вул. Давидюка Тараса, 26А, м. Рівне, 33013, тел. (0362) 62 03 12, код ЄДРПОУ: 03500111,
e-mail: inbox@rv.arbitr.gov.ua, вебсайт: https://rv.arbitr.gov.ua
"07" жовтня 2025 р. м. Рівне Справа № 918/647/25
Господарський суд Рівненської області у складі судді А.Качура,
розглянув матеріали справи
за позовом: Приватного акціонерного товариства "Рівнеспортек"
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівнетеплоенерго"
про: визнання дійсним договору, зобов'язання припинення здійснення нарахувань на підставі типового договору та зобов'язання здійснити перерахунок
секретар судового засідання: С.Коваль
представники:
від позивача: не з'явився
від відповідача: Р.Мицько
Приватне акціонерне товариство "Рівнеспортек" звернулось до Господарського суду Рівненської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівнетеплоенерго" у якому просить визнати договір дійсним (чинним), зобов'язати відповідача припинити здійснення нарахувань на підставі типового договору та здійснити перерахунок.
Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача
Позовні вимоги аргументовані тим, що 29 листопада 2017 року між Приватним акціонерним товариством "Рівнеспортек" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Рівнетеплоенерго" було укладено договір на постачання теплової енергії № 59, предметом якого є постачання теплової енергії.
Однак, починаючи з листопада 2021 року, відповідач в односторонньому порядку безпідставно почав вважати договір № 59 припиненим. Свої дії він обґрунтовує нібито автоматичним укладенням сторонами з 01.11.2021 року типового індивідуального договору про надання послуги з постачання теплової енергії, затвердженого Постановою КМУ № 830, як публічного договору приєднання.
Саме на підставі цього нового, неукладеного на думку позивача договору, відповідач здійснює нарахування за послуги, ігноруючи умови чинного договору № 59 та фактичні обставини споживання, що стало підставою для подання ним позову у справі № 918/344/25 про стягнення заборгованості. Позивач категорично заперечує такий підхід та вважає договір № 59 чинним.
На переконання позивача, для укладення нового договору, навіть шляхом приєднання, необхідне чітке волевиявлення (акцепт) з боку позивача. Однак позивач не вчиняв жодних дій, які б свідчили про бажання укласти новий договір: не надавав підписаної заяви-приєднання; не здійснював оплати рахунків, які б містили посилання на новий типовий договір як на підставу платежу.
Більше того, сам "факт отримання послуги" є вкрай спірним, оскільки з вересня 2020 року в приміщеннях позивача функціонує комбінована система опалення (електричні кондиціонери та інше обладнання), а система централізованого теплопостачання була технічно перекрита.
Ключовим доказом, що підтверджує позицію позивача, є дії самого відповідача. У всіх первинних документах (рахунках на оплату, актах наданих послуг, довідках про кількість використаної теплової енергії), що стосуються спірного періоду з листопада 2021 по березень 2025 року, відповідач систематично посилався саме на договір № 59 від 29.11.2017 року як на підставу для нарахувань та надання послуги, зокрема, у своїх первинних документах.
Оскільки відповідач здійснює нарахування на підставі не чинного для сторін типового договору, це призводить до застосування невірної методики розрахунку та ігнорування фактичних обставин.
Крім того, відповідач неправомірно здійснює донарахування до мінімальної частки питомого споживання, хоча сам визнав, що з 01.02.2025 року ця частка не застосовується у зв'язку з наявністю у позивача комбінованої системи опалення.
У своєму відзиві на позов відповідач позов не визнав пославшись на наступні обставини.
Правовідносини сторін змінились 01.10.2021 року відповідно до встановлених законодавством умов публічного договору, що узгоджується з положеннями статей 633, 634, 641, 642, 653 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
Відповідач розмістив повідомлення на сайті про зміну умов договору відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України (далі - КМУ). Застосування Методики розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг не залежить від волі сторін, а є результатом правового регулювання.
Позивач обрав не належний спосіб захисту прав, що підставою для закриття провадження у справі.
01.05.2021 року набрав чинності Закон України від 03.12.2020 № 1060 "Про внесення змін до деяких законів України щодо врегулювання окремих питань у сфері надання житлово-комунальних послуг" (далі Закон № 1060).
Законом № 1060 внесені зміни до Закону України "Про житлово-комунальні послуги зокрема, до статті 13, якими передбачено запровадження публічних договорів приєднання про надання комунальних послуг.
Постановою КМУ від 08.09.2021 № 1022 внесено зміни до постанови КМУ від 21 серпня 2019 р. №830 "Про затвердження Правил надання послуги з постачання теплової енергії і типових договорів про надання послуги з постачання теплової енергії".
