Провадження № 22-ц/803/5313/25 Справа № 207/5073/21 Суддя у 1-й інстанції - Погребняк Т.Ю. Суддя у 2-й інстанції - Халаджи О. В.
15 жовтня 2025 року м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд у складі:
головуючого - судді Халаджи О. В.,
суддів: Космачевської Т.В., Петешенкової М.Ю.,
секретар Кругман А.М,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 10 січня 2023 року у цивільній справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання права іпотекодержателя, звернення стягнення на предмет іпотеки (суддя першої інстанції Погребняк Т.Ю.),
22 листопада 2021 року Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» звернулось до Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання права іпотекодержателя, звернення стягнення на предмет іпотеки, в якому просило:
- визнати за Акціонерним товариством Комерційним банком «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк», банк) право іпотекодержателя на нерухоме майно, яке перебуває у власності ОСОБА_1 , - на житловий будинок, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 та на земельну ділянку, кадастровий номер: 1210400000:006:0010, площею 0,1474 га на умовах, передбачених договором іпотеки № DNUHGA0000000001 від 19 грудня 2007 року;
- в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_2 за кредитним договором
№ DNUHGA0000000001 від 19 грудня 2007 року у розмірі 179 688,75 доларів США, що за курсом 26,0575 відповідно до службового розпорядження НБУ від 11 листопада 2021 року складає 4 682 239,60 грн. (22 700,47 доларів США - заборгованість за кредитом; 22 104,40 доларів США - заборгованість за процентами за користування кредитом; 7 022,40 доларів США - заборгованість за комісією за користування кредитом; 127 861,55 доларів США - заборгованість з пені) звернути стягнення на вказаний будинок та земельну ділянку шляхом продажу цього майна на електронних аукціонах у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України «Про виконавче провадження» з отриманням витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, з проведенням дій щодо коригування технічної документації відповідно до поточного стану нерухомості, її перепланування та перебудови, з проведенням дій щодо оформлення та отриманням кадастрового номера земельної ділянки, з отриманням дублікатів правовстановлюючих документів на нерухомість у відповідних установах, підприємствах або організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, з можливістю здійснення всіх передбачених нормативно-правовими актами держави дій, необхідних для продажу предмету іпотеки.
Рішенням Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 10 січня 2023 року позов було задоволено.
Із вказаним рішенням суду не погодився ОСОБА_1 , та подав апеляційну скаргу, в якій зазначає, що воно ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, а також без належного дослідження обставин та доказів справи.
Скаргу мотивує тим, що АТ КБ «Приватбанк» пропустив строк позовної давності, оскільки граничною датою повернення кредиту було 24.05.2012 року. Отже з 25.05.2012 року розпочався строк позовної давності. Позивач звернувся до суду 12.11.2021 року, тобто поза межами строку позовної давності.
Щодо нарахування штрафних санкцій припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування.
ОСОБА_1 є добросовісним набувачем, а тому це є втручанням у його власність.
Крім того у справі є неправильною та незаконною сума заборгованості, оскільки нарахування процентів після 24.05.2012 року (дня пред'явлення банком вимоги про дострокове повернення кредиту) є безпідставним.
ОСОБА_1 просив рішення Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 10 січня 2023 року скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити.
Від АТ КБ «Приватбанк» надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначено, що коли банк дізнався про повторну продажу предмету іпотеки, службовою запискою від 09.01.2023 року було доручено працівникам Напрямку служби безпеки банки здійснити відповідну перевірку. В ході перевірки було встановлено, що в будинку, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , фактично проживають ОСОБА_2 разом з чоловіком ОСОБА_4 договір купівлі-продажу було укладено формально зі знайомими для уникнення відповідальності. «Добросовісні набувачі» навіть не користуються набутим майном. Відповідачі, таємно, без згоди іпотекодержателя, двічі змінювали власника предмета іпотеки, при цьому сама позичальниця (первісна іпотекодавиця) продовжує мешкати в спірному будинку і по цей час.
АТ КБ «Приватбанк» у 2013 році вже звертався з вимогою про звернення стягнення на предмет іпотеки (той самий будинок). Рішення суду набуло чинності 04.12.2014 року, з моменту його апеляційного перегляду.
Про недобросовісність ОСОБА_2 банк дізнався з Реєстру лише 17.09.2021 року та вияснив, що ОСОБА_2 продала предмет іпотеки ОСОБА_3 , яка в свою чергу продала його ОСОБА_1 .
Таким чином, банк не пропустив строк звернення до суду.
Заборгованість складена станом на 09.07.2012 року, тобто в період дії кредитного договору.
АТ КБ «ПриватБанк» просив оскаржуване рішення залишити без змін.
Від інших учасників справи відзив на апеляційну скаргу не надходив.
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 21 листопада 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 10 січня 2023 року без змін.
