18 червня 2025 року м. ТернопільСправа № 921/125/25
Господарський суд Тернопільської області
у складі судді Боровця Я.Я.
за участю секретаря судового засідання Крутіної Ю. С.
Розглянув справу в порядку загального позовного провадження
за позовом Приватного підприємства "Будторг - Агро" , вул.Є.Коновальця, 26А, офіс 117
до відповідача Фізичної особи підприємця Сушка Василя Михайловича, АДРЕСА_1
про розірвання договору суборенди нежитлового приміщення та стягнення грошових коштів
За участю учасників судового процесу:
від позивача: Корсун М.М. - адвокат.
Судові процедури.
Судом роз'яснено форму і стадії судового провадження, що здійснюється у межах справи згідно до вимог ГПК України.
Фіксування судового засідання технічними засобами здійснюється відповідно до статті 222 ГПК України.
Заяв про відвід (самовідвід) судді та секретаря судового засідання з підстав, визначених ст. ст. 35-37 ГПК України не надходило.
Суть справи.
Приватне підприємство "Будторг - Агро" звернулося до Господарського суду Тернопільської області до відповідача фізичної особи підприємця Сушка Василя Михайловича про розірвання договору суборенди нежитлового приміщення та стягнення грошових коштів.
Відкриття провадження у справі.
Відповідно до Протоколу автоматизованого розподілу судових справ між суддями від 04.03.2025, для розгляду справи №921/125/25 визначено суддю Боровця Я.Я.
Ухвалою Господарського суду Тернопільської області від 10.03.2025 позовну заяву (вх.№143 від 04.03.2025) Приватного підприємства "Будторг - Агро" залишено без руху, на підставі абзацу 2 частини 1 статті 174 ГПК України, для надання можливості позивачу усунути недоліки позовної заяви.
20.03.2025 на адресу Господарського суду Тернопільської області надійшла заява про усунення недоліків ( вх. №2044), зі змісту якої вбачається, що позивачем усунуто недоліки позовної заяви, які визначено в ухвалі про залишення позовної заяви без руху від 10.03.2025.
Ухвалою Господарського суду Тернопільської області від 27.03.2025 відкрито провадження у справі №921/125/25 за правилами загального позовного провадження та підготовче засідання призначено на 24.04.2025.
Розгляд справи здійснювався за правилами загального позовного провадження.
Підготовче провадження.
Підготовче засідання вперше призначено на 24.04.2025.
У підготовчому засіданні 24.04.2025 оголошено перерву до 15.05.2025, про що зазначено у протоколі судового засідання.
Ухвалою суду від 15.05.2025 закрито підготовче провадження та призначено справу №921/125/25 до судового розгляду по суті на 03.06.2025.
Розгляд справи по суті.
У судовому засіданні - 03.06.2025 розпочато розгляд справи по суті.
У судових засіданнях 03.06.2025 та 17.06.2025 оголошено перерву відповідно до 17.06.2025 та до 18.06.2025, про що зазначено у протоколах судових засіданнях.
При розгляді справи по суті, суд з'ясував обставини справи, дослідив докази у справі, заслухав обґрунтування позовних вимог представника позивача, вступне та заключне слово; заперечення представника відповідача, його вступне та заключне слово.
Після з'ясування обставин справи та дослідження доказів у справі, проведення судових дебатів, суд 18.06.2025 оголосив скорочене рішення (вступна та резолютивна частини).
Інші процесуальні дії.
Ухвалою суду від 09.04.2025 заяву представника відповідача про участь у судових засіданнях в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду, задоволено.
Аргументи сторін.
Правова позиція позивача.
Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідачем за лютий 2025 року порушено умови договору від 01.09.2024 суборенди нежитлового приміщення в частині здійснення орендних платежів. У зв'язку з цим, позивач просив розірвати договір суборенди нежитлового приміщення від 01.09.2024 та стягнути з відповідача борг з орендної плати за вказаний період, а також обумовлені п. 5.2 договору штраф, 10 % річних та неустойку, розмір якої встановлений ст. 785 ЦК України.
В якості правових підстав позову позивач зазначає, зокрема Цивільний кодекс України, Господарський кодекс України.
У судовому засіданні представником позивача підтримано позовні вимоги в частині стягнення боргу в сумі 2 942,72 грн, штрафу у розмірі 1 000,00 грн, 10% річних в сумі 19,35 грн та неустойки в сумі 5 885,44 грн, просить суд задоволити позов в цій частині.
Щодо позовної вимоги про розірвання договору суборенди нежитлового приміщення від 01.09.2024, просить суд закрити провадження у справі №921/125/25 в цій частині, на підставі пункту 4 частини 1 статті 231 ГПК України, у зв"язку з відмовою від позову (вх. №2698 від 15.04.2025).
Заперечення відповідача.
Представник відповідача заперечує щодо позовних вимог з підстав, викладених у відзиві на позов (вх. №2519 від 08.04.2025).
Зокрема зазначив, що у передбаченому п. 4.6 Договору відповідачем надіслано позивачу лист №19 від 07.12.2024 з пропозицією внести зміни до договору, а саме розірвати договір суборенди нежитлового приміщення від 01.09.2024, надіслати відповідачу додаткову угоду про розірвання договору та акт повернення майна.
У вказаному листі відповідач також повідомив позивача, що не використовує і повністю звільнив приміщення, станом на 07.12.2024.
У відповідь на дане звернення, 20.01.2025 позивач листом надіслав відповідачу підписані ПП "Будторг-Агро" два примірника Акту приймання-передачі об'єкта суборенди (про повернення об'єкта суборенди Суборендодавцю) для підписання зі сторони Суборендаря. Додаткову угоду про розірвання договору суборенди позивач не надсилав відповідачу. Зміна договору оренди (його розірвання) шляхом підписання акту приймання - передачі не допускається.
Відповідач зазначає, що 20.01.2025 підписано Акт про повернення об"єкта суборенди, а тому у нього відсутній обов'язок щодо сплати орендної плати після повернення приміщення.
Також, відповідачем вказано, що неустойка, стягнення якої передбачено ч.2 ст.785 ЦК України, є самостійною формою майнової відповідальності у сфері орендних правовідносин, яка застосовується у разі (після) припинення договору оренди - якщо наймач не виконує обов'язку щодо негайного повернення речі, і є належним способом захисту прав та інтересів Орендодавця після припинення вказаного договору, коли користування майном стає неправомірним.
У судовому засіданні представник відповідача просить суд у задоволенні позову відмовити.
Відповідь на відзив.
15.04.2025 позивачем надіслано відповідь на відзив (вх. №2696) відповідно до статті 166 ГПК України, згідно якого доводи відповідача вважає безпідставними.
Фактичні обставини, встановлені судом.
01.09.2023 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Виробничо - Торговельна компанія "Вердон" (Орендодавець) та Приватним підприємством "Будторг-Агро" (Орендар) укладено договір оренди нежитлових приміщень №1/9/23 (Договір оренди), згідно якого Орендодавець передає в тимчасове платне володіння і користування (оренду), а Орендар приймає об'єкт оренди, що розташований за адресою: 46410, Україна, м. Тернопіль вул. Поліська, 14 (об'єкт оренди), а саме складські приміщення загальною площею 509 м. кв. (п.1.1. Договору оренди).
У пункті 1.2. Договору оренди зазначено, що об'єкт оренди буде використовуватись Орендарем для власної господарської діяльності та здачі в суборенду іншим орендарям.
Орендар приймає об'єкт оренди у стані, що потребує ремонту ( п.1.6. Договору оренди).
