Справа № 308/10556/25
15 жовтня 2025 року місто Ужгород
Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області в складі:
головуючої судді - Світлик О.М.,
за участю секретаря судового засідання - Заяць А.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в місті Ужгороді у порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін цивільну справу за позовною заявою товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп» до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення інфляційних втрат та 3% річних за прострочення виконання грошового зобов'язання,
ТОВ «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп» звернулося в суд з позовною заявою до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення інфляційних втрат та 3% річних за прострочення виконання грошового зобов'язання.
На обґрунтування позовних вимог представник позивача посилається на те, що між ОСОБА_1 та ВАТ КБ «Надра» 29.08.2007 укладено кредитний договір №272/08-2007, на підставі якого ВАТ КБ «Надра» надало відповідачу кредитні кошти на суму 45000 доларів США
Того ж дня, з метою забезпечення виконання умов кредитного договору між ОСОБА_2 та ВАТ КБ «Надра» укладено договори поруки, відповідно до якого відповідач ОСОБА_2 у разі невиконання відповідачем ОСОБА_1 умов кредитного договору, стає солідарним боржником та відповідає перед банком всім своїм майном, яке їм належить на праві власності та особистими коштами.
Зауважує, що у зв'язку з невиконанням основного зобов'язання за вказаним кредитним договором ПАТ КБ «Надра» звернулося до Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області з позовною заявою про солідарне стягнення заборгованості з відповідачів.
Рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 17.11.2011 у справі №2-4952/11 стягнуто солідарно з відповідачів на користь ПАТ «КБ «Надра» заборгованість у розмірі 649217,60 грн.
Ухвалою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 19.05.2021 у справі №2-4952/11 замінено сторону виконавчого провадження у виконавчому провадженні №52468722 з примусового виконання виконавчого листа, виданого Ужгородським міськрайонним судом Закарпатської області у справі №2-4952/11.
Вказує, що згідно з договором №GL48N18070_І_6 про відступлення прав вимоги від 30.07.2020, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Д.В. Пономаренко, зареєстрованого в реєстрі за №1456, право вимоги за кредитним договором №272/08-2007 від 29.08.2007, укладеним між ВАТ КБ «Надра» та ОСОБА_1 , перейшло до ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп» - новий кредитор набуває права вимоги банку до позичальників, іпотекодавців, заставодавців та поручителів.
Первинний кредитор - ПАТ «Комерційний банк «Надра» відступив права вимоги за кредитним договором №272/08-2007 від 29.08.2007 на користь ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп» (новий кредитор), разом з усіма додатками до нього (у т.ч. графіками здійснення платежів) та додатковими договорами (угодами), договорами про внесення змін, змінами і доповненнями, що є невід'ємними частинами.
Пунктом 2 договору №GL48N18070_І_6 про відступлення прав вимоги від 30.07.2020 визначено, у тому числі, але не виключно новий кредитор має право вимагати сплати сум, передбачених ст. 625 ЦК України (індекс інфляції, 3% річних).
Однак відповідачі так і не вчинили жодних дій щодо погашення кредитної заборгованості
Наголошує, що відповідно до розрахунку інфляційних витрат і 3% річних за прострочення виконання грошового зобов'язання, яке становить 649217,60 грн, за період з 23.02.2019 по 23.02.2022 розмір нарахованих інфляційних витрат і 3% річних на суму боргу становить 200443,74 грн, що складається з: інфляційне збільшення - 141960,80 грн; 3% річних - 58482,94 грн.
Оскільки, судове рішення про стягнення з боржника коштів не виконувалося досить тривали час, враховуючи, що таке прострочення є триваючим правопорушенням, кредитор - позивач вправі вимагати стягнення з боржника відповідача в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та 3% процентів річних за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов'язання аж до повного його виконання.
На підставі наведеного, представник позивач просить суд стягнути солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ТОВ «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп» інфляційні витрати і 3% річних за прострочення виконання грошового зобов'язання, яке становить 200443,74 грн, а також стягнути з відповідачів судові витрати, у тому числі витрати на правничу допомогу.
