65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua
веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua
"17" жовтня 2025 р.м. Одеса Справа № 916/634/25
Господарський суд Одеської області у складі судді Демченко Т.І.,
розглянув матеріали справи
За позовом: Дочірнього підприємства “Татарбунарський сільгоспринок» Татарбунарської райспоживспілки
до відповідача: Фізичної особи-підприємця Михайлової Олександри Вікторівни
про стягнення 17 044,29 грн,
обставини справи:
21.02.2025 до Господарського суду Одеської області надійшла позовна заява Дочірнього підприємства “Татарбунарський сільгоспринок» Татарбунарської райспоживспілки до Фізичної особи-підприємця Михайлової Олександри Вікторівни, в якій воно просить суд стягнути з відповідача грошові кошти у сумі - 17 044,29 грн, що складається з 9 442,01 грн - основної заборгованості, 3% річних у сумі - 1 383,27 грн та інфляційне збільшення у сумі - 6 219,01 грн.
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач посилається на невиконання відповідачем умов договору від 26.11.2017 №297 про послуги при наданні торгового місця на ринку під установку контейнера (кіоску) в частині повної та своєчасної оплати за надані послуги.
Господарський суд Одеської області ухвалою від 26.02.2025 позовну заяву за позовом Дочірнього підприємства “Татарбунарський сільгоспринок» Татарбунарської райспоживспілки до Фізичної особи-підприємця Михайлової Олександри Вікторівни про стягнення 17 044,29 грн - залишив без руху та установив позивачу строк для усунення недоліків.
03.03.2025 до Господарського суду Одеської області через підсистему ЄСІТС “Електронний суд» надійшла заява про усунення недоліків, до якої позивач додав докази сплати судового збору за подання позовної заяви.
Господарський суд Одеської області ухвалою від 05.03.2025 відкрив провадження у справі №916/634/25 в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
03.04.2025 до суду від позивача надійшло клопотання про залучення додаткових доказів у справі.
Господарський суд Одеської області ухвалою від 28.05.2025 зупинив провадження у справі №916/634/25 до закінчення розгляду Великою Палатою Верховного Суду справи №903/602/24.
Господарський суд Одеської області ухвалою від 13.08.2025 провадження у справі №916/634/25 поновив, продовжив розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження (без виклику сторін) та запропонував учасникам справи подати суду письмові пояснення з урахуванням висновків, викладених Великою Палатою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 02.07.2025 у справі №903/602/24.
У встановлений судом строк відповідач не скористався наданим статтею 165 ГПК України правом та відзив на позовну заяву не подав, як і не надав жодних доказів у справі, тоді як суд вчинив передбачені процесуальними приписами дії з повідомлення відповідного учасника справи про її розгляд.
Суд надсилав ухвали суду за належною адресою відповідача, а саме: вул. Космонавтів, 24, м. Татарбунари, Білгород-Дністровський р-н, Одеська обл., 68100. Зазначені ухвали отримані відповідачем, що підтверджується наявними у матеріалах справи рекомендованими повідомленням про вручення поштового відправлення (№0610237772566, №0610256990655, №0610274139571).
З огляду на викладене відповідачу надано право бути обізнаним про прийняті у цій справі рішення та можливість реалізувати право на участь у судовому процесі у передбаченому процесуальним законом порядку.
Водночас відповідач у встановлений судом строк своїм процесуальним правом подання відзиву на позов не скористався, у зв'язку із чим суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Щодо строку розгляду справи суд зауважує, що обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи.
Так, при здійсненні правосуддя суд має виходити з необхідності дотримання основних засад господарського судочинства, зазначених в ст.ст.2,4 ГПК України стосовно забезпечення права сторін на розгляд справ у господарському суді після їх звернення до нього у встановленому порядку, гарантованому чинним законодавством та всебічно забезпечити дотримання справедливого, неупередженого та своєчасного вирішення судом спорів з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Відповідно до ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, в якій вона є стороною.
Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі Смірнова проти України).
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини щодо тлумачення поняття розумний строк вбачається, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ і було б неприродно встановлювати один і той самий строк для всіх випадків. Таким чином, у кожній справі виникає проблема оцінки розумності строку, яка залежить від певних обставин (рішення у справі Броуган та інші проти Сполученого Королівства).
Європейський суд з прав людини щодо критеріїв оцінки розумності строку розгляду справи визначився, що строк розгляду має формувати суд, який розглядає справу. Саме суддя має визначати тривалість вирішення спору, спираючись на здійснену ним оцінку розумності строку розгляду в кожній конкретній справі, враховуючи її складність, поведінку учасників процесу, можливість надання доказів тощо.
Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним слід вважати строк, який необхідний для вирішення справи відповідно до вимог матеріального та процесуального законів.
