ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
17.10.2025Справа № 910/1286/24
Господарський суд міста Києва у складі судді Селівона А.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали господарської справи
за позовом Департаменту економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (вул. Хрещатик, 36, м. Київ, 01044)
до Товариства з обмеженою відповідальністю «СКАРАБЕЙ-Щ» (вул. Володимира Великого, 18, кв. 513, м. Львів, 79053)
про стягнення 21 546,00 грн.
представники сторін: без виклику.
Департамент економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Скарабей-Щ" про стягнення 21 546,00 грн. безпідставно збережених коштів пайової участі.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на невиконання відповідачем зобов'язань зі сплати пайового внеску до прийняття об'єкту будівництва в експлуатацію, чим порушив п.п.2 п. 2 розділу ІІ "Прикінцеві положення Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" та п.3.1, абз. 3 п. 4.1 Порядку залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі замовників у розвитку інфраструктури міста Києва", у зв'язку з чим позивач просить суд стягнути вказані кошти на підставі ст. 1212 ЦК України як безпідставно збережені.
Також разом з позовною заявою позивачем подано клопотання б/н б/д про витребування доказів згідно ст. 81 ГПК України, в якому позивач просить суд витребувати у Товариства з обмеженою відповідальністю «СКАРАБЕЙ-Щ»:
- технічний паспорт, що містить дані технічної інвентаризації після проведення реконструкції нежитлового приміщення № 49 на вул. Лебедєва Академіка, 1, корп. 2 у Голосіївському районі міста Києва;
- документи, що підтверджують техніко-економічні показники об'єкта до проведення реконструкції нежитлового приміщення № 49 на вул. Лебедєва Академіка, 1, корп. 2 у Голосіївському районі міста Києва (договір купівлі-продажу або свідоцтво на право власності, технічний паспорт об'єкта).
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.02.2024 позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.
Через систему "Електронний суд" 09.02.2024 представником позивача подано клопотання б/н від 08.02.2024 про долучення документів до матеріалів справи, а саме документів на підтвердження повноважень гр. Шевченко Ірини Євгенівни на представництво інтересів позивача та копії платіжної інструкції № 39 від 02.02.2024 про сплату судового збору в сумі 2422,40 грн., а також 28.02.2024 на виконання вимог ухвали суду від 20.02.2024 - заява б/н від 27.02.2024 про усунення недоліків позовної заяви, розглянувши які суд встановив, що недоліки позовної заяви, які зумовили залишення її без руху, позивачем усунено.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.03.2024 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/1286/24, приймаючи до уваги характер спірних правовідносин та предмет доказування, оскільки ціна позову у даній справі не перевищує 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб та враховуючи незначну складність справи, за відсутності клопотань про інше та підстав для розгляду даної справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін з ініціативи суду, господарським судом на підставі ч.1 ст. 247 ГПК України постановлено розгляд справи здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.
Окрім цього, від позивача через систему "Електронний суд" 01.04.2024 надійшла заява б/н від 01.04.2024 про розгляд клопотання про витребування доказів згідно ст. 81 ГПК України, поданого разом з позовною заявою.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.10.2024 судом задоволено клопотання позивача згідно ст. 81 ГПК України та витребувано у Товариства з обмеженою відповідальністю «СКАРАБЕЙ-Щ» (вул. Володимира Великого, 18, кв. 513, м. Львів, Львівська обл., Львівський р-н,79053, код ЄДРПОУ 39674882) у строк до 15.10.2024 (включно) належним чином засвідчені копії:
- технічного паспорту, що містить дані технічної інвентаризації після проведення реконструкції нежитлового приміщення № 49 на вул. Лебедєва Академіка, 1 корп. 2 у Голосіївському районі міста Києва;
- документи, що підтверджують техніко-економічні показники об'єкта до проведення реконструкції нежитлового приміщення № 49 на вул. Лебедєва Академіка, 1 корп. 2 у Голосіївському районі міста Києва (договір купівлі-продажу або свідоцтво на право власності, технічний паспорт об'єкта).
Згідно частини 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.
Відповідно до частини 11 статті 242 Господарського процесуального кодексу України якщо учасник справи має електронний кабінет, суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи чи її окремої системи (модуля), що забезпечує обмін документами. У разі відсутності в учасника справи електронного кабінету суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
За приписами частини 6 статті 6 ГПК України адвокати, нотаріуси, державні та приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування, інші юридичні особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в обов'язковому порядку. Інші особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в добровільному порядку.
У відповіності до п. 2 ч. 6 статті 242 ГПК України днем вручення судового рішення є, зокрема, день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи.
