Рівненський апеляційний суд
Іменем України
16 жовтня 2025 року м. Рівне
Справа № 569/18909/25
Провадження № 11-сс/4815/293/25
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Рівненського апеляційного суду у складі:
судді-доповідача - ОСОБА_1 ,
суддів - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
з участю: секретаря судового засідання - ОСОБА_4 ,
прокурора - ОСОБА_5 ,
підозрюваного - ОСОБА_6 ,
захисника - ОСОБА_7 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні м. Рівне в режимі відеоконференції матеріали провадження за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_7 в інтересах підозрюваного ОСОБА_6 на ухвалу слідчого судді Рівненського міського суду Рівненської області від 09 вересня 2025 року про обрання щодо ОСОБА_6 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою у кримінальному провадженні № 62024240030002159 від 09.10.2024 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.407 КК України, -
Ухвалою слідчого судді Рівненського міського суду Рівненської області від 09 вересня 2025 року задоволено клопотання слідчого третього слідчого відділу (з дислокацією в м. Рівному) ТУ ДБР, розташованого в м. Хмельницькому, ОСОБА_8 та обрано щодо підозрюваного ОСОБА_6 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою без визначення розміру застави строком на 60 днів до 07 листопада 2025 року.
Не погодившись з рішенням суду, захисник ОСОБА_7 подав апеляційну скаргу, в якій вказує, що оскаржувана ухвала є необ'єктивною та незаконною, тому підлягає скасуванню. Зазначає, що підозрюваний пояснив в судовому засіданні, що не вважає себе військовослужбовцем, оскільки не приймав присяги та не ставив свого підпису в будь-яких документах. Наголошує, що ОСОБА_6 є єдиним працездатним членом сім'ї, оскільки проживає разом з матір'ю 1956 р.н., яка є інвалідом ІІ групи внаслідок психічного захворювання та за рішення суду визнана недієздатною, тому фактично є її опікуном, та батьком (вітчимом), який також є особою похилого віку та часто хворіє. Зауважує що підозрюваний раніше не судимий, має постійне місце проживання та міцні соціальні зв'язки,в доповненні до апеляційної скарги вказав, що він є учасником бойових дій, тому вважає за можливе застосувати щодо підозрюваного запобіжний захід у вигляді домашнього арешту.
Просить скасувати ухвалу слідчого судді від 09 вересня 2025 року та постановити нову, якою обрати ОСОБА_6 інший запобіжний захід, не пов'язаний з триманням під вартою, зокрема у вигляді домашнього арешту.
Заслухавши суддю-доповідача, доводи підозрюваного та його захисника на підтримання апеляційної скарги, думку прокурора, який заперечував проти її задоволення, перевіривши матеріали провадження в межах апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення виходячи з таких підстав.
Відповідно до ч.1 ст.404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Частиною 1 ст.131 КПК України передбачено, що заходи забезпечення кримінального провадження застосовуються з метою досягнення дієвості цього провадження.
Відповідно до пунктів 3, 4 статті 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод і практики Європейського суду з прав людини, обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливо лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою.
При цьому, відповідно до установленої практики Європейського суду з прав людини, висновки про ступінь ризиків та неможливості запобігання їм застосуванням більш м'яких запобіжних заходів мають бути зроблені за результатами сукупного аналізу обставин злочину та особистості підозрюваного і його поведінки.
З матеріалів провадження вбачається, що ОСОБА_6 , будучи військовослужбовцем за призовом під час мобілізації на особливий період Збройних Сил України, проходячи військову службу на посаді курсанта 2-ї навчальної роти 3-го навчального батальйону школи індивідуальної підготовки військової частини НОМЕР_1 , діючи умисно, тобто, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, в умовах воєнного стану, 29 липня 2024 року близько 19 години 20 хвилин (точніше досудовим розслідуванням не встановлено, однак саме в цей час виявлено його відсутність на військовій службі) самовільно залишив територію розташування військової частини НОМЕР_1 , що дислокується за адресою: АДРЕСА_1 , відправившись за місцем свого проживання у місто Стрий Львівської області, де почав проводити службовий час на власний розсуд, не пов'язаний із проходження військової служби та обов'язки військової служби не виконує.
08 вересня 2025 року ОСОБА_6 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.407 КК України.
