Справа № 167/1297/24 Головуючий у 1 інстанції: Шептицька Н. В.
Провадження № 22-ц/802/1002/25 Доповідач: Данилюк В. А.
07 жовтня 2025 року місто Луцьк
Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді Данилюк В. А.,
суддів Киці С. І., Шевчук Л. Я.,
секретаря Черняк О. В.,
з участю:
позивача ОСОБА_1 ,
представника позивача ОСОБА_2 ,
відповідача ОСОБА_3 ,
представника відповідача ОСОБА_4 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання права особистої приватної власності в порядку поділу майна подружжя, за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_1 на рішення Рожищенського районного суду Волинської області від 02 липня 2025 року,
25.12.2024 року позивач звернувся в суд з позовом до відповідача про визнання права особистої приватної власності на майно в порядку поділу майна подружжя (а.с 2-9 т1), мотивуючи свої вимоги тим, що з 26.05.2000 року по 06.08.2024 року він перебував у зареєстрованому шлюбі з відповідачкою і придбав в цей період майно:
- житловий будинок з господарськими будівлями та побутовими будівлями і спорудами за адресою: АДРЕСА_1 , вартістю 11 063,00 грн, відповідно до договору купівлі-продажу від 20.09.2003 року (далі - будинок);
- земельну ділянку площею 0,31 га, з яких: 0,28 га землі сільськогосподарських угідь; 0,03 га під будівлями і спорудами, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , відповідно до договору дарування від 20.09.2003 року (далі - земельна ділянка).
Позивач змінив площу якісних характеристик земельної ділянки та їх цільового призначення, розділивши на: 0,25 га - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка); 0,06 га для ведення підсобного сільського господарства.
Будинок було придбано за особисті кошти позивача, отримані від продажу належної йому на праві приватної власності однокімнатної квартири АДРЕСА_2 . Договір купівлі-продажу вказаної квартири був укладений 18.07.2003 року за 11 687,00 грн, тобто фактично еквівалентний сумі проданої однокімнатної квартири, що вказаний вище.
Земельна ділянка була подарована позивачу, а тому є його особистою приватною власністю.
Сторони не дійшли згоди щодо добровільного розподілу спільного майна подружжя, тому позивач просить визнати за ним право особистої приватної власності на Будинок і Земельну ділянку, а також стягнути з відповідача на його користь понесені судові витрати, що складаються зі сплати судового збору.
Рішенням Рожищенського районного суду Волинської області від 02 липня 2025 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання права особистою приватною власністю в порядку поділу майна подружжя відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду, позивач ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій зазначає, що рішення є незаконним, оскільки висновки суду не відповідають обставинам справи, рішення прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права. Судом не враховані обставини, які мають суттєве значення для вирішення справи, просить рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.
У відзиві на апеляційну скаргу відповідачка ОСОБА_3 просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення залишити без змін.
В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та представник позивача ОСОБА_2 апеляційну скаргу підтримали, відповідача ОСОБА_3 та представник відповідача ОСОБА_4 заперечили проти задоволення апеляційної скарги.
Апеляційний суд в складі колегії суддів, заслухавши пояснення учасників справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, приходить до висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що сторони перебували в зареєстрованому шлюбі з 26.05.2000 року по 06.08.2024 року і від спільного подружнього життя народилося троє дітей: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Дані обставини, окрім пояснень сторін, підтверджуються: рішенням Рожищенського районного суду Волинської області від 06.08.2024 року по справі №167/620/24 (ас 13 т1), свідоцтвом про народження ОСОБА_8 (ас 146 т1), свідоцтвом про народження ОСОБА_6 (ас 147 т1), ОСОБА_9 (ас 148 т1).
Встановлено, що загальний розмір офіційних доходів ОСОБА_1 за період з 01.01.2000 року по 31.12.2003 року становив 23 814,55 грн (ас 14-15 т1), а в період з 01.01.2004 року по 31.12.2010 року - 22 055,21 грн (ас 16-18 т1).