З набранням чинності постанови КМУ від 08.09.2021 № 1022, типові договори з індивідуальними споживачами про надання послуги з постачання теплової енергії вважаються укладеними з відповідною категорією споживачів.
Безпідставними є доводи про відсутність споживання у будівлі теплової енергії послуги на забезпечення загально будинкових потреби опалення (опалення МЗК) та донарахувань мінімального споживання теплової енергії у опалювальному приміщенні з приладом обліку та скасування обов'язку щодо оплати визначеного за методикою обсягу.
Як було вказано позивачем та не заперечує відповідач, сторонами не оформлено індивідуального договору за правилами КМУ від 21.08.2019 № 830, з урахуванням змін, внесених КМУ від 08.09.2021 № 1022 з присвоєнням нового, відмінного від попереднього договору номеру. Отже, збереження за споживачем попереднього номеру договору з відповідними змінами, що передбачені формою індивідуального типового договору в редакції КМУ від 21.08.2019 № 830 (з урахуванням змін, внесених КМУ від 08.09.2021 № 1022) не вливає на розмір його прав та обов'язків визначених законом для типового договору, що є підставою нарахування майнових зобов'язань.
20.09.2021 року ТОВ "Рівнетеплоенерго" як виконавцем послуг на своєму офіційному сайті було розміщено типовий індивідуальний договір про надання послуг з постачання теплової енергії, який є публічним договором приєднання (додаток №9 до позову).
Протягом 30 днів з дня опублікування типового індивідуального договору, на адресу ТОВ "Рівнетеплоенерго" від співвласника багатоквартирних будинків приміщення магазину "Спорттовари" по вул. Київська, 8 та приміщення магазину "Динамо" по вул. Корольова, 6 ПрАТ "Рівнеспортек", не надходило жодних документів які б підтверджували наявність рішення про обрання моделі договірних відносин. ПрАТ "Рівнеспортек" протягом 30 днів не повідомляв ТОВ "Рівнетеплоенерго" про свою відмову від укладання договору (внесення змін) та заперечень або протоколу розбіжностей до нього ТОВ "Рівнетеплоенерго" не отримав.
Отже, з усіма фізичними або юридичними особами, які є власниками квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку та станом на 29 жовтня 2021 року не прийняли рішення про модель організації договірних відносин з виконавцями комунальних послуг, з 01.11.2021 року вважається укладеним публічний договір приєднання за формою, встановленою Правилами затвердженими постановою КМУ від 21.08.2019 № 830, з урахуванням змін, внесених КМУ від 08.09.2021 № 1022.
Процесуальні дії у справі
Ухвалою від 28 липня 2025 року суд відкрив провадження у справі, підготовче засідання призначив на 26 серпня 2025 року.
30 липня 2025 року відповідач подав до суду відзив на позов.
4 серпня 2025 року позивач подав відповідь на відзив.
Ухвалою від 26 серпня 2025 року суд закрив підготовче провадження, розгляд справи по суті призначив на 16 вересня 2025 року.
Ухвалою від 22 вересня 2025 року суд призначив розгляд справи на 7 жовтня 2025 року.
Про місце, дату та час розгляду справи сторони повідомлені належним чином.
У судовому засіданні представник відповідача позов не визнав.
У судове засідання представник позивача не з'явився, проте 1 жовтня 2025 року подав до суду клопотання про відкладення розгляду справи з підстав зайнятості в іншій справі у кримінальному провадженні у справі №569/704/19.
Розглянувши вказане клопотання суд не знайшов підстав для його задоволення, оскільки згідно з правилами статті 216 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), суд відкладає розгляд справи у випадках, встановлених частиною другою статті 202 цього Кодексу.
Відповідно до статті 202 ГПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з таких підстав:
1) неявка в судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про направлення йому ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання;
2) перша неявка в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними;
3) виникнення технічних проблем, що унеможливлюють участь особи у судовому засіданні в режимі відеоконференції, крім випадків, коли відповідно до цього Кодексу судове засідання може відбутися без участі такої особи;
4) необхідність витребування нових доказів, у випадку коли учасник справи обґрунтував неможливість заявлення відповідного клопотання в межах підготовчого провадження.
Звертаючись до суду з клопотанням про відкладення розгляду справи позивач повинен був надати відповідні докази неможливості забезпечити явку свого представника у судове засідання, проте таких доказів не надав. З поданого клопотання суд не може установити поважність причин неявки у судове засідання представника позивача, а тому у задоволенні клопотання суд відмовляє.
Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини
Господарський суд встановив наступне.
29 листопада 2017 року (таку дату укладення вказує повивач, водночас відповідач не заперечує проти вказаних обставин) між ТОВ "Рівнетеплоенерго" (відповідач) та Приватним акціонерним товариством "Рівнеспортек" (споживач) був укладений договір на постачання теплової енергії №159 (далі договір), відповідно до предмету якого ТОВ "Рівнетеплоенерго" зобов'язалося надавати споживачеві теплову енергію, а Приватне акціонерне товариство "Рівнеспортек", в свою чергу, зобов'язалося прийняти та оплатити теплову енергію за встановленими тарифами в терміни, передбачені цим договором.
Відповідно до п.1.4. договору теплова енергія подається споживачу за адресою: м. Рівне, вул. Київська, 8, м. Рівне, вул. Корольова, 6.
Згідно з розділом 9 договору, він набуває чинності з дня його підписання сторонами, поширює свою дію на правовідносини, що виникають з 10 жовтня 2017 року, відповідно ч.3. ст. 631 ЦКУ. Договір припиняє свою дію у випадках: взаємної згоди обох сторін про його припинення; прийняття відповідного рішення Господарським судом; відповідно до п. 2.2.6. даного договору; ліквідації або реорганізації однієї із сторін; зміни власника об'єкта теплоспоживання після укладення договору з новим власником. Припинення дії договору не звільняє споживача від обов'язку сплати за спожиту теплову енергію в повному обсязі.
Договір вважається пролонгованим на кожний наступний рік, якщо за місяць до закінчення строку дії про його припинення не буде письмово заявлено однією з сторін.
Також суд враховує, що згідно з приписами статті 12 Закону України "Про житлово- комунальні послуги", надання житлово-комунальних послуг здійснюється виключно на договірних засадах. Договори про надання житлово-комунальних послуг укладаються відповідно до типових або примірних договорів, затверджених Кабінетом Міністрів України або іншими уповноваженими законом державними органами відповідно до закону. Договори про надання комунальних послуг можуть затверджуватися окремо для різних моделей організації договірних відносин (індивідуальний договір, індивідуальний договір з обслуговуванням внутрішньобудинкових систем, колективний договір) та для різних категорій споживачів (індивідуальний споживач (співвласник багатоквартирного будинку, власник будівлі, у тому числі власник індивідуального садибного житлового будинку), колективний споживач).
Порядок та особливості укладання, зміни і припинення договорів про надання житлово-комунальних послуг визначаються статтями 13-15 цього Закону (ч. 4 статті 12 Закону України "Про житлово- комунальні послуги").
Згідно з положеннями частини 5 статті 13 Закону України "Про житлово- комунальні послуги", у разі якщо співвласники багатоквартирного будинку не прийняли рішення про вибір моделі договірних відносин та не уклали з виконавцем комунальної послуги відповідний договір (крім послуг з постачання та розподілу природного газу і послуг з постачання та розподілу електричної енергії), з ними укладається індивідуальний договір про надання комунальної послуги, що є публічним договором приєднання.
Такі договори вважаються укладеними, якщо протягом 30 днів з дня опублікування тексту договору на офіційному веб-сайті органу місцевого самоврядування та/або на веб-сайті виконавця послуги співвласники багатоквартирного будинку не прийняли рішення про вибір моделі договірних відносин та не уклали відповідний договір з виконавцем комунальної послуги. При цьому розміщується повідомлення про місце опублікування тексту договору у загальнодоступних місцях на інформаційних стендах та/або рахунках на оплату послуг.
У разі укладення публічних договорів приєднання про надання комунальних послуг виконавці комунальних послуг розміщують вимоги до якості відповідних послуг згідно із законодавством та іншу необхідну інформацію для кожного багатоквартирного будинку окремо на офіційному веб-сайті органу місцевого самоврядування та/або на власному веб-сайті. При цьому розміщується повідомлення про місце опублікування таких вимог у загальнодоступних місцях на інформаційних стендах та/або рахунках на оплату послуг.
У разі прийняття співвласниками багатоквартирного будинку рішення про обрання моделі організації договірних відносин з виконавцем комунальної послуги (крім послуг з постачання та розподілу природного газу і послуг з постачання та розподілу електричної енергії) відповідно до частини першої статті 14 цього Закону та повідомлення виконавців комунальних послуг про прийняте рішення за два місяці до запланованої дати укладення договору:
- такий виконавець зобов'язаний укласти договори про надання комунальних послуг відповідно до вимог цієї статті згідно з обраною співвласниками моделлю організації договірних відносин;
- раніше укладений із таким виконавцем договір про надання комунальної послуги достроково припиняється з дати набрання чинності новим договором, укладеним із співвласниками, але припинення (втрата чинності) дії раніше укладеного договору не звільняє сторони від виконання зобов'язань за цим договором та від відповідальності за порушення його умов.
