ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
06.10.2025Справа № 910/6020/25
Господарський суд міста Києва у складі судді Алєєвої І.В., за участю секретаря судового засідання Голуба О.М., розглянувши матеріали справи
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Ковальська Бетон»
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Майнер Груп»
про стягнення 1 436 451, 97грн. (з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог від 11.09.2025)
Представники сторін: згідно протоколу судового засідання від 06.10.2025.
Позивач звернувся до Господарського суду міста Києва із вказаною позовною заявою до відповідача про стягнення 1 613 283, 97 грн. з них: основного боргу в розмірі 1 433 704, 89 грн., штрафних санкцій у вигляді пені в розмірі 106 480, 50 грн., втрат від інфляції в розмірі 37 802, 59 грн. та 10 % річних у розмірі 35 295, 99 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.05.2025 відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 23.06.2025.
13.06.2025 від Товариства з обмеженою відповідальністю «Майнер Груп» надійшов відзив на позовну заяву.
16.06.2025 від Товариства з обмеженою відповідальністю «Ковальська Бетон» надійшла відповідь на відзив.
У судовому засіданні 23.06.2025 представники сторін були повідомлені про відкладення розгляду справи на 14.07.2025.
11.07.2025 від Товариства з обмеженою відповідальністю «Ковальська Бетон» надійшла заява про зменшення розміру позовних вимог, яка розглянута та прийнята судом.
У судовому засіданні 14.07.2025 представники сторін надали усні пояснення по справі.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.07.2025 було продовжено строк підготовчого провадження та відкладено розгляд справи на 28.07.2025.
25.07.2025 від Товариства з обмеженою відповідальністю «Ковальська Бетон» надійшла заява про зменшення розміру позовних вимог, яка розглянута та прийнята судом.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.07.2025 було відкладено розгляд справи на 15.09.2025.
09.09.2025 від Товариства з обмеженою відповідальністю «Майнер Груп» надійшло клопотання про доручення доказів.
11.09.2025 від Позивача надійшла заява про зменшення розміру позовних вимог у зв'язку з частковою оплатою основного боргу Відповідачем.
Станом на 11.09.2025 заявлено до стягнення з Відповідача на користь Позивача є - 1 256 872,89 грн. - основний боргу, 37 802,59 грн. - інфляційних втрат, 106 480,50 грн. - пені та 35 295,99 грн. - 10 % річних від простроченої суми.
У судовому засіданні 15.09.2025 представники сторін надали усні пояснення по справі.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.09.2025 було закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті на 06.10.2025.
У судовому засіданні 06.10.2025 представник позивача підтримав позовні вимоги в повному обсязі, представник відповідача у судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечував, а у випадку задоволення позовних вимог просив зменшити розмір штрафних санкцій та розстрочити виконання судового рішення на 12 місяців з дати ухвалення судового рішення.
Дослідивши матеріали справи, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва,
01 листопада 2024 року між ТОВАРИСТВОМ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «КОВАЛЬСЬКА БЕТОН» (далі - Позивач/Постачальник) та ТОВАРИСТВОМ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «МАЙНЕР ГРУП» (далі - Відповідач/Покупець) укладено Договір поставки бетонних сумішей готових та будівельних розчинів № БТРД_2024/11/054 (далі - Договір).
У відповідності до пункту 1.1. Договору Постачальник взяв на себе зобов'язання поставити та передати у власність Покупцю на умовах цього Договору, а Покупець зобов'язався прийняти та своєчасно оплатити бетонні суміші готові та будівельні розчини, які надалі іменуються «Товар», в асортименті та за цінами, визначеними Сторонами в видаткових накладних.
На виконання умов Договору, в період з 01.11.2024 по 30.11.2024 Позивач поставив та передав у власність Відповідачу товар на загальну суму 2 299 194,36 грн.
Крім того, в період з 02.12.2024 по 27.02.2025 Позивач поставив та передав у власність Відповідачу ще товар на загальну суму на загальну суму 2 120 491,58 грн.
