Справа № 308/9343/25
16 жовтня 2025 року місто Ужгород
Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області в особі головуючої судді Хамник М.М., за участю секретаря судового засідання Камілли В.Я., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у місті Ужгороді в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-
Товариство з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс» звернулося до суду з позовом до відповідача ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Позовні вимоги обґрунтовує тим, що 13.12.2021 між ТОВ «МІЛОАН» та ОСОБА_1 укладено договір №4385453 про надання споживчого кредиту (у тексті - договір №4385453 від 13.12.2021 або кредитний договір, або договір), за умовами якого кредитор надав позичальнику кредит у гривні, а позичальник зобов'язувався одержати та повернути кошти кредиту, сплатити проценти за користування ним та виконати інші обов'язки, передбачені договором. Сума кредиту - 8000 грн.
Відповідно до Розділу 2 договору, сторонами узгоджені умови, щодо сплати за кредитом, пролонгації строку користування кредитом, повернення кредиту тощо.
Кредитодавець належним чином виконав свої зобов'язання за договором, надавши позичальнику кредитні кошти у порядку, передбаченому умовами договору.
ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "МІЛОАН" на підставі договору від 26.07.2024 №26-07/2024 відступило на користь ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» права вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі за договором №4385453.
Станом на дату звернення до суду заборгованість відповідача за кредитним договором перед позивачем не сплачена і становить 30000,00 грн, з яких: - заборгованість за основним зобов'язанням (за тілом кредиту) - 8000,00 грн.; заборгованість за нарахованими процентами на дату відступлення права вимоги - 20400,00 грн.; заборгованість за нарахованими процентами згідно Кредитного Договору (з моменту відступлення права вимоги по дату виготовлення розрахунку заборгованості) - 0,00 грн.; заборгованість за пенею та/або штрафами - 0,00 грн.; заборгованість за комісіями - 1600,00грн.; інфляційні збитки - 0,00 грн.; нараховані 3% річних -0,00 грн.
На підставі наведеного просить суд стягнути з відповідача на користь позивача вказану заборгованість та понесені судові витрати у справі.
Ухвалою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 10.07.2025 року відкрито провадження у справі, розгляд якої вирішено проводити в порядку спрощеного позовного провадження.
25.08.2025 на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву в якому відповідач проти позову заперечує з наступних підстав. Стверджує, що в матеріалах справи відсутні докази отримання новим кредитором прав вимоги, а також доказів сплати новим кредитором грошових коштів первісному кредитору. Відповідач також заперечує укладення кредитного договору з ТОВ «МІЛОАН» в редакції, роздруківку якої долучено в якості копії до позовної заяви, відтак вважає неукладеним договір від 13.12.2021. Також вважає безпідставними вимоги про стягнення з нього процентів у сумі 16800грн., оскільки такі нараховані за межами узгодженого строку кредитування, а також стверджує про незаконність стягнення комісії за обслуговування кредиту. Наголошує про відсутність в матеріалах справи доказів на підтвердження перерахування йому суми позики. Відповідач також стверджує про безпідставність стягнення витрат на правову допомогу, оскільки позов та інші документи підписував та подавав директор ТОВ «Факторинг партнерс», а не адвокат. Крім того, такі кошти фактично адвокату не сплачувались.
03.09.2025 позивачем подано відповідь на відзив в якому він проти доводів викладених відповідачем у відзиві на позов заперечує з мотивів викладених у ньому. Крім того, цього ж дня подав клопотання про витребування доказів щодо перерахування відповідачу кредитних коштів.
Ухвалою суду від 11.09.2025 поновлено ТОВ «Факторинг партнерс» строк для подання клопотання про витребування доказів.
Витребувано у Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» (код ЄДРПОУ 14360570 , адреса: 01001, м. Київ, вул. Грушевського, 1д):
- Ідентифікаційні дані власника картки та повний номер картки НОМЕР_1 , в тому числі, але не виключно прізвище, ім'я, по-батькові, реєстраційний номер облікової картки платника податків, серію та номер паспорта, адресу місця проживання, контактні дані (номер телефону, адреса електронної пошти, тощо), та інші відомості про власника вказаної картки.