Ухвалою судді Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 25.07.2025 прийнято до розгляду та відкрито провадження у цивільній справі за даним позовом. Постановлено розгляд справи проводити у порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін.
У судове засідання представник позивача не з'явився, при цьому надіслав до суду заяву, згідно з якою просить розгляд справи проводити без його участі, позовні вимоги підтримують у повному обсязі, проти ухвалення заочного рішення не заперечують.
Відповідачі у судове засідання повторно не з'явилися, про час і місце розгляду справи повідомлялися належним чином, зокрема, за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем проживання відповідачів направлялися ухвала про відкриття провадження у справі разом з копією позовної заяви і доданими до неї додатками та повторно судова повістка про виклик в суд рекомендованим поштовим відправленням, однак такі повернуті відправнику, а саме: лист, направлений ОСОБА_1 повернувся з відміткою довідкою поштового відділення про причину повернення - «за закінченням терміну зберігання» (штрихкодовий ідентифікатор 0610271092809); лист, направлений ОСОБА_2 повернувся з відміткою довідкою поштового відділення про причину повернення - «адресат відсутній за вказаною адресою» (штрихкодовий ідентифікатор 0610271090890); лист, направлений ОСОБА_1 повернувся з відміткою довідкою поштового відділення про причину повернення - «адресат відсутній за вказаною адресою» (штрихкодовий ідентифікатор 0610276728108); лист, направлений ОСОБА_2 повернувся з відміткою довідкою поштового відділення про причину повернення - «адресат відсутній за вказаною адресою» (штрихкодовий ідентифікатор 0610276729775). Відзив на позов не подано, клопотань про відкладення розгляду справи до суду не надходило.
Верховний Суд у постанові від 18 березня 2021 року у справі №911/3142/19 сформував правовий висновок про те, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, у даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі №800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження №11-268заі18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі №913/879/17, від 21 травня 2020 року у справі №10/249-10/19, від 15 червня 2020 року у справі №24/260-23/52-б).
Крім того, відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 23 січня 2023 року у справі №496/4633/18 листи, що повернулися з відміткою поштового відділення про причину повернення - «за закінченням терміну зберігання» або «інші причини», є належно врученими. Звісно ж, за умови, що їх було направлено на адресу, вказану в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (щодо юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців) або на адресу місця реєстрації (щодо фізичних осіб) чи на адресу, самостійно зазначену стороною як адреса для листування.
Згідно з частиною восьмою статті 178 ЦПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений законом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
За приписами частин першої, другої та восьмої статті 279 ЦПК України розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі. Розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться. При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.
У відповідності до частини четвертої статті 223 ЦПК України у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).
Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо даних про права та взаємовідносини сторін, суд вважає можливим вирішити справу на підставі наявних у ній матеріалів та ухвалити заочне рішення, у зв'язку з неподанням відповідачем відзиву та відсутністю заперечень позивача щодо заочного розгляду справи, що відповідає положенням пунктів 3, 4 частини першої статті 280 ЦПК України.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані докази, виходячи з їх належності та допустимості, суд дійшов висновку, що позов слід задовольнити повністю, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що 29.08.2007 між ОСОБА_1 та ВАТ КБ «Надра» укладено кредитний договір №272/08-2007, згідно з яким ВАТ КБ «Надра» надало ОСОБА_1 кредит у сумі 45000 доларів США.
Того ж дня, з метою забезпечення виконання умов кредитного договору між ОСОБА_2 та ВАТ КБ «Надра» укладено договір поруки, відповідно до якого ОСОБА_2 у разі невиконання ОСОБА_1 умов кредитного договору, стає солідарним боржником та відповідає перед банком всім своїм майном, яке їм належить на праві власності та особистими коштами.
У зв'язку з невиконанням основного зобов'язання за вказаним кредитним договором ПАТ КБ «Надра» звернулося до Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області з позовною заявою про солідарне стягнення заборгованості з відповідачів.
Заочним рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 17.11.2011 у справі №2-4952/11 позов задоволено та стягнуто солідарно з відповідачів на користь ПАТ «КБ «Надра» заборгованість у розмірі 649217,60 грн.
