29607, м. Хмельницький, майдан Незалежності, 1, e-mail: inbox@km.arbitr.gov.ua, тел.(0382)71-81-84
"17" жовтня 2025 р. Справа № 924/772/25
м. Хмельницький
Суддя Господарського суду Хмельницької області Музика М.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін справу
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Нова Пошта", м. Київ
до фізичної особи-підприємця Мартинюк Ганни Миколаївни, м. Ізяслав Шепетівського району Хмельницької області
про стягнення 816 675,41 грн. заборгованості,
представники сторін: не викликались
позивач звернувся до суду з позовом, у якому просить стягнути з відповідача у 870 392,03 грн, з яких 575 514,19 грн основного боргу, 247 085, 25 грн інфляційних втрат та 47 792, 59 грн 3 % річних. Вимоги мотивує тим, що відповідачем всупереч взятим на себе зобов'язанням згідно додаткових угод №№1 від 31.07.2019 та 2 від 01.08.2020 до договору від 14.04.2018 не здійснено відшкодування понесених позивачем збитків внаслідок дорожньо-транспортної пригоди під час переведення відповідачем вантажу позивача.
Ухвалою Господарського суду Хмельницької області від 04.08.2025 позов у справі №924/772/25 залишено без руху, надано позивачу строк для усунення недоліків позову. Ухвалою суду від 18.08.2025 відкрито провадження у справі №924/772/25, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін, встановлено відповідачу строк для надання відзиву на позов протягом 15 днів з моменту вручення ухвали від 04.08.2025.
17.10.2025 року від позивача надійшла заява про зменшення позовних вимог, у якій ТОВ "Нова Пошта" зазначає про часткову сплату відповідачем заборгованості у 2020 році в розмірі 44 грн. основного боргу. У зв'язку з вказаним позивачем перераховано 3% річних та інфляцію, які, за змістом заяви, складають 31847,17 грн. 3% річних та 253314,05 грн. Таким чином, позивач просить стягнути з відповідача 816675,41 грн., з яких 531514,19 грн. боргу, 31847,17 грн. 3% річних та 253314,05 грн.
ТОВ "Нова Пошта" також просить суд поновити строк для подання заяви про зменшення позовних вимог з метою реалізації права на справедливий суд, зменшення негативних наслідків для відповідача та сприяння ефективному розгляду судової справи.
Судом враховується, що відповідно до ч. 1 ст. 119 ГПК України, суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Згідно з частиною четвертою цієї статті одночасно із поданням заяви про поновлення процесуального строку має бути вчинена процесуальна дія (подані заява, скарга, документи тощо), стосовно якої пропущено строк.
Отже, пропущений учасником процесуальний строк може бути поновлений судом за умови вчинення учасником процесуальної дії, для вчинення якої було встановлено строк, подання учасником заяви про поновлення процесуального строку та визнання причин пропуску строку поважними, крім випадків, коли ГПК України встановлено неможливість такого поновлення.
Відповідно до ч. 2 ст. 119 ГПК України, встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.
За положеннями п. 3 ч. 1 ст. 42 ГПК України, учасники справи мають право подавати заяви та клопотання, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб.
Згідно практики Європейського суду з прав людини, який у своїх рішеннях вказує на те, що "при застосуванні процедурних правил, національні суди повинні уникати як надмірного формалізму, який буде впливати на справедливість процедури, так і зайвої гнучкості, яка призведе до нівелювання процедурних вимог, встановлених законом (див. рішення у справі "Walchli v. France", заява № 35787/03, п. 29, 26.07.2007; "ТОВ "Фріда" проти України", заява № 24003/07, п. 33, 08.12.2016).
Так, держава, яка створює суди першої, апеляційної чи касаційної інстанцій, має забезпечити, щоб особи, які відповідають перед законом, мали можливість користуватись всіма фундаментальними гарантіями ст. 6 Конвенції в провадженнях у цих судах.
Одною з передумов забезпечення доступу до суду є наявність в особи права на судовий захист. Це право випливає з ч. 3 ст. 8, ч. 1 ст. 55 Конституції України.
