Окнянський районний суд Одеської області
Справа № 506/358/25
Провадження № 2/506/214/25
02 жовтня 2025 року селище Окни
Окнянський районний суд Одеської області у складі:
головуючого - судді Бурдинюк О.С.
секретаря Тинкован Г.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду у селищі Окни у порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Окнянської селищної ради Одеської області, Державного підприємства «Національні інформаційні системи», ОСОБА_2 , третя особа, що не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Приватний нотаріус Подільського нотаріального округу Одеської області Бушуєва Ірина Ігорівна про скасування запису про реєстрацію в Спадковому реєстрі заповіту, визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину та визнання права власності на майно в порядку спадкування, -
25.04.2025 року в системі "Електронний суд" надійшов позов ОСОБА_1 до Окнянської селищної ради Одеської області, Державного підприємства «Національні інформаційні системи», ОСОБА_2 , третя особа що не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Приватний нотаріус Подільського нотаріального округу Одеської області Бушуєва І.І., згідно якого позивач просить: скасувати запис про реєстрацію в Спадковому реєстрі заповіту, складеного та підписаного невідомою особою від імені ОСОБА_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , посвідченого ОСОБА_4 старостою Довжанського старостинського округу Окнянського району Одеської області 14.12.2020 та номер у Спадковому реєстрі № 67240156 та зареєстрованого у Реєстрі нотаріальних дій № 3-33 та зобов'язати Одеську регіональну філію державного підприємства «Національні інформаційні системи» внести відповідну інформацію до Спадкового реєстру, зобов'язати Окнянську селищну раду Окнянського району Одеської області подати Державному підприємству "Національні інформаційні системи" або його філіям заяву за формою, наведеною в додатках до Положення про Спадковий реєстр про скасування запису про реєстрацію в Спадковому реєстрі заповіту, складеного 14.12.2020, посвідченого ОСОБА_4 старостою Довжанського старостинського округу Окнянського району Одеської області, визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину, серія та номер: 100, видане: 05.03.2025, видавник: Приватний нотаріус Подільського районного нотаріального округу Одеської області Бушуєва І.І. на ім'я ОСОБА_2 ; скасувати державну реєстрацію речового права на нерухоме майно, а саме права власності на житловий будинок садибного типу з господарськими будівлями та спорудами, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 за ОСОБА_2 ; визнати за ОСОБА_1 право власності в порядку спадкування на житловий будинок садибного типу з господарськими будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , визнати за ОСОБА_1 право власності в порядку спадкування на земельну ділянку площею (га): 0.0897, кадастровий номер 5123155100:02:002:0150, що знаходиться за адресою, відповідно до даних реєстру: АДРЕСА_1 . Позовні вимоги обґрунтовані тим, що у 2021 році позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа, що не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: приватний нотаріус Бушуєва І.І., третя особа, що не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Окнянська селищна рада Одеської області про визнання заповіту недійсним. За результатами розгляду справи №506/369/21 рішенням суду від 24.10.2024 року у задоволенні позову відмовлено повністю. Проте, під час розгляду справи було проведено судову почеркознавчу експертизу, за результатами якої встановлено, що заповіт було підписано іншою особою, а не заповідачем. З цих підстав суд у мотивувальній частині рішення встановив нікчемність названого заповіту. Таким чиином, приватний нотаріус Бушуєва І.І., видала свідоцтво про право на спадщину на підставі нікчемного заповіту від 14.12.2020 року, відповідно до якого ОСОБА_3 на випадок її смерті зробила наступне розпорядження: усе її майно, нерухоме та рухоме, де б воно не знаходилося та з чого б воно не складалося, і взагалі, все те, що на день смерті буде її належати і на що вона за законом буде мати право, вона заповідає ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . У зв'язку з чим, на думку позивача, існують підстави для скасування запису про реєстрацію в Спадковому реєстрі заповіту від 14.12.2020 р, та визнання свідоцтва про право на спадщину від 05.03.2025 року недійсним, а також визнання права власності на майно в порядку спадкування. Так як, сторона позивача вважає, що складений та підписаний невідомою особою від імені ОСОБА_3 , є нікчемним, то такий заповіт не скасував заповіту від 04.08.2017 року, посвідченого приватним нотаріусом Бушуєвою І. І., вчиненого на користь ОСОБА_1 , і останній є чинним з моменту його складення.
Ухвалою від 29.04.2025 року задоволено заяву про самовідвід судді Чеботаренко О.Л.
30.04.2025 року справу передано судді Бурдинюк О.С.
