Справа № 683/2388/25
2/683/1386/2025
17 жовтня 2025 року м. Старокостянтинів
Старокостянтинівський районний суд Хмельницької області
в складі: головуючого судді Лугового О.М.
з участю секретаря Градомської Д.Р.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Старокостянтинів в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу №683/2388/25, провадження №2/683/1386/2025 за позовом ОСОБА_1 до державне підприємство «Управління справами фонду державного майна України» про стягнення заборгованості по заробітній платі,
встановив:
11 серпня 2025 року ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ДП «Управління справами фонду державного майна України» про стягнення заборгованості по заробітній платі.
В обґрунтування позову представник позивача вказував, що в період часу з 09.01.2025 року по 09.05.2025 року позивач перебувала у трудових відносинах з ДП «Управління справами Фонду державного майна України», займала посаду заступника начальника відділу обліку та оренди майна. Після звільнення з посади відповідачем видано довідку №0000-000003 від 05.07.2025 року про розмір заборгованості по заробітній платі та розрахунковий листок. У день звільнення з позивачем не було проведено усіх розрахунків, належних при звільненні, а саме не здійснено виплату заробітної плати у розмірі 143 562 грн. 01 коп., у зв'язку з чим позивач вимушений звернутися до суду за для захисту свої прав та інтересів. Крім того, у зв'язку з несвоєчасним розрахунком при звільненні, з відповідача також підлягає стягненню середній заробіток за час затримки у виплаті заробітної плати за період з 10.05.2025 року по 08.08.2025 року у розмірі 162 953 грн. 70 коп.
Ухвалою Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 11 серпня 2025 року прийнято до розгляду позовну заяву та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.
Позивач в судове засідання не з'явився, про день та час слухання справи повідомлений належним чином у порядку, передбаченому ст.128 ЦПК України, будь-яких заяв, клопотань на адресу суду не подавав, а тому суд вирішив розгляд справи проводити за його відсутності.
Представник позивача - адвокат Цибульський В.В., в судове засідання не з'явився, про день та час слухання справи повідомлений належним чином, однак подав до суду заяву, якою просить розгляд справи проводити без його участі та участі позивача, позов підтримує в повному обсязі та просить задовольнити.
Відповідач в судове засідання не з'явився, про день та час слухання справи повідомлений належним чином у порядку, передбаченому ст.128 ЦПК України, однак в матеріалах справи міститься відзив на позовну заяву, згідно якого останній зазначив, що позивачем при зверненні до суду із даним позовом було пропущено трьохмісячний строк позовної давності визначений ст. 233 КЗпП України, оскільки останній дізнався про порушення його права 05.05.2025 року, таким чином строк звернення до суду з даним позовом закінчився 05.08.2025 року, а позивач звернувся до суду 08.08.2025 року. Також вважає, що позивачем не доведено факт заборгованості державного підприємства по виплаті заробітної плати, оскільки подана до суду копія довідки №0000-000003 від 05.07.2025 року не має підпису керівника та не завірена печаткою, у зв'язку з чим дана довідка є неналежним та не допустимим доказом. Зазначає, що нарахування середнього заробітку за час затримки розрахунку у розмірі 162 953 грн. 70 коп. є завищеним порівняно із заборгованістю по заробітній платі, тому вважає що з урахуванням принципу розумності, справедливості та добросовісності, існують підстави для зменшення судом даної суми. Просить відмовити у задоволенні позовних вимов. Розгляд справи здійснити без участі представника відповідача.
Крім того, 14.10.2025 року від Ліскевич К.І. в інтересах ДП «Управління справами фонду державного майна України» на адресу суду через систему «Електронний суд» надійшло клопотання, згідно якого повідомляє,що в міру фінансових можливостей ОСОБА_3 сплачено заборгованість із заробітної плати у розмірі 42 792 грн. 44 коп., що підтверджується платіжною інструкцією №1215 від 08.10.2025, відтак дійсна заборгованість перед позивачем із заробітної плати складає 100 769 грн. 57 коп. Просить відмовити в задоволенні позовних вимогах. Розгляд справи просить здійснити за відсутності відповідача.
Оскільки сторони в судове засідання не з'явились, у відповідності до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ч. 3 ст. 12, ч.ч. 1, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Судом встановлено, що з 09.01.2025 року ОСОБА_1 прийнято на посаду заступника начальника відділу обліку та оренди майна державного підприємства «Управління справами Фонду державного майна України».
