18005, м. Черкаси, бульвар Шевченка, 307, тел. канцелярії (0472) 31-21-49, inbox@ck.arbitr.gov.ua
22 вересня 2025 року м. Черкаси Справа № 925/702/25
Господарський суд Черкаської області в складі головуючого судді Грачова В.М., за участю секретаря судового засідання Вовчанської К.Ю., прокурора Білоцерківської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону Дубченка О.В., та представників сторін: позивача - Овчинникова О.В. за самопредставництвом, відповідача - адвоката Тарасенко О.В., у відкритому судовому засіданні, в приміщенні суду в м. Черкаси, розглянув справу за позовом заступника керівника Білоцерківської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України до Приватного підприємства Науково-виробничої фірми «Імекс Хімгрупп» про визнання недійсним правочину в частині і стягнення 79433 грн. 01 коп.,
Заступник керівника Білоцерківської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону звернувся, через систему «Електронний суд», в Господарський суд Черкаської області з позовом в інтересах держави в особі Міністерства оборони України (далі - позивач) до Приватного підприємства Науково-виробничої фірми «Імекс Хімгрупп» (далі - відповідач), в якому просив суд:
визнати недійсними п.п. 1.1 та 3.1 договору про постачання для державних потреб чистої хімічної речовини та різноманітної хімічної продукції (24900000-3) (рідини AdBlue) (за кошти Державного бюджету України) № 286/1/23/78 від 21.11.2023 року, укладеного між Міністерством оборони України та Приватним підприємством Науково-виробничою фірмою «Імекс Хімгрупп», у частині включення до договірної ціни податку на додану вартість;
стягнути, на підставі договору про постачання для державних потреб чистої хімічної речовини та різноманітної хімічної продукції (24900000-3) (рідини AdBlue) (за кошти Державного бюджету України) №286/1/23/78 від 21.11.2023 року, 64675 грн. безпідставно сплаченого податку на додану вартість, 11818 грн. 34 коп. інфляційних втрат, 2939 грн. 67 коп. 3% річних, що разом становить 79433 грн. 01 коп.;
відшкодувати судові витрати.
Позов мотивовано тим, що спірні п.п. 1.1, 3.1 договору постачання для державних потреб чистої хімічної речовини та різноманітної хімічної продукції (24900000-3) (рідини AdBlue) (за кошти Державного бюджету України) № 286/1/23/78 від 21.11.2023 року в частині включення ПДВ до договірної ціни правочину суперечать пп. «г» пп. 195.1.2 п. 195.1 ст. 195 ПК України, постанови Кабінету Міністрів України від 02.03.2022 року № 178 «Деякі питання обкладення податком на додану вартість за нульовою ставкою у період воєнного стану», що є підставою визнання їх недійсними у відповідності до ст.ст. 203, 215, 217 ЦК України. У зв'язку з визнанням недійсними спірних пунктів Договору, підлягає поверненню державному бюджету позивача на підставі ст. 1212 ЦК України безпідставно сплачені державні кошти у розмірі 64675 грн. та нараховані, на підставі ч.2 ст. 625 ЦК України, 3% річних, інфляційні втрати.
Ухвалами Господарського суду Черкаської області від 25.06.2025, 27.08.2025 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі № 925/702/25 за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання у справі на 28.08.2025 року; забезпечено участь у підготовчому засіданні для представника відповідача - Тарасенко О.В. та для прокурора Дубченка О.В. в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням його власних технічних засобів, за їх клопотаннями.
Відповідач в особі представника подав, через систему «Електронний суд»:
01.07.2025, 08.07.2025 року заяви (вх. № 10003/25, 10356/25, а.с. 73, 76), в яких просив залучити представника у справу та надати доступ до електронної справи в підсистемі «Електронний суд»;
09.07.2025 року відзив на позовну заяву (вх. № 10427/25, а.с.79-87) за змістом якого заперечував проти позову з мотивів його необґрунтованості і безпідставності позовних вимог, на підтвердження чого вказав, що спірний договір укладений з Міністерством оборони після 24.02.2022 року не за типовою формою, тому він не є договором, що укладається на виконання мобілізаційних завдань, відповідно відсутні підстави застосування вимог постанови КМУ № 178 до порядку визначення ціни за договором, просив у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.
Прокурор подав до суду:
24.07.2025 року, через систему «Електронний суд», відповідь на відзив (вх. № 11111/25, а.с. 96-104), в якій заперечив твердження відповідача, викладені у відзиві на позовну заяву, просив врахувати правову позицію Верховного Суду наведену у постановах від 14.11.2023 року у справі №910/2416/23, від 07.08.2024 у справі № 916/2914/23, від 28.05.2024 року у справі № 910/12151/23, позовні вимоги задовольнити у повному обсязі з підстав, викладених у позові;
28.08.2025 року заяву про долучення доказів представництва в суді (вх. № 12525/25, а.с. 121).
Ухвалами суду від 28.08.2025, 05.09.2025 року підготовче провадження у справі № 925/702/25 закрито, справу призначено до судового розгляду по суті на 18.09.2025 року, забезпечено проведення судового засідання у справі для прокурора, представників сторін в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням їх власних технічних засобів, за їх клопотаннями.
Відповідач в особі представника подав, через систему «Електронний суд», 03.09.2025 року письмові пояснення (вх. № 12809/25, а.с. 141-143), в яких просив врахувати, що наведені прокурором правові висновки Великої Палати Верховного Суду наведену у постанові від 07.02.2024 року у справі №910/3831/22 не є подібними до правовідносин даної справи, просив відмовити у задоволенні позову повністю.
В судовому засіданні 18.09.2025 року прокурор та представник позивача позовні вимоги з підстав та у розмірі, зазначених у позовній заяві, підтримали і просили суд позов задовольнити повністю, представник відповідача позов не визнав і просив суд відмовити у його задоволенні повністю з підстав, викладених у його заявах по суті справи. Судом повідомлено представникам сторін дату оголошення вступної та резолютивної частин рішення - 22.09.2025 року.