Законом України від 26 лютого 2025 року №4273-ІХ Красноокнянський районний суд Одеської області перейменовано на Окнянський районний суд Одеської області (відомості в ЄР від 05.05.2025 року).
07.05.2025 року отримано відповідь щодо реєстрації місця проживання відповідача.
Ухвалою від 07.05.2025 року відкрито провадження по справі.
20.05.2025 року надійшов відзив на позовну заяву від Окнянської селищної ради Подільського району Одеської області, згідно з яким, відповідач вважає позовні вимоги безпідставними та необґрунтованими. Так як, позивач мотивує нікчемність заповіту ОСОБА_3 складений 14.12.2020 та посвідчений старостою Довжанського старостинського округу, тим що староста недотрималась вимоги щодо форми та посвідчення заповіту і подала заяву про реєстрацію заповіту із запізненням. Однак це пояснюється тим, що у січні староста не змогла зареєструвати заповіт, так як на той час її лише призначили старостою, але в інформаційні системи ця інформація ще була відсутня. Щодо місця посвідчення заповітів - то приміщення старостинського округу в с. Довжанка є службовим приміщенням Окнянської селищної ради і саме в службовому приміщенні в с. Довжанка уповноваженою особою - старостою, вчиняються нотаріальні дії. Також представник відповідача не погодився з розміром судових витрат, які заявлені стороною позивача, вважаючи їх неспівмірними та необгрунтованими.
02.06.2025 року, в системі «Електронний суд», від представника відповідача Державного підприємства «Національні інформаційні системи» надійшов відзив на позовну заяву, згідно якого відповідач не визнає вимоги що стосуються ДП, оскільки ДП «НАІС» згідно власного Статуту, є державним комерційним підприємством, що засноване Міністерством юстиції України на підставі наказу від 87.05.2015 № 657/5 «Про створення державного підприємства «Національні інформаційні системи» та діє відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 4.07.1999 № 1272. Згідно Статуту, предметом діяльності ДП «НАІС» є технічне та технологічне забезпечення створення, впровадження, супроводження та модернізація програмного забезпечення Єдиних та Державних реєстрів, автоматизованих систем, баз даних та інших інформаційних систем, створення та забезпечення функціонування яких належить до компетенції Міністерства юстиції України або інших органів державної влади згідно із законодавством. (п. 2.3.1.). Так, 22.02.2021 на підставі заяви про державну реєстрацію заповітів та спадкових договорів від 15.02.2021 № 02-14/13 Окнянської селищної ради Одеської області, ДП «НАІС» перевіривши лише дотримання вимог до форми заяв про реєстрацію заповітів, не оцінюючи її зміст, оскільки це не входить компетенції ДП «НАІС», не виявивши будь-яких правових підстав для відмови в реєстрації, була внесена інформація до спадкового реєстру. Таким чином, відомості про заповіт за реєстраційним номером в Спадковому реєстрі №67240156 були внесені 22.02.2021 Одеською регіональною філією peєстрацію заповітів та спадкових договорів від 15.02.2021 № 02-14/13 ДП «НАIС» на підставі належним чином оформленої заяви.
04.08.2025 року від представника відповідача Окнянської селищної ради Подільського району Одеської області надійшло клопотання про проведення підготовчого судового засідання у його відсутності.
12.08.2025 року від представника відповідача Окнянської селищної ради Подільського району Одеської області надійшло клопотання про розгляд справи за відсутності представника.
22.07.2025 року від адвоката Осокіна С.Ю. надійшло клопотання про приєднання його до справи та відкладення судового засідання для ознайомлення з матеріалами справи.
Ухвалою від 14.08.2025 року закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду.
У судовому засідання представник позивача - адвокат Андрусенко Д. наполягав на задоволення позову, з підстав зазначених у позовній заяві.
Представник відповідача ДП «Національні інформаційні системи» - адвокат Літовченко І.В., просив суд в частині вимог до ДП відмовити повністю, а щодо інших заявлених позовних вимог - на розсуд суду, посилаючись на обгрунтування зазначене у відзиві.
Представник відповідача ОСОБА_2 - адвокат Осокін С.Ю., позов не визнав повністю, ввжаючи його безпідставним, посилаючись га мотиви, які зазначені у відзивах ДП «Національні інформаційні системи» та Окнянської селищної ради Одеської області. Крім того, як окрему підставу для відмови у позові, просив суд застосувати наслідки спливу строку позовної давності.
Представник Окнянської селищної ради Одеської області, повідомлений належним чином у судове засідання не з'явився, надав заяву про розгляд справи у його відсутність, наполягаючи на вімові у позові.
