16 жовтня 2025 року
м. Київ
справа № 380/5886/22
адміністративне провадження № Зн/990/25/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Коваленко Н.В.,
суддів: Бучик А.Ю., Стеценка С.Г.,
розглянувши у порядку письмового провадження заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛЮКСАР» про відвід суддів Коваленко Н.В., Бучик А.Ю. та Стеценка С.Г. від участі в розгляді заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛЮКСАР» про перегляд за нововиявленими обставинами постанови Верховного Суду від 01 травня 2025 року, ухваленої у справі №380/5886/22, за позовом ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Львівської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Термінал-ЛТД», про визнання протиправним і скасування рішення про затвердження містобудівних умов та обмежень для проектування об'єкта будівництва,
1. У квітні 2022 року ОСОБА_1 (далі також ОСОБА_1 , позивач) звернувся до суду з позовом до Виконавчого комітету Львівської міської ради (далі також Виконком ЛМР, відповідач), третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Термінал-ЛТД» (далі також ТОВ «НВП «Термінал-ЛТД»), у якому просив:
- визнати протиправним та скасувати рішення Виконавчого комітету Львівської міської ради від 10 вересня 2021 року №791, яким для Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Термінал-ЛТД» затверджені містобудівні умови та обмеження для проєктування нового будівництва багатоквартирного будинку з підземним паркінгом та офісного будівництва з вбудованими приміщеннями короткотривалого перебування дітей зі знесенням існуючих будівель за адресою: м. Львів вул. Тернопільська 42 (далі також спірне, оскаржене рішення, містобудівні умови, МУО).
2. Справа розглядалась судами неодноразово.
3. Так, рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 21 вересня 2022 року в задоволенні позову відмовлено.
4. Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 01 лютого 2023 року рішення Львівського окружного адміністративного суду від 21 вересня 2022 року скасовано та прийнято нову постанову, якою позов задоволено.
5. Постановою Верховного Суду від 02 липня 2024 року постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 01 лютого 2023 року скасовано, адміністративну справу направлено на новий розгляд до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
6. Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 30 жовтня 2024 року рішення Львівського окружного адміністративного суду від 21 вересня 2022 року у справі №380/5886/22, яким в задоволенні позову відмовлено, залишено без змін.
7. Постановою Верховного Суду від 01 травня 2025 року рішення Львівського окружного адміністративного суду від 21 вересня 2022 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 30 жовтня 2024 року скасовано, ухвалено нове судове рішення, яким позов задоволено.
8. У подальшому Товариство з обмеженою відповідальністю «ЛЮКСАР» (далі ТОВ «ЛЮКСАР»), яке не брало участі у розгляді справи №380/5886/22, звернулось до Верховного Суду з заявою про перегляд за нововиявленими обставинами постанови цього Суду від 01 травня 2025 року.
9. Також, 08 жовтня 2025 року, вищевказане Товариство подало до Верховного Суду заяву про відвід суддів Коваленко Н.В., Бучик А.Ю. та Стеценка С.Г. від участі у розгляді справи №380/5886/22 та здійснення повторного автоматизованого розподілу справи між суддями.
10. Обґрунтовуючи такі вимоги, заявник наводить наступні доводи.
11. В силу приписів Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України від 11 листопада 2024 року №39 та погодженого наказом Державної судової адміністрації України від 29 листопада 2024 року №529 (далі також Положення про АСДС), а також Тимчасових засад використання автоматизованої системи документообігу суду та визначення складу суду у Верховному Суді, затверджених постановою Пленуму Верховного Суду від 14 грудня 2017 року №8 (зі змінами) (далі також Тимчасові засади) та рішення зборів суддів Верховного Суду у Касаційному адміністративному суді від 22 липня 2024 року №9 «Про окремі питання передачі судових справ у Касаційному адміністративному суді у складі Верховного Суду раніше визначеному складу суду (судді-доповідачу, колегії суддів)», зі змінами, внесеними рішенням зборів суддів Верховного Суду в Касаційному адміністративному суді від 06 грудня 2024 року №19, справа, при надходженні 24 грудня 2024 року іншої (наступної, повторної) касаційної скарги, мала б бути передана суддям: Бучик А.Ю., Стрелець Т.Г., Рибачуку А.І, які здійснювали розгляд касаційної скарги у справі №380/5886/22, яка надійшла до Верховного Суду вперше, й передувала надходженню наступної (іншої, повторної) касаційної скарги.