З метою повідомлення відповідача про розгляд справи №910/1286/24 судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України ухвала суду від 04.03.2024 про відкриття провадження у справі № 910/1286/24, а також ухвала від 01.10.2024 про витребування доказів були направлені судом в його електронний кабінет, факт отримання вказаних ухвал 07.03.2024 та 03.10.2024 підтверджується наявними в матеріалах справи повідомленнями про доставку електронних листів до електронного кабінету відповідача.
Суд зазначає, що з урахуванням строків, встановлених статтями 165, частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, а саме протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі, які також визначені судом в ухвалі від 04.03.2024 року, відповідач мав подати відзив на позовну заяву.
Як свідчать матеріали справи, відповідач не скористався наданим йому процесуальним правом, передбаченим частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України.
В свою чергу, вимоги суду, викладені в ухвалі від 01.10.2024 про витребування доказів відповідачем також не виконано.
Заяв та клопотань процесуального характеру від відповідача на час розгляду справи до суду не надходило.
Відповідно до частини 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Суд наголошує, що відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Наразі, від відповідача станом на час винесення рішення до суду не надходило жодних заяв про неможливість подання відзиву та/або про намір вчинення відповідних дій у відповідності до статті 165 Господарського процесуального кодексу України та/або продовження відповідних процесуальних строків та заперечень щодо розгляду справи по суті.
З огляду на вищевикладене, оскільки Товариство з обмеженою відповідальністю "Скарабей-Щ" не скористалось наданими йому процесуальними правами, зокрема, відповідачем не надано відзив на позовну заяву, письмових пояснень та інших доказів, що впливають на вирішення даного спору по суті, суд, на підставі частини 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України, дійшов висновку про можливість розгляду даної справи виключно за наявними матеріалами.
Інших доказів на підтвердження своїх вимог, а також заяв та клопотань процесуального характеру, окрім наявних в матеріалах справи, позивачем на час розгляду справи суду не надано.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно з ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
У відповідності до статті 1 Закону України «Про основи містобудування» містобудування (містобудівна діяльність) - це цілеспрямована діяльність державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, громадян, об'єднань громадян по створенню та підтриманню повноцінного життєвого середовища, яка включає прогнозування розвитку населених пунктів і територій, планування, забудову та інше використання територій, проектування, будівництво об'єктів містобудування, спорудження інших об'єктів, реконструкцію історичних населених пунктів при збереженні традиційного характеру середовища, реставрацію та реабілітацію об'єктів культурної спадщини, створення інженерної та транспортної інфраструктури.
Правові та організаційні основи містобудівної діяльності в Україні визначені Законом України «Про регулювання містобудівної діяльності» № 3038-VI від 17.02.2011 року (далі - Закон № 3038), відповідно до ст. 1 якого будівництво - це нове будівництво, реконструкція, реставрація, капітальний ремонт об'єкта будівництва; замовником будівництва визначається фізична або юридична особа, яка має намір забудови території (однієї чи декількох земельних ділянок) і подала в установленому законодавством порядку відповідну заяву.
Як встановлено судом за матеріалами справи, 16.12.2020 року Департаментом з питань державного архітектурно-будівельного контролю міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) зареєстровано повідомлення № КВ 051201214527 (далі - повідомлення про початок будівництва) про початок виконання замовником - Товариством з обмеженою відповідальністю «Скарабей-Щ» будівельних робіт на об'єкті будівництва: Реконструкція нежитлового приміщенні № 9 за адресою: м. Київ, Голосіївський район, вул. Лєбєдева Академіка, 1, корп. № 2, клас наслідків СС1.
В подальшому, Департаментом з питань державного архітектурно-будівельного контролю міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) 01.02.2021 року зареєстровано декларацію № КВ101210121602 (далі - декларація про прийняття об'єкта в експлуатацію) про готовність до експлуатації об'єкта, початок будівництва - 16.12.2020 року, завершення будівництва - 23.12.2020 року, строк введення об'єкта в експлуатацію - 01.01.2021 року, клас наслідків СС1. Статус декларативного документу в Єдиній державній електронній системі у сфері будівництва визначений як «діючий».
Стаття 40 Закону № 3038 визначала зобов'язання замовника будівництва, який має намір забудови земельної ділянки, шляхом перерахування до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту, де здійснюється будівництво, у строк до прийняття об'єкта в експлуатацію. Прийняття об'єкта в експлуатацію є строком, з якого вважається, що забудовник порушує зазначені зобов'язання. Одночасно з прийняттям об'єкта в експлуатацію у відповідності із частиною другою статті 331 ЦК України забудовник стає власником забудованого об'єкта, а відтак і правовідносини забудови земельної ділянки припиняються.
