65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua
веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua
"17" жовтня 2025 р.м. Одеса Справа № 916/2389/25
Господарський суд Одеської області у складі головуючої судді Демченко Т.І.,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження справу № 916/2389/25
За позовом: Департаменту комунальної власності Одеської міської ради (65039, м.Одеса, вул. Артилерійська, буд. 1, код ЄДРПОУ 26302595)
до відповідача: Творчого громадського об'єднання митців та фольклористів «Південне товариство» (65029, м. Одеса, вул. Князівська, 21, кв. 6, код ЄДРПОУ 25046492)
про стягнення неустойки у сумі 93 789,76 грн
обставини справи:
17.06.2025 до Господарського суду Одеської області надійшла позовна заява Департаменту комунальної власності Одеської міської ради до відповідача Творчого громадського об'єднання митців та фольклористів «Південне товариство» в якій він просить суд стягнути неустойку у сумі 93 789,76 грн за прострочення повернення об'єкта оренди.
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач посилається на порушення відповідачем вимог щодо своєчасного повернення об'єкта оренди за договором від 05.12.2005 № 178/31.
Господарський суд Одеської області ухвалою від 23.06.2025 прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у справі №916/2389/25, справу постановив розглядати в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
У встановлений судом строк відповідач не скористався наданим статтею 165 ГПК України правом та відзив на позовну заяву не подав, як і не надав жодних доказів у справі, тоді як суд вчинив передбачені процесуальними приписами дії з повідомлення відповідного учасника справи про її розгляд.
Суд надіслав ухвалу від 23.06.2025 про відкриття провадження у цій справі відповідачу направлена із рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення (№0610265078888) на адресу відповідача: 65029, м. Одеса, вул. Князівська, 21, кв. 6. Однак відправлення було повернуто до суду із зазначенням, що адресат відсутній за вказаною адресою.
Відповідно до п. 5 ч. 6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
У разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою, тобто повідомленою суду стороною, і повернуто підприємством зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.
Подібна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 910/15442/17.
Крім того, Верховний Суд у постанові від 18.03.2021 у справі № 911/3142/19 указав, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у даному випадку - суду (близька за змістом правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б).
Також ухвалу про відкриття провадження у зазначеній справі суд офіційно оприлюднив у Єдиному державному реєстрі судових рішень - www.reyestr.court.gov.ua.
З огляду на викладене відповідачу надано право бути обізнаним про прийняті у цій справі рішення та можливість реалізувати право на участь у судовому процесі у передбаченому процесуальним законом порядку.
Водночас відповідач у встановлений судом строк своїм процесуальним правом подання відзиву на позов не скористався, у зв'язку із чим суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Щодо строку розгляду справи суд зауважує, що обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи.
Так, при здійсненні правосуддя суд має виходити з необхідності дотримання основних засад господарського судочинства, зазначених в ст. 2, 4 Господарського процесуального кодексу України стосовно забезпечення права сторін на розгляд справ у господарському суді після їх звернення до нього у встановленому порядку, гарантованому чинним законодавством та всебічно забезпечити дотримання справедливого, неупередженого та своєчасного вирішення судом спорів з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Відповідно до ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, в якій вона є стороною.
Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі Смірнова проти України).
Згідно практики Європейського суду з прав людини щодо тлумачення поняття розумний строк вбачається, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ і було б неприродно встановлювати один і той самий строк для всіх випадків. Таким чином, у кожній справі виникає проблема оцінки розумності строку, яка залежить від певних обставин (рішення у справі Броуган та інші проти Сполученого Королівства).
Європейський суд з прав людини щодо критеріїв оцінки розумності строку розгляду справи визначився, що строк розгляду має формувати суд, який розглядає справу. Саме суддя має визначати тривалість вирішення спору, спираючись на здійснену ним оцінку розумності строку розгляду в кожній конкретній справі, враховуючи її складність, поведінку учасників процесу, можливість надання доказів тощо.
Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним слід вважати строк, який необхідний для вирішення справи відповідно до вимог матеріального та процесуального законів.
