Справа №461/6010/25
Провадження №2/461/3017/25
09 жовтня 2025 року м.Львів
Галицький районний суд м. Львова у складі:
головуючого судді Зубачик Н.Б.,
секретаря судових засідань Чубей К.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Львові в спрощеному позовному провадженні цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські фінансові операції» до ОСОБА_1 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Акціонерного товариства «Ідея Банк» про стягнення заборгованості за кредитним договором -
Представник Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські фінансові операції» Дідух Є.О. звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитними договорами та судових витрат.
В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що 05.10.2018 між Акціонерним товариством «Ідея Банк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №С-410-009031-18-980, відповідно до умов якого, відповідачу у тимчасове користування на умовах забезпечення, повернення, строковості, платності були надані кредитні кошти в сумі 4936,37 грн. Також, 12.02.2019 між Акціонерним товариством «Ідея Банк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №С-410-010084-19-980, відповідно до умов якого, відповідачу у тимчасове користування на умовах забезпечення, повернення, строковості, платності були надані кредитні кошти в сумі 4969,12 грн. Свої зобов'язання кредитор виконав, надавши грошові кошти позичальникові. Акціонерне товариство «Ідея Банк» відступило право вимоги за договорами (з усіма додатковими договорами та угодами до них) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Росвен Інвест Україна» на підставі договору факторингу №01.02-31/23 від 25.07.2023, в подальшому право вимоги перейшло до ТОВ «Факторингова компанія «Укрглобал-Фінанс» на підставі договору факторингу №01.02-38/23 від 26.07.2023, які в свою чергу передали права на кредитні договори до ТОВ «Українські фінансові операції» на підставі договору факторингу №08/11/2024 від 08.11.2024. Відповідач зі своєї сторони не виконав умови кредитних договорів, а саме не здійснив належним чином погашення кредитів, внаслідок чого утворилась заборгованість в розмірі 19438,25 грн.
Враховуючи наведене, а також те, що на даний час відповідач продовжує ухилятись від виконання своїх зобов'язань і не погашає заборгованість, що є порушенням законних прав та інтересів позивача, просить позов задоволити.
Ухвалою Галицького районного суду м. Львова від 24.07.2025 відкрито провадження, справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін.
02.09.2025 представник відповідача ОСОБА_3 через Електронний суд подала клопотання, в якому просить скерувати справу за підсудністю до Фортечного районного суду м. Кропивницького для розгляду за місцем проживання та реєстрації відповідача. Окрім того, просила відкласти розгляд справи.
Ухвалою Галицького районного суду м. Львова від 02.09.2025 розгляд справи відкладено, надано представнику позивача можливість ознайомитись з поданим клопотанням та висловити свою думку щодо такого.
10.09.2025 представник позивача Лисенко Д.В. через Електронний суд подав заперечення на клопотання про зміну підсудності. Зокрема зазначив, що згідно п.5.6 кредитного договору сторони підтвердили, що цей договір виконується за місцем знаходження банку: 79008, м. Львів, вул. Валова, 11, та у випадку спору між сторонами, позов може пред'являтись також за місцем виконання договору, а тому на підставі ч. 8 ст. 28 ЦПК України позивач скористався правом альтернативної підсудності та звернувся до Галицького районного суду м. Львова. Відтак, просить клопотання представника позивача про направлення справи до Фортечного районного суду м. Кропивницького залишити без задоволення.
17.09.2025 представник відповідача ОСОБА_3 через Електронний суд подала відзив на позовну заяву, в якому зазначила, що відповідач має право на звільнення від сплати процентів за користування кредитом, оскільки в період нарахування він перебував на військовій службі в Збройних Силах України і є особою, на яку поширюється дія Закону України «Про соціальний правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». Відтак, просить відмовити в задоволенні стягнення відсотків за користування кредитом. Окрім того, просить суд зменшити розмір витрат на правову допомогу, які просить стягнути позивач, оскільки такі є непропорційними до предмета спору.
18.09.2025 представник позивача Лисенко Д.В. через Електронний суд подав клопотання про відкладення розгляду справи.
Ухвалою Галицького районного суду м. Львова від 18.09.2025 розгляд справи відкладено та надано позивачу термін подати відповідь на відзив.