05.05.2025 року наказом №20 підприємства «Управління справами Фонду державного майна України» ОСОБА_1 звільнено з займаної посади 09.05.2025 року за угодою сторін, згідно п. 1 ст. 36 КЗпП України.
Даним наказом передбачено необхідність провести розрахунки з позивачем за фактично відпрацьований час та виплатити грошову компенсацію за 8 (вісім календарних днів) невикористаної щорічної основної відпустки.
Відповідно до довідки №0000-000005 від 11.08.2025 року державного підприємства «Управління справами Фонду державного майна України» судом встановлено, що розмір заборгованості із заробітної плати підприємства перед ОСОБА_1 , складає 143 562 грн. 01 коп.
Вказаний розмір заборгованості, також підтверджується повідомленням про нараховані суми, належні працівникові при звільненні зазначені у розрахунковому листі.
Після звільнення та по день звернення до суду з позовом, відповідач не здійснив виплату заборгованості по заробітній платі, у зв'язку з чим, станом на 08.08.2025 року невиплачена сума заборгованості склала 143 562 грн. 01 коп.
Однак, під час судового розгляду справивідповідачем 08 жовтня 2025 року було здійснено виплату заборгованості по заробітні платі ОСОБА_1 в розмірі 42 792 грн. 44 коп., що підтверджується копією платіжної інструкції №1215 від 08.10.2025 року, у зв'язку з чим, невиплачена сума заборгованості склала 100 769 грн. 57 коп.
Відповідно до ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею. Кожен має право на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Частиною 1 ст. 21 Закону України «Про оплату праці» працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.
Відповідно до ст. 115 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.
У рішенні Конституційного Суду від 15.10.2013 № 9-рп/2013 у справі № 1-18/2013 щодо тлумачення положень частини другої статті 233 КЗпП України, статей 1, 12 Закону України «Про оплату праці» Конституційний Суд України зазначив, що під заробітною платою, що належить працівникові, або за визначенням, використаним у частині другій стані 233 КЗпП України, належною працівнику заробітною платою потрібно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.
Праву працівника на належну заробітну плату кореспондує обов'язок роботодавця нарахувати йому виплати, гарантовані державою, і виплатити їх. Водночас право працівника не залежить від нарахування йому відповідних грошових виплат. Тому незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат, працівник у разі порушення законодавства про оплату праці має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати.
Відповідно до частини 1 ст. 47 КЗпП України роботодавець зобов'язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.
Положеннями ст. 116 КЗпП України визначено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.
Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку про те, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення. Чинне законодавство прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать як на підставі норм Закону України «Про оплату праці», так і відповідно до умов колективного договору.
Як вбачається із матеріалів цивільної справи, в день звільнення відповідач не здійснив виплату належних позивачу грошових коштів, що є порушенням ч. 1 ст. 116 КЗпП України.
Судом встановлено, що після звільнення ОСОБА_1 , розмір невиплаченої заробітної плати позивачу складав 143 562 грн. 01 коп., що підтверджується довідкою №0000-000005 від 11.08.2025 року виданою відповідачем, яка підлягає стягненню в судовому порядку.
Під час судового розгляду справи, а саме у період відповідач здійснив часткове погашення суми заборгованості по заробітній платі на загальну суму 42 792 грн. 44 коп., що підтверджується копією платіжної інструкції №1215 від 08.10.2025 року, невиплачена сума заборгованості склала 100 769 грн. 57 коп.
Щодо позовних вимог в частині стягнення з відповідача середнього заробітку за весь час затримки з розрахунку при звільненні, суд виходить з наступного.
За змістом ст. 117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.02.2020 у справі №821/1083/17 (провадження № 11-1329апп18) зазначила, що належними звільненому працівникові сумами необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими ЦК України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене ст. 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, який спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.
Подібні за змістом висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.05.2020 у справі № 810/451/17 (провадження № 11-1210апп19).
Виходячи з того, що роботодавець не виплатив належні при звільнені позивачу суми та не надав належних доказів, що зазначені ним обставини стали перешкодою для своєчасного розрахунку з ним, а тому, відповідно до ст. 117 КЗпП України відповідач повинен компенсувати позивачу середній заробіток за час затримки виплати належних йому сум.