Згідно із ст.ст. 233 ч. 6, 240 ч. 1 ГПК України, у судовому засіданні 22.09.2025 року судом було проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Заслухавши пояснення прокурора та представників сторін, дослідивши подані сторонами заяви по суті справи і з процесуальних питань, наявні у справі письмові докази та оцінивши їх у сукупності, суд позов задовольняє повністю з таких підстав.
Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24.02.2022 № 2102-ІХ, введено в Україні воєнний стан із 05 год 30 хв 24.02.2022 строком на 30 діб. Указами Президента України від 14.03.2022 № 133/2022, від 18.04.2022 №259/2022, від 17.05.2022 №341/2022, від 12.08.2022 № 573/2022, від 07.11.2022 № 757/2022, від 06.02.2023 № 58/2023, від 01.05.2023 № 254/2023, від 26.07.2023 № 451/2023, від 06.11.2023 № 734/2023, від 05.02.2024 № 49/2024, від 06.05.2024 №271/2024, від 23.07.2024 № 469/2024, від 28.10.2024 № 740/2024 та від 14.01.2025 № 26/2025, від 15.04.2025 № 235/2025, затвердженими законами України від 15.03.2022 № 2119-ІХ, від 21.04.2022 № 2212-ІХ, від 22.05.2022 № 2263-ІХ, від 15.08.2022 № 2500-ІХ, від 16.11.2022 № 2738-ІХ, від 07.02.2023 № 2915-ІХ, від 02.05.2023 № 3057-ІХ, від 27.07.2023 № 3275-ІХ, від 08.11.2023 № 3429-ІХ, від 24.02.2024 № 2102-ІХ, від 08.05.2024 № 3684-ІХ, від 07.08.2024 № 3891-IX, від 29.10.2024 № 4024-ІХ, від 15.01.2025 № 4220-IX, від 16.04.2025 № 4356-IX, від 15.07.2025 року № 4524-IX відповідно, строки дії воєнного стану в Україні продовжено та не припинено, не скасовано, що триває по теперішній час.
Тобто після запровадження правового режиму воєнного стану в Україні 21.11.2023 року позивач - Міністерство оборони України, як замовник, та відповідач - Приватне підприємство науково-виробнича фірма “Імпекс Хімгруп», як постачальник, уклали договір про постачання для державних потреб чистої хімічної речовини та різноманітної хімічної продукції (24900000-3) (рідини AdBlue) (за кошти Державного бюджету України) № 286/1/23/78 (далі - Договір № 286/1/23/78, а.с. 24-28).
У Договорі № 286/1/23/78 сторони домовилися, зокрема, про наступне:
п.п. 1.1 - постачальник зобов'язався поставити у 2023 році замовнику чисту хімічну речовину та різноманітну хімічну продукцію (24900000-3) (рідину AdBlue), лот 2, а саме: відновник оксиду азоту AUS 32 (AdBlue) (товар) для потреб Міністерства оборони України згідно Специфікації, а замовник забезпечити приймання товару та його оплату в асортименті, кількості, у строки і за цінами згідно з наведеною в нижче специфікацією:
20 тонн відновник оксиду азоту AUS 32 (AdBlue) (610156750) ДСТУ ISO 22241-1-2009 та ДСТУ ISO 22241-3-2009 за ціною 16250 грн./т на загальну суму 325000 грн, крім того ПДВ 20% 65000 грн., що разом становить 390000 грн. зі строком поставки до 30.11.2023 року;
п.2.2. - одержувачами товару є військові частини (одержувачі замовника) згідно з рознарядкою Міністерства оборони України (додаток 13.2 до Договору);
п.3.1. - ціна договору становить: без ПДВ - 325000 грн, крім того, ПДВ - 65 000 грн. Ціна договору, що підлягає оплаті, становить 390000 грн, у тому числі ПДВ та вартість вантажних робіт в місцях завантаження і транспортні витрати;
п.4.1. - розрахунок за фактично поставлений товар здійснюється протягом 30 календарних днів (за умови надходження бюджетних коштів на рахунок Міністерства оборони України за даним кодом видатків) з дати надання постачальником до Департаменту ресурсного забезпечення Міністерства оборони України належним чином оформлених документів передбачених цим договором, але не пізніше ніж за п'ять робочих днів до закінчення поточного бюджетного року;
п. 10.1. - договір набирає чинності з дати його підписання сторонами і діє до 31.12.2023 року, а в частині проведення розрахунків до повного їх завершення.
Невід'ємною частиною договору є додатки:
п. 13.1. - Порядок приймання товару (а.с. 29);
п. 13.2. - Рознарядка до договору (а.с. 30 на звороті), в якій визначено перелік отримувачів товару військових частин, а саме: НОМЕР_1 - 10 тонн, НОМЕР_2 - 5 тонн, НОМЕР_3 - 5 тонн, із зазначенням їх місцезнаходження, строком постачання - до 30.11.2023 року;
п. 13.3. - Акт прийому-передачі товару (а.с. 29 на звороті) про отримання;
п. 13.4. - Повідомлення-підтвердження (а.с. 30).
Договір підписаний представниками його сторін та скріплений їхніми печатками.
