Дата документу 16.10.2025 Справа № 334/2322/24
Запорізький Апеляційний суд
ЄУН 334/2322/24 Пр. № 22-ц/807/483/25 Головуючий у 1 інстанції: Турбіна Т.Ф. Суддя-доповідач Гончар М.С.
16 жовтня 2025 року м. Запоріжжя
Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді (судді-доповідача) Гончар М.С.
суддів Кочеткової І.В., Онищенка Е.А.
розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ленінського (нова назва - Дніпровського) районного суду м. Запоріжжя від 10 жовтня 2024 року у справі за позовом КОНЦЕРНУ «МІСЬКІ ТЕПЛОВІ МЕРЕЖІ» (надалі - КОНЦЕРН «МТМ») до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги
У березні 2024 року КОНЦЕРН «МТМ» звернувся до суду з вищезазначеним позовом (а.с.1-27), в якому просив стягнути солідарно за відповідачів заборгованість за житлово-комунальні послуги у вигляді послуги з централізованого постачання теплової енергії за період з 01.01.2016 року по 31.01.2024 року за адресою: АДРЕСА_1 , у розмірі 74954,93 грн., від сплати якої на користь позивача відповідачі у добровільному порядку ухиляються, а також судові витрати по сплаті судового збору, які були ним понесені у зв'язку зі зверненням із позовом до суду в сумі 2422,40 грн.
В автоматизованому порядку для розгляду цієї справи визначено суддю суду першої інстанції Турбіну Т.Ф. (а.с.28). Ухвалою суду першої інстанції (а.с.31) відкрито провадження у даній справі, розгляд справи призначено в порядку спрощеного позовного провадження з викликом (повідомленням) сторін.
Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 10 жовтня 2024 року (а.с.82-86) позов КОНЦЕРНУ «МТМ» задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ), на користь Концерну КОНЦЕРНУ «МТМ» (ЄДРПОУ 32121458) заборгованість за надані житлово-комунальні послуги в розмірі 13826,09 грн.
Стягнуто солідарно з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) та ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь КОНЦЕРНУ «МТМ» (ЄДРПОУ 32121458) заборгованість за надані житлово-комунальні послуги в розмірі 53406,80 грн.
В решті позовних вимог відмовлено.
Стягнуто з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ), на користь КОНЦЕРНУ «МТМ» (ЄДРПОУ 32121458) судовий збір у розмірі 1314,25 грн.
Стягнуто з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь КОНЦЕРНУ «МТМ» (ЄДРПОУ 32121458) судовий збір у розмірі 865,91 грн.
Позивач КОНЦЕРН «МТМ» із вищезазначеним рішенням суду першої інстанції, у тому числі в частині відмови у задоволенні його позовних вимог, погодився, останнє в апеляційному порядку не оскаржував.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права судом першої інстанції при його ухваленні, відповідачі подали апеляційні скарги:
- відповідач ОСОБА_1 у своїй апеляційній скарзі (а.с.91-115) просила рішення суду першої інстанції скасувати та позовні вимоги КОНЦЕРНУ «МТМ» розглянути у відповідності до вимог чинного законодавства,
- відповідач ОСОБА_2 у своїй апеляційній скарзі (а.с.120-124) просила рішення суду першої інстанції скасувати та у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.
В автоматизованому порядку 10.01.2025 року для розгляду цієї справи визначено колегію суддів Запорізького апеляційного суду: головуючого суддю (суддю-доповідача) Гончар М.С., суддів Кочеткову І.В. та Подліянову Г.С. (а.с.116). Ухвалою апеляційного суду від 10.01.2025 року (а.с.117) витребувано у суду першої інстанції справу, яка надійшла до апеляційного суду 21.01.2025 року (а.с.127). Ухвалою апеляційного суду апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 відкрито 22.01.2025 року (а.с.128), дану справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 призначено до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи та без проведення судового засідання (а.с.129). Оскільки, за змістом ст. 369 ч. 1 ЦПК України «Особливості розгляду в апеляційному порядку окремих категорій справ» апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. В силу вимог ст. 7 ч. 13 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Ухвалою Запорізького апеляційного суду від 22.01.2025 року (а.с.130) апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_2 залишено без руху, надано строк на усунення недоліків.
Ухвалою Запорізького апеляційного суду від 07 лютого 2025 (а.с.141) доповнення від 30 січня 2025 року (а.с.137-140) до апеляційної скарги ОСОБА_1 на рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 10 жовтня 2024 року повернуто скаржнику.
Ухвалою Запорізького апеляційного суду від 11 лютого 2025 (а.с.143) у зв'язку з не усуненням недоліків, апеляційну скаргу ОСОБА_2 визнано неподаною та повернуто скаржнику.
Позивач КОНЦЕРН «МТМ» та відповідач ОСОБА_2 (а.с.133-136) не скористались своїм правом на подачу відзиву на вищезазначену апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_1 у цій справі. Однак, в силу вимог ст. 360 ч. 3 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції апеляційним судом.
