Номер провадження 22-ц/821/1215/25Головуючий по 1 інстанції
Справа №695/786/21 Категорія: 312000000 Середа Л. В.
Доповідач в апеляційній інстанції
Гончар Н. І.
14 жовтня 2025 рокум. Черкаси
Черкаський апеляційний суд у складі колегії суддів:
Гончар Н.І., Василенко Л.І., Фетісової Т.Л.
секретар Широкова Г.К.
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ;
представник позивача - адвокат Сизько Борис Борисович;
відповідачі - Публічне акціонерне товариство «Банк «Фінанси та Кредит»; Товариство з обмеженою відповідальністю «Олком-Лізинг»;
представник Товариства з обмеженою відповідальністю «Олком-Лізинг» - адвокат Крижовий Денис Васильович, Манзенко Руслан Анатолійович;
представник Публічного акціонерне товариство «Банк «Фінанси та Кредит» - Шилець Артем Русланович;
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб;
особа, яка подала апеляційну скаргу - представник ОСОБА_1 - адвокат Сизько Борис Борисович;
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Сизька Бориса Борисовича на рішення Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 24 квітня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та кредит», Товариства з обмеженою відповідальністю «Олком-Лізинг», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Фонд гарантування вкладів фізичних осіб про захист прав споживачів шляхом визнання недійсними договору про відступлення прав вимоги від 09 жовтня 2020 року та договору про відступлення прав вимоги за договорами іпотеки та застави від 09 жовтня 2020 року, які укладені між ПАТ «Банк «Фінанси та кредит» та ТОВ «Олком-Лізинг»,
22.03.2021 року ОСОБА_1 через свого представника адвоката Сизька Б.Б. звернулася в суд з позовом до ПАТ «Банк «Фінанси та кредит», ТОВ «Олком-Лізинг», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Фонд гарантування вкладів фізичних осіб про захист прав споживачів шляхом визнання недійсними договору про відступлення прав вимоги від 09 жовтня 2020 року та договору про відступлення прав вимоги за договорами іпотеки та застави від 09 жовтня 2020 року, які укладені між ПАТ «Банк «Фінанси та кредит» та ТОВ «Олком-Лізинг».
Позовні вимоги з урахуванням доповнених підстав позову від 10.11.21022 року (т.1, а.с.220), мотивовані тим, що 14.04.2008 року між ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит» та ОСОБА_1 був укладений договір про відкриття відновлювальної кредитної лінії № 609 pv6-08, за умовами якого банк відкрив позичальнику відновлювальну кредитну лінію на умовах забезпеченості, повернення, терміновості, платності у розмірі 45 500 дол. США. На забезпечення виконання вказаного договору в п. 5 останнього передбачено заходи забезпечення визначеного сторонами майна (т.1, а.с.10-11).
31.07.2009 року між банком та позичальником була укладена додаткова угода за якою сторони змінили термін «договір про відкриття відновлювальної кредитної лінії» на «кредитний договір», а термін «кредитні лінії» на термін «строкові кредити» (т.1, а.с.12).
09.10.2020 року ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» уклало з ТОВ «Олком-Лізинг» договір про відступлення прав вимоги, за умовами якого до нового кредитора, а саме ТОВ «Олком-Лізинг» перейшло право вимоги в тому числі за кредитним договором ОСОБА_1 від 14.04.2008 року (т.1, а.с.13-14).
09.10.2020 року між ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» та ТОВ «Олком-Лізинг» було укладено договір про відступлення прав вимоги за договорами іпотеки та застави, в тому числі за договором ОСОБА_1 (т.1, а.с.19-20).
Позивач вважає, що договір про відступлення прав вимоги та договір про відступлення прав вимоги за договорами іпотеки та застави від 09.10.2020 року є недійсними, оскільки зміст вказаних правочинів суперечать як нормам ЦК України, так і іншим актам цивільного законодавства, адже договір про відступлення прав вимоги від 09.10.2020 року, незважаючи на свою назву за своєю правовою природою і суттю є договором факторингу.
Вказує, що ЦК України проводить розмежування правочинів, предметом яких є відступлення права вимоги, а саме правочини з відступлення права вимоги (цесія) та договори факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги). При цьому, до договорів факторингу чинним законодавством встановлюються певні вимоги, зокрема до осіб, які можуть бути його сторонами, адже фактор, який є надавачем фінансових послуг, повинен бути включеним до Державного реєстру фінансових установ та має право на здійснення таких послуг лише після отримання відповідних ліцензій.
Уклавши договір відступлення права вимоги від 09.10.2020 року, первісний кредитор отримав фінансування у розмірі 28 005 000 грн., а новий кредитор набув право вимоги за договорами, який є набагато більшим вказаної суми. Тому фактично відбулося фінансування однієї особи іншою за рахунок передачі останній грошової вимоги до третіх осіб (боржників) що є основною ознакою договору факторингу.