- докази зарахування на картку № НОМЕР_1 кредитних коштів у сумі 8 000,00 грн., які 13.12.2021 року були на неї перераховані, а саме витребувати виписки за номером картки № НОМЕР_1 за період із 13.12.2021 по 13.01.2022.
- інформацію, чи відкривалась ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) банківська картка № НОМЕР_1 (віртуальна чи фізична картка) та надати повний номер банківської картки № НОМЕР_1 ;
- чи відкривались інші банківські рахунки ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) та вказати повний номер всіх наявних банківських рахунків.- інформацію щодо номеру телефону, на який відправляється інформація про підтвердження здійснення операцій (фінансовий номер телефону) за платіжною карткою № НОМЕР_1 за період з 13.12.2021 по 13.01.2022;
- інформацію чи знаходиться номер телефону НОМЕР_3 в анкетних даних ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ).
01.10.2025 на адресу суду надійшли витребувані документи.
Представник позивача в судове засідання не з'явився. У позовній заяві просив про розгляд справи без його участі.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
За вказаних обставин суд вважає можливим провести судове засідання за відсутності учасників справи та без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані докази, виходячи з їх належності та допустимості, суд приходить до наступних висновків.
Судом встановлено, що 13.12.2021 між ТОВ «МІЛОАН» та ОСОБА_1 укладено письмовий договір про надання споживчого кредиту №4385453.
Відповідно до п. 1.2. Договору сума (загальний розмір) кредиту становить 8000.00 грн.
Відповідно до п.1.5.2. Договору проценти за користування кредитом: 3600.0 грн., які нараховуються за ставкою 1.5 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом.
Згідно з п. 1.6. Договору стандартна (базова) процентна ставка за користування кредитом становить 5.0 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом. Умовами Кредитного договору передбачена видача кредитних коштів Позичальнику безготівково, а саме шляхом переказу коштів на Картковий рахунок. Відповідно до Розділу 2, сторонами узгоджені умови, щодо сплати за кредитом, пролонгації строку користування кредитом, повернення кредиту тощо.
Договір передбачає, що Позичальник може збільшити строк кредитування, шляхом продовження користування кредитними коштами після завершення строку кредитування (з урахуванням всіх пролонгацій). Таке збільшення (продовження) строку кредитування відбувається кожен раз коли Позичальник продовжує користуватись кредитними коштами після спливу раніше визначеного строку кредитування, але загалом не може перевищувати 60 днів.
Відповідно до п. 6.1. Договору цей договір укладається в електронній формі в особистому кабінеті позичальника, що створений в інформаційно-телекомунікаційній системі Кредитодавця.
Із матеріалів справи встановлено, що ТОВ «МІЛОАН» взяті на себе зобов'язання виконало в повному обсязі, перерахувавши відповідачеві кошти в сумі 8000 грн. на його картковий рахунок, відкритий в АТ КБ «Приватбанк», що підтверджується платіжною квитанцією LIQPAY ID платежу 1851386134 №15badde1-b463-46e9-bf58- af84360d344f_637750160 752769539 ; наданою АТ КБ «Приватбанк» інформацією про наявні у відповідача банківські рахунки, фінансовий номер телефону та випискою по рахунку № НОМЕР_1 за період 13.12.2021-13.01.2022.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
У силу статті 1054 ЦК України, до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» (далі - Закон), електронний договір це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Частиною 12 статті 11 Закону передбачено, що електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину (частина 1 статті 12 Закону).
Згідно з частиною першою статті 633 ЦК України, публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку з чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші.
Системний аналіз статей 633, 634 ЦК України дає підстави дійти висновку, що другий контрагент (споживач послуг) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі статтею 1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками (стаття 1046 ЦК України).
