Рівненський апеляційний суд
Іменем України
16 жовтня 2025 року м. Рівне
Справа № 569/13258/24
Провадження № 11-кп/4815/648/25
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Рівненського апеляційного суду у складі:
судді-доповідача ? ОСОБА_1 ,
суддів - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
з участю: секретаря судового засідання - ОСОБА_4 ,
прокурора - ОСОБА_5 ,
обвинуваченої - ОСОБА_6 ,
захисника - ОСОБА_7 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Рівне в режимі відеоконференції матеріали провадження за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_7 в інтересах обвинуваченої ОСОБА_6 на ухвалу Рівненського міського суду Рівненської області від 20 серпня 2025 року про продовження щодо ОСОБА_6 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою у кримінальному провадженні №22023180000000117 від 25.05.2023 року за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.114-2, ч.2 ст.111, ч.3 ст.436-2 КК України, -
Ухвалою Рівненського міського суду Рівненської області від 20 серпня 2025 року задоволено клопотання прокурора Рівненської обласної прокуратури ОСОБА_8 та продовжено щодо обвинуваченої ОСОБА_6 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів до 18 жовтня 2025 року без визначення розміру застави.
Не погодившись з вказаною ухвалою, захисник ОСОБА_7 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувану ухвалу та постановити нову, якою відмовити в задоволенні клопотання прокурора.
Вказує, що судом першої інстанції залишено поза увагою той факт, що обсяг обвинувачення, висунутого ОСОБА_6 в обвинувальному акті, є більшим, ніж обсяг підозри, яка повідомлена ОСОБА_6 на стадії досудового розслідування 16.07.2025 року шляхом вручення їй повідомлення про зміну раніше повідомлених підозр та нову підозру, в якому відсутня кваліфікація її дій за ч.3 ст.436 КК України. Зазначає, що повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.111 КК України, вручено без дотримання вимог закону, а саме без присутності захисника, участь якого в даному випадку є обов'язковою згідно з положеннями ст.52 КПК України, що свідчить про порушення права особи на захист. Наголошує, що в діях ОСОБА_6 відсутній склад кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.114-2 КК України, оскільки спілкування по телефону з власною матір'ю з приводу побачених фактів пересування територією Харківської області військової техніки не може утворювати об'єктивну сторону складу вказаного злочину, яка проявляється у несанкціонованому поширенні інформації, тому що інформація про переміщення Збройних сил України та місця їх дислокації перебувають у вільному доступі.
Зауважує, що судом не взято до уваги її стан здоров'я, а саме те, що в неї є гіпертонічна хвороба, яку діагностовано вже під час перебування в слідчому ізоляторі, наявність зареєстрованого місця проживання в м. Харкові, стійкі соціальні зв'язки у вигляді чоловіка, яких хоч є іноземцем, однак не зважаючи на введення воєнного стану продовжує мешкати та проживати в м. Харкові. Крім того, звертає увагу суду на те, що починаючи з 22.10.2024 року кримінальне провадження щодо ОСОБА_6 розглядається незаконним складом суду, який не утворений відповідно до закону, а саме під головуванням судді ОСОБА_9 , в провадження якого справа після зміни складу колегії була передана не в автоматичному режимі.
До початку апеляційного розгляду захисник подав доповнення до апеляційної скарги, в яких вказує, що під час проголошення вступної та резолютивної частини ухвали головуючий суддя ОСОБА_9 зазначив про продовження запобіжного заходу ОСОБА_6 , а не ОСОБА_6 , однак в письмовому рішення анкетні дані зазначено вірно. Вважає, що суддя вніс виправлення в частині анкетних даних особи обвинуваченої без дотримання процесуального порядку а саме без внесення письмового виправлення описки, тому оскаржувана ухвала підлягає безумовному скасуванню.
Заслухавши суддю-доповідача, доводи обвинуваченої та її захисника на підтримання апеляційної скарги, думку прокурора, який заперечив проти її задоволення, перевіривши ухвалу суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційна скарга захисника не підлягає до задоволення з таких підстав.
Оскільки захисником подано апеляційну скаргу на ухвалу місцевого суду про продовження запобіжного заходу, апеляційний суд переглядає лише це рішення на законність та обґрунтованість.
Судове рішення стосовно продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою повинно відповідати вимогам ст.370 КПК України, тобто повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим та містити як чітке визначення законодавчих підстав для його продовження, так і дослідження та обґрунтування достовірності обраних підстав у контексті конкретних фактичних обставин вчинення кримінального правопорушення, врахування особи винного та інших обставин, в тому числі продовження існування ризиків, наведених у ч.1 ст.177 КПК України.
Так, згідно з положеннями ч.3 ст.331 КПК України, незалежно від наявності клопотань суд зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. До спливу продовженого строку суд зобов'язаний повторно розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, якщо судове провадження не було завершене до його спливу.
Відповідно до ст.197 КПК України строк тримання під вартою може бути продовжений слідчим суддею, за умови доведення прокурором в клопотанні, поданому до суду в порядку ст.199 КПК України, обставин, які свідчать про те, що заявлені ризики не зменшилися, або з'явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою, а також обставин, які перешкоджають завершенню досудового розслідування до закінчення строку дії попередньої ухвали про тримання під вартою.
Такий вид запобіжного заходу як тримання під вартою, за положеннями ч.1 ст.183 КПК України, є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 КПК України.
Метою запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою є запобігання спробам: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Відповідно до ст.3 Загальної декларації прав людини, ст.5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст.ст.176-178 КПК України, п.3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 25 квітня 2003 року №4 «Про практику застосування судами запобіжного заходу у виді взяття під варту та продовження строків тримання під вартою на стадіях дізнання і досудового слідства» запобіжний захід тримання під вартою має застосовуватися лише за крайньою необхідністю і, як останній захід, при наявності достатніх підстав вважати, що підозрюваний чи обвинувачуваний буде намагатися ухилятися від слідства й суду або від виконання процесуальних рішень, перешкоджатиме встановленню істини у справі, продовжуватиме злочинну діяльність.