Третя особа, що не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Приватний нотаріус Подільського нотаріального округу Одеської області Бушуєва І.І., повідомлена належним чином у судове засідання не з'явилася, про поважність причини неявки суд не сповістила, з заявою про відкладення не зверталася, заперечення не подала.
Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши надані письмові докази, суд приходить до наступного.
ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_3 , 1935 року народження, у віці 86 років, про що свідчить актовий запис про смерть №1 від 05.01.2021 року (заявник ОСОБА_2 ) та свідоцтво про смерть серії НОМЕР_2 /а.с.25, 27/.
Як вбачається з заповіту від 04.08.2017 року ОСОБА_3 , заповідала все свої майно, що належало їй на день смерті, де б воно не знаходилось і з чого б не складалося, в тому числі: житловий будинок з надвірними будівлями, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , а також все те, на що вона за законом буде мати право, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та зареєстровано в реєстрі за №543, а раніше складений заповіт від 09.08.2016 року, що зареєстрований в реєстрі № 267, цим заповітом скасовую /а.с.29/.
У подальшому, як вбачається з заповіту від 14.12.2020 року ОСОБА_3 , заповідала усе майно, нерухоме та рухоме, де б воно не було та з чого б воно не складалося, і взагалі, все те, що на день смерті буде їй належати і на що вона за законом матиме право, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 . Заповіт зареєстровано за №3-33. /а.с.30/.
Відповідно до витягу зі Спадкового реєстру заповіт № 3-33 ОСОБА_5 зареєстрований в реєстрі 22.02.2021 року. /а.с.31-34/.
Рішенням Красноокнянського районного суду Одеської області від 24.10.2024 року по справі № 506/369/21, у задоволені позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, що не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору па стороні позивача: Приватний нотаріус Подільського районного нотаріального округу Одеської області Бушуєва І.І., третя особа, що не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Окнянська селищна рада Одеської області про визнання заповіту від 14.12.2020 року недійсним відмовлено. Дане рішення набрало законної сили 05.12.2024 року /а.с. 36-40/.
Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно власником житлового будинку з надвірними будівлями, розташований за адресою: АДРЕСА_1 є ОСОБА_2 , пістава: свідоцтво про право на спадщину, серія та номер: 100, видане: 05.03.2025, видавник: Приватний нотаріус Подільського районного нотаріального округу Одеської області Бушуєва І.І. на ім'я ОСОБА_2 /а.с.43/.
Стороною позивача також долучено копію висновку експерта судової почеркознавчої експертизи №СЕ-19/117-24/129-ПЧ від 26.01.2024 року, згідно якої рукописний текст « ОСОБА_3 » та підпис в графі «Підпис__» заповіту ОСОБА_3 (складений 14 грудня 2020 року, номер у реєстрі нотаріальних дій 3-33, номер у спадковому реєстрі 67240156, посвідчений Корчинською С.В., старостою Довжанського старостинського округу Окнянського району Одеської області), виконані не ОСОБА_3 , а іншою особою (особами).
Згідно з ч.1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців) (ст. 1216 ЦК України).
Відповідно до ст.1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
Згідно із ч. 1 ст. 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті.
Заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті. ( ст.1233 ЦК України)
Частинами першою та другою ст. 1234 ЦК України визначено, що право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Право на заповіт здійснюється особисто. Вчинення заповіту через представника не допускається.
Заповіт як остання воля особи стосується її розпоряджень на випадок смерті і тому покликаний вирішувати значущі для особи питання щодо призначення спадкоємців, позбавлення спадкоємців за законом права спадкування, визначення обсягу спадщини, що має спадкуватися за заповітом, встановлювати інші розпорядження, які відповідають заповіту та вимогам законодавства про спадкування.
При цьому право дієздатності фізичної особи на заповіт, як і будь-яке суб'єктивне цивільне право, здійснюється нею вільно, на власний розсуд (ч.1 ст. 12 та ст.1234 ЦК України).
Свобода заповіту передбачає особисте здійснення заповідачем права на заповіт шляхом вільного волевиявлення, яке, будучи належним чином вираженим, піддається правовій охороні і після смерті заповідача. Свобода заповіту як принцип спадкового права включає, серед інших елементів, також необхідність поваги до волі заповідача та обов'язковість її виконання. Здійснення права на заповіт не пов'язується законом з місцем проживання та перебування заповідача.
Юридична природа заповіту ґрунтується на його законодавчому визначенні як особистого розпорядження фізичної особи на випадок смерті (стаття 1233 ЦК України).