Відповідно до ст. 124, п. п. 2, 3, 4 ч. 2 ст. 129 Конституції України, ст. 4-2, 4-3 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.
Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об'єктивного з'ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.
З огляду на приписи ст. 119 ГПК України, зважаючи, що зменшення позовних вимог не може порушити прав відповідача, суд вважає за можливе поновити позивачу строк для подання заяви про зменшення позовних вимог.
Позаяк зменшення позовних вимог є правом позивача, суд приймає заяву ТОВ "Нова Пошта" від 17.10.2025 року про зменшення позовних вимог.
Відповідач відзиву на позов не подав, жодних клопотань від нього не надходило. Ухвала суду від 04.08.2025 надіслана відповідачу на його зареєстроване місцезнаходження та особисто отримана останнім 24.08.2025 року, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення.
Суд зауважує, що попри те, що конституційне право на суд є правом, його реалізація покладає на учасників справи певні обов'язки. Практика ЄСПЛ визначає, що сторона, яка задіяна у ході судового розгляду справи, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки. Як зазначено у рішенні ЄСПЛ у справі «Пономарьов проти України» від 03.04.2008, сторони мають вживати заходи, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.
Клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням /викликом/ сторін в порядку ч.ч.5, 7 ст. 252 ГПК України від учасників справи до суду не надходило.
Відповідно до ст. 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Основними засадами (принципами) господарського судочинства є розумність строків розгляду справи судом, а строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства.
Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.
При цьому, такий розумний строк визначений у статті 248 Господарського процесуального кодексу України, яка визначає, що суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, в якій вона є стороною.
Європейський суд з прав людини щодо критеріїв оцінки розумності строку розгляду справи визначився, що строк розгляду має формувати суд, який розглядає справу. Саме суддя має визначати тривалість вирішення спору, спираючись на здійснену ним оцінку «розумності строку» розгляду в кожній конкретній справі, враховуючи її складність, поведінку учасників процесу, можливість надання доказів тощо.
Європейський суд щодо тлумачення положення «розумний строк» в рішенні у справі «Броуган (Brogan) та інші проти Сполученого Королівства» роз'яснив, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ, і було б неприродно встановлювати один строк в конкретному цифровому виразі для усіх випадків. Таким чином, у кожній справі виникає проблема оцінки розумності строку, яка залежить від певних обставин.
Окрім того, Європейський суд з прав людини в рішенні у справі «Броуган (Brogan) та інші проти Сполученого Королівства» зазначив, що [..] очевидно, для кожної справи буде свій прийнятний строк, і встановлення кількісного обмеження, чинного для будь-якої ситуації, було б штучним. Суд неодноразово визнавав, що неможливо тлумачити поняття розумного строку як фіксовану кількість днів, тижнів тощо (рішення у справі «Штеґмюллер проти Авторії»).
У справі «Bellet v. France» Суд зазначив, що «стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права».
У своїй практиці Європейський суд неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у ст. 6 § 1 Конвенції, не є абсолютним: воно може бути піддане допустимим обмеженням, оскільки вимагає за своєю природою державного регулювання. Держави-учасниці користуються у цьому питанні певною свободою розсуду. Однак Суд повинен прийняти в останній інстанції рішення щодо дотримання вимог Конвенції; він повинен переконатись у тому, що право доступу до суду не обмежується таким чином чи такою мірою, що сама суть права буде зведена нанівець. Крім того, подібне обмеження не буде відповідати ст. 6 § 1, якщо воно не переслідує легітимної мети та не існує розумної пропорційності між використаними засобами та поставленою метою (Prince Hans-Adam II of Liechtenstein v. Germany).
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово вказував на те, що «при застосуванні процедурних правил, національні суди повинні уникати як надмірного формалізму, який буде впливати на справедливість процедури, так і зайвої гнучкості, яка призведе до нівелювання процедурних вимог, встановлених законом» (див. рішення у справі «Walchli v. France», заява № 35787/03, п. 29, 26 липня 2007 року; «ТОВ «Фріда» проти України», заява №24003/07, п. 33, 08 грудня 2016 року).
