Дата документу 16.10.2025
Справа № 334/7642/23
Провадження № 2/334/72/25
16 жовтня 2025 року Дніпровський районний суд м. Запоріжжя у складі:
головуючого судді Філіпової І. М.,
за участю секретаря Мандик М. О.,
представника позивача ОСОБА_1 ,
відповідача ОСОБА_2 ,
представника відповідача ОСОБА_3 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Запоріжжя цивільну справу за позовом ОСОБА_4 , яка дії в своїх інтересах та інтересах неповнолітнього ОСОБА_5 , до ОСОБА_2 , ОСОБА_6 , третя особа: районна адміністрація Запорізької міської ради по Дніпровському району, як орган опіки та піклування, про усунення перешкод у користуванні, вселення,
01.09.2023 року до суду надійшла позовна заява ОСОБА_4 , яка дії в своїх інтересах та інтересах неповнолітнього ОСОБА_5 , до ОСОБА_2 , третя особа: районна адміністрація Запорізької міської ради по Дніпровському району, як орган опіки та піклування, в якій позивач просить вселити її та неповнолітного ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до квартири АДРЕСА_1 ; зобов'язати ОСОБА_2 не чинити перешкоди ОСОБА_4 та неповнолітньому ОСОБА_5 у користуванні квартирою АДРЕСА_1 .
ОСОБА_4 перебуває у шлюбі з ОСОБА_7 , від цього шлюбу мають дитину - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
29.05.2008 року ОСОБА_7 було укладено договір купівлі - продажу, на підставі якого він придбав квартиру за адресою: АДРЕСА_2 , за ціною 300700,00 грн. Частину цієї суми складали особисті кошти покупця в розмірі 179 450,00 грн, а сума у розмірі 121250,00 грн - кредитні кошти.
З метою придбання вказаного житла ОСОБА_7 уклав з ПАТ «УкрСиббанк» договір споживчого кредиту №11352979000 від 29.05.2008 року, за умовами якого отримав кредит у сумі 25 000,00 доларів США, що в еквіваленті на момент отримання кредиту складало 121 250,00 грн.
Для забезпечення виконання зобов'язань за кредитом договором від 29.05.2008 року між ОСОБА_7 та ПАТ «УкрСиббанк» було укладено договір іпотеки №11352979000/3, за умовами якого предметом іпотеки є квартира адресою: АДРЕСА_2 .
Вказана квартира була придбана ОСОБА_7 для проживання своєї сім'ї.
Враховуючи положення ст. 150, 156, 64 ЖК України та ст. 383, 395, 396, 405 ЦК України позивачі на законних підставах набули право користування спірною квартирою, як члени сім'ї ОСОБА_7 , і до сьогоднішнього дня таке право не припинено.
Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя №334/485/16-ц від 26.04.2016 року за позовом АТ «УкрСиббанк» до ОСОБА_7 , з останнього на користь банку було стягнуто заборгованість за кредитним договором.
13.05.2016 року Ленінським районним судом м. Запоріжжя у вказаній цивільній справі було видано виконавчий лист №334/485/16ц, який перебуває на примусовому виконанні у Дніпровському відділі Державної виконавчої служби у м. Запоріжжя Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса).
16.01.2020 року Дніпровським відділом державної виконавчої служби у м. Запоріжжя були проведені електронні торги з реалізації квартири за адресою: АДРЕСА_2 . За результатами торгів вказана квартира була продана ОСОБА_2 за суму у розмірі 415 431,00 грн.
05.02.2020 року приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Чепковою О .В. було видано свідоцтво про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів, проведено державну реєстрацію права власності.
Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 06.09.2022 року №334/3279/20 було відмовлено ОСОБА_2 у визнанні ОСОБА_4 та ОСОБА_5 такими, що втратили право користування спірною квартирою ( рішення набрало законної сили 21.12.2022 року). Вказаним рішенням встановлено, що визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням є фактично позбавлення її права на житло.
Відповідно до положень ст. 109 ЖК України, громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення кого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено рішенні суду.
Спірна квартира була придбана ОСОБА_7 за суму коштів, більшу частину з яких складали власні кошти ОСОБА_7 , меншу частину - кредитні кошти.
Таким чином, ОСОБА_4 та її син ОСОБА_5 , в силу положень ст. 109 ЖК України, не можуть бути виселені зі спірної квартири без надання іншого житлового приміщення, оскільки спірна квартира лише частково придбана за кредитні кошти.