Правова природа цього розпорядження визначається судовою практикою як односторонній правочин, що тягне відповідні правові наслідки.
На заповіт, який є правочином, поширюються загальні положення про правочини, якщо у Книзі шостій ЦК України немає відповідного правила. Водночас ,загальні правила про правочин, у тому числі про їх недійсність, можуть бути поширені на заповіт у тому випадку, коли це не суперечить суті заповіту та природі спадкування.
Згідно з ч.1-5 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до ч.1,2 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.1-3, 5,6 ст. 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Згідно зі ст.1247 ЦК України заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення. Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем. Якщо особа не може особисто підписати заповіт, він підписується відповідно до частини четвертої статті 207 цього Кодексу. Заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251-1252 цього Кодексу. Заповіти, посвідчені особами, зазначеними у частині третій цієї статті, підлягають державній реєстрації у Спадковому реєстрі в порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України.
Якщо фізична особа у зв'язку з хворобою або фізичною вадою не може підписатися власноручно, за її дорученням текст правочину у її присутності підписує інша особа. Підпис іншої особи на тексті правочину, що посвідчується нотаріально, засвідчується нотаріусом або посадовою особою, яка має право на вчинення такої нотаріальної дії, із зазначенням причин, з яких текст правочину не може бути підписаний особою, яка його вчиняє (частина четверта статті 207 ЦК України).
Нормами Книги шостої ЦК України визначені вимоги до особи заповідача (стаття 1234 ЦК України), змісту заповіту (статті 1236-1240, 1246 ЦК України), загальні вимоги до форми заповіту (стаття 1247 ЦК України), порядку його посвідчення нотаріусом (статті 1248, 1249, 1253 ЦК України), для яких законодавцем визначені і наслідки їх порушення.
Аналогічні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 травня 2021 року в справі № 522/9893/17 (провадження № 14-173цс20).
Так, у ч.1 ст. 1257 ЦК України встановлено правило про нікчемність заповіту, складеного з порушенням вимог ЦК України щодо особи заповідача, а також заповіту, складеного з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення.
При цьому зміст вказаної норми у смисловому зв'язку з іншими нормами дає підстави вважати, що порушеннями вимог до форми і посвідчення заповіту є лише ті, які прямо зазначені у главі 85 ЦК України, зокрема у статтях 1247-1249, 1253 ЦК України.
Аналіз цих статей дає змогу констатувати, що законодавець висуває вимоги до форми заповіту- письмова з нотаріальним посвідченням.
Водночас наведені у зазначених вище статтях правові механізми доводять, що вони розраховані на те, щоб остання воля заповідача була виражена вільно і не виникло б жодного сумніву в цьому. Саме тому вони можуть бути віднесені до порядку посвідчення заповіту.
Отже, форма заповіту має бути письмова, а порядок його посвідчення - різний: насамперед нотаріусом з додержанням вимог статей 1248, 1249 ЦК України, посадовою особою органів місцевого самоврядування (стаття 1251 ЦК України); іншими посадовими особами, зазначеними у частинах першій-шостій статті 1252 ЦК України, з додержанням вимог частини сьомої цієї статті.
Так, згідно зі статтею 1251 ЦК України, якщо у населеному пункті немає нотаріуса, заповіт, крім секретного, може бути посвідчений уповноваженою на це посадовою особою відповідного органу місцевого самоврядування.
Відповідно до частини другої статті 37 Закону України «Про нотаріат» у сільських населених пунктах уповноважені на це посадові особи органу місцевого самоврядування вчиняють, зокрема, такі нотаріальні дії як посвідчення заповітів (крім секретних).
При вчиненні наведених нотаріальних дій посадові особи органу місцевого самоврядування діють відповідно до Порядку вчинення нотаріальних дій посадовими особами органів місцевого самоврядування, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 11 листопада 2011 року № 3306/5 (далі - Порядок), за змістом пункту 1.2. якого нотаріальні дії вчиняють посадові особи, на яких за рішенням відповідного органу місцевого самоврядування покладено вчинення цих дій.
Статтею 1257 ЦК України передбачено вичерпний перелік підстав для визнання заповіту недійсним.
Відповідно до статті 1257 ЦК України заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним.
За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.
Недійсність окремого розпорядження, що міститься у заповіті, не має наслідком недійсності іншої його частини.
У разі недійсності заповіту спадкоємець, який за цим заповітом був позбавлений права на спадкування, одержує право на спадкування за законом на загальних підставах.