25 квітня 2025 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» щодо зміни найменування місцевих загальних судів" № 4273-IX, за змістом якого: - внесено до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» такі зміни: «1. Пункт 3-1 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» доповнено підпунктом 3 такого змісту: «3) змінити найменування місцевих загальних судів, перелік яких визначається додатком до цього Закону. Зміна найменування місцевого загального суду не призведе до його реорганізації чи ліквідації або утворення нового суду»; Доповнено додатком такого змісту: «Додаток до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 2 червня 2016 року № 1402-VІІІ Перелік місцевих загальних судів, що перейменовуються Змінити найменування таких місцевих загальних судів… 7) у Запорізькій області: Куйбишевський районний суд Запорізької області на Кам'янський районний суд Запорізької області; Жовтневий районний суд Запорізької області на Олександрівський районний суд м. Запоріжжя; Ленінський районний суд м. Запоріжжя на Дніпровський районний суд м. Запоріжжя; Орджонікідзевський районний суд м. Запоріжжя на Вознесенівський районний суд м. Запоріжжя…». Державна реєстрація змін до відомостей про місцеві загальні суди, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, які випливають із цього Закону, здійснена 30 квітня 2025 року (ст. 82 ч. 3 ЦПК України).
В силу вимог ст. 371 ч. 1 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції має бути розглянута протягом шістдесяти днів із дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження. Проте, має відповідне навантаження судді-доповідача і колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, які за рішенням загальних зборів суддів Запорізького апеляційного суду з липня 2021 року також приймають участь у розгляді кримінальних проваджень, та загальний штат суддів апеляційного суду (10) взагалі, перебування судді-доповідача у відпустках з 17.02.2025 року по 03.03.2025 року (довідка а.с. 168) та з 07.07.2025 року по 14.08.2025 року (довідка а.с. 150).
В автоматизованому порядку 16.10.2025 року суддею Онищенко Е.А. у цій справі замінено суддю Подліянову Г.С. у зв'язку із тривалою відпусткою останньої (а.с. 151-152).
Відводів у цій справі не заявлено, самовідводи відсутні.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, апеляційний суд дійшов висновку про те, що апеляційна скарга відповідача ОСОБА_1 у цій справі підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
В силу вимог ст. 367 ч. 1 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно із п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Судовими рішеннями є: … рішення, постанови… (ст. 258 ч. 1 п.2,3 ЦПК України).
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За змістом ст. 381 ч. 1 ЦПК України в редакції Закону України № 4173-IX від 19.12.2024, який набрав законної сили з 08.02.2025 року, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги ухвалює постанову за правилами статті 35 і глави 9 розділу III цього Кодексу з особливостями, зазначеними у статті 382 цього Кодексу.
Встановлено, що суд першої інстанції, задовольняючи позов позивача у цій справі частково при вищевикладених обставинах, керувався ст.ст. 12 - 13, 259, 263 265, 268 ЦК України та виходив із обґрунтованості та доведеності позовних вимог позивача у цій справі лише в частині їх задоволення.
Апеляційний суд погоджується із таким висновком суду першої інстанції, вважає його правильним, а рішення суду першої інстанції таким, що ухвалене із додержанням вимог закону, є правильним та законним.
Ст. 263 ЦПК України містить вимоги щодо законності і обґрунтованості судового рішення, а ст. 264 ЦПК України - питання, які вирішує суд під час ухвалення рішення суду.
Рішення суду першої інстанції вимогам ст. ст. 263-264 ЦПК України у цій справі відповідає.
Так, суд першої інстанції при вирішенні цієї справи правильно виходив із такого.
Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно із ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до вимог статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно із статтями 81, 83 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.
Судом першої інстанції було правильно встановлено, що КОНЦЕРН «МТМ» діє на підставі статуту. Відповідно до статуту підприємства основною метою діяльності КОНЦЕРНУ є здійснення виробничо-технічної діяльності, спрямованої на надійне та безперебійне забезпечення споживачів тепловою енергією, одержання прибутку для здійснення діяльності КОНЦЕРНУ та задоволення на його основі соціально-економічних інтересів трудового колективу Концерну (ст. 82 ч. 3 ЦПК України - в загальному доступі в Інтернет).
Згідно ст. 6 ЗУ «Про житлово-комунальні послуги» 09.11.2017 № 2189-VIII (зі змінами) виконавцем послуг з централізованого опалення та послуг з централізованого постачання гарячої води для об'єктів усіх форм власності є суб'єкт господарювання з постачання теплової енергії (теплопостачальна організація).
КОНЦЕРН «МТМ» по відношенню до відповідачів є виконавцем послуг з виробництва та постачання теплової енергії призначеної для централізованого опалення, централізованого постачання гарячої води (підігріву питної води) що постачається до житлового приміщення шляхом транспортування через магістральні теплові мережі та внутрішньо домові розподільчі системи.