Отже, у разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами у договорі).
Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України.
Відповідно до ст. 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов'язкові реквізити документа. Склад та порядок розміщення обов'язкових реквізитів електронних документів визначається законодавством. Електронний документ може бути створений, переданий, збережений і перетворений електронними засобами у візуальну форму. Візуальною формою подання електронного документа є відображення даних, які він містить, електронними засобами або на папері у формі, придатній для приймання його змісту.
Згідно зі ст. 8 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», юридична сила електронного документа не може бути заперечена виключно через те, що він має електронну форму. Допустимість електронного документа як доказу не може заперечуватися виключно на підставі того, що він має електронну форму.
Відповідно до ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» передбачено, що відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону.
Згідно зі ст.ст. 3, 12 Закону України «Про електронну комерцію», якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом, тобто даними в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
Відповідно до ч.1,2.3 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.
Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.
Статтею 12 ЗУ «Про електронну комерцію» регламентуються вимоги до підпису сторін договору. Так, згідно ч. 1 цієї статті, якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання, зокрема: електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.
Відповідно до п. 12 ч. 1 ст. 3 ЗУ «Про електронну комерцію» одноразовий ідентифікатор - алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно- телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб'єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв'язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір.
Відповідач здійснив дії, спрямовані на укладання Договору позики шляхом заповнення заявки на сайті, з введенням коду підтвердження, який є одноразовим ідентифікатором на підписання електронного договору, та зазначенням інформації щодо реквізитів банківської картки, на рахунок якої, в подальшому було перераховано грошові кошти.
Факт ідентифікація відповідача підтверджується Довідкою про ідентифікацію. Згідно даної довідки на номер телефону Відповідача було направлено одноразовий ідентифікатор, яким і було підписано договір.
З наданих документів вбачається, що Договір було підписано одноразовим ідентифікатором, відповідно до правил та Закону України «Про електронну комерцію», що має таку саму юридичну силу, як і власноручний підпис.
Враховуючи вищенаведене правове регулювання та з наявних в матеріалах справи доказів судом встановлено, що між первісними кредиторами та Відповідачем укладено електронний кредитний договір, адже без отримання відповідачем листа на адресу електронної пошти та смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт Товариства за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір між позивачем та відповідачем не був би укладений. Кредитний договір укладений сторонами в електронному вигляді з використанням електронного підпису, відповідає вимогам статті 12 Закону України «Про електронну комерцію», при укладенні цього договору сторони досягли згоди щодо всіх істотних умов та у сторін, відповідно до приписів статті 11 ЦК України, виникли права та обов'язки, які витікають із кредитного договору.
Згідно ст.526 Цивільного кодексу України (у тексті - ЦК України) зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до п. 2.2.2 Договору нарахування кредитодавцем процентів за користування кредитом здійснюється з дати, наступної за днем надання кредиту по дату завершення строку кредитування (з урахуванням можливих пролонгацій) на залишок фактичної заборгованості за кредитом за кожен день користування, з урахуванням особливостей, передбачених п. 2.2.3 Договору.
Відповідно до п. 2.2.3 Договору проценти нараховуються за стандартною (базовою) ставкою, що визначена п. 1.6 цього Договору, яка є незмінною протягом всього строку кредитування, окрім випадків, коли за умовами акцій, програм лояльності, спеціальних пропозицій, тощо, визначена в п. 1.5.2 процентна ставка протягом первісного строку кредитування визначеного п. 1.3, запропонована позичальнику зі знижкою і є меншою за стандартну (базову) ставку, встановлену п. 1.6 Договору.
Якщо визначена п. 1.5.2 процентна ставка є нижчою від стандартної (базової) ставки, то після завершення первісного строку кредитування (пролонгації) на стандартних (базових) умовах, згідно п. 2.3.1.2 продовжують нараховуватись за базовою ставкою згідно п. 1.6 Договору. Стандартна (базова) ставка не є підвищеною.