Позивач просить стягнути з відповідача розмір середнього заробітку за період з 10.05.2025 року по 08.08.2025 року у сумі 162 953 грн. 70 грн.
Визначаючи суму середнього заробітку, яка підлягає стягненню, суд виходить з наступного.
Відповідно до пункту 8 «Порядку обчислення середньої заробітної плати», затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин.
Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин).
Відповідно до п. 6 ч. 5 Постанови Пленуму ВСУ № 13 від 24.12.1999, задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов'язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов'язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.
Як вбачається із довідки від 11.08.2025 року та розрахункового листка, заробітна плата за два календарні місяці, що передують місяцю звільнення складає: квітень 2025 року - 26 950 грн. 00 коп., березень 2025 року - 26 950 грн. 00 коп.; загальна кількість робочих днів складає: квітень - 22 роб. дні, березень - 21 роб. дні.
Отже, відповідно до вимог Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995 року середньоденна заробітна плата складає: 26 950 грн. 00 . + 26 950 грн. 00 коп. = 53 900 грн. 00 коп.; 22 роб. дні + 21 роб. дні = 43 роб. дні; 53 900 грн. 00 коп./43 = 1 253 грн. 49 коп./роб. день.
Суд враховує, що на день звернення до суду з даною вимогою, редакція ст. 117 КЗпП України передбачає, що середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні виплачується за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
Враховуючи наведену норму Закону, розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку у день звільнення за шість місяців становить: 1 253 грн. 49 коп. (середньоденна заробітна плата) х 65 роб. дні (кількість робочих днів за шестимісячний період з 12.08.2025 року по 08.08.2025 року) = 81 476 грн. 85 коп.
Також, суд звертає увагу, що представник відповідача у відзиві на позовну заяву зазначив, що розмір середнього заробітку більше, ніж вдвічі перевищує розмір заборгованості по заробітній платі, що є неспівмірним та суперечить засадам розумності, добросовісності та пропорційності.
Відшкодування, передбачене ст.117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц відступила від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27.04.2016 у справі за провадженням № 6-113цс16, і вважала, що зменшуючи розмір відшкодування визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до ст.117 КЗпП України, необхідно врахувати: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи із середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до ст. 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.
Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково. Тому Велика Палата Верховного Суду також відступає від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27.04.2016 у справі № 6-113цс16 про те, що право суду зменшити розмір середнього заробітку залежить від прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому сум у строки, визначені ст.116 КЗпП України.
З огляду на те, що після звільнення позивача та до моменту звернення його до суду, а також під час судового розгляду, відповідач не здійснив погашення суми заборгованості, а також те, що суд має орієнтовно оцінювати розмір майнових втрат, з огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум середнього заробітку із встановленим розміром заборгованості з виплати належних при звільненні сум, суд вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи й критеріям, вказаним Великою Палатою Верховного Суду у справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14-623цс18) від 26.06.2019, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення належних виплат, а саме середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, суд дійшов висновку, що сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні підлягає зменшенню з 162 953 грн. 70 коп. до 81 476 грн. 85 коп.
Також суд зазначає, що відповідно до ст. 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
У постанові Великої Палати Верховного суду від 08.12.2021 у справі №9901/407/19 зазначено, що суми, які суд визначає до стягнення з роботодавця на користь працівника як заборгованість із заробітної плати та/або середній заробіток за час вимушеного прогулу, обчислюється без віднімання сум податків і зборів. Податки і збори із присудженої за рішенням суду суми заробітної плати та середнього заробітку за час вимушеного прогулу підлягають нарахуванню роботодавцем при виконанні відповідного судового рішення та, відповідно, відрахуванню із цієї суми при виплаті працівнику, внаслідок чого виплачена працівнику на підставі судового рішення сума зменшується на суму податків і зборів. При цьому відрахування податків і обов'язкових платежів із середнього заробітку за час вимушеного прогулу не погіршує становище працівника, якого поновлено на роботі, оскільки за цей період у разі перебування на посаді працівник отримував би заробітну плату, із якої також відраховувались би податки і збори.