Отже, заповіт, як односторонній правочин, підпорядковується загальним правилам ЦК України щодо недійсності правочинів.
Недійсними є заповіти:
1) в яких волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі;
2)складені особою, яка не мала на це права (особа не має необхідного обсягу цивільної дієздатності для складання заповіту);
3) складені з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення (відсутність нотаріального посвідчення або посвідчення особами, яке прирівнюється до нотаріального, складання заповіту представником, відсутність у тексті заповіту дати, місця його складання тощо).
Відповідно до змісту наведених норм дійсним, тобто таким, що відповідає вимогам закону, є заповіт, який посвідчений уповноваженою особою, яка мала на це право в силу закону, відсутні порушення його форми та посвідчення, волевиявлення заповідача було вільним і відповідало його волі.
Частиною першою статті 216 ЦК України передбачено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.
Згідно з частиною четвертою статті 1254 ЦК України, якщо новий заповіт, складений заповідачем, був визнаний недійсним, чинність попереднього заповіту не відновлюється, крім випадків, встановлених статтями 225 і 231 цього Кодексу.
Тлумачення вказаних норм свідчить, що:
- частина четверта статті 1254 ЦК України стосується тільки до тих випадків, за яких новий заповіт визнано недійсним через дефект волі заповідача на підставі статті 225 ЦК України (заповідач у момент вчинення заповіту не усвідомлював значення своїх дій та (або) не міг керувати ними) чи статті 231 ЦК України (заповіт вчинено під впливом насильства), дія попереднього заповіту відновлюється;
- частина четверта статті 1254 ЦК України розрахована тільки на визначення правових наслідків недійсності оспорюваного заповіту (відповідно до статей 225 і 230 ЦК України) і не регулює впливу нікчемності заповіту на відновлення попереднього заповіту;
- частина четверта статті 1254 ЦК України не може регулювати правові наслідки нікчемності заповіту. Це обумовлено тим, що нікчемний заповіт не породжує будь-який правовий результат;
- при нікчемності другого заповіту слід вести мову не про відновлення чинності першого заповіту, а про те, що вчинення наступного нікчемного заповіту, не може скасовувати попередній заповіт;
- положення частини четвертої статті 1254 ЦК України є виключенням із загального правила про наслідки недійсності правочину, а отже, за аналогією застосовані бути не можуть.
Також немає підстав застосовувати аналогію закону (частина перша статті 8 ЦК України), оскільки питання наслідків нікчемності правочину (у тому числі й заповіту, як одностороннього правочину) врегульовані частинами першою та другою статті 216 ЦК України.
Відповідно до частини першої статті 1298 ЦК України свідоцтво про право на спадщину видається спадкоємцям після закінчення шести місяців з часу відкриття спадщини.
Відповідно до ч. 1 ст. 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Разом з тим, незалежно від часу прийняття спадщини, вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (ч. 5 ст. 1268 ЦК України).
Частиною 1 ст. 1297 ЦК України передбачено, що спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов'язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно. Проте відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину (ч. 3 ст. 1296 ЦК України).
Спадкове право характеризується цілою низкою спеціальних способів захисту прав та інтересів судом. Серед таких способів захисту у ст. 1301 ЦК України виокремлено визнання свідоцтва про право на спадщину недійсним.
Відповідно до статті 1301 ЦК України свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом.
Отже, спадкоємець, який у встановленому законом порядку прийняв спадщину, є власником із часу її відкриття, а документом для підтвердження права власності на спадкове майно є свідоцтво на спадщину, отримане в установленому законодавством порядку.
Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Згідно правового висновку викладеного у постанові Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 2-1316/2227/11 (провадження № 61-12290св18) зазначено, що у статті 1301 ЦК України, як підставу визнання свідоцтва недійсним, прямо вказано лише відсутність права спадкування в особи, на ім'я якої було видане свідоцтво. Це має місце, зокрема, у разі, якщо ця особа була усунена від спадкування; відсутні юридичні факти, що давали б їй підстави набути право на спадкування утримання, спорідненість, заповіт; у випадку, коли спадкодавець, оголошений у судовому порядку померлим, виявився насправді живим і судове рішення про оголошення його померлим скасоване. Іншими підставами визнання свідоцтва недійсним можуть бути: визнання заповіту недійсним, визнання відмови від спадщини недійсною, визнання шлюбу недійсним, порушення у зв'язку з видачею свідоцтва про право на спадщину прав інших осіб, включення до свідоцтва майна, яке не належало спадкодавцю на момент відкриття спадщини тощо.