Зазначає, що ТОВ «Олком Лізинг» не є фінансовою установою у розумінні Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», оскільки не включений до Державного реєстру фінансових установ та набув права вимоги за кредитними договорами, по яким кредити були надані в іноземній валюті, але він не має права здійснювати операції з валютними цінностями.
Відтак ТОВ «Олком Лізинг» станом на 09.10.2020 року не могло набути права вимоги за кредитним договором в іноземній валюті, а тому зміст вказаних правочинів суперечить нормам чинного законодавства.
Просить суд визнати недійсним договір про відступлення права вимоги від 09.10.2020 року та договір про відступлення прав вимоги за договорами іпотеки та застави від 09.10.2020 року, укладені між ТОВ «Олком-Лізинг» та ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит».
Рішенням Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 24 квітня 2025 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 відмовлено.
Вирішуючи спір та ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що під час укладення спірних договорів відповідачами не було порушено прав та обов'язків позивача, а сам позивач не довів суду, яким саме чином визнання недійними договорів відступлення права вимоги захистить права з огляду на наявність судового рішення про стягнення із позивача заборгованості на користь відповідача ТОВ «Олком Лізинг». Разом з тим, судом встановлено порушення зобов'язання позивача за кредитним договором та право ТОВ «Олком Лізинг» на стягнення заборгованості.
Не погоджуючись з рішенням суду ОСОБА_1 через свого представника адвоката Сизька Б.Б. подала апеляційну скаргу в якій просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.
Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення суду є незаконним та необґрунтованим. Суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
Вказує, що при дослідженні доказів, які знаходяться у справі, було достовірно встановлено, що ТОВ «Олком-Лізинг» не включений до Державного реєстру фінансових установ та у останнього відсутня ліцензія на здійснення операцій з валютними цінностями.
Вважає, що ТОВ «Олком-Лізинг» не є фінансовою установою у розумінні Закону № 2664-III, яка може надавати фінансові послуги, у тому числі й факторингу.
Посилається на норму ч. 2 ст. 7 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» згідно якої у разі якщо відповідно до закону надання певних фінансових послуг потребує ліцензування, фінансова установа має право на здійснення таких послуг лише після отримання відповідних ліцензій.
Вказує, що ТОВ «Олком-Лізинг» станом на 09.10.2020 року не могло набути права вимоги за кредитним договором в іноземній валюті, укладеним 14.04.2008 року між ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит» та позивачем, та вважає, що зміст правочинів - договору про відступлення прав вимоги від 09.10.2020 року та договору про відступлення прав вимоги за договором іпотеки та застави від 09.10.2020 року суперечить як нормам ЦК України так і іншим актам цивільного законодавства.
В порушення норм ч. 4 ст. 263 ЦПК України не врахував висновки щодо застосування норм права, про які зазначав позивач Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду, а також неправильно застосував норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
Зазначає, що оскільки договір відступлення прав вимоги був укладений 09.10.2020 року, то у ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит» мали існувати права вимоги до позивача ОСОБА_2 по кредитному договору від 14.04.2008 року, згідно якого сторони самостійно врегулювали у договорі питання дострокового повернення кредиту - припинення терміну дії договору. Жодна зі сторін не заперечувала проти такої умови договору, а після його укладення - не зверталася до суду з вимогою про визнання її недійсною з підстав невідповідності норм чинного законодавства України.
Посилається на умови договору п. 3.6 згідно якого, у разі прострочення виконання позичальником своїх зобов'язань по сплаті відсотків за користування кредитом відбувається автоматична зміна терміну строку виконання основного зобов'язання та така зміна не залежить від волевиявлення однієї із сторін та не надає банку право звернутися з вимогою про дострокове повернення всієї суми кредиту у порядку, визначеному ч. 2 ст. 1050 ЦК України
Вказує, що позичальник повністю виконав прийняті на себе зобов'язання по кредитному договору від 14.04.2008 року, як по поверненню суми фактичного отриманого кредиту, так і по сплаті відсотків за користування кредитом у повній відповідності до умов кредитного договору. Вважає, що станом на 09.10.2020 року у ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит» не існувало права вимоги до позивача ОСОБА_2 по кредитному договору від 14.04.2008 року.
25 червня 2025 року від представника АТ «Банк «Фінанси та Кредит» - Шильця А.Р. надійшов відзив на апеляційну скаргу в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду без змін.
Відзив мотивований тим, що суд першої інстанції повно та всебічно дослідив наявні у справі докази та надав їм належну оцінку згідно з нормами чинного законодавства, правильно встановив обставини справи, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права. Вказує, що наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду першої інстанції по суті вирішення вказаного позову та не дають підстав вважати, що судом порушено норми матеріального та процесуального права.
Позивачем не надано суду жодних доказів, що свідчать про недійсність укладеного між банком (первинним кредитором) і ТОВ «Олком Лізинг» (новим кредитором) договору про відступлення права вимоги.