При цьому Європейський суд з прав людини в своїй практиці виходить із того, що розумність тривалості судового провадження необхідно оцінювати у світлі обставин конкретної справи, враховуючи критерії, вироблені судом. Такими критеріями є: 1) складність справи, тобто, обставини і факти, що ґрунтуються на праві (законі) і тягнуть певні юридичні наслідки; 2) поведінка заявника; 3) поведінка державних органів; 4) перевантаження судової системи; 5) значущість для заявника питання, яке знаходиться на розгляді суду, або особливе становище сторони у процесі (Рішення Бараона проти Португалії, 1987 рік, Хосце проти Нідерландів, 1998 рік; Бухкольц проти Німеччини, 1981 рік; Бочан проти України, 2007 рік).
Конвенція на відміну від національного законодавства України не запроваджує чітких строків розгляду справи, проте посилання на строк містить ст. 6 Конвенції, яка постулює дефініцію розумного строку розгляду справи.
Отже, враховуючи обставини справи та введення воєнного стану в Україні згідно Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" №64/2022 від 24.02.2022, суд застосовує принцип розумного строку тривалості провадження відповідно до зазначеної вище практики Європейського суду з прав людини.
Відтак, оскільки судова система має забезпечувати дотримання права на доступ до правосуддя і здійснення такого правосуддя, з метою дотримання прав учасників та забезпечення права на справедливий суд, дотримання принципу пропорційності, реалізації засад змагальності, враховуючи завдання господарського судочинства, з метою всебічного, повного і об'єктивного розгляду справи у розумні строки, судом здійснено розгляд справи у розумний строк, тобто такий, що є об'єктивно необхідним для забезпечення можливості реалізації учасниками справи відповідних процесуальних прав, застосувавши ст. 2, 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 3 Конституції України та ст. 2, 11 Господарського процесуального кодексу України.
Судове рішення підписано без його проголошення у відповідності до приписів ч.4 ст.240 ГПК України.
установив:
Творчому громадському об'єднанню митців та фольклористів «Південне товариство» (далі - Орендар) згідно з договором оренди від 05.12.2005 № 178/31 (нова редакція договору оренди від 17.08.2000 ) (далі - Договір), укладеним з Представництвом по управлінню комунальною власністю міськради (далі - Орендар), надано у строкове платне користування нежитлове приміщення напівпідвалу, загальною площею 81,4 кв.м, що розташоване за адресою: м. Одеса, вул. Княжеська, 21, строком до 01.01.2006.
Додатковим погодженням від 10.04.2007 внесено зміни до договору оренди у частині зміни площі та поверхності з 81,4 кв.м. на 81,0 кв.м. та з «напівпідвалу» на «підвал» згідно технічного паспорту КП «ОМБТІ та РОН» від 09.08.2006, строк дії договору продовжено до 09.10.2007 та перераховано місячну орендну плату.
Додатковим договором № 2 від 11.12.2008 строк дії договору продовжено до 01.04.2008.
Додатковим договором № 3 від 11.12.2008 строк дії договору продовжено до 10.12.2009 та перераховано місячну орендну плату.
Додатковим договором № 4 від 13.04.2010 строк дії договору продовжено до 13.04.2012 та встановлено розмір місячної орендної плати у розмірі 902,73 грн. (без урахування податку на додану вартість та індексу інфляції).
Додатковим погодженням № 5 від 27.04.2012 внесено зміни до договору оренди у частині назви Орендодавця з «Представництво по управлінню комунальною власністю Одеської міської ради» на «Департамент комунальної власності Одеської міської ради» (далі - Департамент) та на підставі рішення Одеської міської ради від 28.02.2011 № 384-VI.
Додатковим договором № 6 від 15.06.2015 строк дії договору продовжено встановлено з 15.06.2015 до 15.05.2018 та встановлено розмір місячної орендної плати у розмірі 1161,64 грн. з 01.01.2016 до 01.07.2016 за все приміщення (без урахування податку на додану вартість та індексу інфляції).
Додатковим договором № 7 від 18.09.2015 встановлено розмір орендної плати у розмірі 1,0 грн. за рік (без урахування податку на додану вартість та індексу інфляції).
Додатковим договором № 8 від 22.01.2016 встановлено розмір орендної плати у розмірі 1,0 грн. за рік (без урахування податку на додану вартість та індексу інфляції).
