16 жовтня 2025 року
м. Київ
справа №640/30310/21
адміністративне провадження № К/990/40006/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Білак М.В.,
суддів: Єресько Л.О., Смоковича М.І.,
перевіривши касаційну скаргу Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів на рішення Київського окружного адміністративного суду від 12 лютого 2025 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 30 липня 2025 року у справі №640/30310/21 за позовом ОСОБА_1 до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів, Генерального прокурора України, Офісу Генерального прокурора про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність Першої кадрової комісії з добору на вакантні та тимчасово вакантні посади прокурорів в окружних прокуратурах і спеціалізованих прокуратурах у військовій та оборонній сфері (на правах окружних) щодо неприйняття рішення про визначення ОСОБА_1 , як кандидата, який успішно пройшов добір на посаду прокурора у відповідному органі прокуратури;
- зобов'язати Генерального прокурора України прийняти рішення про визначення ОСОБА_1 , кандидатом, який успішно пройшов добір на посаду прокурора у відповідному органі прокуратури.
Рішенням Окружного адміністративного суду м.Києва від 23 червня 2022 року адміністративний позов ОСОБА_1 до Першої кадрової комісії, Офісу Генерального прокурора про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії задоволено.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 20 вересня 2022 року задоволено частково апеляційну скаргу Офісу Генерального прокурора. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 червня 2022 року змінено, викладено абзац перший, другий і третій резолютивної частини рішення в наступній редакції: «Адміністративний позов ОСОБА_1 до Першої кадрової комісії, Офісу Генерального прокурора про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії - задовольнити частково. Визнати протиправною бездіяльність Першої кадрової комісії щодо неприйняття рішення за результатами проведення добору на зайняття ОСОБА_1 як кандидатом вакантної посади прокурора у відповідному органі прокуратури. Зобов'язати Офіс Генерального прокурора прийняти рішення за результатами проведення добору на зайняття ОСОБА_1 як кандидатом вакантної посади прокурора у відповідному органі прокуратури». В іншій частині рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 червня 2022 року залишено без змін.
Постановою Верховного суду від 11 травня 2023 року касаційну скаргу Офісу Генерального прокурора задоволено частково. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 червня 2022 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 20 вересня 2022 року в частині позовних вимог про зобов'язання Генерального прокурора України прийняти рішення про визначення ОСОБА_1 , кандидатом, який успішно пройшов добір на посаду прокурора у відповідному органі прокуратури скасовано та направлено справу на новий розгляд до суду першої інстанції - Київського окружного адміністративного суду. В решті позовних вимог рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 червня 2022 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 20 вересня 2022 року у цій справі залишено без змін, а касаційну скаргу без задоволення.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 07 серпня 2023 року (суддя Шевченко А.В.) справу прийнято до провадження судді та вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання. Також, залучено до участі у справі як співвідповідача - Генерального прокурора України.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 17 квітня 2024 року справу прийнято до провадження суддею Лисенко В.І. та постановлено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами, а також залучено до участі у справі як співвідповідача - Кваліфікаційно-дисциплінарну комісію прокуратури.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 13 січня 2025 року замінено Першу кадрову комісію з добору на вакантні та тимчасово вакантні посади в окружних прокуратурах і спеціалізованих прокуратурах у військовій та оборонній сфері (на правах окружних) - відповідним органом, що здійснює дисциплінарне провадження, та визнати його відповідачем у справі.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 12 лютого 2025 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 30 липня 2025 року, адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено. Зобов'язано Кваліфікаційно-дисциплінарну комісію прокуратури прийняти рішення за результатами проведення добору на зайняття ОСОБА_1 як кандидатом вакантної посади прокурора у відповідному органі прокуратури.
Не погодившись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Кваліфікаційно-дисциплінарна комісія прокурорів звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою.
Ухвалою Верховного Суду від 18 вересня 2025 року касаційну скаргу повернуто особі, яка її подала на підставі пункту 4 частини п'ятої статті 332 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у зв'язку з незазначенням у касаційній скарзі належних доводів та обґрунтувань щодо підстав оскарження судових рішень.
01 жовтня 2025 року до Верховного Суду через підсистему «Електронний суд» повторно надійшла касаційна скарга Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів на рішення Київського окружного адміністративного суду від 12 лютого 2025 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 30 липня 2025 року у справі №640/30310/21. Заявник, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, ухвалити нове рішення, яким у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовити.
На підставі аналізу доводів касаційної скарги та доданих до неї матеріалів, суд дійшов висновку про необхідність відмови у відкритті касаційного провадження з таких підстав.
Пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Водночас пунктом 2 частини п'ятої цієї ж норми процесуального закону обумовлено, що не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Отже, законодавець обмежив можливість касаційного оскарження судових рішень у названій категорії адміністративних справ, поставивши можливість такого оскарження в залежність від імовірності значення ухваленого за наслідком касаційного провадження судового рішення для формування практики застосування відповідних правових норм або ж становить значний суспільний інтерес чи має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу.
Доведення зазначених обставин та, відповідно, права на касаційне оскарження судових рішень у справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження, покладається на особу, яка подає касаційну скаргу.
Як вбачається з рішення Київського окружного адміністративного суду від 12 лютого 2025 року, зазначену справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження, а відтак вона може бути оскаржена до Верховного Суду лише за наявності обставин, наведених у підпунктах «а»-«г» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України.
Суд звертає увагу заявника, що пункт 2 частини п'ятої статті 328 КАС України містить перелік виключних випадків, які допускають можливість касаційного перегляду судових рішень, ухвалених у справах незначної складності та/або таких, які розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження. Посилання на кожен з підпунктів пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України повинно бути належним чином обґрунтовано.
Проте, Кваліфікаційно-дисциплінарна комісія прокурорів, оскаржуючи судові рішення у справі, розглянутій за правилами спрощеного позовного провадження, про наявність виняткових обставин, передбачених пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС України, не зазначає.
Тобто, заявником у касаційній скарзі не наведено обґрунтованих підстав можливості допуску касаційної скарги до перегляду судового рішення, прийнятого за наслідками розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.
Щодо посилання Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів на підстави касаційного оскарження, визначені у частині четвертій статті 328 КАС України, зокрема на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України, Суд зазначає, що передумовою для перевірки наявності підстав касаційного оскарження рішень судів попередніх інстанцій, встановлених пунктами 1-4 частини четвертої статті 328 цього Кодексу у справі незначної складності, є наявність обставин, визначених пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС України.
З огляду на зазначене та враховуючи, що заявник, оскаржуючи судове рішення у цій справі, не обґрунтував наявності випадків для відкриття касаційного провадження, передбачених пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС України, підстави перевірки інших доводів касаційної скарги відсутні.
При цьому, Суд касаційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що позивач, обґрунтовуючи пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України, посилається на неврахування судами попередніх інстанцій висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 19 квітня 2022 року у справі №400/3989/19 щодо застосування статті 48 КАС України.
Водночас суд касаційної інстанції звертає увагу скаржника, що обов'язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини 4 статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга).
При цьому під судовими рішеннями в подібних правовідносинах розуміються такі рішення, в яких аналогічними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, і, відповідно, має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.
Правовим висновком Верховного Суду є висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, сформульований внаслідок казуального тлумачення цієї норми при касаційному розгляді конкретної справи, та викладений у мотивувальній частині постанови Верховного Суду, прийнятої за наслідками такого розгляду.
Так, при встановленні доцільності посилання скаржника на постанови Верховного Суду у касаційній скарзі як підставу для перегляду оскаржуваного рішення за пунктом 1 частини 4 статті 328 КАС України, кожен правовий висновок Верховного Суду потребує оцінки на релевантність у двох аспектах: чи є правовідносини подібними та чи зберігає ця правова позиція юридичну силу до спірних правовідносин, зважаючи на редакцію відповідних законодавчих актів.
У такому випадку правовий висновок розглядається «не відірвано» від самого рішення, а через призму конкретних спірних правовідносин та відповідних застосовуваних редакцій нормативно-правових актів.
Проте, Кваліфікаційно-дисциплінарна комісія прокурорів, посилаючись на постанову від 19 квітня 2022 року у справі №400/3989/19, не обґрунтувала, що ця постанова ухвалена у справі за подібними відносинами із цією справою.
Верховний Суд зазначає, що формальне посилання на постанови Верховного Суду (цитування окремих абзаців зазначених постанов) не може вважатись належним обґрунтуванням підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, оскільки скаржником не обґрунтовано подібності правовідносин у справі, на яку він посилається.
Суд також звертає увагу на те, що посилання на практику Верховного Суду без аналізу та врахування обставин справи, за яких судом касаційної інстанції було зроблено відповідні висновки, без доведення подібності правовідносин у справах щодо оцінки того чи іншого аргументу, які зроблені на підставі встановлених фактичних обставин конкретної справи і наявних в матеріалах справи доказів, не є свідченням застосування судами попередніх інстанцій у цій справі норм матеріального права без урахування висновків Верховного Суду щодо їх застосування.
При цьому необхідно виходити з того, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови.
З огляду на викладене, Суд вважає необґрунтованими посилання скаржника на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України, як на підставу касаційного оскарження.
Фактично доводи касаційної скарги зводяться до цитування норм законодавства України, а також переоцінки доказів і ґрунтуються на незгоді з висновками судів попередніх інстанцій щодо їхньої оцінки. Своєю чергою колегія суддів зазначає, що переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію суду права, що розглядає справи, які мають найважливіше (найбільш принципове) значення для суспільства та держави, та не є судом фактів, а тому не може здійснювати повторну оцінку доказів, належно досліджених судами першої та апеляційної інстанцій, та/або переоцінювати їх.
Також Верховний Суд зазначає, що суд першої інстанції, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, ураховуючи приписи пунктів 21, 22 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення», 35 пункту 21 розділу І Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» № 113-ІХ від 19 вересня 2019 року та наказ Генерального прокурора від 17 листопада 2021 року № 362, дійшов висновку, що з 01 вересня 2021 року у спірних правовідносинах відбулось компетенційне публічне правонаступництво, тобто перехід функцій щодо здійснення добору на посади прокурорів від кадрових комісій, функції яких припинено, до відповідного органу, що здійснює дисциплінарне провадження.
У подальшому, 15 березня 2023 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення добору та підготовки прокурорів» №2203-ІХ, який прийнятий 14 квітня 2022 року та підписаний Президентом України 13 березня 2023 року.
Цим Законом, поміж інших внесених змін, відповідно до частини першої статті 73 Закону України «Про прокуратуру» органом, що здійснює дисциплінарне провадження, визначено Кваліфікаційно-дисциплінарну комісію прокурорів.
На підставі вказаного, перейменовано юридичну особу «Відповідний орган, що здійснює дисциплінарне провадження» на «Кваліфікаційно-дисциплінарну комісію прокурорів» (далі - Комісія) без зміни ідентифікаційного коду юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.
При цьому, судами попередніх інстанцій при прийнятті рішень враховано, що у зв'язку з неприйняттям відповідачем жодного рішення за результатами проведення добору на зайняття ОСОБА_1 як кандидатом вакантної посади прокурора у відповідному органі прокуратури - або про успішне або неуспішне проходження такого добору, суд позбавлений можливості зобов'язати прийняти рішення про визначення ОСОБА_1 , кандидатом, який успішно пройшов добір на посаду прокурора у відповідному органі прокуратури, а тому дійшли висновку про необхідність зобов'язати Кваліфікаційно-дисциплінарну комісію прокуратури як належний у даному випадку орган вчинити дії щодо поновлення порушених прав позивача, шляхом прийняття рішення за результатами проведення добору на зайняття ОСОБА_1 як кандидатом вакантної посади прокурора у відповідному органі прокуратури.
До аналогічного висновку в подібних правовідносинах дійшла Велика Палата Верховного Суду в постанові від 08 грудня 2021 року у справі № 9901/348/19.
Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини першої статті 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» є найвищим судом у системі судоустрою України, забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначений процесуальним законом.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
На підставі викладеного Суд зазначає, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем «розумних обмежень» в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.
За такого правового врегулювання та обставин справи підстави для відкриття касаційного провадження відсутні.
На підставі викладеного, керуючись статтями 12, 328, 333 КАС України,
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів на рішення Київського окружного адміністративного суду від 12 лютого 2025 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 30 липня 2025 року у справі №640/30310/21 за позовом ОСОБА_1 до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів, Генерального прокурора України, Офісу Генерального прокурора про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та не може бути оскаржена.
Судді М.В. Білак
Л.О. Єресько
М.І. Смокович