У постановах Верховного Суду від 23 вересня 2020 року у справі № 742/740/17 (провадження № 61-23св18), від 31 січня 2022 року у справі № 326/1511/20 (провадження № 61-18464св21 викладено правові висновки, відповідно до яких свідоцтво про право на спадщину може бути визнано недійсним не лише тоді, коли особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, але й за інших підстав, установлених законом. Іншими підставами можуть бути: визнання заповіту недійсним, визнання відмови від спадщини недійсною, визнання шлюбу недійсним, порушення у зв'язку з видачею свідоцтва про право на спадщину прав інших осіб тощо.
Із урахуванням викладених норм матеріального права належить дійти висновку, що правом на оспорення свідоцтва про право на спадщину іншого спадкоємця наділяється особа, яка має право на спадкування (прийняла спадщину у встановленому законом порядку) та це право порушується іншою особою, що отримала відповідне свідоцтво на спадщину.
Сторона позивача стверджує, що нібито рішенням Красноокнянського районного суду Одеської області від 24.10.2024 року по справі № 506/369/21, було встановлено нікчемність заповіту на ім"я ОСОБА_2 , разом з тим, як вбачається з даного рішення, ані в мотивувальній, ані в описовій, ані резолютивній частині нікчемність заповіту від 14.12.2020 року, згідно з яким ОСОБА_3 , заповідала усе майно, нерухоме та рухоме, де б воно не було та з чого б воно не складалося, і взагалі, все те, що на день смерті буде їй належати і на що вона за законом матиме право, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 судом не встановлювалась. Більш того, як вбачається з даного рішення, навпаки, судом встановлене дійсне волевиявлення заповідача щодо розпорядження своїм майном саме на користь відповідача ОСОБА_2 .
Крім того, у вищевказаному судовому рішенні було наголошено, що навіть визнання заповіту недійсним жодним чином не буде мати будь-якого правового значення для позивача ( ОСОБА_1 ), оскільки відповідно до частин першої, другої статті 1257 ЦК України заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним. За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі. При цьому ч. 4 ст.1254 ЦК України визначено, якщо новий заповіт, складений заповідачем, був визнаний недійсним, чинність попереднього заповіту не відновлюється, крім випадків, встановлених статтями 225 і 231 цього Кодексу.
Слід також звернути увагу, що висновок експертизи, яким апелює сторона позивача, є лише одним із доказів у справі і не може мати наперед вирішального значення, а оцінюється судом у сукупності з іншими доказами. Більш того, як зазначалося вище, рішенням Красноокнянського районного суду Одеської області від 24.10.2024 року встановлене дійсне волевиявлення заповідача. Разом з тим, дефект волі заповідача на підставі статті 225 ЦК України (заповідач у момент вчинення заповіту не усвідомлював значення своїх дій та (або) не міг керувати ними) чи статті 231 ЦК України (заповіт вчинено під впливом насильства), не доведено.
Окрім іншого, слід також звернути увагу, що позивач не входить до кола спадкоємців за законом, а отже не довів своє право на оспорення свідоцтва про право на спадщину.
За приписами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
Відповідно до частин першої, другої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (частина перша статті 89 ЦПК України).
Крім того, що стосується вимог позивача щодо визнання права власності на спірне майно, суд зауважує, що згідно із частинами першою, п'ятою статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.
Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.
Тобто внаслідок спадкування майна, яке належало спадкодавцеві на праві власності, право власності на це майно у спадкоємця виникає з часу відкриття спадщини.
Частиною першою статті 328 ЦК України установлено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.
Власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку. Прийняття спадщини спадкоємцем, який звертається з вимогою про визнання права власності на спадкове майно, має встановлюватись належними доказами: копіями документів спадкової справи, якщо така справа заводилася нотаріусом, довідками з житлово-експлуатаційних організацій, сільських, селищних рад за місцем проживання спадкодавця. Умовою для переходу в порядку спадкування права власності на об'єкти нерухомості є набуття спадкодавцем зазначеного права у встановленому законодавством України порядку.
Таким чином, дана вимога є передчасною та необгрунтованою.
Щодо заявлених вимог до ДП «Національні інформаційні системи».
Державного підприємства «Національні інформаційні системи» та його структурні підрозділи в своїй роботі керуються насамперед Порядком державної реєстрації Кабінету Міністрів України від 11.05.2011 № 491 та Положенням про заповітів і спадкових договорів у Спадковому реєстрі, затвердженим постаново Спадковий реєстр, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 07.07.2011 №1810/5.