25 червня 2025 року від представника Фонду гарантування вкладів фізичних осіб - Шильця А.Р. надійшов відзив на апеляційну скаргу в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду без змін. Відзив мотивований тим, що оскаржуване рішення суду є обґрунтованим, таким, що винесене з додержанням всіх вимог матеріального та процесуального права та має бути залишене в силі. Наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду першої інстанції по суті вирішення даного позову та не дають підстав вважати, що порушено норми матеріального та процесуального права.
30 червня 2025 року на адресу Черкаського апеляційного суду від представника ТОВ «Олком-Лізинг» - адвоката Крижового Д.В. надійшов відзив на апеляційну скаргу в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду залишити без змін.
Відзив мотивований тим, що апеляційна скарга є безпідставною та необґрунтованою. Вказує, що наразі ТОВ «Олком-Лізинг» є правонаступником ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» у тому числі і за кредитним Договором укладеним з ОСОБА_1 № 609 pv6-08 від 14.04.2008 року та Договором іпотеки № б/н від 15.04.2008 року. ОСОБА_2 була належним чином повідомлена про заміну сторони кредитора та іпотекодержателя в зазначених боргових зобов'язаннях.
Станом на 09.10.2021 року ТОВ «Олком-Лізинг», як суб'єкт господарювання приватного сектору економіки, здійснювало свою діяльність у відповідності до законодавства України та встановлених окремих вимог щодо суб'єктів які надають фінансові послуги різного спрямування. Відповідно до інформації Комплексної інформаційної системи Національного банку ТОВ «Олком - Лізинг» мало декілька ліцензій, зокрема: «надання послуг фінансового лізингу»; «надання послуг з факторингу»; «надання гарантій». Вказана інформація є у відкритому доступі і скаржник міг безперешкодно її перевірити, що не зробив та таким чином намагається ввести суд в оману, висвітлюючи неправдиві факти та викривлену інформацію в своїй апеляційній скарзі.
Вказує, що навіть за відсутності будь-якої ліцензії в ТОВ «Олком-Лізинг» укладення Договору про відступлення права вимоги з Банком, який в свою чергу позбавлений банківської ліцензії та перебуває у стадії ліквідації, не суперечить Закону та актуальній практиці Верховного Суду.
Зазначає, що за загальним правилом наявність згоди боржника на заміну кредитора в зобов'язанні не вимагається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 516 ЦК України).
До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (ч. 1 ст. 514 ЦК України).
Вказує, що у зв'язку зі зміною кредитора в зобов'язанні саме зобов'язання зберігається цілком і повністю, змінюється лише його суб'єктний склад в частині кредитора.
Вважає, що посилання скаржника про те, що відсутність відповідної ліцензії ТОВ «Олком-Лізинг» на право придбання права вимоги за кредитними договорами в іноземній валюті є підставою для визнання договору недійсним, є необґрунтованими та такими, що протирічать установленим практикам та судовим висновкам Верховного Суду, оскільки у справі, що переглядається, спірний договір відступлення прав вимоги за кредитним договором був укладений у процедурі примусової ліквідації банку, порядок проведення якої регулюється спеціальними нормами.
Зазначає, що доводи апеляційної скарги в частині посилання на п. 3.6 Кредитного договору та припинення терміну дії кредитного договору не заслуговують на увагу, оскільки були спростовані в ході розгляду судової справи № 343/131/17.
Вважає, що позивач в позовній заяві належним чином не довів та не обґрунтував суть своїх порушених прав та інтересів, оскільки зі змісту позовної заяви, позивач лише посилається на правові позиції судових рішень, проте не наводить підстави та суть порушеного права.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників процесу, які з'явилися в судове засідання, перевіривши доводи апеляційної скарги та дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає наступне.
Частиною третьою статті 3 ЦПК України визначено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судом встановлено, що 14.04.2008 року між ОСОБА_1 та ВАТ «Банк «Фінанси та кредит», правонаступником якого є ПАТ «Банк «Фінанси та кредит» укладено Договір про відкриття відновлювальної кредитної лінії № 609 pv6-08, згідно умов якого Банк зобов'язався надати позивачу у користування кредитну лінію у розмірі 45 500 доларів США строком користування кредитом до 14.04.2023 року, під 14,5 % річних (т.1, а.с.10-11).
15.04.2008 року на забезпечення виконання умов зазначеного кредитного договору, між ОСОБА_1 та ВАТ «Банк «Фінанси та кредит», було укладено Іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Долинського міського нотаріального округу Іваночко О.М., зареєстрований в реєстрі за № 1450.
30.09.2008 року сторонами укладено додаткову угоду № 1 до договору про відкриття відновлювальної кредитної лінії № 609 pv6-08, згідно якої процентна ставка за користування кредитом починаючи з 01 жовтня 2008 року встановлюється в розмірі 16 % річних.