Якщо за 30 днів до закінчення строку дії договору співвласники багатоквартирного будинку не повідомили виконавця відповідної комунальної послуги (крім послуг з постачання та розподілу природного газу і послуг з постачання та розподілу електричної енергії) про прийняття рішення про вибір моделі організації договірних відносин, визначеної в частині першій статті 14 цього Закону, публічний індивідуальний договір про надання комунальної послуги, укладений з таким виконавцем, вважається продовженим на наступний однорічний строк.
Публічні договори приєднання про надання комунальних послуг з власниками індивідуальних (садибних) житлових будинків вважаються укладеними, якщо протягом 30 днів з дня опублікування тексту договору на офіційному веб-сайті органу місцевого самоврядування та/або на веб-сайті виконавця послуги такий власник не вчинив дій щодо відключення (відмови) від комунальної послуги. При цьому розміщується повідомлення про місце опублікування тексту договору у загальнодоступних місцях на інформаційних стендах та/або рахунках на оплату послуг (частина п'ята статті 13 в редакції Закону № 1060-IX від 03.12.2020).
Таким чином, 01.05.2021 набрав чинності Закон України від 03.12.2020 № 1060 "Про внесення змін до деяких законів України щодо врегулювання окремих питань у сфері надання житлово комунальних послуг" (далі - Закон № 1060). Законом № 1060 внесені зміни до Закону України "Про житлово-комунальні послуги", зокрема, до статті 13, якими передбачено запровадження публічних договорів приєднання про надання комунальних послуг.
Пунктом 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про житлово- комунальні послуги" встановлено, що договори про надання комунальних послуг, укладені до введення в дію цього Закону, зберігають чинність на умовах, визначених такими договорами, до дати набрання чинності договорами про надання відповідних комунальних послуг, укладеними за правилами, визначеними цим Законом.
У разі якщо договорами про надання комунальних послуг, укладеними до введення в дію цього Закону, передбачено більш ранній строк їх припинення, такі договори вважаються продовженими на той самий строк і на тих самих умовах.
Договори про надання комунальних послуг, у тому числі із співвласниками багатоквартирних будинків, які не прийняли рішення про модель організації договірних відносин з виконавцями комунальних послуг, мають бути укладені виконавцями відповідних комунальних послуг протягом двох місяців з дня набрання чинності рішенням Кабінету Міністрів України про затвердження типових публічних договорів приєднання про надання комунальних послуг.
Пільги та субсидії для відшкодування витрат з оплати комунальних послуг, що надаються за договорами, укладеними до введення в дію цього Закону, надаються до дати набрання чинності договорами про надання комунальних послуг, укладеними відповідно до цього Закону (пункт 3 розділу VI в редакції Закону № 2454-VIII від 07.06.2018, із змінами, внесеними згідно із Законом № 540-IX від 30.03.2020; в редакції Закону № 1060-IX від 03.12.2020).
Постановою Кабінету Міністрів України від 08.09.2021 № 1022 внесено зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 21.08.2019 № 830 "Про затвердження Правил надання послуги з постачання теплової енергії і типових договорів про надання послуги з постачання теплової енергії".
Згідно з положеннями пункту 13 Правил надання послуги з постачання теплової енергії, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 серпня 2019 р. № 830 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 8 вересня 2021 р. № 1022) встановлено, що надання послуги здійснюється виключно на договірних засадах.
Послуга надається споживачеві згідно з умовами договору, що укладається відповідно до типових договорів про надання послуги відповідно до статей 13 і 14 Закону України "Про житлово-комунальні послуги".
З пропозицією про укладення договору про надання комунальних послуг або про внесення змін до нього (крім індивідуальних договорів, укладених відповідно до частини п'ятої статті 13 Закону України "Про житлово-комунальні послуги") може звернутися будь-яка сторона, надавши письмово другій стороні проект відповідного договору (змін до нього), складений згідно з типовим договором.
Індивідуальний договір вважається укладеним із споживачем, якщо протягом 30 днів з дня опублікування тексту договору на офіційному веб-сайті органу місцевого самоврядування та/або на веб-сайті виконавця співвласники багатоквартирного будинку не прийняли рішення про вибір моделі договірних відносин та не уклали відповідний договір з виконавцем.
