вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"24" вересня 2025 р. Справа№ 910/15440/24
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Андрієнка В.В.
суддів: Шапрана В.В.
Буравльова С.І.
секретар судового засідання - Король Д.А.
учасники справи:
від позивача : Фрідман О.О.;
від відповідача : Кузик Т.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Київська будівельно-монтажна компанія"
на рішення Господарського суду міста Києва від 13.05.2025
у справі № 910/15440/24 (суддя Котков О.В.)
За позовом Київського науково-методичного центру по охороні, реставрації та використанню пам'яток історії, культури і заповідних територій
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Київська будівельно-монтажна компанія"
про стягнення грошових коштів
До Господарського суду міста Києва з позовом звернувся Київський науково-методичний центр по охороні, реставрації та використанню пам'яток історії, культури і заповідних територій до Товариства з обмеженою відповідальністю "Київська будівельно-монтажна компанія" про стягнення з відповідача пені 1613757,13 грн., пеню за несвоєчасне повернення авансу, 2673591,77 грн., 15 % річних від суми невикористаного авансу 516223,12 грн. та інфляційні втрати 434454,90 грн., що разом становить 5238026,92 грн (з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог).
Рішенням Господарського суду міста Києва від 13.05.2025 по справі № 910/15440/24 позов задоволено повністю.
Не погодившись з ухваленим рішенням Товариство з обмеженою відповідальністю "Київська будівельно-монтажна компанія" звернулось з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 13.05.2025 по справі № 910/15440/24 та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити повністю.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що на думку апелянта, місцевим господарським судом необґрунтовано було задоволено позовні вимоги. Скаржник зокрема стверджує про відсутність підстав для нарахування штрафних санкцій.
В апеляційній скарзі заявник звернувся до суду із клопотанням про долучення до матеріалів справи та дослідження долучених до апеляційної скарги доказів.
Розглянувши вказане клопотання, суд апеляційної інстанції відзначає таке.
Відповідно до приписів частин 1 та 3 статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Наведені положення передбачають наявність таких критеріїв для вирішення питання про прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів, як: "винятковість випадку" та "причини, що об'єктивно не залежать від особи", і тягар доведення покладений на учасника справи, який звертається з відповідним клопотанням (заявою).
Єдиний винятковий випадок, коли можливим є прийняття судом, у тому числі апеляційної інстанції, доказів з порушеннями встановленого процесуальним законом порядку, - це наявність об'єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії з причин, що не залежали від нього, тягар доведення яких покладений на учасника справи.
При цьому за імперативним приписом частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних, зокрема, з невчиненням нею процесуальних дій.
Принцип рівності сторін у процесі у розумінні "справедливого балансу" між сторонами вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони.
Прийняття судом апеляційної інстанції додатково поданих доказів без урахування наведених вище критеріїв у вирішенні питання про прийняття судом апеляційної інстанції таких доказів матиме наслідком порушення приписів статті 269 Господарського процесуального кодексу України, а також принципу правової визначеності, ключовим елементом якого є однозначність та передбачуваність.
Судова колегія відзначає, що апелянтом при зверненні до із відповідним клопотанням не доведено суду апеляційної інстанції наявність об'єктивних обставин, які унеможливлювали своєчасне подання відповідних доказів до суду першої інстанції. Колегія суддів наголошує на відсутності таких критеріїв як "винятковість випадку" та "причини, що об'єктивно не залежать від особи" для вирішення питання про прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів.
З огляду на вищевикладене, судова колегія дійшла до висновку про відмову у задоволенні клопотання ТОВ "Київська будівельно-монтажна компанія" про долучення до матеріалів справи та дослідження долучених до апеляційної скарги доказів.
12.08.2025 ТОВ "Київська будівельно-монтажна компанія" було подане клопотання про зупинення провадження у справі у якому заявник просить суд зупинити провадження у справі № 910/15440/24 за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Київська будівельно-монтажна компанія» на рішення Господарського суду міста Києва від 13.05.2025 до набрання рішенням у справі № 910/9235/25 законної сили.
