Рівненський апеляційний суд
Іменем України
16 жовтня 2025 року м. Рівне
Справа № 570/4188/25
Провадження № 11-кп/4815/659/25
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Рівненського апеляційного суду у складі:
судді-доповідача - ОСОБА_1 ,
суддів - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
з участю: секретаря судового засідання - ОСОБА_4 ,
прокурора - ОСОБА_5 ,
обвинуваченого - ОСОБА_6 ,
захисника - ОСОБА_7 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Рівне в режимі відеоконференції матеріали провадження за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_7 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_6 на ухвалу Рівненського районного суду Рівненської області від 28 серпня 2025 року про продовження щодо ОСОБА_6 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою у кримінальному провадженні № 22025180000000079 від 14.04.2025 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.15, ч.3 ст.332 КК України, -
Ухвалою Рівненського районного суду Рівненської області від 28 серпня 2025 року задоволено клопотання прокурора Рівненської обласної прокуратури ОСОБА_8 та продовжено щодо обвинуваченого ОСОБА_6 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів до 26 жовтня 2025 року. Одночасно визначено альтернативний запобіжний захід у вигляді застави в розмірі 300 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 908 400 грн. з покладенням обов'язків, передбачених ч.5 ст.194 КПК України.
В поданій апеляційній скарзі захисник обвинуваченого - адвокат ОСОБА_7 просить скасувати ухвалу суду від 28 серпня 2025 року та постановити нову про відмову в задоволенні клопотання прокурора.
Вказує, що ухвала суду є незаконною, оскільки судом було вирішено клопотання прокурора без фактичного заслуховування думки сторін з приводу такого клопотання, без дослідження доданих до нього матеріалів та без повідомлення учасників про його розгляд. Зауважує, що твердження, викладені в оскаржуваній ухвалі про те, що обвинувачений та його захисник не заперечували проти задоволення клопотання прокурора не відповідають дійсності, оскільки стороною захисту подавалося заперечення на клопотання прокурора, в яких він наполягав на застосуванні альтернативного запобіжного заходу. Зазначає, що ризики, наведені у клопотанні, є необґрунтованими, оскільки обвинувачений з моменту затримання належним чином виконує покладені на нього обов'язки, бере участь у всіх судових засіданнях, з'являється на всі виклики прокурора та суду. Наголошує, що стороною захисту не визнаються доводи висунутого обвинувачення, що додатково свідчить про те, що між ними та стороною обвинувачення існує спір про наявність складу кримінального правопорушення, тому застосування запобіжних заходів у даному разі слід розцінювати як спосіб тиску зі сторони прокурора задля визнання ОСОБА_6 своє вини у інкримінованому кримінальному правопорушенні.
Вважає, що вимоги прокурора про застосування застави в розмірі 300 прожиткових мінімумів для працездатних осіб не узгоджується з положеннями п.2 ч.5 ст.182 КПК України, відповідно до якої розмір застави щодо особи, обвинуваченої у вчиненні тяжкого злочину визначається в межах від двадцяти до вісімдесяти прожиткових мінімумів для працездатних осіб, і лише у виключних випадках, якщо суд встановить, що застава у зазначених межах не здатна забезпечити виконання особою, що обвинувачується у вчиненні тяжкого або особливо тяжкого злочину, застава може бути призначена у розмірі який перевищує вісімдесят чи триста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб відповідно. Однак, як зауважує захисник, у клопотанні прокурора не наведено достатніх аргументів, що розмір застави, передбачений для даної категорії злочинів, не забезпечить можливість виконання ОСОБА_6 процесуальних обов'язків, оскільки в клопотанні не аргументовано чому саме 300 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб має бути застосовано для обвинуваченого, не проведено оцінки майнового стану останнього, не враховано аргументи сторони захисту щодо відсутності у обвинуваченого та його родини відповідної суми грошових коштів та майна, за рахунок яких можливо здійснити внесення застави.
Також просить дослідити запис судового засідання від 28.08.2025 року.
Заслухавши суддю-доповідача, доводи обвинуваченого та його захисника на підтримання апеляційної скарги, думку прокурора, який заперечував проти її задоволення, перевіривши ухвалу суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів прийшла до висновку, що вона підлягає до часткового задоволення з таких підстав.
Відповідно до вимог ч.1 ст.404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судове рішення суду в межах апеляційної скарги.
Судове рішення стосовно продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою повинно відповідати вимогам ст.370 КПК України, тобто повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим, та містити як чітке визначення законодавчих підстав для його продовження, так і дослідження та обґрунтування достовірності обраних підстав у контексті конкретних фактичних обставин вчинення кримінального правопорушення, врахування особи винного та інших обставин, в тому числі продовження існування ризиків, наведених у ч.1 ст.177 КПК України.
