Справа № 552/1034/25 Номер провадження 22-ц/814/3426/25Головуючий у 1-й інстанції Яковенко Н. Л. Доповідач ап. інст. Дорош А. І.
15 жовтня 2025 року м. Полтава
Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Головуючого - судді - доповідача Дорош А. І.
Суддів: Лобова О. А., Триголова В. М.
при секретарі: Коротун І. В.
переглянув у судовому засіданні в м. Полтава за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1
на рішення Київського районного суду м. Полтави від 02 червня 2025 року, ухвалене суддею Яковенко Н. Л., повний текст рішення складено - 02 червня 2025 року
у справі за позовом представника ОСОБА_2 - адвоката Ткаченко Світлани Василівни до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу, -
11.02.2025 представник ОСОБА_2 - адвокат Ткаченко С.В. звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу, в якому просила суд розірвати шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , який зареєстровано Центральним відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Полтавського міського управління юстиції, актовий запис №1025 від 30.07.2014; залишити без змін дошлюбне прізвище дружини.
Позовні вимоги мотивовані тим, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 укладено шлюб, який зареєстровано Центральним відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Полтавського міського управління юстиції, актовий запис №1025 від 30.07.2014. Після реєстрації шлюбу подружжя спільно проживали в Україні. Чоловік має посвідку на постійне проживання в Україні та зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 . Шлюбно-сімейні відносини сторін фактично припинені. Позивач у справі не має бажання продовжувати будувати сімейний союз з відповідачем, оскільки втратила до нього почуття, які є основою для шлюбу. Сторони по різному розуміють ролі дружини та чоловіка у шлюбі. Чоловік не розділяє відповідальність за матеріальне забезпечення сім'ї та всю відповідальність перекладає на дружину. Позивач не відчуває розуміння, підтримки та опори з боку чоловіка. Враховуючи безвідповідальне ставлення чоловіка до майбутнього, дружина не має можливості реалізувати своє право на материнство. Позивач не бачить свого майбутнього в шлюбі з відповідачем та не має наміру поновлювати сімейні відносини. Подальше спільне життя і збереження шлюбу суперечить інтересам позивача, яка має намір в майбутньому укласти шлюб з іншим чоловіком.
Рішенням Київського районного суду м. Полтави від 02 червня 2025 року позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу - задоволено.
Шлюб, зареєстрований 30.07.2014 Центральним відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Полтавського міського управління юстиції між ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянин Ісламської Республіка ОСОБА_4 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , громадянка України, актовий запис №1025 - розірвано.
Прізвища після розірвання шлюбу: чоловіка - ОСОБА_6 , жінки - ОСОБА_6 .
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що збереження шлюбу між сторонами на паритетних засадах неможливе, вжиття судом заходів щодо примирення буде суперечити інтересам сторін та моральним засадам суспільства. За таких обставин, суд першої інстанції дійшов до висновку, що сім'я розпалася остаточно, подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу неможливі, тому шлюб необхідно розірвати.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, його в апеляційному порядку оскаржив відповідач ОСОБА_1 , сформувавши 01.07.2025 в системі «Електронний суд» апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом норм процесуального та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції.
Апеляційна скарга мотивована тим, що відповідач не знав про дану судову справу, суд першої інстанції постановив оскаржуване рішення без належного повідомлення відповідача про розгляд справи судом, що є порушенням норм процесуального права, зокрема представник позивача заплановано не надіслав відповідачу копію позовної заяви та доданих до неї документів. Суд першої інстанції, керуючись принципом верховенства права, забезпечуючи справедливий та неупереджений розгляд справи, був зобов'язаний надіслати відповідачу судову повістку особливо про призначення судового засідання на 02.06.2025 о 08:50 год рекомендованим листом з повідомленням про вручення. Суд першої інстанції був зобов'язаний позовну заяву про розірвання шлюбу залишити без руху з підстав відсутності документів (доказу) надсилання листом з описом вкладення іншим учасникам справи копії позовної заяви, а також копій доданих до позовної заяви документів. Київський районний суд м. Полтави ухвалою від 20.02.2025 прийняв до розгляду та відкрив провадження у даній справі та призначив справу до судового розгляду у відкритому судовому засіданні на 28.03.2025 о 10 год 15 хв, надалі розгляд справи було відкладено до 02.06.2025 на 08 год 50 хв. Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач у судове засіданні неодноразово не з'явився, будучи належним чином повідомлений про дату, час та місце судового засідання, є користувачем системи «Електронний суд», має електронний кабінет, про причини неявки суд не повідомляв, з клопотаннями чи заявами до суду не звертався. Навіть вважати, що відповідача було належним чином повідомлено про судовий процес, призначений на 28.03.2025 о 10 год 15 хв, 02.06.2025 на 08 год 50 хв, суд першої інстанції був зобов'язаний відкласти розгляд справи на іншу дату, у зв'язку з оголошенням повітряної тривоги. Обставини оголошення сигналу «Повітряна тривога» необхідно вважати загальновідомими, тобто такими, що не потребують доказування, а неявка у судове засідання учасників справи може бути спричинена такою надзвичайною ситуацією, як об'єктивно подання клопотання про відкладення розгляду справи з цих причин. Законом заборонено проведення судового засідання під час повітряної тривоги, судові засідання переносяться на інший дату та час. Відповідач взагалі був позбавлений права заявляти клопотання, в тому числі заява про відвід судді, внаслідок чого він був позбавлений можливості належним чином підготуватися до свого захисту, оскільки відповідач не знав про судову справу. Зокрема зазначає, що доступу до електронної справи №552/1034/25 в системі «Електронний суд» надано 27.06.2025 та взагалі судова справа №552/1034/25 тільки 27.06.2025 відображалася, з'явилася в електронному кабінеті відповідача. Водночас офіційним повідомленням про розгляд справи вважається надсилання повістки встановленим законодавством способом, рекомендованим листом з повідомленням про вручення або через безпосереднє вручення представником суду. Навіть якщо особа має електронний кабінет, вона може не перевіряти його регулярно, і тому покладання виключно на цей спосіб повідомлення може призвести до порушення права на захист. Аналіз матеріалів справи свідчить, що відомості про належне повідомлення відповідача про розгляд справи на 02.06.2025 у матеріалах справи відсутні. Таким чином, суд першої інстанції розглянув справу у судовому засіданні, призначеному на 02.06.2025, за відсутності учасника справи - відповідача, належним чином не повідомленого про місце, дату та час судового засідання, отже пунктом 3 частини третьої статті 376 ЦПК України передбачено обов'язкову підставу для скасування рішення суду першої інстанції. У позовної заяви представник позивача просила суду постановити ухвалу про заочний розгляд справи та заочне рішення у разі, якщо відповідач був належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання, але не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин та не подав відзив. У той час суд першої інстанції встановив, що відповідач не подав відзив, у судове засіданні неодноразово не з'явився, будучи належним чином повідомлений про дату, час та місце судового засідання, є користувачем системи «Електронний суд», має електронний кабінет, про причини неявки суд не повідомляв, з клопотаннями чи заявами до суду не звертався. Починаючи з 2014, сторони спільно проживають, спільний побут ведуть, матеріали справи свідчать про те, що подружжя до сьогоднішнього дня проживають разом і ведуть спільний побут, це свідчить про їхнє фактичне подружнє життя, як належним та допустимим доказом на підтвердження того, що сторони продовжують проживати однією сім'єю, підтверджується особистим підписом позивача і так відповідача у рекомендованому повідомленні про вручення поштового відправлення про вручення копії судового рішення від 02.06.2025. Так само суду не надано відмови державного органу реєстрації актів цивільного стану у розірванні шлюбу, відмови у прийнятті відповідної заяви органом РАЦСу або даних про заперечення відповідача проти розірвання шлюб.
У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_2 - адвокат Ткаченко С.В. просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до ч. 1. ст. 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
Згідно встановлених судом першої інстанції обставин вбачається, що сторони ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з 30.07.2014 перебувають у зареєстрованому шлюбі (а.с. 4).
Норми права, які застосував суд першої інстанції при вирішенні спору.
Відповідно до ст. 111 СК України суд вживає заходи щодо примирення подружжя, якщо це не суперечить моральним засадам суспільства.
Аналіз статті 111 СК України дає підстави вважати, що закріплена у статті норма є диспозитивною. Суд може вживати заходів щодо примирення подружжя лише у тому випадку, якщо це не буде суперечити моральним засадам суспільства.
Статтею 24 СК України передбачено, що шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.
Апеляційний суд у складі колегії суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Предметом даного позову є розірвання шлюбу між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , який зареєстровано Центральним відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Полтавського міського управління юстиції, актовий запис №1025 від 30.07.2014.
Розглядаючи цей спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне та обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
Відповідно до статті 51 Конституції України та частини 1 статті 24 СК України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Кожен із подружжя має рівні права і обов'язки у шлюбі та сім'ї. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.
Згідно з частиною 1 статті 55 СК України дружина та чоловік зобов'язані спільно піклуватися про побудову сімейних відносин між собою та іншими членами сім'ї на почуттях взаємної любові, поваги, дружби, взаємодопомоги.
Відповідно до частин третьої та четвертої статті 56 СК України кожен з подружжя має право припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканість і може мати наслідки, встановлені законом.
Згідно з частиною 3 статті 105 СК України шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду відповідно до статті 110 цього Кодексу.