Встановлено, що загальний розмір офіційних доходів ОСОБА_3 за період з 01.01.2000 року по 31.12.2003 року становив 1 493,99 грн, а в період з 01.01.2004 року по 31.12.2014 року - 78 667,12 грн (ас 153-156 т1).
Згідно з договором купівлі-продажу квартири від 18.07.2003 року ОСОБА_1 продав, а ОСОБА_10 купив квартиру АДРЕСА_2 загальною площею 23,7 м2 за 11 687,00 гривень (ас 19, 20 т1).
Згідно з договором купівлі-продажу житлового будинку від 20.09.2003 року ОСОБА_11 продав, а ОСОБА_1 купив за 11 063,00 грн житловий будинок з господарськими та побутовими будівлями і спорудами за адресою: АДРЕСА_1 , житлова площа - 16,4 м2, загальна площа - 47,3 м2, на земельній ділянці розташовані господарські та побутові будівлі і споруди: сарай, сарай, вбиральня, огорожа, колодязь (ас 21, 161-166 т1).
Згідно з договором дарування земельної ділянки від 20.09.2003 року ОСОБА_11 подарував, а ОСОБА_1 прийняв в дар земельну ділянку площею 0,31 га, з яких згідно якісної характеристики земель: сільськогосподарських угідь - 0,28 га, будівлі і двори - 0,03 га. Місце розташування земельної ділянки: АДРЕСА_1 . Дар цей сторони оцінюють в сумі 4 168,32 гривень (ас 22 т1).
Відповідно до Витягу з ДРРП на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень від 19.06.2014 року, за адресою: АДРЕСА_1 , за ОСОБА_1 зареєстрована земельна ділянка для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), площею 0,25 га (ас 23 т1), що також підтверджується технічною документацією із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (ас 25-29 т1).
Відповідно до Витягу з ДРРП на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень від 19.06.2014 року, за адресою: АДРЕСА_1 , за ОСОБА_1 зареєстрована земельна ділянка для ведення підсобного сільського господарства, площею 0,06 га (ас 24 т1), що також підтверджується технічною документацією із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (ас 30-35 т1).
Як убачається з будівельного паспорта за 2014 рік, була проведена реконструкція житлового будинку та будівництво господарської будівлі за адресою: АДРЕСА_1 , внаслідок якої житлова площа будинку - 121,3 м2, загальна площа будинку - 168,2 м2 (ас 36-45 т1).
Звітом про експертну грошову оцінку станом на 11.12.2024 року встановлено, що ринкова вартість (без урахування ПДВ) земельної ділянки площею 0,2500 га становить 102 010, 00 гривень (ас 46-62 т1), а ринкова вартість земельної ділянки площею 0,0600 га становить 73 100,00 гривень (ас 63-79 т1).
Згідно зі звітом про оцінку майна: житловий будинок з господарськими та побутовими будівлями і спорудами, загальною площею 168,2 м2 та житловою площею 121,3 м2, розташований на земельній ділянці 2500 м2, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , станом на 11.12.2024 року ринкова вартість будинку становить 132 120,00 гривень (ас 81-103 т1).
В будинку за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстровані: ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_12 - з 23.09.2003 року, ОСОБА_6 - з 28.01.2009 року, ОСОБА_7 - з 10.01.2012 року (ас 157-159 т1), що підтверджується Будинковою книжкою.
Також встановлено, що в 2004 році були виготовлені Технічні умови №4371 на газифікацію житлового будинку і літньої кухні за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 47,3 м2 (ас 167-171 т1).
В 2010 році був виготовлений Робочий проект на приєднання до електричних мереж електроустановок житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 (ас 173-174 т1).
В 2014 році була виготовлена проектна документація та проведена газифікація житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 (ас 175-181 т1).
Згідно Декларації про готовність до експлуатації об'єкта, будівництво якого здійснено на підставі будівельного паспорта, 18.08.2014 року ОСОБА_1 повідомив Державну інспекцію архітектури та містобудування України про реконструкцію житлового будинку та будівництво господарської будівлі за адресою: АДРЕСА_1 (ас 184-190 т1).