Суд зазначає, що з 01.01.2020 року набули чинності норми Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» № 132-IX від 20.09.2019 року (пункти 10-13), якими виключено ст. 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», що регулювали пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту.
За змістом Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» № 132-IX від 20.09.2019 року та Прикінцевих та Перехідних положень до нього, з 01.01.2020 р. у замовників будівництва відсутній обов'язок укладати з органом місцевого самоврядування відповідний договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту. Дійсними та такими, що продовжують свою дію до моменту їх виконання, є лише договори про пайову участь, укладені до 01.01.2020 р.
Таким чином, починаючи з 01.01.2020 р. передбачений до цього ст. 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» обов'язок замовників забудови земельної ділянки у населеному пункті щодо необхідності укладення договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту перестав існувати.
Абзацом 1 пункту 2 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 132-IX передбачено, що договори про сплату пайової участі, укладені до 01.01.2020 року, є дійсними та продовжують свою дію до моменту їх повного виконання. Саме у цьому випадку правовідносини з оплати участі в інфраструктурі населеного пункту є триваючими та до них можуть застосовуватись положення норми права, що втратила чинність. Якщо ж договори під час дії цієї норми укладено не було, то немає підстав вважати, що такі правовідносини виникли та тривають.
Таким чином, починаючи з 01.01.2020 передбачений до цього статтею 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" обов'язок замовників забудови земельної ділянки у населеному пункті щодо необхідності укладення договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту перестав існувати.
Відповідна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду 13.12.2022 року у cправі № 910/21307/21.
Разом з тим, законодавцем під час внесення змін до Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» (шляхом виключення ст. 40 вказаного Закону на підставі Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» № 132-IX від 20.09.2019 р.) було встановлено, що протягом 2020 року замовники будівництва на земельній ділянці у населеному пункті перераховують до відповідного місцевого бюджету кошти для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту (далі - пайова участь) (абз. 2 п. 2 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 132-IX у такому розмірі та порядку:
1) розмір пайової участі становить (якщо менший розмір не встановлено рішенням органу місцевого самоврядування, чинним на день набрання чинності цим Законом):
для нежитлових будівель та споруд - 4 відсотки загальної кошторисної вартості будівництва об'єкта;
для житлових будинків - 2 відсотки вартості будівництва об'єкта, що розраховується відповідно до основних показників опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України, затверджених центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну житлову політику і політику у сфері будівництва, архітектури, містобудування;
2) пайова участь не сплачується у разі будівництва: об'єктів будь-якого призначення на замовлення державних органів або органів місцевого самоврядування за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів; будівель навчальних закладів, закладів культури, фізичної культури і спорту, медичного і оздоровчого призначення; будинків житлового фонду соціального призначення та доступного житла; індивідуальних (садибних) житлових будинків, садових, дачних будинків загальною площею до 300 квадратних метрів, господарських споруд, розташованих на відповідних земельних ділянках; об'єктів комплексної забудови територій, що здійснюється за результатами інвестиційних конкурсів або аукціонів; об'єктів будівництва за умови спорудження на цій земельній ділянці об'єктів соціальної інфраструктури; об'єктів, що споруджуються замість тих, що пошкоджені або зруйновані внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного або природного характеру; об'єктів, передбачених Державною цільовою програмою підготовки та проведення в Україні фінальної частини чемпіонату Європи 2012 року з футболу, за рахунок коштів інвесторів; об'єктів інженерної, транспортної інфраструктури, об'єктів енергетики, зв'язку та дорожнього господарства (крім об'єктів дорожнього сервісу); об'єктів у межах індустріальних парків на замовлення ініціаторів створення індустріальних парків, керуючих компаній індустріальних парків, учасників індустріальних парків; об'єктів, які згідно з державним класифікатором будівель та споруд належать до будівель сільськогосподарського призначення, лісництва та рибного господарства; об'єктів, які згідно з державним класифікатором будівель та споруд належать до будівель промислових; об'єктів, які згідно з державним класифікатором будівель та споруд належать до силосів для зерна та складських майданчиків (для зберігання сільськогосподарської продукції);
3) замовник будівництва зобов'язаний протягом 10 робочих днів після початку будівництва об'єкта звернутися до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об'єкта будівництва, до якої додаються документи, які підтверджують вартість будівництва об'єкта. Орган місцевого самоврядування протягом 15 робочих днів з дня отримання зазначених документів надає замовнику будівництва розрахунок пайової участі щодо об'єкта будівництва;
4) пайова участь сплачується виключно грошовими коштами до прийняття відповідного об'єкта будівництва в експлуатацію;
5) кошти, отримані як пайова участь, можуть використовуватися виключно для створення і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури відповідного населеного пункту;
6) інформація щодо сплати пайової участі зазначається у декларації про готовність об'єкта до експлуатації або в акті готовності об'єкта до експлуатації.