Відповідно до частини 2 статті 112 СК України суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.
Згідно зі статтею 112 СК України суд з'ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.
Отже шлюб має добровільний характер та ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка і припиняється внаслідок його розірвання, що засвідчує стійкий розлад подружніх стосунків і позов про розірвання шлюбу може бути пред'явлений одним із подружжя.
Незгода будь-кого зі сторін продовжувати шлюбні стосунки є підставою для визнання його права вимагати розірвання шлюбу.
Примушування одного з подружжя до перебування у шлюбі, який проти цього заперечує, порушуватиме його законні права та інтереси і суперечитиме вимогам закону.
Відповідний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 11 листопада 2020 року у справі №369/7035/18, провадження №61-1658св20.
Згідно зі статтею 111 СК України суд вживає заходів щодо примирення подружжя, якщо це не суперечить моральним засадам суспільства.
При цьому, Закон не визначає, які саме заходи можуть застосовуватися судом для примирення подружжя.
Згідно з частиною 7 статті 240 ЦПК України у справі про розірвання шлюбу суд може зупинити розгляд справи і призначити подружжю строк для примирення, який не може перевищувати шести місяців, тобто надання строку для примирення сторін, є правом, а не обов'язком суду.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 листопада 2018 року у справі №761/33261/16-ц (провадження №61-33349св18) викладено висновок щодо застосування статті 111 СК України та вказано, що примирення подружжя здійснюється судом лише за умови, що це не суперечить моральним засадам суспільства. Суд не може примушувати дружину та чоловіка проживати разом, цікавитися обставинами їх приватного життя, вимагати надання доказів порушення сімейних обов'язків особистого характеру тощо. Закон не визначає, які саме заходи можуть застосовуватися судом для примирення подружжя. Надання додаткового строку для примирення є виключно правом суду, а не його обов'язком.
Як правильно встановлено судом першої інстанції та не заперечується сторонами, ОСОБА_1 та ОСОБА_8 з 30.07.2014 перебувають у зареєстрованому шлюбі, актовий запис №1025, що підтверджується копією повторного свідоцтва про шлюб, серія НОМЕР_1 , зареєстроване Центральним відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Полтавського міського управління юстиції та видане Київським районним у м. Полтаві відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Полтавській області 26.11.2019 (а.с. 4).
Від вказаного шлюбу сторони дітей не мають.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що збереження шлюбу між сторонами на паритетних засадах неможливе, вжиття судом заходів щодо примирення буде суперечити інтересам сторін та моральним засадам суспільства. Сім'я розпалась остаточно, подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу неможливі.
Доводи апеляційної скарги про те, що під час судових засідань у даній справі 28.03.2025 о 10 год 15 хв та 02.06.2025 о 08 год 50 хв були оголошені повітряні тривоги, що є загальновідомою обставиною та доказуванню не потребує, що у такому випадку проведення судових засідань заборонено і вони переносяться, то ці доводи не є підставою для скасування рішення суду першої інстанції, оскільки згідно довідок секретаря судового засідання від 28.03.2025 та від 02.06.2025 сторони у судове засідання не з'явилися (а.с. 28,33), матеріали справи не містять заяв чи повідомлень сторін про те, що вони не можуть з'явитися у судові засідання у зв'язку з оголошенням повітряної тривоги, сторонами не надані докази на підтвердження причин їх неявки у вказані судові засідання, у зв'язку з неявкою сторін у судові засідання питання їх безпеки не вирішувалося.
З матеріалів справи вбачається, що судом першої інстанції згідно супровідного листа №552/1034/25/10848/2025 від 20.02.2025 рекомендованим поштовим відправленням на адресу відповідача направлялися: ухвала суду від 20.02.2025 про відкриття провадження у справі; судова повістка на 28.03.2025 о 10 год 15 хв; копія позовної заяви з додатками, які повернулися до суду не врученими (а.с. 24-27).
Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права, то ці доводи не заслуговують на увагу, оскільки з рішення суду першої інстанції вбачається, що розриваючи шлюб, суд керувався нормами ст. 24, 111, СК України, вказані норми застосовано правильно і протилежного відповідачем не доведено.
Доводи апеляційної скарги щодо невиконання судом обов'язку повідомляти належним чином учасників про розгляд справи, то ці доводи колегія суддів не бере до уваги, оскільки суд першої інстанції правильно встановив, що відповідач в судове засіданні неодноразово не з'явився, будучи належним чином повідомлений про дату, час та місце судового засідання, є користувачем системи «Електронний суд», має електронний кабінет, про причини неявки суд не повідомляв, з клопотаннями чи заявами до суду не звертався. Відповідач був належним чином повідомлений про початок судового розгляду справи про розірвання шлюбу та мав можливість ознайомитися з позовом та додатками, які оцифровані та приєднані до електронної справи.