У постанові Верховного Суду від 02.11.2021 у справі № 808/8156/14 зазначено, що в резолютивній частині рішення обов'язково має бути зазначено, що суму визначено без утримання податку. Стягнення і сплата прибуткового податку покладаються на роботодавця, який самостійно розраховує суму податкових відрахувань і зменшує суму, призначену судом, на суму нарахованих податків. Отже, задовольняючи вимогу про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата податку з доходів фізичних осіб є обов'язком працівника, податковим агентом якого в силу закону виступає роботодавець, суд, задовольняючи вимоги про оплату праці, визначає суму без утримання цього податку й інших обов'язкових платежів, про що вказує в резолютивній частині рішення.
Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов'язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов'язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.
Посилання представника відповідача на те, що позивачем при зверненні до суду з даним позовом було пропущено трьохмісячний строк позовної давності визначений ст. 233 КЗпП України, суд не бере до уваги, оскільки станом на день звернення до суду з даним позовом, строки позовної давності були зупиненні згідно п. 19 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, та лише з 04.09.2025 року строк позовної давності почав свій перебіг згідно Закону України «Про внесення зміни до розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності» від 14.05.2025 року, яким Верховна Рада України постановила: Пункт 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України виключити. Цей Закон набирає чинності через три місяці з дня, наступного за днем його опублікування, а саме 04.09.2025 року.
З урахуванням вище зазначеного, вбачається, що на день звернення до суду з даним позовом строк позовної давності був зупинений, та почав свій перебіг з 04.09.2025 року.
Відповідно до вимог п.2 ч.1 ст.430 ЦПК України суд допускає негайне виконання рішень у справах про присудження працівникові виплати заробітної плати, але не більше ніж за один місяць.
Відповідно до ч. 6 ст. 141 ЦПК України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Як вбачається зі змісту позовної заяви, позивачем пред'явлено 2 позовні вимоги майнового характеру, ціна позову становить 306 515 грн. 71 коп.
Згідно ч.2 ст.4 Закону України «Про судовий збір», за подання до суду фізичною особою ставка судового збору становить 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Законом України «Про державний бюджет на 2025 рік» станом на 01 січня 2025 року розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб становить 3 028 грн.
Позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі, звільнені від сплати судового збору відповідно до п.1 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір».
З аналізу вищевикладеного вбачається, що розмір судового збору за подання даного позову становить 3 065 грн. 16 коп.
Вирішуючи питання про розподіл судового збору, суд відповідно до ст.141 ЦПК України враховує пропорційність задоволених вимог. Позов заявлено з ціною 306 515 грн. 71 коп., а підлягає задоволенню в сумі 182 246 грн. 42 коп., що складає 59,46% (182 246 грн. 42 коп. х 100 : 306 515 грн. 71 коп.). Тому з відповідача в дохід держави слід стягнути 1 822 грн. 54 коп. судового збору (3 065 грн. 16 коп. х 59,46%).
Керуючись ст.ст. 12, 13, 81, 141, 263-265, 354, 355 ЦПК України, ст. 115, 116, 117 КЗпП України суд, -
ухвалив:
Позов ОСОБА_1 до державне підприємство «Управління справами фонду державного майна України» про стягнення заборгованості по заробітній платі - задовольнити частково.
Стягувати з Державного підприємства «Управління справами фонду державного майна України» на користь ОСОБА_1 заборгованість по нарахованій але не виплаченій заробітній платі в розмірі 100 769 грн. 57 коп. без утримання з цієї суми податків та інших обов'язкових платежів.
Стягувати з Державного підприємства «Управління справами фонду державного майна України» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь період затримки розрахунку у розмірі 81 476 грн. 85 коп. без урахування податків та зборів.
Стягнути з Державного підприємства «Управління справами фонду державного майна України» в дохід держави судовий збір у розмірі 1 822 грн. 54 коп. судового збору.
В решті позовних вимог відмовити.
Допустити негайне виконання рішення в частині стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Позивач: ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , паспорт серії НОМЕР_1 виданий Старокостянтинівським РВ УМВС України в Хмельницькій області від 25 жовтня 2000 року, РНОКПП НОМЕР_2 .
Відповідач: Державне підприємство «Управління справами фонду державного майна України», місце знаходження: 01601, вул.Алмазова, 18/9, м.Київ, код ЄДРПОУ 39950170.
Суддя: