16 жовтня 2025 року
м. Київ
справа № 120/3917/23
адміністративне провадження № К/990/39578/25
Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Білак М.В., перевіривши касаційну скаргу Бюро економічної безпеки України на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 27 серпня 2025 року у справі №120/3917/23 за позовом ОСОБА_1 до Бюро економічної безпеки України про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Бюро економічної безпеки України, у якому просив:
- визнати протиправним та скасувати пункт 3 наказу БЕБ України №74-к/ДСК-ДП від 24 березня 2023 року «Про застосування дисциплінарних стягнень» в частині застосування дисциплінарного стягнення до ОСОБА_1 ;
- визнати протиправним та скасувати наказ БЕБ України №77-к/ДСК-ДП від 24 березня 2023 року «Про звільнення ОСОБА_1 »;
- поновити ОСОБА_1 на службі та на останній займаній посаді або на іншій рівнозначній посаді в БЕБ України;
- стягнути з відповідача на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час вимушеного прогулу з 25 березня 2023 року по день ухвалення рішення у справі;
- допустити негайне виконання судового рішення в частині поновлення на роботі позивача та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми стягнення за один місяць.
Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 16 травня 2023 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі за правилами загального позовного провадження.
Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 04 липня 2023 року адміністративну справу №120/3917/23 передано за підсудністю на розгляд до Київського окружного адміністративного суду.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 16 листопада 2023 року справу прийнято до провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 29 лютого 2024 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 27 серпня 2025 року задоволено апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 29 лютого 2024 року. Рішення Київського окружного адміністративного суду від 29 лютого 2024 року скасовано та ухвалено постанову, якою позовні вимоги задоволено. Визнано протиправним та скасовано пункт 3 наказу Бюро економічної безпеки України № 74-к/ДСК-ДП від 24 березня 2023 року «Про застосування дисциплінарних стягнень» в частині застосування дисциплінарного стягнення до ОСОБА_1 ».
Визнано протиправним та скасовано наказ Бюро економічної безпеки України № 77-к/ДСК-ДП від 24 березня 2023 року «Про звільнення ОСОБА_1 ».
Поновлено ОСОБА_1 на посаді старшого аналітика відділу аналітичного супроводження в сфері надання фінансових послуг управління тактичного аналізу Департаменту аналізу інформації та управління ризиками Бюро економічної безпеки України.
Стягнуто з Бюро економічної безпеки України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 25 березня 2023 року по 27 серпня 2025 року у розмірі 1 745 256,96 грн (один мільйон сімсот сорок п'ять тисяч двісті п'ятдесят шість грн дев'яносто шість коп).
26 вересня 2025 року до Верховного Суду через підсистему «Електронний суд» надійшла касаційна скарга Бюро економічної безпеки України на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 27 серпня 2025 року у справі №120/3917/23. Заявник, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Дослідивши подану касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для її повернення з наступних підстав.
Пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Наведеним конституційним положенням кореспондує стаття 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
За правилами частини першої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Імперативними приписами частини четвертої статті 328 КАС України обумовлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Згідно з пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах) скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 4 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається в чому полягає порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень). Зокрема, якщо скаржник вважає, що судами порушено норми процесуального права щодо недослідження зібраних у справі доказів, неповного встановлення обставин справи, або встановлення обставин, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів, у касаційній скарзі має бути конкретно зазначено або обставини, які встановлені на підставі недопустимих доказів та чому, на думку скаржника, останні є недопустимими, або зібрані у справі докази, які судом не досліджені, що могло б давати підстави для висновку про порушення цим судом норм процесуального права.
У разі подання касаційної скарги на судове рішення, зазначене у частинах другій і третій статті 328 цього Кодексу, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень).
Враховуючи положення процесуального закону необхідно зазначити, що під час касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій статті 328 КАС України, обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення ним (ними) норм процесуального права має обов'язково наводитись у взаємозв'язку із посиланням на відповідний пункт (пункти) частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга.
Під час перевірки касаційної скарги на предмет дотримання вимог статті 330 КАС України встановлено, що у якості підстав касаційного оскарження судових рішень заявник посилається на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України, в обґрунтування якого зазначає, що судом апеляційної інстанції здійснено висновки щодо застосування частини восьмої статті 19, пункту 4 частини шостої статті 19 в сукупності з частиною другою статті 29 Дисциплінарного статуту щодо неможливості застосування дисциплінарного стягнення Директором БЕБ до позивача у вигляді звільнення зі служби, виходячи з відсутності, на думку апеляційного суду, обтяжуючих обставин та наслідків бездіяльності позивача. Водночас відповідач вважає, що оскаржуване рішення винесено всупереч висновкам Верховного Суду у подібних правовідносинах, викладених в постановах від 30 квітня 2025 року у справі № 320/8086/23, від 23 листопада 2023 року у справі № 420/14443/22, від 07 березня 2024 року у справі № 420/3952/20, від 31 березня 2025 року у справі № 500/3034/23, від 21 січня 2021 року у справі № 826/4681/18.
Суд касаційної інстанції звертає увагу заявника, що обов'язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі цього пункту є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов'язують визначати подібність правовідносин, конкретизувала висновки Верховного Суду щодо тлумачення поняття «подібні правовідносини», що полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об'єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов'язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об'єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб'єктним і об'єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб'єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов'язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
Таку подібність суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи.