Із рахунків на оплату: СФ-0000477 від 22.11.2023 року на суму 81250 грн., 16250 грн. ПДВ, загалом 97500 грн., СФ-0000482 від 27.11.2023 року на суму 160875 грн., 32175 грн. ПДВ, загалом 193050 грн., СФ-0000483 від 27.11.2023 року на суму 16250 грн. ПДВ, загалом 97500 грн (а.с. 32, 38, 44),
видаткових накладних: № РН-0000478 від 22.11.2023 року на суму 81250 грн., 16250 грн. ПДВ, загалом 97500 грн., № РН-0000483 від 27.11.2023 року на суму 160875 грн., 32175 грн. ПДВ, загалом 193050 грн., № РН-0000484 від 27.11.2023 року на суму 81250 грн., 16250 грн. ПДВ, загалом 97500 грн., (а.с. 33,39, 45 )
відповідних актів приймання-передачі: № 1269 від 12.12.2023 року на суму 81250 грн., 16250 грн. ПДВ, загалом 97500 грн., №185/185 від 30.11.2023 року на суму 97500 грн з ПДВ; № 1329 від 20.12.2023 року на суму 160875 грн., 32175 грн. ПДВ, загалом 193050 грн., №101 від 30.11.2023 року на суму 193050 грн з ПДВ; № 1546 від 26.12.2023 року на суму 81250 грн., 16250 грн. ПДВ, загалом 97500 грн., №150 від 10.12.2023 року на суму 97500 грн з ПДВ (а.с. 31,34 37,40,43,46),
повідомлень -підтверджень: № 4441 від 30.11.2023 року на суму 97500 грн з ПДВ, № 615 від 04.12.2023 року на суму 193050 грн з ПДВ, № 36/1926 від 01.12.2023 року на суму 97500 грн з ПДВ, (а.с. 35,41,47)
вбачається, що відповідач фактично поставив 19,9 т обмовленого договором товару на загальну суму 323375 грн. та, з урахуванням 64675 грн ПДВ, на загальну суму 388050 грн. позивачу, який прийнято останнім без зауважень.
Платіжними інструкціями: № 286/1/561 від 15.12.2023 року на суму 97500 грн., № 286/1/623 від 23.12.2023 року на суму 193050 грн., № 286/1/698 від 26.12.2023 року на суму 97500 грн. (а.с. 36,42,48) позивачем сплачено на рахунок відповідача загалом 388050 грн з призначеннями платежу: « 02101020,2210; опл за пал-маст мат за договором №286/1/23/78 від 21.11.2023, в т.ч. ПДВ».
Прокурор вказав, що листом Державної податкової служби України № 12537/5/99-00-21-03-02-05 від 28.12.2022 року, отриманим Державною аудиторською службою України під час проведення в МО України заходу державного фінансового контролю, повідомлено, що нульова ставка ПДВ відповідно до пп. «г» пп. 195.1.2 п. 195.1 ст. 195 Податкового кодексу України та постанови Кабінету Міністрів України від 02.03.2022 № 178 «Деякі питання обкладення податком на додану вартість за нульовою ставкою у період воєнного стану» (далі - постанова № 178) застосовується як до операцій з постачання пального (товар для заправки), так і до операцій з постачання будь-яких інших товарів, що використовуються для забезпечення транспорту (наприклад, але не виключно, інші пально-мастильні матеріали, запасні частини для ремонту автомобільної техніки, комплектуючі, автомобільні шини, охолоджуючі рідини, паливний, повітряний та масляні фільтри, свічки запалювання, акумуляторні батареї для автомобілів, номерні знаки на колісні транспортні засоби, фарба автомобільна, інструменти та додаткове обладнання, визначені відповідними нормативними та технічними документами тощо) за умови, що такі операції з постачання здійснюються категоріями суб'єктів, які визначені постановою № 178 (а.с.56-57).
За зверненнями МО України Державна податкова служба України в індивідуальній податковій консультації № 1372/ІПК/99-00-04-02-03-05 від 07.06.2023 року роз'яснила, що відповідно до пп. «г» пп. 195.1.2 п. 195.1 ст. 195 розд. V ПК України нульова ставка ПДВ до операцій з постачання товарів, які використовуються для заправки (дозаправки) або забезпечення транспорту визначеним категоріям отримувачів, що беруть участь у забезпеченні оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави, застосовується при дотриманні вимог, установлених постановою № 178 (а.с.58-59).
Аналогічне роз'яснення викладено й у листі Державної податкової служби України № 10244/5/99-00-08-01-04-05 від 21.08.2023 року, наданому на запит Офісу Генерального прокурора від 14.08.2023 № 11/3/1-186вих-23 (а.с.54-55).
Включення ПДВ до договірної ціни договору постачання для державних потреб чистої хімічної речовини та різноманітної хімічної продукції (24900000-3) (рідини AdBlue) (за кошти Державного бюджету України) № 286/1/23/78 від 21.11.2023 року предметом якого є постачання відновника оксиду азоту AUS 32 (AdBlue) (610156750) ДСТУ ISO 22241-1-2009 та ДСТУ ISO 22241-3-2009 для потреб Міністерства оборони України прокурор вважає безпідставним у період дії військового стану в країні, суперечливим пп. «г» пп. 195.1.2 п. 195.1 ст. 195 ПК України, постанови Кабінету Міністрів України від 02.03.2022 року № 178 «Деякі питання обкладення податком на додану вартість за нульовою ставкою у період воєнного стану», що є підставою визнання недійсними спірних пунктів договору у вказаній частині у відповідності до ст.ст. 203, 215, 217 ЦК України та стягнення перерахованої понад вартість товару суми ПДВ на користь позивача, як і нараховані на вказану суму 3% річних, інфляційні втрати.
Отже, спірні правовідносини сторін виникли із договору постачання для державних потреб чистої хімічної речовини та різноманітної хімічної продукції (24900000-3) (рідини AdBlue) (за кошти Державного бюджету України) № 286/1/23/78 від 21.11.2023 року, вимоги прокурора і заперечення відповідача витікають із змісту прав і зобов'язань сторін цього договору.