На вказані судові рішення була подана касаційна скарга.
Постановою Верховного суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 лютого 2025 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.
Постанову Дніпровського апеляційного суду від 21 листопада 2023 року скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
24 березня 2025 року цивільна справа №207/5073/21 надійшла до Дніпровського апеляційного суду (м. Дніпро).
Представник АТ КБ «ПриватБанк» - Бережна Н.М., у судовому засіданні заперечувала проти вимог апеляційної скарги, просила ухвалити постанову з урахуванням додаткових пояснень.
Інші учасники справи у судове засідання не з'явились, про час, дату та місце розгляду справи були повідомленні належним чином.
Згідно із ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до ч. 4 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Відповідно до п. 4 ч.1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Судом першої інстанції встановлено, що 19 грудня 2007 року ЗАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є ПАТ КБ «ПриватБанк», яке було перейменоване у АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2 уклали кредитний договір № DNUHGA0000000001 про надання кредиту у вигляді непоновлюваної кредитної лінії.
За змістом п. 7.1 кредитного договору банк зобов'язувався надати позичальнику кредитні кошти на строк до 19 грудня 2022 року у вигляді непоновлюваної кредитної лінії в розмірі 22 800 доларів США на споживчі цілі, а також на оплату страхових платежів в сумі 4 152,90 доларів США, зі сплатою за користування кредитом процентів у розмірі 0,92% на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом.
Банк свої зобов'язання за кредитним договором виконав, надавши позичальнику кредит у межах узгодженого сторонами кредитного ліміту, що підтверджується випискою по рахунку № НОМЕР_1 .
За умовами договору, щомісячно, в період сплати, позичальник повинен надати банку грошові кошти (щомісячний платіж) в сумі 307,52 доларів США для погашення заборгованості за кредитним договором, що складається з заборгованості за кредитом та відсотками. Період сплати вважається з «01» по «05» число кожного місяця.
Згідно п. 7.4 договору, при порушенні позичальником будь-яких зобов'язань із погашення кредиту, позичальник сплачує банку пеню у розмірі 0,15% від суми простроченого платежу, але не менше 1 гривні за кожен день прострочки.
Відповідно до п. п. 2.2.2, 2.2.3 кредитного договору, позичальник зобов'язався сплачувати проценти за користування кредитом згідно п.7.1, 2.3.1, 2.3.2, 2.3.3, 3.1, 3.2 цього договору.
Встановлено, що в порушення відповідних умов договору та приписів законодавства ОСОБА_2 не виконала свої зобов'язання за кредитним договором, не сплатила заборгованість, що підтверджується розрахунком заборгованості. На час подачі цього позову у позичальника наявна прострочена заборгованість.
19 грудня 2007 року ЗАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є ПАТ КБ «ПриватБанк», яке було перейменоване у АТ КБ «ПриватБанк» (позивач, іпотекодержатель) з одного боку та ОСОБА_2 (іпотекодавець) уклали договір іпотеки № DNUHGA0000000001.
Відповідно до п. 35.2 договору іпотеки, за цим договором іпотекою забезпечується виконання зобов'язань позичальника - ОСОБА_2 на підставі кредитного договору від 19 грудня 2007 року № DNUHGA0000000001, з повернення кредиту в сумі 26 952 доларів США на строк з 19 грудня 2007 року по 19 грудня 2022 року включно.
Згідно п. 35.3 договору іпотеки, в забезпечення виконання позичальником зобов'язань зa кредитним договором іпотекодавець надав в іпотеку нерухоме майно - будинок загальною площею 60,20 кв. м, житловою площею 32,60 кв. м. Майно передане в іпотеку з невід'ємними приналежностями, що знаходяться в ньому. Предмет іпотеки знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Цільове призначення предмета іпотеки - житлова нерухомість.
Згідно п. 35.4 договору іпотеки, іпотека за цим договором поширюється на земельну ділянку загальною площею 1 375 кв. м, на яку заставодавець зобов'язується набути право власності і отримати відповідні документи протягом 9 місяців від дати підписання цього договору. Земельна ділянка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідно до п. 8, 9, 10 договору іпотеки, іпотека за цим договором поширюється на земельну ділянку. Майно складає предмет іпотеки за цим договором. Іпотека за цим договором поширюється і на частину об'єкта предмета іпотеки, яка не може бути виділена в натурі і була приєднана до предмета іпотеки після укладення цього договору без реєстрації права власності на неї як на окремий об'єкт нерухомості.
Заочним рішенням Заводського районного суду м. Дніпродзержинська від 17 квітня 2014 року у справі № 208/10290/13-ц позовні вимоги ОСОБА_4 до ОСОБА_2 , треті особи: АТ КБ «ПриватБанк», приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Орлов О. Г. задоволені, визнаний недійсним договір іпотеки від 19 грудня 2007 року № DNUHGA0000000001.