Розглянувши вказане клопотання, колегія суддів відзначає наступне.
Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 227 Господарського процесуального кодексу України суд зобов'язаний зупинити провадження у справі у випадках об'єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об'єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.
Зупинення провадження по справі - це врегульована законом і оформлена ухвалою суду тимчасова перерва в провадженні по господарській справі, викликана наявністю однієї з передбачених в законі обставин, які перешкоджають здійснювати її розгляд.
Підстава, передбачена пунктом 5 частини 1 статті 227 Господарського процесуального кодексу України, виникає в процесі тоді, коли ухвалення рішення можливе після підтвердження фактів, що мають преюдиціальне значення для даної справи, в іншій справі, яка розглядається в порядку конституційного, цивільного, господарського, кримінального чи адміністративного судочинства.
Досліджуючи питання дотримання судом під час зупинення провадження норм процесуального права, зокрема, пункту 5 частини першої статті 227 ГПК України Верховний Суд виходить з системного аналізу цього пункту через призму завдань та основних засад господарського судочинства, закріплених у частині першій, пунктах 1, 4, 10, 11 частини третьої статті 2 ГПК України, а також умов застосування цього пункту, якими є: - об'єктивна неможливість розгляду цієї справи до вирішення іншої справи; тобто, неможливість для суду самостійно встановити обставини, які встановлюються судом у іншій справі; - пов'язаність справи з іншою, в якій суд встановлює обставини, що впливають чи можуть вплинути на докази у цій справі, зокрема, факти, що мають преюдиційне значення; - обґрунтованість судового рішення, в якому має бути проаналізовано, чи дійсно від наведених обставин залежить вирішення спору в цій справі, та належно мотивовано, що зупинення провадження у справі до розгляду іншої справи зумовлюється виявленням в ній саме обставин, фактів тощо, які не можуть бути з'ясовані та встановлені в цьому процесі, але мають значення для справи, провадження у якій зупинено і саме це і є першопричиною перешкоди у здійсненні правосуддя в справі, що зупиняється. Метою зупинення провадження у справі до розгляду іншої справи є виявлення обставин, підстав, фактів тощо, які не можуть бути з'ясовані та встановлені в цьому процесі, але мають значення для справи, провадження у якій зупинено.
Верховний Суд у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 01.03.2024 у справі № 910/17615/20 виснував, що: «по-перше, провадження у справі слід зупиняти лише за наявності беззаперечних підстав для цього; по-друге, під неможливістю розгляду справи до вирішення іншої справи необхідно розуміти те, що обставини, які розглядаються в такій справі, не можуть бути встановлені судом самостійно через обмеженість своєї юрисдикції щодо конкретної справи внаслідок непідвідомчості, обмеженості предметом позову, неможливості розгляду тотожної справи, черговості розгляду вимог тощо; по-третє, обов'язкова пов'язаність справи, що зупиняється, з іншою, в якій суд встановлює обставини, що впливають чи можуть вплинути на докази у цій справі, зокрема, факти, що мають преюдиційне значення.»
Таким чином, для вирішення питання про зупинення провадження у справі з огляду на вимоги пункту 5 частини першої статті 227 ГПК України суд повинен у кожному конкретному випадку з'ясувати: - чи існує вмотивований зв'язок між предметом судового розгляду у справі, яка розглядається судом, з предметом доказування в конкретній іншій справі, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства; - чим обумовлюється об'єктивна неможливість розгляду цієї справи з вказівкою на обставини, які встановлюються судом в іншій справі.