Відповідно до пп. 5 п. "а" ст. 28 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» до власних (самоврядних) повноважень виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать залучення на договірних засадах коштів підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності, розташованих на відповідній території, та коштів населення, а також бюджетних коштів на будівництво, розширення, ремонт і утримання на пайових засадах об'єктів соціальної і виробничої інфраструктури та на заходи щодо охорони навколишнього природного середовища.
Отже, передбачений Прикінцевими та Перехідними положеннями Закону № 132-IX порядок пайової участі замовника будівництва було впроваджено законодавцем для: об'єктів будівництва, зведення яких розпочато у попередні роки, однак які станом на 01.01.2020 не були введені в експлуатацію, а договори про сплату пайової участі між замовниками та органами місцевого самоврядування до 01.01.2020 не були укладені; об'єктів, будівництво яких розпочате у 2020 році.
Тобто, враховуючи вимоги підпунктів 3, 4 абзацу другого пункту 2 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 132-IX у вказаних випадках замовник будівництва зобов'язаний протягом 10 робочих днів після початку будівництва об'єкта звернутися до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об'єкта будівництва, а також сплатити пайову участь грошовими коштами до прийняття цього об'єкта в експлуатацію.
Пунктом 5 ст. 22 Закону України «Про столицю України - місто-герой Київ» встановлено, що у зв'язку зі здійсненням містом Києвом функцій столиці України, Київська міська рада та Київська міська державна адміністрація, кожна в межах своєї компетенції, встановленої законами України, мають право залучати кошти інвесторів (забудовників) в порядку пайової участі у створенні соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста за нормативами, затвердженими Київською міською радою, з метою поліпшення фінансового забезпечення комплексної забудови міста.
При цьому органам місцевого самоврядування та їх виконавчим органам делеговано право розрахунку пайової участі замовників будівництва у відповідних населених пунктах, з огляду на Прикінцеві та перехідні положеннями Закону № 132-IX.
Такий порядок, прийнятий та оприлюднений органом місцевого самоврядування, відповідно до норм частини першої статті 144 Конституції України, яким передбачене прийняття рішень органами місцевого самоврядування, які є обов'язковими до виконання на відповідній території, є нормативно-правовим актом, обов'язковим до виконання на відповідній території.
Як встановлено судом за матеріалами справи, з метою вдосконалення порядку залучення, розрахунку розмірів і використання коштів пайової участі замовників у розвитку інфраструктури міста Києва Рішенням Київської міської ради № 411/1415 від 15.11.2016 року затверджено Порядок залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі замовників у розвитку інфраструктури міста Києва (далі - Порядок), згідно п. 3.1 розділу ІІІ якого пайова участь є обов'язковим внеском, який замовник має сплатити до бюджету міста Києва, крім випадків, передбачених законами України та цим Порядком.
Відповідно до п. 3.3 розділу ІІІ Порядку в усіх питаннях щодо залучення коштів пайової участі Київська міська рада виступає в особі Департаменту економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації).
Пунктом 3.4 розділу ІІІ Порядку визначено, що Департамент економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) є єдиним органом, уповноваженим здійснювати розрахунок пайової участі та укладання, зміну та розірвання договорів про пайову участь (з урахуванням особливостей інших положень цього Порядку).
Відповідно до п. 4.1 розділу ІV Порядку замовник, який здійснює або має намір здійснити нове будівництво або реконструкцію об'єктів (у разі збільшення загальної площі об'єкта), зобов'язаний до прийняття об'єкта в експлуатацію взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста Києва, крім випадків, передбачених законодавством та цим Порядком.
Замовник зобов'язаний протягом 10 робочих днів після початку будівництва/реконструкції об'єкта звернутися до Департаменту економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об'єкта будівництва/реконструкції Департамент протягом 15 робочих днів з дня отримання документів надає замовнику будівництва розрахунок пайової участі щодо об'єкта будівництва.
Згідно з пп. 5.1.1 п. 5.1 розділу V Порядку підставою для розрахунку розміру пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту є звернення замовника до Департаменту про укладення договору про пайову участь. Таке звернення подається щодо кожного об'єкта будівництва окремо.