Спірні правовідносини сторін за правовою природою віднесені до договірних зобов'язань поставки, загальні положення про купівлю-продаж визначені параграфом 1 глави 54, особливості поставки - параграфом 3 глави 54 ЦК України, загальні положення про правочини визначені розділом IV книги 1 ЦК України, про зобов'язання і договір - розділами І і ІІ книги 5 ЦК України, правові наслідки порушення зобов'язання, відповідальність за порушення зобов'язання - главою 51 ЦК України. Крім того, правовідносини сторін перебувають у сфері регулювання Податкового кодексу України.
Статтею 3 ЦК України визначено загальні засади цивільного законодавства, якими, зокрема, є: свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність.
Згідно з ст. 11 ч. ч. 1, 2 п. 1, ст. 16 ч. 2 п.п. 2, 4, 5, 8 Цивільного кодексу (далі -ЦК) України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини; способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема: визнання правочину недійсним: відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.
Відповідно до частин 1-5 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Статтею 204 ЦК України встановлено презумпцію правомірності правочину, за змістом якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Статтею 205 ЦК України визначені вимоги до форми правочину, способів волевиявлення. Згідно з частинами 1, 2 цієї статті ЦК, правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.
Відповідно до ч. 2 ст. 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.
Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Згідно з частиною 3 вказаної норми, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Згідно з ч. 1 ст. 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину.
Недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини (ст. 217 ЦК України).
Згідно з частиною 1 ст. 236 ЦК України, правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.
Вищенаведені норми віднесені до глави 16 розділу IV книги І ЦК України і врегульовують загальні положення про правочини, правові наслідки недодержання сторонами при вчиненні правочину вимог закону.
Розділ I книги 5 ЦК України врегульовує загальні положення про зобов'язання, зокрема:
зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості (ст. 509);
сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор. Якщо кожна із сторін у зобов'язанні має одночасно і права, і обов'язки, вона вважається боржником у тому, що вона зобов'язана вчинити на користь другої сторони, і одночасно кредитором у тому, що вона має право вимагати від неї (ч.ч. 1, 3 ст. 510);
одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525);
зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ч. 1 ст. 526);
якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч. 1 ст. 530);
зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом (ч.ч. 1, 2 ст. 598);
зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599);
порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610);
у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки (п. 3 ч. 1 ст. 611);
боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612);
боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (ст. 625).
Розділ IІ книги 5 ЦК України врегульовує загальні положення про договір, зокрема:
договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 626);
відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627);
зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628);
договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629);
ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом. Зміна ціни в договорі після його виконання не допускається (ч.ч. 1-3 ст. 632);
договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (ч. 1 ст. 638);
зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом (ч. 1 ст. 651);
у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах (ч. 1 ст. 652);
у разі зміни договору зобов'язання сторін змінюються відповідно до змінених умов щодо предмета, місця, строків виконання тощо (ч. 1 ст. 653);
зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту (ч. 1 ст. 654).
Підрозділом І розділу ІІІ книги 5 ЦК України визначено окремі види договірних зобов'язань.
Згідно з ч. 1 ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно з ч. 1 ст. 662 ЦК України, продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.
У статті 669 ЦК України визначено, що кількість товару, що продається, встановлюється у договорі купівлі-продажу у відповідних одиницях виміру або грошовому вираженні.
Відповідно до з ч. 1 ст. 670 ЦК України, якщо продавець передав покупцеві меншу кількість товару, ніж це встановлено договором купівлі-продажу, покупець має право вимагати передання кількості товару, якої не вистачає, або відмовитися від переданого товару та його оплати, а якщо він оплачений, - вимагати повернення сплаченої за нього грошової суми.
Частинами 1, 2 ст. 712 ЦК України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до статті 11 Закону України "Про ціни і ціноутворення" вільні ціни встановлюються суб'єктами господарювання самостійно за згодою сторін на всі товари, крім тих, щодо яких здійснюється державне регулювання цін.
Отже, хоча ПДВ й включається до ціни товару, однак не є умовою про ціну в розумінні цивільного та господарського законодавства, оскільки не може встановлюватися (погоджуватися чи змінюватися) сторонами за домовленістю, тобто у договірному порядку. Подібний за змістом правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 01.06.2021 у справі №916/2478/20 та від 03.12.2021 у справі № 910/12764/20, постанові Центрального апеляційного Господарського суду від 12.03.2025 у справі №904/4182/23, у постановах Верховного Суду у справі №910/15473/23 від 10.04.2025, №910/8235/24 від 26.02.2025, №910/20125/23 від 19.12.2024, №916/3864/23 від 18.09.20204.
Відповідно до правових висновку Верховного Суду, викладених у вищевказаних постановах в постанові від 03.12.2021 у справі № 910/12764/20, договір може бути визнаний недійсним в частині включення суми ПДВ до вартості товару.
Таким чином ціна договору визначається, виходячи з її договірної вартості з урахуванням загальнодержавних податків та зборів, які регулюються Податковим кодексом України, та не залежить від волі сторін договору.
Податок на додану вартість, визначений в підпункті 14.1.178 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, є непрямим податком, який нараховується та сплачується відповідно до норм розділу V цього Кодексу.
Об'єктом оподаткування є операції платників податку з: а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з безоплатної передачі та з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу у володіння та користування лізингоодержувачу/орендарю; б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу. (пп. а), б) п. 185.1. ст. 185 ПК України)
Датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше, передбачених п. 187.1. ст. 187 ПК України.
За своєю правовою сутністю ПДВ є часткою новоствореної вартості та сплачується покупцем (замовником послуг). Таким чином, хоча ПДВ й включається до ціни товару, однак не є умовою про ціну в розумінні цивільного та господарського законодавства, оскільки не може встановлюватися (погоджуватися чи змінюватися) сторонами за домовленістю, тобто у договірному порядку (постанови Верховного Суду від 01.06.2021 у справі №916/2478/20 та об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.12.2021 у справі №910/12764/20).
Отже, ціна договору визначається, виходячи з її договірної вартості з урахуванням загальнодержавних податків та зборів, які регулюються ПК України, та не залежить від волі сторін договору.
У пп. 193.1. ст. 193 ПК України визначено розміри ставок податку. Так, згідно з вказаною нормою ставки податку встановлюються від бази оподаткування в таких розмірах: а) 20 відсотків; б) 0 відсотків; в) 7 відсотків по операціях (з наведенням відповідних операцій).
Операції, зазначені у статті 185 цього Кодексу, крім операцій, що не є об'єктом оподаткування, звільнених від оподаткування, та операцій, до яких застосовується нульова ставка та 7 і 14 відсотків, оподатковуються за ставкою, зазначеною в підпункті "а" пункту 193.1 статті 193 цього Кодексу, яка є основною. (пп. 194.1. ст. 194 ПК України)
За нульовою ставкою оподатковуються операції з постачання товарів для заправки (дозаправки) або забезпечення наземного військового транспорту чи іншого спеціального контингенту Збройних Сил України, що бере участь у миротворчих акціях за кордоном України, або в інших випадках, передбачених законодавством. (пп. "г" пп. 195.1.2. п. 195.1. ст. 195 ПК України)
02.03.2022 року Кабінетом Міністрів України прийнято Постанову №178 "Деякі питання обкладення податком на додану вартість за нульовою ставкою у період воєнного стану". (далі - Постанова № 178).
У Постанові №178 в редакції, чинній на момент підписання сторонами спірного Договору, з метою виконання мобілізаційних завдань в умовах воєнного стану, введеного Указом Президента України від 24.02.2022 року № 64 "Про введення воєнного стану в Україні", та відповідно до підпункту "г" підпункту 195.1.2 пункту 195.1 статті 195 Податкового кодексу України Кабінет Міністрів України постановлено установити, що до припинення чи скасування воєнного стану операції з постачання товарів для заправки (дозаправки) або забезпечення транспорту Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Міністерства внутрішніх справ, Державної служби з надзвичайних ситуацій, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, інших утворених відповідно до законів військових формувань, їх з'єднань, військових частин, підрозділів, установ або організацій, що утримуються за рахунок коштів державного бюджету, для потреб забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави обкладаються податком на додану вартість за нульовою ставкою. Ця постанова набирає чинності з дня її опублікування і застосовується з 24 лютого 2022 року.
Згідно з ч. 1, 2 ст. 49 Закону України "Про Кабінет Міністрів України", Кабінет Міністрів України на основі та на виконання Конституції і законів України, актів Президента України, постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, видає обов'язкові для виконання акти - постанови і розпорядження. Акти Кабінету Міністрів України нормативного характеру видаються у формі постанов Кабінету Міністрів України.
Отже, постанова Кабінету Міністрів України від 02.03.2022 №178 є обов'язковим для виконання нормативно-правовим актом.
У постанові від 14.11.2023 року у справі №910/2416/23 Верховний Суд зазначив: «Хоча ПДВ й включається до ціни товару, однак не є умовою про ціну в розумінні цивільного та господарського законодавства, оскільки не може встановлюватися (погоджуватися чи змінюватися) сторонами за домовленістю, тобто у договірному порядку».
З огляду на викладені обставини справи і наведені норми законодавства суд вбачає, що 21.11.2023 року між позивачем Міністерством оборони України, як замовником, та відповідачем Приватним підприємством Науково-виробнича фірма "Імекс Хімгрупп", як постачальником, укладено договір постачання для державних потреб чистої хімічної речовини та різноманітної хімічної продукції (24900000-3) (рідини AdBlue) (610156750) ДСТУ ISO 22241-1-2009 та ДСТУ ISO 22241-3-2009 (за кошти Державного бюджету України) № 286/1/23/78 щодо поставки відновника оксиду азоту AUS 32 (AdBlue) (товар) для потреб Міністерства оборони України об'ємом 20 тонн за ціною 16250 грн./т на загальну суму 325000 грн, крім того ПДВ 20% 65000 грн., що разом становить 390000 грн. зі строком поставки до 30.11.2023 року, що є змістом п.п.1.1., 3.1. вказаного договору.
Вимоги щодо якості AdBlue AUS 32 встановлено ДСТУ ISO 22241-1:2009 під назвою: «Дизельні двигуни. Відновник оксиду азоту AUS 32. Частина 1. Вимоги щодо якості», затвердженого наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики «Про затвердження національних стандартів України та скасування нормативних документів» від 15.09.2009 №375 з наданням чинності з 01.07.2011 року.
Пунктом 13.2. Договору сторони погодили його невід'ємним додатком - Рознарядку до договору, в якій визначено перелік отримувачів товару військових частин, а саме: А2756 - 10 тонн, НОМЕР_2 - 5 тонн, НОМЕР_3 - 5 тонн, із зазначенням їх місцезнаходження, строком постачання - до 30.11.2023 року.
Суд зауважує, що товар за Договором це відновник оксиду азоту AUS 32 (AdBlue) (610156750) ДСТУ ISO 22241-1-2009 та ДСТУ ISO 22241-3-2009, необхідний для роботи конвертерів (перетворювачів) із вибірковим каталітичним відновленням, так званих конвертерів SCR (selective catalytic reduction - вибіркове каталітичне відновлення), в автомобілях із дизельними двигунами, що закуповувався Міністерством оборони України для забезпечення транспорту Збройних Сил України, в особі вказаних у п. 13.2. додатку до Договору військових частин.
Суд враховує, що функції, склад Збройних Сил України, правові засади їх організації, діяльності, дислокації, керівництва та управління ними визначає Закон України "Про Збройні Сили України".
Збройні Сили України - це військове формування, на яке відповідно до Конституції України покладаються оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності. Збройні Сили України забезпечують стримування збройної агресії проти України та відсіч їй, охорону повітряного простору держави та підводного простору у межах територіального моря України у випадках, визначених законом, беруть участь у заходах, спрямованих на боротьбу з тероризмом. (абз. 1, 2 ст. 1 Закону України "Про Збройні Сили України").
Відповідно до ст. 3 Закону України "Про Збройні Сили України" до структури Збройних Сил України входять, в тому числі, органи військового управління, з'єднання, військові частини, вищі військові навчальні заклади, військові навчальні підрозділи закладів вищої освіти, установи та організації, що не належать до видів та окремих родів військ (сил) Збройних Сил України.
Фінансування Збройних Сил України здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Фінансування Сил спеціальних операцій Збройних Сил України здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України, які виділяються Міністерству оборони України окремим рядком на утримання Сил спеціальних операцій Збройних Сил України, а також інших джерел, передбачених законодавством. (абз. 1 ст. 15 Закону України "Про Збройні Сили України").
Оскільки не тільки постановою КМУ № 178 від 02.03.2022 року визначено нульову ставку податку на додану вартість для операцій із заправки (дозаправки) або забезпечення наземного військового транспорту чи іншого спеціального контингенту, але й це передбачено підпунктом "г" підпункту 195.1.2 пункту 195.1 статті 195 Податкового кодексу України, тому включення до ціни Договору ПДВ у розмірі 20%, враховуючи, що замовником товару є Міністерство оборони України, а отримувачем товару - Військові частини- НОМЕР_1 , НОМЕР_2 , НОМЕР_3 , суперечить постанові КМУ №178 від 02.03.2022 року, яка прийнята відповідно до підпункту "г" підпункту 195.1.2 пункту 195.1 статті 195 Податкового кодексу України, що є підставою для визнання недійсними пунктів п.п.1.1., 3.1. Договору в цій частині та вказує на обґрунтованість вимог прокурора.
Подібні висновки викладені Верховним Судом у постановах від 23.05.2024 року у справі №911/1870/23, від 28.05.2024 року у справі №910/12151/23.
Враховуючи вищевикладене, суд відхиляє твердження відповідача щодо неможливості застосування положень Постанови № 178 до спірного договору, як і посилання відповідача на те, що отриманий за Договором № 286/1/23/78 товар буде використаний замовником не з метою мобілізаційних завдань, зазначаючи про встановлення факту придбання позивачем товару, передачі його отримувачам - військовим частинам в період триваючого воєнного стану в країні, що є очевидним та відповідає принципу вірогідності.
З урахуванням попереднього висновку суду про недійсність п.п.1.1., 3.1. Договору в частині включення до ціни товару ПДВ у розмірі 20%, позивач повинен був здійснювати розрахунок за ціною погодженою сторонами в Договорі № 286/1/23/78, що становить 16250 грн/ т без ПДВ за фактично поставлений 19,9 т відновника оксиду азоту AUS 32 (AdBlue) (товар) на суму 323375 грн.
Таким чином, грошові кошти в сумі 64675 грн. (вартість ПДВ) є такими, що були безпідставно одержані відповідачем, підстава їх набуття відпала, а тому відповідач зобов'язаний їх повернути позивачу, що відповідає приписам статті 1212 ЦК України.
Відповідно до частини першої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 1212 ЦК України положення цієї глави застосовуються також до вимог про повернення виконаного за недійсним правочином.
Стаття 1212 ЦК регулює випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав. Системний аналіз положень статей 11, 177, 202, 1212 ЦК дає можливість дійти висновку про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей). Загальна умова ч. 1 ст. 1212 ЦК звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов'язальних (договірних) відносинах. Набуття однією зі сторін зобов'язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов'язання не вважається безпідставним. Тобто в разі, коли правочин утворює правову підставу для набуття (збереження) майна, ст. 1212 ЦК можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.
Таким чином, доводи прокурора про суперечність п.п.1.1., 3.1. Договору в частині включення до ціни товару ПДВ пп. «г» пп. 195.1.2 п. 195.1 ст. 195 ПК України, постанови Кабінету Міністрів України від 02.03.2022 року № 178 «Деякі питання обкладення податком на додану вартість за нульовою ставкою у період воєнного стану», суд визнає обґрунтованими і доведеними, розрахунок розміру коштів безпідставно сплачених на суму 64675 грн (вартість ПДВ) правильним, тому позов про визнання цих вказаних пунктів Договору недійсними у відповідній частині і стягнення коштів із заявлених у ньому підстав підлягає задоволенню.
Крім цього, у зв'язку з простроченням грошового зобов'язання з повернення суми ПДВ прокурор заявив вимогу про стягнення з відповідача на користь позивача, на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України, 11818 грн. 34 коп. інфляційних втрат, 2939 грн. 67 коп. 3% річних нарахованих наступних чином:
за видатковою накладеною №РН-0000478 від 22.11.2023 року на суму тгрн. оплачену позивачем 17.12.2023 року - 745 грн. 45коп. 3% річних за період з 18.12.2023по 30.06.2025 року, 2969 грн. 43 коп. інфляційних втрат за період січня 2024- червня 2025 року;
за видатковою накладеною №РН-0000483 від 27.11.2023 року на суму 32175 грн. оплачену позивачем 26.12.2023 року - 1457 грн. 13 коп. 3% річних за період з 27.12.2023по 30.06.2025 року,5879 грн. 48 коп. інфляційних втрат за період січня 2024- червня 2025 року;
за видатковою накладеною №РН-0000484 від 27.11.2023 року на суму 16250 грн. оплачену позивачем 27.12.2023 року - 734 грн. 59 коп. 3% річних за період з 28.12.2023по 30.06.2025 року, 2969 грн. 43 коп. інфляційних втрат за період січня 2024- червня 2025 року.
Частиною 2 ст. 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За змістом статей 524, 533-535 і 625 ЦК України, грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов'язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок боржника з такої сплати.