При цьому, спірна квартира є єдиним місцем проживання сім'ї ОСОБА_4 з моменту її покупки.
Зважаючи на те, що у справі №334/3278/20 розглядався спір, пов'язаний з правом користування квартирою між тими самими сторонами, а саме ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , відповідно встановлені у вказаній справі обставини не підлягають повторному доказуванню при розгляді іншої справи між цими ж сторонами, оскільки мають преюдиційний характер.
Однак, незважаючи на це, 24.02.2023 року ОСОБА_2 до суду було подано позов про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням шляхом вселення власника та виселення осіб, які незаконно займають житлове приміщення, в якому просив виселити ОСОБА_4 та ОСОБА_5 .
Згодом, 21.05.2023 року ОСОБА_2 у поза судовому порядку отримав від ОСОБА_4 ключі від спірної квартири та вільний доступ до неї, здійснив врізання замків в одній з кімнат квартири ( спальня з лоджією), до якої з того моменту мав доступ лише він. До вказаної кімнати ОСОБА_2 завіз свої особисті речі.
29.07.2023 року приблизно об 11 год 00 хв. ОСОБА_2 знаходячись у спірній квартирі та скориставшись тією обставиною, що ОСОБА_4 разом з дитиною була відсутня в квартирі, а її чоловік ОСОБА_7 проходить військову службу, маючи на меті позбавлення ОСОБА_4 , її чоловіка та неповнолітньої дитини житла, всупереч порядку, визначеного чинним законодавством - змінив замки та заблокував доступ ОСОБА_4 до квартири.
Дізнавшись про це, ОСОБА_4 викликала працівників поліції, проте ОСОБА_2 відмовився надати доступ до квартири, пояснивши, що він її власником та може виселити ОСОБА_4 та її дитину за власним бажанням.
При цьому, ОСОБА_2 фактично привласнив та утримує все належне ОСОБА_4 , її чоловікові та дитині майно: особисті речі, предмети побуту, меблі та побутові техніку, гроші та інші матеріальні цінності, документи тощо.
Враховуючи такі протиправні дії ОСОБА_2 , якими завдано значної шкоди правам та законним інтересам ОСОБА_4 та її сім'ї, вона звернулася до органу поліції із заявою про вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 162, ч. 1 ст. 356 КК України. За результатами розгляду вказаної заяви 31.07.2023 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань було внесено відомості про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 162, ч. 1 ст. 356 КК України, номер кримінального провадження №12023087050000402. У вказаному провадженні ОСОБА_4 та ОСОБА_5 визнані потерпілими.
Також, у вказаному кримінальному провадженні ОСОБА_2 надав пояснення, в яких фактично підтвердив, що ним дійсно самовільно було припинено доступ ОСОБА_4 та її дитини до спірної квартири, які на його думку, не мають права користування спільною квартирою.
Відповідно ч. 4 ст. 311 ЦК України фізична особа не може бути виселена або іншим способом позбавлена житла,ю крім випадків, встановлених законом.
Вказані обставини на думку позивача свідчать про фактичне виселення позивачів з квартири або позбавлення їх житла іншим чином, а саме шляхом заміни замків чи чинення перешкод у доступі та користуванні такою кварт, що здійснює відповідач у не встановлений чинним законодавством спосіб, що є прямим порушенням положень ч. 4 ст. 311 ЦПК України. Викладені у позовній заяві обставини та додані докази свідчать про порушення відповідачем права позивачів на житло, що вказує на необхідність захисту таких порушених прав шляхом вселення позивачів до спірної квартири.
20.10.2025 року відповідачем ОСОБА_2 було подано відзив на позовну заяву. Відповідач заперечує проти позовних вимог позивачів, та зазначає, що підставою для вселення в житлове приміщення є: набуття власності на житлове приміщення, в якому може проживати власник та члени його сім'ї; укладення договору найму чи оренди житлового приміщення з власником майна.
Позивачі в квартирі відповідача не проживають, не зареєстровані, права власності на спірну квартиру не мають, договір оренди з відповідачем не укладали.
Відповідач придбав спірну квартиру для проживання власної родини, у спірній квартирі зареєстрована неповнолітня дитина з племінницею, які є членами сім'ї відповідача.