31.07.2009 між ОСОБА_1 та ВАТ «Банк «Фінанси та кредит» було укладено Додаткову угоду №1 до договору про відкриття відновлювальної кредитної лінії № 609 pv6-08, згідно якої сторони змінили термін «договір про відкриття відновлювальної кредитної лінії» на «кредитний договір», а термін «кредитні лінії» на термін «строкові кредити» (т.1, а.с.12).
Умови вказаного кредитного договору, а також його виконання ОСОБА_1 є предметом судового розгляду по справі №343/131/17 (т.1, а.с.208-210).
У зазначеній вище справі позивач ПАТ Банк «Фінанси та кредит» ухвалою Долинського районного суду Івано-Франківської області від 11.12.2020 року був замінений на правонаступника ТОВ «Олком-Лізинг» (т.1, а.с.205-206).
Судом встановлено, що на підставі постанови Правління Національного банку України від 17.09.2015 року № 612 «Про віднесення ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» до категорії неплатоспроможних», виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 17.09.2015 року № 171 «Про запровадження тимчасової адміністрації в ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку». Згідно з зазначеним рішенням розпочато процедуру ліквідації ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит», призначено уповноважену особу Фонду та делеговано всі повноваження ліквідатора ПАТ «Банк «Фінанси та кредит».
На підставі пункту 2 частини п'ятої статті 12, частини першої статті 35, частини п'ятої статті 44, частини третьої статті 48 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» виконавча дирекція Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийняла рішення від 27.11.2017 № 5175 про продовження строків здійснення процедури ліквідації ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» строком на два роки до 17.12.2019 включно, а на підставі рішення від 23.09.2019 року № 2417 - строком на один рік з 18 грудня 2019 року до 17 грудня 2020 року включно.
Фондом гарантування вкладів фізичних осіб було прийнято рішення № 1622 від 03.09.2020 року про затвердження умов продажу активів АТ «Банк «Фінанси і кредит». Зокрема, було затверджено порядок оплати, місце, строки, початкову ціну реалізації прав вимоги.
03.09.2020 року право вимоги за Кредитним договором № 609 pv6-08 від 14.04.2008 року було виставлено у складі пулу (224 кредитних договорів) на продаж шляхом реалізації на прилюдних торгах в системі PROZORRO, лот № GL3N219036.
Згідно протоколу електронного аукціону №UA-EA-2020-09-03-000024-b від 14.09.2020 року оголошено переможцем ТОВ «Олком-Лізинг».
09.10.2020 року між AT «Банк «Фінанси та кредит» та ТОВ «Олком-Лізинг», з метою виконання умов протоколу електронного аукціону №UA-EA-2020-09-03-000024-b від 14.09.2020 року, було укладено Договір відступлення прав вимоги та Договір про відступлення прав вимоги за договорами іпотеки та застави, посвідчений приватним нотаріусом Чайкою І.Г., зареєстрований в реєстрі за № 1262, відповідно до яких право вимоги за Кредитним договором № 609 pv6-08 від 14.04.2008 року та Іпотечним договором б/н від 15.04.2008 року відступлені 09.10.2020 року на користь ТОВ «Олком-Лізинг» у зв'язку з чим ТОВ «Олком-Лізинг» набуло право Іпотекодержателя відносно предмету іпотеки.
Відповідно до договору від 09.10.2020 року про відступлення прав вимоги, в порядку та на умовах, визначених цим Договором, Банк відступив Новому кредитору належні Банку права вимоги, а Новий кредитор набув права вимоги Банку до позичальників та/або поручителів, зазначених у Додатках № 1,2 до цього Договору, включаючи права вимоги до правонаступників Боржників, спадкоємців Боржників або інших осіб, до яких перейшли обов'язки Боржників, за кредитними договорами (договорами про надання кредиту(овердрафту)), договорами застави та договорами поруки, з урахуванням усіх змін, доповнень і додатків до них, згідно реєстрів у Додатках № 1,2 до цього Договору (т.1, а.с.13-14).
Відповідно до договору від 09.10.2020 року про відступлення прав вимоги за договорами іпотеки та застави, в порядку та на умовах, визначених цим Договором, Банк відступив Новому кредитору належні Банку права вимоги, а Новий кредитор набув права вимоги Банку до Іпотекодавців (заставодавців), зазначених у Додатку № 1 до цього Договору, включаючи права вимоги до правонаступників Боржників, спадкоємців Боржників або інших осіб, до яких перейшли обов'язки Боржників, за договорами іпотеки (іпотечними договорами), з урахуванням усіх змін, доповнень і додатків до них, згідно реєстру у Додатку № 1 до цього Договору (т.1, а.с.19-20).