При вирішенні спору в частині стягнення спірних сум 3 % річних, інфляційних втрат суд керується приписами статей 536, 625 ЦК України, їх розрахунок прокурором методологічно і арифметично проведено правильно, тому вимогу прокурора і в цій частині суд визнає обґрунтованою і такою, що підлягає задоволенню у заявленому розмірі.
Відповідно до висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 07.02.2024 року у справі № 910/3831/22, нарахування інфляційних втрат та 3% річних на суму боргу відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Передбачений частиною другою статті 625 ЦК України обов'язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов'язання, сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми виникає виходячи з наявності самого факту прострочення, який у цій справі має місце з моменту безпідставного одержання відповідачем грошових коштів позивача. Зобов'язання повернути безпідставно набуте майно виникає у особи безпосередньо з норми статті 1212 ЦК України на підставі факту набуття нею майна (коштів) без достатньої правової підстави або коли підстава набуття цього майна (коштів) згодом відпала. Це зобов'язання не виникає з рішення суду. Судове рішення в цьому випадку є механізмом примусового виконання відповідачем свого обов'язку з повернення безпідставно отриманих коштів, який він не виконує добровільно.
Верховний Суд у постанові від 06.05.2025 року у справі № 910/15124/23 зазначає, що позиція Верховного Суду щодо застосування положень ст. 625, 1212 Цивільного кодексу України у подібних правовідносинах є сталою та послідовно підтримується у постановах від 24.10.2024 у справі № 914/2694/23, від 07.08.2024 у справі № 916/2914/23, від 17.09.2024 у справі №915/1377/23, від 11.02.2025 у справі № 910/14481/23, від 27.03.2025 у справі № 914/2947/23.
Враховуючи положення ч. 1 ст. 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7, 11 до Конвенції та прийняття Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.
Зокрема, Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» у рішенні від 18.07.2006 та у справі «Трофимчук проти України» у рішенні від 28.10.2010 зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
Нормами Господарського процесуального кодексу України, зокрема, встановлено, що:
учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається (ч. 1 ст. 43);
кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (ч.ч. 1, 3 ст. 74);
належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (ч. 1 ст. 76);
обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ч. 1 ст. 77);
достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ч. 1 ст. 78);
наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ч.ч. 1, 2 ст. 79);
учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду (ч. 1 ст. 80);
суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили (ч.ч. 1, 2 ст. 86).
Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 13, ч. 1 ст. 14 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Зі змісту статей 13, 15, 16 ЦК України слідує, що право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право. Суд вправі застосувати способи захисту цивільних прав, які випливають із характеру правопорушень, визначених спеціальними нормами права, а також повинен враховувати критерії «ефективності» таких засобів захисту та вимоги частин 2-5 ст. 13 ЦК України щодо недопущення зловживання свободою при здійсненні цивільних прав особою.
Разом з тим, суд вважає за необхідне зазначити наступне щодо належності звернення заступника керівника Білоцерківської спеціалізованої прокуратури до суду з даним позовом.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно пунктом 3 частини першої статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Враховуючи положення Великої Палати Верховного Суду викладені у постанові від 26.05.2020 року у справі № 912/2385/18, то захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб'єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави.
Системне тлумачення абзацу першого частини третьої статті 23 Закону дозволяє дійти висновку, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб'єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах (постанова Великої Палати Верховного Суду у і від 26.06.2019 року у справі № 587/430/16-ц ).
Статтею 17 Конституції України встановлено, що оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності, забезпечення економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, Збройних Сил України, справою всього народу. Прагнучи до мирного співіснування з усіма державами, Україна підтримує свою обороноздатність на рівні оборонної достатності для захисту від агресії. Основи організації оборони та повноваження державних органів з її забезпечення, обов'язки підприємств, установ, організацій, посадових осіб щодо зміцнення обороноздатності країни встановлює Закон України "Про оборону України". Статтею 3 цього Закону передбачено, що підготовка держави до оборони в мирний час, серед іншого, включає забезпечення Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, та правоохоронних органів підготовленими кадрами, озброєнням, військовою та іншою технікою, продовольством, речовим майном, іншими матеріальними та фінансовими ресурсами.
Тому порушені інтереси держави в цьому випадку полягають, насамперед, у належному матеріально-технічному забезпеченні Збройних Сил України з метою захисту суверенітету держави, її територіальної цілісності і недоторканності, зміцнення обороноздатності держави в умовах збройної агресії проти неї.
Крім того, видатками бюджету є кошти, спрямовані на виконання бюджетних програм, передбачених відповідним бюджетом. (п. 13 ч. 1 ст. 2 Бюджетного кодексу України).
Пунктом 6 ч. 1 ст. 7 указаного Кодексу визначено, що бюджетна система України функціонує, зокрема, за принципом ефективності та результативності, який означає, що при виконанні бюджетів усі учасники бюджетного процесу мають прагнути досягнення цілей шляхом забезпечення якісного надання публічних послуг при залученні мінімального обсягу бюджетних коштів та досягнення максимального результату при використанні визначеного бюджетом обсягу коштів.
У свою чергу, практична реалізація вказаного принципу бюджетної системи України під час здійснення видатків бюджету в умовах воєнного стану досягається завдяки комплексу податкових пільг, зокрема й тих, які встановлені пп. "г" пп. 195.1.2 п. 195.1 ст. 195 ПК України та Постановою № 178. Проте, недотримання зазначених положень законодавства суб'єктами господарювання нівелює можливість втілення вказаних принципів бюджетної системи України, призводить до неефективного та неекономного використання бюджетних коштів для придбання товарів, робіт і послуг.
Згідно з ч. 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.
Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.
Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб'єктом владних повноважень.
Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.
Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.
Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.
Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.
З матеріалів справи вбачається, що позивач - Міністерство оборони України наділене повноваженнями як щодо забезпечення життєдіяльності Збройних Сил України, їх функціонування, постачання їм матеріальних та інших ресурсів, так і щодо управління бюджетними коштами, наданими на відповідні цілі, із забезпеченням їх ефективного та результативного використання.
