Іменем України
17 жовтня 2025 року м. Чернігівсправа № 927/804/25
Господарський суд Чернігівської області у складі судді Шморгуна В. В., розглянувши матеріали справи у порядку спрощеного позовного провадження
За позовом: Прилуцької окружної прокуратури,
вул. В'ячеслава Чорновола, 50-а, м. Прилуки, Чернігівська область, 17500 в інтересах держави в особі
позивача: Відділу освіти Ічнянської міської ради Чернігівської області,
код ЄДРПОУ 42016568, вул. Воскресінська, 27, м. Ічня, Прилуцький район, Чернігівська область, 16700
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Тенегія»,
код ЄДРПОУ 44604267, вул. Соборна, буд. 99, м. Павлоград, Дніпропетровська область, 51400
Предмет спору: про стягнення 139 497,81грн,
не викликались,
Прилуцька окружна прокуратура в інтересах держави в особі Відділу освіти Ічнянської міської ради Чернігівської області звернулась до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Тенегія», в якому прокурор просить стягнути з відповідача на користь позивача кошти у сумі 139 497, 81 грн, з яких 111 973,00 грн - за недопоставлений товар, 16 454,87 грн пені, 8907,93 грн інфляційних втрат та 2162,01 грн - 3% річних.
Процесуальні дії у справі.
Ухвалою суду від 15.08.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін; встановлено учасникам справи строки для подання заяв по суті, зокрема, відповідачу п'ятнадцятиденний строк з дня отримання ухвали для подання до суду та іншим учасникам справи відзиву на позов з доданими до нього документами.
Ухвала суду від 15.08.2025 була доставлена відповідачу в його Електронний кабінет у підсистемі «Електронний суд» ЄСІТС 15.08.2025 о 21:22, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа.
Отже, останнім днем для подання відповідачем відзиву є 02.09.2025.
Згідно з ч. 5, 7 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п'яти днів з дня отримання відзиву.
Клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін та відзиву на позов у встановлений строк до суду не надходило.
Згідно з ч. 2 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.
Відповідно до ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення.
Короткий зміст позовних вимог та узагальнені доводи учасників справи.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на виконання умов укладеного між сторонами договору про закупівлю товарів №СК4/810-Т від 25.10.2024 відповідач передав позивачу талони на паливо на загальну суму 248 970,00 грн для його фактичного відпуску на АЗС. Проте, як зазначає прокурор, позивач не зміг отримати паливо за талонами на загальну суму 111 973,00 грн у зв'язку з відмовою АЗС відпускати паливо. Оскільки позивач сплатив відповідачу кошти за товар, який фактично не отримав, прокурор просить стягнути з відповідача кошти у розмірі 111 973,00 грн.
Відзиву на позов, відповіді на відзив та заперечень у встановлений строк до суду не надходило.
Згідно з ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Відповідно до ч. 4 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України якщо відзив не містить вказівки на незгоду відповідача з будь-якою із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, відповідач позбавляється права заперечувати проти такої обставини під час розгляду справи по суті, крім випадків, якщо незгода з такою обставиною вбачається з наданих разом із відзивом доказів, що обґрунтовують його заперечення по суті позовних вимог, або відповідач доведе, що не заперечив проти будь-якої із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, з підстав, що не залежали від нього.
Оскільки відповідач не подав відзив у встановлений судом строк, справа вирішується за наявними у ній матеріалами.
Обставини, які є предметом доказування у справі. Докази, якими сторони підтверджують або спростовують наявність кожної обставини, яка є предметом доказування у справі.
22.10.2024 Відділом освіти Ічнянської міської ради Чернігівської області на вебпорталі публічних закупівель «Prozorro» розміщено оголошення № UA-2024-10-22-008062-а про проведення закупівлі без використання електронної системи - дизельного палива у кількості 3000 л (Євро 5), картка, та бензину А-95 (Євро 5) у кількості 2000 л, картка, за кошти місцевого бюджету.
За результатами проведеної закупівлі переможцем визнано ТОВ «Тенегія».
25.10.2024 Відділ освіти Ічнянської міської ради (далі - Замовник) та ТОВ «Тенегія» (далі - Учасник) уклали договір про закупівлю товарів №СК4/810-Т (далі - Договір).