Оскільки заборгованість колишніх власників квартири за кредитним договором в повному обсязі не погашена, все належне майно ОСОБА_4 та її чоловіка ОСОБА_7 , яке зареєстроване за ними чи буде зареєстроване в майбутньому, підпадає під арешти державної виконавчої служби, придбане у 2023 році житло за адресою: АДРЕСА_3 зареєстровано на старшого сина позивача, ОСОБА_8 .
Відповідно до ч. 1 ст. 398 ЦК України право володіння виникає на підставі договору з власником або особою, якій майно було передане власником, а також на інших підставах. Позивачі жодних договорів з власником не укладали, не пов'язані з відповідачем родинними зв'язками та не є членами його сім'ї.
За змістом ст. 40 Закону України «Про іпотеку» та ч. 3 ст. 109 ЖК України, особам, яких виселяють із жилого будинку (жилого приміщення), що є предметом іпотеки, у зв'язку зі зверненням стягнення на предмет іпотеки, інше постійне житло надається тільки в тому разі, якщо іпотечне житло було придбано не за рахунок кредиту, забезпеченого іпотекою цього житла. Хоча предмет іпотеки і було придбано частково за кредитні кошти, це не може призвести до позбавлення права власності законного власника кватири та/або до обмеження його права на розпорядження чи користування цим майном.
Позивач була обізнана про укладення її чоловіком кредитного договору, оскільки виступала поручителем по виданому банком кредиту та надавала письмову згоду на отримання чоловіком кредиту і передання квартири в іпотеку. Наслідки несплати кредиту та передачі спірної квартиру у іпотеку житла є передбачуваними, як і не виконання рішення суду, де позивач та її чоловік є солідарними боржниками.
Право користування жилим приміщенням може виникнути та існувати лише за наявності права власності на будинок (квартиру). Із припиненням права власності на житло, втрачається й право користування таким жилим приміщенням. Своє право власності та користування вказаною квартирою позивачі втратили. Отже, відповідач не зобов'язаний забезпечувати позивача та/або членів їх родини житлом для їх проживання.
Відповідач, як власник спірної квартири, мав право вимагати від особи, яка не є членом його сім'ї, а також не відноситься до кола осіб які постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство, усунення порушень свого права власності у будь-який час, тому відповідач звертався до суду з позовом до позивачів про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням шляхом вселення у спірну квартиру та виселення осіб, які незаконно її займають. Проте наразі, відповідач скористався своїм правом та подав заяву про залишення вказаного позову без розгляду.
Крім того, відповідач просить врахувати обставини, які були встановлені судовими рішеннями, які набрали законної сили:
- ухвалою Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 07.02.2020 року справа №334/485/16-ц, ОСОБА_7 було відмовлено у відстроченні виконання судового рішення у зв'язку з наявністю житла для проживання родини;
- у цивільній справі №334/715/20 судам трьох інстанцій було з'ясовано, що родина позивача має житло для проживання та що дитина була зареєстрована батьками під час реалізації іпотечного майна без згоди іпотекодержателя, ОСОБА_7 було відмовлено у визнанні недійсними електронних торгів з продажу квартири, оформлених протоколом проведення торгів, визнанні недійсним акту державного виконавця про реалізацію предмета іпотеки, про визнання недійсним свідоцтва про придбання майна з електронних торгів та про скасування державної реєстрації права власності на квартиру;
- рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 23.01.2023 року, яке було залишено без змін постановою Запорізького апеляційного суду від 04.04.2023 року справа №334/8154/21. також встановлено, що станом на 15.10.2019 року ОСОБА_4 та її дитина не були зареєстровані у спірній квартирі, тому 12.11.2019 року державним виконавцем було винесено постанову про призначення суб'єкта оціночної діяльності, а 02.12.2019 року власнику майна було направлено повідомлення про оцінку майна. Станом на 15.10.2019 року у спірній квартирі були зареєстровані лише ОСОБА_7 та невідома особа ОСОБА_9 . Неповнолітня дитина, ОСОБА_5 , була зареєстрована позивачем та її чоловіком в іпотечній квартирі вже після проведення всіх необхідних дій державним виконавцем та у порушення п. 2.4.6 договору іпотеки без згоди іпотекодержателя. ОСОБА_7 не повідомив державного виконавця про реєстрацію малолітньої дитини у спірній квартирі.