21.05.2013 щодо кожного з боржників (відповідачів) судом у справі №2-4952/11 видано виконавчі листи.
Постановою головного державного виконавця Ужгородського міського відділу державної виконавчої служби Головного ТУЮ в Закарпатській області від 03.10.2016 відкрито виконавче провадження №52468722 з примусового виконання виконавчого листа у справі №2-4952/11 щодо боржника ОСОБА_1 .
Ухвалою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 19.05.2021 у справі №2-4952/11 замінено сторону виконавчого провадження у виконавчому провадженні №52468722 з примусового виконання виконавчого листа, виданого Ужгородським міськрайонним судом Закарпатської області у справі №2-4952/11.
Постановою заступника начальника відділу державної виконавчої служби у місті Ужгороді Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) від 22.07.2022 у виконавчому провадженні №52468722 на підставі ухвали Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 19.05.2021 у справі №2-4952/11 замінено сторону виконавчого провадження стягувача на ТОВ «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп».
Відповідно до договору №GL48N18070_І_6 про відступлення прав вимоги від 30.07.2020, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Пономаренко Д.В., зареєстрованого в реєстрі за №1456, право вимоги за кредитним договором №272/08-2007 від 29.08.2007 перейшло до ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп», зокрема новий кредитор набуває права вимоги банку до позичальників, іпотекодавців, заставодавців та поручителів.
Згідно з пунктом 2 договору №GL48N18070_І_6 про відступлення прав вимоги від 30.07.2020 новий кредитор, серед іншого, має право вимагати сплати сум, передбачених ст. 625 ЦК України (індекс інфляції, 3% річних).
З розрахунку інфляційних витрат і 3% річних за прострочення виконання грошового зобов'язання - за основним боргом за період з 23.02.2019 по 23.02.2022, яке становить 649217,60 грн, вбачається, що розмір нарахованих інфляційних витрат і 3% річних на суму боргу становить 200443,74 грн, з яких: інфляційне збільшення - 141960,80 грн; 3% річних - 58482,94 грн.
Пунктом 1 частини другої статті 11 ЦК України визначено, що підставами виникнення цивільних прав і обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Сторонами в зобов'язанні є боржник і кредитор (частина перша статті 510 ЦК України).
Законодавство також передбачає порядок та підстави заміни сторони (боржника чи кредитора) в зобов'язанні.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Кредитор у зобов'язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом (частина тертя статті 512 ЦК України). Правочинами, на підставі яких відбувається відступлення права вимоги, можуть бути, зокрема, купівля-продаж, дарування, факторинг.
Згідно з частиною першою статті 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.
Відступлення права вимоги за суттю означає договірну передачу зобов'язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором.
До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (частина перша статті 514 ЦК України).
Договір відступлення права вимоги має такі ознаки: 1) предметом є відступлення права вимоги щодо виконання обов'язку у конкретному зобов'язанні; 2) таке зобов'язання може бути як грошовим, так і не грошовим (передання товарів, робіт, послуг тощо); 3) відступлення права вимоги може бути оплатним або безоплатним; 4) форма договору відступлення права вимоги має відповідати формі договору, за яким виникло відповідне зобов'язання; 5) наслідком договору відступлення права вимоги є заміна кредитора у зобов'язанні.
Отже, за договором відступлення права вимоги первісний кредитор у конкретному договірному зобов'язанні замінюється на нового кредитора, який за відступленою вимогою набуває обсяг прав, визначений договором, у якому виникло таке зобов'язання.
Заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом (частина перша статті 516 ЦК України).
Первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення (частина перша статті 517 ЦК України).
Суд зауважує, що згідно з вимогами чинного законодавства заміна осіб в окремих зобов'язаннях через волевиявлення сторін (відступлення права вимоги) є різновидом правонаступництва та можливе на будь-якій стадії процесу.
Правонаступництво - це перехід суб'єктивного права від однієї особи до іншої. Правонаступництво прав та обов'язків юридичної особи може мати місце у разі коли до правонаступника переходить певне право кредитора чи обов'язок боржника.