Термін оренди (термін дії договору) встановлюється з 01.09.2023 по 31.07.2026 (п. 1.7. Договору оренди).
Згідно з п. 1.9. Договору оренди Орендар має право без отримання окремого погодження від Орендодавця, передавати об'єкт оренди повністю або частково в суборенду.
Фактом передачі Товариством з обмеженою відповідальністю "Виробничо - Торговельна компанія "Вердон" та прийняття Приватним підприємством "Будторг-Агро" нерухомого майна - складські приміщення загальною площею 509 м. кв., розташовані за адресою: вул. Поліська, 14, м. Тернопіль, свідчить Акт приймання-передачі Об"єкта оренди від 01.09.2023.
Пунктом 2 Акту від 01.09.2023 зазначено, що майно, що передається, знаходиться у стані, що потребує ремонту.
01.09.2024 між Приватним підприємством "Будторг-Агро" (як, Суборендодавцем/позивачем ) та Фізичною особою - підприємцем Сушком Василем Михайловичем (як, Суборендарем/відповідачем) укладено Договір суборенди нежитлового приміщення (Договір суборенди), відповідно до умов якого Суборендодавець передає в тимчасове платне володіння і користування (суборенду), а Суборендар приймає об'єкт суборенди, що розташований за адресою: 46400, Україна, м. Тернопіль вул. Поліська, 14 (об'єкт суборенди) - складське приміщення площею 30 м.кв. (п.1.1 Договору суборенди).
Об'єкт суборенди буде використовуватись Суборендарем для потреб власної діяльності із додержанням вимог, передбачених чинним законодавством (п. 1.2 Договору суборенди).
Пунктом 1.3. Договору суборенди визначено, що про передачу об'єкта Суборендареві складається акт приймання - передачі.
Після припинення або розірвання даного Договору, об'єкт суборенди повертається Суборендодавцю в тому стані, в якому його отримано ( п.1.4. Договору суборенди).
Згідно п. 1.7. Договору суборенди, Суборендар приймає об'єкт суборенди в стані, що відповідає погодженому розміру орендної плати та потребам Суборендаря.
Термін суборенди (термін дії договору) встановлюється з 01.09.2024 по 31.12.2025 (п. 1.9. Договору суборенди).
Пунктом 2.1. Договору суборенди передбачено, що Суборендодавець зобов'язується передати об'єкт суборенди за Актом приймання - передачі, який є невід'ємною частиною цього договору.
В свою чергу, Суборендар зобов"язується вчасно та в повному обсязі, сплачувати Суборендодавцю орендну плату у відповідності до умов цього Договору; не пізніше дня припинення дії договору у відповідності із застереженнями цього договору, а також у випадку дострокового розірвання цього договору, звільнити об'єкт суборенди та повернути його у стані, в якому було одержано, з урахуванням нормального фізичного зносу, Суборендарю шляхом складання та підписання відповідного Акта приймання - передачі уповноваженими представниками сторін, котрий і підтверджує припинення дії цього договору (п. 2.2. Договору суборенди).
Як визначено п.3.1. Договору суборенди, Суборендар, незалежно від наслідків своєї господарської діяльності, щомісячно сплачує Суборендодавцю орендну плату за користування об'єктом суборенди, яка становить 2835,00 грн. До орендної плати не включаються платежі за обслуговування, комунальні платежі, платежі за користування телефоном (за наявності), електроенергією, платежі за опалення, вивіз твердих побутових відходів, водокористування, водовідведення, часткова компенсація вартості утримання сторожа по забезпеченню порядку на території, де знаходиться об'єкт суборенди, плата за нічну стоянку автомобілів (за наявності) на території Суборендодавця і т.п., які відшкодовуються самостійно Суборендарем окремо від орендної плати згідно виставлених Суборендодавцем рахунків.
Орендна плата, як і комунальні платежі (платежі за обслуговування, за користування телефоном (за наявності), електроенергією, за опалення, вивіз твердих побутових відходів, водокористування, водовідведення, часткова компенсація вартості утримання сторожа по забезпеченню порядку на території, де знаходиться об'єкт суборенди, плата за нічну стоянку автомобілів (за наявності), тощо) нараховується з моменту підписання сторонами цього договору і до дня повернення Суборендарем об'єкту суборенди по відповідному акту приймання-передачі. Звільнення Суборендарем об'єкту суборенди до закінчення терміну дії договору, не звільняє його від сплати орендної плати, комунальних та інших платежів (п.3.3. Договору суборенди).
Суборендар зобов'язується самостійно сплачувати Суборендодавцю, зазначений у п. 3.1 цього договору розмір орендної плати щомісячно до п'ятого числа за поточний місяць на підставі виставленого рахунку (п. 3.4. Договору суборенди).
Розмір орендної плати на протязі дії цього договору може бути переглянутий сторонами за взаємною згодою, а також змінений Суборендодавцем в односторонньому порядку не більше як чотири рази на рік. Про зміну розміру орендної плати, Суборендодавець письмово повідомляє Суборендаря не пізніше двадцяти днів, до дня ймовірної зміни її розміру. Орендна плата підлягає щомісячному індексуванню на величину офіційно встановленого індексу інфляції (п.3.6 Договору суборенди).
Орендна плата вноситься у гривнях шляхом безготівкового переказу на відповідний банківський рахунок або безпосередньо готівкою в касу Суборендодавця (п. 3.7. Договору суборенди).
Сторони домовились, зокрема п.4.1 Договору суборенди, що цей договір набирає чинності з моменту підписання його уповноваженими особами, передачі об'єкту суборенди за Актом приймання - передачі і встановлюється (термін дії договору) на період із 01.09.2024 по 31.12.2025, а в частині взаємних розрахунків та відповідальності сторін до повного виконання умов цього договору.
Пунктом 4.2 Договору суборенди зазначено, що зміни та доповнення до цього договору можуть мати місце за згодою сторін, які оформляються в письмовій формі і становлять невід'ємну частину цього договору.
Згідно з п. 4.4 Договору суборенди у разі припинення цього договору, Суборендар зобов'язаний повернути Суборендодавцю об'єкт суборенди за актом приймання-передачі в стані не гіршому на момент отримання, з урахуванням нормального фізичного зносу, протягом трьох днів з моменту припинення дії цього договору.
Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати цей договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором (п. 4.6 Договору суборенди).
Відповідно до п. 4.7 Договору суборенди сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду.
У п. 5.2 Договору суборенди сторони обумовили, що у випадку прострочення сплати орендних, комунальних чи інших платежів, передбачених цим договором, Суборендар несе відповідальність згідно з чинним законодавством України, сплачує Суборендодавцю штраф в розмірі 1000 грн за кожен окремий випадок порушення, протягом 3-х (трьох) календарних днів з моменту вчинення порушення, неустойку, розмір якої встановлений ст. 785 ЦК України, а також 10% річних за кожний день прострочення у порядку, визначеному ст. 625 ЦК України.
Несвоєчасне звільнення об'єкту суборенди в разі припинення договору, не звільняє Суборендаря від обов'язку сплачувати орендну плату, комунальні та інші платежі до моменту фактичного звільнення об'єкту суборенди та передачі його Суборендодавцю за відповідним актом приймання - передачі (п. 5.3 Договору суборенди).
Фактом передачі Приватним підприємством "Будторг-Агро" як, Суборендодавцем та прийняття Фізичною особою - підприємцем Сушком Василем Михайловичем, як Суборендарем нерухомого майна - складське приміщення загальною площею 30 м. кв., розташоване за адресою: вул. Поліська, 14, м. Тернопіль, свідчить Акт приймання-передачі Об"єкта суборенди від 01.09.2024.
