79014, місто Львів, вулиця Личаківська, 128
13.10.2025 Справа № 914/2865/25
За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України», м. Київ,
до відповідача: Добротвірського комунального підприємства «Підприємство по обслуговуванню житла», Львівська область, селище Добротвір.
про стягнення 15 273, 46 грн
Суддя Манюк П.Т.
За участю секретаря Амбіцької І.О.
Представники сторін:
від позивача: Бень Вікторія Ернестівна - представник;
від відповідач: Солудчик Артем Ярославович - представник.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» звернулось в Господарський суд Львівської області з позовом до Добротвірського комунального підприємства «Підприємство по обслуговуванню житла» про стягнення 15 273, 46 заборгованості за договором постачання природного газу від 01.01.2025.
Ухвалою суду від 19.09.2025 відкрито провадження у справі № 914/2865/25 за правилами спрощеного позовного провадження та призначено судове засідання на 13.10.2025.
У судове засідання 13.10.2025 представник позивача з'явився, позовні вимоги підтримав у повному обсязі.
Представник відповідача в судове засідання 13.10.2025 з'явився, підтримав раніше подану заяву про визнання позову та просив стягнути на користь позивача лише 50 % судового збору.
Враховуючи, що зібраних в матеріалах справи доказів достатньо для з'ясування обставин справи і прийняття судового рішення, в судовому засіданні 13.10.2025 справу розглянуто по суті, оголошено вступну та резолютивну частини рішення у справі.
Позиція позивача.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» (надалі позивач) звернулось в Господарський суд Львівської області з позовом до Добротвірського комунального підприємства «Підприємство по обслуговуванню житла» (надалі відповідач) про стягнення 15 273, 46 грн заборгованості за договором постачання природного газу від 01.01.2025 (надалі договір).
В обґрунтування позовних вимог, позивач вказує, що відповідача було включено до реєстру споживачів останньої надії з огляду на що, між сторонами було укладено договір постачання газу постачальником «останньої надії», на виконання якого відповідачем було поставлено природного газу на загальну суму 13 383, 55 грн.
Відповідач свої зобов'язання щодо оплати не виконав, внаслідок чого його заборгованість становить 13 383, 55 грн, яку позивач у позовній заяві просить стягнути з відповідача.
У зв'язку з порушенням строків сплати коштів, позивачем відповідачу також нараховано пеню у розмірі 1 257, 49 грн, 121, 96 грн 3 % річних, 510, 46 грн інфляційних втрат, а також судові витрати.
Позиція відповідача.
Відповідач позовні вимоги визнав у повному обсязі та не заперечував проти їх задоволення.
Розглянувши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, заслухавши пояснення представників учасників справи, суд вважає, що позовні вимоги слід задоволити, виходячи із таких мотивів.
Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України однією із підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договір, який в силу вимог частини 1 статті 629 ЦК України є обов'язковим до виконання сторонами.
Частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до статті 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Частиною 1 статті 655 ЦК України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Відповідно до вимог частини 1 статті 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Згідно з постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі - НКРЕКП) від 04.07.2017 № 880, позивачу видано ліцензію на право провадження господарської діяльності з постачання природного газу на території України.
Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 22.07.2020 № 917-р Товариство з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» визначене постачальником «останньої надії» строком на три роки як переможець конкурсу.
Згідно з пунктом 26 частини 1 статті 1 Закону України «Про ринок природного газу», постачальник «останньої надії» - це визначений Кабінетом Міністрів України постачальник, який не має права відмовити в укладенні договору постачання природного газу на обмежений період часу.
26.10.2021 набула чинності Постанова Кабінету Міністрів України від 25.10.2021 № 1102 «Про внесення змін до постанов Кабінету Міністрів України від 30.09.2015 № 809 і від 09.12.2020 № 1236». Пунктом 2 цієї постанови визначено зобов'язання Акціонерного товариства «Магістральні газопроводи України», товариства з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України», операторів газорозподільних систем забезпечити автоматичне включення оператором газотранспортної системи за участю операторів газорозподільних систем до портфеля постачальника «останньої надії» обсягів природного газу, спожитих з 1 жовтня 2021 р. бюджетними установами (в значенні Бюджетного кодексу України), закладами охорони здоров'я державної власності (казенні підприємства та/або державні установи тощо) та закладами охорони здоров'я комунальної власності (комунальні некомерційні підприємства та/або комунальні установи, та/або спільні комунальні підприємства тощо), постачання природного газу яким не здійснювалося жодним постачальником.
У відповідності до положень пункту 2 глави 5 розділу IV Кодексу газотранспортної системи, який затверджено постановою НКРЕКП від 30.09.2015 та зареєстровано в Міністерстві юстиції України 06.11.2015 № 1378/27823 (надалі - Кодекс ГТС), оператори газорозподільних систем, оператор газотранспортної системи (щодо прямих споживачів) протягом трьох діб зобов'язані надати постачальнику «останньої надії» через інформаційну платформу інформацію щодо споживачів, які були зареєстровані в Реєстрі споживачів постачальника «останньої надії», за формою оператора газотранспортної системи, погодженою Регулятором. Інформація скріплюється електронним підписом уповноваженої особи оператора газорозподільної системи/оператора газотранспортної системи (щодо прямих споживачів) та повинна містити: ЕІС-код споживача або ЕІС-код точки комерційного обліку споживача; назву та ЄДРПОУ (для споживачів, що не є побутовими); поштову адресу об'єкта споживача.
Факт включення відповідача до реєстру споживачів постачальника «останньої надії» та віднесення газу, спожитого відповідачем, до портфеля постачальника «останньої надії» з наведених вище підстав підтверджується:
- листом оператора ГТС від 21.07.2025 № ТОВВИХ-25-11263 та інформацією щодо остаточної алокації відборів споживача з ЕІС-кодом 56XQ00010FMM700F;
- інформацією щодо споживачів, які були зареєстровані в Реєстрі споживачів постачальника «останньої надії» від оператора ГРМ (форма № 10);
- відомостями з інформаційної платформи Оператора ГТС щодо споживача з ЕІС-кодом 56XQ00010FMM700F (надається у вигляді принтскрину з особового кабінету позивача на інформаційній платформі Оператора ГТС).
Відповідно до пункту 1 розділу VI Правил постачання природного газу, затверджених постановою Національної комісії що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (НКРЕКП) від 30.09.2015 № 2496 (далі - Правила), договір постачання природного газу постачальником «останньої надії» укладається у випадках, передбачених пунктом 3 розділу VI, з урахуванням вимог статей 205, 633, 634, 641, 642 Цивільного кодексу України шляхом публічної оферти постачальника «останньої надії» та її акцептування споживачем через факт споживання газу за відсутності іншого постачальника.
Судом встановлено, що договір постачання природного газу постачальником «останньої надії» не потребує двостороннього підписання. Договір постачання між постачальником «останньої надії» і споживачем вважається укладеним з дня, визначеного на інформаційній платформі оператора газотранспортної системи днем початку постачання природного газу споживачу в Реєстрі споживачів постачальника «останньої надії» відповідно до Кодекс газотранспортної системи.
Так, відповідно до підпункту 4.2. розділу IV договору, об'єм (обсяг) постачання та споживання природного газу споживачем за розрахунковий період визначається за даними оператора ГРМ за підсумками розрахункового періоду, що містяться в базі даних Оператора ГТС та доведені споживачу оператором ГРМ відповідно до умов договору розподілу природного газу.
Відповідно до пункту 4.3. договору, постачальник зобов'язаний надати споживачу рахунок на оплату природного газу за цим договором не пізніше 10 числа календарного місяця, наступного за місяцем постачання природного газу, в обумовлений між постачальником і споживачем спосіб.
На виконання вказаного пункту позивачем направлялись на адресу відповідача відповідні рахунки на оплату поставленого природного газу, однак останнім такі рахунки оплачені не були.
Умовами пункту 4.4 договору визначено порядок здійснення оплати, яким передбачено, що споживач зобов'язаний оплатити вартість спожитого ним природного газу до закінчення календарного місяця, наступного за місяцем постачання природного газу.
Відповідно до статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Приписами статті 530 ЦК України передбачено, що, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Судом встановлено, що з 15.01.2025 по 31.05.2025 позивач поставив відповідачу природний газ в об'ємі 0, 23582 тис. м3 на суму 8 580, 86 грн. З 01.02.2025 по 27.02.2025 позивач поставив відповідачу природний газ в об'ємі 0, 12741 тис. м3 на суму 4 802, 69 грн. Відповідач не здійснив оплату за поставлений природний газ, а отже розмір несплаченої суми основної заборгованості за поставлений природний газ складав 13 383, 55 грн.
Щодо заявлених позивачем позовних вимог про стягнення 3 % річних, пені та інфляційних втрат, суд зазначає наступне.
Стосовно інфляційних втрат, то відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 24.01.2018 року у справі № 910/24266/16 вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції є правом кредитора, яке він може реалізувати, а може від нього відмовитися. Якщо кредитор приймає рішення вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції, він має враховувати індекс інфляції за кожний місяць (рік) прострочення незалежно від того, чи був в якійсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція), а отже, сума боргу в цьому періоді зменшується.
Періодом, за який розраховуються інфляційні, є час прострочення з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція).
Розрахунок індексу інфляції позивачем здійснено у відповідності до рекомендацій, наданих відповідно до листа Верховного Суду України від 03.04.1997 року № 62-97-р.
Відповідно до вимог ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до положень ст. ст. 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», відповідно до яких платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений ст. 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Відповідно до пункту 4.5. Типового договору постачання природного газу постачальником «останньої надії» у разі порушення споживачем, що не є побутовим, строків оплати за цим договором він сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних з простроченої суми, якщо законом або договором не встановлений інший розмір відсотків.
Згідно з п. 3.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові (п. 4.1 зазначеної постанови Пленуму).
Суд, перевіривши розрахунок 3 % річних, інфляційних втрат та пені вважає, що вказані нарахування розраховані вірно, відтак позовні вимоги в частині стягнення пені у розмірі 1 257, 49 грн, 121, 96 грн 3 % річних, 510, 46 грн інфляційних втрат підлягають до задоволення.
Відповідно до ч. 1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Частиною 1 ст. 74 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Стаття 79 ГПК України визначає, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
За приписами ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до статті 191 ГПК України, позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві.
З огляду на вищезазначене, приймаючи до уваги встановлені судом обставини, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог в повному обсязі.
Щодо відшкодування витрат позивача, пов'язаних зі сплатою судового збору, то відповідно до частини третьої статті 7 Закону України "Про судовий збір" у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову, а в разі якщо домовленості про укладення мирової угоди, відмову позивача від позову або визнання позову відповідачем досягнуто сторонами за результатами проведення медіації - 60 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.
З огляду на наведене суд вбачає за необхідне стягнути із Добротвірського комунального підприємства «Підприємство по обслуговуванню житла» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» судовий збір в сумі 1 211, 20 грн.
Решту суми судового збору у розмірі 1 211, 20 грн, з урахуванням приписів ч. 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір", буде повернуто позивачеві з державного бюджету після надходження до суду відповідної заяви позивача.
Керуючись ст.ст. 2, 13, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 129, 236-241, 327 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,
вирішив:
1. Позовні вимоги задоволити повністю.
2. Стягнути з Добротвірського комунального підприємства «Підприємство по обслуговуванню житла» (80411, Львівська обл., Шептицький р-н, селище Добротвір, вул. Франка І., будинок 14, код ЄДРПОУ 36562799) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, будинок 1, код ЄДРПОУ 40121452) суму в розмірі 16 484, 66 грн, з яких:
- 13 383, 55 грн основного боргу
- 1 257, 49 грн пені;
- 121, 96 грн 3 % річних;
- 510, 46 грн інфляційних втрат;
- 1 211, 20 грн судового збору.
3. Наказ видати після набрання судовим рішенням законної сили.
Рішення набирає законної сили в порядку та строки, визначені статтею 241 ГПК України, та може бути оскаржено до Західного апеляційного господарського суду в порядку та строки, визначені статтями 256, 257 ГПК України.
Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень, розміщена на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет: http://reyestr.court.gov.ua/.
Повний текст рішення складено та підписано 17 жовтня 2025 року.
Суддя Манюк П.Т.