Індивідуальний договір з власником індивідуальних (садибних) житлових будинків вважається укладеним, якщо протягом 30 днів з дня опублікування тексту договору на офіційному веб-сайті органу місцевого самоврядування та/або на веб-сайті виконавця такий власник не вчинив дій щодо відключення (відмови) від комунальної послуги (фактичне виконання робіт із відключення будинку).
Фактом приєднання споживача до умов індивідуального договору (акцептування договору) є вчинення споживачем будь-яких дій, які свідчать про його бажання укласти договір, зокрема надання виконавцю підписаної заяви-приєднання, сплата рахунка за надані послуги, факт отримання послуги.
У разі зміни права власності або користування приміщенням у багатоквартирному будинку, з попереднім власником (користувачем) якого було укладено індивідуальний договір, договір з новим власником (користувачем) вважається укладеним із дня такої зміни.
Споживачі у багатоквартирному будинку, які отримують послугу за іншою моделлю договірних відносин, у разі прийняття рішення про припинення такого договору можуть приєднатися до індивідуального договору про надання послуги з постачання теплової енергії, вчинивши дії, що засвідчують їх бажання укласти такий договір, відповідно до абзацу шостого цього пункту.
У разі укладення колективного договору виконавець надає уповноваженій співвласниками особі необхідну кількість договорів, що забезпечує отримання договору кожним із співвласників багатоквартирного будинку.
Колективний договір і договір з колективним споживачем можуть бути укладені з виконавцем за умови обладнання багатоквартирного будинку вузлом (вузлами) обліку, який (які) забезпечує (забезпечують) загальний облік споживання послуги у будинку.
Зміна договору вичиняється в такій самій формі, що і договір, що змінюється. У разі зміни виконавцем умов договору вони вступають в силу через 30 днів з моменту розміщення змінених умов на офіційному веб-сайті органу місцевого самоврядування та/або на веб-сайті виконавця.
У разі зміни тарифу протягом строку дії договору новий розмір тарифу застосовується з дня введення його в дію.
Положення цього пункту можуть застосовуватися до відносин, що виникають під час укладання, зміни та припинення договорів про надання послуги, укладених із споживачами у двоквартирних будинках та інших будівлях, за рішенням власників (співвласників) таких будинків (будівель). В такому разі власники, співвласники, користувачі будівлі або приміщень у будівлі, яка не є індивідуальним (садибним) житловим будинком та багатоквартирним будинком, укладають договір про надання комунальних послуг відповідно до частини четвертої статті 13 Закону України "Про житлово-комунальні послуги".
Позивач вказує, що починаючи з листопада 2021 року, відповідач в односторонньому порядку та безпідставно почав вважати договір № 59 припиненим. Свої дії він обґрунтовує нібито автоматичним укладенням між сторонами з 01.11.2021 року типового індивідуального договору про надання послуги з постачання теплової енергії, затвердженого Постановою КМУ № 830, як публічного договору приєднання.
Саме на підставі цього нового, неукладеного на думку відповідача договору, позивач здійснює нарахування за послуги, ігноруючи умови чинного договору № 59 та фактичні обставини споживання, що стало підставою для подання ним позову у справі № 918/344/25 про стягнення заборгованості. Позивач категорично заперечує такий підхід та вважає договір № 59 чинним.
Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування
З наведених обставин встановлено, що спірні правовідносини за своїм змістом є договірними та стосуються правовідносин пов'язаних із наданням послуг постачання теплової енергії.
Спірний характер правовідносин базується на тому, що позивач вважає свої права порушеними через самовільну (з точки зору позивача) зміну відповідачем договірних зобов'язань, нарахувань відповідачем вартості послуг які не передбачені діючим на його переконання договором, у зв'язку з чим позивач просив суд встановити дійсність договору, зобов'язати відповідача припинити здійснення нарахувань за послуги та зобов'язати відповідача здійснити перерахунок усіх нарахувань за надані послуги.
Натомість, як встановив суд, відповідач позов не визнає, та вказує на правомірність власних дій, водночас зазначивши про обрання позивачем неналежного способу захисту прав.
Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, суд має виходити із його ефективності, і це означає, що вимога на захист цивільного права повинна відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.
А тому, підставою для звернення до суду є наявність порушеного права, а таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які підтверджували б наявність порушення права особи, за захистом якого вона звернулася, є підставою для відмови у задоволенні такого позову.
Розглядаючи справу, суд має з'ясувати: 1) з яких саме правовідносин сторін виник спір; 2) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 3) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 4) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах. Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню (подібний висновок викладений у пунктах 6.6., 6.7 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 року у справі №916/1415/19).