22.09.2025 представник позивача Лисенко Д.В. через Електронний суд подав відповідь на відзив, в якому зазначив, що позивач не погоджується із підставами заперечень проти позову. Зокрема зазначив, що вважає безпідставним посилання відповідача на норму п. 15 ст. 14 ЗУ «Про соціальний правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», оскільки спірні правовідносини виникли 05.10.2018, а відповідач призваний на військову службу 06.05.2020. Представник вважає, що ЗУ «Про соціальний правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», або будь-який інший нормативно-правовий акт, не містить прямої вказівки на те, що його норми, зокрема п. 15 ст. 14, набувають зворотної дії в часі. Окрім того, вказує на те, що матеріали справи не містять наказу щодо зарахування відповідача до складу Збройних Сил України. Відтак, позовні вимоги підтримує в повному обсязі та просить такі задоволити.
24.09.2025 представник позивача Дідух Є.О. через Електронний суд подав клопотання про залишення частини позовних вимог, що стосуються кредитного договору №С-410-010084-19-980, без розгляду.
Ухвалою Галицького районного суду м. Львова від 09.10.2025 позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські фінансові операції» до ОСОБА_1 в частині стягнення грошових коштів у розмірі 9414,34 грн. за кредитним договором № C-410-010084-1-980 - залишено без розгляду.
Сторони у справі про судовий розгляд даного позову повідомлені належним чином, що підтверджується матеріалами справи. Виклик сторін до суду був здійснений шляхом скерування судових повісток на їх поштові та електронні адреси, а також через оголошення на офіційному веб-порталі Судової влади України (через веб-сайт Галицького районного суду м. Львова).
На підставі ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового засідання технічним засобом здійснює секретар судового засідання. У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Щодо клопотання представника відповідача про передачу справи за підсудністю, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 27 ЦПК України позови до фізичної особи пред'являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, якщо інше не передбачено законом.
В той же час, поряд з даним загальним правилом, процесуальним законом передбачено альтернативний порядок визначення підсудності за вибором позивача, у визначених законодавцем випадках.
Стаття 28 ЦПК України встановлює випадки альтернативної підсудності, за якої позов за вибором позивача може бути пред'явлений до одного з двох і більше судів.
Частиною 8 ст. 28 ЦПК України передбачено, що позови, що виникають із договорів, у яких зазначено місце виконання або виконувати які через їх особливість можна тільки в певному місці, можуть пред'являтися також за місцем виконання цих договорів.
У постанові Верховного Суду від 11.09.2020 №725/2910/19 (провадження № 61-8546св20) зазначено, що тлумачення статей 27, 28 ЦПК України свідчить, що підсудність за вибором позивача (альтернативна підсудність) - це така підсудність, при якій позивачеві надається право за своїм вибором пред'явити позов в один з декількох вказаних у законі судів. Разом із тим, правила альтернативної підсудності не позбавляють позивача права звернутися із позовом за правилами загальної підсудності (стаття 27 ЦПК України), оскільки позивач має право на вибір між кількома судами, яким згідно з цією статтею підсудна справа, за винятком виключної підсудності, встановленої статтею 30 цього Кодексу (частина шістнадцята статті 28 ЦПК України).
Згідно з роз'ясненнями п. 37 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 3 від 01.03.2013 «Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ» право вибору між судами, яким згідно із правилом загальної підсудності і правилом альтернативної підсудності підсудна справа, належить виключно позивачеві.
Відповідно до п. 39 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 3 від 01.03.2013 «Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ» правила визначення місця виконання зобов'язання передбачено статтею 532 ЦК. При цьому слід ураховувати, що правила цієї статті застосовуються до зобов'язань, виконання яких з урахуванням їх особливостей можливе лише у певному місці. У разі якщо така особливість не визначена (наприклад, пункт 4 частини першої статті 532 ЦК) і не вбачається зі специфіки спірних відносин, то підсудність справи визначається за загальними правилами підсудності.
Відповідно до ч. 1 ст. 532 ЦК України місце виконання зобов'язання встановлюється у договорі. Якщо місце виконання зобов'язання не встановлено у договорі, виконання провадиться: 1) за зобов'язанням про передання нерухомого майна за місцезнаходженням цього майна; 2) за зобов'язанням про передання товару (майна), що виникає на підставі договору перевезення, за місцем здавання товару (майна) перевізникові; 3) за зобов'язанням про передання товару (майна), що виникає на підставі інших правочинів, за місцем виготовлення або зберігання товару (майна), якщо це місце було відоме кредиторові на момент виникнення зобов'язання; 4) за грошовим зобов'язанням за місцем проживання кредитора, а якщо кредитором є юридична особа, за її місцезнаходженням на момент виникнення зобов'язання. Якщо кредитор на момент виконання зобов'язання змінив місце проживання (місцезнаходження) і сповістив про це боржника, зобов'язання виконується за новим місцем проживання (місцезнаходженням)кредитора з віднесенням на кредитора всіх витрат,пов'язаних із зміною місця виконання; 5) за іншим зобов'язанням за місцем проживання (місцезнаходженням) боржника.
