16 жовтня 2025 року
м. Київ
справа №260/11188/23
адміністративне провадження № К/990/34976/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Блажівської Н.Є.,
суддів: Білоуса О.В., Желтобрюх І.Л.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами касаційну скаргу Головного управління ДПС у Закарпатській області
на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 22 липня 2025 року (судді: Шинкар Т.І., Довга О.І., Запотічний І. І.)
у справі за позовом ОСОБА_1
до Головного управління ДПС у Закарпатській області
про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
1. ІСТОРІЯ СПРАВИ
1.1. Короткий зміст позовних вимог
ОСОБА_1 (далі також - Позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до Головного управління ДПС у Закарпатській області (далі також - Відповідач, ГУДПС), в якому просив визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 23 жовтня 2023 року:
- № 0481430/2019-2412-0713- НОМЕР_1 , яким визначено суму податкового зобов'язання за платежем - податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, які є власниками об'єктів нежитлової нерухомості, за 2019 рік у сумі 131 956,94 грн.;
- № 0481454-2412-0713-UA21080130000093757, яким визначено суму податкового зобов'язання за платежем - податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, які є власниками об'єктів нежитлової нерухомості, за 2020 рік у сумі 136 903,04 грн.;
- № 0481429-2412-0713-UA21080130000093757, яким визначено суму податкового зобов'язання за платежем - податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, які є власниками об'єктів нежитлової нерухомості, за 2021 рік у сумі 94 864,77 грн.;
- № 0481428-2412-0713-UA21080130000093757, яким визначено суму податкового зобов'язання за платежем - податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, які є власниками об'єктів нежитлової нерухомості, за 2022 рік у сумі 67 828,31 грн.
Позивач наполягав, що цей відповідний об'єкт нерухомості не є об'єктом оподаткування, оскільки відноситься до будівель промисловості (код 125 ДК 018-2000), класифікується у секції «С» КВЕД ДК 009:2010 (лісопильне та стругальне виробництво) та використовувалося ним безпосередньо для здійснення господарської діяльності у 2019-му, 2020-му, 2021-му та 2022-му податкових періодах і не здавався в оренду, лізинг чи позичку.
1.2. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням від 10 березня 2025 року Закарпатський окружний адміністративний суд у задоволенні позову відмовив. Суд першої інстанції дійшов висновку, що Позивач не довів правомірності застосування податкової пільги, з посиланням на те, що:
- чисельність найманих працівників у 2019-2022 роках становила 0, а тому Позивач не міг здійснювати діяльність лісопильного та стругального виробництва (КВЕД 16.10), яка, на думку суду, не може здійснюватися одноособово;
- Позивач не подавав форму 20-ОПП щодо використання цього об'єкта у своїй господарській діяльності, і натомість, згідно з відомостями, у 2020- 2022 роках нежитлова будівля була у користуванні ТОВ «КАРПАТ УСПІХ».
Восьмий апеляційний адміністративний суд постановою від 22 липня 2025 року апеляційну скаргу задовольнив, рішення суду першої інстанції скасував, а позов ОСОБА_1 задовольнив.
Свої висновки суд апеляційної інстанції обґрунтував тим, що:
- хоча основним видом діяльності Позивача тривалий час був КВЕД 46.73 (оптова торгівля), він також здійснював діяльність за кодом КВЕД 16.10 (лісопильне та стругальне виробництво);
- необхідність мати основний КВЕД 46.73 була обумовлена тим, що Позивач придбавав круглі лісоматеріали (для чого був потрібен цей КВЕД), розпилював та обробляв їх у цеху, а потім продавав готову продукцію;
- надані Позивачем докази (акти виконання робіт про проведення електронних торгів з продажу необробленої деревини, договори купівлі-продажу про придбання круглих лісоматеріалів та продаж пиломатеріалів, договори про надання послуг з розпилювання та стругання деревини) є достатніми для підтвердження факту використання будівлі лісопильного цеху за цільовим призначенням - для лісопильного та стругального виробництва у спірні податкові періоди;
- необґрунтованим є висновок суду першої інстанції про неможливість здійснювати лісопильну діяльність одноособово, оскільки сучасні технології та можливість укладання цивільно-правових угод дозволяють підприємцю керувати виробництвом без особистої фізичної участі у всіх процесах.