За умовами п. 1.1, 1.3 Договору Учасник приймає на себе зобов'язання передати Замовнику у власність нафтопродукти - дизельне паливо (Євро 5), картка, у кількості 3000 л, вартістю 47,99 грн/л та бензин А-95 (Євро 5), картка, у кількості 2000 л, вартістю 52,50 грн/л, а Замовник зобов'язується сплатити і прийняти вказаний Товар.
Відпуск товару з АЗС здійснюється за довірчими документами (скретч-картки) на отримання товару відповідно до «Правил роздрібної торгівлі нафтопродуктами», затверджених Постановою Кабінету Міністрів України №1442 від 20.12.1997.
Згідно з п. 2.1 Договору товар вважається переданим Учасником і прийнятим Замовником по кількості і якості з моменту фактичного отримання Товару згідно з умовами Договору.
Ціна цього Договору становить 248 970,00 грн (п. 3.1 Договору).
Оплата Товару здійснюється Замовником шляхом перерахування коштів на вказані в рахунку-фактурі реквізити Учасника (п. 4.1 Договору).
У п. 5.1 Договору визначено строк поставки товарів - до закінчення терміну дії довірчого документу.
Згідно з п. 5.2, 5.2.1, 5.2.2 Договору місце поставки (передачі) товарів: АЗС «АВІАС», м. Ічня, Чернігівська область, 126700.
Передача Замовнику товару за цим Договором здійснюється Учасником на АЗС шляхом заправки автомобілів Замовника при пред'явленні довіреними особами Замовника скретч-карт.
Скретч-карта є підставою для видачі (заправки) з АЗС, вказаного у карті об'єму і марки товару, після чого всі обов'язки сторін за погашеними скретч-картами вважаються виконаними, при цьому Учасник не може передати Замовнику товар іншої марки чи в кількості меншій ніж зазначено в скретч-карті.
Умови постачання - самовивезення. Замовник зобов'язується отримати Товар на АЗС до закінчення терміну дії довірчого документу, який зазначений на довірчому документі (п. 5.3 Договору).
У п. 5.4 Договору сторони погодили, що Учасник не несе ніякої відповідальності у разі неотримання Замовником товару на АЗС до закінчення терміну дії довірчого документу, який зазначений на довірчому документі.
Відповідно до п. 6.2 Договору Замовник має право достроково розірвати цей договір у разі невиконання Учасником своїх зобов'язань, повідомивши про це його за 5 календарних днів до його розірвання; контролювати поставку товарів у строки, встановлені цим Договором.
Згідно з п. 6.3 Договору Учасник зобов'язаний забезпечити поставку товарів у строки, встановлені цим Договором.
Пунктом 7.2 Договору передбачено, що у разі невиконання або несвоєчасного виконання зобов'язань при закупівлі товарів за бюджетні кошти Учасник сплачує Замовнику штрафні санкції (неустойка, штраф, пеня) у розмірі, визначеному відповідно до п. 7.3.1, 7.3.2 Договору, а у разі здійснення попередньої оплати, крім сплати зазначених штрафних санкцій, повертає Замовнику кошти з урахуванням індексу інфляції.
Відповідно до п. 7.3.2 Договору у разі порушення строків виконання зобов'язань стягується пеня у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми вартості товарів, з яких допущено прострочення виконання зобов'язання, за кожний день прострочення.
Цей Договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту підписання сторонами та його скріплення печатками Сторін (за їх наявності) і діє до 31 грудня 2024 року, (п. 10.1, 10.2 Договору).
Відповідно до видаткової накладної №0004/0002193 від 25.10.2024 ТОВ «Тенегія» передало, а Відділ освіти Ічнянської міської ради прийняв дизпаливо у кількості 3000 л на загальну суму 143 970,00 грн та бензин А-95 у кількості 2000 л на загальну суму 105 000,00 грн.
Згідно з платіжними інструкціями №5202 від 29.10.2024, №5203 від 29.10.2024, №5204 від 29.10.2024, №5213 від 04.11.2024, №5214 від 04.11.2024 відділ освіти Ічнянської міської ради сплатив ТОВ «Тенегія» кошти за отримане паливо у загальному розмірі 248 970,00 грн.