Додатковим договором № 9 від 27.12.2016 встановлено розмір орендної плати у розмірі 1,0 грн. за рік (без урахування податку на додану вартість та індексу інфляції).
Додатковим договором № 10 від 11.12.2017 строк дії договору продовжено з 01.01.2018 до 31.12.2018 та встановлено розмір місячної орендної плати у розмірі 1412,12 грн. (без урахування податку на додану вартість та індексу інфляції).
Додатковим договором № 11 від 25.04.2018 встановлено розмір орендної плати у розмірі 1,0 грн. за рік (без урахування податку на додану вартість та індексу інфляції).
Додатковим договором № 12 від 31.01.2019 строк дії договору продовжено з 01.01.2019 до 31.12.2019 та встановлено розмір орендної плати у розмірі 1,0 грн. за рік (без урахування податку на додану вартість та індексу інфляції).
Додатковим договором від 22.01.2020 № 13 продовжено термін дії Договору до 31.12.2020 та встановлено плату з 01.01.2020 по 31.12.2020 в розмірі 1 грн. в рік за все приміщення без урахування ПДВ та індексу інфляції, з 01.01.2021 орендна плата встановлена в розмірі 1 645,12 грн без урахування ПДВ та індексу інфляції та є базовою ставкою орендної плати за місяць.
Господарський суд Одеської області рішенням від 29.05.2024 по справі № 916/909/24 за позовом Департаменту комунальної власності Одеської міської ради до Творчого громадського об'єднання митців та фольклористів "ПІВДЕННЕ ТОВАРИСТВО" позовні вимоги задовольнив частково: стягнув з Творчого громадського об'єднання митців та фольклористів "ПІВДЕННЕ ТОВАРИСТВО" на користь Департаменту комунальної власності Одеської міської ради - 189 908,69 грн неустойки, 6024,21 грн судового збору та виселив Творче громадське об'єднання митців та фольклористів "ПІВДЕННЕ ТОВАРИСТВО" з нежитлового приміщення підвалу, загальною площею 81,0 кв.м., що розташоване за адресою: м. Одеса, вул. Княжеська, 21, на користь Департаменту комунальної власності Одеської міської ради.
Актом державного виконавця від 16.04.2025 було виселено боржника з нежитлового приміщення підвалу, загальною площею 81,0 кв.м., що розташоване за адресою: м. Одеса, вул. Княжеська, 21.
Згідно з розрахунком позивача, який доданий до заяви, розмір нарахованої відповідачу неустойки за несвоєчасне повернення об'єкта оренди за період з 01.02.2024 по 16.04.2025 по складає 93 786,76 грн.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, керуючись принципом верховенства права та права на судовий захист, суд дійшов таких висновків.
Відповідно до вимог ч. ч. 1, 2 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
У п. 1 ч. 2 ст.11 ЦК України встановлено, що однією із підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договір, який в силу вимог ч.1 ст. 629 ЦК України є обов'язковим для виконання сторонами.
Умовами п. 4.7. укладеного між сторонами договору оренди встановлено зобов'язання відповідача після закінчення строку дії договору чи у випадку його дострокового розірвання. Орендар зобов'язаний у 15-денний термін передати Орендодавцю приміщення за актом у належному стані, не гіршому ніж на момент передачі їх в оренду, та відшкодувати Орендодавцю приміщення за актом у належному стані, не гіршому ніж на момент передачі їх в оренду.
Приписами ст. 785 ЦК України встановлено обов'язок орендаря у разі закінчення строку дії договору оренди або у випадку його дострокового розірвання повернути орендоване майно за актом у належному стан не гіршому ніж на момент передачі його в оренду.
Відповідно до ч. 1 ст. 25 Закону України “Про оренду державного та комунального майна» у разі припинення договору оренди орендар зобов'язаний протягом трьох робочих днів з дати припинення договору повернути орендоване майно в порядку, визначеному договором оренди.