Апеляційний суд Дніпропетровської області рішенням 11 квітня 2016 року, ухваленим за апеляційною скаргою АТ КБ «ПриватБанк», скасував заочне рішення Заводського районного суду м. Дніпродзержинська від 17 квітня 2014 року у справі № 208/10290/13-ц.
Встановлено, що 17 вересня 2021 року, згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна позивачу стало відомо, що на підставі заочного рішення суду, яке в подальшому було скасоване, ОСОБА_2 вчинила дії щодо зняття заборони з предмета іпотеки та відчужила предмет іпотеки ОСОБА_3 , яка 13 грудня 2014 року згідно договору купівлі-продажу № 1643 реалізувала ОСОБА_1 предмет іпотеки (житловий будинок в АДРЕСА_1 та земельну ділянку на якій він розташований площею 0,1474 га).
З матеріалів справи вбачається, що майно, яке складає предмет іпотеки, відчужене з порушенням Закону України «Про іпотеку» та умов договору іпотеки без письмової згоди іпотекодержателя. Відповідачі діяли недобросовісно, адже ОСОБА_2 спочатку відчужила майно ОСОБА_3 , яка зареєстрована у м. Сніжному Донецької обл., при цьому сама ОСОБА_2 до купівлі зазначеного будинку також мешкала у м. Сніжному Донецької обл., що свідчить про дружні стосунки між ними.
Служба безпеки позивача встановила, що на теперішній час, незважаючи на подальший продаж предмета іпотеки ОСОБА_1 , ОСОБА_2 продовжує зі своєю родиною мешкати в будинку, який є предметом іпотеки.
Згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 17 вересня 2021 року позивач дізнався, що ОСОБА_1 набув у власність житловий будинок в АДРЕСА_1 та земельну ділянку на якій він розташований площею 0,1474 га на підставі договору купівлі-продажу серія та номер: 1643.
У зв'язку з порушеннями зобов'язань за кредитним договором від 19 грудня
2007 року № DNUHGA000000000l ОСОБА_2 станом на 29 жовтня 2021 року має заборгованість у розмірі 179 688,75 доларів США, яка складається з наступного:
- 22 700,40 доларів США - заборгованість за кредитом;
- 22 104,40 доларів США - заборгованість за процентами за користування кредитом;
- 7 022,40 доларів США - заборгованість за комісією за користуванням кредитом;
- 127 861,55 доларів США - заборгованість за нарахованою пенею.
Вказану заборгованість відповідач не сплатив.
Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що Кредитний договір № DNUHGA0000000001 від 19.12.2007р. та договір іпотеки DNUHGA0000000001 від 19.12.2007р. є чинними, договори не визнані недійними, укладені договори відповідають вимогам закону, визначені в договорах умови кредитування АТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_2 погоджені та підписані, кредитний договір виконувався позичальником до грудня 2008 року, що підтверджується розрахунком заборгованості.
ОСОБА_2 зобов'язання за вказаним кредитним договором належним чином не виконала, чим порушила умови договору, тому у позивача виникло право вимагати виконання зобов'язання за договором.
Позивач надав до суду копію розрахунку заборгованості по кредиту, який являється допустимим доказом у справі, при цьому відповідач ОСОБА_2 не надала суду жодного доказу, що спростовують наявність боргу за кредитним договором.
Отже, враховуючи, що позичальник зобов'язання за Кредитним договором не виконав, а за Договором іпотеки та за вимогами законодавства передбачено право позивача на звернення стягнення на предмет іпотеки в разі ігнорування вимоги позивача про погашення заборгованості, суд дійшов висновку про обґрунтованість вимог щодо звернення стягнення на предмет іпотеки, а саме на житловий будинок загальною площею 60,2 кв.м., житловою площею 32,6 кв.м., який розташований за адресою: АДРЕСА_1 та земельну ділянку кадастровий номер: 1210400000:04:006:0010 площею 0.1474 (га), Цільове призначення: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом продажу зазначеного майна на електронних аукціонах у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України “Про виконавче провадження » з отриманням витягу з державного реєстру речових прав на нерухоме майно, з проведенням дій щодо коригування технічної документації відповідно до поточного стану нерухомості, її перепланування та перебудови, з проведенням дій щодо оформлення та з отриманням кадастрового номеру земельної ділянки, з отриманням дублікатів правовстановлюючих документів на нерухомість у відповідних установах, підприємствах або організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, з можливістю здійснення всіх передбачених нормативно-правовими актами держави дій, необхідних для продажу предмету іпотеки.
Апеляційний суд частково погоджується з висновком суду першої інстанції, щодо, допустимості розрахунку заборгованості за кредитним договором.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 ЦПК України).
Згідно зі ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
За змістом частини першої статті 575 ЦК України та статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека як різновид застави, предметом якої є нерухоме майно, - це вид забезпечення виконання зобов'язання, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, передбаченому цим Законом.