У позовній заяві прокурор зазначає, що з початку грудня 2024 року на АЗС постачальника позивачу відмовляють у відпуску пального, оскільки на АЗС відсутні будь-які види палива, а тому остання є фактично непрацюючою, у зв'язку із чим Відповідачем непоставлено позивачу 200 літрів дизельного палива вартістю 9598,00 грн та 1950 літрів бензину А-95 вартістю 102 375,00,00 грн; за результатами неодноразового виїзду уповноважених осіб позивача за місцем розташування АЗС постачальника на вул. Вокзальній, 97-А в місті Ічня встановлено, що заправна станція у грудні 2024 року хоча і працювала, але паливо не відпускала через його відсутність, про що складено відповідні службові записки; на даний час АЗС закрита.
Прокурор надав копії скретч-карток, за якими, за твердженнями прокурора, позивач не зміг отримати дизельне паливо та бензин А-95, а також копії службових записок від 31.01.2025, від 28.02.2025, від 31.03.2025 та від 30.04.2025.
У службових записках від 31.01.2025, від 28.02.2025, від 31.03.2025, які підписані механіком господарської групи Анатолієм Компаченком, та від 30.04.2025, яка підписана головним бухгалтером Наталією Подобрій, зазначено, що починаючи з 01.12.2024, шкільні автобуси, які належать Відділу освіти Ічнянської міської ради, не мають змоги заправлятись паливом на АЗС «АВІАС», яка знаходиться за адресою: м. Ічня, вул. Вокзальна, 97-А, у зв'язку з відсутністю палива на АЗС.
Також прокурор надав:
- фотографії, на яких зображена АЗС;
- копію постанови Господарського суду Дніпропетровської області від 06.05.2024 у справі № 904/6005/23 про визнання ТОВ «Торговий дім «АВІАС» банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури;
- скріншоти з сайту компанії «Авіас» за посиланням https://avias.ua/, у яких міститься повідомлення: «Сталася помилка. Не вдається завантажити Карти Google. Докладні технічні відомості можна переглянути на Консолі Java.Script»;
- копію претензії Відділу освіти Ічнянської міської ради від 30.04.2025 №01-15/271 до ТОВ «Тенегія» про повернення коштів за невикористані талони у розмірі 111973,00 грн без доказів її направлення відповідачу;
- копію претензії Відділу освіти Ічнянської міської ради від 04.08.2025 №01-15/523 до ТОВ «Тенегія» про повернення коштів за невикористані талони у розмірі 111973,00 грн, яка була направлена відповідачу 04.08.2025.
Прокурор вважає, що відповідач неналежно виконав свої зобов'язання за Договором, що стало підставою для звернення до суду із цим позовом.
Оцінка суду.
Щодо підстав представництва інтересів держави прокурором в даній справі.
Відповідно до ч. 3, 4 ст. 53 Господарського процесуального кодексу України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.
Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.
Згідно з ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.
Отже, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї норми є поняття «інтерес держави».
За змістом ч. 3 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу.
Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.
Захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб'єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави.
Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.
Прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу.
Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу.
Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.
Такі правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі 912/2385/18.
Як вбачається з матеріалів позовної заяви, останню прокурором подано в особі Відділу освіти Ічнянської міської ради у зв'язку із невиконанням ним своїх обов'язків щодо захисту інтересів держави у суді.
Відповідно до п. 1.1, 1.4, 1.6, 1.12 Положення про Відділ освіти Ічнянської міської ради Чернігівської області, Відділ освіти є структурним підрозділом Ічнянської міської ради. Функціонування відділу освіту здійснюється за рахунок коштів міського бюджету та субвенції з Державного бюджету, інших джерел, не заборонених чинним законодавством. Відділ є юридичною особою, має печатку із зображенням Державного Герба України та штамп, бланк зі своїм найменуванням, ідентифікаційний номер, майно, самостійний баланс та рахунки в органах Державної казначейської служби України. Відділ освіти є уповноваженим органом управління та головним розпорядником коштів державного і місцевого бюджету для фінансування підпорядкованих йому закладів освіти, установ та структурних підрозділів, які мають статус юридичної особи.