Посилання позивачів на рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 06.09.2022 року справа №334/3279/20 є безпідставними, оскільки з набуттям з 01.01.2023 року Закону України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні» власнику житла достатньо подати відповідну заяву до органу реєстрації або через центр адміністративних послуг про зняття з реєстрації, чим відповідач і скористався - позивачі були зняті з місця реєстрації у спірній квартирі. У зв'язку з цим відповідач не оскаржував вказане рішення у касаційному порядку.
Крім того, позивач вводить суди та органи поліції в оману, оскільки відповідач неодноразово наполягав на вивезенні речей колишніх мешканців зі спірної квартири, які заважають йому проводити поточний ремонт квартири. Тому, листом від 10.10.2023 року відповідач повідомив про вивезення з його квартири решти їх речей та мебілів, оскільки власник квартири не зобов'язаний безкоштовно зберігати та/або утримувати майно попередніх власників.
Ухвалою суду від 09.01.2024 року було задоволено клопотання позивача ОСОБА_4 та залучено до участі у справі в якості співвідповідача ОСОБА_6 .
Ухвалою суду від 11.07.2024 року було задоволено клопотання відповідача ОСОБА_2 про зупинення провадження у справі до набрання законної сили постанови Верховного Суду у цивільній справі №334/2582/23 за позовом ОСОБА_4 , яка діє в своїх інтересах та інтересах неповнолітнього ОСОБА_5 , до ОСОБА_2 , ОСОБА_6 , Департаменту реєстраційних послуг Запорізької міської ради про визнання права користування житловим приміщенням, визнання протиправним та скасування зняття з реєстрації місця проживання.
28.08.2025 року провадження у справі було відновлено.
У судовому засіданні представник позивача адвокат Шахматов Ю. Ю. позовні вимоги підтримав з підстав зазначених у позовній заяві. Позивачі на законних підставах користувалися спірною квартирою, відповідно до положень ст. 109 ЖК України не могли бути виселені з спірної квартири без надання іншого жилого приміщення. Постановою Верховного Суду від 13.08.2025 року підтверджено право користування спірною квартирою позивачами, тому позов підлягає задоволенню.
Відповідач ОСОБА_2 проти позову заперечував, просив відмовити у його задоволенні.
Представник відповідачів адвокат Опанасенко Л. В. проти позову заперечувала, вказала, що в такий спосіб родина ОСОБА_10 вимагає від ОСОБА_2 грошових коштів, при цьому позивачі мають інше житло - батько дитини має право власності на частку у будинку, а старший син позивача у 2023 році придбав будинок.
Відповідач ОСОБА_6 у судове засідання не з'явився, про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлений належним чином.
29.09.2025 року представника третьої особи надійшла заява про розгляд справи за їх відсутності.
Дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення представників сторін та відповідача, суд прийшов до наступних висновків.
Судом встановлено, що відповідно до копії свідоцтва про одруження, позивач 11.06.1999 року уклала шлюб з ОСОБА_7 . Від шлюбу мають сина. ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
09 травня 2008 року ОСОБА_7 на підставі договору купівлі-продажу набув право власності на квартиру АДРЕСА_1 .
29 травня 2008 року АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_7 уклали договір іпотеки №1352979000/3 з метою забезпечення виконання зобов'язань за договором про надання споживчого кредиту №11352979000 від 29 травня 2008 року, укладеним між іпотекодавцем та іпотекодержателем. Відповідно до п. 1.1 договору, іпотекодавець передає в іпотеку іпотекодержателю квартиру АДРЕСА_1 .
Відповідно до копії заяви ОСОБА_4 начальнику ЗВ АКІБ «УкрСиббанк» від 29 травня 2008 року вона надає згоду на отримання її чоловіком ОСОБА_7 кредиту в розмірі 25 000,00 доларів США строком на 360 місяців під 14 відсотків річних та передачу у заставу придбаної квартири.
Відповідно до копії заяви ОСОБА_4 до приватного нотаріуса від 29.05.2008 року, вона надає згоду її чоловіку, ОСОБА_7 на купівлю та передачу в іпотеку квартири АДРЕСА_1 .
Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 26 квітня 2016 року у справі № 334/485/16-ц з ОСОБА_7 , ОСОБА_4 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 стягнуто солідарно на користь ПАТ «УкрСиббанк» суму заборгованості за договором про надання споживчого кредиту № 11352979000 від 29 травня 2008 року у розмірі 21 530, 50 доларів США та пені у розмірі 9 888, 76 грн, а також судові витрати у розмірі 7 739, 24 грн.