Відповідно до статті 7 Закону України «Про іпотеку» за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов'язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов'язання.
Іпотека як майновий спосіб забезпечення виконання зобов'язання є особливим (додатковим) забезпечувальним зобов'язанням, що має на меті стимулювати боржника до виконання основного зобов'язання та запобігти негативним наслідкам порушення боржником своїх зобов'язань або зменшити їх.
Забезпечувальне зобов'язання (взаємні права й обов'язки) виникає між іпотекекодержателем (кредитором за основним зобов'язанням) та іпотекодавцем (боржником за основним зобов'язанням).
Виконання забезпечувального зобов'язання, що виникає з іпотеки, полягає в реалізації іпотекодержателем (кредитором) права одержати задоволення за рахунок переданого боржником в іпотеку майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника. Сутність цього права полягає в тому, що воно дозволяє задовольнити вимоги кредитора навіть у разі невиконання боржником свого зобов'язання в силу компенсаційності цього права за рахунок іпотечного майна та встановленого законом механізму здійснення кредитором свого переважного права, незалежно від переходу права власності на це майно від іпотекодавця до іншої особи (в тому числі й у випадку недоведення до цієї особи інформації про обтяження майна).
Відповідно до статті 589 ЦК України, частини першої статті 33 Закону України «Про іпотеку» в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, установлених статтею 12 цього Закону.
Загальне правило про звернення стягнення на предмет застави (іпотеки) закріплене в статті 590 ЦК України й передбачає можливість такого звернення на підставі рішення суду в примусовому порядку, якщо інше не встановлено договором або законом.
Правове регулювання звернення стягнення на іпотечне майно передбачене Законом України «Про іпотеку», згідно з частиною третьою статті 33 якого звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
Отже, чинним законодавством передбачено право іпотекодержателя задовольнити забезпечені іпотекою вимоги за рахунок предмета іпотеки у разі невиконання або неналежного виконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотекою визнається вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника в порядку, встановленому цим Законом.
Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду.
Іпотека як майновий спосіб забезпечення виконання зобов'язання є особливим (додатковим) забезпечувальним зобов'язанням, що має на меті стимулювати боржника до виконання основного зобов'язання та запобігти негативним наслідкам порушення боржником своїх зобов'язань або зменшити їх.
Забезпечувальне зобов'язання (взаємні права й обов'язки) виникає між іпотекекодержателем (кредитором за основним зобов'язанням) та іпотекодавцем (боржником за основним зобов'язанням). Виконання забезпечувального зобов'язання, що виникає з іпотеки, полягає в реалізації іпотекодержателем (кредитором) права одержати задоволення за рахунок переданого боржником в іпотеку майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника. Сутність цього права полягає в тому, що воно дозволяє задовольнити вимоги кредитора навіть у разі невиконання боржником свого зобов'язання в силу компенсаційності цього права за рахунок іпотечного майна та встановленого законом механізму здійснення кредитором свого переважного права, незалежно від переходу права власності на це майно від іпотекодавця до іншої особи (в тому числі й у випадку не доведення до цієї особи інформації про обтяження майна).
Частиною п'ятою статті 3 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.
Згідно зі статтею 12 цього Закону в разі порушення іпотекодавцем обов'язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов'язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки.
Статтею 23 Закону України «Про іпотеку» визначено, що в разі переходу права власності (права господарського відання) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою.
Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця та має всі його права й несе всі його обов'язки за іпотечним договором у тому обсязі та на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (пункт 57),від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23)).
Згідно з абзацем третім статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - це вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
У разі порушення боржником основного зобов'язання відповідно до іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити забезпечені нею вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими особами, права чи вимоги яких на передане в іпотеку нерухоме майно зареєстровані після державної реєстрації іпотеки. Якщо пріоритет окремого права чи вимоги на передане в іпотеку нерухоме майно виникає відповідно до закону, таке право чи вимога має пріоритет над вимогою іпотекодержателя лише в разі його/її виникнення та реєстрації до моменту державної реєстрації іпотеки. Пріоритет права іпотекодержателя на задоволення забезпечених іпотекою вимог за рахунок предмета іпотеки відносно зареєстрованих у встановленому законом порядку прав чи вимог інших осіб на передане в іпотеку нерухоме майно виникає з моменту державної реєстрації іпотеки. Зареєстровані права та вимоги на нерухоме майно підлягають задоволенню згідно з їх пріоритетом - у черговості їх державної реєстрації (частини шоста та сьома статті 3 Закону України «Про іпотеку»).
Отже, за наведених умов забезпечення виконання зобов'язання іпотекою гарантує право кредитора одержати задоволення своїх вимог за рахунок заставленого майна, зокрема, в позасудовому порядку переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом.
Велика Палата Верховного Суду у пункті 9.6 постанови від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (провадження № 12-44гс20) дійшла висновку, що виключення на підставі судового рішення відомостей про право іпотеки з Державного реєстру іпотек не може впливати на чинність іпотеки, оскільки така підстава припинення іпотеки не передбачена законом. У такому випадку скасування судового рішення, яке стало підставою для внесення до Державного реєстру іпотек запису про припинення іпотеки не відновлює дію останньої, оскільки іпотека є чинною незалежно від наявності таких відомостей у Державному реєстрі іпотек.
Велика Палата Верховного Суду у пункті 9.8 постанови від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (провадження № 12-44гс20) зазначила, що у випадку, якщо позивач вважає, що іпотека є та залишалася чинною, належним способом захисту було б звернення позивача з вимогою про визнання права іпотекодержателя стосовно іпотечного майна. Після набрання чинності рішенням суду у разі задоволення такого позову до відповідного державного реєстру має бути внесений запис про іпотекодержателя.
Також Велика Палата Верховного Суду зазначила, що при вирішенні спорів щодо прав на нерухоме майно потрібно враховувати наявність чи відсутність обставин, які можуть свідчити про недобросовісність набувача майна, придбаного з порушенням закону, оскільки від цього може залежати, зокрема, чинність чи припинення іпотеки. Тому у справі за належною вимогою (зокрема про визнання права іпотекодержателя) суд має врахувати наявність/відсутність обставин, які можуть свідчити про недобросовісність набувача майна, придбаного на аукціоні за відсутності в Державному реєстрі іпотек відомостей про обтяження. Відсутність у Державному реєстрі іпотек означених відомостей не може беззастережно свідчити про добросовісність особи, яка придбаває таке майно.
Однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) і дії учасників приватних правовідносин мають бути добросовісними.
Добросовісність - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення (див., зокрема, постанови Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року в справі № 390/34/17 (провадження № 61-22315сво18), від 11 листопада 2019 року у справі № 337/474/14-ц (провадження № 61-15813сво18), від 09 вересня 2024 року у справі № 466/3398/21 (провадження № 61-2058сво23)).
У випадку виникнення судового спору учасники цивільного обороту мають розуміти, що їхні дії (бездіяльність) чи правочини можуть бути піддані оцінці крізь призму справедливості, розумності, добросовісності (постанова Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 09 вересня 2024 року у справі № 466/3398/21 (провадження № 61-2058сво23).
Велика Палата Верховного Суду підкреслювала, що цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, яка відповідатиме зазначеним критеріям і уявленням про честь та совість (пункт 220 постанови Великої Палати Верховного Суду від 03 квітня 2024 року у справі № 917/1212/21 (провадження № 12-24гс23)).
Для добросовісного іпотекодержателя має бути характерним такий стандарт поведінки, який притаманний середньому розумному та обачному іпотекодержателю.
Встановивши, що позивач, як іпотекодержатель вищезазначеного майна переданого в іпотеку, не надавав будь-якої згоди на розпорядження іпотекодавцем предметом іпотеки та враховуючи те, що суд встановив недобросовісність дій відповідачів, спрямованих на виведення майна з під іпотечного обтяження, колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції про наявність підстав для визнання за банком прав іпотекодержателя спірного майна.
Щодо доводів скарги про застосування строків давності колегія суддів доходить таких висновків.
Відповідно до статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Початок перебігу позовної давності визначається статтею 261 ЦК України. Так, за загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України). За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частина п'ята цієї статті).
Відповідно до статті 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, звернення стягнення на заставлене майно тощо).
Іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору (частина п'ята статі 3 Закону України «Про іпотеку»). Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 27 березня 2019 року у справі № 520/17304/15-ц (провадження № 14-94цс19) у ЦК України та в Законі України «Про іпотеку» відсутня така підстава для припинення іпотеки як сплив позовної давності за вимогами кредитора за основним зобов'язанням.
Позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом частини п'ятої статті 267 ЦК України позивач має право отримати судовий захист у разі визнання судом поважними причин пропуску позовної давності. При цьому саме на позивача покладений обов'язок доказування тієї обставини, що строк звернення до суду був пропущений ним з поважних причин. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17, від 19 листопада 2019 року у справі № 911/3680/17 та у справі № 911/3677/17. При цьому питання щодо поважності цих причин, тобто наявності обставин, які з об'єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини (постанова Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 706/1272/14-ц (провадження № 14-456цс18).
У постановах Верховного Суду від 24 листопада 2021 року у справі № 361/7076/19 та від 18 серпня 2021 року у справі № 201/153130/16 викладено висновок про те, що слід розмежовувати вимогу про стягнення боргу за основним зобов'язанням (actio in personam) та вимогу про звернення стягнення на предмет іпотеки (actio in rem). Вимога про звернення стягнення на предмет іпотеки «піддається» впливу позовної давності. На неї поширюється загальна позовна давність тривалістю у три роки. На вимогу про звернення стягнення на предмет іпотеки поширюються всі правила щодо позовної давності (початок перебігу, зупинення, переривання, наслідки спливу тощо).