Обґрунтовуючи необхідність зупинення провадження у даній справі, заявник посилається на те, що ТОВ "Київська будівельно-монтажна компанія" звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом про стягнення з Київського науково - методичного центру по охороні, реставрації та використанню пам'яток історії, культури і заповідних територій 6 277 172 грн 38 коп. У вказаній позовній заяві ТОВ "Київська будівельно-монтажна компанія" ставить питання щодо стягнення грошових коштів з Київського науково - методичного центру по охороні, реставрації та використанню пам'яток історії, культури і заповідних територій та встановленні обставин, виконанні зобов'язань за договором, які передували винесенню рішення у справі №910/10848/24, на яку посилається в своєму рішенні суд та сторона позивача як на преюдиційну обставину.
Ухвалою Господарського суду м. Києва від 11.08.2025 відкрито провадження у справі № 910/9235/25 та призначено підготовче засідання на 22.09.2025.
Разом із тим колегія суддів відзначає, що за приписами пункту 5 частини першої статті 227 ГПК України суд не може посилатися на об'єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що заявником у клопотанні не наведено всіх вищезазначених обставин, за яких суд зобов'язаний зупинити провадження у справі з підстав, передбачених приписами пункту 5 частини першої статті 227 ГПК України. Тобто, не наведено, ні взаємозв'язок справ, ні неможливість розгляду цієї справи до вирішення справи №910/9235/25 з вказівкою на обставини, які встановлюються судом в іншій справі.
Враховуючи вищевикладене, твердження відповідача про неможливість розгляду справи № 927/15440/24 є безпідставними та мають на меті необґрунтоване затягування судового розгляду даної справи, що є неприпустимим.
Колегія суддів наголошує, що необґрунтоване зупинення провадження у справі призводить до затягування строків її розгляду і перебування в стані невизначеності учасників процесу, що може призвести до порушення положень частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка покладає на національні суди обов'язок здійснити швидкий та ефективний розгляд справ упродовж розумного строку. Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 05.03.2019 у справі № 910/5425/18 та від 20.06.2019 у справі № 910/12694/18.
З огляду на викладене вище, колегія суддів дійшла висновку про відмову у задоволенні клопотання ТОВ "Київська будівельно-монтажна компанія" про зупинення провадження у справі.
17.09.2025 через систему «Електронний суд» відповідач подав клопотання у якому просив суд зменшити розмір заявленої Київським науково-методичним центром по охороні, реставрації та використанню пам'яток історії, культури і заповідних територій пені на 90%, стягнувши з Товариства з обмеженою відповідальністю «Київська будівельно-монтажна компанія» 10 % заявлених вимог.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 08.07.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Київська будівельно-монтажна компанія" на рішення Господарського суду міста Києва від 13.05.2025 у справі № 910/15440/24, розгляд апеляційної скарги призначено на 13.08.2025.
У судовому засіданні 13.08.2025 була оголошена перерва до 18.09.2025, 18.09.2025 - до 24.09.2025.
17.07.2025 через систему «Електронний суд» позивачем було подано відзив на апеляційну скаргу у якому він просив суд рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Статтею 276 ГПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Судом встановлено, що 20.12.2023 між Київським науково-методичним центром по охороні, реставрації та використанню пам'яток історії, культури і заповідних територій (замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Київська будівельно-монтажна компанія" (підрядник) був укладений договір № 20/12/23-01.
Відповідно до п. 1.1 договору підрядник зобов'язується на свій ризик виконати роботи, а саме: Реставрація будинку прибуткового, в якому проживали відомі художники М.Врубель, В. Орловський, В. Котарбинський, родина Прахових, пам'ятки архітектури, історії монументального мистецтва місцевого значення по вул. Десятинній,14. Коригування (за ДК 021:2015 код 45453000-7 Капітальний ремонт і реставрація), а позивач зобов'язується прийняти і оплатити такі роботи на умовах, визначених цим договором.
Згідно з п. 3.1 договору ціна цього договору становить 45 954 612,00 грн.