При цьому, обставини, які формують зміст правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права, та оцінку судами їх сукупності не можна вважати подібністю правовідносин.
Правовим висновком Верховного Суду є висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, сформульований внаслідок казуального тлумачення цієї норми при касаційному розгляді конкретної справи, та викладений у мотивувальній частині постанови Верховного Суду, прийнятої за наслідками такого розгляду.
При встановленні доцільності посилання на постанову Верховного Суду на яку посилається скаржник у касаційній скарзі як підставу для перегляду оскаржуваного рішення за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, кожен правовий висновок Верховного Суду потребує оцінки на релевантність у двох аспектах: чи є правовідносини подібними та чи зберігає ця правова позиція юридичну силу до спірних правовідносин, зважаючи на редакцію відповідних законодавчих актів.
У такому випадку правовий висновок розглядається «не відірвано» від самого рішення, а через призму конкретних спірних правовідносин та відповідних застосовуваних редакцій нормативно-правових актів.
Так, скаржник наводить справи №№320/8086/23, 420/14443/22, 420/3952/20, 500/3034/23, 826/4681/18 та цитати з цих постанов. Проте, у касаційній скарзі не наведено аргументів подібності правовідносин у справі, рішення у якій ним оскаржується, до правовідносин у справах, у яких Верховним Судом сформовано висновки щодо застосування норми права.
При цьому необхідно виходити з того, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови.
Посилання на практику Верховного Суду (без аналізу та врахування обставин справи, за яких судом касаційної інстанції було зроблено відповідні висновки, без доведення подібності правовідносин у справах) щодо оцінки того чи іншого аргументу, які зроблені на підставі встановлених фактичних обставин конкретної справи і наявних в матеріалах справи доказів, не є свідченням застосування судом попередньої інстанції у цій справі норм права без урахування висновків Верховного Суду щодо їх застосування.
Мотиви, наведені відповідачем, із загальним посиланням на правові позиції Верховного Суду, за відсутності належного обґрунтування, не є підставою для перегляду судових рішень у цій справі на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України, оскільки доводи зводяться лише до наведення цитат із постанов Верховного Суду, без взаємозв'язку з обставинами цієї справи, що мають певні відмінності.
Таке формальне посилання на постанови Верховного Суду не може вважатись належним обґрунтуванням підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, оскільки
З огляду на викладене, Суд вважає безпідставними посилання заявника на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу касаційного оскарження.
Крім того, пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС України передбачено, що не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Суд звертає увагу, що пункт 2 частини п'ятої статті 328 КАС України містить перелік виключних випадків, які допускають можливість касаційного перегляду судових рішень, ухвалених у справах незначної складності та/або таких, які розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження. Посилання на кожен з підпунктів пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України повинно бути належним чином обґрунтовано.
Як вбачається з Єдиного державного реєстру судових рішень, Київським окружним адміністративним судом справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження, а відтак рішення у цій справі можуть бути оскаржені до Верховного Суду лише за наявності обставин, наведених у підпунктах «а» - «г» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України.
У касаційній скарзі відсутнє будь-яке посилання заявника на передбачені пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС України випадки.
Суд зазначає, що доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з судовими рішеннями, часткового опису обставин справи, цитування норм законодавства, переоцінки встановлених судами обставин та досліджених ними доказів, що виходить за межі касаційного перегляду, які визначені статтею 341 КАС України.
Суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов'язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, натомість, в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України), а в подальшому саме в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення (частина перша статті 341 КАС України).
Відповідно до приписів статті 44 КАС України учасники справи, маючи намір добросовісної реалізації належного їм права на касаційне оскарження судового рішення, повинні забезпечити неухильне виконання вимог процесуального закону, зокрема, стосовно строку подання касаційної скарги, її форми та змісту.
Верховний Суд звертає увагу заявника, що на стадії відкриття касаційного провадження касаційній суд не перевіряє законність і обґрунтованість судових рішень, а перевіряє касаційну скаргу на предмет дотримання особою, яка її подає, вимог щодо форми і змісту касаційної скарги, а також дотримання строків реалізації права на касаційне оскарження.
Пунктом 4 частини п'ятої статті 332 КАС України встановлено, що касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
Отже, касаційну скаргу необхідно повернути особі, яка її подала, на підставі пункту 4 частини п'ятої статті 332 КАС України.
Повернення Верховним Судом касаційної скарги та надання заявнику права в межах розумних строків та при дотриманні всіх інших вимог процесуального закону на повторне звернення до Верховного Суду з такою скаргою, не є обмеженням доступу до суду (зокрема, що гарантовано пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України), та забезпечує практичну можливість реалізації права особи на суд у формі касаційного оскарження судового рішення учасником справи.
Керуючись статтею 248, пунктом 4 частини п'ятої статті 332 КАС України,
Касаційну скаргу Бюро економічної безпеки України на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 27 серпня 2025 року у справі №120/3917/23 за позовом ОСОБА_1 до Бюро економічної безпеки України про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу повернути особі, яка її подала.
Роз'яснити, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до суду касаційної інстанції в порядку, встановленому законом.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею, є остаточною та не може бути оскаржена.
Суддя М.В. Білак