15 жовтня 2025 року
м. Київ
справа №440/6277/25
адміністративне провадження № К/990/32000/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Білоуса О.В.,
суддів - Желтобрюх І.Л., Шишова О.О.,
за участю секретаря судового засідання Носенко Л.О.,
представника відповідача Константинова С.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «П. Рітейл» на постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 11 липня 2025 року (головуючий суддя Катунов В.В., судді Подобайло З.Г., Чалий І.С.) у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «П. Рітейл» до Головного управління ДПС у Черкаській області про визнання дій та бездіяльності протиправними, зобов'язання вчинити певні дії,
У травні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «П. Рітейл» (далі -ТОВ «П. Рітейл», заявник) звернулося до суду з позовом до Головного управління ДПС у Черкаській області (далі - ГУ ДПС у Черкаській області), в якому просило визнати визнати протиправним та скасувати рішення ГУ ДПС у Черкаській області №474/23-00-09-03-39 від 5 травня 2025 року про припинення дії ліцензії на право роздрібної торгівлі пальним №23090314202400085 (термін дії з 6 серпня 2024 року до 6 серпня 2029 року).
Одночасно з позовною заявою ТОВ "П.РІТЕЙЛ" подано заяву, в якій позивач просив забезпечити позов, шляхом зупинення дії рішення ГУ ДПС у Черкаській області № 474/23-00-09-03-36 від 5 травня 2025 року про припинення дії ліцензії на право роздрібної торгівлі пальним №23090314202400085 (термін дії з 6 серпня 2024 року до 6 серпня 2029 року), до набрання судовим рішенням у справі законної сили.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 8 травня 2025 року заяву про забезпечення адміністративного позову задоволено. Зупинено дію рішення ГУ Черкаській області (18002, м. Черкаси, вул. Хрещатик, 235, код ЄДРПОУ 44131663) № 474/23-00-09-03-36 від 5 травня 2025 року про припинення дії ліцензії на право роздрібної торгівлі пальним №23090314202400085 терміном дії з 6 серпня 2024 року до 6 серпня 2029 року, видану ТОВ «П.РІТЕЙЛ» на АЗС за адресою: Черкаська обл., Черкаський р-н, с/рада Валявська, АЗС, автодорога Київ-Знам'янка 160 км, до набрання законної сили рішенням суду.
Задовольняючи вказану заяву суд першої інстанції дійшов до висновку, що наведені заявником обґрунтування свідчать про існування обставин, визначених частиною другою статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), як підстав для забезпечення позову, а саме: доведено, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів заявника, за захистом яких він звернувся.
Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 11 липня 2025 року апеляційну скаргу ГУ ДПС у Черкаській області задоволено, ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 8 травня 2025 року про забезпечення позову скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні заяви ТОВ «П. Рітейл» відмовлено.
Не погодившись з ухваленим у справі судовим рішенням апеляційної інстанції, ТОВ «П. Рітейл» звернулося до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просить скасувати оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції, а ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 8 травня 2025 року залишити в силі.
Ухвалою Верховного Суду від 11 серпня 2025 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ТОВ «П. Рітейл» на постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 11 липня 2025 року. Витребувано з Полтавського окружного адміністративного суду справу.
Підставою для відкриття касаційного провадження у цій справі є оскарження зазначеного у частині другій статті 328 КАС України судового рішення, з посиланням у касаційній скарзі на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права.
Зокрема обґрунтовуючи касаційну скаргу, позивач зазначає, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові застосував норми права, а саме статті 150, 151 КАС України, без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 14 грудня 2021 року у справі № 240/16920/21, від 15 квітня 2022 року у справі № 440/6755/21, від 13 липня 2021 року у справі № 240/26736/20, від 11 січня 2023 року у справі №640/10679/22, від 31 липня 2024 року у справі №140/36282/23, від 18 березня 2025 року у справі №380/18610/24 та у постанові від 9 січня 2025 року у справі №600/1928/24-а, в постанові від 19 жовтня 2023 року у справі № 440/9568/22.
Заявник акцентує увагу на тому, що відсутність у нього діючої ліцензії призводить до неможливості здійснення господарської діяльності, що має невідворотні наслідки, в тому числі, у вигляді збитків. Провадження господарської діяльності з роздрібної торгівлі пальним можливе лише за наявності відповідних ліцензій, а їх анулювання призведе до фактичного позбавлення ТОВ «П.РІТЕЙЛ» права на здійснення господарської діяльності. Неможливість здійснення господарської діяльності спричинить неотримання позивачем прибутку від здійснення господарської діяльності та, як наслідок, неможливість виконання обов'язків щодо сплати податків та зборів до бюджетів всіх рівнів, неможливість виконання договірних зобов'язань перед третіми особами, в тому числі за укладеними договорами поставок пального. Також, скаржник зазначає, що не здійснення господарської діяльності призведе до не виплати працівникам заробітної плати та скорочення штату ТОВ «П.РІТЕЙЛ». Анулювання ліцензії на право роздрібної торгівлі призведе до застосування по відношенню до ТОВ «П.РІТЕЙЛ» штрафних санкцій у значних розмірах з огляду на неможливість внаслідок позбавлення його права на здійснення передбаченої ліцензією діяльності та реалізації залишків пального, які зберігаються в резервуарах на АЗС за адресою: Черкаська обл., Черкаський р-н, с/рада Валявська, АЗС, автодорога Київ-Знам'янка 160 км.
ГУ ДПС у Черкаській області, скориставшись своїм правом надало до суду відзив на касаційну скаргу, в якому, посилаючись на встановлені обставини та висновки оскаржуваного судового рішення зазначило, що рішення суду апеляційної інстанції прийняте з дотриманням норм матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим просило відмовити у задоволенні касаційної скарги, а рішення суду апеляційної інстанції залишити без змін.
Зокрема контролюючий орган у відзивів зазначив, що заходи забезпечення мають вживатись лише в межах позовних вимог, бути співмірними з ними, а необхідність їх застосування повинна обґрунтовуватись поважними підставами й підтверджуватись належними доказами.
При цьому співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Таким чином, суд, розглядаючи заяву про вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, з огляду на докази, надані заявником для підтвердження своїх вимог, має пересвідчитись, зокрема, у тому, що існує дійсна і реальна загроза невиконання рішення суду чи суттєва перешкода у такому виконанні, а також у очевидності ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень.
Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
При цьому, вирішуючи питання про вжиття заходів забезпечення позову, суд в ухвалі про забезпечення позову повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Також суд має вказати, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов'язані з відновленням прав, будуть значними.
Так само суд повинен вказати підстави, з яких він дійшов висновку про існування очевидних ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, цим рішенням, дією або бездіяльністю до ухвалення рішення у справі.
Сам факт прийняття відповідачем рішень, які стосуються прав та інтересів позивача та обмежують його діяльність не може автоматично свідчити про те, що такі рішення є очевидно протиправними і невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити виконання рішення суду, а факт порушення прав та інтересів позивача підлягає доведенню у встановленому законом порядку.
Аналогічні правові висновки викладено у постанові Верховного Суду від 14 січня 2025 року у справі №580/9027/24.
Судом апеляційної інстанції правильно встановлено, що позивачем жодним чином не доведено та документально не підтверджено обставини, які б вказували на те, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача за захистом яких він має звернутися до суду.
ТОВ «П.РІТЕЙЛ» наведено лише загальні твердження про можливість настання негативних наслідків для його господарської діяльності, проте жодної конкретної аргументації не вказано та доказів на її підтвердження не надано.
Справа № 440/6277/25 надійшла до Верховного Суду 9 вересня 2025 року.
Перевіривши доводи касаційної скарги, в межах касаційного перегляду, визначених статтею 341 КАС України, а також, надаючи оцінку правильності застосування судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні норм процесуального права у спірних правовідносинах, Верховний Суд виходить з наступного.
Частинами першою та другою статті 150 КАС України передбачено, що суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Водночас підстави забезпечення позову, передбачені частиною другою статті 150 КАС України, є оціночними, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.
Згідно з положеннями частини першої статті 151 КАС України, позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється в безспірному порядку.
Відповідно до частини другої статті 151 КАС України, заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.
За приписами частини шостої статті 154 КАС України, в ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову та підстави його обрання.
Тобто, метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
При розгляді заяв про забезпечення позову суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитись, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову та з'ясувати відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам.
Згідно із Рекомендаціями №R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятій Комітетом Ради Європи 13.09.1989, рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов'язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов'язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акта; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв'язку з оскарженням адміністративного акта.
Тобто, інститут забезпечення позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення прийнятого в адміністративній справі.
При цьому заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.
Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Верховний Суд у постановах від 17 квітня 2019 року у справі №705/4587/17, від 16 квітня 2024 року у справі №120/15171/23 сформулював правову позицію, згідно з якою, в ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у справі, а також вказати, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов'язані з відновленням прав будуть значними.
За сталою правовою позицією Верховного Суду, викладеною, зокрема, в постановах від 27 квітня 2023 року у справі №140/8127/22, від 16 квітня 2024 року у справі №120/15171/23, від 4 грудня 2024 року у справі №500/3027/24, від 4 лютого 2025 року у справі №280/8758/24, 20 лютого 2025 року у справі №280/9044/24, 15 січня 2025 року у справі №520/20854/24, для забезпечення позову суд повинен на підставі доказів та з огляду на обставини справи й поведінку учасників переконатися, що загроза правам, свободам та інтересам особи має реальний характер. Загроза повинна бути прямо пов'язана з об'єктом спору та мають бути обґрунтовані підстави вважати, що внаслідок невжиття заходів забезпечення позову настануть обставини, встановлені в пункті 1 частини другої статті 150 КАС України.
У постанові від 13 березня 2025 року у справі № 160/23707/24 Верховним Судом зазначено, що при розгляді заяв про забезпечення позову суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитись, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову та з'ясувати відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам.
Так само суд повинен вказати підстави, з яких він дійшов висновку про існування очевидних ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, цим рішенням, дією або бездіяльністю до ухвалення рішення у справі.
Слід зазначити, що під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті та не можуть вирішуватись ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову.
У постанові від 19 жовтня 2023 року у справі №440/9568/22 Верховний Суд вказав, що вирішуючи питання щодо наявності підстав для вжиття заходів забезпечення позову, суди повинні також враховувати специфіку правовідносин, стосовно яких виник спір, та їх відповідне законодавче врегулювання, за наслідками аналізу якого можна зробити висновок, чи дійсно застосування заходів забезпечення позову є необхідним у даному конкретному випадку, чи може невжиття таких засобів мати незворотні наслідки.
Отже, з огляду на викладені висновки Верховного Суду вбачається, що при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
В ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів позивача. Також суд має вказати, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов'язані з відновленням прав, будуть значними.
При цьому, необхідно також зауважити на тому, що під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті та не можуть вирішуватись ним під час розгляду заяви про забезпечення позову.
Крім того, вирішуючи питання щодо наявності підстав для вжиття заходів забезпечення позову, суди повинні також враховувати специфіку правовідносин, стосовно яких виник спір, та їх відповідне законодавче врегулювання, за наслідками аналізу якого можна зробити висновок, чи дійсно застосування заходів забезпечення позову є необхідним у даному конкретному випадку, чи може невжиття таких засобів мати незворотні наслідки.
Як вбачається з оскаржуваного судового рішення суд апеляційної інстанції визнав необґрунтованою вимогу про забезпечення позову шляхом зупинення дії індивідуального акта - рішення ГУ ДПС у Черкаській області про припинення від 5 травня 2025 року дії ліцензії на право роздрібної торгівлі пальним №23090314202400085 терміном дії з 06 серпня 2024 року до 06 серпня 2029 року, виданої ТОВ «П. Рітейл» (код ЄДРПОУ 44796056), до набрання судовим рішенням у справі законної сили, з підстав можливого істотного ускладнення чи унеможливлення виконання рішення суду, оскільки у справах про визнання протиправним і скасування розпоряджень суб'єкта владних повноважень рішення суду про задоволення позову не потребують виконання шляхом вчинення дій зобов'язального характеру.
