ЄУН справи: 336/3134/24
Номер провадження: 1-кп/336/496/2025
іменем України
17 жовтня 2025 року м. Запоріжжя
Шевченківський районний суд м. Запоріжжя у складі головуючого судді ОСОБА_1 , за участі секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 62024080100000594 від 01 лютого 2024 року, за обвинуваченням:
ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Чернівці, громадянина України, освіта середньо-спеціальна, зареєстрованого та мешкає за адресою: АДРЕСА_1 , який проходить військову службу на посаді стрільця 2 відділення 3 стрілецького взводу стрілецької роти (резервної) військової частини НОМЕР_1 Національної Гвардії України у військовому званні «солдат», раніше не судимого,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 402 КК України,
за участі сторін кримінального провадження:
прокурора - ОСОБА_4
обвинуваченого - ОСОБА_3
захисника - ОСОБА_5 ,
встановив:
Наказом командира військової частини НОМЕР_2 від 19.11.2023 № 331 солдата ОСОБА_3 призначено на посаду водія автомобільного відділення взводу матеріального забезпечення 2 десантно-штурмового батальйону військової частини НОМЕР_2 , зараховано до списків особового складу частини та на всі види забезпечення.
Указом Президента України та Верховного головнокомандувача Збройних сил України ОСОБА_6 від 24.02.2022 № 64/2022 та Закону України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 2102-ХІ введено воєнний стан на всій території України.
В подальшому, відповідними Указами Президента України ОСОБА_6 , правовий режим воєнного стану в Україні продовжувався та діє до теперішнього часу.
Згідно з вимогами ст. 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Відповідно до ст. 65 Конституції України, ст. 17 Закону України «Про оборону України», ст. 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України, які проходять військову службу відповідно до законодавства.
Будучи військовослужбовцем військової служби за мобілізацією, солдат ОСОБА_3 , згідно з вимогами ст.ст. 9, 11, 16, 28, 30, 37 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст.ст. 3, 4, 6 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, зобов'язаний свято і непорушно додержуватися Конституції та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов'язок, бути дисциплінованим та виявляти повагу до командирів (начальників), беззастережно, неухильно точно та у встановлений строк виконувати їх накази, знати та виконувати свої обов'язки, додержуватися вимог військових статутів, поводитися з гідністю й честю, не допускати самому і стримувати інших від негідних вчинків.
Відповідно до вимог ст.ст. 28, 30 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст. 6 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, єдиноначальність є одним із принципів будівництва і керівництва Збройними Силами України і полягає в наділенні командира (начальника) всією повнотою розпорядчої влади стосовно підлеглих, наданні командирові (начальникові) права одноособово приймати рішення та віддавати накази, забезпеченні виконання зазначених рішень (наказів), виходячи із всебічної оцінки обстановки та керуючись вимогами законів і статутів Збройних Сил України. Командир (начальник) має право віддавати підлеглому накази, а підлеглий зобов'язаний їх виконати сумлінно, точно та у встановлений строк. У разі непокори чи опору підлеглого командир зобов'язаний для відновлення порядку вжити всіх передбачених статутами Збройних Сил України заходів примусу аж до притягнення його до кримінальної відповідальності.
Статтями 29, 31 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил також передбачено, що за своїм службовим становищем і військовим званням військовослужбовці можуть бути начальниками або підлеглими стосовно інших військовослужбовців. Начальники, яким військовослужбовці підпорядковані за службою, у тому числі і тимчасово, є прямими начальниками для цих військовослужбовців. Найближчий до підлеглого прямий начальник є безпосереднім начальником.
Статтею 32 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил також передбачено, що за своїми військовими званнями начальниками є майори, капітани 3 рангу, підполковники, капітани 2 рангу - для військовослужбовців рядового, молодшого і старшого сержантського і старшинського складу.
В свою чергу, солдат ОСОБА_3 , достовірно знаючи свої обов'язки, передбачені зазначеним вище законодавством, яке регламентує порядок виконання військового обов'язку і проходження військової служби, маючи можливість належно їх виконувати, свідомо допустив їх порушення, вчинивши військовий злочин за наступних обставин.