Здійснюючи тлумачення положень Конвенції, ЄСПЛ у своїх рішеннях указав, що права на доступ до правосуддя не має абсолютного характеру та може бути обмежене: держави мають право установлювати обмеження на потенційних учасників судових розглядів, але ці обмеження повинні переслідувати законну мету, бути співмірними й не настільки великими, щоб спотворити саму сутність права (рішення від 28 травня 1985 року у справі «Ашингдейн проти Великої Британії»).
Матеріали справи свідчать про те, що судом було створено всім учасникам судового процесу належні умови для доведення останніми своїх правових позицій, надання ними доказів, які, на їх думку, є достатніми для обґрунтування своїх вимог та заперечень. Окрім того, судом було вжито всіх заходів, в межах визначених чинним законодавством повноважень, щодо всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.
Таким чином, суд продемонстрував достатню старанність, щоб дозволити сторонам визначитися з провадженням у відкритій господарській справі та скористатись своїми правами і обов'язками, передбаченими статтями 42, 46 ГПК України.
Під час розгляду справи по суті судом були досліджені всі письмові докази, що містяться в матеріалах справи.
У відповідності до ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення.
Фактичні обставини справи, встановлені судом.
15.04.2018 між Фізичною особою-підприємцем Мартинюк Ганною Миколаївною (виконавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Нова Пошта" (замовник) укладено договір про надання послуг №487П (далі - договір), за умовами якого виконавець зобов'язався на свій ризик та за власний рахунок за завданням замовника здійснити організацію переведення та/або перевезення вантажу автомобільним транспортом, а замовник взяв на себе зобов'язання прийняти та оплатити надані послуги.
У п. 6.3. договору передбачено, що у випадку повної або часткової втрати, знищення та/або пошкодження вантажу при перевезенні виконавець несе перед замовником повну матеріальну відповідальність, включаючи розмір штрафних санкцій, які замовник зобов'язаний буде оплатити іншим особам внаслідок втрати, знищення та/або пошкодження вантажу.
Договір підписано сторонами та скріплено печатками.
У додатку №4 до договору сторонами погоджено форму акту нестачі та/або пошкодження вантажу.
31.07.2019 сторонами підписано додаткову угоду до договору про надання послуг №487П від 13.04.2028, за умовами якої виконавець відповідно до вимог п. 6.3. договору зобов'язується відшкодувати замовнику збитки за повну втрату вантажу під час перевезення внаслідок ДТП, що мала місце 26.09.2018. Сторони визначити розмір завданих збитків у 710514,49 грн. Також у п. 3 додаткової угоди від 21.07.2019 погоджено порядок відшкодування збитків шляхом сплати рівними частинами по 59209,54 грн протягом серпня 2019 - липня 2020 року.
01.08.2020, з огляду на порушення ФОП Мартинюк Г.М. умов додаткової угоди від 31.07.2019 до договору про надання послуг від 15.04.2019 року та на виконання вимог п. 6.7. договору, сторонами укладено додаткову угоду до договору про надання послуг, згідно п. 1 якої виконавець зобов'язався відшкодувати замовнику збитки за повну втрату вантажу під час перевезення внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, що мала місце 26.09.2018. У п.п. 2, 3 угоди погоджено, що розмір завданих замовнику збитків станом на 30.07.2020 року становить 575514, 19 грн., які відшкодовуються наступним чином: виконавець до 20-го числа кожного місяця, з дня підписання даної додаткової угоди, відшкодовує замовнику завдані збитки шляхом перерахування коштів в розмірі 25% від доходу по договору про надання послуг №487П від 15.04.2019 за попередній місяць, але не менше ніж 10000,00 грн, до моменту повного погашення збитків замовнику.
Позивач звернувся до відповідача із претензією від 30.11.2021, у якій повідомив, що сума боргу перед ТОВ "Нова Пошта", яка вникла внаслідок пошкодження вантажу позивача під час дорожньо-транспортної пригоди, становить 531 514,19 грн., яку слід перерахувати за вказаними у претензії реквізитами.