12. З огляду на вищезазначене, заявник вважає, що автоматизований розподіл вказаної справи між суддями при надходженні 24 грудня 2024 року іншої (другої, наступної, повторної) касаційної скарги, а не її передача раніше визначеному складу суду, який розглядав касаційну скаргу, подану вперше, - здійснений з порушенням встановленого законом порядку автоматизованого розподілу справ у Верховному Суді.
13. Відповідно, на думку заявника, усі наступні передачі справи раніше визначеному складу суду - суддям Коваленко Н.В. (головуюча), Бучик А.Ю. та Стеценко С.Г. при надходженні у справі № 380/5886/22 наступних (повторних, інших) касаційних скарг та заяви ТОВ «ЛЮКСАР» про перегляд постанови Верховного Суду за нововиявленими обставинам також здійснені з порушенням встановленого законом порядку автоматизованого розподілу справ у Верховному Суді.
14. У підсумку, заявник стверджує, що визначений у цій справі склад суду для розгляду поданої ним заяви про перегляд постанови Верховного Суду від 01 травня 2025 року у справі №380/5886/22 не є незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод людини.
15. У заяві про відвід також зазначається, що Верховний Суд в ухвалі від 04 вересня 2025 року, постановленій за результатом розгляду заяви ТОВ «ЛЮКСАР» про відвід суддів у справі №380/5886/22, застосував норми Положення про АСДС, у редакції, яка вже не діяла станом на момент надходження касаційної скарги та заяви про відвід, що, на думку заявника, не є звичайною суддівською помилкою, а свідчить про системне порушення як норм процесуального права, так й інших норм, які регулюють його діяльність, із сторони суддів Верховного Суду.
16. Покликається заявник і на те, що 26 вересня 2025 року у справі №380/5886/22 була подана заява про відвід суддів (вхідний номер 379548 від 26 вересня 2025 року), яка станом на 08 жовтня 2025 року ще не розглянута. Заявник вважає, що зазначене свідчить про порушення судом норм частини одинадцятої статті 40 Кодексу адміністративного судочинства України, яка вимагає здійснювати розгляд заяви про відвід невідкладно, та вказує на упередженість суду, підозру у його заінтересованості в результатах розгляду вищезгаданої справи.
17. Про наявність підстав для відводу, на переконання заявника, свідчить й те, що до Вищої ради правосуддя надійшла дисциплінарна скарга щодо вчинення суддями Коваленко Н.В. як головуючою суддею, та суддями Бучик А.Ю. і Стеценко С.Г., дисциплінарного проступку, а також те, що до Європейського суду з прав людини подана скарга ТОВ «НВП «Термінал-ЛТД» проти держави України щодо допущених вищевказаними суддями Верховного Суду порушень під час розгляду справи № 380/5886/22.
18. Ще однією підставою для відводу суддів заявник визначив те, що Верховний Суд вийшов за межі наданих йому статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України повноважень, оскільки установив обставини, які не були установлені в оскаржених в касаційному порядку рішеннях судів попередніх інстанцій.
19. Покликаючись на вищевикладені доводи, заявник наполягає, що Верховний Суд у складі суддів: головуючої судді Коваленко Н.В., суддів Бучик А.Ю. та Стеценко С.Г., діяв так, що у стороннього спостерігача та у заявника склалось враження, ніби має місце реальне упереджене ставлення до відповідача та тертої особи або судді з його власних джерел стали відомі певні докази чи факти стосовно справи, яка розглядалась.