Згідно з п. 1.6. Договору стандартна (базова) процентна ставка за користування кредитом становить 5.00 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом.
Згідно п. 4.2. Договору у разі прострочення позичальником зобов'язань зі сплати заборгованості згідно з умовами цього договору, кредитодавець починаючи з дня наступного за датою спливу строку кредитування, з урахуванням пролонгацій та оновлених графіків платежів, що складаються у зв'язку з продовженням строку кредитування (пролонгацією), має право (не обов'язок) нарахувати проценти за стандартною (базовою) ставкою передбаченою п.1.6 договору в якості процентів за порушення грошового зобов'язання, передбачених ст. 625 ЦК України. У випадку нарахування процентів, вважається, що ця умова договору встановлює інший розмір процентів в розумінні ч.2 ст.625 ЦК України, на рівні стандартної (базової) ставки, передбаченої п.1.6 договору. Обов'язок позичальника по сплаті таких процентів настає після відповідної вимог Кредитодавця.
Відповідно до п. 2.3.2 Розділ 2.3 Договору є домовленістю сторін про зміну умов кредитного договору на умовах відкладальної(их) обставин(и) щодо якої(их) невідомо настане вона(и) чи ні, відповідно до ст. 212 Цивільного кодексу України, і яка(і) полягає(ють) у наступному:
а) здійснені платежу(ів) Позичальником після вибору доступних умов пролонгації на пільгових умовах, згідно п. 2.3.1.1 Договору та розділу 6 Правил;
б) продовженні користування кредитними коштами Позичальником після спливу строку кредитування, визначеного згідно п. 1.3, п. 2.3.1.1, п. 2.3.1.2 Договору.
Після настання зазначених в пунктах «а» та/або «б» цього пункту обставин умови кредитного договору, зокрема строк кредитування, згідно п. 1.3, термін (дата) повернення кредиту і сплати винагород (плати) визначений п. 1.4 змінюється пропорційно строку пролонгації. Нова дата платежу разом з актуальною сумою заборгованості відображаються Кредитодавцем в оновленому графіку платежів, що за формою та змістом може відрізнятись від додатку №1, і розміщується Кредитодавцем в особовому кабінеті Позичальника, який уповноважує Кредитодавця на таке оновлення та не потребують будь-якого іншого оформлення.
Таким чином, сторонами погоджено, що строк користування кредитом продовжується у разі наявності непогашеної заборгованості, а таке продовження не потребує додаткових дій ні від Кредитора, ні від Позичальника. Сторони Договору погодили окремий випадок автоматичної пролонгації договору, без необхідності вчинення будь-яких додаткових дій з боку сторін. Підписанням даного договору відповідач погодився на зазначені умови. Отже, ним було надано згоду на автопролонгацію договору у разі наявності заборгованості.
Відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Непогашення відповідачем заборгованості перед товариством за кредитним договором свідчить про порушення ним його умов, а також вимог ст. 525 ЦК України, які встановлюють недопустимість односторонньої відмови від виконання зобов'язань.
Стаття 1050 ЦК України встановлює, що якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Згідно ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.
Свої зобов'язання за кредитним договором ТОВ «МІЛОАН» виконав у повному обсязі. Однак, відповідачем зазначені кредитні зобов'язання належним чином не виконані.
Згідно розрахунку заборгованість відповідача за кредитним договором №4385453 від 13.12.2021 становить 30000,00 грн., з яких: - заборгованість за основним зобов'язанням (за тілом кредиту) - 8000,00 грн.; заборгованість за нарахованими процентами на дату відступлення права вимоги - 20400,00 грн.; заборгованість за нарахованими процентами згідно Кредитного Договору (з моменту відступлення права вимоги по дату виготовлення розрахунку заборгованості) - 0,00 грн.; заборгованість за пенею та/або штрафами - 0,00 грн.; заборгованість за комісіями - 1600,00грн.; інфляційні збитки - 0,00 грн.; нараховані 3% річних -0,00 грн.