Питання процесуального правонаступництва регламентовані частиною першою статті 55 ЦПК України, згідно з якою уразі смерті фізичної особи, припинення юридичної особи, заміни кредитора чи боржника у зобов'язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідної сторони або третьої особи на будь-якій стадії судового процесу.
Отже, процесуальне правонаступництво, передбачене статтею 55 ЦПК України, є переходом процесуальних прав та обов'язків сторони у справі до іншої особи у зв'язку з вибуттям особи у спірному матеріальному правовідношенні.
Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що кредитора у зобов'язанні ПАТ КБ «Надра» з 2015 року було віднесено до неплатоспроможних та введено процедуру ліквідації, запроваджено процедуру тимчасової адміністрації.
На електронних торгах ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп» придбало лот-пул активів, куди увійшли майнові права за кредитними договорами, в тому числі й за кредитним договором, договором поруки щодо відповідачів. За результатами таких торгів було укладено договір №GL48N18070_І_6 про відступлення прав вимоги від 30.07.2021.
Отже, зазначений фінансовий договір передбачає, що одна сторона (фактор) купує дебіторську заборгованість іншої сторони (клієнта) і бере на себе ризик її неповернення, а тому правонаступництво у факторингу виникає в силу самого договору, а не судового рішення. Судове рішення потрібне лише у випадку спору, коли одна зі сторін оскаржує правонаступництво, ухвала суду про правонаступництво не є обов'язковою для договору факторингу.
Відступлення права вимоги стягувача за рішенням суду, шляхом укладення цивільно-правової угоди чинним законодавством не передбачена. Суд наголошує та враховує, що відступлення права вимоги є договірною передачею вимог первісного кредитора новому кредиторові та відбувається на підставі укладеного між ними правочину, при цьому заміна кредитора у зобов'язанні допускається протягом усього часу існування зобов'язання, якщо це не суперечить договору та не заборонено законом.
При цьому, наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє зобов'язальних правовідносин сторін договору, а тому заміна кредитора у зобов'язанні шляхом відступлення права вимоги із зазначенням у договорі обсягу зобов'язання, яке передається, на підставі рішення суду є фактично стадією виконання судового рішення, а тому не обмежує цивільних прав учасників спірних правовідносин на передання права вимоги за судовим рішенням, у тому числі й до вимог, передбачених статтею 625 ЦК України.
Відповідно до пункту 2 договору про відступлення права вимоги за цим договором новий кредитор набуває право замість первісного кредитора вимагати від боржника, зокрема, сплати сум, передбачених статтею 625 ЦК України.
Обставин щодо визнання недійсним договору про відступлення права вимоги або розірвання його у встановленому законом порядку суд не встановив.
Отже, зважаючи на встановлену статтею 204 ЦК України і не спростовану при вирішенні цієї справи в порядку статті 215 ЦК України презумпцію правомірності укладеного між сторонами договору про відступлення права вимоги, такий договір у розумінні статей 11, 509 ЦК України є належною підставою для виникнення та існування обумовлених таким договором прав і обов'язків сторін.
У зв'язку з наведеним, фактичні обставини у справі підтверджують наявність у позивача права на звернення до суду з даним позовом, як правонаступника ПАТ «Комерційний банк «Надра».
Частиною першою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно із частиною першою статті 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).
Відповідно до частин першої та другої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 «Позика. Кредит. Банківський вклад» ЦК України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
За частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).
Статтею 1050 ЦК України передбачено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Згідно з частиною другою статті 625 ЦК України в разі порушення грошового зобов'язання боржник, який прострочив його виконання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відповідно до пункту 8.35 постанови від 18 березня 2020 року у справі №902/417/18 Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання. Такі висновки сформульовані, зокрема, в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі № 646/14523/15-ц.
У пункті 8.22 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі №902/417/18 зазначено, що загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою.
При цьому компенсаторний характер процентів, передбачених статтею 625 ЦК України, не свідчить про те, що вони є платою боржника за «користування кредитом» (тобто можливістю правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу). Такі проценти слід розглядати саме як міру відповідальності. На відміну від процентів за «користування кредитом», до процентів річних, передбачених зазначеною статтею, застосовуються загальні норми про цивільно-правову відповідальність.
