ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
16.10.2025Справа № 910/10270/25
За позовом Державного підприємства зовнішньоекономічної діяльності "Укрінтеренерго " (м. Київ)
до Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Липківського 15" (м. Київ)
про стягнення 745 796,70 грн,
Суддя Ващенко Т.М.
Секретар судового засідання Шаповалов А.М.
Без виклику представників сторін.
Державне підприємство зовнішньоекономічної діяльності "Укрінтеренерго" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Липківського 15" про стягнення 745 796,70 грн, з яких: 261 998,09 грн - заборгованості за спожиту електроенергію в липні - вересні 2019 року, 44 368, 49 грн - пеня, 217 826,15 - інфляційні втрати, 221 603,97 грн - 15% річних.
Ухвалою від 27.08.2025 відкрито провадження у справі, її розгляд вирішено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін, встановлено сторонам процесуальні строки для подання відзиву, відповіді на відзив, заперечень, заяв і клопотань.
09.09.2025 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву.
15.09.2025 від позивача надійшла відповідь на відзив.
18.09.2025 від відповідача надійшли заперечення.
24.09.2025 від позивача надійшли пояснення по справі.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.11.2024 відзив Товариства з обмеженою відповідальністю "Єдина Торгова Система-Київ" на позовну заяву у справі №910/9972/24 повернуто заявнику без розгляду.
Суд зазначає, що з моменту відкриття провадження у справі сплив достатній строк (з урахуванням воєнного стану на території України), для подання всіма учасниками справи своїх доводів, заперечень, відзивів, доказів тощо, у зв'язку з чим суд вважає за можливе здійснити розгляд даної справи по суті заявлених вимог.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення. Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення (ч. 5 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України).
Розглянувши надані документи і матеріали, з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення відповідача, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва
27.12.2018 між Державним підприємством зовнішньоекономічної діяльності "Укрінтеренерго" (далі - постачальник/позивач) та Об'єднанням співвласників багатоквартирного будинку "Липківського 15" (далі - споживач/відповідач) був укладений договір про постачання електричної енергії постачальником "останньої надії", відповідно до якого постачальник продає електричну енергію споживачу для забезпечення потреб електроустановок споживача, а споживач оплачує постачальнику вартість спожитої (купленої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього Договору, що зазначені в Додатку 1 до Договору (комерційна пропозиція).
Оператором системи розподілу електричної енергії було Приватне акціонерне товариство «ДТЕК Київські Електромережі».
Відповідно до п. 3.1. договору постачальник здійснює постачання електричної енергії споживачу з моменту припинення постачання електричної енергії споживачу діючим електропостачальником у випадках, зазначених у п. 3.2. цієї глави.
Згідно з п. 3.5. договору постачальник здійснює постачання електричної енергії споживачу на тих же умовах, що і з попереднім електропостачальником, в частині здійснення розрахунків, способу оплати. Постачальник отримує від оператора системи всю необхідну інформацію щодо умов договору про постачання електричної енергії, які діяли між споживачем та попереднім електропостачальником. У разі ненадання зазначеної інформації оператором системи за 5 календарних днів до початку розрахункового періоду, постачання споживачу здійснюється на умовах, визначених Додатком 1 до Договору (комерційна пропозиція).
Пунктом 5.8. договору передбачено, що розрахунковим періодом за цим Договором є календарний місяць.
Відповідно до п. 5.10. договору оплата виставленого постачальником рахунка за цим договором має бути здійснена споживачем в терміни, визначені в рахунку, але не менше 5 робочих днів з дати отримання споживачем цього рахунку, або протягом 5 робочих днів від строку оплати, зазначеного у комерційній пропозиції, прийнятої споживачем.
Згідно з комерційною пропозицією №3 від 07.06.2019 для постачання електричної енергії споживачам постачальником "останньої надії", споживач сплачує 100% від орієнтовної вартості прогнозованого обсягу споживання електричної енергії за розрахунковий період протягом 5 банківських (робочих) днів з моменту отримання споживачем рахунку. Орієнтовна вартість розраховується шляхом множення прогнозованого обсягу споживання електричної енергії на ціну, за якою здійснюється постачання електричної енергії постачальником. Прогнозований обсяг споживання електричної енергії визначається на підставі даних, отриманих постачальником від оператора систем розподілу (передачі). Остаточний розрахунок за спожиту електричну енергію в розрахунковому місяці здійснюється споживачем на підставі виставленого постачальником рахунку до 14-го (включно) числа місяця, наступного за розрахунковим, розмір якого визначається як різниця між вартістю купованої споживачем електричної енергії, зазначеної в акті купівлі-продажу, та сумарною оплатою споживачем за розрахунковий період з урахуванням ПДВ.