26.07.2024 між ТОВ «МІЛОАН» та ТОВ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» укладено договір № 26-07/2024 відповідно до якого ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "МІЛОАН" відступило на користь ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» права вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі за договором № 4385453.
Відповідно до п.6.1.3 Договору факторингу перехід від клієнта до фактора прав вимоги заборгованості до боржників відбувається в момент підписання сторонами акту прийому-передачі реєстру боржників, після чого фактор стає новим кредитором по відношенню до боржників стосовно їх заборгованостей та набуває відповідні права вимоги. Підписаний сторонами та скріплений їх печатками акт прийому-передачі реєстру боржників підтверджує факт переходу від клієнта до фактора прав вимоги.
Відповідно до ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Статтею 514 ЦК України передбачено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, які існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.
Матеріали справи містять докази сплати грошових коштів Клієнтом Фактору до Договору факторингу, а також Акт приймання-передачі реєстру боржників та сам реєстр боржників, а також витяг з даного реєстру, складений для зручності сприйняття інформації та пошуку боржника в реєстрі.
Таким чином, наявними в матеріалах справи доказами підтверджується перехід від ТОВ «Мілоан» до ТОВ «Факторинг Партнерс» прав вимоги кредитним договором, укладеним з Відповідачем.
Враховуючи наведене, суд приходить до висновку, що з відповідача підлягає стягненню на користь позивача заборгованість за кредитним договором №4385453 від 13.12.2021, що становить 30000,00 грн., з яких: - заборгованість за основним зобов'язанням (за тілом кредиту) - 8000,00 грн.; заборгованість за нарахованими процентами на дату відступлення права вимоги - 20400,00 грн.; заборгованість за нарахованими процентами згідно Кредитного Договору (з моменту відступлення права вимоги по дату виготовлення розрахунку заборгованості) - 0,00 грн.; заборгованість за пенею та/або штрафами - 0,00 грн.; заборгованість за комісіями - 1600,00грн.; інфляційні збитки - 0,00 грн.; нараховані 3% річних -0,00 грн.
Суд критично оцінює доводи викладені у відзиві на позовну заяву, зокрема, в частині заперечення одержання кредитних коштів, набуття новим кредитором прав вимоги, укладення кредитного договору з ТОВ «МІЛОАН», нарахування відсотків за межами узгодженого строку кредитування, оскільки такі спростовуються дослідженими доказами і мотивами, які наведені вище.
Щодо спростування доводів про неправильне нарахування відсотків за користування кредитом та стягнення комісії за обслуговування кредиту, суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідач посилається на ст. 8 ЗУ «Про споживче кредитування» в редакції 22.11.2023 року.
Так, з огляду на положенняп.17 Прикінцевих та Перехідних положень Закону «Про споживче кредитування», положення ч. 5 ст.8 вказаного Закону щодо обмеження максимального розміру денної процентної ставки, вводиться в дію поетапно, а саме протягом 240 днів з дня набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг". Так протягом перших 120 днів установлено, що максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати 2,5 %, протягом наступних 120 днів - 1,5 %.
Окрім того, частиною 2 розділу 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» встановлено, що дія пункту 5 розділу І цього Закону поширюється на договори про споживчий кредит, укладені до набрання чинності цим Законом, якщо строк дії таких договорів продовжено після набрання чинності цим Законом.
Кредитний договір який є предметом даного позову укладено до внесення змін до Закону України «Про споживче кредитування» (№ 3498-ІХ від 22.11.2023 року), а також строк дії вищевказаного договору закінчився 23.02.2022 року.
За таких обставин, застосування відповідачем при здійсненні розрахунку заборгованості за кредитним договором денної відсоткової ставки на рівні 1 % є безпідставним.