07.12.2024 ФОП Сушко Василь Михайлович надіслав ПП "Будторг - Агро" лист/повідомлення №19 про дострокове розірвання Договору суборенди та з проханням встановити дату розірвання договору та виставити рахунок для проведення повного розрахунку. У листі відповідачем зазначено, що станом на 07.12.2024, склад фактично ним не використовується і повністю звільнений від будь-яких речей.
Як зазначає позивач, що 20.01.2025 ПП "Будторг - Агро" направлено ФОП Сушку В.М. два примірника Акта приймання - передачі об'єкта суборенди (про повернення об'єкта суборенди Суборендодавцю) для підписання останнім. Підписаний відповідачем один примірник Акту приймання-передачі позивач просив повернути йому, шляхом надіслання за адресою: 46007, м. Тернопіль, а/с 6.
На виконання умов договору, 06.01.2025 позивачем направлено на адресу відповідача рахунок на оплату №5 від 03.01.2025 (в одному примірнику), разом з Актом надання послуг №5 від 31.01.2025 (у двох примірниках), про що свідчить накладна відділення Укрпошта із штрихкодовим ідентифікатором №4600700042938 та опис вкладення у поштове відправлення від 06.01.2025.
Вказаний рахунок відповідачем оплачено, про що свідчить банківська виписка від 25.02.2025.
Також, позивачем направлено на адресу відповідача рахунок на оплату №10 від 03.02.2025 (в одному примірнику), разом з Актом надання послуг №10 від 28.02.2025 (у двох примірниках), про що свідчить накладна відділення Укрпошта із штрихкодовим ідентифікатором №4600700042270 та опис вкладення у поштове відправлення від 07.02.2025.
Як стверджує позивач, у лютому 2025 року позивачем нараховано відповідачу до сплати орендних платежів на загальну суму 2 942,72 грн, які включають індексацію орендної плати за грудень 2024 року.
Однак, відповідач свої договірні зобов'язання щодо сплати за оренду нерухомого майна не виконав.
Таким чином, за відповідачем рахується борг перед позивачем у розмірі 2 942,72 грн, про що свідчить розрахунок заборгованості.
Позивачем, у зв"язку з порушенням строків оплати, нараховано відповідачу штраф у розмірі 1 000,00 грн та 10% річних у розмірі 19,35 грн.
Також, на підставі положень ст. 785 ЦК України, позивачем нараховано та заявлено до стягнення неустойку на суму 5 885,44 грн.
Крім того, позивачем заявлено позовну вимогу про розірвання договору суборенди нежитлового приміщення від 01.09.2024, однак 15.04.2025 подав заяву про відмову від позову в цій частині позовних вимог, в якій просить суд закрити провадження у справі №921/125/25 в цій частині, на підставі пункту 4 частини 1 статті 231 ГПК України, у зв"язку з відмовою від позову (вх. №2698).
Такі обставини, на думку позивача, свідчать про порушення його прав та охоронюваних законом інтересів і є підставою для їх захисту у судовому порядку, у зв"язку з чим звернувся до суду з даним позовом.
Зміст спірних правовідносин, які склались між сторонами.
Визначаючи правову природу спірних правовідносин, що склалися між позивачем та відповідачем, виходячи з аналізу положень Господарського кодексу України, Цивільного кодексу України, суд дійшов висновку, що між сторонами виникли правовідносини, пов'язані з укладенням Договору суборенди нежитлового приміщення від 01.09.2024, який за правовою природою є договором оренди та які підпадають під правове регулювання глави 58 Цивільного кодексу України.
Норми права, застосовані при вирішенні спору та мотиви, з яких виходив суд при ухваленні рішення.
Всебічно та повно з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши у сукупності усі докази, суд дійшов таких висновків.
Статтею 15 Цивільного кодексу України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відповідно до статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
Тобто, право на судовий захист у суб'єкта господарювання виникає у разі порушення або оспорювання його права або охоронюваного законом інтересу.
Цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки (стаття 11 Цивільного кодексу України).
Зобов'язання - це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (стаття 509 Цивільного кодексу України).
Господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку (частина 1 статті 173 Господарського кодексу України).
У відповідності до вимог статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Статтею 175 Господарського кодексу України визначено, що майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
До виконання господарських зобов'язань застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України (стаття 193 Господарського кодексу України).
Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини (стаття 11 Цивільного кодексу України).
Договір виконує функцію безпосередньої правостворюючої підстави виникнення зобов'язання. Це означає, що права та обов'язки сторін, які становлять зміст зобов'язання, виникають із самого договору і не потребують інших факторів.
У відповідності до частини 1 статті 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Отже правочин за своєю природою та законодавчим визначенням є вольовою дією суб'єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб'єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів набути, змінити або припинити цивільні права та обов'язки.
Здійснення правочину законодавчо може пов'язуватися з проведенням певних підготовчих дій учасниками правочину (виготовленням документації, оцінкою майна, інвентаризацією), однак сутністю правочину є його спрямованість, наявність вольової дії, що полягає в згоді сторін взяти на себе певні обов'язки (на відміну, наприклад, від юридичних вчинків, правові наслідки яких наступають у силу закону незалежно від волі його суб'єктів).
У двосторонньому правочині волевиявлення повинно бути взаємним, двостороннім і спрямованим на досягнення певної мети.
Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 Цивільного кодексу України).
Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто, таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі судового рішення.
Таким чином, у разі не спростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов'язки підлягають виконанню.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 22.07.2021 у справі №911/2768/20, від 30.06.2021 у справі №910/3140/19.
Те, яким чином та у який спосіб здійснюється (оформлюється) вияв учасників правочину на набуття, зміну, припинення цивільних прав та обов'язків, передбачено статтею 205 Цивільного кодексу України.
Із змісту частини 1 статті 626 Цивільного кодексу України випливає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно частини 1 статті 627 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Статтею 628 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 Цивільного кодексу України).
Як визначено статтею 638 Цивільного кодексу України, договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Взаємовідносини сторін виникли на підставі Договору суборенди нежитлового приміщення від 01.09.2024, який за правовою природою є договором оренди.
Вказаний договір є підставою для виникнення у сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно ст. ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання сторонами.
Порядок укладення, зміни, припинення та виконання договору суборенди оренди нежитлового приміщення, який за своєю правовою природою є договором майнового найму, регулюється нормами Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України.
Укладений сторонами Договір суборенди нежитлового приміщення, з огляду на встановлений статтею 204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, є належною підставою, у розумінні статті 11 Цивільного кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов'язків та за своєю правовою природою є договором оренди, який підпадає під правове регулювання глави 58 Цивільного кодексу України та параграфу 5 глави 30 Господарського кодексу України.
Згідно статті 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.
До відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Статтею 774 Цивільного кодексу України визначено, що передання наймачем речі у володіння та користування іншій особі (піднайм) можливе лише за згодою наймодавця, якщо інше не встановлено договором або законом. До договору піднайму застосовуються положення про договір найму.
За договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у володіння та користування за плату на певний строк (стаття 759 Цивільного кодексу України).
Положеннями частиною 1 статті 760 Цивільного кодексу України обумовлено, що предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживча річ).
Істотними умовами договору оренди є: об'єкт оренди (склад і вартість майна з урахуванням її індексації); строк, на який укладається договір оренди; орендна плата з урахуванням її індексації; порядок використання амортизаційних відрахувань; відновлення орендованого майна та умови його повернення або викупу (стаття 284 Господарського кодексу України).