З урахуванням цього у сукупності суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що будівля лісопильного цеху, яка була об'єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, згідно зі спірними у справі податковими повідомленнями-рішеннями, використовувалася Позивачем за призначенням у господарській діяльності (у переробній промисловості, яка класифікується у секції С. Таким чином, на його думку, контролюючий орган помилково відніс належну Позивачу нежитлову будівлю до категорії об'єктів оподаткування, які не мають пільг зі сплати податку.
2. ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
2.1. Доводи ГУДПС (особи, яка подала касаційну скаргу)
До Верховного Суду надійшла касаційна скарга ГУДПС, в якій підставою касаційного оскарження визначено пункти 1 та 4 частини четвертої статті 328 КАС України.
Так, Відповідач доводить, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України (далі також - ПК України), викладеного у постанові Верховного Суду 17 лютого 2020 року у справі №820/3556/17.
У означеній постанові, як стверджує Відповідач, Верховний Суд наголосив, що сам по собі спеціальний статус об'єкта оподаткування - а саме статус будівлі промисловості - не є достатньою підставою для звільнення від оподаткування. Звільнення від сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, законодавець пов'язує не лише із статусом такої нерухомості (тобто придатністю до використання у виробничому промисловому циклі господарської діяльності), але насамперед - із фактичним її використанням за цільовим призначенням, а саме для провадження виробничої діяльності, тобто для виготовлення промислової продукції. Таким чином, фізична особа - власник будівлі промислового призначення має право на застосування податкової пільги, передбаченої підпунктом «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України, лише за умови фактичного використання такого об'єкта за функціональним призначенням - для здійснення промислового виробництва (виготовлення промислової продукції будь-якого виду).
Крім того, як доводить податковий орган у касаційній скарзі, Верховний Суд у своїй усталеній практиці наголошує, що визначальним для застосування пільги з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є не лише юридичний статус будівлі чи споруди, а й її фактичне використання платником податків відповідно до такого статусу. Тобто, обов'язковою умовою є використання об'єкта нерухомості за функціональним призначенням - для здійснення промислової діяльності, що полягає у виготовленні промислової продукції.
На думку ГУДПС, суд апеляційної інстанції не врахував, що у матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази, які б свідчили про здійснення Позивачем промислової діяльності у 2019- 2022 року. Так само не підтверджено, що об'єкти нерухомості, які перебувають у власності Позивача, фактично використовувались ним у цей період з метою провадження промислового виробництва.
Попри це, суд апеляційної інстанції безпідставно взяв до уваги виключно формальну обставину - наявність у відповідних об'єктів нерухомості спеціального статусу, а саме статусу будівлі промисловості, що, відповідно до правової позиції Верховного Суду, не може бути самостійною та достатньою підставою для звільнення від оподаткування.
Також, як стверджує Відповідач, суд апеляційної інстанції не дослідив фактичного одночасного здійснення підприємницької/господарської діяльності за однією адресою та на одному і тому самому об'єкті фізичною особою-підприємцем та юридичною особою, при тому, що фізична особа-підприємець одночасно є керівником такої юридичної особи.
ФОП ОСОБА_1 , як наполягає Відповідач:
- одночасно є директором ТОВ «КАРПАТ УСПІХ», юридичної особи, яка, за даними справи, здійснює діяльність з лісопильного та стругального виробництва на тому ж об'єкті нерухомості, що є об'єктом спору.
- не здійснював самостійно виробничу діяльність, натомість фактичне використання об'єкта здійснювалося іншою юридичною особою - ТОВ «КАРПАТ УСПІХ», у якій Позивач обіймає посаду керівника;
- немає договорів з ТОВ «КАРПАТ УСПІХ», що регламентують спільне або сумісне використання майна, проте фактичне володіння та експлуатація об'єкта з боку ТОВ «КАРПАТ УСПІХ» свідчать про непряме надання об'єкта в користування іншій особі; а таке використання суперечить вимозі ПК України про те, що об'єкт не повинен бути переданий в оренду, лізинг або позичку, тобто має використовуватись виключно самим власником (ФОП) у межах його господарської діяльності.
Таким чином, на думку Відповідача, факт одночасного функціонування на одному об'єкті двох різних суб'єктів господарювання, один із яких (ФОП) декларує право на податкову пільгу, а інший (юридична особа, де той самий громадянин є керівником) фактично здійснює господарську діяльність, свідчить про використання майна не за умовами, визначеними у підпункті «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України. Ця ситуація створює ризик зловживання податковими пільгами через формальне декларування діяльності одним суб'єктом при фактичному її здійсненні іншим, що є неприпустимим у світлі принципу рівності всіх платників податків перед законом та недопущення податкової оптимізації шляхом поділу діяльності між пов'язаними особами.