13 травня 2016 року Ленінським районним судом м. Запоріжжя було видано виконавчий лист № 334/485/16-ц, який перебував на примусовому виконанні у Дніпровському ВДВС у місті Запоріжжі.
15 травня 2019 року старшим державним виконавцем Дніпровського ВДВС у місті Запоріжжя ГТУЮ у Запорізькій області Савенко І. А. відкрито виконавче провадження № 59106884, сума до стягнення у постанові зазначена у розмірі 569 900, 59 грн.
01 листопада 2019 року у виконавчому провадженні № 59106884 постановою про опис та арешт майна (коштів) боржника державним виконавцем Савенко І. А. було описано та накладено арешт на квартиру АДРЕСА_1 загальною площею 68,1 кв. м, житловою площею 39,5 кв. м, належну ОСОБА_7
04 листопада 2019 року було зареєстровано місце проживання малолітнього ОСОБА_5 за адресою: АДРЕСА_2 .
16 січня 2020 року ДП «Сетам» були проведені електронні торги з реалізації квартири, реєстраційний номер лота: 396817. За результатами торгів квартира була продана ОСОБА_2 (учасник № 4) за суму у розмірі 415 431, 00 грн, складено протокол № 460898 проведення електронних торгів від 16 січня 2020 року та підписано протокол ДП «Сетам» та ОСОБА_2
05 лютого 2020 року на підставі вказаних документів приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Чепковою О. В. було видано свідоцтво, яким посвідчено, що ОСОБА_2 належить на праві власності квартира АДРЕСА_1 . Проведено державну реєстрацію права власності (рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 50990974 від 05 лютого 2020 року).
Постановою Верховного суду від 08.12.2021 року №334/715/20 рішення Ленінського районного суду від 12.05.2021 року та постанова Запорізького апеляційного суду від 27.07.2021 року про відмову у задоволенні позову ОСОБА_7 до Дніпровського відділу державної виконавчої служби у м. Запоріжжі Південно - Східного міжрегіонального управління юстиції (м. Дніпро), державного підприємства «Сетам», ОСОБА_2 про визнання недійсним електронних торгів з продажу квартири. визнання недійсним свідоцтва про придбання майна з електронних торгів та про скасування державної реєстрації права власності - залишено без змін.
Постановою Запорізького апеляційного суду від 04.04.2023 року №334/8154/21 рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 23.01.2023 року про відмову у задоволені позову ОСОБА_4 до Дніпровського відділу державної виконавчої служби у м. Запоріжжі Південно - Східного міжрегіонального управління юстиції (м. Дніпро), державного підприємства «Сетам», ОСОБА_2 про визнання недійсним електронних торгів з продажу квартири. визнання недійсним свідоцтва про придбання майна з електронних торгів та про скасування державної реєстрації права власності - залишено без змін.
Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 06 вересня 2022 року у справі № 334/3279/20, яке набрало законної сили, відмовлено у задоволені позову ОСОБА_2 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням та зняття з реєстрації. Постановою Запорізького апеляційного суду від 21.12.2022 року вказане рішення залишено без змін.
Департаментом реєстраційних послуг Запорізької міської ради 06 лютого 2023 року за заявою власника квартири ОСОБА_2 було здійснено зняття з реєстрації ОСОБА_4 та ОСОБА_5 за адресою: АДРЕСА_2 на підставі пункту 2 частини першої статті 18 Закону України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні».
30 липня 2023 року ОСОБА_4 звернулася до Запорізького РУП ГУНП в Запорізькій області із заявою про вчинення кримінального правопорушення, обґрунтованою вчиненням ОСОБА_2 протиправних дій та незаконним виселення її та її малолітнього сина зі спірної квартири.
Згідно витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань, 31.07.2023 року було внесено відомості про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 162 КК України (номер кримінального провадження 12023087050000402), ОСОБА_4 визнана потерпілою у вказаному кримінальному провадженні.
Ухвалою Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 05.10.2023 року було залишено без розгляду цивільний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням шляхом вселення власника житла та виселення особи, яка незаконно займає житлове приміщення.
Згідно інформації з Єдиного реєстру речових прав на нерухоме майно ОСОБА_6 є власником квартири АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 03 листопада 2023 року, копія якого долучена до матеріалів справи.