Постановою Кабінету Міністрів України № 630 від 21.07.2005 року «Про затвердження Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення» (зі змінами), та Законом України «Про житлово-комунальні послуги» 09.11.2017 № 2189-VIII (зі змінами) передбачено, що надання послуг з централізованого опалення, постачання гарячої води і водовідведення здійснюється на підставі укладеного між виконавцем та споживачем відповідного договору.
Згідно ст. 6, ст. 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Пунктом 18 «Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення», затверджених Постановою КМУ від 21.07.2005 р. за № 630 (надалі-Правила) зазначено, що розрахунковим періодом для оплати послуг є календарний місяць. Плата за послуги вноситься не пізніше 20 числа місяця, що настає за розрахунковим місяцем.
Правилами та Законом України «Про житлово-комунальні послуги» № 1875-IV від 24.06.2004 року передбачено, що надання послуг з централізованого опалення, постачання гарячої води і водовідведення здійснюється на підставі укладеного між Виконавцем та Споживачем відповідного договору.
Пунктом 8 Правил встановлюється, що послуги надаються споживачеві згідно з договором, що оформляється на основі типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення.
Згідно ст. 19 ЗУ «Про житлово-комунальні послуги» (надалі - Закону) відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах. Учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є: власник, споживач, виконавець, виробник, при чому виробник послуг може бути і їх виконавцем.
Відповідно до п.1 ч.3 ст. 20 Закону споживач зобов'язаний укласти договір на надання житлово-комунальних послуг, підготовлений виконавцем на основі типового договору.
Відповідно до п. 5 ч. 3 ст. 20 Закону споживач зобов'язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.
Таким чином, законодавством передбачений двосторонній обов'язок, щодо укладання договору про надання житлово-комунальних послуг, у зв'язку з чим у разі відмови на оплату таких послуг споживачем з посиланням на відсутність укладеного договору не беруться до уваги, оскільки споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Відсутність договору на надання житлово-комунальних послуг сама по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі (Постанова Верховного суду України від 30.10.2013 р. по справі 6-59цс13).
Судом першої інстанції правильно було встановлено, що, не зважаючи на відсутність договору, позивач надавав відповідачу послуги з централізованого опалення та гарячого водопостачання, з постачання теплової енергії та постачання гарячої води.
Відсутність укладеного між сторонами договору, обов'язковість укладання якого лежить як на споживачеві так і на теплопостачальній організації, не виключає можливості стягнення зі споживача на користь теплопостачальної організації вартості послуг з теплопостачання, оскільки між сторонами склалися фактичні договірні відносини.
З 01.11.2021 року між позивачем та відповідачами укладений Типовий індивідуальний договір про надання послуги з теплової енергії. Вказаний договір приєднання розміщений на офіційному сайті Концерну «МТМ» (ст. 82 ч. 3 ЦПК України - інформація в загальному доступі в Інтренет).
З 01 травня 2019 року в повному обсязі введено в дію Закон України від 09.11.2017 № 2189-VIII «Про житлово-комунальні послуги» (далі Закон), яким Закон України від 24 червня 2004 року № 1875-IV «Про житлово-комунальні послуги» визнано таким, що втратив чинність.
Предметом регулювання згідно Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 09.11.2017 року №2189 є відносини, що виникають у процесі надання споживачам послуг з управління багатоквартирним будинком, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення та поводження з побутовими відходами, а також відносини, що виникають у процесі надання послуг з постачання та розподілу електричної енергії і природного газу споживачам у житлових, садибних, садових, дачних будинках.
Централізоване опалення - послуга, спрямована на задоволення потреб споживача у забезпеченні нормативної температури повітря у приміщеннях квартири, яка надається виконавцем з використанням внутрішньобудинкових систем теплопостачання.
02.10.2021 на офіційному веб-сайті Концерну (ст. 82 ч. 3 ЦПК України - інформація в загальному доступі в Інтренет), відповідно ч.7 ст.14 до Закону України «Про житлово-комунальні послуги» до дати обрання співвласниками багатоквартирного будинку однієї з моделей організації договірних відносин, визначених частиною першою цієї статті, та/або досягнення згоди з виконавцем про розмір плати за обслуговування внутрішньобудинкових систем багатоквартирного будинку, що забезпечують надання відповідної комунальної послуги, між виконавцем відповідної комунальної послуги та кожним співвласником укладається публічний договір приєднання відповідно до вимог частини п'ятої статті 13 цього Закону.
Частиною 5 ст. 13 цього Закону встановлено, що у разі якщо співвласники багатоквартирного будинку не прийняли рішення про вибір моделі договірних відносин та не уклали з виконавцем комунальної послуги відповідний договір (крім послуг з постачання та розподілу природного газу і послуг з постачання та розподілу електричної енергії), з ними укладається індивідуальний договір про надання комунальної послуги, що є публічним договором приєднання.