При цьому Європейський суд з прав людини в своїй практиці виходить із того, що розумність тривалості судового провадження необхідно оцінювати у світлі обставин конкретної справи, враховуючи критерії, вироблені судом. Такими критеріями є: 1) складність справи, тобто, обставини і факти, що ґрунтуються на праві (законі) і тягнуть певні юридичні наслідки; 2) поведінка заявника; 3) поведінка державних органів; 4) перевантаження судової системи; 5) значущість для заявника питання, яке знаходиться на розгляді суду, або особливе становище сторони у процесі (Рішення Бараона проти Португалії, 1987 рік, Хосце проти Нідерландів, 1998 рік; Бухкольц проти Німеччини, 1981 рік; Бочан проти України, 2007 рік).
Конвенція на відміну від національного законодавства України не запроваджує чітких строків розгляду справи, проте посилання на строк містить ст. 6 Конвенції, яка постулює дефініцію розумного строку розгляду справи.
Таким чином, враховуючи обставини справи та введення воєнного стану в Україні згідно Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" №64/2022 від 24.02.2022, суд застосовує принцип розумного строку тривалості провадження відповідно до зазначеної вище практики Європейського суду з прав людини.
Відтак, оскільки судова система має забезпечувати дотримання права на доступ до правосуддя і здійснення такого правосуддя, з метою дотримання прав учасників та забезпечення права на справедливий суд, дотримання принципу пропорційності, реалізації засад змагальності, враховуючи завдання господарського судочинства, з метою всебічного, повного і об'єктивного розгляду справи у розумні строки, судом здійснено розгляд справи у розумний строк, тобто такий, що є об'єктивно необхідним для забезпечення можливості реалізації учасниками справи відповідних процесуальних прав, застосувавши ст. ст. 2, 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 3 Конституції України та ст. 2, 11 ГПК України.
Судове рішення підписано без його проголошення у відповідності до приписів ч.4 ст.240 ГПК України.
установив:
26.11.2017 року між Дочірнім підприємством «Татарбунарський сільгоспринок» Татарбунарської райспоживспілки та Фізичною особою - підприємцем Михайловою Олександрою Вікторівною, укладено Договір № 297 про послуги при наданні торгового місця на ринку під установку контейнера (кіоску), відповідно до п. 1.1 якого, предметом Договору є послуги, які надаються при наданні торгівельного місця на ринку. Площа торгівельного місця - 8.75 кв.м., яке розташоване на території ринку та надається у тимчасове користування Підприємцю, на якому він встановлює контейнер (кіоск), що належить йому на праві власності.
Відповідно до п. 1.3 Договору підприємець набуває права користування торгівельним місцем з дня підписання договору.
Згідно п. 4.4 Договору Підприємець зобов'язаний своєчасно та у повному обсязі, до 15 числа поточного місяця, вносити плату за послуги по використанню торгового місця у відповідності до умов цього Договору.
За умовами п. 6.1 Договору за послуги при наданні торгового місця на ринку під установку контейнера (кіоску), проводиться сплата із розрахунку 43,94 грн за 1 кв. м. в місяць в національній валюті України, що складає 384,48 грн.
Договір вступає в силу з 01.01.2018 і діє до 31.12.2020 (п. 7.1 Договору).
У подальшому між сторонами підписано додаткові угоди до зазначеного Договору, а саме від 19.12.2018 та від 10.12.2019.
Відповідно до змісту додаткової угоди до Договору від 10.12.2019, з 01.01.2020 за послуги при наданні торгового місця на ринку під установку контейнера (кіоску), проводиться сплата із розрахунку 61,10 грн за 1 кв. м. в місяць в національній валюті України, що складає 534,63 грн.
Однак, як зазначає позивач, у відповідача виникла заборгованість з оплати послуг за зазначеним договором з травня 2019 року до грудня 2020 року включно.
Позивач 01.11.2020 направив на адресу відповідача претензію про необхідність виконання зобов'язань за Договором, яку вона отримала 07.11.2020. Проте зазначені у претензії вимоги відповідач не виконала.
З наведених підстав ДП “Татарбунарський сільгоспринок» Татарбунарської райспоживспілки звернулось до Господарського суду Одеської області із позовом до ФОП Михайлової Олександри Вікторівни, в якій воно просить суд стягнути з відповідача грошові кошти у сумі - 17 044,29 грн, що складається з 9 442,01 грн - основної заборгованості, 3% річних у сумі - 1 383,27 грн та інфляційне збільшення у сумі - 6 219,01 грн.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, керуючись принципом верховенства права та права на судовий захист, суд дійшов таких висновків.