Господарський суд установив, що рішенням Господарського суду Одеської області від 29.05.2024 по справі № 916/909/24 за позовом Департаменту комунальної власності Одеської міської ради до Творчого громадського об'єднання митців та фольклористів "ПІВДЕННЕ ТОВАРИСТВО" задоволені вимоги частково. Стягнуто з Творчого громадського об'єднання митців та фольклористів "ПІВДЕННЕ ТОВАРИСТВО" на користь Департаменту комунальної власності Одеської міської ради - 189 908,69 грн неустойки, 6024,21 грн судового збору та виселено Творче громадське об'єднання митців та фольклористів "ПІВДЕННЕ ТОВАРИСТВО" з нежитлового приміщення підвалу, загальною площею 81,0 кв.м., що розташоване за адресою: м. Одеса, вул. Княжеська, 21, на користь Департаменту комунальної власності Одеської міської ради.
Згідно з частиною четвертою статті 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Преюдиційність - це обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки вони вже встановлені у рішенні суду і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив у законну силу. Суть преюдиції полягає у неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.
Правило про преюдицію спрямовано не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив у законну силу. Вони також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження та оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії (аналогічна правова позиція викладена у зазначеній скаржником постанові Верховного Суду від 16.04.2024 у справі №921/186/23).
З огляду на викладене факт розірвання договору та наявності у відповідача обов'язку щодо повернення об'єкта оренди позивачу після цього, не підлягають доказуванню у цій справі.
У ч. 2 ст. 795 ЦК України встановлено, що повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору.
Отже, з припиненням договірних (зобов'язальних) відносин за договором у наймача (орендаря) виникає новий обов'язок - повернути наймодавцеві річ.
Після спливу строку дії договору невиконання чи неналежне виконання обов'язку з негайного повернення речі свідчить про неправомірне користування майном, яке було передане в найм (оренду).
Користування майном за договором є правомірним, якщо воно відповідає умовам укладеного договору та положенням чинного законодавства, які регулюють такі правовідносини з урахуванням особливостей предмета найму та суб'єктів договірних правовідносин.
Відносини найму (оренди) у разі неправомірного користування майном можуть регулюватися умовами договору, що визначають наслідки неправомірного користування майном, та нормами законодавства, які застосовуються до осіб, які порушили зобов'язання у сфері орендних відносин.
Після спливу строку дії договору невиконання чи неналежне виконання обов'язку з негайного повернення речі свідчить про неправомірне користування майном, яке було передане в найм (оренду).
Тому права та обов'язки наймодавця і наймача, що перебували у сфері регулятивних правовідносин, переходять у сферу охоронних правовідносин та охоплюються правовим регулюванням за частиною другою статті 785 ЦК України, яка регламентує наслідки невиконання майнового обов'язку щодо негайного повернення речі наймодавцеві.
Так, в силу положень ч. 2 ст. 785 ЦК України, якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.
Неустойка, стягнення якої передбачено частиною другою статті 785 ЦК України, є самостійною майновою відповідальністю у сфері орендних правовідносин і визначається як подвійна плата за користування річчю за час прострочення.
Зі змісту статей 610, 611, 612 ЦК України вбачається, що невиконання зобов'язання у погоджений сторонами в договорі строк є порушенням зобов'язання, що зумовлює застосування до боржника наслідків, встановлених договором або законом, зокрема, неустойки згідно з частиною другою статті 785 ЦК України. Законодавцем у частині першій статті 614 ЦК України визначено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.
Верховний Суд у складі колегії суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 13.12.2019 у справі № 910/20370/17 виснував, що за змістом статей 610, 611, 612 ЦК України вбачається, що невиконання зобов'язання у погоджений сторонами в договорі строк є порушенням зобов'язання, що зумовлює застосування до боржника наслідків, встановлених договором або законом, зокрема, неустойки згідно з ч. 2 ст. 785 ЦК України. Законодавцем у ч. 1 ст. 614 ЦК України визначено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.
Для застосування наслідків, передбачених ч. 2 ст. 785 ЦК України, необхідна наявність вини (умислу або необережності) в особи, яка порушила зобов'язання, відповідно до вимог ст. 614 ЦК України. Тобто судам необхідно встановити обставини, за яких орендар мав можливість передати майно, що було предметом оренди, але умисно цього обов'язку не виконав.
Такого правового висновку дійшов Верховний Суд України у постанові 02.09.2014 у справі № 3-85гс14, а також Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у постанові 11.04.2018 у справі № 914/4238/15, постанові 24.04.2018 у справі № 910/14032/17 та у постанові 09.09.2019 у справі № 910/16362/18 (пункт 51), від якого колегія суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду не вбачає за необхідне відступати при розгляді справи № 910/20370/17.
До предмета доказування при розгляді спорів щодо стягнення неустойки в порядку ч. 2 ст. 785 ЦК України, як подвійної плати за користування орендованим майном після спливу строку дії договору оренди, входять обставини невжиття орендарем належних заходів щодо повернення орендодавцю об'єкта оренди за наслідком припинення орендних правовідносин за відсутності умов, які б перешкоджали орендарю вчасно повернути майно орендодавцю у визначений договором оренди строк; умисне ухилення орендаря від обов'язку щодо повернення орендодавцю об'єкта оренди; утримання орендованого майна у володінні орендаря та перешкоджання орендарем в доступі орендодавця до належного йому об'єкта оренди; відсутності з боку орендодавця бездіяльності та невчинення ним дій, спрямованих на ухилення від обов'язку прийняти орендоване майно від орендаря та оформити повернення наймачем орендованого майна.
Обставини вчинення орендарем дій з повернення орендованого майна та відсутність у нього умислу на ухилення від повернення об'єкта оренди виключають можливість застосування орендодавцем до орендаря відповідальності у вигляді неустойки в порядку ч. 2 ст. 785 ЦК України. Аналогічну правову позицію викладено Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду у постанові від 08.05.2018 у справі № 910/1806/17.
Крім того Об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 16.08.2024 у справі № 910/14706/22 виснувала, що санкція, передбачена ч. 2 ст. 785 ЦК України, є неустойкою відповідно до визначення, наведеного у ч. 1 ст. 549 ЦК України в сукупності з ч. 2 ст. 551 вказаного Кодексу (штрафною санкцією відповідно до визначення, наведеного у ч. 1 ст. 230 ГК України у сукупності з ч. 4 ст. 231 зазначеного Кодексу).
Отже, санкція, передбачена ч. 2 ст. 785 ЦК України, є різновидом неустойки (штрафної санкції), яка є законною неустойкою (згідно з постановою Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.04.2021 у справі № 910/11131/19) і застосовується у разі, якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі.
У випадку якщо орендар прострочив виконання обов'язку щодо повернення орендованого майна, то така поведінка боржника є неправомірною, а до відносин сторін застосовується охоронна норма ч. 2 ст. 785 ЦК України.
Така неустойка, передбачена ч. 2 ст. 785 ЦК України, може бути зменшена судом за правилами ч. 3 ст. 551 ЦК України.
У цьому випадку суд встановив, що рішенням Господарського суду Одеської області від 29.05.2024 по справі № 916/909/24 відповідач виселений з орендованого приміщення та з відповідача стягнута неустойка за прострочення виконання зобов'язань щодо повернення об'єкта оренди за період з 01.01.2021 по 31.01.2024 у сумі - 189 908,69 грн.
Водночас орендоване приміщення за Актом прийому-передачі передано позивачу лише 16.04.2025.
Отже, з огляду на наведені положення законодавства, строк дії договору та строк виконання зобов'язання за договором не є тотожними, а закінчення строку дії договору не є підставою припинення зобов'язань за договором.
Отже, з позивача підлягає частковому стягненню неустойка за прострочення виконання зобов'язань з повернення об'єкта оренди у розмірі подвійної орендної плати за кожен місяць прострочення за період з 01.02.2024 по 16.04.2025.
Перевіривши здійснений позивачем розрахунок неустойки за період з 01.02.2024 по 16.04.2025 в розмірі 93786,76 грн, суд встановив, що вказаний розрахунок є частково необґрунтованим з огляду на таке.
Так, позивач безпідставно визначив кінцевий термін нарахування неустойки 16.04.2025 (дата виселення відповідача з орендованого приміщення), оскільки 16.04.2025 відповідач був виселений з орендованого приміщення.