Встановлені обставини у даній справі, свідчать, що 01.09.2023 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Виробничо - Торговельна компанія "Вердон" (Орендодавець) та Приватним підприємством "Будторг-Агро" (Орендар) укладено договір оренди нежитлових приміщень №1/9/23 (Договір оренди), згідно якого Орендодавець передає в тимчасове платне володіння і користування (оренду), а Орендар приймає об'єкт оренди, що розташований за адресою: 46410, Україна, м. Тернопіль вул. Поліська, 14 (об'єкт оренди), а саме складські приміщення загальною площею 509 м. кв. (п.1.1. Договору оренди).
Згідно з п. 1.9. Договору оренди Орендар має право без отримання окремого погодження від Орендодавця, передавати об'єкт оренди повністю або частково в суборенду.
Фактом передачі Товариством з обмеженою відповідальністю "Виробничо - Торговельна компанія "Вердон" та прийняття Приватним підприємством "Будторг-Агро" нерухомого майна - складські приміщення загальною площею 509 м. кв., розташовані за адресою: вул. Поліська, 14, м. Тернопіль, підтверджено Актом приймання-передачі Об"єкта оренди від 01.09.2023.
В подальшому, 01.09.2024 між Приватним підприємством "Будторг-Агро" (як, Суборендодавцем/позивачем ) та Фізичною особою - підприємцем Сушком Василем Михайловичем (як, Суборендарем/відповідачем) укладено Договір суборенди нежитлового приміщення (Договір суборенди), відповідно до умов якого Суборендодавець передає в тимчасове платне володіння і користування (суборенду), а суборендар приймає об'єкт суборенди, що розташований за адресою: 46400, Україна, м. Тернопіль вул. Поліська, 14 (об'єкт суборенди) - складське приміщення площею 30 м.кв. (п.1.1 Договору суборенди).
Об'єкт суборенди буде використовуватись Суборендарем для потреб власної діяльності із додержанням вимог, передбачених чинним законодавством (п. 1.2 Договору суборенди).
Пунктом 1.3. Договору суборенди визначено, що про передачу об'єкта Суборендареві складається акт приймання - передачі.
Суборендодавець зобов'язується передати об'єкт суборенди за Актом приймання - передачі, який є невід'ємною частиною цього договору (п.2.1. Договору Суборенди).
Фактом передачі Приватним підприємством "Будторг-Агро" як, Суборендодавцем та прийняття Фізичною особою - підприємцем Сушком Василем Михайловичем, як Суборендарем нерухомого майна - складське приміщення загальною площею 30 м. кв., розташоване за адресою: вул. Поліська, 14, м. Тернопіль, підтверджено Актом приймання-передачі Об"єкта суборенди від 01.09.2024.
Сторони домовились, зокрема п.4.1 Договору суборенди, що цей договір набирає чинності з моменту підписання його уповноваженими особами, передачі об'єкту суборенди за Актом приймання - передачі і встановлюється (термін дії договору) на період із 01.09.2024 по 31.12.2025, а в частині взаємних розрахунків та відповідальності сторін до повного виконання умов цього договору.
Ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін (стаття 632 Цивільного кодексу України ).
Відповідно до статті 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Договором або законом може бути встановлено періодичний перегляд, зміну (індексацію) розміру плати за найм (оренду) майна. Плата за найм (оренду) майна вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.
Орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Орендна плата встановлюється у грошовій формі. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі (стаття 286 Господарського кодексу України.
Пунктом 2.2. Договору суборенди, Суборендар зобов"язується вчасно та в повному обсязі, сплачувати Суборендодавцю орендну плату у відповідності до умов цього Договору; не пізніше дня припинення дії договору у відповідності із застереженнями цього договору, а також у випадку дострокового розірвання цього договору, звільнити об'єкт суборенди та повернути його у стані, в якому було одержано, з урахуванням нормального фізичного зносу, Суборендарю шляхом складання та підписання відповідного Акта приймання - передачі уповноваженими представниками сторін, котрий і підтверджує припинення дії цього договору.
Як визначено п.3.1. Договору суборенди, Суборендар, незалежно від наслідків своєї господарської діяльності, щомісячно сплачує Суборендодавцю орендну плату за користування об'єктом суборенди, яка становить 2835,00 грн. До орендної плати не включаються платежі за обслуговування, комунальні платежі, платежі за користування телефоном (за наявності), електроенергією, платежі за опалення, вивіз твердих побутових відходів, водокористування, водовідведення, часткова компенсація вартості утримання сторожа по забезпеченню порядку на території, де знаходиться об'єкт суборенди, плата за нічну стоянку автомобілів (за наявності) на території Суборендодавця і т.п., які відшкодовуються самостійно Суборендарем окремо від орендної плати згідно виставлених Суборендодавцем рахунків.
Орендна плата, як і комунальні платежі (платежі за обслуговування, за користування телефоном (за наявності), електроенергією, за опалення, вивіз твердих побутових відходів, водокористування, водовідведення, часткова компенсація вартості утримання сторожа по забезпеченню порядку на території, де знаходиться об'єкт суборенди, плата за нічну стоянку автомобілів (за наявності), тощо) нараховується з моменту підписання сторонами цього договору і до дня повернення Суборендарем об'єкту суборенди по відповідному акту приймання-передачі. Звільнення Суборендарем об'єкту суборенди до закінчення терміну дії договору, не звільняє його від сплати орендної плати, комунальних та інших платежів (п.3.3. Договору суборенди).
Суборендар зобов'язується самостійно сплачувати Суборендодавцю, зазначений у п. 3.1 цього договору розмір орендної плати щомісячно до п'ятого числа за поточний місяць на підставі виставленого рахунку (п. 3.4. Договору суборенди).
Розмір орендної плати на протязі дії цього договору може бути переглянутий сторонами за взаємною згодою, а також змінений Суборендодавцем в односторонньому порядку не більше як чотири рази на рік. Про зміну розміру орендної плати, Суборендодавець письмово повідомляє Суборендаря не пізніше двадцяти днів, до дня ймовірної зміни її розміру. Орендна плата підлягає щомісячному індексуванню на величину офіційно встановленого індексу інфляції (п.3.6 Договору суборенди).
Орендна плата вноситься у гривнях шляхом безготівкового переказу на відповідний банківський рахунок або безпосередньо готівкою в касу Суборендодавця (п. 3.7. Договору суборенди).
На виконання умов договору, позивачем направлено на адресу відповідача рахунок на оплату №10 від 03.02.2025 (в одному примірнику), разом з Актом надання послуг №10 від 28.02.2025 (у двох примірниках), про що свідчить накладна відділення Укрпошта із штрихкодовим ідентифікатором №4600700042270 та опис вкладення у поштове відправлення від 07.02.2025 (містяться в матеріалах справи).
У виставленому рахунку №10 від 03.02.2025 позивачем до оплати за лютий 2025 року зазначено суму 2 942,72 грн. До вказаної суми включено: індексацію орендної плати за грудень 2024 року (2 835,00*101,9%-2 835,00) - 53,86 грн; суборенду складу лютий 2025 року (без індексації) - 2 888,86 грн.
Зміст наведеного рахунку вказує на те, що виставлявся за суборенду складу за договором від 01.09.2024.
За таких обставин, у відповідача виник обов"язок з проведення розрахунку за суборенду нежитлового приміщення.