Посилання Позивача на акт обстеження комісії Тересвянської селищної ради від 23 березня 2024 року не може братись до уваги як доказ використання об'єкта за призначенням у спірні податкові періоди, оскільки цей акт відображає стан лише на дату його складання, тобто через значний проміжок часу після завершення звітних періодів 2019- 2022 років. Крім того, інші документи, подані Позивачем, зокрема акти виконаних робіт, договори купівлі-продажу деревини тощо, не підтверджують безпосереднього здійснення виробництва саме на об'єкті нерухомості, розташованому за адресою: АДРЕСА_1 , площею 3181,6 м. кв. У більшості випадків йдеться про участь у торгівлі деревиною, що узгоджується з раніше задекларованим видом діяльності - оптова торгівля, але не свідчить про здійснення промислової діяльності з переробки деревини.
Більше того, наявні в матеріалах справи дані вказують, що реальне використання будівлі лісопильного цеху здійснювалося іншими суб'єктами господарювання, яким надавалось це майно у користування. Така обставина прямо суперечить третій умові застосування пільги, яка забороняє передачу об'єкта в оренду, лізинг або позичку.
Ця обставина свідчить про одночасне здійснення підприємницької/господарської діяльності за однією адресою та на одному і тому самому об'єкті фізичною особою-підприємцем та юридичною особою, при тому, що фізична особа-підприємець одночасно є керівником такої юридичної особи, що створює правову ситуацію, коли один і той самий об'єкт використовується не особисто платником податку, а іншою особою, пов'язаною з ним управлінськими функціями. Однак, слід наголосити, що суд апеляційної інстанції взагалі не дослідив цю ключову обставину та не надав їй жодної належної правової оцінки, чим порушив принцип повного, всебічного і об'єктивного розгляду справи, передбачений статтею 9 КАС України.
З урахуванням усього у сукупності ГУДПС у касаційній скарзі просить скасувати рішення суд апеляційної інстанції й залишити в силі рішення суду першої інстанції.
3. ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДАМИ ПОПЕРЕДНІХ ІНСТАНЦІЙ
ОСОБА_1 зареєстрований як фізична особа-підприємець з 2004 року, що підтверджується копією витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.
Видами діяльності ОСОБА_1 є: 16.10 Лісопильне та стругальне виробництво (основний); 46.73 Оптова торгівля деревиною, будівельними матеріалами та санітарно-технічним обладнанням.
Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно об'єкт нерухомого майна - «нежитлова будівля, будівля лісопильного цеху», що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , загальною площею 3181,6 м2 (нежитлова нерухомість, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 28657389), з 01 січня 2019 року до 30 листопада 2022 року, перебував у власності ОСОБА_1 .
ГУ ДПС 23 жовтня 2023 року прийнято податкові повідомлення-рішення, якими ОСОБА_1 визначено суму податкового зобов'язання за платежем «податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, які є власниками об'єктів нежитлової нерухомості», а саме:
- №0481430/2019-2412-0713-UA21080130000093757 за 2019 рік у сумі 131 956,94 грн;
- №0481454-2412-0713-UA21080130000093757 за 2020 рік у сумі 136903,04 грн;
- №0481429-2412-0713-UA21080130000093757 за 2021 рік у сумі 94864,77 грн;
- №0481428-2412-0713-UA21080130000093757 за 2022 рік у сумі 67828,31 грн.
4. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
4.1. Оцінка доводів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій
Верховний Суд, обговоривши доводи касаційної скарги, переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування норм матеріального і процесуального права висновків виходить з такого.
Відповідно до частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
За змістом частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
У розглядуваній справі спірним є питання відповідності вимогам частини другої статті 2 КАС України податкових повідомлень-рішень в контексті правомірності нарахування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, ОСОБА_1 , зокрема з огляду на підтвердження/не підтвердження останнім використання такого об'єкта нерухомості у промисловій діяльності.
Положеннями частини другої статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює ПК України.
Згідно з пунктом 10.1 статті 10 ПК України до місцевих податків належать податок на майно та єдиний податок.