ОСОБА_1 звертаючись в суд з даним позовом посилається на норми ст. 203, 215 ЦК України та просить визнати зазначені нею договори недійсними. У своєму позові як на одну з підстав для визнання недійсним укладених договорів про відступлення прав вимоги за кредитним договором та за договором іпотеки, позивач посилався на те, що вказані договори фактично є договорами факторингу.
Правовідносини, наявні між сторонами справи на підставі викладених вище фактичних обставин, мають наступне правове регулювання.
Згідно з ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ч. 1 ст. 510 ЦК України сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
За ч. 1 ст. 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.
Відповідно до ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Отже, правова природа договору відступлення права вимоги полягає у тому, що у конкретному договірному зобов'язанні первісний кредитор замінюється на нового кредитора, який за відступленою вимогою набуває обсяг прав, визначений договором, у якому виникло таке зобов'язання.
Указані норми права визначають такі ознаки договору відступлення права вимоги: 1) предметом договору є відступлення права вимоги виконання обов'язку у конкретному зобов'язанні; 2) зобов'язання, у якому відступлене право вимоги, може бути як грошовим, так і не грошовим (передача товарів, робіт, послуг тощо); 3) відступлення права вимоги може бути оплатним, а може бути безоплатним; 4) форма договору відступлення права вимоги має відповідати формі договору, у якому виникло відповідне зобов'язання; 5) наслідком договору відступлення права вимоги є заміна кредитора у зобов'язанні.
Відповідно до статті 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором. Зобов'язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов'язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.
Згідно зі статтею 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події. У цих випадках додаткове оформлення відступлення права грошової вимоги не вимагається.
Відповідно до статті 1079 ЦК України сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб'єктом підприємницької діяльності. Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.
Згідно зі статтею 1084 ЦК України якщо відповідно до умов договору факторингу фінансування клієнта здійснюється шляхом купівлі у нього фактором права грошової вимоги, фактор набуває права на всі суми, які він одержить від боржника на виконання вимоги, а клієнт не відповідає перед фактором, якщо одержані ним суми є меншими від суми, сплаченої фактором клієнтові. Якщо відступлення права грошової вимоги факторові здійснюється з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором, фактор зобов'язаний надати клієнтові звіт і передати суму, що перевищує суму боргу клієнта, який забезпечений відступленням права грошової вимоги, якщо інше не встановлено договором факторингу. Якщо сума, одержана фактором від боржника, виявилася меншою від суми боргу клієнта перед фактором, який забезпечений відступленням права вимоги, клієнт зобов'язаний сплатити факторові залишок боргу.
Відповідно до пункту 5 частини першої статті 1, пункту 11 частини першої статті 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» фінансова послуга - це операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів. Факторинг вважається фінансовою послугою.
Договір факторингу має такі ознаки: 1) предметом є надання фінансової послуги за плату; 2) мета полягає у наданні фактором й отриманні клієнтом фінансової послуги; 3) зобов'язання, в якому клієнт відступає право вимоги, може бути тільки грошовим; 4) такий договір має передбачати не тільки повернення фінансування фактору, але й оплату клієнтом наданої фактором фінансової послуги; 5) укладається тільки у письмовій формі та має містити визначені Законом України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» умови.
Відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду від 16 березня 2021 року зазначеного у постанові від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 (пункт 51) якщо предметом і метою договору є відступлення права вимоги, а інші суттєві умови договору притаманні як договорам відступлення права вимоги, так і договорам факторингу, то за відсутності доказів, що підтверджують надання новим кредитором фінансової послуги (надання грошових коштів за плату) попередньому кредитору, у суду немає підстав вважати такий договір відступлення права вимоги договором факторингу.
Якщо право вимоги відступається за плату (так званий продаж боргів), то сторони у відповідному договорі мають визначити ціну продажу цього майнового права. Можлива різниця між вартістю права вимоги та ціною його продажу може бути зумовлена ліквідністю цього майнового права та сама по собі (за відсутності інших ознак) не означає наявність фінансової послуги, яку новий кредитор надає попередньому (правовий висновок зазначений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 (пункт 57).
Згідно правового висновку Великої Палати Верховного Суду зазначеного у постанові від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16 суб'єктний склад правочинів з відступлення права вимоги законом не обмежений, на відміну від договорів факторингу, однією зі сторін якого обов'язково має бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.
Предметом договору купівлі-продажу може бути право вимоги, якщо вимога не має особистого характеру. До договору купівлі-продажу права вимоги застосовуються положення про відступлення права вимоги, якщо інше не встановлено договором або законом(ч. 3 ст. 656 ЦК України).
Суд першої інстанції вірно встановив, що у даній справі стороною позивача не оспорюється та обставина, що за результатами електронного аукціону, який проводився в межах ліквідаційної процедури ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит», реалізовувалися, тобто виставлені на продаж, належні цьому Банку активи, а саме: майнові права вимоги виконання боржниками зобов'язань за кредитним та забезпечувальними договорами, в тому числі і відносно кредитного договору та іпотечного договору, боржником в яких є позивач у справі (лот GL3N219036). За результатами аукціону переможцем з купівлі вищевказаного лоту визначений ТОВ «Олком-Лізинг».