Такі договори вважаються укладеними, якщо протягом 30 днів з дня опублікування тексту договору на офіційному веб-сайті органу місцевого самоврядування та/або на веб-сайті виконавця послуги співвласники багатоквартирного будинку не прийняли рішення про вибір моделі договірних відносин та не уклали відповідний договір з виконавцем комунальної послуги. При цьому розміщується повідомлення про місце опублікування тексту договору у загальнодоступних місцях на інформаційних стендах та/або рахунках на оплату послуг.
Пунктом 3 Розділу VI цього Закону передбачено, що договори про надання комунальних послуг, укладені до введення в дію цього Закону, зберігають чинність на умовах, визначених такими договорами, до дати набрання чинності договорами про надання відповідних комунальних послуг, укладеними за правилами, визначеними цим Законом.
У разі якщо договорами про надання комунальних послуг, укладеними до введення в дію цього Закону, передбачено більш ранній строк їх припинення, такі договори вважаються продовженими на той самий строк і на тих самих умовах.
Договори про надання комунальних послуг, у тому числі із співвласниками багатоквартирних будинків, які не прийняли рішення про модель організації договірних відносин з виконавцями комунальних послуг, мають «Міські теплові мережі» опубліковано типовий індивідуальний договір про надання послуги з постачання теплової енергії та постачання гарячої води.
За адресою надання послуг КОНЦЕРНОМ «МТМ», а саме: АДРЕСА_1 , відкрито особовий рахунок НОМЕР_3 , що підтверджується довідкою КОНЦЕРНУ «МТМ» (копія а.с. 12).
За даними Департаменту реєстраційних послуг ЗМР, за адресою АДРЕСА_1 , зареєстровані ОСОБА_2 з 15.02.1997 року та ОСОБА_1 з 31.03.2009 року (а.с. 29-30, 44).
У зв'язку з відсутністю рішення про вибір моделі договірних відносин та спливу 30-деного строку з моменту опублікування позивачем відповідно до вимог Закону України «Про житлово-комунальні послуги» індивідуального договору про надання послуг з постачання теплової енергії, що є публічним договором приєднання, з 01.11.2021 між Концерном «Міські теплові мережі» та відповідачами укладено типовий індивідуальний договір про надання послуги з постачання теплової енергії.
Згідно із приписами ст. 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору. Дієздатні особи, які проживають та/або зареєстровані у житлі споживача, користуються нарівні зі споживачем усіма житлово-комунальними послугами та несуть солідарну відповідальність за зобов'язаннями з оплати житлово-комунальних послуг.
Згідно п.35 Правил надання послуги з постачання теплової енергії і типових договорів про надання послуги з постачання теплової енергії, затвердженими Постановою КМУ від 21 серпня 2019 року № 830, розрахунковим періодом для оплати спожитої послуги є календарний місяць. Оплата послуги здійснюється не пізніше останнього для місяця, що настає за розрахунковим періодом.
Позивач вказує, що за адресою надання послуг АДРЕСА_1 , за період з 01.01.2016 по 31.01.2024 утворилась заборгованість в сумі 74954,93 грн., на підтвердження чого надав розрахунок заборгованості (а.с. 15-21).
Розрахунком заборгованості підтверджується твердження позивача, що за період з 01.01.2016 по 31.01.2024 нараховано до сплати за надані послуги 75089,78 грн. (а.с.21)
З наданих позивачем доказів встановлено, що у спірний період оплата послуг здійснювалась частково, зокрема, за централізоване опалення було сплачено: березень 2016 року - 180,00 грн., червень 2016 року - 848,20 грн., вересень 2016 року - 650,00 грн., листопад 2016 року - 970,00 грн., грудень 2016 року - 400,00 грн., січень 2017 року - 700,00 грн., лютий 2017 року - 750,00 грн., травень 2017 року - 1170,00 грн., червень 2017 року - 1088,69 грн., січень 2018 року - 300,00 грн., липень 2018 року - 300,00 грн., серпень 2018 року - 200,00 грн., жовтень 2018 року - 300,00 грн., а всього 7856,89 грн.
Твердження позивача про наявність заборгованості в сумі 74954,93 грн. належними доказами не підтверджено.
Так, в обґрунтування позовних вимог позивач вказує на наявність заборгованості за січень 2016 року у сумі 8245,23 грн., однак згідно з розрахунком, у січні 2016 року було нараховано за послуги з централізованого опалення 523,29 грн., які не були сплачені.
Також у суму заборгованості за січень 2016 року включена сума 7722,04 грн., розрахунку якої позивачем не надано. Згідно з поясненнями представника позивача, можливість відображення помісячного детального розрахунку нарахувань цієї суми у позивача відсутня.
У розрахунку заборгованості позивач зазначає, що відповідачами було сплачено 7722,04 грн. до 01.01.2016, та 134,85 грн. з 01.01.2016 по 31.01.2024.