Зі змісту позовної заяви вбачається, що між сторонами виник спір щодо неналежного виконання відповідачем умов кредитного договору №С-410-009031-18-980 від 05.10.2018 та стягнення заборгованості з відповідача, який є боржником за кредитним договором, на користь позивача, який набув статус кредитора на підставі договорів факторингу.
Таким чином, спірні правовідносини виникли з кредитного договору №С-410-009031-18-980 від 05.10.2018, оскільки саме з цього договору виникло грошове зобов'язання у відповідача.
В п.10 кредитного договору №С-410-009031-18-980 від 05.10.2018 сторони погодили, що цей договір виконується за місцем знаходження банку: 79008, м. Львів, вул. Валова, 11, та у випадку спору між сторонами за цим договором позов може пред'являтися також за місцем виконання договору.
Отже, в кредитному договорі №С-410-009031-18-980 від 05.10.2018 зазначено місце виконання кредитного договору.
Враховуючи вищевикладене, оскільки в кредитному договорі №С-410-009031-18-980 від 05.10.2018 зазначено місце його виконання, а саме, місце знаходження банку: 79008, м. Львів, вул. Валова, 11, суд дійшов висновку, що справа підсудна Галицькому районному суду м. Львова, а у задоволенні клопотання представника відповідача про передачу справи за підсудністю необхідно відмовити.
Суд, дослідивши матеріали справи, всебічно та повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, що мають істотне значення для її розгляду і вирішення по суті, дійшов наступного висновку.
Відповідно до положень ст.ст. 12, 13, 81 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках, а кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.
Судом встановлено, що 05.10.2018 між Акціонерним товариством «Ідея Банк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №С-410-009031-18-980, відповідно до умов якого, відповідач отримав кредит шляхом встановлення відновлювальної кредитної лінії по поточному рахунку НОМЕР_1 /а.с.82/.
Процентна ставка за користування коштами кредитної лінії становить 24 % річних. Максимальний ліміт кредитної лінії встановлюється у розмірі 200000 грн. Ліміт кредитної лінії, доступний клієнту на момент укладення угоди становить 5000 грн.
Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення закону щодо договору позики, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Згідно ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Статтею 1050 ЦК України передбачено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Акціонерне товариство «Ідея Банк» свої зобов'язання за договором виконало в повному обсязі, надавши відповідачу кредит у розмірі, встановленому договором, що підтверджується випискою по особовому рахунку.
25.07.2023 АТ «Ідея Банк» відступило право вимоги за договором (з усіма додатковими договорами та угодами до нього) до ТОВ «Росвен Інвест Україна» на підставі договору факторингу №01.02-31/23, в подальшому право вимоги перейшло до ТОВ «Факторингова компанія «Укрглобал-Фінанс» на підставі договору факторингу №01.02-38/23 від 26.07.2023.
08.11.2024 між ТОВ «Факторингова компанія «Укрглобал-Фінанс»(Клієнт) та ТОВ «Українські фінансові операції» (Фактор) укладено договір факторингу №08/11/2024, відповідно до умов якого ТОВ «Факторингова компанія «Укрглобал-Фінанс»відступає ТОВ «Українські фінансові операції», а ТОВ «Українські фінансові операції» приймає права вимоги та в їх оплату зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату та на умовах, визначених цим договором /а.с.18-20/.
Відповідно до п.2.2. договору факторингу №08/11/2024 від 08.11.2024, права вимоги, які клієнт відступає фактору за цим договором, відступаються (передаються) в розмірі заборгованості боржників перед клієнтом, та визначені в реєстрі боржників, що підписуються сторонами, у паперовому вигляді, в день укладення цього договору та надсилається клієнтом фактору в електронному вигляді засобами корпоративного зв'язку у захищеному паролем файлі в день укладення цього договору. Реєстр боржників після належного його підписання сторонами вважається невід'ємною частиною договору.
Як вбачається з витягу з реєстру боржників до договору факторингу №08/11/2024 від 08.11.2024, ТОВ «Українські фінансові операції» набуло права грошової вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором №С-410-009031-18-980 від 05.10.2018.
Відповідно до наявного в матеріалах справи розрахунку заборгованості, позивач вказує, що у зв'язку із неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за кредитним договором, заборгованість відповідача станом на 25.07.2023 становить: заборгованість за основним боргом в розмірі 4936,37 грн.; заборгованість за нарахованими та несплаченими відсотками в розмірі 5087,54 грн.;
04.04.2025 ТОВ «Українські фінансові операції» на адресу відповідача направлено письмову вимогу (повідомлення) про відступлення права вимоги за кредитним договором №С-410-009031-18-980 від 05.10.2018до ТОВ «Українські фінансові операції», та про необхідність погашення заборгованості перед стягувачем у розмірі 10023,91 грн. /а.с.74-75/.