Факт отримання товару підтверджується наступними накладними перелік яких Позивачем зазначено у позовній заяві.
Як зазначає Позивач, він належним чином виконав взяті на себе зобов'язання, що підтверджується накладними, оформленими між обома сторонами.
Відповідно до змісту пункту 4.3. Договору Покупець здійснює оплату товару шляхом перерахування грошових коштів в національній валюті України на поточний рахунок Постачальника протягом 14 (чотирнадцяти) календарних днів з дати поставки товару. Сторони домовились, що зарахування грошових коштів отриманих за Товар здійснюється Постачальником в порядку передбаченому ст. 534 ЦКУ.
Всупереч наведеним вище умовам Договору, Відповідач своєчасну оплату за отриманий від Позивача товар в повному обсязі не здійснив.
Відповідачем здійснювалась часткова оплата за поставлений товар, однак в повному обсязі останній не розрахувався.
Станом на дату подання позовної заяви розмір заборгованості Відповідача за отриманий від Позивача товар склав 1 433 704,89 грн.
Таким чином, відповідач за умовами договору свої зобов'язання в повному обсязі не виконав, в зв'язку з чим позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з вимогою про стягнення з відповідача основного боргу в розмірі 1 433 704, 89 грн., штрафних санкцій у вигляді пені в розмірі 106 480, 50 грн., втрат від інфляції в розмірі 37 802, 59 грн. та 10 % річних у розмірі 35 295, 99 грн.
11.09.2025 від Позивача надійшла заява про зменшення розміру позовних вимог у зв'язку з частковою оплатою основного боргу Відповідачем.
Станом на 11.09.2025 заявленими до стягнення з Відповідача на користь Позивача є - 1 256 872,89 грн. - основний борг, 37 802,59 грн. інфляційні втрати, 106 480,50 грн. пеня та 35 295,99 грн. 10 % річних від простроченої суми.
Відповідно до частини 1 статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
За приписами частини першої статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у пе'вних умовах звичайно ставляться.
Відповідно до частини 1 статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу (частина 6 статті 265 Господарського кодексу України).
Частинами 1 та 2 статті 712 Цивільного кодексу України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Договір є договором поставки, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання, в тому числі, Глави 54 Цивільного кодексу України.
Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання сторонами.
Матеріалами справи підтверджується передача позивачем і прийняття відповідачем товару на підставі Договору, в свою чергу, відповідачем частково оплачено отриманий на підставі Договору товар.
Згідно з частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Отже, з урахуванням положень ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України у відповідача виникло грошове зобов'язання із оплати отриманого на підставі Договору товару у розмірі 1 256 872, 89 грн., а строк виконання такого зобов'язання настав.
Положеннями статті 611 Цивільного кодексу України визначено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Згідно з частинами 1, 3 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Статтею 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Згідно ст. 3 вищезазначеного Закону України, розмір пені, передбачений статтею 1, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується.
Відповідно до пункту 5.2. Договору в разі невчасного внесення Покупцем належної плати за поставлений Товар, Покупець сплачує Постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого платежу за кожен день прострочення, а також 10 % річних від простроченої суми. Нарахування пені за цим договором не припиняється через шість місяців з дня, коли відповідне зобов'язання має бути виконане. Відповідно до ст. 259 Цивільного кодексу України, із змінами і доповненнями, сторони погодили, що для вимог про стягнення пені за цим договором встановлюється строк позовної давності 3 роки.
У зв'язку з порушенням відповідачем строків поставки позивач просить суд стягнути з відповідача 106 480, 50 грн. пені, нарахованої за порушення строків поставки товару.
Судом перевірено наведений у позовній заяві розрахунок пені та визнано його арифметично вірним.
Відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відтак, враховуючи положення ч. 2 ст. 625 ЦК України, нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції, а також 10 % річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу.