Відповідно до ст. 650 ЦК України особливості укладення договорів на біржах, аукціонах, конкурсах тощо встановлюються відповідними актами цивільного законодавства.
Процедура припинення банку як юридичної особи проводиться у порядку, передбаченому Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», і ця процедура здійснюється з метою захисту прав і законних інтересів вкладників банків, зміцнення довіри до банківської системи України, стимулювання залучення коштів у банківську систему України, забезпечення ефективної процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків.
При проведенні процедури ліквідації банку Фонд безпосередньо або шляхом делегування повноважень уповноваженій особі Фонду з дня початку процедури ліквідації банку здійснює відчуження активів та/або зобов'язань банку. Майно (активи) банку або кількох банків (пули активів) може бути реалізоване у такий спосіб: на відкритих торгах (аукціоні); шляхом продажу безпосередньо юридичній або фізичній особі.
Відповідно до положень ч. 8 ст. 51 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», для проведення відкритих торгів на підставі договору може залучатися організатор торгів - юридична особа, яка відповідно до установчих документів має право проводити торги.
Положенням про виведення неплатоспроможного банку з ринку, затвердженим рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 05 липня 2012 року № 2, яке є спеціальним нормативним актом, визначені умови реалізації майна банку під час проведення ліквідаційної процедури. До 21.11.2016 року, пункт 5.11 глави 5 розділу V вищевказаного Положення передбачав, що реалізація майна банку шляхом відступлення прав вимоги за кредитними договорами та договорами забезпечення виконання зобов'язання здійснюється шляхом проведення відкритого конкурсу між фінансовими установами (банками та небанківськими фінансовими установами, які відповідно до своїх установчих документів та ліцензій мають право надавати кредити, крім кредитних спілок). Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 21 листопада 2016 року № 2526 «Про внесення змін до Положення про виведення неплатоспроможного банку з ринку» у пункті 5.11 глави 5 розділу V цього Положення виключені слова «між фінансовими установами (банками та небанківськими фінансовими установами, які відповідно до своїх установчих документів та ліцензій мають право надавати кредити, крім кредитних спілок)».
Тобто, на момент проведення вищевказаного електронного аукціону з продажу активів ПАТ «Банк «Фінанси та кредит», положеннями нормативно-правових актів, якими врегульовано процедуру ліквідації банків, передбачено, що реалізація майна банку шляхом відступлення прав вимоги за кредитними договорами та договорами забезпечення виконання зобов'язання здійснюється шляхом проведення відкритого конкурсу, у тому числі за участю осіб (покупців), які не мають статусу банку або фінансової установи.
У постанові від 27.06.2022 року у справі №757/59897/19-ц Верховний Суд зазначив, що положення нормативно-правових актів, якими врегульовано процедуру ліквідації банку, допускають продаж майна банку, який перебуває в стадії виведення з ринку (ліквідації), шляхом відступлення прав вимоги за кредитними договорами та договорами забезпечення виконання зобов'язання на конкурсних засадах будь-яким суб'єктам правовідносин, у тому числі без статусу банку або фінансової установи. Водночас Фонд гарантування вкладів фізичних осіб є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків у випадках, встановлених Законом. Положення Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» та прийняті на його виконання нормативно-правові акти Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, які не містять заборони щодо придбання фізичними особами майна неплатоспроможного банку шляхом відступлення прав вимоги за кредитними договорами та договорами забезпечення, є пріоритетними щодо інших нормативних актів України.
Зазначений правовий висновок узгоджується із висновками, висловленими у постановах Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 161/5127/17-ц (провадження № 61-17635св18), від 31 липня 2019 року у справі № 910/4816/18, від 18 листопада 2020 року у справі № 295/3588/14-ц (провадження № 61-5305св20), від 16 грудня 2020 року у справі № 640/14873/19 (провадження № 61-6649св20), від 25 березня 2021 року у справі № 712/8836/18 (провадження № 61-19728св19).
Відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду зазначеної у постанові від 16.03.2021 року у справі № 906/1174/18 банки можуть укладати договори купівлі-продажу та відступлення права вимоги за зобов'язаннями з фізичними особами та юридичними особами, що не є фінансовими установами, за єдиної умови: таке право мають лише ті банки, які перебувають на стадії ліквідації, а їхні активи продаються на торгах.
Так, у постанові від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що відступлення права вимоги за кредитним і забезпечувальним договорами є можливим не тільки на користь фінансових установ за обставин, коли попередній кредитор (банк) був позбавлений банківської ліцензії та перебував у процедурі ліквідації.