Під час розгляду справи у суді (після відкриття провадження у справі) відповідачем до відзиву в якості додатку долучено до матеріалів справи Акт приймання - передачі об'єкта суборенди (про повернення об'єкта суборенди суборендодавцю) від 20.01.2025, відповідно до п. 1, п. 3 якого Суборендар/відповідач передав, в Суборендодавець/позивач прийняв об'єкт суборенди, що знаходиться за адресою: 46011, м. Тернопіль, вул. Поліська, 14 - складське приміщення площею 30 кв. м. З моменту підписання цього акта Суборендодавець вважається таким, що прийняв, а Суборендар передав об'єкт суборенди у стані, вказаному в п. 2 цього акту.
Вказаний Акт приймання - передачі об'єкта суборенди (повернення) від 20.01.2025 підписаний відповідачем та направлений - 20.03.2025 позивачу за адресою: 46007, м. Тернопіль, а/с 6, що підтверджується бланком опису вкладення від 20.03.2025 (міститься в матеріалах справи).
Положеннями статей 525, 526, 530 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо у зобов"язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Аналогічне положення містить стаття 193 Господарського кодексу України.
Умовою виконання зобов'язання - є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов'язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов'язання. Строк (термін) виконання зобов'язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.
Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Підстави припинення зобов'язання передбачені ст.ст. 202 - 205 ГК України, ст.ст. 599 - 601, 604 - 609 ЦК України, зокрема за ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Належним виконанням зобов'язання є виконання, прийняте кредитором, у результаті якого припиняються права та обов'язки сторін зобов'язання.
Статтею 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Як визначено статтею 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Отже, спір між сторонами виник внаслідок неналежного виконання відповідачем, як Суборендарем, своїх договірних зобов'язань в частині внесення плати за оренду приміщення.
Як встановлено статтею 763 Цивільного кодексу України договір найму укладається на строк, встановлений договором.
Статтею 284 Господарського кодексу України встановлено, що строк договору оренди визначається за погодженням сторін. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення строку дії договору він вважається продовженим на такий самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.
Так, 07.12.2024 ФОП Сушко Василь Михайлович надіслав ПП "Будторг - Агро" лист/повідомлення №19 про дострокове розірвання Договору суборенди та з проханням встановити дату розірвання договору та виставити рахунок для проведення повного розрахунку. У листі відповідачем зазначено, що станом на 07.12.2024, склад фактично ним не використовується і повністю звільнений від будь-яких речей.
20.01.2025 ПП "Будторг - Агро" направлено ФОП Сушко В.М. два примірника Акта приймання - передачі об'єкта суборенди (про повернення об'єкта суборенди Суборендодавцю) для підписання останнім. Підписаний відповідачем один примірник Акту приймання-передачі позивач просив повернути йому, шляхом надіслання за адресою: 46007, м. Тернопіль, а/с 6, що підтверджується накладною Укрпоштою за №4600700053964 та бланком опису вкладення від 20.01.2025 (містяться в матеріалах справи).
Судом з'ясовано, що дане поштове відправлення надіслано позивачем за юридичною адресою місцезнаходження відповідача згідно відомостей, вказаних в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 46016, м.Тернопіль, вул. Яреми, 16 кв.65.
Наявна у матеріалах справи роздруківка результату пошуку пересилання поштового відправлення №4600700053964 підтверджує, що лист від 20.01.2025 отримано ФОП Сушком В.М. - 22.01.2025.
Згідно з п. 3 Акта приймання - передачі об'єкта суборенди (про повернення об'єкта суборенди суборендодавцю) від 20.01.2025 з моменту підписання цього акта Суборендодавець вважається таким, що прийняв, а Суборендар передав об'єкт суборенди у стані, вказаному в п.2 цього акту.
Присвоєння поштовому відправленню штрихкодового ідентифікатора надає споживачу поштових послуг можливість відслідковувати в системі АСРК поштове відправлення та отримувати інформацію через інтернет на офіційному сайті АТ "Укрпошта".
Подібний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 29.07.2021 у справі №925/418/20.
Отже, роздруківкою трекінгу про відстеження поштових повідомлень, роздрукованою з офіційного сайту АТ "Укрпошта", підтверджується, серед іншого, отримання адресатом відповідних документів.
Згідно статті 795 Цивільного кодексу України передання наймачеві будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту починається обчислення строку договору найму, якщо інше не встановлено договором. Повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору.
Отже законодавець передбачив загальне правило, за яким визначається як початок, так і припинення договірних правовідносин з оренди будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини).
Фактом початку та відповідно припинення правовідносин є підписання акта приймання-передачі нерухомого майна як від орендаря до орендодавця, так і від орендодавця до орендаря.
Сторони можуть установити й інший момент відліку строку, однак цю обставину вони повинні узгодити та викласти у договорі оренди.
Подібна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 127/14633/16-ц та постановах Верховного Суду від 05.09.2018 у справі №431/3600/15-ц, від 12.06.2019 у справі №640/12616/17, від 19.05.2023 у справі №914/408/21.
Моментом укладення договору шляхом обміну кореспонденцією вважається момент, коли особа, яка направила пропозицію укласти договір (оферту), отримує відповідь про її прийняття (акцепт). Тобто, якщо договір укладається шляхом обміну листами, то він вважається укладеним з моменту, коли особі, яка зробила пропозицію, надійшла відповідь про її прийняття.
Судом встановлено, що у відповідь на лист-звернення №19 від 07.12.2024 Фізичної особи - підприємця Сушка В.М. (суборендаря), Приватне підприємство "Будторг-Агро" (суборендодавець) 20.01.2025 оформило зі своєї сторони Акт приймання - передачі об'єкта суборенди (про повернення об'єкта суборенди суборендодавцю) та того ж дня направило відповідачу два його примірники разом з листом №3 від 20.01.2025.
Лист з актами отримано ФОП Сушком В.М. - 22.01.2025.
Відповідно до змісту Акту, зокрема п. 3 Суборендодавець вважається таким, що прийняв, а Суборендар передав об'єкт суборенди з моменту підписання акту. А не дати оформлення його проекту з підписом однієї сторони.
Тобто, раніше 22.01.2025, а саме - 20.01.2025 відповідач, як сторона за договором та актом не міг його підписати, або відмовитись від підпису.
З урахуванням висновків, зроблених Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 16.05.2018 у справі № 127/14633/16-ц та Верховним Судом у постановах від 05.09.2018 у справі №431/3600/15-ц, від 12.06.2019 у справі №640/12616/17, від 19.05.2023 у справі №914/408/21, суд приходить до висновку, що відповідач зі своєї сторони оформив та підписав Акт приймання - передачі (повернення об'єкта суборенди) - 22.01.2025, тобто у дату отримання такого Акту засобами поштового зв'язку.
За таких обставин та врахувоючи норми ч.2 ст.795 ЦК України договір суборенди від 01.09.2024 припинив свою дію 22.01.2025.
Отже, зважаючи на наведене, обов"язок щодо сплати орендних платежів у відповідача існував до 22.01.2025 включно.
Доказів, які б підтверджували сплату відповідачем основного боргу, який виник на підставі договору суборенди, матеріали справи не містять.
Враховуючи наведене та приймаючи до уваги, що згідно статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами, а тому позовні вимоги щодо стягнення основного боргу підлягають до часткового задоволення у розмірі 1 291,94 грн, як обґрунтовано заявлені, підтверджені матеріалами справи та не спростовані відповідачем.
У решті позовних вимог в частині стягнення основного боргу у розмірі 1 650,81 грн не підлягають до задоволення, оскільки нараховані після припинення дії договору суборенди (22.01.2025).
