13 жовтня 2025 року Справа № 915/800/25
м.Миколаїв
Господарський суд Миколаївської області у складі судді Мавродієвої М.В.,
за участю:
секретаря судового засідання Шевченко Т.В.,
представника позивача: Гавловської Ю.В.,
представника відповідача: Курбанової А.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом: фізичної особи-підприємця Петрової Маріанни Ігорівни,
до відповідача: Миколаївської міської ради,
про: визнання незаконним та скасування рішення міської ради,-
Господарським судом Миколаївської області розглядається справа за позовом фізичної особи-підприємця Петрової Маріанни Ігорівни до Миколаївської міської ради про визнання незаконним та скасування рішення Миколаївської міської ради №40/277 від 30.01.2025 про відмову фізичній особі-підприємцю Петровій Маріанні Ігорівні у продовженні договору оренди землі №10965 від 11.08.2015 на земельну ділянку площею 51 кв.м для подальшого обслуговування тимчасово розміщеного торгівельного павільйону по просп.Миру, поблизу ринку “Колос».
В обґрунтування вимог позивач вказує, що оскаржуване рішення міської ради прийняте з порушенням вимог чинного законодавства, внаслідок чого порушено право позивача на поновлення договору оренди землі у відповідності до положень ст.33 Закону України «Про оренду землі».
Заперечуючи проти задоволення позовних вимог відповідач вказує, що Миколаївська міськрада у межах адміністративної процедури перевірила на відповідність вимогам закону заяву ФОП Петрової М.І. №000082 від 07.02.2020 та правомірно прийняла рішення №40/277 від 30.01.2025 щодо відмови позивачу у продовженні спірного договору оренди землі у зв'язку з такою невідповідністю, а саме: розміщення тимчасово розміщеного торгівельного павільйону по проспекту Миру, поблизу ринку «Колос», на земельній ділянці не відповідає вимогам ДБН В.2.2-23:2009 «Підприємства торгівлі», порушено вимоги ст.28 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», не дотримано Порядок № 244, допущено порушення статті 33 Закону України «Про оренду землі».
Ухвалою суду від 06.08.2025 закрито підготовче провадження та справу призначено до судового розгляду на 29.08.2025, у якому оголошено перерву до 13.10.2025.
Заслухавши пояснення сторін та дослідивши матеріали справи, суд дійшов наступних висновків.
Відповідно до ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Згідно ст.125 Конституції України, судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.
Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини.
Поняття “суд, встановлений законом» включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.
Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних інтересів.
Судова юрисдикція - це інститут права, покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до їх відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції.
При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15.10.2019 по справі №911/1834/18 та від 11.01.2022 по справі №904/1448/20.
Тобто, юрисдикційність спору залежить від характеру спірних правовідносин, правового статусу суб'єкта звернення та предмета позовних вимог, а право вибору способу судового захисту належить виключно позивачеві.
Відповідно до ч.2 ст.2 ГПК України, завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних зі здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
В свою чергу, за приписами ст.4 ГПК України, право на звернення до господарського суду гарантується в установленому цим Кодексом порядку. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Відповідно до ч.2 ст.4 ГПК України, право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням, мають юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування.
За приписами ст.45 ГПК України, сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені в статті 4 цього Кодексу, тобто і фізичні особи, які не є підприємцями, а винятки, коли спори, стороною яких є фізична особа, що не є підприємцем, не підлягають розгляду у господарських судах, чітко визначені положеннями статті 20 цього Кодексу (наприклад, пункти 5, 10, 14 цієї статті).
Наведене свідчить про те, що з дати набрання чинності ГПК України в редакції Закону України від 03.10.2017 №2147-VIII “Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» одним із критеріїв віднесення справ до господарської юрисдикції визначено наявність між сторонами саме господарських правовідносин, а також запроваджено підхід щодо розмежування юрисдикції залежно від предмета правовідносин, а не лише від суб'єктного складу сторін.