Згідно з п. 3 ч. 2 ст. 22 Бюджетного кодексу України головними розпорядниками бюджетних коштів за бюджетними призначеннями, визначеними іншими рішеннями про місцеві бюджети, є місцеві державні адміністрації, виконавчі органи та апарати місцевих рад (секретаріат Київської міської ради), структурні підрозділи місцевих державних адміністрацій, виконавчих органів місцевих рад в особі їх керівників.
Отже, Відділ освіти є уповноваженим органом управління, який у розумінні ст. 22 Бюджетного кодексу України є розпорядником бюджетних коштів (за рахунок яких здійснювалася закупівля скретч-карток на паливо за Договором), що уповноважений на отримання бюджетних асигнувань, взяття бюджетних зобов'язань та здійснення видатків бюджету та зобов'язаний ефективно та раціонально використовувати бюджетні кошти, чим сприяти недопущенню порушень інтересів держави у бюджетній сфері та публічних закупівель.
Прокурор звертався до Відділу освіти з повідомленням про неналежне виконання ТОВ «Тенегія» своїх зобов'язань за Договором та просив надати інформацію про вжиття заходів щодо усунення вказаних порушень, зокрема, щодо звернення до суду із позовною заявою (лист від 20.06.2025 №54-77-4347вих-25).
Відділ освіти у листі № 01-15/434 від 27.06.2025 повідомив прокурора про те, що він з позовною заявою до суду з метою стягнення з ТОВ «Тенегія» грошових коштів не звертався та не планує звертатись.
Отже, підставою реалізації прокурором представницьких функцій стала усвідомлена пасивна поведінка позивача, який є компетентним органом у спірних правовідносинах, і у разі виявлення порушень законодавства має право звернутись до суду щодо захисту порушених інтересів, однак цього не зробив і не планує робити.
У порядку ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор повідомив позивача про намір подати позов в інтересах держави в особі Відділу освіти Ічнянської міської ради до ТОВ «Тенегія» про стягнення грошових коштів.
За таких обставин у їх сукупності, суд дійшов висновку про доведення з боку прокурора бездіяльності Відділу освіти Ічнянської міської ради, як підстави для звернення органу прокуратури до суду за захистом інтересів держави та про наявність підстав для звернення прокурора з цим позовом до суду.
Щодо стягнення з відповідача попередньої оплати.
Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Частиною 1 ст. 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Частина 1 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлює, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 1, 2 статті 712 ЦК України).
У статті 664 ЦК України зазначено, що обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов'язку передати товар. Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування. Якщо з договору купівлі-продажу не випливає обов'язок продавця доставити товар або передати товар у його місцезнаходженні, обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент здачі товару перевізникові або організації зв'язку для доставки покупцеві.
За приписами ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно з ч. 1 ст. 670 ЦК України якщо продавець передав покупцеві меншу кількість товару, ніж це встановлено договором купівлі-продажу, покупець має право вимагати передання кількості товару, якої не вистачає, або відмовитися від переданого товару та його оплати, а якщо він оплачений, - вимагати повернення сплаченої за нього грошової суми.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 693 Цивільного кодексу України якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. У разі невиконання покупцем обов'язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення статті 538 цього Кодексу. Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
Згідно з ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Аналогічні положення містяться у ч. 1 ст. 526 Цивільного кодексу України.
Статтею 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України визначено, що одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.
За змістом статей 610, 611, 612 ЦК України невиконання зобов'язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), є порушенням зобов'язання, що зумовлює застосування до боржника наслідків, установлених договором або законом.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Як встановив суд, за умовами Договору відповідач зобов'язався поставити позивачу товар -дизельне паливо у кількості 3000 л та бензин А-95 у кількості 2000 л у формі скретч-карток, за якими здійснюється відпуск палива на АЗС шляхом заправки автомобілів протягом терміну дії таких скретч-карток.
Відповідно до видаткової накладної №0004/0002193 від 25.10.2024 ТОВ «Тенегія» передало, а Відділ освіти Ічнянської міської ради прийняв дизпаливо у кількості 3000 л на загальну суму 143 970,00 грн та бензин А-95 у кількості 2000 л на загальну суму 105 000,00 грн.