Згідно наданих платіжних доручень, перед укладенням договору купівлі - продажу спірної квартири 03.11.2023 року, ОСОБА_2 погасив усю заборгованість за надані комунальні послуги.
Інші подані докази суд вважає неналежними, оскільки вони не містять інформацію щодо предмету доказування.
Також, судом був допитаний свідок ОСОБА_13 , який є чоловіком сестри ОСОБА_7 (чоловіка позивача), який пояснив. що 29.07.2023 року ОСОБА_4 подзвонила та повідомила, що не може попасти у квартиру (по АДРЕСА_4 ). Свідок приїхав на місце, двері були зачинені, розмова з ОСОБА_2 велася через закриті двері. Потім приїхала поліція, ОСОБА_4 забрала речі з квартири.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
За змістом статті 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини, інші юридичні факти.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (стаття 48 ЦПК України).
Суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача. Про залучення співвідповідача чи заміну неналежного відповідача постановляється ухвала. За клопотанням нового відповідача або залученого співвідповідача розгляд справи починається спочатку (стаття 51 ЦПК України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року в справі №523/9076/16-ц (провадження № 14-61цс18) зроблено висновок, що пред'явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження.
Якщо позивач не заявляє клопотання про залучення інших співвідповідачів у справах, в яких наявна обов'язкова співучасть, тобто коли неможливо вирішити питання про обов'язки відповідача, одночасно не вирішивши питання про обов'язки особи, не залученої до участі у справі як співвідповідача, суд відмовляє у задоволенні позову (див.: постанову Верховного Суду від 26 січня 2022 року в справі № 457/726/17 (провадження № 61-43201св18)).
Отже, пред'явлення позову до неналежного відповідача (неналежного складу відповідачів) є самостійною підставою для відмови в позові.
На момент звернення з позовом 01.09.2023 року ОСОБА_2 був належним відповідачем у справі, оскільки він був власником спірної квартири за адресою: АДРЕСА_2 , у яку бажали вселитися позивач з дитиною, та відповідно до позовних вимог саме ОСОБА_2 чинив перешкоди позивачам у користуванні спірною квартирою, вчинив незаконне, на думку позивача, виселення 29.07.2023 року зі спірної квартири.
Проте, в процесі розгляду справи 03.11.2023 року був укладений договір купівлі - продажу спірної квартири між ОСОБА_2 та ОСОБА_6 .
З моменту вибуття з власності ОСОБА_2 спірної квартири, він перестав бути належним відповідачем у справі, оскільки він більше не є власником вказаного майна, фактично не проживає у спірній квартирі, тому за будь-яких обставин є неналежним відповідачем за позовними вимогами про усунення перешкод у користуванні спірною кватирою та вселення.
Підстав стверджувати, що існує солідарний обов'язок відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_6 за вказаними позовним ивмиогами відсутній.
Враховуючи викладене, у задоволенні позовних вимог позивачів до ОСОБА_2 слід відмовити.
Представником позивача адвокатом Шахматовим Ю. Ю. 04.12.2023 року було заявлено клопотання про залучення співвідповідача ОСОБА_6 , яке було задоволено судом.
Відповідно до положень ст. 51 ЦПК України, за клопотанням позивача суд замінює первісного відповідача належним відповідачем або залучає співвідповідача, тобто визначати коло відповідачів є виключним правом позивача.
З моменту набуття власності на спірну квартиру ОСОБА_6 є належним відповідачем за вимогами щодо вселення та усунення перешкод у користуванні квартирою, проте суд звертає увагу, що після залучення співвідповідача позивачі жодних позовних вимог до ОСОБА_6 не висували, з уточненою позовною заявою також не зверталися.
Таким чином, суд проводить розгляд справи в межах позовної заяви поданої 01.09.2023 року.
Відповідно до обставин викладених у позовній заяві вбачається, що позивачі вказують, що 29.07.2023 року ОСОБА_2 виселив їх із спірної квартири, замінивши замки та заблокувавши доступ до неї.
Посилаючись на положення ст. 109 ЖК України, відповідно до якої, громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення, позивачі вказують, що спірна квартира була придбана частково за кредитні кошти, частково за власні кошти ОСОБА_7 , а тому при їх виселенні повинні бути дотримані вказані положення.
Таким чином, позивачі вважають, що порушення вимог ст. 109 ЖК України з боку ОСОБА_2 є підставою для вселення у спірну квартиру.