Пунктом 4.1 договору сторони передбачили, що замовник відповідно до абзацу 2 п. 19 Порядку державного фінансування капітального будівництва, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2001 № 1764 (із змінами) та згідно п. 2 постанови Кабінету Міністрів України від 04.12.2019 № 1070 (із змінами) протягом 5 днів з моменту підписання договору перераховує відповідачу аванс/попередню оплату в розмірі 20 % вартості робіт/ціни договору, що становить 9 190 922,40 грн., який спрямовується на небюджетні рахунки, відкриті на ім'я відповідача в органах Казначейства у встановленому законодавством порядку, з подальшим використанням зазначених коштів виключно з таких рахунків на цілі, визначені цим договором.
Підрядник зобов'язується використати одержаний аванс/попередню оплату в порядку у строк та з метою, визначену абзацом 2 пункту 19 Порядку державного фінансування капітального будівництва, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2001 № 1764 та пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 04.12.2019 № 1070. Для звітності витрачених коштів авансу відповідач повинен надати позивачу акти приймання виконаних будівельних робіт КБ-2в, КБ-3, за вказаний період, або повернути суму авансу/попередньої оплати, в повному обсязі, на розрахунковий рахунок позивача протягом 5 (п'яти) банківських днів.
Наступні розрахунки за виконані роботи здійснюються на підставі довідки про вартість виконаних робіт за формою № КБ-3 та акта приймання-передачі виконаних робіт за формою № КБ-2В, підписаними уповноваженими представниками сторін, за вирахуванням авансу/попередньої оплати, протягом 60 календарних днів (п. 4.2 договору).
Місце виконання робіт: м. Київ, вул. Десятинна, 14 (п. 5.1 договору). Термін виконання робіт з 20.12.2023 по 30.11.2024 (п. 5.2 договору).
Підрядник зобов'язаний забезпечити виконання робіт у строки, встановлені цим договором (п. 6.3.1 договору).
Договір набирає чинності з дати його підписання сторонами і діє до 31.12.2024, а в частині оплати - до повного виконання сторонами взятих на себе зобов'язань (п. 13.1 договору).
Додатковими угодами № 1 від 21.12.2023, № 2 від 25.07.2024 сторони погодили суму попередньої оплати та строк, відповідно до якого вона має бути перерахована підряднику та останнім використана, а також виклали календарний графік виконання робіт, у новій редакції. Зокрема, додатковою угоду № 2 від 25.07.2024 до договору сторони погодили, що замовник відповідно до пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 04.12.2019 № 1070 (із змінами) протягом 5 днів з моменту підписання договору перераховує підряднику аванс/попередню оплату в розмірі 20% вартості робіт/ціни договору, що становить 9 190 922,40 грн., який спрямовується на небюджетні рахунки, відкриті на ім'я підрядника в органах Державної казначейської служби у встановленому законодавством порядку з подальшим використанням зазначених коштів виключно з таких рахунків на цілі, визначені договором.
Підрядник зобов'язується використати одержаний аванс/попередню оплату протягом 8 місяців з дати отримання авансу. Для звітності витрачених коштів авансу відповідач повинен надати позивачу акти приймання виконаних робіт КБ-2в, КБ-3, за вказаний період, або повернути суму невикористаного авансу/попередньої оплати на реєстраційний рахунок позивача протягом 5 банківських днів.
Відповідно до ч. 1 статті 837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.
Згідно з ч. 1 статті 875 ЦК України за договором будівельного підряду підрядник зобов'язується збудувати і здати у встановлений строк об'єкт або виконати інші будівельні роботи відповідно до проектно-кошторисної документації, а замовник зобов'язується надати підрядникові будівельний майданчик (фронт робіт), передати затверджену проектно-кошторисну документацію, якщо цей обов'язок не покладається на підрядника, прийняти об'єкт або закінчені будівельні роботи та оплатити їх.