У постанові від 08 червня 2021 року у справі № 346/1305/19 Велика Палата Верховного Суду вказала, що продаж і відступлення прав вимоги за кредитними договорами та договорами забезпечення виконання зобов'язання у процедурі ліквідації банку може відбутися на конкурсних засадах на користь будь-якої особи.
На підставі результатів електронного аукціону, 09.10.2020 року укладено оспорювані позивачем договори про відступлення прав вимоги, за яким ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» шляхом продажу відступив ТОВ «Олком-Лізинг» право вимоги, в тому числі і за кредитним договором № 609pv6-08 та за іпотечним договором б/н від 15.04.2008 року. Предметом спірних договорів є відступлення прав вимог за плату (купівля-продаж). Метою укладення цього договору є отримання банком коштів для розрахунку зі своїми кредиторами у процедурі ліквідації.
Суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що позивачем не надано належних, достатніх та допустимих доказів того, що оспорювані ним договори укладено з порушенням вимог чинного законодавства, і що укладений договір про відступлення права вимоги за кредитним договором фактично є договором факторингу.
Суд першої інстанції також вірно зазначив про безпідставність посилання позивача на те, що оспорювані договори слід визнати недійсними, оскільки останні є договором факторингу з тих підстав, що відповідно до умов вказаного оспорюваного договору про відступлення прав вимоги первісний кредитор отримав фінансування у розмірі 2 800 500 грн., а новий кредитор набув право одержання прибутку у формі різниці між реальною вартістю права вимоги, що відступається і ціною вимоги, що передбачена договором про відступлення права вимоги.
На безпідставність вказаних посилань вказувала також Велика Палата Верховного Суду, яка у згадуваній вище постанові від 16.03.2021 року по справі № 906/1174/17 зазначила, що відступлення права вимоги може відбуватись, зокрема, на підставі договору купівлі-продажу, дарування, міни. Якщо право вимоги відступається за плату (так званий продаж боргів), то сторони у відповідному договорі мають визначити ціну продажу цього майнового права. Можлива різниця між вартістю права вимоги та ціною його продажу може бути обумовлена ліквідністю цього майнового права та сама по собі (за відсутності інших ознак) не свідчить про наявність фінансової послуги, яка надається новим кредитором попередньому.
З урахуванням викладеного, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що так як спірний договір відступлення прав вимоги за кредитним договором був укладений у процедурі примусової ліквідації банку, порядок проведення якої регулюється спеціальними нормами, тому підстави для визнання недійсними договорів про купівлю-продаж майнових прав та про відступлення прав за іпотечним договором відсутні.
Відповідно до ч. 1 ст. 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору (ч. 2 ст. 1054 Цивільного кодексу України).
Наслідки порушення договору позичальником визначені ст. 1050 Цивільного кодексу України, зокрема, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов'язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549 - 552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Аналіз наведених норм свідчить, що до права вимоги за кредитним договором у тому числі, але не виключно, входить повернення наданої суми, сплата нарахованих процентів за користування кредитом, сплата неустойки (пені, штрафу, тощо), у разі допущення порушень та компенсація, гарантована ст. 625 Цивільного кодексу України стосовно грошового зобов'язання.
Вирішуючи спір із подібними до даної справи обставинами, Верховний Суд у Постанові від 19.02.2020 року у справі № 639/4836/17 зазначив, що законодавством не встановлено підстав недійсності договору щодо відступлення права вимоги у разі передачі вимоги за зобов'язанням, із розміром якого сторона не погоджується, або якщо окремі складові такої заборгованості нараховані безпідставно. Обставини, пов'язані з фактичним виконанням чи невиконанням, чи частковим виконанням зобов'язань за відповідним договором не визначаються нормами матеріального права як підстава для визнання недійсним правочину щодо відступлення права вимоги за такими договорами (договору цесії). Питання про належне чи неналежне виконання сторонами зобов'язань за договором кредиту, право вимоги за яким передавалося за оспорюваним договором, підлягає дослідженню у межах спору про стягнення заборгованості та не впливає на правомірність та дійсність договору про відступлення права вимоги.
Сам по собі факт укладення договору відступлення права вимоги не створює для позивачів безумовного обов'язку сплатити борг саме у такому розмірі, який зазначено у оспорюваному договорі під час його виконання. У разі отримання відповідної вимоги від нового кредитора, позивач не позбавлений права висловлювати свої заперечення проти такої вимоги на підставі наявних у нього доказів за основним зобов'язанням, що виникло на підставі кредитного договору.
Згідно з вимогами ст.ст. 215, 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути пред'явлена однією зі сторін правочину або заінтересованою стороною, права яких були порушені укладенням спірного правочину. Позивач, реалізовуючи право на судовий захист, звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним правочину, стороною якого не є, зобов'язаний довести у встановленому законом порядку, яким чином оспорюваний ним договір порушує його права та законні інтереси. Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 зроблено висновок про те, що недійсність договору як приватно-правова категорія покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність договору не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим. Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси власне порушені, а учасники цивільного обороту використовують цивільне судочинство для такого захисту.