Згідно Технічного паспорта на об'єкт нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_3 , загальна площа будинковолодіння становить 157,8 м2, з яких: житлова - 113,9 м2, допоміжна - 43,9 м2 (ас 197-204 т1), що також підтверджується Витягом з Державного реєстру речових прав від 21.10.2024 року (ас 205 т1), і його ринкова вартість (без врахування ПДВ 20%) станом на 12.11.2024 року становить 1 648 108 грн (ас 207 т1).
З показів свідків ОСОБА_12 (17.06.2025 року), ОСОБА_13 (04.06.2025 року), ОСОБА_14 (17.06.2025 року), ОСОБА_15 (17.06.2025 року) встановлено такі обставини.
Сторони перебували в зареєстрованому шлюбі і після продажу квартири АДРЕСА_2 , яка була куплена ОСОБА_1 за кошти, що надали батьки та інші його рідні, оскільки він на той час не мав власних заощаджень, тимчасово оселилися в будинку батьків позивача. Після купівлі будинковолодіння за адресою: АДРЕСА_1 , сторони разом з сином ОСОБА_16 вселилися в даний будинок і почали там постійно проживати. Десь в 2009-2010 році сторони власними силами і з допомогою родини розпочали реконструкцію будинку: розширили його загальну і житлову площу, провели та оновили всі необхідні комунікації (газо-, водо-, електропостачання, опалення тощо), побудували нові господарські споруди, зробили внутрішні ремонтні роботи, купили меблі тощо. Реконструкцію будинку фактично було завершено в 2014 року і після цього почали виготовляти необхідні документи для юридичного оформлення проведеної реконструкції. Кошти на реконструкцію будинку сторонами зароблялися власними силами, зокрема сторони обробляли земельні паї, що належали бабі і діду позивача, який, як і відповідачка, ніколи не були у встановленому законодавством порядку зареєстровані як суб'єкти (будь-якої) підприємницької діяльності: вирощували картоплю, сіяли пшеницю тощо. Відповідачка, окрім ведення домашнього господарства та народженням ще двох дітей і їх доглядом та вихованням, також активно приймала участь в обробці земельних паїв: саджала та перебирала картоплю, керувала трактором тощо, і у проведенні реконструкції будинку: допомагала найманим робітникам, варила їм їсти, прибирала.
Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
За частиною першою статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності. Визнання закону таким, що втратив чинність, припиняє його дію в повному обсязі (стаття 5 Цивільного кодексу України).
У пункті 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» роз'яснено, що за загальним правилом дії законів та інших нормативно-правових актів у часі (частина перша статті 58 Конституції України) норми СК України застосовуються до сімейних відносин, які виникли після набрання ним чинності, тобто не раніше 01 січня 2004 року. До сімейних відносин, які вже існували на зазначену дату, норми СК України застосовуються в частині лише тих прав і обов'язків, що виникли після набрання ним чинності. Ці права й обов'язки визначаються на підставах, передбачених СК України.
Як убачається з досліджених письмових доказів, правовідносини щодо набуття у власність будинку і земельної ділянки у цій справі виникли в 2003 році, коли позивачем був підписаний договір купівлі-продажу будиноковолодіння і прийнята в дар земельна ділянка, тобто під час дії КпШС України та Закону України «Про власність».
Крім того, з показань свідків та досліджених письмових доказів встановлено, що реконструкція спірного будинку розпочалася в 2009-2010 роках.
Отже, до спірних правовідносин (визнання майна особистою приватною власністю одного з подружжя) підлягають застосуванню, як норми КпШС України та Закон «Про власність», так і норми СК України, який набрав чинності з 01.01.2004 року.
За статтею 16 Закону України «Про власність» майно, нажите подружжям за час шлюбу, належить їм на праві спільної сумісної власності. Здійснення ними цього права регулюється цим Законом і Кодексом про шлюб та сім'ю України.
Відповідно до статті 22 КпШС України майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку (аналогічні норми містить стаття 60 СК України, який діє з 01 січня 2004 року).
Відповідно до статті 28 КпШС України у разі поділу майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, їх частки визнаються рівними. В окремих випадках суд може відступити від начала рівності часток подружжя, враховуючи інтереси неповнолітніх дітей або інтереси одного з подружжя, що заслуговують на увагу (аналогічні норми містить стаття 70 СК України).
У статті 24 КпШС України зазначено, що майно, яке належало кожному з подружжя до одруження, а також одержане ним в дар під час шлюбу або в порядку спадкування є власністю кожного з них. Роздільним майном кожного з подружжя є також речі індивідуального користування (одяг, взяття, тощо), хоча б вони і були придбані під час шлюбу за рахунок спільних коштів подружжя, за винятком коштовностей та предметів розкоші. Кожний з подружжя самостійно володіє, користується і розпоряджається належним йому роздільним майном.
Згідно зі ст. 25 КпШС України, якщо майно, яке було власністю одного з подружжя, за час шлюбу істотно збільшилося у своїй цінності внаслідок трудових або грошових затрат другого з подружжя або їх обох, воно може бути
визнане судом спільною сумісною власністю подружжя.
У пункті 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 1998 року № 16 «Про застосування судами деяких норм Кодексу про шлюб та сім'ю України» (чинному на дату виникнення спірних правовідносин) роз'яснено, що, вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час придбання зазначеного майна. При цьому належить виходити з того, що відповідно до статей 22, 25, 27-1 КпШС спільною сумісною власністю подружжя є нажите ними в період шлюбу рухоме і нерухоме майно, яке може бути об'єктом права приватної власності (крім майна, нажитого кожним із подружжя під час їх роздільного проживання при фактичному припиненні шлюбу). Спільною сумісною власністю подружжя можуть бути, в тому числі, квартири, жилі і садові будинки.
Приписами статті 57 СК України визначено, яке майно, хоч і набуте під час існування шлюбу між сторонами, слід вважати особистою приватною власністю дружини, чоловіка. Особистою приватною власністю дружини, чоловіка, зокрема є: майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; майно, набуте за кошти, які належали їй, йому особисто; житло, набуте нею, ним за час шлюбу внаслідок його приватизації відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду»; земельна ділянка, набута нею, ним за час шлюбу внаслідок приватизації земельної ділянки, що перебувала у її, його користуванні, або одержана внаслідок приватизації земельних ділянок державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, або одержана із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених Земельним кодексом України.
Крім того, у справах про поділ спільного майна подружжя необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання.
Статтею 60 СК України встановлено презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, хто її спростовує.
Відповідний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 квітня 2019 року у справі № 339/116/16-ц, провадження № 61-15462св18.
Якщо майно придбано під час шлюбу, то реєстрація прав на нього (транспортний засіб, житловий будинок чи іншу нерухомість) лише на ім'я одного із подружжя не спростовує презумпцію належності його до спільної сумісної власності подружжя. Заінтересована особа може довести, що майно придбане нею у шлюбі, але за її особисті кошти. У цьому разі презумпція права спільної сумісної власності на це майно буде спростована. Якщо ж заява, одного з подружжя, про те, що річ була куплена на її особисті кошти не буде належним чином підтверджена, то презумпція права спільної сумісної власності подружжя не спростована. Таким чином, тягар доказування у справах цієї категорії покладено на того із подружжя, хто заперечує проти визнання майна об'єктом спільної сумісної власності подружжя.
Отже, на майно, набуте за час шлюбу, діє презумпція виникнення права спільної сумісної власності подружжя, а визнання такого майна особистою приватною власністю дружини чи чоловіка потребує доведенню.
Належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його за час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею у набутті майна. Визначаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна за час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.
Тобто критеріями, які дозволяють надати майну статус як особистої власності одного з подружжя, так спільної сумісної власності, є: 1) час набуття такого майна; 2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття); 3) мета придбання майна, яка дозволяє надати йому правовий статус, зокрема, спільної власності подружжя.