Пайова участь сплачується замовником виключно грошовими коштами в повному обсязі до прийняття об'єкта будівництва / реконструкції в експлуатацію єдиним платежем або частинами за графіком, що визначається договором про пайову участь. Прийняття об'єкта в експлуатацію без сплати пайової участі в повному обсязі не звільняє замовника від обов'язку її сплати (пункт 4.3 Порядку).
З огляду на норми Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» та ст. 144 Конституції України Порядок залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі замовників у розвитку інфраструктури м. Києва розповсюджується на всю територію м. Києва та підлягає обов'язковому виконанню замовниками будівництва/реконструкції об'єктів, розташованих на його території, тобто є муніципальним нормативно-правовим актом, який має обов'язкову юридичну силу на відповідній території.
Отже, обов'язку відповідача як замовника будівництва звернутись до Департаменту із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об'єкта будівництва та здійснити оплату пайового внеску визначений безпосередньо приписами п. 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» № 132-IX, а також положеннями прийнятого у відповідності до цього Закону Порядку залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі замовників у розвитку інфраструктури м. Києва, кореспондує обов'язок позивача визначити розмір та надати замовнику будівництва розрахунок пайової участі щодо об'єкта будівництва.
Згідно з абзацом 1 пункту 3 Загальних положень Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13.04.2011 року № 461 прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об'єктів з незначними наслідками (СС1), та об'єктів, будівництво яких здійснювалося на підставі будівельного паспорта, здійснюється шляхом реєстрації відповідним органом державного архітектурно-будівельного контролю на безоплатній основі поданої замовником декларації про готовність об'єкта до експлуатації.
У пункті 11 Загальних положень вказаного Порядку № 461 зазначено, що датою прийняття в експлуатацію об'єкта є дата реєстрації декларації про готовність об'єкта до експлуатації або видачі сертифіката.
Так, судом встановлено за матеріалами справи, що будівництво об'єкту розпочате ТОВ «Скарабей-Щ» в 16.12.2020 року, відтак, з урахуванням приписів абзацу першого пункту 2 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 132-IX на позивача покладений обов'язок щодо перерахування як замовником об'єкта будівництва до відповідного місцевого бюджету пайової участі (коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту) до прийняття такого об'єкта в експлуатацію, а саме звернутись до органу місцевого самоврядування протягом 10 робочих днів після початку будівництва та сплатити пайову участь у строк до прийняття об'єкта в експлуатацію - до 01.02.2021 року.
За приписами ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Зазначена норма кореспондується з приписами ст. 193 Господарського кодексу України.
За змістом ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Натомість, як зазначено позивачем та свідчать матеріали справи, вказаний обов'язок з отримання розрахунку та сплати пайової участі в розвитку інфраструктури м. Києва відповідачем як замовником будівництва виконано не було, у зв'язку з чим Департамент економіки та інвестицій звернувся до відповідача з претензією № 050/08-2253 від 21.04.2021 року щодо отримання розрахунку та укладення договору пайової участі у розвитку інфраструктури міста Києва, копія якої наявна в матеріалах справи.
Факт надсилання претензії на адресу відповідача підтверджується наданими позивачем копіями опису вкладення в цінний лист від 23.04.2021 року, фіскального чеку від 23.04.2021 року, накладної № 0104405294192 від 23.04.2021 року та відповідного рекомендованого повідомлення про вручення № 0104405294192, згідно якого претензію отримано ТОВ «Скарабей-Щ» 05.05.2021 року.
Наразі, претензія позивача залишена відповідачем без відповіді та задоволення.
В подальшому, у зв'язку з невиконанням товариством зобов'язань з отримання розрахунку розміру пайової участі та сплати коштів пайової участі замовників будівництва у розвитку інфраструктури міста Києва Департаментом економіки та інвестицій було направлено на адресу відповідача вимогу № 050/08-4312 від 07.11.2023 року щодо отримання розрахунку та сплати пайової участі у розвитку інфраструктури міста Києва, з доданим проектом розрахунку обсягу пайової участі (пайового внеску) у створенні і розвитку соціальної та інженерно - транспортної інфраструктури міста Києва, згідно якого розмір пайового внесу становить 21546,00 грн. Також у вказаній вимозі відповідачу було встановлено строк для підписання та повернення розрахунків для реєстрації із відповідним зверненням, а саме: в термін не більше 5 робочих днів з дня ознайомлення, але не пізніше 22.11.2023 року.