Також, на обґрунтування своїх вимог, позивачі посилаються на постанову Верховного Суду №334/2582/23 від 13.08.2025 року за позовом ОСОБА_4 , яка діє в своїх інтересах та інтересах малолітнього ОСОБА_5 , до ОСОБА_2 , ОСОБА_6 , Департаменту реєстраційних послуг запорізької міської ради, про визнання права користування квартирою АДРЕСА_1 , визнання протиправним та скасування зняття з реєстрації місця проживання ОСОБА_4 та ОСОБА_5 .
Відповідно до вказаної постанови касаційну скаргу ОСОБА_2 , ОСОБА_6 задоволено частково, постанову Запорізького апеляційного суду від 13.03.2024 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_4 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах малолітнього ОСОБА_5 , про визнання права користування квартирою скасувати. Рішення Дніпровського районного суду м. Запоріжжя від 23.01.2024 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_4 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах малолітнього ОСОБА_5 про визнання права користування квартирою змінити, викласти його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.
Відповідно до мотивувальної частини вказаної постанови, Верховним судом встановлено, що: «Рішенням Дніпровського районного суду м. Запоріжжя від 06 вересня 2022 року у справі № 334/3279/20, яке набрало законної сили, відмовлено у задоволені позову ОСОБА_2 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням та зняття з реєстрації. Відмовляючи у задоволенні вимог ОСОБА_2 , суди виходили з того, що спірну квартиру придбано частково за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення, та частково за власні кошти, тому відповідно до вимог статті 109 ЖК України не підлягають виселенню з такої квартири без надання іншого жилого приміщення як члени сім'ї колишнього власника квартири. Отже, зазначеним судовим рішенням було встановлено наявність у ОСОБА_4 та ОСОБА_5 права користування спірною квартирою. Таким чином, оскільки ОСОБА_14 та її син ОСОБА_5 вселилися до спірної квартири як члени сім'ї її власника, рішенням Дніпровського районного суду м. Запоріжжя від 06 вересня 2022 року встановлено відсутність передбачених законом підстав для визнання їх такими, що втратили право користування квартирою, та їх виселення, вони не втратили право користування спірним житлом. Окрім того, в провадженні Дніпровського районного суду м. Запоріжжя перебуває справа № 334/7642/23 за позовом ОСОБА_4 , яка дії в своїх інтересах та інтересах неповнолітнього ОСОБА_5 , до ОСОБА_2 , ОСОБА_6 про вселення, в межах розгляду якої підлягає вирішенню питання про наявність у позивачів права користування спірною квартирою. За таких обставин, відсутні підстави для задоволення позову в цій частині та додаткового визнання позивачами права користування квартирою АДРЕСА_1 .»
Таким чином, судом не встановлено, а позивачами не зазначено жодних обставин, які б свідчили, що з моменту набуття права власності ОСОБА_6 , він будь-яким чином чинив перешкоди позивачам у користуванні спірною квартирою.
Щодо вимог про вселення, то судом встановлено, що на момент придбання спірної квартири ОСОБА_6 позивачі не проживали у в ній, в квартирі були відсутні речі позивачів чи членів їх сім'ї, позивачі не були зареєстровані у квартирі.
Також, слід звернути увагу, що дії щодо виселення позивачів зі спірної квартири 29.07.2023 року вчинялися ОСОБА_2 , а відповідач ОСОБА_6 немає жодного відношення до вказаних обставин.
Відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду від 22.03.2023 року у праві №361/4481/19, якщо іпотечне майно було набуте не за кредитні кошти, на нього звертається стягнення в позасудовому порядку та якщо мешканці відмовляються добровільно звільняти житлове приміщення, то виселення цих осіб повинне відбуватися на підставі рішення суду в порядку статті 40 Закону України «Про іпотеку» та частин першої - третьої статті 109 ЖК УРСР, тобто з наданням іншого постійного житлового приміщення. Вселення та реєстрація місця проживання особи в житловому приміщенні, що є предметом іпотеки, після укладення договору іпотеки без дозволу іпотекодержателя всупереч вимогам такого договору та прямій забороні, передбаченій Законом України «Про іпотеку», свідчить про уникнення іпотекодавцем звернення стягнення на предмет іпотеки, а тому може бути підставою для виселення такої особи із житла та скасування реєстрації її місця проживання.
Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права або інтересу залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 01 жовтня 2019 року у справі № 910/3907/18, від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18, від від 06 квітня 2021 року у справі № 910/10011/19.
Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, відновлення становища, яке існувало до порушення (пункт 4 частини другої статті 16 ЦК України).
«Житло» має самостійне поняття, яке не залежить від класифікації за національним законодавством. Питання про те, чи є конкретне приміщення «житлом», яке захищається пунктом 1 статті 8 Конвенції, залежатиме від фактичних обставин, а саме - існування достатнього та тривалого зв'язку з певним місцем. Суд також повторює, що стаття 8 Конвенції лише захищає право особи на повагу до її існуючого житла (GLOBA v. UKRAINE, № 15729/07, § 37, ЄСПЛ, від 05 липня 2012 року).
Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла. Концепція «житла» має першочергове значення для особистості людини, самовизначення, фізичної та моральної цілісності, підтримки взаємовідносин з іншими, усталеного та безпечного місця в суспільстві. Враховуючи, що виселення є серйозним втручанням у право особи на повагу до її житла, Суд надає особливої ваги процесуальним гарантіям, наданим особі в процесі прийняття рішення. Зокрема, навіть якщо законне право на зайняття приміщення припинено, особа вправі мати можливість, щоб співмірність заходу була визначена незалежним судом у світлі відповідних принципів статті 8 Конвенції. Відсутність обґрунтування в судовому рішенні підстав застосування законодавства, навіть якщо формальні вимоги було дотримано, може серед інших факторів братися до уваги при вирішенні питання, чи встановлено справедливий баланс заходом, що оскаржується (KRYVITSKA AND KRYVITSKYY v. UKRAINE, № 30856/03, § 41, 44, ЄСПЛ, від 02 грудня 2010 року).
Отже, позбавлення права користування житловим приміщенням або виселення особи з житла без надання іншого житлового приміщення можливе за умов, що таке втручання у право особи на повагу до приватного життя та права на житло, передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену пунктом 2 статті 8 Конвенції, та є необхідним у демократичному суспільстві. Навіть якщо законне право на зайняття житлового приміщення припинене, особа вправі сподіватися, що її виселення буде оцінене на предмет пропорційності у контексті відповідних принципів статті 8 Конвенції.
Разом із тим у спірних правовідносинах позивачі тривалий час фактично не проживають у спірній квартирі, а права відповідача, як власника квартири, захищені і статтею 1 Першого протоколу до Конвенції. У практиці ЄСПЛ напрацьовано три головні критерії, які слід оцінювати на предмет відповідності втручання в право особи на мирне володіння своїм майном принципу правомірного втручання, сумісного з гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: а) чи є втручання законним; б) чи переслідує воно «суспільний інтерес»; в) чи є такий захід пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення державою статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.
Власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших осіб (частина перша статті 383 ЦК України).
Члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником (частина перша статті 405 ЦК України).
Судом не встановлено, що відповідач ОСОБА_6 у будь-який спосіб порушував права позивачів - чи шляхом чинення перешкод у користуванні спірної квартирою чи шляхом виселення позивачів у порушення вимог ст. 109 ЖК України. Усі зазначені у позовній заяві обставини порушення прав позивачів вчинялися ОСОБА_2 , який не є належним відповідачем у справі.
Враховуючи викладене, суд прийшов до висновку у відмові у задоволені позову повністю.
Керуючись ст. ст. 12, 13, 81, 83, 89, 133, 141, 263 - 265, 268, 279 ЦПК України,
У задоволенні позову ОСОБА_4 , яка дії в своїх інтересах та інтересах неповнолітнього ОСОБА_5 , до ОСОБА_2 , ОСОБА_6 , третя особа: районна адміністрація Запорізької міської ради по Дніпровському району, як орган опіки та піклування про вселення - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Запорізького апеляційного суду.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Проголошення рішення суду 16.10.2025 року о 14 год. 00 хв.
Інформація про учасників справи відповідно до п. 4 ч. 5 ст. 265 ЦПК України:
Позивач: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , останнє відоме зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 ;
Позивач: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП не відомий, останнє відоме зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 ;
Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_5 ;
Відповідач: ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_6 ;
Третя особа: Орган опіки та піклування районна адміністрація Запорізької міської ради по Дніпровському району, як орган опіки та піклування, код ЄДРПОУ 37573513, адреса місцезнаходження: м. Запоріжжя, вул. Бородінська, буд. 1а.
Суддя: Філіпова І. М.