Вимогами ст.177 КПК України передбачено, що метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченимпокладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам переховуватися від органів досудового розслідування або суду; знищення, схову або спотворення будь-яких речей чи документів, що мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконного впливу на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином та вчиняти інше кримінальне правопорушення або продовжити правопорушення, в якому підозрюється.
Згідно ч.1 ст.183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден з більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст.177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених ч.5 ст.176 цього Кодексу.
Відповідно до ч.1 ст.194 КПК України, під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: 1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; 2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 КПК України, і на які вказує слідчий, прокурор; 3) недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
Апеляційний суд вважає, що рішення про обрання ОСОБА_6 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою постановлене слідчим суддею з дотриманням вимог зазначених статей. Так, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про існування обґрунтованої підозри щодо вчинення ОСОБА_6 інкримінованого йому кримінального правопорушення, що підтверджується доказами, зібраними органом досудового розслідування, а саме: повідомленням ІНФОРМАЦІЯ_1 про вчинення кримінального правопорушення; доповіддю командира військової частини НОМЕР_1 про самовільне залишення військової частини; матеріалами службового розслідування військової частини НОМЕР_1 та іншими матеріалами справи.
Також слідчим суддею враховано те, що в разі визнання останнього винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, йому загрожує покарання у виді позбавлення волі строком від 5 до 10 років, а в умовах воєнного стану, який на теперішній час діє в Україні, ризик втечі лише збільшується. І хоч тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів». Крім того ОСОБА_6 проживає на значній відстані від органу досудового розслідування та суду на території Львівської області, ніде не працевлаштований, не одружений, не має стійких соціальних зв'язків, що лише підтверджує наявність ризику, передбаченого п.1 ч.1 ст.177 КПК України.
На думку апеляційного суду, на даному етапі досудового розслідування доведеним є й ризик вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити те, в якому підозрюється, оскільки він до військової частини не повернувся, до виконання обов'язків військової служби не приступив та не виявляє бажання продовжувати військову службу.
Посилання захисника про те, що підозрюваний має постійне місце проживання, на його утриманні перебувають батьки похилого віку, враховуючи на характер та обставини кримінального правопорушення, в якому він підозрюється, особу підозрюваного, не зменшують встановлених ризиків та не є визначальними аргументами, які б давали можливість обрати ОСОБА_6 запобіжний захід, не пов'язаний з триманням під вартою.
З огляду на викладене, матеріали судового провадження свідчать, що на даному етапі кримінального провадження потреби досудового розслідування виправдовують таке втручання у права підозрюваного, а слідчий суддя на даній стадії не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд при розгляді кримінального провадження по суті, тобто не вправі оцінювати докази з точки зору їх достатності і допустимості саме для встановлення вини чи її відсутності у особи у вчиненні злочину, а лише зобов'язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів визначити, що причетність тієї чи іншої особи до вчинення кримінального правопорушення є вірогідною та достатньою для застосування щодо нього запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Крім того, згідно з ч.8 ст.176 КПК України, під час дії воєнного стану до військовослужбовців, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 402-405, 407, 408, 429 КК України, застосовується виключно запобіжний захід, визначений пунктом 5 частини першої цієї статті, тобто тримання під вартою, тому даний запобіжний захід є безальтернативним, у зв'язку з чим доводи захисника ОСОБА_7 про недоцільність застосування до ОСОБА_6 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою є безпідставними, оскільки не ґрунтуються на вимогах Закону.
Таким чином, під час розгляду клопотання слідчого з'ясовані всі обставини, які мають значення для вирішення питання про обрання підозрюваному запобіжного заходу, які були оцінені в сукупності та стали підставою для прийняття законного судового рішення, тому апеляційний суд не вбачає підстав для скасування ухвали суду першої інстанції,а відтак і для задоволення апеляційної скарги захисника.
Керуючись ст.ст. 405, 407, 422 КПК України, колегія суддів, -
Ухвалу слідчого судді Рівненського міського суду Рівненської області від 09 вересня 2025 року про обрання щодо підозрюваного ОСОБА_6 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою у кримінальному провадженні № 62024240030002159 від 09.10.2024 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.407 КК України, залишити без зміни, а апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 в інтересах підозрюваного - без задоволення.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3