Частиною 1 ст. 853 ЦК України передбачено, що замовник зобов'язаний прийняти роботу, виконану підрядником відповідно до договору підряду, оглянути її і в разі виявлення допущених у роботі відступів від умов договору або інших недоліків негайно заявити про них підрядникові.
Як унормовано ч. 1 ст. 854 ЦК України, якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов'язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково.
Оплата робіт провадиться після прийняття замовником збудованого об'єкта (виконаних робіт), якщо інший порядок розрахунків не встановлений за погодженням сторін (ч. 4 ст. 879 ЦК України).
Відповідно до ст. 846 ЦК України строки виконання роботи або її окремих етапів встановлюються у договорі підряду. Якщо у договорі підряду не встановлені строки виконання роботи, підрядник зобов'язаний виконати роботу, а замовник має право вимагати її виконання у розумні строки, відповідно до суті зобов'язання, характеру та обсягів роботи та звичаїв ділового обороту.
Судом встановлено, що на виконання умов договору позивач здійснив попередню оплату в розмірі 9 190 922,40 грн., що підтверджується платіжною інструкцією № 538 від 25.12.2023.
У зв'язку з невиконанням ТОВ "Київська будівельно-монтажна компанія" умов указаного договору, рішенням Господарського суду міста Києва від 11.11.2024 у справі № 910/10848/24, що набрало законної сили, з ТОВ "Київська будівельно-монтажна компанія" на користь Київського науково-методичного центру по охороні, реставрації та використанню пам'яток історії, культури і заповідних територій було стягнуто 9 190 922,40 грн попередньої оплати, 0,01 грн пені, 0,01 грн 15 % річних.
Отже, рішенням господарського суду, що набрало законної сили, був встановлений факт неналежного виконання ТОВ "Київська будівельно-монтажна компанія" договору № 20/12/23-01 від 20.12.2023, в частині своєчасного використання авансу у сумі 9 190 922,40 грн.
Відповідно до ч. 4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Таким чином, відповідач допустив порушення умов договору № 20/12/23-01 від 20.12.2023, що полягало, зокрема, у невикористанні авансу у сумі 9 190 922,40 грн. у визначені договором строки.
У додатку № 2 від 20.12.2023, в редакції додаткової угоди № 2 від 25.07.2024, сторони погодили календарний графік виконання робіт, кінцевим терміном виконання яких є 30.11.2024.
Проте, ТОВ "Київська будівельно-монтажна компанія" роботи за договором не розпочало та у визначений договором строк (30.11.2024) відповідач замовлені роботи не виконав.
Колегія суддів відзначає, що твердження відповідача про використання ним авансу у сумі 9 190 922,40 грн. на придбання матеріалів не можуть бути прийняті судом до уваги. При цьому суд наголошує, що рішенням Господарського суду міста Києва від 11.11.2024 у справі № 910/10848/24 був встановлений факт неналежного виконання ТОВ "Київська будівельно-монтажна компанія" договору № 20/12/23-01 від 20.12.2023, в частині своєчасного використання авансу у сумі 9190922,40 грн.
Також суд не приймає доводи відповідача про те, що він не мав можливості своєчасно виконати роботи за договором, у зв'язку з тим, що дозвіл № 65/24 від 04.04.2024 на проведення досліджень за адресою: вул. Десятинна, 14 надійшов відповідачу лише 04.04.2024, а також те, що, як вказує відповідач, "під час виконання робіт з улаштування підпірної стіни для будівлі відбулось непередбачуване осипання та падіння грунту по схилу", про що останній повідомив позивача листом № 17/09-01 від 17.09.2024, оскільки належних доказів цим обставинам відповідачем суду не надано, у тому числі дозволу та листа, на які посилається ТОВ "КБМК".
Звертаючись з даним позовом (з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог) КНМЦ просить стягнути з відповідача пеню за несвоєчасне виконання робіт, відповідно до п. 8.2 договору, у сумі 1 613 757,13 грн. за період з 01.12.2024 по 17.01.2025, пеню за несвоєчасне повернення авансу, відповідно до п. 8.6 договору, у сумі 2 673 591,77 грн. за період з 26.12.2024 по 17.01.2025.