Позивачем вказано, що він дізнався про продаж предмету іпотеки 17.09.2021 року (т.1 а.с.38-42), доказів на спростування цього доводу матеріали справи не містять, тож з моменту, коли позивач дізнався, що його право порушено до моменту звернення до суду за захистом свого права строки позовної давності не пройшли, бо прошов лише рік. А від так, позов подано до суду у межах строку позовної давності.
Врахувавши, що доказів на спростування цього доводу матеріали справи не містять, місцевий дійшов правильного висновку, що позивач звернувся за захистом свого порушеного права в межах позовної давності.
Суд встановив, що кредитні зобов'язання позичальником належним чином виконані не були, відомості про їх повне чи часткове виконання до суду не надані. Виконання грошових зобов'язань було забезпечено укладенням іпотечного договору, який зберігає свою чинність до моменту виконання грошових зобов'язань відповідно до договору. Банк розпочав процедуру звернення стягнення на предмет іпотеки під час існування невиконаного зобов'язання.
Положеннями статті 590 ЦК України врегульоване звернення стягнення на предмет застави (іпотеки) й передбачає можливість такого звернення на підставі рішення суду в примусовому порядку, якщо інше не встановлено договором або законом.
Разом з тим, відповідно до частини першої статті 39 Закону України «Про іпотеку» у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки в рішенні суду зазначаються: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; опис нерухомого майна, об'єкта незавершеного будівництва, майбутнього об'єкта нерухомості, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя; заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації (у разі необхідності); спосіб реалізації предмета іпотеки; пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки. У разі визначення судом способу реалізації предмета іпотеки шляхом проведення електронного аукціону ціна предмета іпотеки у рішенні суду не зазначається та визначається при його примусовому виконанні на рівні, не нижчому за звичайні ціни на такий вид майна на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності або незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.
Право вибору конкретного способу звернення стягнення на предмет іпотеки належить іпотекодержателю.
Оскільки іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору, наявність судового рішення про стягнення з боржника на користь кредитора заборгованості за кредитним договором за наведеними вище положеннями законодавства не є підставою для припинення грошового зобов'язання боржника і припинення іпотеки, та не позбавляє кредитора права задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки у спосіб, передбачений законодавством.
Звернення стягнення на предмет іпотеки не призводить до заміни основного зобов'язання на забезпечувальне, а тому задоволення вимог за дійсним основним зобов'язанням одночасно зі зверненням стягнення на предмет іпотеки не зумовлює подвійного стягнення за основним зобов'язанням, оскільки домовленість сторін про його заміну забезпечувальним зобов'язанням відсутня.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому.
Частинами першою, третьою статті 549 ЦК України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Статтею 598 ЦК України визначено, що зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Відповідно до статті 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Належним виконанням зобов'язання є виконання, прийняте кредитором, у результаті якого припиняються права та обов'язки сторін зобов'язання.
Звернення стягнення на предмет застави повинно задовольнити вимоги кредитора за основним зобов'язанням, і тільки в такому випадку ця обставина може бути підставою для припинення зобов'язання, що вважається виконаним згідно зі статтею 599 ЦК України.
Здійснення особою права на захист не може ставитися в залежність від застосування нею інших способів правового захисту.
Забезпечувальне зобов'язання має додатковий (акцесорний) характер, а не альтернативний основному.
З матеріалів справи відомо, що 24 квітня 2012 року банк звернувся до ОСОБА_2 з вимогою про дострокове повернення простроченої заборгованості. У разі неповернення такої повідомляв про свій намір звернути стягнення на предмет іпотеки та запропонував ОСОБА_2 звільнити належне їй житлове приміщення (а. с. 96, 97, том 1).
У постановах Верховного Суду від 24 листопада 2021 року у справі № 361/7076/19 та від 18 серпня 2021 року у справі № 201/153130/16 викладений висновок про те, що слід розмежовувати вимогу про стягнення боргу за основним зобов'язанням (actio in personam) та вимогу про звернення стягнення на предмет іпотеки (actio in rem). Вимога про звернення стягнення на предмет іпотеки «піддається» впливу позовної давності. На неї поширюється загальна позовна давність тривалістю у три роки. На вимогу про звернення стягнення на предмет іпотеки поширюються всі правила щодо позовної давності (початок перебігу, зупинення, переривання, наслідки спливу тощо).
Відповідно до частини третьої статті 6 Закону України від 22 грудня 2005 року «Про доступ до судових рішень» суд при здійсненні судочинства може використовувати лише текст судового рішення, який опубліковано офіційно або внесено до Єдиного державного реєстру судових рішень.