Відповідно до положень пункту 1.3.2. Положення, ДП «НАІС» та його регіональні філії визначено реєстратором Спадкового реєстру, зокрема, щодо заповітів, посвідчених посадовими особами органів місцевого самоврядування.
Пунктом 2.3. Положення визначено, що посадові особи органів місцевого самоврядування вносять до Спадкового реєстру відомості про посвідчення заповітів шляхом подання ДП «НАІС» або його регіональним філіям з за формою, наведеною в додатках 1-3, 9 до Положення.
Пунктами 7.8 Порядку, передбачено, що внесення до Спадкового реєстру відомостей щодо посвідчених заповітів, спадкових договорів, а також змін до них, скасування заповітів та розірвання спадкових договорів здійснюється Реєстраторами на підстав заяв про реєстрацію, форми та вимоги до заповнення яких встановлює Мінюст. Посадові особи органів місцевого самоврядування вносять до Спадкового реєстри відомості про посвідчені заповіти шляхом подання державному підприємству, яке належить до сфери управління Мін'юсту, або його філіям заяв про реєстрацію.
Також слід зазначити, що згідно з пунктом 2.11. Положення заявник забезпечте достовірність і повноту відомостей у заяві, складеній за формою, наведеною додатках 1-9 до Положення. Відтак, у разі отримання належним чином оформлений заяви Підприємство (його регіональні філії), в межах компетенції реєстратора Спадкового реєстру, здійснює механічну функцію з перенесення до реєстру відомостей, що зазначені у такій заяві.
Проаналізувавши Порядок та Положення, можна зробити висновок, що до повноважень ДП входить лише перевірка дотримання вимог до форми заяви про реєстрації заповіту, але не оцінює її зміст, оскільки це не входить до компетенції ДП.
Крім того, статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Як стверджував представник відповідача, відомості про заповіт за реєстраційним номером в Спадковому реєстрі № 67240156 були внесені 22.02.2021 Одеською регіональною філією ДП «HAIC» на підставі належним чином оформленої заяви про державну реєстрацію заповітів та спадкових договорів від 15.02.2021 № 02-14/13 Окнянської селищної ради Одеської області в особі старости Довжанського старостинського округy Корчинської С. Оскільки заява була оформлена належним чином та містила усі відомості, передбачені додатками 1-3, 9 до Положення, також подана відповідним суб'єктом, у Спадкового реєстру та, відповідно, філією ДП «НАІС» було здійснено механічну функцію з перенесення до реєстру відомостей, що були зазначені у вказаній заяві.
Отже, відповідні відомості до Спадкового реєстру були внесені Філією ДП «НАІС» у межах компетенції реєстратора зазначеного реєстру, та у повній відповідності до порядку і в спосіб, що передбачені спеціальними нормативно-правовими актами, а повноваженнями щодо здійснення аналізу внесених до заяв відомостей, чи контролю за своєчасністю подання таких заяв органами місцевого самоврядування Підприємство не наділене. Отже, у ДП «НАІС» відсутні повноваження скасовувати реєстрацію заповіту у Спадковому реєстрі без заяви органу місцевого самоврядування. Окрім цього, ДП «НАІЮ» жодним чином не порушувало прав позивача.
Дані обставини стороною позивача не спростовані.
Крім того, як передбачено п.7 Порядку, внесення до Спадкового реєстру відомостей щодо посвідчених заповітів, спадкових договорів, а також змін до них, скасування заповітів та розірвання спадкових договорів здійснюється Реєстраторами на підставі заяв про реєстрацію, форми та вимоги до заповнення яких встановлює Мін'юст.
Повноваження подавати відповідні заяви про скасування заповітів належить органам місцевого самоврядування і ДП «НАІС» не має право іншим чином, у тому числі на підставі судового рішення, здійснювати скасування реєстрації заповіту, інакше як на підставі заяви органу місцевого самоврядування, у даному випадку - Окнянської селищної ради. Окнянського району, Одеської області. За наявності такої заяви органу місцевого самоврядування, у випадку наявності у останнього підстав для скасування, визнання недійсним чи з інших випадків передбачених законом, у Позивача була б відсутня необхідність звернення до суду до Підприємства.
Натомість, з огляду на наявне нормативно-правове регулювання, встановлення для Відповідача 1 зобов'язання подати ДП «НАIC» заяву про скасування відповідного запису про заповіт, за наявності у останнього відповідних правових підстав буде достатнім для прийняття законного та обґрунтованого рішення у справі для захисту прав та інтересів позивача.
Таким чином, вимоги у цій частині також є необгрнутованими.