Платниками податків визнаються фізичні особи (резиденти і нерезиденти України), юридичні особи (резиденти і нерезиденти України) та їх відокремлені підрозділи, які мають, одержують (передають) об'єкти оподаткування або провадять діяльність (операції), що є об'єктом оподаткування згідно з цим Кодексом або податковими законами, і на яких покладено обов'язок із сплати податків та зборів згідно з цим Кодексом (пункт 15.1 статті 15 ПК України).
Відповідно до статті 265 ПК України податок на майно складається з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки та транспортного податку та плати за землю.
Статтею 266 ПК України регламентовано елементи податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
Згідно з підпунктами 266.1.1, 266.1.2 пункту 266.1 статті 266 ПК України платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості. Об'єктом оподаткування є об'єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.
За приписами підпунктів 266.3.1, 266.3.2 пункту 266.3 статті 266 ПК України базою оподаткування є загальна площа об'єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток. База оподаткування об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.
Підпунктом 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України встановлено пільги зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
Відповідно до підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України (в редакції, чинній до 22 травня 2020 року) не є об'єктом оподаткування будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств.
23 травня 2020 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві» від 16 січня 2020 року № 466-IX (далі також - Закон №466).
У зв'язку з цим підпункт «є» підпункт 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України викладений у редакції, відповідно до якої не є об'єктом оподаткування будівлі промисловості, віднесені до групи "Будівлі промислові та склади" (код 125 Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, що використовуються за призначенням у господарській діяльності суб'єктів господарювання, основна діяльність яких класифікується у секціях B-F КВЕД ДК 009:2010, та не здаються їх власниками в оренду, лізинг, позичку.
У 2024 році до цієї норм також внесені зміни, згідно з якими не є об'єктом оподаткування будівлі промисловості, віднесені до класу "Промислові та складські будівлі" (код 125) Класифікатора будівель і споруд НК 018:2023, що використовуються за призначенням у господарській діяльності суб'єктів господарювання, основна діяльність яких класифікується у секціях B-F КВЕД ДК 009:2010, та не здаються їх власниками в оренду, лізинг, позичку.
Отже, спір у цій справі стосується можливості нарахування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за функціонування 2 різних редакцій підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України: до та після набрання чинності Законом №466.
У постанові від 17 лютого 2020 року у справі № 820/3556/17, на яку покликається Відповідач у касаційній скарзі, Верховний Суд вказав, що сама по собі специфіка об'єкта оподаткування - наявність спеціального статусу будівлі, а саме статусу будівлі промисловості не може бути достатньою підставою для звільнення від оподаткування. Законодавець пов'язує звільнення від сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, не тільки і не стільки із його статусом (придатністю його застосування у виробничому промисловому циклі господарської діяльності без конкретизації видів промислового виробництва та організаційних форм у яких воно здійснюється), а й з використанням будівлі з метою провадження виробничої діяльності, тобто з використанням такої за цільовим призначенням для виготовлення промислової продукції.
Отже, у контексті зазначеної Відповідачем підстави касаційного оскарження необхідною умовою для цілей підтвердження права на не оподаткування об'єкта нерухомості податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, як і до, так і після набрання чинності Законом № 466 є встановлення використання такого об'єкта в господарській промисловій діяльності.
Суд апеляційної інстанції, ухвалюючи спірне у справі рішення, встановив, що ОСОБА_1 як фізична особа-підприємець у спірний проміжок часу:
здійснював лісопильне та стругальне виробництво у будівлі лісопильного цеху за адресою: АДРЕСА_1 , площею 3181,6 мІ;
використовував виробниче обладнання у цій будівлі для обробки деревини (розпилювання, стругання, виготовлення пиломатеріалів);
укладав договори купівлі-продажу круглих лісоматеріалів (зокрема з ТОВ «Карпат Успіх») і договори продажу пиломатеріалів (у тому числі з іноземною компанією Dservice Yungary Kft., Угорщина);
мав акти виконаних робіт та договори на надання послуг з розпилювання і стругання деревини, які свідчили про безпосереднє виконання виробничих операцій.
Це, на переконання суду апеляційної інстанції, доводило, що господарська діяльність промислового виробництва Позивачем реально здійснювалася саме в цьому приміщенні, а не формально декларувалася.