Крім того, Верховний Суд України у постанові від 2 грудня 2015 року у справі №6-1341цс15 сформулював наступну правову позицію. Закон України «Про захист прав споживачів» застосовується до спорів, що виникли з кредитних правовідносин, лише у тому випадку, якщо основою позову є порушення порядку надання споживачеві інформації про умови отримання кредиту, типових процентних ставках, валютних скидках і так далі, передуючих укладенню договору.
Як стверджує позивач на момент укладення кредитного договору Відповідач не звертався до кредитора із заявами про надання роз'яснень незрозумілих йому умов договору або за додатковою інформацією щодо умов кредитування, а також з пропозицією про внесення будь-яких змін до запропонованої редакції договору, що свідчить про прийняття та згоду зі всіма умовами такого договору, в тому числі із спірними умовами про продовження строку кредитування. Доказів протилежного відповідачем суду не надано.
Отже, розмір та порядок нарахування відсотків погоджений сторонами Кредитного договору, підстави виникнення заборгованості є законними, а їх розмір розумним та справедливим.
Відповідач також вважає, що вимога про стягнення комісії за надання кредиту суперечить нормам закону та не підлягає задоволенню, однак вказані доводи є безпідставними з огляду на таке.
Статті 1048 та 1054 ЦК України, містять лише загальні норми щодо кредитування. В той же час, в частині третій статті 1054 ЦК України визначено, що особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом. Таким законом в даному випадку є Закон України «Про споживче кредитування», яким Позивач керувався, укладаючи та виконуючи в подальшому Кредитний договір.
Відповідно, за загальним правилом в такому випадку у разі конкуренції норм загального законодавства (ЦК України) та спеціального законодавства (ЗУ «Про споживче кредитування») у правовідносинах між учасниками цивільних правовідносин мають застосовуватись саме норми спеціального законодавства.
Відповідно до ч. 2 ст. 8 ЗУ «Про споживче кредитування» для цілей обчислення реальної річної процентної ставки визначаються загальні витрати за споживчим кредитом.
До загальних витрат за споживчим кредитом включаються: - доходи кредитодавця у вигляді процентів; - комісії кредитодавця, пов'язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо; - інші витрати споживача на супровідні послуги, які підлягають сплаті на користь кредитного посередника (за наявності) та третіх осіб згідно з вимогами законодавства України та/або умовами договору про споживчий кредит (платежі за послуги кредитного посередника, страхові та податкові платежі, збори на обов'язкове державне пенсійне страхування, біржові збори, платежі за послуги державних реєстраторів, нотаріусів, інших осіб тощо).
З вищенаведеного вбачається, що Закон передбачено право Позивача (як Кредитодавця) на встановлення комісії за надання кредиту за Кредитним договором.
Національний банк України, який є державним регулятором ринку фінансових послуг в Україні, своєю Постановою від 11.02.2021р. № 16 затвердив «Правила розрахунку небанківськими фінансовими установами України загальної вартості кредиту для споживача та реальної процентної ставки за договором про споживчий кредит», надалі за текстом поіменовані «Правила розрахунку». Вказані Правила розрахунку (пункт 1) передбачають правомірність встановлення Позивачем (як Кредитодавцем) супровідних послуг за кредитом в тому числі і комісії за надання кредиту. Крім того, Додатком № 2 до Правил розрахунку, затверджено типову форму Таблиці обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит. В даній Таблиці в розділі «Платежі за супровідні послуги» та підрозділі «Кредитодавця» (графа 8) передбачена комісія за надання кредиту, про що свідчить 8 стовбець Таблиці.
Також, комісія за надання кредиту була також відображена і в тексті Кредитного договору, який був підписаний відповідачем, що свідчить про обізнаність останнього щодо включення комісії «за надання кредиту» до загальних витрат за Кредитним договором.
За приписами п. 6 ч. 1 ст. 264 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує, в тому числі, питання як розподілити між сторонами судові витрати.
Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних із розглядом справи.