15.04.2025 року Спеціалізована прокуратура у сфері оборони Центрального регіону звернулась до Міністерства оборони України з листом № 15-178вих-25, в якому з метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді, керуючись ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", просила надати інформацію та належним чином засвідчені копії документів щодо укладених між Міністерством оборони України та Приватним підприємством Науково-виробнича фірма "Імекс Хімгрупп" договорів на постачання пально-мастильних матеріалів, їх подальшого виконання, серед яких також спірний Договір (а.с. 21-22).
У відповідь 25.04.2025 року Головне управління військової юстиції Міністерства оборони України надало Спеціалізованій прокуратурі у сфері оборони Центрального регіону лист №220/74вихЗПІ/84, в якому зазначило, що Департаментом неодноразово наголошувалося щодо недоцільності ведення претензійно-позовної роботи з огляду на внесення у 2024 році змін до постанови Кабінету Міністрів України від 02.03.2022 року № 178 "Деякі питання обкладення податком на додану вартість за нульовою ставкою у період воєнного стану" та те, що ПДВ завжди спрямовується до державного бюджету, не є прибутком постачальника, і сплата Міноборони ПДВ, який у подальшому справляється до державного бюджету України, не може свідчити про порушення інтересів держави. За інформацією Департаменту та Департаменту фінансів Міністерства оборони України, ціна Договору № 286/1/23/78 від 21.11.2023 року складає 390000 грн, сума ПДВ складає 65000 грн, розрахунки по договору проведені в обсязі 388050 грн.(а.с.23).
16.05.2025 року Білоцерківська спеціалізована прокуратура у сфері оборони Центрального регіону звернулась до Міністерства оборони України з листом № 1274вих-25, в якому повідомила про те, що укладення оборонним відомством Договору про постачання хімічної продукції за кошти Державного бюджету України з оплатою контрагенту ПДВ суперечить вимогам постанови № 178 і свідчить про неефективне використання бюджетних коштів та спричинення істотної шкоди державним інтересам в умовах воєнного стану (а.с.49-50).
Позивач листом № 220/74/ВихЗПІ/117 від 21.05.2025 року повідомило, що заходи претензійного характеру відносно відповідача з приводу повернення суми сплаченого ПДВ не вживалися, оскільки, на думку відомства, відсутнє порушення інтересів держави, так як сплачений МО України ПДВ у подальшому спрямовується до Державного бюджету України і не є прибутком Постачальника, а сплата МО України ПДВ не може свідчити про порушення інтересів держави.
16.06.2025 року Білоцерківська спеціалізована прокуратура у сфері оборони Центрального регіону звернулась до Міністерства оборони України з листом № 1569вих-25, в якому зазначила, що Білоцерківською спеціалізованою прокуратурою у сфері оборони Центрального регіону встановлені підстави для представництва держави в суді в особі Міністерства оборони України, підготовлено позовну заяву до Приватного підприємства Науково-виробнича фірма "Імекс Хімгрупп" про визнання недійсними п.п.1.1., 3.1. Договору № 286/1/23/78 від 21.11.2023 року у частині включення до договірної ціни ПДВ та її стягнення, а також нарахованих 3% річних та інфляційних втрат. У відповідності до вимог ч. 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор повідомив, що вищевказана позовна заява буде подана до Господарського суду Черкаської області (а.с. 60).
Отже, враховуючи нездійснення позивачем заходів для звернення до суду з позовом стосовно захисту інтересів держави, враховуючи повноваження прокурора самостійно визначати, у чому полягає порушення інтересів держави і визначати орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, суд дійшов висновку, що прокурор в даному випадку належним чином обґрунтував та довів підстави для представництва інтересів держави в суді.
Відтак, з огляду на викладені обставини справи, наведені норми законодавства, суд позов визнає обґрунтованим, доказаним і задовольняє повністю.
На підставі статті 129 ГПК України, з відповідача на користь Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону підлягають стягненню судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 4844 грн. 80 коп.
Керуючись ст.ст. 129, 234, 236-240, 255, 256 ГПК України, господарський суд
Позов задовольнити повністю.
Визнати недійсними пункти 1.1, 3.1. договору про постачання для державних потреб чистої хімічної речовини та різноманітної хімічної продукції (24900000-3) (рідини AdBlue) (за кошти Державного бюджету України) № 286/1/23/78 від 21.11.2023 року, укладеного між Міністерством оборони України та Приватним підприємством Науково-виробнича фірма «Імекс Хімгрупп», у частині включення до договірної ціни податку на додану вартість.
Стягнути з Приватного підприємства Науково-виробнича фірма «Імекс Хімгрупп», ідентифікаційний код юридичної особи 36584093, місцезнаходження: 18016, м. Черкаси, вул. Захисників України (Волкова), буд. 36 на користь Міністерством оборони України, ідентифікаційний код юридичної особи 00034022, місцезнаходження: 03168, м. Київ, проспект Повітряних сил, буд. 6 - 64675 грн. безпідставно набутих коштів, 11818 грн. 34 коп. інфляційних втрат, 2939 грн. 67 коп. 3% річних.
Стягнути з Приватного підприємства Науково-виробнича фірма «Імекс Хімгрупп», ідентифікаційний код юридичної особи 36584093, місцезнаходження: 18016, м. Черкаси, вул. Захисників України (Волкова), буд. 36 на користь Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону, код ЄДРПОУ 38347014, місцезнаходження: 01014, м. Київ, вул. Болбочана Петра, буд. 8 на рахунок UA478201720343140002000082966, МФО 820172 в ДКСУ 4844 грн. 80 коп. судових витрат.
Рішення може бути оскаржене до Північного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено 17.10.2025 року.
Суддя В.М. Грачов