Згідно з положеннями ч.3 ст.331 КПК України незалежно від наявності клопотань суд зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. До спливу продовженого строку суд зобов'язаний повторно розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, якщо судове провадження не було завершене до його спливу.
Відповідно до ст.197 КПК України строк тримання під вартою може бути продовжений слідчим суддею, за умови доведення прокурором в клопотанні, поданому до суду в порядку ст.199 КПК України, обставин, які свідчать про те, що заявлені ризики не зменшилися, або з'явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою, а також обставин, які перешкоджають завершенню досудового розслідування до закінчення строку дії попередньої ухвали про тримання під вартою.
Такий вид запобіжного заходу як тримання під вартою, за положеннями ч.1 ст.183 КПК України, є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 КПК України.
Метою запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою є запобігання спробам: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Відповідно до ст.3 Загальної декларації прав людини, ст.5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст.ст.176-178 КПК України, п.3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 25 квітня 2003 року №4 «Про практику застосування судами запобіжного заходу у виді взяття під варту та продовження строків тримання під вартою на стадіях дізнання і досудового слідства» запобіжний захід тримання під вартою має застосовуватися лише за крайньою необхідністю і, як останній захід, при наявності достатніх підстав вважати, що підозрюваний чи обвинувачуваний буде намагатися ухилятися від слідства й суду або від виконання процесуальних рішень, перешкоджатиме встановленню істини у справі, продовжуватиме злочинну діяльність.
Дані вимоги закону при розгляді клопотання прокурора про продовження обвинуваченому ОСОБА_6 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою місцевим судом були дотримані в повній мірі.
Вирішуючи подане клопотання, суд першої інстанції належно дослідив обставини, з якими закон пов'язує можливість продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та прийшов до вірних висновків про існування ризиків, вказаних в клопотанні.
Так, згідно з матеріалами справи, ОСОБА_6 інкримінується вчинення закінченого замаху на організацію незаконного переправлення осіб через державний кордон України, вчинений за попередньою змовою групою осіб щодо декількох осіб та з корисливих мотивів.
Таким чином, ОСОБА_6 обґрунтовано обвинувачується у вчиненні тяжкого злочину, за який, в разі доведення його вини, передбачено безальтернативне покарання у виді позбавлення волі на строк від семи до дев'яти років. Даний факт свідчить про існування ризику переховування від суду з метою уникнення кримінальної відповідальності, а в умовах воєнного стану, який на теперішній час діє в Україні, ризик втечі лише збільшується. І хоч тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів». Крім того встановлено, що в минулому обвинувачений переховувався від органів досудового розслідування та перебував у міжнародному розшуку.
Також, на думку апеляційного суду, продовжує існувати ризик незаконного впливу на свідків у цьому кримінальному провадженні з метою зміни ними показів та покращення свого становища, оскільки вони ще не були допитані безпосередньо судом, та можливість вчинення обвинуваченим іншого кримінального правопорушення.
Ці обставини в сукупності свідчать про те, що стороною обвинувачення доведено, що належну процесуальну поведінку ОСОБА_6 не може забезпечити більш м'який запобіжний захід, тому місцевий суд дійшов до обґрунтованого висновку про необхідність продовження запобіжного заходу саме у вигляді тримання під вартою.
На переконання апеляційного суду, з моменту взяття обвинуваченого під варту та до моменту вирішення вказаного клопотання дані обставини не змінилися та не змінились обставини, які дають суду підстави вважати, що належну процесуальну поведінку обвинуваченого може забезпечити більш м'який запобіжний захід.
Обставини, на які посилається захисник в апеляційній скарзі, жодним чином не зменшують тих ризиків, які встановив місцевий суд та не можуть бути підставою для застосування до ОСОБА_6 більш м'якого запобіжного заходу.
Разом з тим, дійшовши належного висновку про необхідність задоволення клопотання прокурора та продовження щодо обвинуваченого найсуворішого запобіжного заходу, суд першої інстанції не в повному обсязі дотримався вимог КПК України при визначенні розміру застави.
Так, відповідно до вимог ч.4 ст.182 КПК України, розмір застави визначається слідчим суддею, судом з урахуванням обставин кримінального правопорушення, майнового та сімейного стану підозрюваного, обвинуваченого, інших даних про його особу та ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу. Розмір застави повинен достатньою мірою гарантувати виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов'язків та не може бути завідомо непомірним для нього.
Як вбачається із матеріалів справи, ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.15, ч.3 ст.332 КК України, яке згідно ст.12 КК України відносяться до категорії тяжких злочинів, оскільки передбачає покарання до дев'яти років позбавлення волі з конфіскацією майна.