Однак такі твердження також не підтверджуються наданими доказами, оскільки розрахунку за період до 01.01.2016 позивачем не надано.
Розрахунком підтверджується, що сума 7856,89 грн. була сплачена у період з березня 2016 року по жовтень 2018 року. Тобто, вказані вище платежі у сумі 7856,89 грн. здійснювалися після січня 2016 року, вони не були зараховані як оплата заборгованості, яка утворилась до 01.01.2016, що відображено у розрахунку заборгованості позивача.
З урахуванням викладеного, суд першої інстанції правильно вважав доведеним, що заборгованість на кінець січня 2016 року становить 523,29 грн. Підстави нарахування та включення до розрахунку суми заборгованості в розмірі 7722,04 грн. позивачем належним чином не обґрунтовані та належними доказами не підтверджені.
Відтак, з урахуванням того, що за період з 01.01.2016 по 31.01.2024 нараховано до сплати за надані послуги 75089,78 грн., сплачено було всього 7856,89 грн., судом першої інстанції було правильно встановлено, що заборгованість за послуги з постачання ТЕ та ГВП за період з 01.01.2016 по 31.01.2024 складає 67232,89 грн. (75089,78 грн. - 7856,89 грн.).
Правовідносини між теплопостачальною організацією та споживачем в сфері виробництва, транспортування та постачання теплової енергії, централізованого постачання гарячої води регулюються Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України Законом України від 02.06.2005 № 2633-ІV «Про теплопостачання» (далі Закон № 2633-ІV), Правилами користування тепловою енергією, затвердженими Постановою Кабінету Міністрів України від 03.10.2007 за № 1198, та іншими нормативно-правовими актами України.
В розумінні Закону № 2633-ІV та Правил користування тепловою енергією, споживачем теплової енергії є фізична або юридична особа, що використовує теплову енергію на підставі договору.
Згідно з частиною першою статті 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Відповідно до частини першої статті 16 Закону України від 24.06.2004 № 1875-IV «Про житлово-комунальні послуги» (далі - Закон № 1875-IV), який діяв до 30.04.2019, порядок надання житлово-комунальних послуг, їх якісні та кількісні показники мають відповідати умовам договору та вимогам законодавства.
Відповідно до статті 19 Закону № 1875-IV відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах. Учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є: власник, споживач, виконавець, виробник. Виробник послуг може бути їх виконавцем. Особливими учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є балансоутримувач та управитель, які залежно від цивільно-правових угод можуть бути споживачем, виконавцем або виробником.
Відповідно до частини першої статті 12 Закону України від 09.11.2017 № 2189-VIII «Про житлово-комунальні послуги» (далі - Закон № 2189-VIII), який діє з 01.05.2019, відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах.
У статті 1 Закону № 1875-IV зазначено, що для цілей цього закону власником є фізична або юридична особа, якій належить право володіння, користування та розпоряджання приміщенням, будинком, спорудою, житловим комплексом або комплексом будинків і споруд, зареєстроване у встановленому законом порядку, а споживачем - фізична чи юридична особа, яка отримує або має намір отримати житлово-комунальну послугу.
Аналогічні норми містить стаття 1 Закону № 2189-VIII.
Відповідно до пункту 22 статті 1 Закону України від 12.05.1991 № 1023-XII «Про захист прав споживачів» (далі - Закон № 1023-XII) споживачем є фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.
Згідно зі статтею 13 Закону № 1875-IV, статтею 5 Закону № 2189-VIII позивач надавав послуги, що за своїм функціональним призначенням є комунальними послугами, а саме - надання послуг з централізованого опалення та гарячого водопостачання.
Також, частиною четвертою статті 319 ЦПК України передбачено, що власність зобов'язує.
Згідно зі статтею 322 ЦК України власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно з пунктом 5 частини третьої статті 20 Закону № 1875-IV, пункту 5 частини другої статті 7 Закону № 2189-VIII споживач зобов'язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.
У статтях 19 та 25 Закону № 2633-IV зазначено, що споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію і у разі відмови споживача оплачувати споживання теплової енергії теплопостачальної організації остання має право на стягнення заборгованості.
Відповідно до статті 20 Закону № 2633-ІV споживач зобов'язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.
Як правильно було встановлено судом першої інстанції, відповідачі у спірний період були зареєстровані за адресою АДРЕСА_1 .
Відповідачка ОСОБА_2 є власницею квартири за адресою: АДРЕСА_1 з 03.03.2009 року (витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно а.с. 61).
ОСОБА_2 надала довідку про те, що вона являється внутрішньо переміщеною особою та її фактичне місце проживання / перебування: АДРЕСА_2 (а.с.44).