В силу п.13.1 Договору цей договір набирає чинності за фактом споживання електроенергії у перший день, наступний за останнім днем постачання електроенергії попереднім електропостачальником, за відсутності факту відключення, передбаченого ПРРЕЕ, та діє в частині здійснення розрахунків між сторонами до повного їх здійснення, а в частині постачання електричної енергії його дія не може перевищувати 90 календарних днів.
На виконання умов договору про постачання електричної енергії постачальником "останньої надії", у період з березня по липень, серпень та вересень 2019 року включно було поставлено електричну енергію та відповідно виставлено наступні рахунки:
- №000042088999/08/К07/07782 від 18.12.2019 у відповідності до даних оператора системи розподілу про обсяги споживання електричної енергії - 23 347 кВт. год. за період липень 2019 року на суму 86 453,29 грн з ПДВ.
- №000042088999/08/К08/07788 від 12.12.2019 у відповідності до даних оператора системи розподілу про обсяги споживання електричної енергії - 22 800 кВт. год. за період серпень 2019 року на суму 82 164,26 грн з ПДВ.
- №000042088999/О09/07560 від 09.10.2019 у відповідності до даних оператора системи розподілу про обсяги споживання електричної енергії - 27 193 кВт. год. за період вересень 2019 року на суму 93 380,54 грн з ПДВ.
Відповідачем не здійснено своєчасну та повну оплату спожитої (купленої) електричної енергії за Договором та не сплачено за обсяги електричної енергії, спожиті в липні, серпні та вересні 2019 року.
Таким чином, на день розгляду справи у відповідача існує заборгованість перед позивачем за поставлену електричну енергію за період липня по вересень 2019 року в розмірі 261 998,09 грн.
Відповідач проти задоволення позову заперечує та зазначає про існування законодавчої заборони на укладення договорів інших, ніж прямі між співвласниками та електропостачальниками, а в частині електроенергії на загальні потреби будинку заборона застосування цін (тарифів) інших ніж встановлених для населення.
Проте, такі доводи відповідача судом відхиляються, оскільки Договір постачання електричної енергії між постачальником «останньої надії» і споживачем вважається укладеним з початку фактичного постачання електричної енергії такому споживачу, доказів споживання такої електроенергії іншим споживачем, ніж як відповідачем, в матеріалах справи відсутні.
З наданих до матеріалів справи доказів вбачається, що за період з липня по серпень 2019 року позивачем було надано послуги з розподілу електричної енергії на загальну суму 261 998,09 грн.
Крім того, позивачем нараховано та пред'явлено до стягнення з відповідача 44 368, 49 грн пені, 217 826,15 інфляційних втрат та 221 603,97 грн 15% річних, нарахованих у зв'язку з порушенням строків оплати наданих послуг.
Відповідно до п. 7.4 Комерційної пропозиції № 3 від 06.07.2019 Споживач, який прострочив виконання грошового зобов'язання з оплати електроенергії, на вимогу Постачальника зобов'язаний, крім оплати штрафних санкцій та збитків, сплатити суму боргу за електроенергію з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення зобов'язання, а також 15% річних від простроченої суми невиконаного або неналежним чином виконаного зобов'язання.
Частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу (ч. 2 ст. 509 ЦК України).
За приписами ч. 2 ст. 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України (далі - ГК України), господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
Згідно зі статтею 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 ЦК України).
Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Згідно ч. 1 ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 ЦК України).
Так, відповідно до ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до положення частини 1 ст. 692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
У ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України зазначено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
За приписами ст. ст. 525, 615 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов договору не допускаються.
За ч. 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Перевіривши надані позивачем розрахунки сум 15% річних та інфляційних втрат, суд встановив їх правильність, арифметичну вірність та відповідність положенням чинного законодавства України і типового Договору.
Стосовно стягнення 44 368, 49 грн пені суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Отже, за змістом зазначених норм Цивільного кодексу України суд має право зменшити розмір штрафних санкцій, зокрема, з таких підстав, якщо: належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора; якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин. Такий перелік підстав для зменшення розміру штрафних санкцій не є вичерпним, оскільки частина третя статті 551 Цивільного кодексу України визначає, що суд має таке право і за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Відповідно до усталеної практики Верховного Суду право суду зменшити заявлені до стягнення суми штрафних санкцій пов'язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання оцінки поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують як наявність підстав для зменшення розміру штрафних санкцій, так і заперечення щодо такого зменшення.
Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен з'ясувати наявність значного перевищення розміром неустойки розміру збитків, а також об'єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причин неналежного виконання, незначного прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру неустойки наслідкам порушення, негайного добровільного усунення стороною порушення та/або його наслідків тощо.
При цьому обов'язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми неустойки, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання.
Встановивши відповідні обставини, суд вирішує питання стосовно можливості зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки, що є правом суду, яке реалізується ним на власний розсуд (відповідний правовий висновок викладено, зокрема, у постановах Верховного Суду від 04.05.2018 у справі № 917/1068/17, від 22.01.2019 у справі № 908/868/18).
Визначення конкретного розміру зменшення штрафних санкцій належить до дискреційних повноважень суду. При цьому, реалізуючи свої дискреційні повноваження, які передбачені статтею 551 Цивільного кодексу України щодо права на зменшення розміру належних до сплати штрафних санкцій, суд, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 Цивільного кодексу України (справедливість, добросовісність, розумність), має забезпечити баланс інтересів сторін та з дотриманням правил статті 86 Господарського процесуального кодексу України визначити конкретні обставини справи (як-то: ступінь вини боржника, його дії щодо намагання належним чином виконати зобов'язання, ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, а й інші інтереси сторін, дії/бездіяльність боржника тощо), які мають юридичне значення, і з огляду на мотиви про компенсаційний, а не каральний характер заходів відповідальності з урахуванням встановлених обставин справи не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав (відповідний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 08.10.2020 у справі №904/5645/19, від 14.04.2021 у справі № 922/1716/20).
Суд зауважує, що чинним законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення розміру штрафних санкцій. Відповідно, таке питання вирішується господарським судом згідно із статтею 86 Господарського процесуального кодексу України, тобто за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (такі правові висновки Верховного Суду містяться, зокрема, у постановах від 05.03.2019 у справі № 923/536/18, від 10.04.2019 у справі № 905/1005/18, від 06.09.2019 у справі № 914/2252/18, від 14.07.2021 у справі № 916/878/20).
Саме суди першої та апеляційної інстанцій користуються певною можливістю розсуду щодо зменшення розміру штрафних санкцій (неустойки), оцінюючи наявність та розмір збитків та інші обставини, які мають істотне значення (правові висновки Верховного Суду у постановах від 03.03.2021 у справі № 925/74/19, від 02.06.2021 у справі №5023/10655/11 (922/2455/20).
Верховний Суд у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22 зазначив, що в питаннях підстав для зменшення розміру неустойки правовідносини у кожному спорі про її стягнення є відмінними, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить з конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій, які водночас мають узгоджуватися з положеннями статті 233 Господарського кодексу України і частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України, а також досліджуватися та оцінюватися судом в порядку статей 86, 210, 237 Господарського процесуального кодексу України.
Такий підхід є усталеним в судовій практиці. Індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов'язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, зумовлюють висновок про відсутність універсального максимального і мінімального розміру неустойки, на який її може бути зменшено, що водночас вимагає, щоб цей розмір відповідав принципам верховенства права.
Оцінивши наявні у матеріалах справи докази, подані сторонами, зважаючи на відсутність доказів завдання позивачу збитків, внаслідок порушення строків оплати, компенсаційний характер неустойки, виходячи із засад справедливості, добросовісності, розумності, пропорційності та співмірності, суд дійшов висновку про наявність підстав для реалізації свого права щодо зменшення розміру штрафних санкцій, що підлягають стягненню з відповідача, до 1 грн.
Таким чином, суд дійшов висновку про стягнення з відповідача на користь позивача 1 грн пені.
Частиною 3 ст. 13 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Згідно з ч. 2 ст. 13 ГПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом.
У відповідності до ч. 1 ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. (ч. ч. 1, 2 ст. 73 ГПК України).
Згідно з ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. ст. 76, 77 ГПК України).
Положеннями ст. 86 ГПК України унормовано наступне. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до ст. 129 ГПК України понесені позивачем витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги є обґрунтованими, доведеними та не спростованими належним чином у встановленому законом порядку відповідачем, а відтак позов підлягає частковому задоволенню, у зв'язку зі зменшенням судом суми нарахованих відповідачу штрафних санкцій до 1 грн.
Відповідно до статті 129 ГПК України, витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача.
Керуючись ст. 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 254 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Липківського 15" (03035, м. Київ, вул. Митрополита Липківського, 15; ідентифікаційний код 42088999) на користь Державного підприємства зовнішньоекономічної діяльності "Укрінтеренерго" (04080, м. Київ, вул. Кирилівська, 85; ідентифікаційний код 19480600) 261 988 (двісті шістдесят одну тисячу дев'ятсот вісімдесят вісім) грн 09 коп. заборгованості, 217 826 (двісті сімнадцять тисяч вісімсот двадцять шість) грн 15 коп. інфляційних втрат, 221 603 (двісті двадцять одну тисячу шістсот три) грн 97 коп. 15 % річних, 1 (одну) грн 00 коп. пені та 8 949 (вісім тисяч дев'ятсот сорок дев'ять) грн 56 коп. судового збору.
3. В іншій частині в позові відмовити.
4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили у відповідності до приписів ст. 241 Господарського процесуального кодексу України. Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст. ст. 253, 254, 256-259 ГПК України.
Суддя Т.М. Ващенко