Суд апеляційної інстанції підкреслив, що земельна ділянка, на якій розміщена будівля лісопильного цеху, літера Н, загальною площею 3181,6 кв.м., розташована по АДРЕСА_1 , площею 0,7853 га, кадастровий номер 2124456200:03:005:0427, по АДРЕСА_1 , має цільове призначення для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості (код КВЦПЗ 11.02), що відноситься до категорії земель промисловості, транспорту, зв'язку, оброни та іншого призначення, що також є підтвердженням функціонального призначення будівлі та її належності до класу промислових будівель.
Також, як констатував суд апеляційної інстанції, видами господарської діяльності ФОП ОСОБА_1 у різні періоди були код КВЕД 16.10 лісопильне та стругальне виробництво та код КВЕД 46.73 оптова торгівля деревиною, будівельними матеріалами та санітарно-технічним обладнанням.
З урахуванням усієї сукупності встановлених у справі обставин та досліджених доказів суд апеляційної інстанції дійшов, що належне Позивачу нерухоме майно - будівля лісопильного цеху - у спірний період використовувалося ним за призначенням у господарській діяльності, зокрема у переробній промисловості.
Проте, Відповідач протягом розгляду справи доводив, що це нерухоме майно Позивач не використовував, а воно перебувало у користуванні саме ТОВ «КАРПАТ УСПІХ», яке й подавало форму 20-ОПП щодо цього об'єкта оподаткування. З цим погодився суд першої інстанції вказавши, що відповідний об'єкт нерухомості використовувався іншими суб'єктами господарювання на правах суборенди.
Проте відповідні обставини, а також їх правова оцінка не знайшли свого відображення в рішенні суду апеляційної інстанції, що свідчить про неврахування апеляційним судом практики Верховного Суду, на яку є посилання в касаційній скарзі.
Суд також погоджується з доводами Відповідача щодо не дослідження судом апеляційної інстанції доказів щодо класифікації основного виду діяльності Позивача у спірний період (з травня 2020 року як обов'язкової передумови застосування підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України) за секціями B-F КВЕД ДК 009:2010. Суд апеляційної інстанції лише формально зазначив, що у різні періоди видами діяльності Позивача були код КВЕД 16.10 «Лісопильне та стругальне виробництво» та код КВЕД 46.73 «Оптова торгівля деревиною, будівельними матеріалами та санітарно-технічним обладнанням», однак не встановив, у які саме періоди здійснювалася ця діяльність, чи була вона основною та чи відносилася до секцій B-F КВЕД ДК 009:2010.
Отже, суд апеляційної інстанції не надав належної оцінки доказам і доводам щодо здійснення саме Позивачем промислового виробництва з використанням відповідного об'єкта нерухомості, залишив поза увагою обставину щодо можливого використання цієї будівлі іншим суб'єктом господарювання та не мотивував, з яких підстав відхилив висновки суду першої інстанції про невідповідність основного виду діяльності Позивача вимогам підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України, як і не перевірив останньої обставини безпосередньо.
З урахуванням викладеного, керуючись нормами права, що підлягають застосуванню у цій справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку про необхідність передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, оскільки під час розгляду справи суд не дослідив зібрані у справі докази й фактично не урахував відповідних висновків Верховного Суду.
Суд наголошує, що виконання завдань адміністративного судочинства залежить від встановлення адміністративним судом у справі об'єктивної істини та правильного застосування норм матеріального та процесуального права. Відомості про обставини справи, на підставі яких суд приймає відповідне рішення по суті, повинні бути достовірними, достатніми, належними та допустимими.
Враховуючи те, що під час розгляду справи суд апеляційної інстанції не надав оцінку обставинам, на які посилався Відповідач, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку про наявність підстав для задоволення касаційної скарги, скасування рішення суду апеляційної інстанції з направленням справи на новий судовий розгляд до суду апеляційної інстанції.
4.2. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб.
За правилами частини другої статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо: 1) суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу.
Згідно з частиною четвертою статті 353 КАС України справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
Позиція, яку висловив Верховний Суд у відповідь на питання, порушені в касаційній скарзі, дає підстави для скасування рішення суду апеляційної інстанції й направлення справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Керуючись статтями 3, 345, 349, 353, 355, 359 КАС України, Суд
Касаційну скаргу Головного управління ДПС у Закарпатській області задовольнити частково.
Постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 22 липня 2025 року скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач Н.Є. Блажівська
Судді О.В. Білоус
І.Л. Желтобрюх