У постановах Верховного Суду від 24 квітня 2019 року в справі № 926/1172/18, від 28 січня 2020 року у справі № 924/1208/18 вказано, що виходячи зі змісту ст. ст. 15, 16 ЦК України, підставою для захисту судом цивільного права чи охоронюваного законом інтересу є його порушення, невизнання або оспорення. Згідно з вимогами ст. ст. 215, 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути пред'явлена однією зі сторін правочину або заінтересованою стороною, права яких були порушені укладенням спірного правочину. Позивач, реалізуючи право на судовий захист, звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним правочину, зобов'язаний довести в установленому законом порядку, яким чином оспорюваний ним договір порушує його права та законні інтереси. Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.
Суд першої інстанції вірно встановив, що належних та допустимих доказів та обгрунтувань того, що під час переходу від ПАТ «Банк «Фінанси та кредит» до ТОВ «Олком-Лізинг» прав кредитора у зобов'язанні, будь-яким чином збільшився та/або змінився обсяг зобов'язань за кредитним договором, матеріали справи не містять.
Позивачем не надано жодного належного та допустимого доказу на підтвердження тієї обставини, що від визнання у судовому порядку недійсними спірних договорів залежить подальша можливість законної реалізації позивачем обов'язку щодо погашення заборгованості за кредитним договором.
При відступленні прав вимоги зобов'язання не припиняється, не змінюється - залишається одним і тим самим; відбувається тільки заміна особи на стороні кредитодавця. Відповідна заміна відбувається і в іпотечному договорі - новий кредитодавець стає іпотекодержателем.
Скаржником в межах доводів апеляційної скарги не спростовано того факту, що ТОВ «Олком-Лізинг» є належним новим кредитором/стягувачем за кредитним договором № 609 pv6-08 від 14.04.2008 року та договором іпотеки № б/н від 15.04.2008 року.
Доводи скаржника з приводу того, що відсутність відповідної ліцензії ТОВ «Олком - Лізинг» на право придбання права вимоги за кредитними договорами в іноземній валюті є підставою для визнання договору недійсним не приймаються до уваги колегією суддів, оскільки протирічать правовій позиції Верховного Суду зазначеній у постанові від 16 грудня 2020 року у справі № 640/14873/19.
Так, у постанові Верховного Суду від 16 грудня 2020 року у справі № 640/14873/19 зазначено : «Положення Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» та прийняті на його виконання нормативно-правові акти Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, які не містять заборони щодо придбання фізичними особами майна неплатоспроможного банку шляхом відступлення прав вимоги за кредитними договорами та договорами забезпечення, є пріоритетними щодо інших нормативних актів України.
Відповідач не набув права здійснювати фінансові операції відносно боржника, оскільки за умовами договору про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги у нього виникло лише право вимагати виконання зобов'язань у розмірі та обсязі, які існували на момент укладення цього договору, без можливості нарахування додаткових процентів і неустойки, право на нарахування яких мав первісний кредитор».
Доводи скаржника про відсутність заборгованості за кредитним договором від 14.04.2008 року станом на 09.10.2020 року не приймаються до уваги колегією суддів оскільки спростовуються реєстром кредитних договорів права вимоги за якими відступаються, та боржників за такими договорами до якого і входить позивачка (т.1,а.с.15-16).
Крім того, судом встановлено, що рішенням Долинського районного суду Івано-Франківської області від 04 березня 2021 року по справі № 343/131/17 з ОСОБА_3 на користь ТОВ « Олком-Лізинг» (замінений під час розгляду справи замість ПАТ Банк «Фінанси та кредит») була стягнута заборгованість за кредитним договором від 14 квітня 2008 року у розмірі 1990571,08 грн. Постановою Івано-Франківського апеляційного суду стягнуто з ОСОБА_1 заборгованість у розмірі 31 166 дол. США. 58 центів.
Апеляційна скарга ідентична доводам позовної заяви, скаржник фактично виклав обставини справи, договірні відносини між сторонами, не зазначивши в апеляційній скарзі, які саме норми права суд першої інстанції порушив чи неправильно застосував.
Доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстави для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
При розгляді даної справи суд правильно встановив фактичні обставини справи, відповідні їм правовідносини, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам матеріального і процесуального права.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно зі статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За вказаних обставин, колегія суддів приходить до висновку, що рішення Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 24 квітня 2025 року ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування в межах доводів апеляційної скарги не вбачається.
Керуючись статтями 374, 375, 381-384 ЦПК України, колегія суддів
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Сизька Бориса Борисовича залишити без задоволення.
Рішення Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 24 квітня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції з підстав та на умовах, викладених у статті 389 ЦПК України.
Повний текст постанови складений 17 жовтня 2025 року.
Судді