Дані вимоги закону при розгляді клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченої ОСОБА_6 місцевим судом були дотримані в повній мірі. Вирішуючи подане клопотання, суд першої інстанції належно дослідив обставини, з якими закон пов'язує можливість продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та прийшов до вірних висновків про існування ризиків, вказаних в клопотанні.
Так, висунуті ОСОБА_6 обвинувачення у вчиненні тяжкого та особливо тяжкого злочинів, санкція одного з яких, в разі доведення вини останньої, передбачає безальтернативне покарання у виді позбавлення волі на строк до 15 років або довічним позбавленням волі з конфіскацією майна свідчить про підвищену суспільну небезпеку цього діяння та вказує на обґрунтованість висновків суду про продовження існування ризиків, передбачених ст.177 КПК України та необхідності продовження щодо неї запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Зокрема, на думку апеляційного суду, існує висока ймовірність того, що обвинувачена з метою уникнення покарання, передбаченого за вчинення інкримінованих їй злочинів, може переховуватися від суду з метою уникнення кримінальної відповідальності. І хоч тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Також колегія суддів вважає, що продовжує існувати ризик вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити те, в якому ОСОБА_6 обвинувачується, оскільки їй інкримінується вчинення злочинів з використанням засобів зв'язку шляхом здійснення телефонних дзвінків та публікацій дописів в соціальних мережах, тому в разі звільнення останньої з-під варти вона може продовжити комунікувати з особами за допомогою мобільного зв'язку чи з використанням соціальних мереж.
Ці обставини свідчать про те, що на даному етапі кримінального провадження стороною обвинувачення доведено, що належну процесуальну поведінку ОСОБА_6 не може забезпечити більш м'який запобіжний захід, тому місцевий суд дійшов до обґрунтованого висновку про необхідність продовження запобіжного заходу саме у вигляді тримання під вартою.
Крім того, апеляційний суд враховує те, що на даний час в Україні введено воєнний стан, що також є відповідним ризиком, який з врахуванням даних про особу обвинуваченої, характером злочинів, в яких вона обвинувачується, здійснення контролю в зазначених умовах за обвинуваченою правоохоронними органами, в разі застосування до неї інших більш м'яких запобіжних заходів, є ускладненим.
Міцність соціальних зв'язків обвинуваченої, наявність родини, стану здоров'я, на які посилався захисник в апеляційній скарзі, не спростовують правильності висновків суду з врахуванням вищевказаних обставин. До того ж захисником не надано апеляційному суду доказів про неможливість перебування обвинуваченої під вартою.
Апеляційний суд також враховує положення ч.6 ст.176 КПК України, відповідно до якої під час дії воєнного стану до осіб, які обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 109-114-2, 258-258-6, 260, 261, 437-442-1 КК України, застосовується запобіжний захід, визначений пунктом 5 частини першої цієї статті, тобто тримання під вартою, а тому доводи апеляційної скарги захисту про відсутність підстав для продовження ОСОБА_6 запобіжного заходу у виді тримання під вартою не ґрунтуються на вимогах закону.
Посилання захисника на необхідність скасування судового рішення у зв'язку з розглядом клопотання прокурора незаконним складом суду не беруться до уваги колегією суддів, оскільки ці питання, за наявності для цього відповідних підстав, підлягають з'ясуванню та перевірці в суді першої інстанції і не є підставою для звільнення ОСОБА_6 з-під варти, а також виходять за межі повноважень суду апеляційної інстанції під час апеляційного перегляду ухвали місцевого суду, оскільки колегія суддів має в розпорядженні лише клопотання прокурора та ухвалу суду про продовження запобіжного заходу.
Твердження захисника про необхідність скасування ухвали суду у зв'язку з проголошенням невірних анкетних даних обвинуваченої та є необґрунтованими, оскільки відповідно до ст.379 КПК України, суд має право за власною ініціативою або за заявою учасника кримінального провадження чи іншої заінтересованої особи виправити допущені в судовому рішенні цього суду описки, очевидні арифметичні помилки незалежно від того, набрало судове рішення законної сили чи ні. Однак з оскаржуваної ухвали вбачається, що всі анкетні дані обвинуваченої в судовому рішенні зазначені вірно, а невірно проголошене по-батькові обвинуваченої свідчить лише про обмовку судді та не вказує на необхідність виносити рішення про виправлення описки.
Інші доводи, які викладені в апеляційній скарзі захисника та були наведені ними в ході апеляційного розгляду провадження не зменшують доведених стороною обвинувачення ризиків і не є підставою для відмови у задоволенні клопотання прокурора та обрання щодо обвинуваченої більш м'якого запобіжного заходу, аніж тримання під вартою, або взагалі відмови в задоволенні клопотання прокурора, як про це просить захисник.
З урахуванням зазначеного в сукупності, апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, оскільки ухвалене у відповідності до вимог закону та на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені достатніми доказами, дослідженими та оціненими судом, тому не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги захисника.
Керуючись ст.ст. 405, 407, 422-1 КПК України, колегія суддів, -
Ухвалу Рівненського міського суду Рівненської області від 20 серпня 2025 року про продовження ОСОБА_6 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою у кримінальному провадженні №22023180000000117 від 25.05.2023 року за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.114-2, ч.2 ст.111, ч.3 ст.436-2 КК України, залишити без зміни, а апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 в інтересах обвинуваченої ОСОБА_6 - без задоволення.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_3 ОСОБА_2