Суд апеляційної інстанції, відмовляючи у задоволенні заяви про забезпечення позову, обґрунтовано вказав на те, що суд першої інстанції не з'ясував, які наслідки впливу таких заходів забезпечення позову будуть мати на права та законні інтереси заінтересованих осіб, що у свою чергу вказує на те, що обраний захід забезпечення позову є передчасним та таким, що застосований судом без з'ясування всіх фактичних обставин, які стосуються дотримання балансу між правами та інтересами позивача, за захистом яких він звернувся, та наслідками впливу таких заходів на права, свободи та законні інтереси заінтересованих осіб. Зокрема, Другий апеляційний адміністративний суд зазначив, що позивачем жодним чином не доведено та документально не підтверджено обставини, які б вказували на те, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він має намір звернутися до суду. Позивачем наведено лише загальні твердження про можливість настання негативних наслідків для його господарської діяльності, проте, жодної конкретної аргументації не вказано та доказів на її підтвердження не надано.
Колегія суддів касаційної інстанції вважає, що такі висновки суду апеляційної інстанції відповідають правильному застосуванню норм процесуального права.
При цьому необхідно зазначити, що інститут забезпечення адміністративного позову дійсно є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення прийнятого в адміністративній справі, проте сам по собі факт прийняття відповідачем рішення, яке ймовірно стосується прав та інтересів позивача, не може автоматично свідчити про те, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити виконання рішення суду, а факт порушення прав та інтересів позивача підлягає доведенню у встановленому законом порядку. У цій справі заявником не доведено, а судом апеляційної інстанції не встановлено і не підтверджено, у передбаченому процесуальним законом порядку, наявність підстав для застосування заходів забезпечення позову за заявою ТОВ «П. Рітейл» шляхом зупинення рішення ГУ ДПС у Черкаській області від 5 травня 2025 року про припинення дії ліцензії на право роздрібної торгівлі пальним №23090314202400085 терміном дії з 6 серпня 2024 року до 6 серпня 2029 року, виданої ТОВ «П. Рітейл» (код ЄДРПОУ 44796056).
Щодо посилання позивача на те, що наслідком анулювання ліцензії на право роздрібної торгівлі може бути застосування по відношенню до ТОВ "П.РІТЕЙЛ" штрафних санкцій у значних розмірах з огляду на неможливість внаслідок позбавлення його права на здійснення передбаченої ліцензією діяльності та реалізації залишків пального, які наразі зберігаються в резервуарах на АЗС за адресою: Черкаська обл., Черкаський р-н, с/рада Валявська, АЗС, автодорога Київ-Знамянка 160 км, то судом апеляційної інстанції обґрунтовано зазначено, що такі доводи стосуються обставин, які лише можуть виникнути у майбутньому та не можуть слугувати підставою для вжиття заходів забезпечення позову.
Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з твердженням суду апеляційної інстанції, що можливі фінансові збитки через дію індивідуального акту про припинення ліцензії на право роздрібної торгівлі пальним не є достатніми підставами для застосування заходів забезпечення позову.
Верховний Суд вважає, що заявником не доведено, а судами попередніх інстанцій не встановлено і не підтверджено у передбаченому процесуальним законом порядку наявність підстав для застосування заходів забезпечення позову за заявою позивача.
Як вже зазначалось вище, в ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів позивача. Проте ухвала суду першої інстанції не містить жодного обґрунтованого та доведеного мотиву, з якого суд дійшов висновку, що невжиття заходів у вигляді зупинення рішення ГУ ДПС у Черкаській області від 5 травня 2025 року про припинення дії ліцензії на право роздрібної торгівлі пальним може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, як і не вказано, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав ТОВ "П.РІТЕЙЛ", складність вчинення цих дій, як і не встановлено, що витрати, пов'язані з відновленням прав будуть значними.