01 лютого 2024 року, приблизно о 11 годині 15 хвилин, перебуваючи у місці несення служби, в місці тимчасової дислокації підрозділів військової частини НОМЕР_2 поблизу АДРЕСА_2 , заступник командира батальйону з морально-психологічного забезпечення 2 десантно-штурмового батальйону військової частини НОМЕР_2 майор ОСОБА_7 , віддав наказ, направлений на виконання бойового розпорядження командира НОМЕР_3 десантно-штурмового батальйону військової частини НОМЕР_2 старшого лейтенанта ОСОБА_8 від 31.01.2024 № 158дск, щодо зайняття визначених позицій та підсилення наявного на них особового складу.
Після цього солдат ОСОБА_3 , в умовах воєнного стану, з прямим умислом та з мотивів небажання виконувати обов'язки військової служби, з метою тимчасово незаконно ухилитися від неї, вирішив стати на злочинний шлях та у порушення зазначених вище статутних вимог, відкрито відмовитися виконувати наказ начальника.
Продовжуючи реалізовувати свій злочинний умисел солдат ОСОБА_3 , в умовах воєнного стану, в порушення вимог ст. 65 Конституції України ст.ст. 9, 11, 16, 28, 29, 30, 31, 32, 37 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст.ст. 3, 4, 6 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, відкрито, у присутності заступника командира батальйону з морально-психологічного забезпечення 2 десантно-штурмового батальйону військової частини НОМЕР_2 майора ОСОБА_7 , який відповідно до вимог ст.ст. 29, 31, 32 Статуту внутрішньої служби Збройних сил України є для нього начальником за службовим становищем та військовим званням та інших військовослужбовців зазначеної військової частини, відкрито відмовився виконувати наказ заступника командира батальйону з морально-психологічного забезпечення 2 десантно-штурмового батальйону військової частини НОМЕР_2 майора ОСОБА_7 , направлений на виконання бойового розпорядження командира НОМЕР_3 десантно-штурмового батальйону військової частини НОМЕР_2 старшого лейтенанта ОСОБА_8 від 31.01.2024 № 158дск, щодо зайняття визначених позицій та підсилення наявного на них особового складу, хоча об'єктивно міг та зобов'язаний був виконати цей наказ начальника.
Дії ОСОБА_3 органом досудового розслідування кваліфіковано за ч. 4 ст. 402 КК України - непокора, тобто відкрита відмова виконати наказ начальника, вчинена в умовах воєнного стану.
Потерпілі від кримінального правопорушення відсутні.
Кримінальним правопорушенням шкоду майнового характеру не завдано, під час досудового розслідування цивільні позови не заявлялись.
Підстави для пред'явлення позову прокурором відповідно до ст. 128 КПК України відсутні.
Витрати на залучення експертів у кримінальному провадженні відсутні.
13 жовтня 2025 року між прокурором Запорізької спеціалізованої прокуратури у сфері оборони ОСОБА_4 , якому на підставі ст. 37 КПК України надані повноваження прокурора у даному кримінальному провадженні, та обвинуваченим ОСОБА_3 , за участі захисника адвоката ОСОБА_5 , в порядку, передбаченому ст. ст. 468, 469, 470 та 472 КПК України, укладена угода про визнання винуватості. Згідно з даною угодою прокурор та обвинувачений дійшли згоди щодо формулювання обвинувачення, всіх істотних для даного кримінального провадження обставин та правової кваліфікації дій обвинуваченого за ч. 4 ст. 402 КК України, обвинувачений беззастережно визнав свою винуватість у вчиненні даного кримінального правопорушення. ОСОБА_3 в ході досудового розслідування добровільно повідомив правоохоронні органи про обставини вчинення ним кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 402 КК України. Сторонами узгоджено, що з урахуванням ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особи обвинуваченого ОСОБА_3 , який є не судимим, щире каяття, беззастережне визнання ОСОБА_3 своєї винуватості, за місцем служби у військовій частині НОМЕР_1 Національної Гвардії України ОСОБА_3 характеризується позитивно, за проявлені під час відсічі збройної агресії російської федерації проти України мужність та відвагу 03.05.2025, 11.05.2025, 12.05.202515.06.2025, а також утримання з 23.06.2025 по 05.07.2025 бойової позиції з пораненням - з травматичною ампутацією стопи правої ноги, ОСОБА_3 представлено до нагородження орденом «За мужність ІІІ ступеня», сторони погоджуються на призначення покарання обвинуваченому ОСОБА_3 за вчинення кримінального правопорушення з урахуванням положень ч. 4 ст. 402 КК України.
Сторони погоджуються на призначення покарання ОСОБА_3 за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 402 КК України у виді позбавлення волі строком на 5 (п'ять) років. Сторони вважають за можливе, на підставі ст. 75 КК України, звільнити ОСОБА_3 від відбування призначеного основного покарання у виді позбавлення волі з випробуванням.
Відповідно до ч. 3 ст. 75 КК України, тривалість іспитового строку та обов'язки, які покладаються на особу, звільнену від відбування покарання з випробуванням, визначаються судом.
В угоді передбачені наслідки її укладення, затвердження та невиконання, які роз'яснені обвинуваченому.
Прокурор просив затвердити угоду про визнання винуватості та призначити ОСОБА_3 узгоджену міру покарання.
В підготовчому судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_3 вину у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення визнав у повному обсязі, розкаявся у вчиненому та пояснив, що під час укладення угоди діяв добровільно, розуміє свої права та наслідки укладення угоди про визнання винуватості, просив суд затвердити угоду про визнання винуватості судом, дав згоду на застосування узгодженого виду покарання, розуміє, що умисне невиконання угоди є підставою для притягнення його до кримінальної відповідальності за ст. 389-1 КК України.
Захисник ОСОБА_5 підтримав позицію підзахисного та просив призначити узгоджену міру покарання, зазначив що будь-якого тиску на обвинуваченого вчинено не було, всі дії є добровільними, укладення угоди відбувалося в його присутності.
Розглядаючи питання про затвердження угоди про визнання винуватості, суд дійшов до такого висновку.
Згідно з п. 1 ч. 3 ст. 314 КПК України у підготовчому судовому засіданні суд має право прийняти, зокрема, рішення про затвердження угоди.
Відповідно п. 2 ч. 1 ст. 468 КПК України, у кримінальному провадженні може бути укладена угода між прокурором та підозрюваним чи обвинуваченим про визнання винуватості.
Відповідно ч. 2 ст. 469 КПК України, угода про визнання винуватості може бути укладена за ініціативою прокурора або підозрюваного чи обвинуваченого.
Згідно з п. 1 ч. 4 ст. 469 КПК України, угода про визнання винуватості між прокурором та підозрюваним чи обвинуваченим може бути укладена у провадженні щодо кримінальних проступків, нетяжких злочинів, тяжких злочинів (крім кримінальних проваджень щодо корупційних кримінальних правопорушень та кримінальних правопорушень, пов'язаних з корупцією).
Відповідно до абз. 5 ч. 4 ст. 469 КПК України угода про визнання винуватості між прокурором та підозрюваним чи обвинуваченим може бути укладена щодо кримінальних проступків, злочинів, внаслідок яких шкода завдана лише державним чи суспільним інтересам.
Відповідно до ст. 472 КПК України в угоді про визнання винуватості зазначаються її сторони, формулювання підозри чи обвинувачення та його правова кваліфікація з зазначенням статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність, істотні для відповідного кримінального провадження обставини, беззастережне визнання підозрюваним чи обвинуваченим своєї винуватості у вчиненні кримінального правопорушення, обов'язки підозрюваного чи обвинуваченого щодо співпраці у викритті кримінального правопорушення, вчиненого іншою особою (якщо відповідні домовленості мали місце), умови часткового звільнення підозрюваного, обвинуваченого від цивільної відповідальності у вигляді відшкодування державі збитків внаслідок вчинення ним кримінального правопорушення, узгоджене покарання та згода підозрюваного, обвинуваченого на його призначення або на призначення покарання та звільнення від його відбування з випробуванням, умови застосування спеціальної конфіскації, наслідки укладення та затвердження угоди, передбачені статтею 473 цього Кодексу, наслідки невиконання угоди.
В угоді зазначається дата її укладення та вона скріплюється підписами сторін.
Згідно з частинами 2 та 3 ст. 474 КПК України розгляд щодо угоди проводиться судом під час підготовчого судового засідання за обов'язкової участі сторін угоди з повідомленням інших учасників судового провадження. Відсутність інших учасників судового провадження не є перешкодою для розгляду.
ОСОБА_3 обвинувачується у вчинені кримінального правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч. 4 ст. 402 КК України та яке згідно зі ст. 12 КК України належать до категорії тяжких злочинів.
Кримінальним правопорушенням шкоду майнового характеру не завдано.
Встановлено, що сторони кримінального провадження уклали угоду про визнання винуватості, зміст якої відповідає вимогам ст. 472 КПК України. При укладенні угоди про визнання винуватості прокурором враховані обставини, визначені ст. 470 КПК України.
Судом встановлено, що умови даної угоди відповідають вимогам КПК України та КК України.
При цьому, судом з'ясовано, що ОСОБА_3 цілком розуміє роз'яснені йому права, визначені ч. 4 ст. 474 КПК України, наслідки укладення та затвердження даної угоди, передбачені ч. 2 ст. 473 КПК України, характер обвинувачення, вид покарання, а також інші заходи, які будуть застосовані до нього у разі затвердження угоди судом.
Суд переконався, що укладення угоди сторонами є добровільним, тобто не є наслідком застосування насильства, примусу, погроз або наслідком обіцянок чи дій будь-яких інших обставин, ніж ті, що передбачені в угоді.
Обставинами, які пом'якшують покарання ОСОБА_3 відповідно до ст. 66 КК України визнаються щире каяття.
Обставини, які обтяжують покарання ОСОБА_3 відповідно до ст. 67 КК України не встановлені.
Вивченням даних про особу обвинуваченого ОСОБА_3 встановлено, що він є військовослужбовцем, за місцем служби у військовій частині НОМЕР_1 Національної Гвардії України ОСОБА_3 характеризується позитивно, за проявлені під час відсічі збройної агресії російської федерації проти України мужність та відвагу 03.05.2025, 11.05.2025, 12.05.202515.06.2025, а також утримання з 23.06.2025 по 05.07.2025 бойової позиції з пораненням - з травматичною ампутацією стопи правої ноги, ОСОБА_3 представлено до нагородження орденом «За мужність ІІІ ступеня», раніше не судимий, вперше притягається до відповідальності, має місце постійного проживання.
Враховуючи обставини, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, а саме: щире каяття, яке полягає у тому, що він визнає свою провину, висловлює жаль з приводу вчиненого, а також те, що ОСОБА_3 брав участь у відсічі збройної агресії російської федерації, вчинення кримінального правопорушення вперше, відсутності обтяжуючих обставин, даних про особу обвинуваченого, сторони узгодили покарання у виді позбавлення волі строком на 5 (п'ять) років та вважають за можливе, на підставі ст. 75 КК України, звільнити ОСОБА_3 від відбування призначеного основного покарання у виді позбавлення волі з випробуванням, суд дійшов до висновку, що узгоджене сторонами покарання, відповідає обставинам справи, індивідуалізації покарання та не суперечить вимогам закону.
Частина 2 ст. 61 Конституції України передбачає, що юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.
Виходячи із положень ч. 2 ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.
Відповідно до ч. 3 ст. 75 КК України, тривалість іспитового строку та обов'язки, які покладаються на особу, звільнену від відбування покарання з випробуванням, визначаються судом.
Відповідно до абз. 6 п. 12 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про практику здійснення судами кримінального провадження на підставі угод» № 13 від 11 грудня 2015 року, якщо сторони узгодили покарання та досягли домовленості щодо звільнення підозрюваного/обвинуваченого від його відбування з випробуванням, відповідно до частин 2, 3 ст. 75 КК України суд зобов'язаний прийняти рішення про таке звільнення у випадку затвердження угоди про визнання винуватості за наявності сукупності таких умов: 1) сторонами угоди узгоджено покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, позбавлення волі на строк не більше п'яти років; 2) узгоджено звільнення від відбування покарання з випробуванням; 3) угода відповідає чинному законодавству та підстави для відмови в її затвердженні визначені КПК (пункти 1-6 ч.7 ст. 474 КПК) відсутні.
Відповідно до положень п. 12 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про практику здійснення судами кримінального провадження на підставі угод» № 13 від 11 грудня 2015 року, тривалість іспитового строку та обов'язки, які покладаються на особу, яку звільнено від відбування покарання з випробуванням згідно з ч.3 ст. 75 КК визначаються виключно судом.
Суд, переконавшись, що укладення угоди є добровільним, умови угоди не порушують права, свободи чи інтереси сторін або інших осіб, не суперечать вимогам закону та інтересам суспільства, правова кваліфікація кримінального правопорушення є правильною, узгоджена міра покарання відповідає характеру і тяжкості обвинувачення, суд вважає можливим затвердити угоду про визнання винуватості, визнати ОСОБА_3 винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 402 КК України, та призначити йому узгоджене сторонами покарання у виді позбавлення волі строком на 5 (п'ять) років та вважаю за можливе, на підставі ст. 75 КК України, звільнити ОСОБА_3 від відбування призначеного основного покарання у виді позбавлення волі з випробуванням та встановленням іспитового строку 1 рік.
Оскільки умови вказаної угоди про визнання винуватості між прокурором та обвинуваченим відповідають вимогам КПК та КК України, то суд врахувавши пояснення сторін кримінального провадження, дійшов до висновку про затвердження цієї угоди.
Судові витрати відсутні. Цивільний позов не заявлено.
До обвинуваченого запобіжний захід не застосовувався.
Керуючись п.1 ч.3 ст.314, ч.2 ст.373, ст.ст.374, 474, 475 КПК України, суд, -
ухвалив:
Затвердити угоду про визнання винуватості, яку укладено 13 жовтня 2025 року між прокурором ОСОБА_4 та обвинуваченим ОСОБА_3 , за участі захисника адвоката ОСОБА_5 , у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 62024080100000594 від 01 лютого 2024 року, за обвинуваченням ОСОБА_3 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 4 статті 402 КК України.
ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнати винуватим у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 402 КК України та призначити йому узгоджене сторонами угоди про визнання винуватості від 13 жовтня 2025 року покарання, у виді позбавлення волі на строк 5 (п'ять) років.
На підставі ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_3 від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 1 рік.
На підставі ст. 76 КК України покласти на ОСОБА_3 обов'язки:
1) періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;
2) повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.
Запобіжний захід обвинуваченому ОСОБА_3 не обирати.
Вирок може бути оскаржено до Запорізького апеляційного суду через Шевченківський районний суд м. Запоріжжя протягом тридцяти днів з моменту його проголошення з підстав передбачених ч.4 ст.394 КПК України.
Вирок суду першої інстанції на підставі угоди між прокурором та підозрюваним, обвинуваченим про визнання винуватості може бути оскаржений:
1) обвинуваченим, його захисником, законним представником виключно з підстав: призначення судом покарання, суворішого, ніж узгоджене сторонами угоди; ухвалення вироку без його згоди на призначення покарання; невиконання судом вимог, встановлених частинами четвертою, шостою, сьомою статті 474 цього Кодексу, в тому числі не роз'яснення йому наслідків укладення угоди;
2) прокурором виключно з підстав: призначення судом покарання, менш суворого, ніж узгоджене сторонами угоди; затвердження судом угоди у провадженні, в якому згідно з частиною четвертою статті 469 цього Кодексу угода не може бути укладена.
Вирок суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
У разі невиконання угоди про визнання винуватості прокурор має право звернутися до суду, який затвердив таку угоду, з клопотанням про скасування вироку протягом встановленого законом строку давності притягнення до кримінальної відповідальності за вчинення відповідного кримінального правопорушення.
Умисне невиконання угоди є підставою для притягнення особи до відповідальності, встановленої законом.
Копію вироку суду після його проголошення негайно вручити обвинуваченому, прокурору та захиснику.
Суддя: ОСОБА_1