Власник квартири зобов'язаний нести витрати з її утримання, у тому числі оплачувати комунальні послуги, незалежно від того, проживає він у належній йому квартирі чи ні, якщо він в установленому порядку не відмовився від надання таких послуг. Зазначений висновок містить постанова Верховного Суду від 02 квітня 2020 року у справі № 757/29813/17-ц.
Отже, ОСОБА_2 , як власниця квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , зобов'язана нести витрати з її утримання, незалежно від місця фактичного проживання.
Згідно з витягом з реєстру територіальної громади міста Запоріжжя, ОСОБА_1 станом на 22.03.2024 була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , з 02.06.2024 року зареєстрована за адресою АДРЕСА_3 (а.с.48).
Щодо посилання відповідачки ОСОБА_1 на те, що вона не може бути відповідачем по справі, оскільки з 18 років у зазначеній квартирі не проживає, а з 02.06.2024 за адресою: АДРЕСА_1 не зареєстрована, суд першої інстанції правильно зазначав таке.
Розрахунок заборгованості за надані Концерном «МТМ» житлово-комунальні послуги за адресою: АДРЕСА_1 , позивачем представлений за період з 01.01.2016 по 31.01.2024, тобто до зняття з реєстрації відповідачки ОСОБА_1 за цією адресою.
Згідно зі ст. 64 ЖК України наймач і всі повнолітні члени сім'ї несуть солідарну майнову відповідальність за зобов'язаннями, пов'язаними з утриманням житла.
Частиною третьою статті 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» визначено, що дієздатні особи, які проживають та/або зареєстровані у житлі споживача, користуються нарівні зі споживачем усіма житлово-комунальними послугами та несуть солідарну відповідальність за зобов'язаннями з оплати житлово-комунальних послуг.
Оскільки відповідачка ОСОБА_1 до 02.06.2024 року була зареєстрована у вказаній квартирі як член сім'ї власника квартири ОСОБА_2 , тому вона несе солідарну відповідальність за зобов'язаннями з оплати житлово-комунальних послуг в період з 12.08.2019 (досягнення повної цивільної дієздатності) по дату розрахунку, тобто до 31.01.2024 року.
Суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що не ґрунтуються на вимогах закону доводи з приводу того, що ОСОБА_1 не повинна нести витрати з утримання майна у зв'язку з тим, що у спірний період вона не проживала у зазначеній квартирі.
Пунктом 29 Правил передбачено, що споживач має право на зменшення розміру плати за послуги у разі тимчасової відсутності споживача та/або членів його сім'ї на підставі його письмової заяви та офіційного документа, що підтверджує його/їх відсутність.
У пункті 6 ч. 1 ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» зазначено, що споживач житлово-комунальних послуг має право на несплату вартості житлово-комунальних послуг за період тимчасової відсутності споживача та/або членів його сім'ї при відповідному документальному оформленні, а також за період фактичної відсутності житлово-комунальних послуг, визначених договором у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Між тим, судом першої інстанції було правильно встановлено, що ані ОСОБА_2 , ані ОСОБА_1 не зверталися до позивача з приводу відсутності ОСОБА_1 за місцем реєстрації з метою реалізації права на несплату вартості житлово-комунальних послуг за період тимчасової відсутності.
Належні, допустимі докази протилежного у цій справі відсутні та стороною відповідачів суду не були надані.
Та обставина, що ОСОБА_1 з 02.06.2024 року знялася з реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 , виникла після спірного періоду і не впливає на вирішення спору про стягнення заборгованості, яка утворилась станом на 31.01.2024 року.
Отже, заборгованість, яка утворилась за період з 01.01.2016 року до 12.09.2019 року підлягає стягненню з відповідачки ОСОБА_2 . Згідно з розрахунком позивача та з урахуванням висновків суду щодо недоведеності боргу у сумі 7722,04 грн. за січень 2016 року, судом першої інстанції було правильно встановлено, що заборгованість за період з січня 2016 року по вересень 2019 року становить 13826,09 грн. (21548,13 - 7722,04).
Заборгованість за період з 12.09.2019 року по 31.01.2024 року підлягає стягненню солідарно з ОСОБА_2 і ОСОБА_1 . Згідно з розрахунком позивача, судом першої інстанції було правильно встановлено, що заборгованість за період з 12.09.2019 по 31.01.2024 становить 53406,80 грн. (67232,89 - 13826,09).
Щодо заяви відповідачки ОСОБА_2 про застосування позовної давності суд першої інстанції правильно дійшов до таких висновків.
Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Згідно із приписами ст.ст. 260, 261 ЦК України, позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253-255 цього Кодексу. Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. При цьому норма частини першої статті 261 ЦК України містить презумпцію обізнаності особи про стан своїх суб'єктивних прав, відтак обов'язок доведення терміну, з якого особі стало (могло стати) відомо про порушення права, покладається на позивача.
За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частина п'ята статті 261 ЦК України). В даному випадку перебіг позовної давності обчислюється окремо щодо кожного простроченого платежу.