У п. 1 ч. 2 ст.11 ЦК України встановлено, що однією із підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договір, який в силу вимог ч.1 ст. 629 ЦК України є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до вимог ч. ч. 1, 2 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Судом встановлено що правовідносини між сторонами виникли на підставі укладеного між ними 26.11.2017 Договору № 297 про послуги при наданні торгового місця на ринку під установку контейнера (кіоску).
Відповідно до ч. 1 ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
На виконання зазначеного договору, позивачем надано послуги, які надаються при наданні торгівельного місця на ринку, а відповідачем прийняті зазначені послуги. Іншого суду доведено не було.
Згідно п. 4.4 Договору Підприємець зобов'язаний своєчасно та у повному обсязі, до 15 числа поточного місяця, вносити плату за послуги по використанню торгового місця у відповідності до умов цього Договору.
За приписами ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч.1 ст. 903 ЦК України у разі, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Однак у порушення умов договору та вимог чинного законодавства відповідач у порушення взятих на себе зобов'язань плату за надані послуги не внесла.
Позивачем здійснено розрахунок суми основного боргу заявленого до стягнення з відповідача.
Господарський суд перевіривши вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача суми основного боргу за договором від 26.11.2017 № 297 у розмірі - 9 442,01 грн встановив, що він підтверджений наданими суду доказами виконаний належним чином та не спростований відповідачем.
Ураховуючи зазначене, господарський суд дійшов висновку про задоволення позовної вимоги про стягнення 9 442,01 грн у повному обсязі.
Щодо вимог про стягнення із відповідача 3% річних у сумі - 1 383,27 грн та інфляційного збільшення у сумі - 6 219,01 грн, господарський суд зазначає таке.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Згідно правової позиції викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2025 у справі №903/602/24 три проценти річних є законодавчо встановленим розміром процентів річних, які боржник повинен сплатити у разі неналежного виконання грошового зобов'язання. Три проценти річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом) є мінімальним розміром процентів річних, на які може розраховувати кредитор у разі неналежного виконання зобов'язання боржником.
Інфляція - це знецінювання грошей і безготівкових коштів, що супроводжується ростом цін на товари і послуги (Методологічні положення щодо організації статистичного спостереження за змінами цін (тарифів) на спожиті товари (послуги) і розрахунку індексу споживчих цін, затверджені наказом Державного комітету статистики України від 14 листопада 2006 року N 519). Інфляційні втрати є наслідком інфляційних процесів в економіці, вони об'єктивно виникають унаслідок знецінення грошових коштів, а їх стягнення є компенсацією за понесені втрати. Компенсація кредитору інфляційних втрат згідно з положеннями частини другої статті 625 Цивільного кодексу України є мінімальною гарантією захисту його інтересів, яка забезпечує збереження цінності грошових коштів протягом прострочення оплати боржником відповідних товарів, робіт чи послуг. Інфляційні втрати не є штрафними санкціями чи платою боржника за користування коштами кредитора, вони, як уже зазначалося, входять до складу грошового зобов'язання і є способом захисту майнового права та інтересу.
Отже, з урахуванням викладеного у сукупності, проаналізувавши всі фактичні обставини справи, надані суду докази та норми чинного законодавства, що регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 3% річних у сумі - 1 383,27 грн та інфляційного збільшення у сумі - 6 219,01 грн.
Відповідно до ч. 1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
За приписами ч. 1, 3 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Беручи до уваги наведене, господарський суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог Дочірнього підприємства “Татарбунарський сільгоспринок» Татарбунарської райспоживспілки.
На підставі ст.129 ГПК України на відповідача покладаються судові витрати позивача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст. 129, 232, 233, 236-238, 240, 241, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов Дочірнього підприємства “Татарбунарський сільгоспринок» Татарбунарської райспоживспілки до відповідача Фізичної особи-підприємця Михайлової Олександри Вікторівни про стягнення 17 044,29 грн - задовольнити.
2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Михайлової Олександри Вікторівни ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Дочірнього підприємства “Татарбунарський сільгоспринок» Татарбунарської райспоживспілки (вул. Тура, 15, м. Татарбунари, Білгород-Дністровський р-н, Одеська обл., 68100; код ЄДРПОУ 01560942) основний борг у сумі 9 442 (дев'ять тисяч чотириста сорок дві) грн 01 коп., 3% річних у сумі 1 383 (одна тисяча триста вісімдесят три) грн 27 коп, інфляційне збільшення у сумі - 6 219 (шість тисяч двісті дев'ятнадцять) грн 01 коп. та витрати по сплаті судового збору у розмірі - 3 028 (три тисячі двадцять вісім) грн 00 коп.
Згідно з ч.ч.1, 2ст.241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення у порядку, передбаченому ст.257 ГПК України.
Повний текст рішення складено 17 жовтня 2025 р.
Суддя Т.І. Демченко