Прокурор стверджує, що з початку грудня 2024 року на АЗС Постачальника позивачу відмовляють у відпуску пального, у зв'язку із чим відповідачем непоставлено позивачу 200 літрів дизельного палива вартістю 9598,00 грн та 1950 літрів бензину А-95 вартістю 102 375,00,00 грн. Прокурор надав копії талонів, за якими, за його твердженнями, позивач не зміг отримати пальне.
Відповідно до Інструкції про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України, яка затверджена Спільним наказом Міністерства палива та енергетики України, Міністерства економіки України, Міністерства транспорту та зв'язку України, Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 20 травня 2008 року №281/171/578/155, талон - це спеціальний талон, придбаний за умовами та відпускною ціною обумовленого номіналу, що підтверджує право його власника на отримання на АЗС фіксованої кількості нафтопродукту певного найменування і марки, які позначені на ньому.
Форму, зміст та ступінь захисту бланків талонів установлює емітент талона. При цьому необхідними елементами змісту талона є його серійний та порядковий номери (п. 10.3.3.1 Інструкції).
Заправлення за талонами відображається у змінному звіті АЗС за формою № 17-НП (п. 10.3.3.2 Інструкції).
За загальним правилом для отримання товару на АЗС покупець пред'являє оператору АЗС картку (талон) на пальне. Оператор АЗС здійснює відповідну ідентифікацію талону / картки на пальне, здійснює фактичну передачу (видачу) товару відповідної марки та кількості, після чого талон / картка на пальне залишається у оператора, що є підтвердженням факту отримання покупцем товару зі зберігання відповідного асортименту та кількості.
Таким чином, покупець як власник талонів / карток на пальне, отриманих від постачальника, володіє законним правом на отримання на АЗС, визначених угодою, товару (пального) по талонах / картках у кількості, маркуванні, визначеному у талонах на пальне.
Аналогічні правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 06.06.2023 у справі №903/666/22.
Пунктом 9 Правил роздрібної торгівлі нафтопродуктами, затверджених постановою КМУ від 20.12.1997 №1442, передбачено, що розрахунки за реалізовані нафтопродукти здійснюються готівкою та/або у безготівковій формі (із використанням електронних платіжних засобів, паливних карток, талонів, відомостей на відпуск пального тощо) в установленому законодавством порядку. Разом з продукцією споживачеві в обов'язковому порядку видається розрахунковий документ установленої форми на повну суму проведеної операції, який підтверджує факт купівлі товару.
Враховуючи вищевикладене, суд доходить висновку, що підписання сторонами видаткової накладної не свідчить про поставку Учасником Замовнику товару за Договором, оскільки фактично позивачу передані скретч-картки на дизельне паливо та бензин А-95, які надають право Покупцю на отримання відповідної кількості вже попередньо оплаченого товару (дизельного палива та бензину) за Договором в майбутньому.
На підтвердження неможливості отримати 200 літрів дизельного палива та 1950 літрів бензину А-95 прокурор надав службові записки від 31.01.2025, від 28.02.2025, від 31.03.2025 та від 30.04.2025, у яких зазначено, що починаючи з 01.12.2024, шкільні автобуси, які належать Відділу освіти Ічнянської міської ради, не мають змоги заправлятись паливом на АЗС «АВІАС», яка знаходиться за адресою: м. Ічня, вул. Вокзальна, 97-А, у зв'язку з відсутністю палива на АЗС.
Проте зазначені службові записки не містять жодних конкретних відомостей щодо: способу встановлення факту відсутності пального; точних дат таких випадків; пред'явлених скретч-карток; способу фіксації чи повідомлення про відсутність пального. Більш того, ці записки підписані співробітниками Відділу освіти Ічнянської міської ради, тобто заінтересованою особою позивача, повноважень якого на вчинення відповідних дій суду не надано.
Щодо інших наданих прокурором доказів, у тому числі фотографій нібито непрацюючої АЗС, суд зазначає наступне.
По-перше, підставами позову є неможливість отримати товар на АЗС «АВІАС», яка знаходиться за адресою: м. Ічня, вул. Вокзальна, 97-А.