За змістом ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно зі ст. 611 ЦК України та ст. 230 ГК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Згідно з п. 8.2 договору у разі невиконання робіт або виконання не в повному обсязі, підрядник сплачує неустойку у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від ціни договору за кожний день затримки.
Відповідно до п. 8.6 договору за неповернення позивачу невикористаного відповідачем авансу в строк, визначений в п. 4.1 договору, відповідач за весь час користування чужими грошовими коштами сплачує позивачу пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми невикористаного авансу попередньої оплати,
Зважаючи на вищевикладене, враховуючи підтверджений факт неповернення авансу та неналежного виконання робіт відповідачем, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про правомірність заявлених позовних вимог про стягнення з відповідача пені за несвоєчасне виконання робіт у сумі 1 613 757,13 грн. та пені за несвоєчасне повернення авансу у сумі 2 673 591,77 грн.
Щодо стягнення з відповідача 15 % річних від суми невикористаного авансу у сумі 516 223,12 грн. за період з 03.09.2024 по 17.01.2025, та інфляційних втрат у сумі 434 454,90 грн., суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Статтею 536 ЦК України передбачено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.
У пункті 8.6 договору сторони погодили, що за неповернення позивачу невикористаного відповідачем авансу в строк, визначений в п. 4.1 договору, відповідач за весь час користування чужими грошовими коштами у відповідності до частини 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, повинен проіндексувати суму невикористаного авансу попередньої оплати на показник (індекс) інфляції за весь період прострочення та сплатити позивачу 15 відсотків річних від суми невикористаного авансу.
Враховуючи вищенаведене, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про обґрунтованість позовних вимог щодо стягнення з відповідача на користь позивача 15 % річних від суми невикористаного авансу у сумі 516 223,12 грн. та інфляційних втрат у сумі 434 454,90 грн.
Розглянувши клопотання відповідача про зменшення розміру заявленої Київським науково-методичним центром по охороні, реставрації та використанню пам'яток історії, культури і заповідних територій пені на 90%,колегія суддів відзначає наступне.
Верховний Суд неодноразово наголошував у своїх постановах, що зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки; довести наявність обставин, які можуть бути підставою для відповідного зменшення, має заінтересована особа, яка заявила пов'язане з цим клопотання; неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора; господарський суд повинен надати оцінку як поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і запереченням інших учасників щодо такого зменшення; закон не визначає ані максимального розміру, на який суди можуть зменшити нараховані відповідно до договору штрафні санкції, ані будь-який алгоритм такого зменшення; чинним законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій, а тому таке питання вирішується господарським судом згідно статті 86 Господарського процесуального кодексу України, тобто за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів; підприємництво за своєю суттю є ризикованою діяльністю, в Україні діє принцип свободи договору та заборони суперечливої поведінки, сторони добровільно уклали договір і визначили штрафні санкції, тому суд має зменшувати розмір таких санкцій саме у виключних випадках з урахуванням всіх обставин справи; обидва кодекси містять норми, які дають право суду зменшити розмір обрахованих за договором штрафних санкцій, але Господарський кодексу України вказує на неспівмірність розміру штрафних санкцій з розміром збитків кредитора як на обов'язкову умову, за наявності якої таке зменшення є можливим, тоді як Цивільний кодекс України виходить з того, що підставою зменшення можуть бути й інші обставини, які мають істотне значення.