При цьому в постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 у справі №922/3506/18 (провадження №12-39гс19) зроблено висновок про те, що ознаками спору, на який поширюється юрисдикція господарського суду, є: наявність між сторонами господарських відносин, урегульованих Цивільним та Господарським кодексами України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.
Предметна та суб'єктна юрисдикція господарських судів, тобто сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції, визначена ст.20 ГПК України.
В силу ч.1 ст.20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.
Таким чином, критеріями розмежування між справами адміністративного та господарського судочинства є одночасно суб'єктний склад учасників процесу та характер спірних правовідносин.
З огляду на положення ч.1 ст.20 ГПК України, а також ст.ст.4, 45 цього Кодексу для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду конкретної справи має значення суб'єктний склад саме сторін правочину та наявність спору, що виник у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності.
Ознаками господарського спору є, зокрема: участь у спорі суб'єкта господарювання; наявність між сторонами господарських відносин, урегульованих Цивільним та Господарським кодексами України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.
Наведене узгоджується з висновками, викладеними у постановах Великої Палати Верховного Суду від 25.02.2020 по справі №916/385/19 та від 13.02.2019 по справі №910/8729/18.
Так, у даній справі господарським судом встановлено, що рішенням Миколаївської міськради №40/277 від 30.01.2025 ФОП Петровій М.І. було відмовлено у продовженні договору оренди землі №10965 від 11.08.2015.
Позивач, вважаючи, що внаслідок прийняття вказаного рішення його права порушені, звернувся з даним позовом до господарського суду в порядку, визначеному ГПК України, про визнання такого рішення міськради незаконним та його скасування.
У даному випадку в межах спірних правовідносинах судом з'ясовано, що позивач звертався до відповідача з відповідною заявою про поновлення договору оренди через Центр надання адміністративних послуг Миколаївської міськради в порядку надання адміністративної послуги.
В свою чергу процедура прийняття відповідачем оскаржуваного позивачем рішення відноситься до адміністративної процедури.
Згідно ч.1 ст.2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є, зокрема, захист прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.19 КАС України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Згідно п.7 ч.1 ст.4 КАС України вжитий у цій процесуальній нормі термін “суб'єкт владних повноважень» означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень.
Відповідно до п.2 ч.1 ст.4 КАС України, публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи.
Отже, за змістом вказаних статей на розгляд адміністративного суду може бути передано спір, який виник між двома або більше визначеними суб'єктами стосовно їхніх прав та обов'язків у конкретних правовідносинах, у яких хоча б одним суб'єктом виступає законодавчо уповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб'єктів, водночас на цих суб'єктів покладено обов'язок виконувати вимоги та приписи. При цьому необхідною ознакою суб'єкта владних повноважень є здійснення ним управлінських функцій саме у тих правовідносинах, у яких виник спір.
Водночас обов'язковою ознакою публічно-правового спору, що підлягає розгляду судом в порядку адміністративного судочинства, є підпорядкованість одного учасника публічно-правових відносин іншому - суб'єкту владних повноважень та участь у публічно-правовому спорі з однієї сторони суб'єкта, наділеного владними повноваженнями, який здійснює владні управлінські функції, при цьому ці функції та повноваження повинні здійснюватися цим суб'єктом саме у тих правовідносинах, у яких виник спір.
Отже, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у спорах фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), відповідно, прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.
При цьому єдиною та необхідною правовою підставою для віднесення спору до публічно-правового є одночасна сукупність наступних умов: однією зі сторін є суб'єкт владних повноважень, тобто орган державної влади або орган місцевого самоврядування чи установа, якій державою делеговано виконання відповідних владно-розпорядчих функцій; спірні правовідносини виникли у зв'язку зі здійсненням ним владно-управлінських функцій; перебування сторін спору у відносинах влади-підпорядкування.
Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
Суд зазначає, що 08.11.2024 набрав чинності Закон України №3993-IX від 08.10.2024 “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо захисту інтересів власників земельних часток (паїв), а також застосування адміністративної процедури у сфері земельних відносин, згідно з пп.4 п.1 якого Земельний кодекс України доповнено главою 3-1 Особливості адміністративної процедури у сфері земельних відносин, а ст.2 Закону №161-XIV доповнено частиною третьою.
Тобто, з 08.11.2024 частиною 1 ст.17-2 Земельного кодексу України передбачено, що подання заяв, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами у сфері земельних відносин, до органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб здійснюється лише у письмовій формі шляхом особистого звернення, надсилання поштовим відправленням або подання в електронній формі.
Органи державної влади, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування, їх посадові особи здійснюють розгляд заяв у порядку, передбаченому Законом України "Про адміністративну процедуру", з урахуванням особливостей, встановлених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами у сфері земельних відносин.
Відповідно до абз.3 ст.2 Закону №161-XIV вчинення процедурних дій, прийняття процедурних рішень у сфері оренди землі здійснюється в порядку, встановленому Законом України "Про адміністративну процедуру", з урахуванням особливостей, визначених цим Законом та ст.17-2 Земельного кодексу України.
Таким чином, суд приходить до висновку, що правовідносини, які виникають у сфері розпорядження земельними ділянками комунальної власності, регулюються не лише спеціальними законами у сфері земельних відносин, такими як Земельний кодекс України, Цивільний кодекс України, Закон №161-XIV, які визначають зміст правовідносин, суб'єктний склад, права та обов'язки їх учасників, але й Законом №2073-IX, який запроваджує єдиний підхід до прийняття рішень і здійснення дій у цій сфері шляхом застосування адміністративної процедури, зокрема, шляхом встановлення чітких вимог до строків розгляду заяв, порядку повідомлення сторін та обґрунтування прийнятих рішень.
Суд також зауважує, що Верховний Суд у постановах від 25.01.2019 по справі №826/382/18, від 13.03.2019 по справі №826/11708/17, від 08.07.2021 по справі №160/674/19, від 18.05.2022 по справі №826/12131/17, від 20.05.2022 по справі №340/370/21 та від 21.03.2023 по справі №640/17821/21 наголосив, що правова процедура встановлює межі вчинення повноважень органами публічної влади і, в разі її неналежного дотримання, дає підстави для оскарження до суду таких дій особою, чиї інтереси вони зачіпають. Встановлена правова процедура є важливою гарантією недопущення зловживань з боку суб'єктів владних повноважень під час прийняття рішень та вчинення дій, які повинні забезпечувати, в першу чергу, справедливе ставлення до особи, а також дотримання загального принципу юридичної визначеності, складовою якої є принцип легітимних очікувань.
Суд вказує, що Закон №2073-IX, який набрав чинності 15.12.2023, покликаний упорядковувати відносини органів виконавчої влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, інших суб'єктів, які відповідно до закону уповноважені здійснювати функції публічної адміністрації, з фізичними та юридичними особами щодо розгляду і вирішення адміністративних справ у спосіб прийняття й виконання адміністративних актів (ч.1 ст.1 Закону №2073-IX).
Цим Законом передбачені такі поняття як (п.п.1-11 ч.1 ст.2, ст.27 Закону №2073-IX):
адміністративний орган - орган виконавчої влади, орган влади Автономної Республіки Крим, орган місцевого самоврядування, їх посадова особа, інший суб'єкт, який відповідно до закону уповноважений здійснювати функції публічної адміністрації;
адміністративний акт - рішення або юридично значуща дія індивідуального характеру, прийняте (вчинена) адміністративним органом для вирішення конкретної справи та спрямоване (спрямована) на набуття, зміну, припинення чи реалізацію прав та/або обов'язків окремої особи (осіб);
адміністративна процедура - визначений законом порядок розгляду та вирішення справи;
дискреційне повноваження - повноваження, надане адміністративному органу законом, обирати один із можливих варіантів рішення відповідно до закону та мети, з якою таке повноваження надано;
процедурне рішення - рішення адміністративного органу, що приймається під час розгляду справи, але яким справа не вирішується по суті; учасники адміністративного провадження: 1) особа, питання про право, свободу чи законний інтерес або обов'язок якої вирішується в адміністративному акті (адресат), 2) інша особа, на право, свободу чи законний інтерес якої негативно впливає або може вплинути адміністративний акт (заінтересована особа).
Отже, саме участь органу місцевого самоврядування як адміністративного органу в межах регламентованої процедури, як правило, свідчить про публічно-правовий характер правовідносин та можливого вирішення спору в суді адміністративної юрисдикції.
Згідно ч.1 ст.69 цього Закону за результатами розгляду справи адміністративний орган у межах своїх повноважень приймає адміністративний акт.
Відповідно до ч.1 ст.71 Закону №2073-ІХ письмовий адміністративний акт або усний адміністративний акт, підтверджений у письмовій формі, складається із вступної, мотивувальної, резолютивної та заключної частин.
Адміністративний акт містить підпис та/або печатку (у тому числі електронні), якщо інше не передбачено законом, та повне ім'я відповідальної посадової особи адміністративного органу.
У вступній частині зазначаються найменування адміністративного органу, дата прийняття адміністративного акта та його реєстраційний номер, відомості в обсязі, достатньому для встановлення особи адресата адміністративного акта, та його контактні дані.
Мотивувальна частина адміністративного акта складається згідно з вимогами цього Закону.
У резолютивній частині адміністративного акта зазначається суть прийнятого за результатами розгляду справи рішення. Крім того, можливе викладення додаткових положень, визначених цією статтею.
У заключній частині зазначаються строк набрання адміністративним актом чинності та спосіб визначення такого строку. В адміністративному акті, який негативно впливає на право, свободу чи законний інтерес особи або покладає на неї певний обов'язок, зазначаються строки і порядок його оскарження (у тому числі найменування та місцезнаходження адміністративного органу, який є суб'єктом розгляду скарги, та вид суду, до якого особа може подати позов). У разі якщо подання скарги чи пред'явлення позову не зупиняє дію адміністративного акта, у заключній частині повинна міститися вказівка на такий винятковий правовий наслідок з посиланням на правові підстави для такого винятку.
Враховуючи викладене, оскільки предметом спору, що виник у даній справі є ухвалене відповідачем в процесі виконання своїх управлінських функцій адміністративного акта (рішення) про відмову в задоволенні заяви позивача, поданої до адміністративного органу, суд, враховуючи публічно-правову природу спірних правовідносин, що виникли в межах адміністративної процедури прийняття рішень; наявність у спірних правовідносинах категорій адміністративної процедури (адміністративний орган; адміністративний акт; адміністративне провадження; адміністративна процедура; дискреційне повноваження; учасники адміністративного провадження (особа, питання про право, свободу чи законний інтерес або обов'язок якої вирішується в адміністративному акті (адресат), та беручи до уваги те, що оскаржуване рішення міськради відповідає формі адміністративного акта, вважає за необхідне зазначити, що спірні публічно-правові (адміністративно-правові) відносини щодо ухвалення органом місцевого самоврядування рішення у сфері оренди землі - це відносини адміністративної процедури, які регулюються Законом №2073-IX з урахуванням, зокрема, положень Земельного кодексу України та Закону №161-XIV. Крім того, у зазначених правовідносинах адміністративний акт (рішення) про відмову у задоволенні заяви про поновлення договору не є реалізацією відповідним суб'єктом владних повноважень принципу свободи договору, а є, головним чином, владним управлінським актом, прийнятим в межах спеціального повноваження, яке контролюється в адміністративному судочинстві.
Згідно приписів ст.125 Конституції України, ст.ст.2, 4, 19 КАС України, ст.ст.18, 71, 76, 77, 79, 100 Закону №2073-IX рішення, дії, бездіяльність суб'єкта владних повноважень у межах адміністративної процедури оскаржуються до адміністративних судів.
На підставі вищевикладеного, враховуючи положення ст.125 Конституції України, Закону №2073-IX з урахуванням змін та доповнень, внесених Законом №3993-IX, суд доходить висновку, що, за загальним правилом, спори щодо рішень адміністративних органів, прийнятих за результатами розгляду заяв, ухвалених у межах адміністративної процедури, підлягають розгляду адміністративними судами. Розгляд і вирішення відповідних спорів - компетенція адміністративного суду, натомість розгляд і вирішення такої категорії справ судами цивільної або господарської юрисдикції за правилами ЦПК України, ГПК України - є порушенням приписів ст.ст.8, 19, 55, 125 Конституції України, невиконанням приписів Закону №2073-IX та недотриманням зобов'язань, узятих Україною перед вступом до Європейського Союзу.
Аналогічний підхід застосований Верховним Судом у постановах від 22.11.2024 по справі №520/34082/23 та від 27.03.2025 по справі №480/5652/24.
За таких обставин, враховуючи вищенаведене, суд вважає, що у спірних правовідносинах, пов'язаних із визнання незаконним та скасуванням рішення Миколаївської міськради №40/277 від 30.01.2025 “Про відмову фізичній особі-підприємцю Петровій Маріанні Ігорівні у продовженні договору оренди землі від 11.08.2015 №10965 на земельну ділянку площею 51 кв.м для подальшого обслуговування тимчасово розміщеного торгівельного павільйону по пр.Миру, поблизу ринку “Колос», відсутні ознаки господарського спору, оскільки відповідач при винесенні оскаржуваного рішення діяв не як суб'єкт господарювання, а як суб'єкт владних повноважень в межах визначеної адміністративної процедури щодо прийняття рішень в сфері оренди землі. При цьому суд зазначає, що в даному випадку спірні правовідносини виникли не між рівноправними суб'єктами господарювання, а є публічно-правовими відносинами, в яких один суб'єкт законодавчо уповноважений владно керувати поведінкою інших суб'єктів.
З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку про те, що даний спір не відноситься до юрисдикції господарських судів.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.231 ГПК України господарський суд закриває провадження у справі, якщо спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.
За вказаних обставин, провадження у справі підлягає закриттю з підстави, встановленої п.1 ч.1 ст.231 ГПК України.
Відповідно до ч.2 ст.231 ГПК України якщо провадження у справі закривається з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої цієї статті, суд повинен роз'яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи.
Суд роз'яснює позивачу, що останній не позбавлений права звернутись з відповідним позовом до адміністративного суду за місцезнаходженням відповідача в порядку адміністративного судочинства згідно з вимогами Кодексу адміністративного судочинства України.
Керуючись ст.ст.4, 20, п.1 ч.1, ч.2 ст.231, ст.ст.234, 235 ГПК України, суд, -
1. Закрити провадження у справі.
Ухвала суду, у відповідності до ч.2 ст.235 ГПК України, набирає законної сили з моменту її підписання суддею (суддями).
Згідно ст.ст.254, 255 ГПК України, учасники справи, особи, які не брали участь у справі, якщо господарський суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції. Ухвали суду першої інстанції оскаржуються в апеляційному порядку окремо від рішення суду лише у випадках, передбачених статтею 255 цього Кодексу. Оскарження ухвал суду, які не передбачені статтею 255 цього Кодексу, окремо від рішення суду не допускається
Згідно ч.ч.1, 2 ст.256 ГПК України, апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом десяти днів з дня її проголошення. Учасник справи, якому повний текст ухвали суду не був вручений у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Згідно ст.257 ГПК України, апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Повний текст ухвали складено 17.10.2025.
Суддя М.В.Мавродієва