З вищевикладеного, ТОВ "Нова Пошта" звернулось з даним позовом до суду.
Позиція суду.
Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно з п. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до абзацу 2 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.
За положеннями ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.
Згідно ст. 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Як слідує з матеріалів справи, 15.04.2018 року між сторонами у справі укладено договір про надання послуг №487П, за умовами якого відповідач зобов'язався за завданням замовника (позивача), здійснити організацію перевезення та/або перевезти вантаж останнього.
Відповідно до положень статті 908 Цивільного кодексу України перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення.
Загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.
Умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.
Згідно з частиною першою статті 909 Цивільного кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.
Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами) (ч. 2, 3 ст. 909 ЦК України).
Як вбачається із додаткової угоди від 21.07.2019 року до договору, у зв'язку з дорожньо-транспортною пригодою, яка мала місце під час перевезення відповідачем вантажу позивача, останньому заподіяно збитки на суму 710 514,49 грн., порядок виплати яких погоджено у додатковій угоді від 31.07.2019 року, а саме, шляхом розстрочення платежу.
В подальшому, у зв'язку з невиконанням ФОП Мартинюк Г.М. своїх зобов'язань за додатковою угодою від 31.07.2019 року, між сторонами у справі укладено додаткову угоду від 31.08.2020 року, у якій погоджено сплату залишку заборгованості відповідача в сумі 575 514,19 грн. в наступному порядку: до 20-го числа кожного місяця, з дня підписання даної додаткової угоди, шляхом перерахування коштів в розмірі 25% від доходу по договору про надання послуг №487П від 15.04.2019 за попередній місяць, але не менше ніж 10000,00 грн, до моменту повного погашення збитків замовнику.
Додаткові угоди підписані відповідачем та скріплені печаткою ФОП Мартинюк Г.М.
Тобто, відповідач за додатковою угодою від 01.08.2020 року зобов'язався сплатити позивачу 575 514,19 грн. боргу щомісячними платежами в розмірі не менше, ніж 10 000,00 грн. З огляду на викладене, враховуючи щомісячний мінімальний платіж, максимальний строк виконання ФОП Мартинюк Г.М. умов додаткової угоди становить до 05.2025 року включно ( зі сплатою у травні 2025 року залишку боргу в розмірі 5514,19 грн.).
Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ст. 526 ЦК України).
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).
Якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства (ст.530 Цивільного кодексу України).
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).
Проте, доказів сплати 531 514,19 грн. боргу матеріали справи не містять та учасниками справи не надано. При цьому суд приймає до уваги відсутність доказів розірвання договору від 15.04.2018 року, його припинення. Натомість за змістом позовної заяви позивач стверджує про чинність договору.
Таким чином, 531 514, 19 грн. боргу підлягає стягненню в судовому порядку, а відповідна позовна вимога задоволенню.
Позивач також просить стягнути з відповідача 3% річних та інфляційні втрати згідно з поданими розрахунками.
Статтями 610, 612 ЦК України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно зі ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Верховний Суд неодноразово наголошував, що за змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат та 3% річних на суму боргу входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах №703/2718/16-ц та №646/14523/15-ц, постанови Верховного Суду від 04.10.2019 у справі №915/880/18, від 26.09.19 у справі №912/48/19, від 18.09.2019 у справі №908/1379/17 тощо).
Вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції та 3% річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу (постанова Верховного Суду від 05.07.2019 у справі №905/600/18).
Об'єднана палата Касаційного господарського суду у постанові від 20 листопада 2020 року у справі № 910/13071/19 надала роз'яснення, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.
Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов'язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.
Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов'язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:
- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;
- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.
Із наданого позивачем розрахунку слідує, що ним здійснено нарахування за період з 12.03.2022 року по 10.03.2025 року на суму заборгованості в розмірі 531514,19 грн.