Такі правові висновки щодо застосування вказаних норм Господарського кодексу України та Цивільного кодексу України зроблено Верховним Судом у постановах від 14.04.2021 у справі №923/587/20, від 01.10.2020 у справі №904/5610/19, від 02.12.2020 у справі №913/698/19, від 26.01.2021 у справі №922/4294/19, від 24.02.2021 у справі №924/633/20, від 03.03.2021 у справі №925/74/19, від 16.03.2021 у справі №910/3356/20, від 30.03.2021 у справі №902/538/18, від 19.01.2021 у справі №920/705/19, від 27.01.2021 у справі №910/16181/18, від 31.03.2020 у справі №910/8698/19, від 11.03.2020 у справі №910/16386/18, від 09.07.2020 у справі №916/39/19, від 08.10.2020 у справі №904/5645/19, від 14.04.2021 у справі №922/1716/20, від 13.04.2021 у справі №914/833/19, від 22.06.2021 у справі №920/456/17.
Тобто при вирішенні питання про зменшення розміру штрафних санкцій судам належить брати до уваги як обставини, прямо визначені у статті 233 Господарського процесуального кодексу України та статті 551 Цивільного кодексу України, так і інші обставини, на які посилаються сторони і які мають бути доведені ними.
При цьому, суд не зобов'язаний встановлювати всі можливі обставини, які можуть вплинути на зменшення штрафних санкцій; це не входить в предмет доказування у справах про стягнення штрафних санкцій. Відповідно до принципу змагальності суд оцінює лише надані сторонами докази і наведені ними аргументи. Суд повинен належним чином мотивувати своє рішення про зменшення неустойки, із зазначенням того, які обставини ним враховані, якими доказами вони підтверджені, які аргументи сторін враховано, а які відхилено (статті 86, 236-238 Господарського процесуального кодексу України). Подібний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 17.07.2021 у справі № 916/878/20.
Об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі № 911/2269/22 зазначила про те, що висновки Верховного Суду у справах щодо спорів, в яких вирішувалось питання щодо зменшення неустойки, демонструють очевидну різноманітність обставин (підстав та чинників), які беруться судом до уваги та впливають на рішення щодо зменшення розміру неустойки, що підлягає стягненню.
Отже, і чинники, якими обґрунтовані конкретні умови про неустойку: обставини (їх сукупність), що є підставою для застосування неустойки за порушення зобов'язань, її розмір, і обставини (їх сукупність), що є підставою зменшення судом неустойки, у кожних конкретних правовідносинах (справах) мають індивідуальний характер. А тому і розмір неустойки, до якого суд її зменшує (на 90%, 70% чи 50% тощо), у кожних конкретно взятих правовідносинах (справах) також має індивідуально-оціночний характер, оскільки цей розмір (частина або процент, на які зменшується неустойка), який обумовлюється встановленими та оціненими судом обставинами у конкретних правовідносинах, визначається судом у межах дискреційних повноважень, наданих суду відповідно до положень частини першої, другої статті 233 Господарського кодексу України та частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України, тобто у межах судового розсуду.
Стаття 86 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (частина п'ята статті 236 Господарського процесуального кодексу України).
Таким чином, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.
Виходячи з встановлених судом обставин цієї справи, колегією суддів береться до уваги те, що 11 листопада 2024 року Господарським судом міста Києва по справі № 910/10848/24 було прийнято рішення за позовом Київського науково-методичного центру по охороні, реставрації та використанню пам'яток історії, культури і заповідних територій до Товариства з обмеженою відповідальністю "Київська будівельно-монтажна компанія" про стягнення 9 190 922,42 грн. авансу. Вказане рішення суду виконано.
Також суд зважає на те, що 31.12.2024 позивач листом № 066/1-1151 попередив апелянта про наступне припинення зобов'язань за Договором у зв'язку з неналежним та несвоєчасним виконанням Підрядником робіт за Договором та закінченням строку його дії.
31.01.2025 позивач листом № 066/1-103 повідомив апелянта про припинення зобов'язань за Договором та просив повернути будівельний майданчик. 31.01.2025 відповідно до акту приймання-передачі будівельного майданчика ТОВ "Київська будівельно-монтажна компанія" передав позивачу будівельний майданчик за адресою: м. Київ, вул. Десятинна, 14.