Частиною 1 ст. 141 ЦПК України встановлено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру заявлених позовних вимог, а п. 3 ч. 2 цієї норми, - що інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Позивач звертаючись до суду з даним позовом сплатив 2422 гривні 40 копійок судового збору, які, враховуючи задоволення позовних вимог, слід стягнути з відповідача на користь позивача.
Відповідно до ст.137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою, підлягають розподілу разом з іншими судовими витратами. Розмір витрат на правничу допомогу визначається згідно з умовами договору про надання правової допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг, виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. Доказами в цивільному у судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи (ч. 1 ст. 76 ЦПК України).
За правилами оцінки доказів, встановленими ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Звертаючись до суду, представник позивача згідно вимог ст. 134 ЦПК України, в позовній заяві зазначив про попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, що складається з витрат на правову допомогу та становить 13000 грн., що підтверджується договором про надання правничої допомоги № 02-07/2024-5 від 02.07.2024 року, прайс-листом АО «Лігал Ассістанс», заявкою на надання юридичної допомоги №873 від 01.05.2025, витягом з акту №11 про надання юридичної допомоги від 30.05.2025.
Однак при визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу суд бере до уваги норми ч. ч. 4, 5 ст. 137 ЦПК України щодо співмірності витрат на професійну правничу допомогу з: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Велика Палата Верховного Суду вказала, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц, провадження № 14-382цс19 та постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18, провадження № 12-171гс19).
ЄСПЛ наголошує на необхідності об'єднання об'єктивного критерію (дійсність витрат) та суб'єктивного критерію, розподіляючи суб'єктивний критерій на якісні показники (необхідність витрат для цілей конкретної справи) та кількісні (їх розумність).
Суд керується тим, що подання доказів на підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу не є безумовною підставою для відшкодування судом таких витрат у зазначеному розмірі з іншої сторони, оскільки цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критеріям реальності адвокатських витрат (їхньої дійсності й потрібності) та розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи. Подібні висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2024 у справі № 686/5757/23 (провадження № 14-50цс24).
Стягнення витрат на професійну правничу допомогу не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються, і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу (постанова Верховного Суду від 24.01.2022 у справі № 911/2737/17).
Враховуючи наведене, суд вважає, що розмір витрат на професійну правничу допомогу в даній малозначній справі не є співмірним з складністю справи та виконаною адвокатом роботою, обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, ціною позову, а тому, виходячи з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, вважає, що витрати на правничу допомогу становлять 5000 грн, які підлягають стягненню з відповідача.
Керуючись ст. ст. 10, 12, 27, 77, 81, 89, 134, 137, 141, 263 - 265, 354 ЦПК України, ст. ст. 526, 527, 533, 611, 625, 626, 629, 631, 651, 1046, 1048, 1050, 1054, 1055, 1056-1 Цивільного кодексу України суд
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс» заборгованість за договором про споживчий кредит №4385453 від 13.12.2021 у сумі 30000 (тридцять тисяч гривень),00 грн., з яких: - заборгованість за основним зобов'язанням (за тілом кредиту) - 8000,00 грн.; заборгованість за нарахованими процентами на дату відступлення права вимоги - 20400,00 грн.; заборгованість за комісіями - 1600,00грн.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс» 2422 (дві тисячі чотириста двадцять дві гривні) грн. 40 коп. судового збору та 5000(п'ять тисяч гривень)грн. у відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.
В іншій частині вимог про стягнення правничої допомоги - відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складання його повного тексту до Закарпатського апеляційного суду через Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Сторони у справі:
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС», юридична адреса: 03150, м. Київ, вул. Гедройця Єжи, буд. 6, офіс 521, код ЄДРПОУ 42640371.
Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_2 ; засоби зв'язку: НОМЕР_3 .
Повний текст рішення складений 17.10.2025 року.
Суддя Ужгородського
міськрайонного суду
Закарпатської області М.М. Хамник