Проте, за умовами додаткової угоди від 01.08.2020 року у відповідача виник обов'язок зі сплати мінімум 10 000,00 грн. до 20 числа місяця, починаючи з місяця укладення угоди (з серпня 2020 року).
Доказів виникнення у відповідача зобов'язання зі сплати всієї суми боргу з 12.03.2022 року суду не надано.
Таким чином, з огляду на умови додаткової угоди від 01.08.2020 року та обов'язок ФОП Мартинюк Г.М. здійснювати щомісячну, починаючи з серпня 2020 року, сплату суми і розмірі, не меншому 10000,00 грн., судом здійснено в ІПС "Законодавство" наступний перерахунок 3% річних ( в межах періодів, заявлених позивачем): у 2022 році:
за період з 12.03. по 20.03. на суму боргу 146000,00 грн. = 108,00 грн.; з 21.03. по 20.04. на суму боргу 156000,00 грн. = 397,48 грн.; з 21.04. по 20.05. на суму 166000,00 грн. = 409,32 грн.; з 21.05. по 20.06. на суму 176000,00 грн. = 448,44 грн.; з 21.06. по 20.07. на суму 186000,00 грн. = 458,63 грн.; з 21.07. по 20.08. на суму 196000,00 грн. = 499,40 грн.; з 21.08. по 20.09. на суму 206000,00 грн. = 524,88 грн.; з 21.09. по 20.10. на суму 216000,00 грн. = 532,60 грн.; з 21.10. по 20.11. на суму 226000,00 грн. = 575,84 грн.; з 21.11. по 20.12. на суму 236000,00 грн. = 581,92 грн.; з 21.12. по 20.01.2023 на суму 246000,00 грн. = 626,79 грн.;
у 2023 році: з 21.01. по 20.02. на суму 256000,00 грн. = 652,27 грн.; з 21.02. по 20.03. на суму 266000,00 грн. = 677,75 грн.; з 21.03. по 20.04. на суму 276000,00 грн. = 635,18 грн.; з 21.04. по 20.05. на суму 286000,00 грн. = 728,71 грн.; з 21.05. по 20.06. на суму 296000,00 грн. = 754,19 грн.; з 21.06. по 20.07. на суму 306000,00 грн. = 754,52 грн.; з 21.07. по 20.08. на суму 316000,00 грн. = 805,15 грн.; з 21.08. по 20.09. на суму 326000,00 грн. = 830,63 грн.; з 21.09. по 20.10. на суму 336000,00 грн. = 828,49 грн.; з 21.10. по 20.11. на суму 346000,00 грн. = 881,59 грн.; з 21.11. по 20.12. на суму 356000,00 грн. = 877,81 грн.; з 21.12. по 20.01.2024 на суму 366000,00 грн. = 930,90 грн.;
у 2024 році: з 21.01. по 20.02. на суму 376000,00 грн. = 955,41 грн.; з 21.02. по 20.03. на суму 386000,00 грн. = 917,54 грн.; з 21.03. по 20.04. на суму 396000,00 грн. = 1006,23 грн.; з 21.04. по 21.05. на суму 406000,00 грн. = 998,36 грн.; з 21.05. по 20.06. на суму 416000,00 грн. = 1057,05 грн.; з 21.06. по 20.07. на суму 426000,00 грн. = 1047,54 грн.; з 21.07. по 20.08. на суму 436000,00 грн. = 1107,87 грн.; з 21.08. по 20.09. на суму 446000,00 грн. 1133,28 грн.; з 21.09. по 20.10. на суму 456000,00 грн. = 1121,31 грн.; з 21.10. по 20.11. на суму 466000,00 грн. = 1184, 10 грн.; з 21.11. по 20.12. на суму 476000,00 грн. = 1170,49 грн.; з 21.12. по 20.01.2025 року на суму 486000,00 грн. = 1237,10 грн.;
у 2025 році: з 21.01. по 20.02. на суму 496000,00 грн. = 1263,78 грн.; з 21.02. по 10.03 = 748,60 грн.
На загальну суму 29 469,15 грн. Таким чином, у стягненні 2378,02 грн. 3% річних суд відмовляє.