31.01.2025 КБМК листом № 31/01-01 передав позивачу Акти виконаних робіт та виконавчу документацію по об'єкту будівництва.
Також судовою колегією береться до уваги те, що до будівельних робіт КБМК приступило значно пізніше з причин які не залежали від його волі, оскільки дозволи від археологічної служби надійшли згодом.
При цьому суд відзначає, що відповідно до ст. 6-1 Закону України «Про охорону культурної спадщини» від 8 червня 2000 року № 1805-III набуття суб'єктом господарювання права на провадження будь-яких дій щодо здійснення господарської діяльності на об'єктах культурної спадщини за декларативним принципом забороняється.
Як вбачається з наявних у справі доказів, дозвіл №65/24 від 29.03.2024 , надійшов 04.04.2024 листом №125/01-13-202 на адресу Департаменту охорони культурної спадщини КМДА.
Суд зважає на пояснення апелянта про те, що фактично з початку року здійснювалось закупівля належних матеріалів, обладнання та організовувалась доставка придбаного протягом грудня 2023 травня 2024 року.
Одночасно в травні 2024 року ТОВ "Київська будівельно-монтажна компанія" розпочала підготовчі та будівельно-монтажні роботи. Зокрема, проводилися роботи, що носять прихований характер, які були оформлені відповідними актами, що засвідчені представниками технічного нагляду.
17 вересня 2024 року листом №17/09-01 ТОВ "Київська будівельно-монтажна компанія" повідомило Замовника про наступне: «Під час виконання робіт по Договору з улаштування підпірної стіни для будівлі та паль відбулося непередбачуване осипання та падіння ґрунту по схилу. Для того щоб забезпечити прибирання території об'єкту від ґрунту просимо Вас надати дозвільні документи щодо доступу транспорту до Алеї художників»
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про наявність обставин, за яких можливе зменшення неустойки на 90% до суми 322751,43 грн пені, нарахованої на підставі п. 8.2 договору, та 534718,35 грн пені, нарахованої відповідно до п. 8.6 договору.
Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
У викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі № 909/636/16.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N303-A, п. 29).
Отже, з огляду на вищевикладене та встановлені фактичні обставини справи, суд надав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмета доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Відповідно до ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно з ст.275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право, зокрема, скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.
Статтею 277 ГПК України передбачено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є, зокрема, нез'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини (ч.4 ст.277 ГПК України).
У зв'язку з наведеним вище, колегія суддів дійшла висновку про зміну резолютивної частини рішення Господарського суду міста Києва від 13.05.2025 у справі № 910/15440/24. При цьому апеляційна скарга відповідача підлягає частковому задоволенню.
Керуючись ст. ст. 129, 267-285 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Київська будівельно-монтажна компанія" задовольнити частково.
Рішення Господарського суду міста Києва від 13.05.2025 у справі № 910/15440/24 змінити, виклавши його резолютивну частину в наступній редакції:
« 1.Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Київська будівельно-монтажна компанія" (03062, м. Київ, вул. Чистяківська, 2, ідентифікаційний код 40239718) на користь Київського науково-методичного центру по охороні, реставрації та використанню пам'яток історії, культури і заповідних територій (04070, м. Київ, вул. Спаська, 12, ідентифікаційний код 21507625) пеню, відповідно до п. 8.2 договору, у сумі 322751,43 грн, пеню, відповідно до п. 8.6 договору, у сумі 534 718,35 грн, 15 % річних у сумі 516 223,12 грн, інфляційні втрати у сумі 434 454,90 грн, судовий збір у сумі 62 856,33 грн.»
3. В решті позову відмовити».
Доручити Господарському міста Києва видати наказ на виконання даної постанови.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст. ст. 287-289 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено та підписано 15.10.2025
Головуючий суддя В.В. Андрієнко
Судді В.В. Шапран
С.І. Буравльов