Укладаючи Договір, сторони погодили всі його істотні умови, зокрема і обсяг відповідальності.
Щодо позовних вимог в частині стягнення штрафу у розмірі 1 000,00 грн, суд зазначає таке.
Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема і сплата неустойки.
Виконання зобов'язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою (стаття 546 Цивільного кодексу України).
Відповідно до статті 547 Цивільного кодексу України, правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі.
Згідно з частиною першою статті 216 Господарського кодексу України за порушення у сфері господарювання учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених ГК України, іншими законами та договором.
Перелік осіб, які є учасниками господарських правовідносин щодо яких можуть бути застосовані господарські санкції, урегульований статтею 2 ГК України. До них належать: суб'єкти господарювання, споживачі, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, а також громадяни, громадські та інші організації, які виступають засновниками суб'єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності.
Приписами статті 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Чинний Господарський кодексу України не розкриває окремо визначення понять "неустойка", "штраф", "пеня". Натомість правове визначення таких понять містять, зокрема, положення статті 549 Цивільного кодексу України.
Згідно із частиною першою статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Неустойка - це спосіб забезпечення виконання зобов'язання. Її завдання - сприяти належному виконанню зобов'язання, стимулювати боржника до належної поведінки. Однак таку функцію неустойка виконує до моменту порушення зобов'язання боржником. Після порушення боржником свого обов'язку неустойка починає виконувати функцію майнової відповідальності.
Водночас, неустойка не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер.
Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за неналежне виконання зобов'язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов'язань.
Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції (стаття 217 Господарського кодексу України).
Отже, за змістом частини 2 статті 217 Господарського кодексу України вбачається, що одним із видів господарських санкцій у сфері господарювання є штрафні санкції, які в силу ч.1 ст.230 ГК України визначаються у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
У п. 5.2 Договору суборенди сторони обумовили, що у випадку прострочення сплати орендних, комунальних чи інших платежів, передбачених цим договором, Суборендар несе відповідальність згідно з чинним законодавством України, сплачує Суборендодавцю штраф в розмірі 1000 грн за кожен окремий випадок порушення, протягом 3-х (трьох) календарних днів з моменту вчинення порушення.
Тобто, сторонами погоджено розмір, підстави та строк нарахування штрафу за прострочення виконання грошових зобов'язань.
Підставами для нарахування штрафу є порушення Суборендарем умов договору в частині сплати орендної плати за лютий 2025 року, що підтверджено матеріалами справи.
Суд, перевіривши розрахунок штрафу, сума якого становить 1 000,00 грн, вважає його правильним.
Таким чином, суд дійшов висновку, що позовні вимоги щодо стягнення штрафу у розмірі 1 000,00 грн підлягають до задоволення, як правомірно заявлені.
Щодо позовних вимог в частині стягнення 10% річних у розмірі 19,35 грн, суд встановив таке.
Статтею 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.
У п. 5.2 Договору суборенди сторони обумовили, що у випадку прострочення сплати орендних, комунальних чи інших платежів, передбачених цим договором, Суборендар несе відповідальність згідно з чинним законодавством України, сплачує Суборендодавцю 10% річних за кожний день прострочення у порядку, визначеному ст. 625 ЦК України.
Так, матеріалами справи підтверджено порушення відповідачем строків орендної плати, у зв'язку з чим позивачем за неналежне виконання умов Договору нараховано та заявлено до стягнення 10% річних за період з 05.02.2025 по 03.03.2025 на суму 2 942,72 грн (рахунок на оплату №10 від 03.02.2025) у розмірі 19,35 грн, відповідно до вимог статті 625 ЦК України.
Судом, здійснено розрахунок 10% річних, з врахуванням строку дії договору суборенди, за допомогою калькулятора програми "Ліга", який становить 9,56 грн (міститься в матеріалах справи).
Отже, суд прийшов до висновку, що вірно обрахованими є 10 % річних у розмірі 9,56 грн та такими, що підлягають задоволенню в цій частині. В іншій частині щодо стягнення 10% річних у розмірі 9,79 грн, то суд вважає їх безпідставно нарахованими та такими, що задоволенню не підлягають.
Щодо позовних вимог в частині стягнення неустойки у розмірі 5885,44 грн, на підставі статті 785 ЦК України, суд встановив таке.
Так, у п. 5.2 Договору суборенди сторони обумовили, що у випадку прострочення сплати орендних, комунальних чи інших платежів, передбачених цим договором, Суборендар несе відповідальність згідно з чинним законодавством України, сплачує Суборендодавцю неустойку, розмір якої встановлений ст. 785 ЦК України.
Статтею 291 Господарського кодексу України передбачено, що договір оренди може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний з підстав, передбачених Цивільним кодексом України для розірвання договору найму, в порядку, встановленому статтею 188 цього Кодексу (ч.3). Правові наслідки припинення договору оренди визначаються відповідно до умов регулювання договору найму Цивільним кодексом України (ч.4).
Як визначено статтею 785 Цивільного кодексу України, що у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.
Якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за найм речі за час прострочення.
Після спливу строку дії договору оренди невиконання чи неналежне виконання обов'язку з негайного повернення речі свідчить про неправомірне користування майном, яке було передане в найм (оренду). Тому права та обов'язки наймодавця і наймача, що перебували у сфері регулятивних правовідносин, переходять у сферу охоронних правовідносин та охоплюються правовим регулюванням за частиною другою статті 785 ЦК України, яка регламентує наслідки невиконання майнового обов'язку щодо негайного повернення речі наймодавцеві.
Таким чином, користування майном після припинення договору оренди є таким, що здійснюється не відповідно до його умов - неправомірне користування майном, у зв'язку з чим вимога щодо орендної плати за користування майном за умовами договору, що припинився (у разі закінчення строку, на який його було укладено тощо), суперечить змісту правовідносин за договором найму (оренди) і регулятивним нормам Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України.
Оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма статті 762 ЦК України ("Плата за користування майном") і охоронна норма частини другої статті 785 ЦК України ("Обов'язки наймача у разі припинення договору найму") не можуть застосовуватися одночасно, адже орендар не може мати одночасно два обов'язки, які суперечать один одному: сплачувати орендну плату, що здійснюється за правомірне користування майном, і негайно повернути майно.
Неврахування таких висновків щодо застосування положень цивільного та господарського законодавства на практиці призводить до того, що з орендаря, який після припинення строку дії договору оренди не повернув майно орендодавцю на його вимогу, фактично стягується потрійний розмір орендної плати, а саме: безпосередньо орендна плата, а також неустойка у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення. Наведений підхід у регулюванні орендних правовідносин, вочевидь, не узгоджується з такими загальними засадами цивільного законодавства, як справедливість, добросовісність та розумність (ст.3 ЦК України).
За таких обставин, обов'язок орендаря сплачувати орендну плату за користування орендованим майном зберігається до припинення договору оренди (до спливу строку його дії), оскільки орендна плата є платою орендаря за користування належним орендодавцю майном та відповідає суті орендних правовідносин, що полягають у строковому користуванні орендарем об'єктом оренди на платній основі.
Водночас, неустойка, стягнення якої передбачено ч.2 ст. 785 ЦК України, є самостійною формою майнової відповідальності у сфері орендних правовідносин, яка застосовується у разі (після) припинення договору оренди - якщо наймач не виконує обов'язку щодо негайного повернення речі, і є належним способом захисту прав та інтересів орендодавця після припинення вказаного договору, коли користування майном стає неправомірним. Для притягнення орендаря, що порушив зобов'язання, до зазначеної відповідальності необхідна наявність вини (умислу або необережності) відповідно до вимог ст. 614 ЦК України.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.04.2021 у справі № 910/11131/19, Верховного Суду від 14.07.2021 у справі № 904/342/19, від 08.07.2021 у справі № 904/6063/19, від 23.06.2021 у справі № 908/3593/19.