Аналогічно судом здійснено наступний перерахунок втрат від інфляції з врахуванням щомісячного збільшення заборгованості на 10 000,00 грн. та правової позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 20 листопада 2020 року у справі № 910/13071/19: у 2022 році: за березень = 6570 грн.; квітень = 4836 грн.; травень = 4482 грн.; червень = 5457 грн.; липень = 1302 грн.; серпень = 2156 грн.; вересень = 3914 грн.; жовтень = 5400 грн.; листопад = 1582 грн.; грудень = 1652 грн.;
у 2023 році: січень = 1968 грн.; лютий = 1792 грн.; березень = 3990 грн.; квітень = 552 грн.; травень = 1430 грн.; червень = 2368 грн.; липень = - 1836 грн. (мала місце дефляція); серпень = - 4424 грн. (мала місце дефляція); вересень = 1630 грн.; жовтень = 2688 грн.; листопад = 1730 грн.; грудень = 2492 грн.;
у 2024 році: січень = 1464 грн.; лютий = 1128 грн.; березень = 1930 грн.; квітень = 792 грн.; травень = 2436 грн.; червень = 9152 грн.; липень = 0; серпень = 2616 грн.; вересень = 6690 грн.; жовтень = 8208 грн.; листопад = 8854 грн.; грудень = 6664 грн.;
у 2025 році: січень = 5832 грн.; лютий = 3968 грн.
На загальну суму 111 465,00 грн. Відтак у стягненні 141 849,05 грн. втрат від інфляції суд відмовляє.
Згідно статті 13 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (частина 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України).
За частиною 2 статті 74 Господарського процесуального кодексу України у разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.
Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів (частина 4 статті 74 Господарського процесуального кодексу України).
Обов'язок доказування, а отже, і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України покладено на сторони та інших учасників справи, однак, не позбавляє суд, у випадку, передбаченому статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, витребувати у сторони ті чи інші докази.
На підставі статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Отже, встановивши наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачеві у захисті.
З всього вищевикладеного, позов товариства з обмеженою відповідальністю "Нова Пошта", м. Київ до фізичної особи-підприємця Мартинюк Ганни Миколаївни, м. Ізяслав Шепетівського району Хмельницької області про стягнення 816 675,41 грн. заборгованості, підлягає частковому задоволенню та з відповідача на користь позивача слід стягнути 531 514,19 грн. боргу, 29 469,15 грн. 3% річних та 111 465,00 грн. втрат від інфляції. У стягненні 2 378,02 грн. 3% річних та 141 849,05 грн. втрат від інфляції слід відмовити.
Витрати зі сплати судового збору покладаються на сторони пропорційного до розміру задоволених позовних вимог. При цьому, сплачена сума судового збору можу бути повернута позивача за суму зменшених позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 2, 12, 20, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд -
позов задовольнити частково.
Стягнути з Фізичної особи-підприємця Мартинюк Ганни Миколаївни ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Нова Пошта" (03026, м. Київ, Столичне шосе, буд. 103, корпус 1, поверх 9, код 31316718) 531 514,19 грн. (п'ятсот тридцять одну тисячу п'ятсот чотиринадцять грн. 19 коп.) боргу, 29 469,15 грн. (двадцять дев'ять тисяч чотириста шістдесят дев'ять грн. 15 коп.) 3% річних, 111 465,00 грн. (сто одинадцять тисяч чотириста шістдесят п'ять грн. 00 коп.) втрат від інфляції, 10 086,73 (десять тисяч вісімдесят шість грн. 73 коп.) витрат зі сплати судового збору.
Видати наказ.
У стягненні 2 378,02 грн. 3% річних та 141 849,05 грн. втрат від інфляції відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів до Північно-західного апеляційного господарського суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя М.В. Музика
Віддрук. у 2 прим.: 1 - до справи; позивачу в ел. кабінет; 2 - відповідачу (30300, Хмельницька область, Шепетівський район, вул. Миколи Микитюка (Жовтнева), б. 71) - рек. з пов. про вручення