Разом з тим, у Договорі міститься умова про отримання палива лише на АЗС «АВІАС», яка знаходиться у м. Ічня, без зазначення саме цієї адреси (вул. Вокзальна, 97-А).
Належних доказів, що товар мав бути отриманий саме за цією адресою, і що в м. Ічня знаходиться єдина АЗС «Авіас», прокурор суду не надав.
У свою чергу, інформація про єдину в м. Ічня АЗС «Авіас», викладена в листі позивача (а.с. 22), не може вважатись належним доказом, оскільки Відділ освіти Ічнянської міської ради не є належним суб'єктом-утримувачем інформації про наявні на території м. Ічня АЗС та при цьому вважається зацікавленою у справі особою.
По-друге, на наданих фотографіях відсутня інформація, яка б могла ідентифікувати зображений на них об'єкт (АЗС), а саме як АЗС, на якій позивач мав отримати паливо за Договором, а також підтвердити дату та місце здійснення фотозйомки.
По-третє, прокурор надав суду копію постанови Господарського суду Дніпропетровської області від 06.05.2024 у справі № 904/6005/23 про визнання ТОВ «Торговий дім «АВІАС» банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури, проте жодним чином не обґрунтував яке саме відношення має ТОВ «Торговий дім «АВІАС» до відповідача (ТОВ «Тенегія») або до АЗС «Авіас» у м. Ічня.
Крім того, у резолютивній частині наданої прокурором постанови від 06.05.2024 у справі № 904/6005/23 зазначено завершити господарську діяльність ТОВ «Торговий дім «АВІАС».
Разом з тим, Договір між позивачем та відповідачем укладений через декілька місяців після цього, а саме 25.10.2024, і як стверджують прокурор та позивач, товар після цього частково був отриманий, що не узгоджується з доводами прокурора про неможливість отримання товару у саме у зв'язку з банкрутством та припиненням господарської діяльності ТОВ «Торговий дім «АВІАС».
По-четверте, у позовній заяві прокурор зазначив, що відповідно до інформації, розміщеної на сайті компанії «Авіас» за посиланням https://avias.ua/, встановлено відсутність відомостей про діючі АЗС на території Чернігівської області, даних про наявність та ціну пального, зокрема бензину А-95, на підтвердження чого надані скріншоти вебсторінок.
У наданих скріншотах з вебсайту за посиланням https://avias.ua/ міститься повідомлення: «Сталася помилка. Не вдається завантажити Карти Google. Докладні технічні відомості можна переглянути на Консолі Java.Script».
Разом з тим, суд вважає, що помилка при завантаженні Карти Google на вебсайті https://avias.ua/ взагалі не може свідчити про відсутність діючих АЗС на території Чернігівської області, оскільки така помилка могла статися з технічних причин як у користувача (прокурора), який здійснював моніторинг (проблем з підключенням, помилок браузера), так і безпосередньо на самому сайті (проблем з підключення до серверу або до сервісу Карти Google).
Подібні технічні збої, як правило, мають тимчасовий характер і не можуть бути належним доказом відсутності або припинення діяльності мережі АЗС.
Крім того, суд також звертає увагу, шо сторони у п. 5.3, 5.4 Договору встановили: умови постачання - самовивіз; замовник зобов'язується отримати Товар на АЗС до закінчення терміну дії довірчого документу, який зазначений на довірчому документі; Учасник (відповідач) не несе жодної відповідальності у разі неотримання Замовником товару на АЗС до закінчення терміну дії довірчого документу, який зазначений на довірчому документі.
Тобто термін дії скретч-карток, а відтак і можливість отримати по них паливо, носять тимчасовий характер.
У свою чергу, сторони самостійно на власний розсуд, керуючись принципом свободи договору, звільнення відповідача від відповідальності у разі неотримання Замовником товару на АЗС до закінчення терміну дії довірчого документу.
При цьому надані прокурором копії скретч-карток не містять інформації про строк (термін) їх дії, а будь-яких інших доказів, на підставі яких можна встановити цей строк, у тому числі його тривання на момент виникнення спору, прокурор та позивач суду не надали.