Як вже зазначалося судом, що Договір суборенди нежитлового приміщення від 01.09.2024 є таким, що припинив свою дію після підписання обома сторонами акту приймання-передачі об"єкта оренди.
Відповідно до статті 14 Цивільного кодексу України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.
Суд зазначає, що положення ст.3 та ст.627 ЦК України про свободу договору не застосовуються до договору суборенди у тій його частині, якою до умов п. 5.2 включено нарахування неустойки в порядку ст. 785 ЦК України за прострочення сплати орендних платежів, оскільки сторони в такому випадку відступають від положень актів цивільного законодавства (ст. 6 ЦК України).
За таких обставин, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги в частині щодо 5885,44 грн неустойки, передбаченої ст. 785 ЦК України не підлягають до задоволення, як необґрунтовано заявлені.
Щодо позовної вимоги про розірвання Договору суборенди нежитлового приміщення від 01.09.2024, суд зазначає таке.
Стаття 46 Господарського процесуального кодексу України вказує, що крім прав та обов'язків, визначених у статті 42 цього Кодексу позивач вправі відмовитися від позову (всіх або частини позовних вимог) - на будь-якій стадії судового процесу.
Відповідно до приписів статті 191 Господарського процесуального кодексу України, позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. До ухвалення судового рішення у зв'язку з відмовою позивача від позову або визнанням позову відповідачем суд роз'яснює сторонам наслідки відповідних процесуальних дій, перевіряє, чи не обмежений представник відповідної сторони у повноваженнях на їх вчинення. У разі відмови позивача від позову суд постановляє ухвалу про закриття провадження у справі.
Пунктом 4 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд закриває провадження у справі, якщо позивач відмовився від позову і відмову прийнято судом.
Закриття провадження у справі - це форма закінчення розгляду господарської справи без прийняття судового рішення у зв'язку з виявленням після відкриття провадження у справі обставин, з якими закон пов'язує неможливість судового розгляду справи.
Господарський суд не приймає відмови від позову, якщо ці дії суперечать законодавству або порушують чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси.
У випадках відмови позивача від позову господарському суду слід перевіряти, чи не суперечить ця відмова законодавству та чи не порушує вона інтереси інших осіб.
За вказівками зазначених норм права, до прийняття відмови позивача від позову суд перевіряє, чи є у представника повноваження на вчинення цих дій.
Статтею 14 Господарського процесуального кодексу України визначено, що учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Принцип диспозитивності у господарському процесі, закріплений у статті 14 ГПК України, означає, що процесуальні правовідносини виникають, змінюються і припиняються за ініціативи безпосередніх учасників спірних матеріальних правовідносин, які мають можливість за допомогою господарського суду розпоряджатися процесуальними правами і спірним матеріальним правом.
Правовий висновок викладено ВС/КГС у постанові від 22.07.2021 у справі №910/18389/20.
Судом встановлено, що під час розгляду справи у суді (після відкриття провадження у справі) відповідачем до відзиву в якості додатку долучено до матеріалів справи Акт приймання - передачі об'єкта суборенди (про повернення об'єкта суборенди суборендодавцю) від 20.01.2025, відповідно до п. 1, п. 3 якого Суборендар/відповідач передав, в Суборендодавець/позивач прийняв об'єкт суборенди, що знаходиться за адресою: 46011, м. Тернопіль, вул. Поліська, 14 - складське приміщення площею 30 кв. м. З моменту підписання цього акта Суборендодавець вважається таким, що прийняв, а Суборендар передав об'єкт суборенди у стані, вказаному в п. 2 цього акту.
Вказаний Акт приймання - передачі об'єкта суборенди (повернення) від 20.01.2025 підписаний відповідачем та направлений - 20.03.2025 позивачу за адресою: 46007, м. Тернопіль, а/с 6, що підтверджується бланком опису вкладення від 20.03.2025 (міститься в матеріалах справи).
Наслідком цього мало місце звернення позивача до суду із заявою про відмову від позову в частині позовної вимоги про розірвання Договору суборенди нежитлових приміщень від 01.09.2024, та, як наслідок, закриття провадження у справі в цій частині.
Так, судом встановлено, що заяву про відмову від позову в частині позовних вимог щодо розірвання Договору суборенди нежитлових приміщень від 01.09.2024 викладено в письмовій формі та підписано керівником Приватного підприємства "Будторг - Агро" - Спяк Павлом Степановичем, повноваження якого підтверджується Витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (міститься в матеріалах справи).
Оскільки звернення до суду з позовом, як і відмова від нього чи його частини, є формою реалізації прав позивача, відмова позивача від позову не суперечить діючому законодавству України, підписана повноважною особою, та враховуючи те, що відмова позивача від позову відповідає вимогам статті 191 Господарського процесуального кодексу України, не порушує прав та інтересів сторін, то така відмова приймається судом, а провадження у даній справі в частині позовних вимог щодо розірвання Договору суборенди нежитлових приміщень від 01.09.2024 підлягає закриттю в цій частині на підставі пункту 4 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України.
Позивач, стверджуючи про існування певної обставини подає відповідні докази, а відповідач може спростувати цю обставину, подавши власні докази. Про перевагу однієї позиції над іншою суд і виносить власне рішення.
Правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18.
При аналізі доводів сторін, суд враховує позицію Європейського суду з прав людини, який у рішенні "Трофимчук проти України" зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не слід розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід (рішення від 28.10.2010, заява № 4241/03).
Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень в господарському процесі, є складовою обов'язку сприяти всебічному, повному та об'єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.
Правова позиція, наведена у постановах Верховного суду від 05.02.2019 у справі № 914/1131/18, від 26.02.2019 у справі № 914/385/18, від 10.04.2019 у справі № 904/6455/17, від 05.11.2019 у справі № 915/641/18.
Суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №909/636/16.
З огляду на викладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу не досліджуються судом, так як з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Висновок суду.
Згідно статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Верховенство права - це панування права в суспільстві, що вимагає від держави його втілення в правотворчу та правозастосовчу діяльність, зокрема в закони, зміст яких має відповідати критеріям соціальної справедливості, рівності тощо.
Справедливість - одна з основних засад права - є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальних вимірів права.
Принципи права - це основні ідеї, вихідні положення, які закріплені в законі, мають загальну значущість, вищу імперативність (веління) і відображають суттєві положення права.
Верховний Суд у справі № 521/17654/15-ц (постанова від 16 січня 2019 року) при вирішенні спору застосував загальні засади цивільного права - принцип справедливості, добросовісності та розумності, а також керувався однією з аксіом цивільного судочинства: "Placuit in omnibus rebus praecipuum esse iustitiae aequitatisque quam stricti iuris rationem", що означає: "У всіх юридичних справах правосуддя й справедливість мають перевагу перед строгим розумінням права".
При цьому Європейський суд з прав людини у пунктах 52, 56 рішення від 14.10.2010 у справі "Щокін проти України" зазначив, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Однак суд зобов'язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод з погляду тлумачення їх у практиці Європейського суду з прав людини. На думку ЄСПЛ, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості й точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу "якості закону", передбачену Конвенцією, і не забезпечує адекватного захисту від свавільного втручання публічних органів державної влади в майнові права заявника.
Отже, національне законодавство має тлумачитися таким чином, щоб результат тлумачення відповідав принципам справедливості, розумності та узгоджувався з положеннями Конвенції.
Статтею 3 Цивільного кодексу України визначено, що однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність.
Отже, дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю й повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
Так, згідно статті 13 Цивільного кодексу України встановлено, що при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Частиною 1 статті 2 ГПК України передбачено, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Згідно частин 2-3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Як визначено статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь - які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Згідно статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (стаття 77 Господарського процесуального кодексу України).
Приписами статті 79 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Пунктами 1, 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України зазначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Частиною 4 статті 236 ГПК України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відповідно до частини 6 статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Згідно з імперативними вимогами статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та статті 236 Господарського процесуального кодексу України висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права; при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду; органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи не можуть приймати рішення, які скасовують судові рішення або зупиняють їх виконання.
Суд наголошує, що призначення Верховного Суду як найвищої судової установи в Україні - це, у першу чергу, сформувати обґрунтовану правову позицію стосовно застосування всіма судами у подальшій роботі конкретної норми матеріального права або дотримання норми процесуального права, що була неправильно використана судом і таким чином спрямувати судову практику в єдине і правильне правозастосування (вказати напрямок у якому слід здійснювати вибір правової норми); на прикладі конкретної справи роз'яснити зміст акта законодавства в аспекті його розуміння та реалізації на практиці в інших справах з вказівкою на обставини, що потрібно враховувати при застосуванні тієї чи іншої правової норми, але не нав'язуючи, при цьому, нижчестоящим судам результат вирішення конкретної судової справи.
Забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення. Крім того, саме така діяльність Верховного Суду забезпечує дотримання принципу рівності всіх осіб перед законом, який втілюється шляхом однакового застосування судом тієї самої норми закону в однакових справах щодо різних осіб.
Одним з основних принципів господарського судочинства є принцип змагальності. Названий принцип полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження чи заперечення вимог.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
З огляду на викладене, змагальність полягає в тому, що сторони у процесуальній формі доводять перед судом свою правоту, за допомогою доказів переконують суд у правильності власної правової позиції. Спір повинен вирішуватись на користь тієї сторони, яка за допомогою відповідних процесуальних засобів переконала суд в обґрунтованості своїх вимог чи заперечень. Відповідно до принципу змагальності сторони, інші особи, які беруть участь у справі, якщо вони бажають досягти бажаного для себе, або осіб, на захист прав яких подано позов, найбільш сприятливого рішення, зобов'язані повідомити суду усі юридичні факти, що мають значення для справи, вказати або надати докази, які підтверджують чи спростовують ці факти, а також вчинити інші передбачені законом дії, спрямовані на те, аби переконати суд у своїй правоті.
У процесуальному законодавстві діє принцип "jura novit curia" ("суд знає закони"), який полягає в тому, що: 1) суд знає право; 2) суд самостійно здійснює пошук правових норм щодо спору безвідносно до посилання сторін; 3) суд самостійно застосовує право до фактичних обставин спору (da mihi factum, dabo tibi jus). При вирішенні спору суд в межах своїх процесуальних функціональних повноважень та в межах позовних вимог встановлює зміст (правову природу, права та обов'язки ін.) правовідносин сторін, які випливають із встановлених обставин, та визначає правову норму, яка підлягає застосуванню до цих правовідносин. Законодавець указує саме на "норму права", що є значно конкретизованим, аніж закон. Більше того, з огляду на положення Господарського процесуального кодексу України така функціональність суду носить імперативний характер. Підсумок такої процесуальної діяльності суду знаходить своє відображення в судовому рішенні, зокрема у його мотивувальній й резолютивній частинах.
Отже, обов'язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін, виходячи з фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору, покладено саме на суд, що є складовою класичного принципу jura novit curia (такий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.06.2021 у справі № 904/5726/19).
За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову.
Отже, правомірними, обґрунтованими та такими, що підлягають до задоволення є вимоги позивача про стягнення з відповідача 1 291,94 грн основного боргу, 1 000,00 грн штрафу, 9,56 грн - 10% річних. У решті частин позову, слід відмовити.
В частині позовних вимог щодо розірвання договору суборенди нежитлового приміщення від 01.09.2024, то слід закрити провадження у справі № 921/125/25 в цій частині на підставі пункту 4 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України, у зв'язку з відмовою від позову.
Судові витрати.
При ухваленні рішення в справі, суд, у тому числі вирішує питання щодо розподілу судових витрат між сторонами (пункт 5 частини 1 статті 237 ГПК України).
Як передбачено пунктом 2 частини 5 статті 238 ГПК України, в резолютивній частині рішення зазначається про розподіл судових витрат.
Щодо судового збору у розмірі 3028,00 грн.
Відповідно до частини 2 статті 9 Закону України "Про судовий збір" суд перед відкриттям провадження у справі, прийняттям до розгляду заяв (скарг) перевіряє зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України.
Факт зарахування сплаченого позивачем при зверненні до суду з первісним позовом судового збору в сумі 3028,00 грн до спеціального фонду державного бюджету України підтверджується Випискою про зарахування судового збору до спеціального фонду державного бюджету України, сформованою Господарським судом Тернопільської області.
В силу приписів статті 129 ГПК України, судовий збір у розмірі 3028,00 грн покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
18.06.2024 при проголошенні скороченого судового рішення (вступної та резолютивної частини) судом зазначено у п.6 резолютивної частини дату договору - 01.09.2023 замість - 01.09.2024.
Частиною 7 статті 233 ГПК України передбачено, що виправлення в судових рішеннях повинні бути застережені перед підписом судді.
Зважаючи на наведене, суд робить застереження про виправлення в цій частині постанови до її підписання суддею.
Керуючись статтями 7, 13, 42, 46, 86, 129, 130, 210, 231, 232, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд, -
1. Позовні вимоги задоволити частково.
2. Судові витрати у складі судового збору у розмірі 707,68 грн покласти на відповідача та у розмірі 2320,32 грн покласти на позивача.
3. Стягнути з Фізичної особи підприємця Сушка Василя Михайловича, АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 на користь Приватного підприємства "Будторг - Агро", вул.Є.Коновальця, 26А, офіс 117, код ЄДРПОУ 41819536 - 1 291,94 грн боргу, 1 000,00 грн штрафу, 9,56 грн 10% річних та 707,68 грн судового збору.
4. В решті частин позовних вимог у задоволенні позову, відмовити.
5. Видати наказ стягувачеві після набрання рішенням законної сили.
6. Закрити провадження у справі № 921/125/25 в частині вимог про розірвання договору суборенди нежитлового приміщення від 01.09.2024.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду в порядку статті 256-257 ГПК України подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів, з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Примірник рішення надіслати сторонам у справі:
- до електронного кабінету в електронній формі із застосуванням ЄСІТС в порядку, визначеному ГПК України: позивачу;
- рекомендованою кореспонденцією з повідомленням про вручення поштового відправлення: відповідачу - фізичній особі підприємцю Сушку Василю Михайловичу, АДРЕСА_1 .
Учасники справи можуть отримати інформацію у справі на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб - адресою: https://te.court.gov.ua/sud5022.
Повне рішення складено та підписано "17" жовтня 2025 року ( з врахуванням, що суддя Боровець Я.Я. у період з 01.07.2025 по 31.07.2025, з 29.08.2025 по 05.09.2025 перебував у відпустці).
Суддя Я.Я. Боровець