Так, керуючись частиною п'ятою статті 4 Закону України «Про доступ до судових рішень», згідно з якою судді мають право на доступ до усіх інформаційних ресурсів Єдиного державного реєстру судових рішень з'ясовано, що Баглійський районний суд м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області рішенням від 06 січня 2014 року у справі № 404/5246/12 розглянув позов ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_2 , яка діяла також в інтересах неповнолітньої ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_6 про звернення стягнення на предмет іпотеки, виселення з предмета іпотеки без надання іншого жилого приміщення, зняття з реєстраційного обліку.
Суд в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 19 грудня
2007 року № DNUHGA 0000000001 у розмірі 386 937,58 грн звернув стягнення на будинок АДРЕСА_1 , який належить ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 26 квітня 2007 року на праві власності, загальною площею 60,2 м. кв та жилою площею 32,6 кв. м та земельну ділянку площею 1 375 кв. м шляхом продажу вказаного предмета іпотеки ПАТ КБ «ПриватБанк» з укладанням від імені відповідача ОСОБА_2 договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру прав власності, з отриманням дублікатів правовстановлюючих документів на нерухомість у відповідних установах, підприємствах або організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, з можливістю здійснення ПАТ КБ «ПриватБанк» всіх передбачених нормативно-правовими актами держави дій, необхідних для продажу предмету іпотеки.
У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4 до ПАТ КБ «ПриватБанк» про визнання недійсним договору іпотеки, який був укладений між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2 , зобов'язання приватного нотаріуса Дніпропетровського міського нотаріального округу Орлова О. А. скасувати заборону відчуження предмета іпотеки відмовив.
Зі змісту мотивувальної частини наведеного рішення суду відомо, що відповідач умов укладеного кредитного договору не виконувала у зв'язку з чим, станом на 09 липня 2012 року, утворилась заборгованість у розмірі: 48 488,42 доларів США, що у гривневому еквіваленті, відповідно до курсу НБУ - 7,98 грн за 1 долар США, складає 386 937,58 грн, які відповідач повертати добровільно не бажає.
Обставина надіслання банком дострокової вимоги також підтверджується змістом наведеного рішення, де суд вказує, що з вимоги банку від 24 квітня 2012 року вбачається, що відповідачем зобов'язання за кредитним договором належним чином не виконується. Прострочена заборгованість складає 48 412,44 доларів США. Відповідач на виконання п. 2.3.3 укладеного кредитного договору, була зобов'язана повернути суму кредиту у повному обсязі, а також процентів, комісії та штрафних санкцій у 30-денний строк з дня отримання вимоги. Цією вимогою відповідач була попереджена, що у разі її невиконання банк вправі задовольнити свої вимоги шляхом зверненні стягнення на предмет іпотеки, що є підставою для виселення всіх мешканців із житлового приміщення Цією вимогою відповідач також була попереджена, що у разі невиконання зобов'язання за кредитним договором банк має намір продати предмет іпотеки будь-кому. Також відповідач вказаною вимогою була попереджена про добровільне звільнення нерухомого майна, предмета іпотеки -житлового будинку АДРЕСА_1 разом з усіма членами сім'ї та іншими мешканцями.
З матеріалів справи вбачається, що представником Банку, до суду апеляційної інстанції було надіслано додаткові пояснення, згідно яких Банком було надано розрахунок заборгованості станом на 24.04.2012 року (направлення Банком вимоги про дострокове стягнення кредитної заборгованості) за кредитним договором № DNUHGA0000000001 від 19.12.2007р.
Відповідно до розрахунку заборгованості станом на 24.04.2012р. ОСОБА_2 має заборгованість за кредитним договором у розмірі 43 392,71 [Долар США], яка складається з наступного: - 22 557,28 [Долар США - заборгованість за кредитом (тілом кредиту); - 8 035,78 [Долар США) - заборгованість по відсоткам за користування кредитом; - 1 824 [Долар США] - заборгованість по комісії за користуванням кредитом; - 10 975,65 [Долар США] - пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 921/730/13-г/3 (провадження № 12-6гс20) зазначено, що при розгляді справи про звернення кредитором стягнення на майно заставодавця (іпотекодавця, майнового поручителя) останній може заперечувати проти суми заборгованості за основним зобов'язанням, навіть якщо вона встановлена судовим рішенням у справі за позовом кредитора до боржника та/або поручителя, зокрема доводити, що сума боргу є меншою або відсутня взагалі. Рішення суду, яким вирішено спір між кредитором та боржником та/або поручителем щодо стягнення заборгованості, яким визначено розмір такої заборгованості, не має преюдиційного характеру для заставодавця (іпотекодавця, майнового поручителя) за основним кредитним зобов'язанням і за загальним правилом не може бути оскаржено в апеляційному порядку такою особою у разі її не залучення до участі у справі.