На підтвердження обставин надсилання зазначеної вимоги відповідачеві позивачем надані копії опису вкладення в цінний лист від 09.11.2023 року, фіскального чеку від 09.11.2023 року та накладної № 0104406123324 від 09.11.2023 року.
Як свідчать матеріали справи та зазначено позивачем, від відповідача відповіді на вимогу отримано не було та кошти пайової участі ТОВ «Скарабей-Щ» до бюджету міста Києва не сплачено.
Таким чином, оскільки всупереч вимогам чинного законодавства та прийнятого органом місцевого самоврядування Порядку відповідач не звернувся до позивача із заявою про визначення розміру пайової участі та не сплатив пайовий внесок, чим порушив права та інтереси територіальної громади міста Києва, внаслідок чого у ТОВ «Скарабей-Щ» утворилась заборгованість перед міським бюджетом у загальному розмірі 21 546,00 грн., яку позивач просить стягнути в поданій суду позовній заяві як безпідставно збережені відповідачем грошові кошти пайової участі.
За приписами статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу.
У відповідності до статті 124, пунктів 2, 3, 4 частини 2 статті 129 Конституції України, статей 2, 7, 13 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Суд наголошує, що відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Таким чином, обов'язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України, покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.
Поряд із цим, відповідачем не надано суду жодних доказів на підтвердження звернення до позивача щодо отримання розрахунку або відсутності боргу з сплати пайової участі, письмових пояснень щодо неможливості надання таких доказів, або ж фактів, що заперечують викладені позивачем позовні вимоги.
В свою чергу, зважаючи на відсутність будь-яких заперечень відповідача щодо визначення розміру заборгованості, суд здійснював розгляд справи виходячи з наявних матеріалів та визначав розмір заборгованості з пайового внеску на підставі наданих позивачем доказів.
Суд зазначає, що відповідно до пп. 5.45 п. 5 Положення про Департамент економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), затвердженого рішенням Київської міської ради № 6025/6066 від 02.03.2023 р. Департамент економіки та інвестицій відповідно до покладених на нього завдань виконує такі функції, зокрема, готує договори про пайову участь фізичних та юридичних осіб у створенні і розвитку соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста та оформлює розрахунки розмірів пайової участі (внесків) замовників (інвесторів) у створенні і розвитку соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста.
Пунктом 3.4 Порядку встановлено, що Департамент економіки та інвестицій є єдиним органом, уповноваженим здійснювати розрахунок пайової участі та укладання, зміну та розірвання договорів про пайову участь (з урахуванням особливостей інших положень цього Порядку).
Пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 132-IX встановлено розмір та порядок перерахування до відповідного місцевого бюджету коштів пайової участі, зокрема, розмір пайової участі становить (якщо менший розмір не встановлено рішенням органу місцевого самоврядування, чинним на день набрання чинності цим Законом): для нежитлових будівель та споруд - 4 відсотки загальної кошторисної вартості будівництва об'єкта; для житлових будинків - 2 відсотки вартості будівництва об'єкта, що розраховується відповідно до основних показників опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України, затверджених центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну житлову політику і політику у сфері будівництва, архітектури, містобудування.
Відповідно до пункту 3.2 Порядку пайова участь включає в себе відшкодування витрат міського бюджету на створення і розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту у зв'язку із реалізацією замовником проекту нового будівництва або реконструкції об'єктів (будинків, будівель, споруд, їх комплексів або частин) незалежно від їх форм власності на території міста Києва.
Наразі, в даному випадку об'єктом розрахунку пайового внеску є реконструкція нежитлового приміщення № 49, загальною площею приміщень 135,20 кв.м за адресою: м. Київ, Голосіївський район, вул. Лєбєдева Академіка, 1, корп. № 2.
Відповідно до підпункту 6.4.1 пункту 6.4 Порядку для нежитлових будівель, споруд та приміщень застосовується формула:
РПУ = ЗКВ об'єкта х 4 %, де
РПУ - розмір пайової участі об'єкта (грн..);
ЗКВ об'єкта - загальна кошторисна вартість об'єкта будівництва/ реконструкції, визначена відповідно до пункту 6.2 Порядку (грн..).
У разі якщо загальна кошторисна вартість не визначена згідно з будівельними нормами, державними стандартами і правилами (не подано замовником затвердженої в установленому порядку проектної документації в частині кошторису відповідно до підпункту 5.1.1 та пункту 6.2 цього Порядку), ЗКВ об'єкта визначається за наступною формулою:
ЗКВ об'єкта = S об'єкта х N нежитл, де
S об'єкта - загальна площа (крім загальної площі приміщень, визначених в п. 4.2 цього Порядку) об'єкта будівництва або додатково створені площі в результаті реконструкції (кв. м);
N нежитл - норматив одиниці створеної потужності для будівництва або реконструкції об'єктів нежитлового призначення, який дорівнює 13500,00 грн. (грн../кв. м).