У відповідності до положень п.2 ч.5 ст.182 КПК України, розмір застави щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні тяжкого злочину, визначається у межах від двадцяти до вісімдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. У виключних випадках, якщо слідчий суддя, суд встановить, що застава у зазначених межах не здатна забезпечити виконання особою, що підозрюється, обвинувачується у вчиненні тяжкого або особливо тяжкого злочину, покладених на неї обов'язків, застава може бути призначена у розмірі, який перевищує вісімдесят чи триста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб відповідно.
При визначенні розміру застави суд враховує тяжкість кримінального правопорушень, в якому обвинувачується особа, обставини вчинення вказаного правопорушення та його роль, а також особу обвинуваченого, що дозволяє дійти висновку, що розмір застави у межах, визначених п.2 ч.5 ст.182 КПК України, не зможе забезпечити виконання обвинуваченим покладених на нього обов'язків.
В той же час, колегія суддів зазначає, що визначення застави у розмірі, який завідомо не помірний для сплати обвинуваченим фактично не створить для нього жодної альтернативи, а відтак, тримання під вартою протягом тривалого строку не може бути прийнятним.
Враховуючи, очевидну неспроможність протягом тривалого часу внести заставу у розмірі 908 400 гривень, апеляційний суд приходить до висновку, що альтернативний запобіжний захід у вигляді застави у вказаному розмірі не є помірним для обвинуваченого, а тому його необхідно зменшити та визначити у розмірі 250 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 757 000 гривень.
Таким чином, колегія суддів вважає, що застава у розмірі 250 прожиткових мінімумів для працездатних осіб буде достатньою для забезпечення належної процесуальної поведінки обвинуваченого, узгоджуватись з положенням ст.182 КПК України, а також практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Мангурас проти Іспанії" від 28.09.2010, "Гафа проти Мальти" від 22.05.2018), відповідно до яких розмір застави повинен визначатися ступенем довіри, при якому перспектива втрати застави буде достатнім стримуючим засобом, щоб відбити у особи, щодо якої застосовано заставу, бажання будь-яким чином перешкоджати встановленню істини у кримінальному провадженні.
За таких обставин, враховуючи вимоги п.2 ч.3 ст.407 КПК України, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга захисника в інтересах обвинуваченого підлягає частковому задоволенню, а ухвала суду скасуванню з постановленням апеляційним судом нової ухвали про часткове задоволення клопотання прокурора про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою з визначенням альтернативного запобіжного заходу у вигляді застави в розмірі 757 000 гривень, з покладенням обов'язків, передбачених ч.5 ст.194 КПК України.
Керуючись ст.ст. 405, 407, 422-1 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 задовольнити частково.
Ухвалу Рівненського районного суду Рівненської області від 28 серпня 2025 року про продовження щодо обвинуваченого ОСОБА_6 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою у кримінальному провадженні № 22025180000000079 від 14.04.2025 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.15, ч.3 ст.332 КК України, скасувати.
Постановити нову ухвалу, якою клопотання прокурора Рівненської обласної прокуратури ОСОБА_8 задовольнити частково.
Застосувати щодо обвинуваченого ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Рівне, зареєстрованого та фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на строк до 26 жовтня 2025 року.
Визначити обвинуваченому ОСОБА_6 альтернативний запобіжний захід у вигляді застави в розмірі 250 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 757 000 (сімсот п'ятдесят сім тисяч) гривень, яка може бути внесена, як самим підозрюваним, так і іншою фізичною чи юридичною особою (заставодавцем) за наступними реквізитами: Рівненський апеляційний суд, код отримувача (ЄДРПОУ) 42257545, р/р UA078201720355299002000083053 в ДКСУ м. Київ, код банку отримувача (МФО) 820172.
Обвинувачений або заставодавець мають право у будь-який момент внести заставу у розмірі, визначеному в ухвалі про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, протягом дії ухвали.
Роз'яснити обвинуваченому, що у разі внесення застави у визначеному у даній ухвалі розмірі, оригінал документу з відміткою банку, який підтверджує внесення застави має бути наданий уповноваженій службовій особі установи тимчасового тримання під вартою.
У разі внесення застави покласти на обвинуваченого обов'язки:
- прибувати на виклик прокурора чи суду;
- не відлучатися із населеного пункту, в якому він проживає без дозволу прокурора або суду;
- здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в'їзд в Україну;
- утримуватися від спілкування зі свідками у даному кримінальному провадженні.
Строк дії обов'язків, покладених судом, у разі внесення застави визначити до 26.10.2025 року.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3