Матеріалами справи підтверджено, що 21.03.2024 року КОНЦЕРН «МТМ» звернувся до суду з вищезазначеним позовом про стягнення заборгованості у цій справі (а.с.1), яка утворилась за період з 01.01.2016 року до 31.01.2024 року. Тобто, за загальним правилом трирічного строку позовної давності, підлягали б задоволенню вимоги після 21.03.2021 року.
Проте, судом першої інстанції було правильно встановлено, щл ЗУ від 30 березня 2020 року № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено, зокрема, пунктом 12 наступного змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину». У пункті 12 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України у редакції Закону України від 30 березня 2020 року № 540-IX продовжено позовну давність на строк дії карантину. Закон № 540-IX набрав чинності 02 квітня 2020 року. Строк карантину неодноразово продовжувався. Карантин в Україні було безперервно встановлено з 12.03.2020 до 30.06.2023 року.
Крім того, пунктом 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України передбачено, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії. 24 лютого 2022 року строком на 30 діб в Україні було введено воєнний стан відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України «Про затвердження Указу Президента України» «Про введення воєнного стану в Україні». В подальшому, відповідно до Указів Президента України неодноразово були внесені зміни щодо продовження строку дії воєнного стану в Україні, який діяв у тому числі станом на час ухвалення оскаржуваного рішення судом першої інстанції у цій справі 10 жовтня 2024 року.
Оскільки, лише у подальшому після 04 вересня 2025 року знов почали діяти строки позовної давності на підставі Закону № 4434-ІХ «Про внесення зміни до розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності», яким було виключено пункт 19розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України.
Із наведеного судом першої інстанції було правильно встановлено, що позовна давність щодо заборгованості за період з січня 2016 року по березень 2017 року (893,41 грн.) спливла до введення карантину, а тому на неї дія пункту 12 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України щодо продовження строку позовної давності не поширюється.
Стаття 264 ЦК України встановлює, що перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.
Як також правильно було встановлено судом першої інстанції, відповідачі періодично здійснювали оплату послуг з централізованого опалення, які вказують на визнання боргу, а саме: жовтень 2018 року - нараховано 0,00 грн., сплачено 300,00 грн., серпень 2018 року - нараховано 0,00 грн., сплачено 200,00 грн., липень 2018 року - нараховано 0,00 грн., сплачено 300,00 грн., січень 2018 року - нараховано 818,49 грн., сплачено 300,00 грн., червень 2017 року - нараховано 0,00 грн., сплачено 1088,69 грн., травень 2017 року - нараховано 0,00 грн., сплачено 1170,00 грн. (а.с.15-16), що свідчить про визнання свого боргу і переривання перебігу позовної давності.
Отже, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що позовна давність до вимог про стягнення заборгованості за період січня 2016 року по березень 2017 року не сплинула, а тому відсутні підстави для відмови у позові щодо цих вимог на підставі ст.267 ЦК України.
З урахуванням викладеного, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що позов КОНЦЕРНУ «МТМ» у цій справі підлягає частковому задоволенню, з відповідачів підлягає стягненню заборгованість за послуги з постачання ТЕ та ГВП за період з 01.01.2016 року по 31.01.2024 року у сумі 67232,89 грн., з яких: 13826,09 грн. - з відповідачки ОСОБА_2 , 53406,80 грн. - солідарно з відповідачів ОСОБА_2 і ОСОБА_1 .
Доводи апеляційної скарги відповідача ОСОБА_1 є такими, що фактично дублюють доводи її заперечень проти позову позивача у цій справі у суді першої інстанції, яким суд першої інстанції вже надав належну оцінку, з якою погоджується апеляційний суд.
Ці доводи є такими, що не спростовують правильно встановлених судом першої інстанції фактичних обставин цієї справи та правильних висновків суду першої інстанції у цій справі, а лише відображають позицію відповідача ОСОБА_1 , яку вона вважає такою, що є єдино правильною та єдино можливою.
Плата за централізоване опалення нараховується пропорційно опалювальній площі квартири, незалежно від того, проживає там власник (користувач) чи ні, оскільки квартира відповідачів за адресою: АДРЕСА_1 не була відключена від централізованого опалення в установленому законом порядку у вищезазначений період нарахування заборгованості. Належні, допустимі докази протилежного у матеріалах цієї справи відстуні та стороною відповідачів, зокрема відповідачем відповідачем ОСОБА_1 апеляційному суду у цій справі не були надані.
Суд першої інстанції на виконання вимог ст. 12 ч. 5 ЦПК України сприяв повному та всебічному з'ясуванню обставин цієї справи. Суд першої інстанції розглянув дану справу з додержанням вимог ЦПК України, тобто в межах заявлених позивачем позовних вимог та на підставі доказів сторін, яким надав відповідну оцінку з дотриманням вимог ст. 89 ЦПК України. За змістом якої: «Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів; жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили; суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності; суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів)».