Отже, розрахунок пайової участі здійснювався наступним чином:
135,20 кв.м. (площа приміщення після реконструкції) - 95,30 кв.м. (площа приміщення до реконструкції) * 13500 грн. (норматив)* 4% (ставка, %) = 21546,00 грн.
При цьому, судом враховано невиконання відповідачем ухвали Господарського суду міста Києва від 01.10.2024 року про витребування доказів у справі № 910/1286/24 та не надання на вимогу суду з метою проведення остаточного розрахунку розміру пайової участі враховуючи загальну площу об'єкта будівництва або додатково створені площі в результаті реконструкції, технічного паспорту, що містить дані технічної інвентаризації після проведення реконструкції нежитлового приміщення № 49 на вул. Лебедєва Академіка, 1 корп. 2 у Голосіївському районі міста Києва, а також документів, що підтверджують техніко-економічні показники об'єкта до проведення реконструкції нежитлового приміщення № 49 на вул. Лебедєва Академіка, 1 корп. 2 у Голосіївському районі міста Києва (договір купівлі-продажу або свідоцтво на право власності, технічний паспорт об'єкта).
Отже, при здійсненні розрахунку пайової участі суд виходив з даних щодо площі приміщення в розмірі 135,2 кв.м, визначених позивачем на підставі декларації КВ № 101210121602 від 01.02.2021 року про готовність об'єкта до експлуатації та Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру права власності на нерухоме майно щодо об'єкту нерухомого майна 2295508080000, право власності на який було зареєстроване за ТОВ «Скарабей-Щ».
З огляду на вимоги статті 86 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.
В свою чергу, контррозрахунку заявлених до стягнення позовних вимог або заперечень щодо наданого позивачем розрахунку відповідачем не надано суду.
Судом здійснено перевірку наданого позивачем розрахунку пайового внеску в сумі 21 546,00 грн. та за його результатами встановлено арифметичну правильність розрахунку та відповідність нормам чинного законодавства і Порядку.
Суд зазначає, що загальні підстави для виникнення зобов'язання у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 Цивільного кодексу України.
Положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Виходячи зі змісту зазначеної норми можна виокремити особливості змісту та елементів кондикційного зобов'язання.
Характерною особливістю кондикційних зобов'язань є те, що підстави їх виникнення мають широкий спектр: зобов'язання можуть виникати як із дій, так і з подій, причому з дій як сторін зобов'язання, так і третіх осіб, із дій як запланованих, так і випадкових, як правомірних, так і неправомірних. Крім того, у кондикційному зобов'язанні не має правового значення чи вибуло майно, з володіння власника за його волею чи всупереч його волі, чи є набувач добросовісним чи недобросовісним.
Кондикційне зобов'язання виникає за наявності таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочинну або інших підстав, передбачених статтею 11 Цивільного кодексу України).
Стаття 1212 Цивільного кодексу України регулює випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав, зокрема, відносини, які виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна i які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
Зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок іншої особи, в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочинну або інших підстав, передбачених статтею 11 Цивільного кодексу України ).
За змістом частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України безпідставно набутим майном є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.
Частина 3 статті 1212 Цивільного кодексу України поширює дію положень про безпідставне збагачення на відносини, що регулюються іншими положеннями Цивільного кодексу України, зокрема, на випадки виконання зобов'язання однією із сторін:
1) повернення виконаного за недійсним правочином;
2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння;
3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні;
4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
Таким чином, у випадку, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 Цивільного кодексу України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава у встановленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі. Або ж коли набуття відбулось у зв'язку з договором, але не на виконання договірних умов. Чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання коштів).
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 02.10.2013 у справі № 6-88цс13, від 02.09.2014 у справі № 910/1620/13, від 14.10.2014 у справі №922/1136/13 та від 25.02.2015 у справі № 910/1913/14, від 02.02.2016 у справі №6-3090цс15, яка підтримана Верховним Судом у постанові від 06.03.2018 по справі № 910/13814/17.
Конструкція статті 1212 Цивільного кодексу України, як і загалом норм глави 83 Цивільного кодексу України, свідчить про необхідність установлення так званої «абсолютної» безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору.