Здійснивши перевірку наданого позивачем розрахунку 10% річних, суд встановив, що він виконаний арифметично вірно, відтак, сума 10 % річних, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, за розрахунком позивача, становить 35 295, 99 грн.
Нарахування інфляційних втрат здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.
Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому до розрахунку мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Відповідний висновок Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду викладено в Постанові від 05.07.2019 у справі № 905/600/18.
Згідно з імперативними вимогами статті 13 Закону України “Про судоустрій і статус суддів» та статті 236 Господарського процесуального кодексу України, висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права; при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Перевіривши розрахунок позивача по інфляційним втратам та періоди, по яким заявлено інфляційне нарахуванням з урахуванням зазначеної практики ВС про нарахування інфляційних втрат за повний місяць, господарський суд вважає, що вимога позивача про стягнення інфляційних втрат підлягає задоволенню в заявленій сумі, а саме в розмірі 37 802, 59 грн.
Відповідач під час розгляду справи не надав суду жодних доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги та свідчили про відсутність порушень строків оплати за отриманий товар та відсутність підстав для застосування відповідальності за таке порушення. Щодо інших аргументів сторін суд зазначає, що вони були досліджені та не наводяться у судовому рішенні, позаяк не покладаються в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, § 58, рішення від 10.02.2010). Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).
Щодо заяви відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій, Господарський суд міста Києва зазначає наступне.
У відповідності з частиною третьою статті 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Аналогічні приписи наведено у статті 233 ГК України, за змістом якої у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Аналіз приписів статей 551 ЦК України, 233 ГК України дає підстави для висновку про те, що право суду зменшити заявлені до стягнення суми штрафних санкцій пов'язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання оцінки; господарський суд повинен надати оцінку поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і заперечення інших учасників щодо такого зменшення. Вирішуючи питання про зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен з'ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки порівняно з розміром збитків, а також об'єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причин неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків та ін. При цьому обов'язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми пені, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання.
Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.
Відповідач не навів належних та допустимих доказів на підтвердження вказаних обставин.
Водночас, слід зазначити, що чинним законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій. Відповідно, таке питання вирішується господарським судом згідно зі статтею 86 ГПК України, тобто за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Відповідно до ст. 42 Господарського кодексу України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
Згідно ст. 44 Господарського кодексу України, підприємництво здійснюється на основі, зокрема комерційного розрахунку та власного комерційного ризику.
Відповідно до статті 3 ГК України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом.
Важливим елементом підприємницької діяльності є ризик збитків. Підприємницький ризик - це імовірність виникнення збитків або неодержання доходів порівняно з варіантом, що прогнозується; невизначеність очікуваних доходів.
Суд зазначає, що юридична особа здійснює свою господарську діяльність на власний ризик, укладаючи спірний договір із строком поставки відповідач повинен був оцінити погоджений сторонами строк виконання зобов'язання з поставки товару та відповідно об'єктивно оцінити можливість виконання такого зобов'язання у вказаний договором строк.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 21.02.2018 у вправі № 910/14628/17, від 13.06.2018 у справі № 910/17259/17, від 14.08.2018 у справі № 910/496/18, від 15.08.2018 у справі № 910/21804/17, від 22.05.2019 у справі № 904/1782/19 та від 05.09.2019 у справі № 910/1338/19.
Дослідивши матеріали заяви відповідача про розстрочку виконання рішення Господарського суду міста Києва, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні заяви, з огляду на наступне.
Згідно статті 129-1 Конституції України, судові рішення ухвалюються іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.
Частиною 1 ст. 326 Господарського процесуального кодексу України визначено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
Виконання судового рішення здійснюється на підставі наказу, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції (ч. 1 ст. 327 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до ч.ч. 1-2 ст. 331 Господарського процесуального кодексу України, за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання.
Відповідно до ч. 3-5 ст. 331 Господарського процесуального кодексу України, підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.
Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: 1) ступінь вини відповідача у виникненні спору; 2) стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, її матеріальний стан; 3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо. Розстрочення та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови.
Відповідно до ч. 1 ст.18 Господарського процесуального кодексу України, судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
З огляду на викладені норми вбачається, що рішення суду, яке набрало законної сили підлягає безумовному виконанню у визначеному законодавством порядку та строки, однак у виключних випадках суд, за наявності обґрунтованих обставин, що ускладнюють чи роблять неможливим його виконання, може розстрочити таке виконання.
Конституційний Суд України у своєму рішенні №18-рп/2012 від 13.12.2012 вказав, що виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, визначений у законі комплекс дій, спрямованих на захист і поновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави.
Розглядаючи справу №5-рп/2013 Конституційний Суд України у своєму рішенні від 26.06.2013 зазначив, що право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов'язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
За приписами частин 1, 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Тобто, розстрочення виконання судового рішення є правом суду, а не його обов'язком, а обґрунтування пов'язаних з цим обставин та подання доказів, які свідчать про наявність обставин, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, покладається на зацікавлену особу.
Можливість розстрочення або відстрочення виконання рішення суду залежить виключно від винятковості обставин, які виникли у процесі виконання рішення суду.
Так, у рішенні Європейського суду з прав людини від 20.07.2004 у справі "Шмалько проти України" (заява № 60750/00) зазначено, що для цілей ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод, виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як невід'ємна частина "судового розгляду".
Згідно з правовою позицією Європейського суду з прав людини, несвоєчасне виконання рішення суду може бути мотивоване наявністю певних обставин, розстрочка виконання рішення суду не повинна шкодити сутності права, гарантованого ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод, згідно якої "кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру..", а у системному розумінні даної норми та національного закону, суд не повинен перешкоджати ефективному поновленню у правах, шляхом виконання судового рішення, тобто довготривале невиконання рішення суду може набути форми порушення права на справедливий судовий розгляд, що не може бути виправдано за конкретних обставин справи. До того ж, довготривале невиконання рішення суду порушує право на повагу до власності та на вільне володіння власністю у зв'язку з тим, що рішення набуває ознак довготривалого невиконання.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях зазначає, що межі виправданої затримки виконання рішення суду залежать, зокрема, від складності виконавчого провадження, суми та характеру, що визначено судом. Стосовно системності виконання Європейський суд підкреслює, що присудження грошових коштів не надає пом'якшення у виконавчому провадженні, а отже сама можливість надання відстрочки виконання судового акту повинна носити виключний характер. Обставини, які зумовлюють надання відстрочки виконання рішення суду повинні бути об'єктивними, непереборними, іншими словами - виключними обставинами, що ускладнюють вчасне виконання судового рішення.
Із підстав, умов та меж надання розстрочки виконання судового рішення слідує, що безпідставне надання розстрочки без обґрунтованих на те мотивів, надане на тривалий період без дотримання балансу інтересів стягувача та боржника порушує основи судового рішення, яке ухвалене іменем України, позбавляє кредитора можливості захистити свої права, знижує авторитет судового рішення, а тому таке судове рішення не може вважатися законним та справедливим.
Крім того, у рішенні Європейського суду з прав людини від 17.05.2005 у справі «Чіжов проти України» (заява № 6962/02) зазначено, що позитивним обов'язком держави є організація системи виконання рішень таким чином, щоб гарантувати виконання без жодних невиправданих затримок, і так, щоб ця система була ефективною і законодавчо, і практично, а нездатність державних органів ужити необхідних заходів для виконання рішення позбавляє гарантій, які закріплені у статті 6 Конвенції.
Отже, питання щодо надання розстрочки виконання рішення суду повинно вирішуватися господарськими судами із дотриманням балансу інтересів сторін, які приймають участь у справі. Господарські суди повинні досліджувати та оцінювати не тільки доводи боржника, а і заперечення кредитора, зокрема, щодо і його фінансового стану. При цьому, суд повинен врахувати можливі негативні наслідки для боржника при виконанні рішення у встановлений строк, але, перш за все, повинен врахувати такі ж наслідки і для стягувача при затримці виконання рішення.