Відповідно до положень ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); правонаступництва; виконання обов'язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем); виконання обов'язку боржника третьою особою. Кредитор у зобов'язанні може бути замінений також в інших випадках, встановлених законом. Кредитор у зобов'язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.
Стаття 513 ЦК України передбачає, що правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові. Правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні, яке виникло на підставі правочину, що підлягає державній реєстрації, має бути зареєстрований в порядку, встановленому для реєстрації цього правочину, якщо інше не встановлено законом.
Згідно з положеннями ст. 14 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.
Статтею 517 ЦК України визначено, що первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Боржник має право не виконувати свого обов'язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов'язанні.
Згідно ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Стаття 611 ЦК України визначає, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
За частиною першою статті 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).
У справах про стягнення кредитної заборгованості кредитор повинен довести виконання ним своїх обов'язків за кредитним договором, а саме надання грошових коштів (кредиту) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник - повернення грошових коштів у розмірі та на умовах, визначених договором.
У спірних правовідносинах саме на позивача покладено обов'язок довести факт укладення між сторонами кредитного договору та прострочення виконання позичальником взятих на себе зобов'язань, а на відповідача - спростувати факт укладення договору чи розмір існуючої заборгованості.
Враховуючи викладені вище норми та обставин справи, суд дійшов висновку про доведеність виникнення у позивача права вимоги до відповідача ОСОБА_1 за кредитним договором №С-410-009031-18-980 від 05.10.2018.
Щодо покликань представника відповідача на те, що ОСОБА_1 має право на звільнення від сплати процентів за користування кредитом, оскільки в період нарахування він перебував на військовій службі в Збройних Силах України і є особою, на яку поширюється дія Закону України «Про соціальний правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», суд зазначає наступне.
Статтею 1-2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» визначено, що військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами. У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Згідно з пунктом 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (в редакції чинній на момент вступу відповідача на військову службу, а саме в редакції Закону від 20 березня 2020 року № 2011-XII) військовослужбовцям з початку і до закінчення особливого періоду, а резервістам та військовозобов'язаним - з моменту призову під час мобілізації і до закінчення особливого періоду штрафні санкції, пеня за невиконання зобов'язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, у тому числі банками, та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом не нараховуються.
У постанові Верховного Суду від 15 липня 2020 року в справі №199/3051/14 (провадження № 61-10861св18) викладено правовий висновок про перелік необхідних документів доведеності статусу особи, яка має право на пільги, визначені пунктом 15 частини третьої статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей», який полягає у тому, що для звільнення від нарахування штрафів, пені та відсотків за користування кредитом мобілізовані позичальники повинні надати банку перелік документів, встановлений листом Міністерства оборони України від 21 серпня 2014 року № 322/2/7142. Такими документами є: військовий квиток, в якому у відповідних розділах здійснюються службові відмітки, або довідка про призов військовозобов'язаного на військову службу, видана військовим комісаріатом або військовою частиною, а для резервістів - витяг із наказу або довідка про зарахування до списків військової частини, які видаються військовою частиною. На вказані пільги мають право лише мобілізовані позичальники.
Представником відповідача до матеріалів справи долучено копію військового квитка ОСОБА_1 серії НОМЕР_2 , з якого вбачається, що останній був призваний у Збройні Сили України 06.05.2020, на підставі наказу командира військової частини НОМЕР_3 №75-РС.
Верховний Суд у постанові від 04 вересня 2024 року в справі №426/4264/19 (провадження № 61-7310св24) зазначив, що висновки судів про застосування до спірних правовідносин пункту 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» є безпідставними та необґрунтованими, оскільки положення цього закону стосуються виключно мобілізованих позичальників та за фактичних обставин у справі, встановлених під час неодноразового її розгляду, на спірні правовідносини не поширюються.
У частині третій статті 12, частинах першій, п'ятій, шостій статті 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Таким чином, обов'язок доказування покладається на сторін. Це положення є найважливішою складовою принципу змагальності. Суд не може збирати докази за власною ініціативою.
Суд зазначає, що відповідачем не надано доказів того, що у спірний період нарахування процентів він користувався пільгами, передбаченими пунктом 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», зокрема, з наданого військового квитка не вбачається який саме вид військової служби він проходив, що унеможливлює встановити чи поширювалися положення п. 15 ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей» на відповідача.