Щодо вимоги позивача визнати дійсним договір на постачання теплової енергії суд зауважує наступне.
Такий спосіб захисту, як визнання договору дійсним, може бути застосований судом виключно в окремо визначених цивільним законодавством випадках. Наприклад, за правилами частини другої статті 215 ЦК України у випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.
Так, аналіз норм § 2 глави 17 розділу IV Книги першої ЦК України дає підстави для висновку, що договір може бути визнано дійсним судом у разі: недодержання вимоги щодо письмової форми правочину (частина друга статті 218 ЦК України); недодержання вимоги закону про нотаріальне посвідчення одностороннього правочину (частина друга статті 219 ЦК України); недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору (частина друга статті 220 ЦК України); вчинення правочину недієздатною фізичною особою (частина друга статті 226 ЦК України) та у деяких інших випадках.
Однак позивач, як видно з позовної заяви, не пов'язує свою вимогу про дійсність правочину з такими, окремо визначеними цивільним законодавством, випадками.
По суті позивач у цій частині висловлює вимогу про встановлення факту, а саме: факту дійсності (чинності) договору. Однак встановлення фактичних обставин справи є частиною правозастосування у господарському процесі, а не способом захисту прав позивача.
Як видно зі змісту статті 73 ГПК України, суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до правил статті 237 ГПК України, при ухваленні рішення суд, серед іншого, вирішує питання стосовно того, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.
Таким чином, встановлення обставин (фактів), є частиною діяльності суду під час розгляду та вирішення спору, а не способом захисту прав та інтересів позивача у господарському процесі.
У відповіді на відзив позивач зазначає, що його позовна вимога про визнання договору дійсним (чинним) є вимогою про "визнання права", що як спосіб захисту передбачено нормами статті 16 ЦК України.
Проте суд не може погодитися з такими тезами позивача з огляду на наступне.
Перш за все, вимога про визнання права не є тотожною вимозі про визнання договору дійсним. Як зазначено вище, вимога про визнання правочину дійсним може мати місце лише у визначених цивільним законодавством випадках, за наявності відповідних підстав.
Окрім цього суд звертає увагу позивача на зміст договірних зобов'язань, адже правовідносин сторін у цьому справі випливають саме з договору.
Дійсно, одним зі способів захисту, який передбачений частиною другою статті 16 ЦК України, є визнання права.
Разом з тим, згідно із частиною першою статті 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Отже, зобов'язання містить дві нерозривно поєднані складові - обов'язок боржника вчинити дію або утриматись від її вчинення та право кредитора вимагати виконання цього від боржника.
Виходячи з наведеного способами захисту інтересу особи у правовій визначеності при виконанні договірних зобов'язань можуть бути: 1) визнання права позивача; 2) визнання відсутнім (припиненим) обов'язку позивача; 3) визнання відсутнім (припиненим) права вимоги відповідача.
У разі якщо кредитор уже ініціював судовий процес, спрямований на захист порушеного, на його думку, права, або такий спір суд уже вирішив, звернення боржника з позовом про визнання відсутності права вимоги у кредитора або кореспондуючого обов'язку боржника не є належним способом захисту.
У цьому спорі позивач заявив вимогу про визнання дійсності (чинності) договору, у редакції, що мала місце у попередні часові періоди до законодавчих змін стосовно регулювання надання житлово-комунальних послуг, зокрема щодо надання послуг з постачання теплової енергії . Суд вважає такий спосіб захисту неналежним.
Суд зауважує, що між сторонами вже існує судовий спір у справі № 918/344/25 за майновими вимогами, що був ініційований Товариством з обмеженою відповідальністю "Рівнетеплоенерго" до подання позову Приватним акціонерним товариством "Рівнеспортек" у справі № 918/647/25.
Предметом спору у справі № 918/344/25 є стягнення заборгованості за теплову енергію, а також пені, інфляційних втрат та процентів річних, що виникли у спірний період з листопада 2021 року по березень 2025 року. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням Приватним акціонерним товариством "Рівнеспортек" зобов'язань за договором про надання послуг з постачання теплової енергії.
Рішенням від 23 вересня 2025 року у справі № 918/344/25 позов задоволено, стягнуто з Приватного акціонерного товариства "Рівнеспортек" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівнетеплоенерго" 1 247 418,35 грн, з яких 1 061 463,81 грн - основної заборгованості, 7 272,73 грн - пені, 135 449,63 грн - інфляційних втрат, 43 232,18 грн - 3% річних.
Отже ефективний захист прав сторін реалізується в межах спору № 918/344/25.
Таким чином заявлена Приватним акціонерним товариством "Рівнеспортек" позовна вимога про визнання дійсним (чинним) договору на постачання теплової енергії № 59 від 29.11.2017 року не є ефективним способом захисту, а направлена на уникнення стягнення Товариством з обмеженою відповідальністю "Рівнетеплоенерго" з Приватного акціонерного товариства "Рівнеспортек" заборгованості в судовому порядку у справі № 918/344/25 та намагання встановити преюдицію для зазначеної справи.
Як зазначено вище позивач пред'явив позов з вимогою про визнання договору дійсним (чинним), вважаючи таке формулювання вимогою про "визнання права". Натомість суд установив неефективність такого способу захисту у цьому спорі. А тому суд вважає, що в даному випадку слід відмовити у задоволенні позову, а не закривати провадження через відсутність спору про право цивільне, як про це клопотав відповідач.
Щодо вимог про зобов'язання припинити здійснення нарахувань та здійснити перерахунок, суд зауважує таке.
Згідно з нормами статей 319, 322 ЦК України власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить.
Частиною другою статті 382 ЦК України передбачено, що усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку. Спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несучі-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електронне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкова територія, у разі державної реєстрації таких прав.
Співвласник відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності зобов'язаний брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна (стаття 360 ЦК України).
Пунктом 5 частини другої статті 7 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" визначено зобов'язання споживача оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.
Звернувшись до суду із позовом у справі № 918/344/25 Товариство з обмеженою відповідальністю "Рівнетеплоенерго" прагнуло стягнути заборгованість з Приватного акціонерного товариства "Рівнеспортек". А отже перевірка обґрунтованості та правильності нарахувань здійснюється у межах справи № 918/344/25.
З огляду на наведене, позовна вимога про зобов'язання припинити здійснення нарахувань за послуги з постачання теплової енергії на об'єкти позивача на підставі Типового індивідуального договору як публічного договору приєднання та про зобов'язання здійснити перерахунок усіх нарахувань за послуги з постачання теплової енергії на об'єкти позивача за період з листопада 2021 року по дату ухвалення судового рішення направлена на недопущення стягнення боргу Товариством з обмеженою відповідальністю "Рівнетеплоенерго" з Приватного акціонерного товариства "Рівнеспортек" у судовому порядку у справі № 918/344/25. Адже питання щодо правомірності нарахувань за послуги з теплопостачання за спірний період є предметом розгляду у справі про стягнення заборгованості за цей же період.
А тому суд робить висновок, що вказані вимоги про зобов'язання припинити здійснення нарахувань та здійснити перерахунок за спірний період також не є ефективним способом захисту.
Обрання позивачем неналежного або неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові незалежно від інших встановлених судом обставин (аналогічна правова позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.02.2025 у cправі №916/2749/23 та узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постановах від 14.11.2018 у справі №183/1617/16, від 19.01.2021 у справі №916/1415/19, від 02.02.2021 у справі №925/642/19, від 06.04.2021 у справі №910/10011/19, від 22.06.2021 у справі №200/606/18, від 23.11.2021 у справі №359/3373/16), що в свою чергу виключає як необхідність надання судом оцінки будь-яким іншим аргументам скаржника, так і необхідність подальшого дослідження обґрунтованості підстав позову (схожі висновки викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 29.09.2020 у справі № 378/596/16-ц (пункт 77), від 15.09.2022 у справі №910/12525/20 (пункт 148), від 05.07.2023 у справі № 910/15792/20 (пункт 8.18).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц, провадження № 14-67цс20, вказано, що визнання права як у позитивному значенні (визнання існуючого права), так і в негативному значенні (визнання відсутності права і кореспондуючого йому обов'язку) є способом захисту інтересу позивача у правовій визначеності.
Для належного захисту інтересу від юридичної невизначеності у певних правовідносинах особа може на підставі пункту 1 частини другої статті 16 ЦК України заявити вимогу про визнання відсутності як права вимоги в іншої особи, що вважає себе кредитором, так і свого кореспондуючого обов'язку, зокрема, у таких випадках: кредитор у таких правовідносинах без звернення до суду з відповідним позовом може звернути стягнення на майно особи, яку він вважає боржником, інших осіб або інакше одержати виконання поза волею цієї особи-боржника в позасудовому порядку; особа не вважає себе боржником у відповідних правовідносинах і не може захистити її право у межах судового розгляду, зокрема, про стягнення з неї коштів на виконання зобов'язання, оскільки такий судовий розгляд кредитор не ініціював (наприклад, кредитор надсилає претензії, виставляє рахунки на оплату тощо особі, яку він вважає боржником).
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.
Спосіб захисту порушеного права або інтересу має бути таким, щоб у позивача не виникала необхідність повторного звернення до суду. Тому спосіб захисту інтересу, передбачений пунктом 1 частини другої статті 16 ЦК України, може застосовуватися лише в разі недоступності позивачу можливості захисту його права.
Задоволення позову про визнання відсутності права вимоги в особи, що вважає себе кредитором, і відсутності кореспондуючого обов'язку особи-боржника у відповідних правовідносинах є спрямованим на усунення правової невизначеності. Тобто відповідне судове рішення має забезпечити, щоби обидві сторони правовідносин могли у майбутньому знати про права одна одної та діяти, не порушуючи їх. А тому такий спосіб захисту є виключно превентивним.
Якщо кредитор, який діяв в умовах правової невизначеності, у минулому порушив права особи, яку він вважає боржником, то для останнього ефективним способом захисту буде той, який спрямований на захист порушеного права, а не на превентивний захист інтересу. Тобто звернення з позовом для усунення правової невизначеності, яка існувала у минулому, в означеній ситуації не є ефективним способом захисту. Зокрема, якщо суд розглядає справу про стягнення з боржника коштів, то останній має захищати свої права саме в цьому провадженні, заперечуючи проти позову та доводячи відсутність боргу, зокрема відсутність підстав для його нарахування, бо вирішення цього спору призведе до правової визначеності у правовідносинах сторін зобов'язання.
Отже, після звернення кредитора з позовом про стягнення коштів боржник не може заявляти окремого позову про визнання відсутності права вимоги в кредитора та кореспондуючого обов'язку боржника. Такий окремий позов теж не може бути задоволений, оскільки боржник має себе захищати у судовому процесі про стягнення з нього коштів, заперечуючи проти відповідного позову кредитора.
Застосування боржником способу захисту інтересу, спрямованого на усунення правової невизначеності у відносинах із кредитором, є належним лише в разі, якщо така невизначеність триває, ініційований кредитором спір про захист його прав суд не вирішив і відповідне провадження не було відкрите.
У разі якщо кредитор уже ініціював судовий процес, спрямований на захист порушеного, на його думку, права, або такий спір суд вже вирішив, звернення боржника з позовом про визнання відсутності права вимоги у кредитора та кореспондуючого обов'язку боржника не є належним способом захисту.
Правова визначеність передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, недопустимості повторного розгляду вже вирішеної справи. Жодна сторона не має права домагатися перегляду кінцевого й обов'язкового рішення тільки з метою проведення нового слухання та вирішення справи (рішення Європейського суду з прав людини від 09 листопада 2004 року у справі "Світлана Науменко проти України" (Svetlana Naumenko vs Ukraine), заява № 41984/98, §53). Тому задоволення позову про визнання поруки припиненою в одній справі не є ні підставою перегляду судового рішення в іншій справі за нововиявленими обставинами, ні підставою визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню.
Такі правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 19.01.2022 у справі № 295/48/17, від 28.09.2022 у справі № 666/5104/15, у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 17.07.2023 у справі № 953/25514/19.
Висновки суду
Зважаючи на вищевикладене, суд робить висновок, що у задоволені позову Приватного акціонерного товариства "Рівнеспортек" необхідно відмовити у зв'язку з обранням неефективних способів захисту.
Розподіл судових витрат
Згідно з положеннями статті 129 ГПК України, судовий збір покладається: у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Розмір судового збору за даними вимогами складає 7 267,20 грн (з урахуванням коефіцієнту 0,8).
Таким чином, у зв'язку з відмовою у позові, судовий збір в розмірі 7 267,20 грн покладається на позивача.
Керуючись статтями 73, 74, 76-79, 91, 120, 123, 129, 233, 238, 241 ГПК України, суд -
1. У задоволенні позову відмовити повністю
2. Судові витрати позивача у вигляді судового збору покласти на позивача.
Позивач: Приватне акціонерне товариство "Рівнеспортек" (33005, м. Рівне, вул. Боярка, буд. 28, ідентифікаційний код 05453203).
Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю "Рівнетеплоенерго" (33027, м. Рівне, вул. Д. Галицького, ідентифікаційний код 36598008).
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України).
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (ч. 1 ст. 256 ГПК України).
Інформацію по справі, що розглядається, можна отримати на сторінці суду на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою: http://rv.arbitr.gov.ua/sud5019/.
Повне рішення складено 17 жовтня 2025 року.
Суддя Андрій КАЧУР