За змістом ст.ст. 73, 74 Господарського просувального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів (ст. 74 Господарського процесуального кодексу України).
Суд зазначає, що боржником у поданій до суду заяві не наведено існування виняткових обставин, які перешкоджають виконанню рішення суду у даній справі.
При цьому, твердження заявника не є тими обставинами, з якими приписи статті 331 Господарського процесуального кодексу України пов'язують можливість надання розстрочки, оскільки відповідно до частини 1 статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливості виконання ним грошового зобов'язання.
Крім того, частина 2 статті 617 Цивільного кодексу України передбачає, що відсутність у боржника необхідних коштів, а також порушення зобов'язань контрагентами правопорушника не вважаються обставинами, які є підставою для звільнення боржника від відповідальності за порушення зобов'язання.
За таких обставин, враховуючи матеріальні інтереси обох сторін та приймаючи до уваги що заявником (боржником) всупереч приписам частини 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України не надано належних доказів неможливості чи утруднення на даний час виконання рішення суду, відсутності коштів та винятковості випадку, з наявністю якого процесуальний закон пов'язує можливість надання розстрочення виконання судового рішення, суд приходить до висновку, що заява про розстрочку виконання рішення Господарського суду міста Києва не підлягає задоволенню.
Господарський суд вважає безпідставними вимоги клопотання позивача щодо зазначення в рішенні суду на підставі ст. 238 ГПК України про нарахування 3 % річних на суму основного боргу до моменту виконання рішення суду та роз'яснення органу (особі), що здійснюватиме примусове виконання рішення суду, що у випадку часткової сплати боржником суми основного боргу, нарахування 3% річних повинно здійснюватися на залишок заборгованості, оскільки вказівка у судовому рішенні про стягнення боргу, на який нараховують відсотки або пеню, про їх одночасне нарахування за весь період до виконання відповідного судового рішення є недопустимою, так як це прямо суперечить імперативним приписам частини десятої статті 238 ГПК України, принципу верховенства права у частині правової визначеності та унеможливлює гарантування реалізації засади справедливості в будь-який момент під час фактичного виконання судового рішення. Умова в судовому рішенні про нарахування на майбутнє одночасно пені та відсотків без обмеження у часі перетворить такий судовий акт на кабальний, оскільки навіть у разі об'єктивної неможливості боржника виконати це судове рішення припинити нарахування на майбутнє відповідних пені та відсотків буде неможливо (п. 125, 126 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2024 № 910/14524/22).
Судові витрати позивача по сплаті судового збору відповідно до положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача.
Керуючись ст. ст. 129, 233, 236-238, 240, 252 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва,
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «МАЙНЕР ГРУП» (ідентифікаційний код 45521260, адреса:Україна, 01042, місто Київ, вул. Філатова Академіка, будинок 1/22, офіс 14) на користь ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «КОВАЛЬСЬКА БЕТОН» (ідентифікаційний код 44774074, адреса: Україна, 04074, місто Київ, вул. Резервна, будинок 8) - основний борг у розмірі 1 256 872 (один мільйон двісті п'ятдесят шість вісімсот сімдесят дві) грн. 89 коп., пеню у розмірі 106 480 (сто шість тисяч чотириста вісімдесят) грн. 50 коп., втрат від інфляції у розмірі 37 802 (тридцять сім тисяч вісімсот дві) грн. 59 коп., 10 % річних у розмірі 35 295 (тридцять п'ять тисяч двісті дев'яносто п'ять) грн. 99 коп. та витрати зі сплати судового збору в розмірі 21 546 (двадцять одна тисяча п'ятсот сорок шість) грн. 78 коп.
3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено 14.10.2025.
Суддя І.В. Алєєва