Вирішуючи питання судових витрат, суд дійшов наступного висновку.
Відповідно до ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, серед іншого, належать і витрати на професійну правничу допомогу.
Представник позивача просить стягнути витрати понесені позивачем на професійну правничу допомогу у розмірі 10000 грн.
Згідно з ч. 1 ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Відповідно до ч. 2 ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
Згідно з ч. 3 ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» при встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
За положеннями статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05 липня 2012 року № 5076-VI гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
При цьому, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
Суд звертає увагу, що при визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України», від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України», від 30 березня 2004 року у справі «Меріт проти України», заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Суд зазначає, що на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Згідно з ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина четверта статті 137 ЦПК України).
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина п'ята статті 137 ЦПК України).
Відповідно до пунктів 1, 2 частини третьої статті 141 ЦПК України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.
Представником позивача долучено до матеріалів справи копію акту від 06.05.2025 №С-410-009031-18-980 прийому-передачі виконаних робіт (наданих послуг) згідно з договором №01/08/2024-А від 01.08.2024; копію заявки від 20.11.2024 №С-410-009031-18-980 на виконання доручення до договору №01/08/2024-А від 01.08.2024; рахунок на оплату №С-410-009031-18-980-2025 від 06.05.2025; копію акту від 06.05.2025 №С-410-010084-19-980 прийому-передачі виконаних робіт (наданих послуг) згідно з договором №01/08/2024-А від 01.08.2024; копію заявки від 20.11.2024 №С-410-010084-19-980 на виконання доручення до договору №01/08/2024-А від 01.08.2024; рахунок на оплату №С-410-010084-19-980-2025 від 06.05.2025.
Однак, відповідно до закріпленого на законодавчому рівні принципу співмірності, розмір витрат на послуги адвоката при їхньому розподілі визначається з урахуванням складності справи, часу, витраченого адвокатом на надання правничої допомоги, обсягу наданих послуг та виконаних робіт, ціни позову, а також значення справи для сторони.
При цьому слід відзначити, що чинний ЦПК встановлює такі критерії визначення та розподілу судових витрат як їх дійсність, необхідність, розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (установлення їх дійсності та необхідності), а також критерію розумності їх розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст.41 конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними й неминучими, а їх розмір обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява №19336/04).
У рішенні ЄСПЛ у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються тільки витрати, які мають розумний розмір.
Враховуючи наведене, а також те, що частину позовних вимог, що стосуються кредитного договору №С-410-010084-19-980, було залишено без розгляду, суд вважає, що позивачу було надано професійну правничу допомогу, однак заявлені витрати в розмірі 10000 грн. є несумірними зі складністю справи, наданим адвокатом обсягом послуг, затраченим ним часом на надання таких послуг, не відповідають критерію реальності витрат, розумності їх розміру.
Із врахуванням наведеного, суд вважає, що з відповідача на користь позивача необхідно стягнути 2000 грн. витрат на професійну правничу допомогу, тобто суму яка є сумірною зі складністю справи, наданим адвокатом обсягом послуг, затраченим ним часом на надання таких послуг.
Крім того, відповідно до ст. 141 ЦПК України з відповідача підлягає стягненню судовий збір на користь позивача у розмірі 2422,40 грн.
Керуючись ст.ст. 4, 215, 526, 530, 612, 625, 629, 1049, 1054 ЦК України, ст.ст.81, 128, 141, 223, 247, 258, 259, 263-265, 351-355 ЦПК України, суд -
позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські фінансові операції» до ОСОБА_1 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Акціонерного товариства «Ідея Банк» про стягнення заборгованості за кредитним договором - задоволити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські фінансові операції» заборгованість за кредитним договором №С-410-009031-18-980 від 05.10.2018 в розмірі 10023 (десять тисяч двадцять три) грн. 91 коп.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські фінансові операції» витрати, понесені на професійну правничу допомогу, в розмірі 2000 (дві тисячі) грн.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські фінансові операції» сплачений судовий збір в розмірі 2422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) грн. 40 коп.
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Українські фінансові операції», ЄДРПОУ 40966896, адреса: 03045, місто Київ, вул. Набережно-Корчуватська, будинок 27, приміщення 2, електронна пошта ufc75334@gmail.com.
Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_4 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 .
Третя особа: Акціонерне товариство «Ідея Банк», ЄДРПОУ 19390819, адреса: 79008, м. Львів, вул. Валова, 11, електронна пошта: info@ideabank.ua.
Суддя Зубачик Н.Б.