Зокрема, згідно довідки про доставку електронного документу, документ в електронному вигляді «Судова повістка про виклик до суду в справі цивільній, адміністративній, про адміністративне правопорушення, іншій» від 20.02.2025 у справі №552/1034/25 (суддя Яковенко Н.Л., а також (за наявності прикріплені до нього файли було надіслано одержувачу ОСОБА_1 в його електронний кабінет. Документ доставлено до електронного кабінету 20.02.2025 22:47:04, у судове засідання на 28.03.2025 (а.с. 22).
Крім цього, згідно довідки про доставку електронного документу, документ в електронному вигляді «Судова повістка про виклик до суду в справі цивільній, адміністративній, про адміністративне правопорушення, іншій» від 28.03.2025 у справі №552/1034/25 (суддя Яковенко Н.Л., а також (за наявності прикріплені до нього файли було надіслано одержувачу ОСОБА_1 в його електронний кабінет. Документ доставлено до електронного кабінету 29.03.2025 0:35:52, у судове засідання на 02.06.2025 (а.с. 29). Також це підтверджується карткою руху документу із системи «Електронний суд» - судова повістка від 28.03.2025 13:43.
Згідно відповіді №11513143 про наявність зареєстрованого Електронного кабінету ЄСІТС, фізична особа ОСОБА_1 має зареєстрований Електронний кабінет у підсистемі Електронний суд ЄСІТС 16.04.2021 00:25 (а.с. 32).
Доводи апеляційної скарги про те, що не надано відмови державного органу реєстрації актів цивільного стану у розірванні шлюбу, відмови у прийнятті відповідної заяви органом РАЦСу або даних про заперечення відповідача проти розірвання шлюб, то ці доводи не заслуговують на увагу, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 106,107 СК України, подружжя має право подати до органу державної реєстрації актів цивільного стану заяву про розірвання шлюбу.
При цьому, таке право за статтею 106 СКУ виникає виключно за спільною заявою подружжя.
Факт подання відповідачем апеляційної скарги доводить, що згоди на розірвання шлюбу між подружжям немає.
Частина 1 ст. 110 СК України встановлює безумовне право на подання позову одним із подружжя та реалізовує норму ст. 51 Конституції України.
З огляду на те, що позивач наполягає на розірванні шлюбу, вважає, що із відповідачем вони чужі люди, тривалий час не підтримують подружніх відносин, не ведуть спільного господарства, тому відмова у розірванні шлюбу буде примушуванням до шлюбу та шлюбних відносин, що є неприпустимим.
За таких обставин, висновок суду першої інстанції про наявність правових підстав для розірвання шлюбу між подружжям, відповідає вимогам закону та ґрунтується на фактичних обставинах справи.
При цьому колегія суддів апеляційного суду звертає увагу на те, що у провадженні суду дана цивільна справа перебуває з лютого 2025, відповідач в апеляційній скарзі не посилається на можливість збереження сім'ї та можливе примирення сторін, клопотання про надання строку для примирення ним не заявлялося. Крім цього, з урахуванням тривалого перебування справи у провадженні суду та фактичною можливістю сторін у разі їх бажання примиритися, а також з урахуванням того, що жодною із сторін не заявлялося суду клопотання про надання строку для примирення, суд апеляційної інстанції не вбачає підстав для надання такого строку.
Апеляційна скарга не містить нових фактів чи засобів доказування, які б спростовували висновки суду першої інстанції. Наведені в апеляційній скарзі доводи фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди відповідача з висновками суду першої інстанції, а тому не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
Інші доводи апеляційної скарги також не заслуговують на увагу та не дають підстав для скасування судового рішення, оскільки наведені в апеляційній скарзі доводи були предметом дослідження у суді першої інстанції із наданням відповідної правової оцінки усім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства України, з якою погоджується суд апеляційної інстанції.
Наведені у апеляційній скарзі доводи були предметом дослідження у суді першої інстанції із наданням відповідної правової оцінки усім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства України, з якою погоджується суд апеляційної інстанції.
З врахуванням викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає вимогам матеріального та процесуального закону. Підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, колегія не знаходить.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» (Seryavinandothersv. Ukraine, №4909/04, § 58).
Відповідно до ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, так як рішення суду першої інстанції ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права.
З підстав вищевказаного, апеляційний суд у складі колегії суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу - без задоволення, а рішення суду - без змін, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.
Керуючись ст. ст. 367 ч.1, 2, 368 ч.1, 374 ч.1 п.1, 375 ч.1, 381 - 384 ЦПК України, Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Київського районного суду м. Полтави від 02 червня 2025 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення. Якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, то касаційна скарга на неї подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 15 жовтня 2025 року.
СУДДІ: А. І. Дорош О. А. Лобов В. М. Триголов