Відповідно до приписів ст. 13, 74 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Водночас, згідно з ч. 4 ст. 13 названого Кодексу, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Передбачивши право учасникам спору на подання своїх доводів та підтверджуючих певні обставини доказів, законодавець встановлює й процесуальні обов'язки таких учасників шляхом визначення певного процесуального порядку реалізації відповідних прав, у разі недотримання яких без поважних причин настають відповідні негативні наслідки для такого учасника у вигляді неприйняття судом його аргументів, оскільки неподання відповідних доказів найчастіше пояснюється неналежною підготовкою сторони до розгляду справи.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч. 1 ст. 14 ГПК України). Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ч. 1 ст. 74 ГПК України). Вичерпний перелік підстав звільнення від доказування закріплює ст. 75 ГПК України.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (див. постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 2 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18(пункт 41)). Тобто, певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (див. пункт 43 постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18).
Такі правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц.
Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.
Подібні за змістом висновки викладені у постановах Верховного Суду від 25.06.2019 у справі № 922/1500/18, від 15.08.2019 у справі № 1340/4630/18, від 28.11.2019 у справі № 918/150/19, від 26.01.2022 у справі № 921/787/20 від 14.06.2022 у справі № 904/3870/21, від 13.09.2022 у справі № 918/1222/21.
Отже, стверджувані прокурором обставини щодо неможливості позивачем отримати дизельне паливо та бензин А-95 у заявлених кількості та сумі покладають на прокурора та позивача тягар доказування (обов'язок довести) зазначеного факту.
Однак, як встановив суд, прокурор та позивач не надали суду належних та допустимих доказів на підтвердження факту порушення відповідачем зобов'язань з поставки товару в установлений строк, що свідчило б про наявність права вимагати у ТОВ «Тенегія» повернення спірної суми грошових коштів у порядку ч. 1 ст. 670 Цивільного кодексу України, статті 693 Цивільного кодексу України.
За наведених обставин, суд доходить висновку, що прокурор та позивач не підтвердили належними та допустимими доказами порушення відповідачем обов'язку щодо своєчасної передачі товару, який був попередньо оплачений, відмови відповідача від здійснення своїх обов'язків, а отже не довів наявність підстав для повернення коштів у розмірі 111 973,00 грн, що свідчить про відсутність у позивача порушеного права на момент звернення до суду із вимогами щодо стягнення спірних коштів та є підставою для відмови у задоволенні позову в цій частині.
Щодо заявлених до стягнення пені, інфляційних втрат та 3% річних.
Прокурор також просить стягнути з відповідача 16 454,87 грн пені за період з 02.12.2024 по 02.06.2025, 8907,93 грн інфляційних втрат за грудень 2024 року-червень 2025 року та 2162,01 грн - 3% річних за період з 02.12.2024 по 24.07.2025.
У зв'язку з тим, що суд відмовив у задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача основної заборгованості (попередньої оплати), не підлягають задоволенню і похідні вимоги про стягнення з відповідача 16 454,87 грн пені, 8907,93 грн інфляційних втрат та 2162,01 грн - 3% річних.
Висновки суду.
Доказами у справі, відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами:
1) письмовими, речовими і електронними доказами;
2) висновками експертів;
3) показаннями свідків (ч. 2 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Згідно з ч. 1 ст. 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до ст. 78 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Інші докази та пояснення учасників справи судом до уваги не приймаються, оскільки не спростовують вищевикладені висновки суду.
За змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах «Трофимчук проти України», «Серявін та інші проти України» обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Судом було вжито усіх заходів для забезпечення реалізації сторонами своїх процесуальних прав та з'ясуванні усіх питань, винесених на його розгляд.
За наведених у їх сукупності обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Щодо судових витрат.
Оскільки у позові відмовлено, судові витрати, понесені Чернігівською обласною прокуратурою, стягненню з відповідача не підлягають.
Керуючись ст. 13, 14, 42, 73-80, 86, 126, 129, 233, 236-238, 240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
У задоволенні позову відмовити повністю.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду у строки, визначені ст. 256 Господарського процесуального кодексу України.
Вебадреса Єдиного державного реєстру судових рішень: http://reyestr.court.gov.ua/.
Суддя В. В. Шморгун