У постановах Верховного Суду від 01 вересня 2021 року у справі № 201/6750/16 (провадження № 61-6433св20), від 24 листопада 2021 року у справі № 363/4951/18 (провадження № 61-16554св20), від 28 вересня 2022 року у справі № 127/16249/18 (провадження № 61-11369св20) також зазначено про обов'язковість встановлення дійсного розміру заборгованості за кредитним договором на момент прийняття рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки.
З урахуванням того, що представником Банку було надано розмір заборгованості за кредитним договором № DNUHGA0000000001 від 19.12.2007р. н станом на 24.04.2012 року, направлення банком вимоги про дострокове стягнення у розмірі 43392,71 Доларів США і ця заборгованість визнана самим позивачем, та останній просив стягнути саме її, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, шляхом зменшення суми, яка підлягає стягненню з ОСОБА_2 , в рахунок погашення заборгованості за спірним кредитом до 43 392,71 доларів США, яка складається з наступного: - 22 557,28 [Долар США - заборгованість за кредитом (тілом кредиту); - 8 035,78 [Долар США) - заборгованість по відсоткам за користування кредитом; - 1 824 [Долар США] - заборгованість по комісії за користуванням кредитом; - 10 975,65 [Долар США] - пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором.
Згідно із статтею 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що рішення Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 10 січня 2023 року підлягає зміні, шляхом зменшення суми, яка підлягає стягненню з ОСОБА_2 ..
Доводи апеляційної скарги не створюють висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника з висновками суду першої інстанції щодо їх оцінки.
Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції безпідставно задовольнив позов, колегія суддів не приймає до уваги оскільки, такі доводи зводяться до викладення обставин справи із наданням коментарів та тлумаченням норм чинного законодавства на власний розсуд, висвітлення цих обставин у спосіб, що є зручним для скаржника, що має за мету задоволення апеляційної скарги, а не спростування висновків суду першої інстанції.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо обґрунтування , що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).
Інші доводи апеляційної скарги зводяться до переоцінки доказів та незгоди з висновками суду першої інстанції стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував та є однаковими з доводами які були викладені у позовній заяві.
Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими в статтях 141-142 ЦПК України. У статті 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. У частині тринадцятій статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
У постанові Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року в справі № 530/1731/16-ц (провадження № 61-39028св18) зроблено висновок, що: «у разі, якщо касаційна інстанція, не передаючи справи на новий розгляд, ухвалює судове рішення про скасування судових рішень та ухвалення нового судового рішення або змінює судові рішення повністю або частково (стаття 412 ЦПК України), цей суд вирішує питання про розподіл судових витрат. Якщо суд касаційної інстанції скасував судові рішення з передачею справи на новий розгляд до суду першої чи апеляційної інстанції (стаття 411 ЦПК України) або постановлено будь яке інше судове рішення, крім передбаченого статтею 412 ЦПК України, то розподіл судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює (ухвалив) остаточне рішення у справі, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат».
Керуючись статтями 141, 374, 376, 381 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 10 січня 2023 року змінити наступним чином:
В рахунок погашення заборгованості ОСОБА_2 за кредитним договором № DNUHGA0000000001 від 19.12.2007 р. у розмірі 43 392,71 доларів США, що за курсом 7,9877000 відповідно до службового розпорядження НБУ від 24 квітня 2012 року складає 346607,95 UAH (22 557,28 доларів США - заборгованість за кредитом; 8035,78 доларів США - заборгованість за процентами за користування кредитом; 1824 доларів США - заборгованість за комісією за користування кредитом; 10975,65 доларів США - заборгованість з пені) звернути стягнення на: житловий будинок загальною площею 60,2 кв.м., житловою площею 32,6 кв.м., який розташований за адресою: АДРЕСА_1 та земельну ділянку кадастровий номер: 1210400000:04:006:0010 площею 0.1474 (га), Цільове призначення: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 шляхом продажу зазначеного майна на електронних аукціонах у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України “Про виконавче провадження » з отриманням витягу з державного реєстру речових прав на нерухоме майно, з проведенням дій щодо коригування технічної документації відповідно до поточного стану нерухомості, її перепланування та перебудови, з проведенням дій щодо оформлення та з отриманням кадастрового номеру земельної ділянки, з отриманням дублікатів правовстановлюючих документів на нерухомість у відповідних установах, підприємствах або організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, з можливістю здійснення всіх передбачених нормативно-правовими актами держави дій, необхідних для продажу предмету іпотеки.
В іншій частині рішення залишити без змін.
Стягнути з Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 14540 грн. 15 коп.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення. Касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Судді: О.В. Халаджи
Т.В. Космачевська
М.Ю. Петешенкова
Повний текст судового рішення складено 15 жовтня 2025 року.
Головуючий суддя О.В. Халаджи