Отже, в охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання. Вказаний висновок сформульований Великою Палатою Верховного Суду у пункті 54 постанови від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 та пункті 6.19. постанови від 04 лютого 2020 року у справі № 912/1120/16.
Відповідно до висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі №444/9519/12, від 04 липня 2018 року у справі №310/11534/13-ц, від 31 жовтня 2018 року у справі №202/4494/16-ц, якщо банк використав право вимоги дострокового повернення усієї суми кредиту, що залишилася несплаченою, а також сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України, то такими діями кредитор на власний розсуд змінив умови основного зобов'язання щодо строку дії договору, періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування кредитом. Кредитодавець втрачає право нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку у разі пред'явлення вимоги до позичальника про дострокове погашення боргу на підставі статті 1050 ЦК України. Разом з тим права та інтереси кредитодавця в таких правовідносинах забезпечуються частиною 2 статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Суд встановив, що заочним рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 17.11.2011 у справі №2-4952/11 задоволено позовні вимоги ПАТ «КБ «Надра» та стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 заборгованість за кредитним договором у розмірі 649217,60 грн.
Отже, вказаним судовим рішенням суду підтверджено наявність грошового зобов'язання позичальника перед банком у розмірі 649217,60 грн та його порушення.
Згідно з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 10 та 27 квітня 2018 року у справах №910/16945/14 та №908/1394/17, від 16 листопада 2018 року у справі №918/117/18, від 30 січня 2019 року у справах №905/2324/17 та №922/175/18, від 13 лютого 2019 року у справі №924/312/18, та висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 08 листопада 2019 року у справі №127/15672/16, до правових наслідків порушення грошового зобов'язання, передбачених статтею 625 ЦК України, застосовується загальна позовна давність тривалістю у три роки (стаття 257 цього Кодексу).
Оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов'язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і три проценти річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення.
Суд зазначає, що з ухваленням рішення про стягнення боргу у 2011 році зобов'язання відповідачів, як позичальника та поручителя сплатити заборгованість за кредитним договором не припинилося та триває до моменту фактичного виконання грошового зобов'язання, а відтак позивач, як кредитор, має право на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення до повного та фактичного виконання грошового зобов'язання.
Отже, так як наявність судового рішення про стягнення суми боргу за договором кредиту солідарно як з боржника, так і з поручителя, яке не виконане останніми, не звільняє їх від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 ЦК України.
Вказана правова норма не містить застережень щодо неможливості солідарної відповідальності боржників за порушення грошового зобов'язання.
Суд зауважує, що у спірному випадку основне зобов'язання виникло на підставі судового рішення про стягнення заборгованості в національні валюті України гривні.
Нарахування інфляційних втрат на суму боргу процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми.
Подібні висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року в справах №703/2718/16-ц та №646/14523/15-ц.
За змістом статті 1 Закону України від 03 липня 1991 року №1282-ХІІ «Про індексацію грошових доходів населення» індекс споживчих цін - показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання.
Офіційний індекс інфляції, що розраховується Держкомстатом, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто купівельної спроможності гривні, а не іноземної валюти.
Отже, індексації внаслідок знецінення підлягає лише грошова одиниця України - гривня, іноземна валюта індексації не підлягає. Норми частини другої статті 625 ЦК України щодо сплати боргу з урахування встановленого індексу інфляції поширюються лише на випадки прострочення грошового зобов'язання, визначеного у гривнях (постанова Верховного Суду України від 27 січня 2016 року в справі №6-771цс15, постанова Верховного Суду України від 18 травня 2016 року в справі №6-474цс16, постанова Верховного Суду України від 21 грудня 2016 року в справі №6-1672цс16, постанову Верховного Суду України від 01 березня 2017 року в справі № 6-284цс17).
У випадку порушення грошового зобов'язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквівалента в іноземній валюті, втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлюються еквівалентом іноземної валюти (постанова Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2020 року в справі №296/10217/15-ц).
У постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року в справі №310/11534/13-ц, від 04 червня 2019 року в справі №916/190/18 зазначено, що правовий аналіз положень ст. 526, 599, 611, 625 ЦК України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за кредитним договором, в тому числі і за договором страхування, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення.
У постанові Верховного Суду від 26 червня 2018 року в справі №520/16692/16-ц вказано, що відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Разом з тим у випадку порушення грошового зобов'язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях із визначенням еквіваленту в іноземній валюті, передбачені частиною другою статті 625 ЦК України інфляційні втрати стягненню не підлягають, оскільки втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлені еквівалентом іноземної валюти.
Аналізуючи наведені норми матеріального права, правові висновки Верховного Суду, необхідно дійти висновку про те, що грошове зобов'язання - це цивільне правовідношення, в якому праву вимоги кредитора кореспондує юридичний обов'язок боржника (боржників) здійснити відповідний платіж, тобто вчинити дію, що полягає у поверненні коштів та сплаті процентів за користування ними тощо, що передбачено умовами кредитного договору.
У цій справі позичальник отримав кредит за кредитним договором в іноземній валюті - доларах США. Тобто предметом укладеного між сторонами кредитного договору є іноземна валюта, яку позичальник та поручитель зобов'язалися повернути банку.
Проте, заборгованість за кредитним договором рішенням суду стягнута з боржників у гривнях, без застосування валютної прив'язки чи еквіваленту суми боргу до іноземної валюти.
Виходячи із викладеного, кредитор, який, користуючись наданим йому процесуальним правом, визначив заборгованість за валютним кредитом у пред'явленому ним позові у національній валюті гривні та без визначенням еквівалента в іноземній валюті, що було задоволено судом та стягнуто з боржників у гривні без визначення еквівалента у доларах США, має право за частиною другою статті 625 ЦК України на нарахування інфляційних втрат на таку заборгованість боржників за весь час прострочення виконання ними грошового зобов'язання.
Невиконання відповідачами грошового зобов'язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову.
Аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 листопада 2019 року у справі № 127/15672/16.
Позивач просить стягнути інфляційні витрати та три процентів річних за прострочення виконання грошового зобов'язання за період з 23.02.2019 по 23.02.2022.
Законом України від 30 березня 2020 року №540-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено, зокрема, пунктом 12 такого змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину». Зазначений Закон України від 30 березня 2020 року № 540-ІХ набрав чинності 02 квітня 2020 року. Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (із наступними змінами і доповненнями) установлено з 12 березня 2020 року до 31 жовтня 2020 року на всій території України карантин, дію якого неодноразово було продовжено до 01 липня 2023 року.
У той же час, з початком повномасштабного вторгнення 24 лютого 2022 року, Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» №2120-ІХ від 15 березня 2022 року, який набув чинності 17 березня 2022 року «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено пунктом 19, яким у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії.
Отже, було запроваджено механізм, за якого позовна давність на період дії карантину, воєнного стану або надзвичайної ситуації продовжується на строк дії таких обставин. Суди під час аналізу вимог про застосування строків позовної давності зважають на те, що їх продовження в період дії карантину є безумовним та автоматичним в силу закону. А тому обґрунтування причин, за яких дія карантину не дала б змоги особі подати позов вчасно, не вимагається.
З приводу застосування вищезазначених норм закону Верховний Суд висловив свою позицію в постановах у справам: від 22 вересня 2022 року №920/724/21, від 13 липня 2023 року №910/14550/17, від 29 травня 2024 року №523/19380/21, від 25 вересня 2024 року №206/2984/23, від 03 грудня 2024 року №910/2721/23.
Таким чином, позивач ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп» звернулося до суду в межах загальної позовної давності.
З огляду на наведене, суд вважає, що позивач має право на стягнення з відповідачів трьох процентів річних та інфляційні втрати на суму, визначену у рішенні Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 17.11.2011 у справі №2-4952/11, за період з 23.02.2019 по 23.02.2022 у загальному розмірі 200443,74 грн.
Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
Частинами першої, шостої, сьомої статті 81 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Таким чином, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача про стягнення солідарно з відповідачів інфляційних втрат та 3% річних за прострочення виконання грошового зобов'язання підлягають до задоволення.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд зазначає наступне.
Витрати на професійну правничу допомогу в суді позивачем заявлено в розмірі 8500 грн.
На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу позивачем надано наступні документи: копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю від 10.06.2016 серії ДП №3080; копію ордеру від 08.02.2024 серії АЕ №1244471; копію договору від 02.01.2024 № 02/01-24 про надання правової допомоги; копію додатку №1 від 02.01.2024 до договору про надання правової допомоги №02/01-24 від 02.01.2024; копію акту про надання правничої допомоги від 28.07.2025 №2807-25 до договору про надання правничої допомоги №02/01-24 від 02.01.2024.
За змістом вищевказаних документів вбачається, що професійна правнича допомога надана на загальну суму 8500 грн за наступні послуги при розгляді справи в суді: ознайомлення з матеріалами справи за наданим пакетом документа клієнтом, аналіз наданих документів, ознайомлення з судовою практикою та визначення перспективи справи (3 години) - 4500 грн; складання позовної заяви, у тому числі формування пакету документів для подання позовної заяви з додатками для суду - 4000 грн.
Основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, зокрема: змагальність сторін; диспозитивність відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункти 4, 5, 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).
Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу (частини перша та друга статті 133 ЦПК України).
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частини тертя-п'ята статті 137 ЦПК України).
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста статті 137 ЦПК України).
Відповідно до частини другої статті 141 ЦПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
У додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц (провадження №14-382цс19) вказано, що з аналізу частини третьої статті 141ЦПК України можна виділити такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи. Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що принцип змагальності знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях частин п'ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов'язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов'язок доведення їх неспівмірності, тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення. Отже, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.
Тобто саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.
Принцип змагальності знайшов свої втілення, зокрема, у положеннях частин п'ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов'язок обґрунтування наявність підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов'язок доведення їх неспівмірності».
За наведених обставин, суд, враховуючи відсутність заперечень відповідачів проти вказаної суми витрат на професійну правничу допомогу, дійшов висновку, що з відповідачів на користь ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп» підлягають стягненню такі витрати в загальному розмірі 8500 грн, тобто по 4250 грн з кожного.
Крім того, при зверненні до суду позивачем було сплачено судовий збір за подання позовної заяви в розмірі 3028 грн, що підтверджується платіжною інструкцією №9493 від 17.07.2025.
Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина перша статті 141 ЦПК України).
Відтак, у відповідності до частини першої статті 141 ЦПК України з відповідачів на користь ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп» підлягає стягненню судовий збір за подання позовної заяви в загальному розмірі 3028 грн, тобто по 1514 грн з кожного.
Керуючись статтями 12, 13, 76-81, 89, 133, 137, 141, 223, 259, 263-265, 279, 280, 354, 355 ЦПК України, суд,
Позовну заяву товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп» до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення інфляційних втрат та 3% річних за прострочення виконання грошового зобов'язання - задовольнити повністю.
Стягнути солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп» 200443 (двісті тисяч чотириста сорок три) гривні 74 копійки, з яких: 141960,80 грн - інфляційні втрати; 58482,94 грн - 3% річних за прострочення виконання грошового зобов'язання.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп» судовий збір у розмірі 1514 (одна тисяча п'ятсот чотирнадцять) гривень та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 4250 (чотири тисячі двісті п'ятдесят) гривень.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп» судовий збір у розмірі 1514 (одна тисяча п'ятсот чотирнадцять) гривень та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 4250 (чотири тисячі двісті п'ятдесят) гривень.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених Цивільним процесуальним кодексом України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Позивач та треті особи мають право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому цим Кодексом.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Закарпатського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Позивач: товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп», код ЄДРПОУ 40696815, місцезнаходження: вул. Автотранспортна, 2, офіс 205, м. Київ.
Відповідачі:
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ;
ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_2 .
Дата складення повного судового рішення - 15 жовтня 2025 року.
Суддя Ужгородського міськрайонного суду
Закарпатської області О.М. Світлик