Поряд із цим суд зазначає, що згідно правового висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 07.09.2023 року у справі № 916/2709/22, відсутність звернення замовника будівництва з відповідною заявою про визначення розміру пайової участі щодо об'єкта будівництва на виконання вимог пп. 3 абз. 2 п. 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 132-ІХ та ненадання ним передбачених цією нормою документів, не є перешкодою для самостійного визначення органом місцевого самоврядування розміру пайової участі на підставі наявних у нього документів із доведенням під час розгляду справи їх обґрунтованості.
Окрім цього у постанові від 23.05.2024 року у справі № 915/149/23 Верховний Суд дійшов висновку, що у випадку, якщо замовниками об'єктів будівництва не буде дотримано передбаченого "Прикінцевими та перехідними положеннями" Закону № 132-IX обов'язку щодо перерахування коштів пайової участі саме до дати прийняття таких об'єктів в експлуатацію, то належним та ефективним способом захисту є звернення в подальшому органів місцевого самоврядування з позовом до замовників будівництва про стягнення безпідставно збережених грошових коштів пайової участі на підставі ст. 1212 Цивільного кодексу України.
Прийняття об'єкта в експлуатацію є строком, з якого вважається, що забудовник порушує вказані зобов'язання. Одночасно з прийняттям об'єкта в експлуатацію у відповідності з ч. 2 ст. 331 ЦК України забудовник стає власником забудованого об'єкта, а відтак і правовідносини забудови земельної ділянки припиняються.
У такому разі суд має виходити з того, що замовник будівництва без достатньої правової підстави за рахунок органу місцевого самоврядування зберіг у себе кошти, які мав заплатити як пайовий внесок у розвиток інфраструктури населеного пункту, а отже, зобов'язаний повернути ці кошти на підставі ч. 1 ст. 1212 ЦК України.
Відносини щодо повернення безпідставно збережених грошових коштів є кондикційними, в яких вина не має значення, важливим є лише факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.
Таким чином, замовник будівництва, який без достатньої правової підстави за рахунок власника земельних ділянок зберіг у себе кошти, які мав заплатити у вигляді пайового внеску у розвиток інфраструктури населеного пункту, зобов'язаний повернути ці кошти органу місцевого самоврядування на підставі ч. 1 ст. 1212 ЦК України.
Враховуючи вищевикладене, зважаючи на невиконання відповідачем як замовником будівництва обов'язку зі сплати пайового внеску, у зв'язку з чим у останнього перед місцевим бюджетом утворилася заборгованість в сумі 21 546,00 грн., оскільки доказів сплати грошових коштів до спеціального фонду міського бюджету міста Києва матеріали справи не містять та відповідачем суду не надано, суд доходить висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог та стягнення до місцевого бюджету пайового внеску на створення і розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста Києва грошових коштів у сумі 21 546,00 грн. згідно зі статтею 1212 ЦК України як таких, що утримуються відповідачем без достатньої правової підстави.
Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права (частина 1 статті 6 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. рішення від 21 січня 1999 року в справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22 лютого 2007 року в справі "Красуля проти Росії", від 5 травня 2011 року в справі "Ільяді проти Росії", від 28 жовтня 2010 року в справі "Трофимчук проти України", від 9 грудня 1994 року в справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 1 липня 2003 року в справі "Суомінен проти Фінляндії", від 7 червня 2008 року в справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії") свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.
Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов'язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.
Відповідно до пункту 58 рішення ЄСПЛ Справа "Серявін та інші проти України" (Заява № 4909/04) від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).
При цьому суд наголошує, що усі інші доводи та міркування сторін, окрім зазначених у мотивувальній частині рішення, взяті судом до уваги, однак не спростовують висновків суду та не суперечать дійсним обставинам справи і положенням чинного законодавства.
Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.
Відповідно до приписів ч.ч.1, 2, 5 ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим, ухвалюватись у відповідності до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права та на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені судом та з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
З огляду на вищевикладене, виходячи з того, що позов доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, суд доходить висновку, що вимоги позивача підлягають задоволенню.
Згідно статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на відповідача.
Керуючись ст.ст. 73-80, 86, 123, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва,
1. Позовні вимоги задовольнити повністю.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Скарабей-Щ" (вул. Володимира Великого, 18, кв. 513, м. Львів, 79053, код ЄДРПОУ 39674882) на користь Департаменту економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (вул. Хрещатик, 36, м. Київ, 01044, код ЄДРПОУ 04633423) 21 546 (двадцять одна тисяча п'ятсот сорок шість) грн. 00 коп. пайового внеску та 2422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) грн. 40 коп. судового збору.
3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).
Повний текст рішення складено та підписано 17 жовтня 2025 року.
Суддя А.М. Селівон