З огляду на встановлене судом порушення строків повернення майна, суд вважає належним періодом нарахування неустойки за прострочення виконання зобов'язань з повернення об'єкта оренди за період з 01.02.2024 по 15.04.2025.
Судом здійснено перерахунок ставки орендної плати за квітень 2025 року з урахуванням індексу інфляції: квітень 2025: 2931,12 : 30 х 15 = 1465,56 грн.
Крім того, позивачем не було враховано висновки, наведені у постанові Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 20.11.2020 у справі № 916/1319/19, відповідно до яких при розрахунку розміру неустойки згідно з частиною 2 статті 785 ЦК за неповернення майна з оренди після припинення дії договору найму до її складу не включається податок на додану вартість, який мав би сплачуватися орендарем орендодавцю у випадку правомірного користування майном.
Такі висновки Верховного Суду ґрунтуються на тому, що застосування будь-яких заходів юридичної відповідальності за порушення господарських зобов'язань до юридичної особи не віднесено законодавцем до об'єктів оподаткування ПДВ. Основою для розрахунку ПДВ виступає додана вартість - знов створена вартість підприємством за рахунок його власних факторів виробництва (землі, капіталу, робочої сили, підприємництва тощо). Додана вартість (Value Added) це різниця між вартістю продукції, яку випускає підприємство, та вартістю засобів виробництва які ним використовуються; це вартість, яка додається в процесі виробництва товарів до вартості сировини, матеріалів, палива на кожній стадії руху товарів від виробника до споживача; це вартість послуги, яка надана юридичною особою до закупленої сировини та матеріалів своїми факторами виробництва; це чистий внесок фірми у створення товару.
Виходячи з аналізу частини 2 статті 785 ЦК України, неустойка у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення її повернення, враховуючи природу її виникнення, не генерує додану вартість, оскільки не є товаром або послугою, її виникнення не пов'язане з впливом дій виробника/надавача послуг, розмір такої неустойки не залежить від вартості використаних продавцем/надавачем послуг сировини, інших товарів та додаткових послуг. Неустойка, нарахована на підставі частини 2 статті 785 ЦК, є спеціальною санкцією за порушення законодавства, вона не може бути об'єктом оподаткування податком на додану вартість в силу своєї правової природи як міри відповідальності.
За таких обставин, виключенню підлягає сума ПДВ, нарахована на орендну ставку.
Таким чином, судом здійснено перерахунок неустойки за період з 01.02.2024 по 15.04.2025 з урахуванням індексу інфляції, та за підрахунком суду розмір неустойки за означений період становить 73360,26 грн, з огляду на що вимоги позивача в цій частині підлягають частковому задоволенню. У задоволенні решти вимог в сумі 20429,50 грн. слід відмовити.
Відповідно до ч. 1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
За приписами ч. 1, 3 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
За таких обставин та правового регулювання господарський суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог Департаменту комунальної власності Одеської міської ради.
На підставі ст.129 ГПК України на відповідача покладаються судові витрати позивача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст. 129, 232, 233, 236-238, 240, 241, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, суд -
ухвалив:
1. Позов Департаменту комунальної власності Одеської міської ради до Творчого громадського об'єднання митців та фольклористів «Південне товариство» про стягнення неустойки у сумі 93 789,76 грн - задовольнити частково.
2. Стягнути з Творчого громадського об'єднання митців та фольклористів «Південне товариство» (65029, м. Одеса, вул. Князівська, 21, кв. 6, код ЄДРПОУ 25046492) на користь Департаменту комунальної власності Одеської міської ради (65039, м. Одеса, вул. Артилерійська, буд. 1, код ЄДРПОУ 26302595) неустойку за прострочення повернення об'єкту оренди за період з 01.02.2024 по 15.04.2025 у розмірі - 73360 (сімдесят три тисячі триста шістдесят) грн. 26 коп. та витрати по сплаті судового збору у розмірі - 2 368 (дві тисячі триста шістдесят вісім) грн. 43 коп.
3. У решті позову - відмовити.
Згідно з ч.ч.1, 2ст.241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення у порядку, передбаченому ст.257 ГПК України.
Повний текст рішення складено 17 жовтня 2025 р.
Суддя Т.І. Демченко