Крім того, згідно ст.62 СК України, якщо майно дружини, чоловіка за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, воно у разі спору може бути визнане за рішенням суду об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Якщо один із подружжя своєю працею і (або) коштами брав участь в утриманні майна, належного другому з подружжя, в управлінні цим майном чи догляді за ним, то дохід (приплід, дивіденди), одержаний від цього майна, у разі спору за рішенням суду може бути визнаний об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Для застосування передбачених статтею 62 СК України правил збільшення вартості майна повинне відбуватись внаслідок спільних затрат подружжя, незалежно від інших чинників (зокрема, тенденцій загального подорожчання конкретного майна), при цьому суттєвою ознакою повинне бути істотне збільшення вартості майна як об'єкта, його якісних характеристик.
Збільшення вартості майна та істотність такого збільшення підлягає з'ясуванню шляхом порівняння на час вирішення спору вартості об'єкта до та після поліпшення; при цьому сам по собі розмір грошових затрат подружжя чи одного з них, а також визначену на час розгляду справи вартість ремонтних робіт не можна вважати тим єдиним чинником, що безумовно свідчить про істотність збільшення вартості майна як об'єкта.
Визначаючи правовий статус спірного майна як спільної сумісної власності подружжя, суд має враховувати, що частка в такому майні визначається відповідно до розміру фактичного внеску кожної зі сторін, у тому числі за рахунок майна, набутого одним з подружжя до шлюбу, яке є його особистою приватною власністю, у придбання (набуття) майна. Якщо в придбання (будівництво) майна вкладено, крім спільних коштів, особисті приватні кошти однієї зі сторін, то частка в такому майні відповідно до розміру внеску є її власністю.
Таким чином, доказуванню стороною, яка оспорює право спільної сумісної власності подружжя,підлягає не лише факт наявності особистих коштів на придбання майна, але і використання таких коштів при розрахунках із продавцем.
Суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що встановлені обставини у сукупності виключають підстави, передбачені як КпШС України, так і СК України, для визнання спірного будинку особистою власністю позивача, оскільки реєстрація прав на нього лише на ім'я ОСОБА_1 не спростовує презумпцію належності будинку до спільної сумісної власності подружжя і сторона позивача не довела, що будинок був придбаний і капітально реконструйований позивачем у шлюбі, але за виключно особисті кошти. У цьому разі презумпція права спільної сумісної власності на це майно - будинок стороною позивача не була спростована.
Оскільки вищезазначене майно придбане та набуте сторонами по справі у шлюбі, тому в силу положень ст. 60 СК України є об'єктом спільної сумісної власності подружжя. При цьому позивачем не спростовано презумпцію права спільної сумісної власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Реєстрація права на житловий будинок з господарськими будівлями та побутовими будівлями і спорудами за адресою: АДРЕСА_1 лише на ім'я позивача ОСОБА_1 не спростовує презумпцію належності його до спільної сумісної власності подружжя з врахуванням відсутності доказів, що спірний житловий будинок придбаний позивачем за особисті кошти.
Доводи позивача про придбання ним будинку виключно за кошти, отримані від продажу квартири в м. Луцьку, не підтверджені будь - якими доказами. Від моменту продажу квартири пройшов значний період часу. Позивачем не спростовано твердження відповідачки про те, що частину грошових коштів на суму 5000 грн від продажу квартири було використано на придбання станка токарного ІК - 62 відповідно до видаткової накладної від 13.08.2003 року.
Отже, доводи апеляційної скарги позивача щодо неправильного вирішення судом першої інстанції позову, не знайшли свого підтвердження. Позивач на підтвердження обставин, викладених в апеляційний скарзі, належних та допустимих доказів не надав, висновки суду першої інстанції відповідають фактичним обставинам справи, вимогам чинного законодавства та повністю спростовують наведені в апеляційній скарзі доводи. Суд першої інстанції надав правильну оцінку обставинам справи в межах заявлених позовних вимог, правильно вирішив спір по суті.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі наведеного, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права. Підстави для його зміни чи скасування відсутні.
Керуючись статтями 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Рожищенського районного суду Волинської області від 02 липня 2025 року в даній справі залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 17 жовтня 2025 року.
Головуючий
Судді :