача, матеріали справи не містять.
Скаржник вказує, що суди попередніх інстанцій мали врахували, що згідно зі звітом позивача про фінансовий стан та фінансові результати, станом на 31.12.2023 року, розмір його зобов'язань складає 98 210 804 тис. грн (в тому числі заборгованість перед бюджетом 78 953 тис. грн). Фінансовий результат від господарської діяльності за 2023 рік складає 6 977 982 тис. грн чистого збитку. Фінансова звітність позивача є загальнодоступним документом, який публікується на веб-сторінці позивача.
Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом (частини 1, 3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України).
Верховний Суд наголошує, що згідно зі ст.14 Господарського процесуального кодексу України ("Диспозитивність господарського судочинства") суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Враховуючи зміст принципів змагальності та диспозитивності, доводи скаржника про те, що суд самостійно не перевірив його фінансову звітність, є необґрунтованими, оскільки свідчать про намагання скаржника перекласти на суд обов'язок збирання доказів.
З огляду на це, доводи скаржника про те, що суди попередніх інстанцій при зменшенні розміру пені не врахували інтереси обох сторін, в тому числі і позивача, є необґрунтованими.
Отже, відмінність у судових рішеннях, ухвалених у справі № 908/1453/14 та у цій справі № 913/441/24, що розглядається, зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норм права, а неоднаковими юридично значущими фактами та обставинами, що визначають фактично-доказовий склад у справі, виходячи з підстав, вимог та заперечень сторін.
За таких обставин, а також враховуючи те, що зменшення пені є правом суду, яке він реалізує з урахуванням конкретних обставин справи, Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про правомірність зменшення розміру пені на 70%.
З огляду на викладене Верховний Суд зазначає про те, що право суду на зменшення розміру пені, передбачене статтею 233 Господарського кодексу України та частиною третьою статті 551 Цивільного кодексу України, було обґрунтовано застосоване судами попередніх інстанцій у цій справі. Обсяг зменшення пені відповідає принципам добросовісності, розумності, справедливості та пропорційності.
З огляду на викладене Верховний Суд, переглянувши рішення та постанову судів попередніх інстанцій в оскаржуваній частині та в межах наведених у касаційній скарзі доводів, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, вважає, що наведена позивачем у касаційній скарзі підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не знайшла свого підтвердження.
Доводи скаржника фактично зводяться до його незгоди із наданою судами оцінкою обставин справи та зводяться до переоцінки доказів у справі, що суперечить положенням статті 300 Господарського процесуального кодексу України.
Верховний Суд зазначає про те, що, переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію "суду права", а не "факту", отже, відповідно до статті 300 Господарського процесуального кодексу України перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених судами попередніх інстанцій фактичних обставин справи. Незгода скаржника з рішеннями судів попередніх інстанцій або з правовою оцінкою та правовими висновками, які містяться в рішеннях, не свідчить про їх незаконність.
Висновки Верховного Суду
За змістом пункту 1 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно з частиною першою статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Верховний Суд, переглянувши оскаржувані судові рішення в межах наведених у касаційній скарзі доводів, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, вважає, що рішення місцевого господарського суду та постанова суду апеляційної інстанції ухвалені із додержанням норм матеріального та процесуального права, тому підстав для їх зміни чи скасування з підстав, викладених у касаційній скарзі немає.
Судові витрати
З огляду на те, що суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, покладаються на скаржника.
Керуючись статями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду Луганської області від 17.03.2025 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 29.07.2025 у справі № 913/441/24 залишити без змін.
3. Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий О. Баранець
Судді О. Кролевець
О. Мамалуй