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ст. 12 ч. 3 ЦПК України). Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях (ст. 81 ч. 6 ЦПК України). Підстави для звільнення від доказування відповідачів та зокрема відповідача ОСОБА_1 , передбачені ст. 82 ЦПК України, у цій справі відсутні. Відповідачі, та зокрема відповідач ОСОБА_1 , не надали суду першої інстанції належних, допустимих доказів в обґрунтування своїх заперечень проти позову позивача та, відпововідно, в його спростування в частині задовлення у цій справі.
Апеляційний суд на виконання вимог ст. 12 ч. 5 ЦПК України сприяв повному та всебічному апеляційному перегляду законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції у цій справі в межах доводів апеляційної скарги відповідача ОСОБА_1 . Так, суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасник справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ст. 367 ч. 2 ЦПК України). В силу вимог ст. 367 ч. 3 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Проте, докази, передбачені ст. 367 ч. ч. 2,3 ЦПК України, у цій справі відсутні та зокрема відповідачем ОСОБА_1 апеляційному суду не надані.
Оскільки, не може вважатись доказом, передбаченим ст. 367 ч. 3 ЦПК України, у цій справі для перегляду законності та обгрунтованісті оскаржуваного рішення суду першої інстанції від 10 жовтня2024 року у цій справі (а.с.107) наданий апелянтом ОСОБА_1 до її вищезазначеної апеляційної скарги акт від 25 грудня2024 року про фактичне проживання осіб за адресою (а.с. 107), тобто складений та отриманий цим відповідачем після ухвалення цього оскаржуваного рішення у цій справі.
Також, не може бути доказом, передбаченим ст. 367 ч. 3 ЦПК України, у цій справі наданий повторно до апеляційної скарги відповідача ОСОБА_1 апеляційному суду у цій справі акт від 31 липня 2024 року (а.с.106), який раніше вже надавався цим відповідачем у цій справі суду першої інстанції (а.с.75), та який вже був предметом дослідження та оцінки суду першої інстанції у цій справі, з якою апеляційний суд погоджується.
Копія закордонного паспорту відповідача ОСОБА_1 з відміткою від 22.09.2023 року (а.с. 108-109), надана останньою, як апелянтом, вперше лише апеляційному суду, не може бути прийнята апеляційним судом до уваги у цій справі. Оскільки, в силу вимог ст. 367 ч. 6 ЦПК України апеляційний суд не може надавати оцінку доказам (переглядати по суті докази) у цій справі, які суд першої інстанції у цій справі не досліджував (не розглядав), так як відповідач ОСОБА_1 не надавала його суду першої інстанції для долучення до матеріалів цієї справи на свій власний розсуд, тобто без поважних причин. Так як за змістом ст. 367 ч. 3 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Однак, при вищевикладених обставинах, у матеріалах цієї справи відсутні та позивачем апеляційному суду не надані докази того, що відповідач ОСОБА_1 не мала об'єктивної можливості надати цей доказ суду першої інстанції у цій справі з причин, що об'єктивно не залежали від неї (тобто поважних причин).
Згідно із ст. 376 ч. 3 ЦПК України передбачені порушення норм процесуального судом першої інстанції, які є обов'язковою підставою для скасування або зміни рішення. В силу вимог ст. 376 ч. 2 ЦПК України лише порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи, можуть бути підставою для скасування або зміни рішення. Встановлено, що у цій справі відсутні порушення судом першої інстанції норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування чи зміни рішення, а також відсутні порушення норм процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення цієї справи по суті.
При вищевикладених обставинах, доводи апеляційної скарги відповідача ОСОБА_1 не ґрунтуються на законі та доказах, наявних у матеріалах цієї справи, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, ухваленим з додержанням вимог ЦПК України.
Крім цього, судом першої інстанції правильно з додержанням вимог ст. 133, 141 ЦПК України, було вирішено питання про розподіл судових витрат, пов'язаних із розглядом цієї справи судом першої інстанції.
За таких обставин, апеляційний суд не вбачає передбачених законом підстав для скасування рішення суду першої інстанції у цій справі або ж його зміни.
Також, в силу вимог ст. 141 ч. 1 ЦПК України в разі відмови відповідача ОСОБА_1 у задоволенні її вищезазначеної апеляційної скарги у цій справі, остання не має права на компенсацію за рахунок позивача будь-яких судових витрат, пов'язаних із розглядом цієї справи апеляційним судом.
Керуючись ст. ст. 7, 12-13, 81-82, 89, 141, 367-369, 371-372, 374-375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Ленінського (нова назва - Дніпровського) районного суду м. Запоріжжя від 10 жовтня 2024 рокуу цій справі залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови, лише у випадку якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до ЦПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Повна постанова апеляційним судом складена 16.10.2025 року.
Головуючий суддяСуддяСуддя
Гончар М.С. Кочеткова І.В.Онищенко Е.А.