Щодо позовної давності.
Питання позовної давності регламентовано Главою 19 ЦК України.
Згідно зі статтею 256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).
Частиною першою статті 261 ЦК України передбачено, що початком перебігу строку є день, коли особа довідалась або повинна була (могла) довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частини третя та четверта статті 267 ЦК України).
У пункті 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2010 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі» судам роз'яснено, що, встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього. Тобто у випадку обґрунтованості позовних вимог суд відмовляє у їх задоволенні у зв'язку з пропуском строку позовної давності. У випадку недоведеності позову суд відмовляє у його задоволенні саме з цих підстав, а не одночасно застосовує наслідки пропуску позовної давності.
Отже, суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, пред'явлених позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з'ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. І тільки якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач.
Такі правові висновки наведені у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 31 жовтня 2018 року у справі № 367/6105/16-ц (провадження № 14-381цс18), від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18) та інших.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
Свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом (частина перша статті 1301 ЦК України).
У ЦК України закріплено можливість пред'явити позовну вимогу про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину. Заявляти вимогу про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину може будь-яка особа, цивільні права чи інтереси якої порушені видачею свідоцтва про право на спадщину. Тобто, оспорювання свідоцтва про право на спадщину відбувається тільки за ініціативою заінтересованої особи шляхом пред'явлення вимоги про визнання його недійсним (позов про оспорювання свідоцтва).
У даній справі відповідачем було заявлено про застосування позовної давності.
Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 05 вересня 2022 року у справі № 385/321/20 дійшов висновку, що початок перебігу позовної давності за позовами про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину пов'язується з тим моментом, коли спадкоємець дізнався або за усіма об'єктивними обставинами повинен був дізнатися про порушення свого права. У визначенні початкового моменту позовної давності суд повинен виходити з таких критеріїв оцінки поведінки позивача, як добросовісність, розумність та справедливість, закріплених у статті 3 ЦК України, що відповідним чином висуває до кожного учасника цивільних відносин вимоги до обрання поведінки, яка має відповідати поведінці умовного доброго господаря та дбайливого власника. Для приватного права апріорі є притаманною така засада як розумність. Розумність характерна та властива як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року у справі № 554/4741/19, постанова Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц, постанова Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20). Добрий господар повинен піклуватися про своє майно, вживати дії з його збереження та своєчасного захисту його і прав на нього протягом розумного строку. Особа не може вважатися дбайливим власником, якщо тривалий період не цікавиться своїм майном, не вживає заходів, які б вчинив добрий господар невідкладно, якщо не існує перешкод, що об'єктивно перешкоджали йому у вчиненні таких дій.
Приписами частини четвертої статті 263 ЦПК України встановлений обов'язок суду при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин враховувати висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
З матеріалів справи вбачається, що про перешкоди у реалізації своїх прав на спадкування позивач дізнався ще у січні 2021 року, що підтверджується рішенням Красноокнянського районного суду Одеської області від 24.10.2024 року, при цьому даний позов надійшов до суду лише 25.04.2025 року. Крім того, у даному провадженні представник відповідача ОСОБА_2 - адвокат Осокін С.Ю. заявив про застосування позовної давності, однак представником позивача жодних обгрунтувань про поважність причини пропуску не наведено, клопотання про поновлення пропущеного спроку не заявлено. Таким чином, позивачем пропущено строк позовної давності. Разом з тим, оскільки немає підстав для задоволення позовних вимог по суті спору, суд відмовляє у задоволенні позову через необгрунтованість та недоведеність останнього, а не через сплив позовної давності.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.4, 5, 12, 13, 76, 81-83, 141, 265, 354 ЦПК України, -
У задоволені позову ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 , АДРЕСА_2 ), до Окнянської селищної ради Одеської області (код ЄДРПОУ 04379924, Одеська область, Подільський район, вул. Незалежності, буд. 2), Державного підприємства «Національні інформаційні системи» (код ЄДРПОУ 39787008, м.Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, буд.4), ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 ), третя особа, що не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Приватний нотаріус Подільського нотаріального округу Одеської області Бушуєва Ірина Ігорівна (Одеська область, Подільський район, с-ще Окни, вул. Соборна, буд.23)про скасування запису про реєстрацію в Спадковому реєстрі заповіту, визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину та визнання права власності на майно в порядку спадкування - відмовити повністю.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня його проголошення до Одеського апеляційного суду.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Копію судового рішення, протягом двох днів з дня його складання, надіслати особам, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні, рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
СуддяО.С. Бурдинюк