При вирішенні питання про забезпечення позову суд першої інстанції обмежився лише висновком, що відповідно до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань основним та єдиним видом економічної діяльності Товариства є роздрібна торгівля пальним, а тому припинення дії ліцензії на право роздрібної торгівлі пальним позбавляє можливості Товариство здійснювати свою основну діяльність, що зумовлює необхідність докладання позивачем значних зусиль та додаткових витрат, як для збереження наявного товару (пального) так і реалізації взятих на себе цивільно-правових та господарсько-правових зобов'язань за укладеними договорами. При цьому, суд першої інстанції не надав належної оцінки доводам заявника з урахуванням розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заяви щодо забезпечення позову. Як і не встановив підстав, які б свідчили про очевидну небезпеку заподіяння шкоди правам та інтересам ТОВ "П.РІТЕЙЛ".
Колегія суддів Верховного Суду вважає, що зазначені ТОВ "П.РІТЕЙЛ" у заяві про забезпечення позову доводи не дають суду підстав для вжиття заходів забезпечення позову, що передбачені статтею 151 КАС України, оскільки заявником у цій справі жодним чином не доведено та документально не підтверджено обставини (матеріали справи не містять належних та допустимих доказів), які б вказували на очевидну небезпеку заподіяння шкоди його правам та інтересам, які б унеможливили їх захист без вжиття відповідних заходів до ухвалення рішення чи які б свідчили про реальну загрозу невиконання чи ускладнення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, як і не надано доказів можливості настання невідворотних наслідків для господарської діяльності позивача, зокрема: щодо кількості працівників, яких буде звільнено, чи яким не можливо буде виплачувати заробітну плату; обґрунтованого розрахунку можливих фінансових збитків тощо. Тобто, ТОВ "П.РІТЕЙЛ" у межах цієї справи наводить лише загальні твердження про можливість настання негативних наслідків для його господарської діяльності, проте, жодної конкретної аргументації не вказано та доказів на її підтвердження не надано.
Безумовно, рішення чи дії суб'єктів владних повноважень справляють певний вплив на суб'єктів господарювання. Такі рішення можуть завдавати шкоди і мати наслідки, які заявник оцінює негативно. Проте, відповідно до статті 150 КАС України зазначені обставини, навіть у разі їх доведення, чого не відбулось у цій справі, не є безумовними підставами для застосування заходів забезпечення позову в адміністративній справі.
Щодо доводів Товариства відносно того, що припинення дії ліцензій на право роздрібної торгівлі паливом призводить до повної зупинки господарської діяльності необхідно також зазначити, що підприємницька діяльність передбачає ведення господарської діяльності на власний ризик, який включає в себе і можливі втрати інвестицій, виникнення додаткових витрат та інше.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 14 січня 2025 року у справі №580/9027/24.
Враховуючи викладене, колегія суддів касаційної інстанція дійшла висновку, що суд апеляційної інстанції надав правильну правову оцінку підставам застосування заходів забезпечення адміністративного позову, заявленим у заяві про забезпечення позову, на відповідність їх вимогам частини другої статті 150 КАС України і, як наслідок, скасував ухвалу суду першої інстанції, якою застосовано заходи забезпечення позову без наявності хоча б однієї з підстав, визначених частиною другою зазначеної статті кодексу.
Згідно пункту 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до частини першої статті 350 КАС України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Переглянувши оскаржуване судове рішення у цій справі у межах доводів касаційної скарги, перевіривши правильність застосування норм процесуального права, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду вважає, що при ухваленні оскаржуваного рішення суд апеляційної інстанції не допустив порушення норм процесуального права, які могли б бути підставою для його скасування, а тому касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення.
Керуючись статтями 341, 344, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України,
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «П. Рітейл» залишити без задоволення, а постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 11 липня 2025 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Постанову у повному обсязі складено 16 жовтня 2025 року.
Суддя-доповідач О.В.Білоус
Судді І.Л.Желтобрюх
О.О.Шишов