20. Розглядаючи заяву про відвід суддів та надаючи оцінку вищевикладеним доводам заявника, Верховний Суд виходить з такого.
21. За правилами статті 36 Кодексу адміністративного судочинства України суддя не може брати участі в розгляді адміністративної справи і підлягає відводу (самовідводу):
1) якщо він брав участь у справі як свідок, експерт, спеціаліст, перекладач, представник, адвокат, секретар судового засідання або надавав правничу допомогу стороні чи іншим учасникам справи в цій чи іншій справі;
2) якщо він прямо чи опосередковано заінтересований в результаті розгляду справи;
3) якщо він є членом сім'ї або близьким родичем (чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, брат, сестра, дід, баба, внук, внучка, усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклувальник, член сім'ї або близький родич цих осіб) сторони або інших учасників судового процесу, або осіб, які надавали стороні або іншим учасникам справи правничу допомогу у цій справі, або іншого судді, який входить до складу суду, що розглядає чи розглядав справу;
4) за наявності інших обставин, які викликають сумнів у неупередженості або об'єктивності судді;
5) у разі порушення порядку визначення судді для розгляду справи, встановленого статтею 31 цього Кодексу.
Суддя підлягає відводу (самовідводу) також за наявності обставин, встановлених статтею 37 цього Кодексу.
До складу суду не можуть входити особи, які є членами сім'ї, родичами між собою чи родичами подружжя.
Незгода сторони з процесуальними рішеннями судді, рішення або окрема думка судді в інших справах, висловлена публічно думка судді щодо того чи іншого юридичного питання не може бути підставою для відводу.
22. Наведені заявником аргументи вказують на те, що підстави для відводу суддів у цьому випадку обґрунтовані пунктами 4, 5 частини першої статті 36 Кодексу адміністративного судочинства України.
23. Суд звертає увагу, що метою запровадження інституту відводу судді (суддів) від розгляду справи є гарантування безсторонності суду, зокрема, з ціллю запобігти упередженості судді (суддів) під час розгляду справи.
24. За приписами пункту 2.5 Бангалорських принципів поведінки суддів від 19 травня 2006 року (Схвалених Резолюцією Економічної та Соціальної Ради ООН від 27 липня 2006 року №2006/23) об'єктивність судді є необхідною умовою для належного виконання ним своїх обов'язків. Вона проявляється не тільки у змісті винесеного рішення, а й в усіх процесуальних діях, що супроводжують його прийняття. Суддя заявляє самовідвід від участі в розгляді справи також в тому випадку, коли у стороннього спостерігача могли б виникнути сумніви в неупередженості судді.
25. Стандарт безсторонності ґрунтується, насамперед, на тому, що судді мають розглядати справи на основі фактів та згідно з законом, без жодних обмежень, неналежного впливу, спонукання, тиску, погроз чи втручання, прямих чи непрямих, з будь-чийого боку або з будь-якої причини. Також неупередженість стосується способу мислення або ставлення суду до питань і сторін у конкретній справі. Тож слово «неупереджений» передбачає виключення (усунення) розумних та обґрунтованих сумнівів щодо упередженості судді, як реальної, так і суб'єктивної.
26. Варто зауважити, що жодна норма національного права не визначає зміст нормативної конструкції «неупередженість» («безсторонність») судді», а тому під час з'ясування основних критеріїв неупередженості Суд вважає за потрібне керуватися джерелами міжнародного права, зокрема, принципами, сформульованими у практиці Європейського суду з прав людини.
27. Так, згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справи «Білуха проти України», заява № 33949/02, пункт 49; «Fey v. Austria», заява № 14396/88, пункти 27, 28 та 30; «Wettstein v. Switzerland», заява № 33958/96, пункти 42-43, «Pullar v. United Kingdom», заява № 22399/93, пункт 38 та інші) обґрунтованість підстав для надання висновку щодо безсторонності суду для мети пункту 1 статті 6 Конвенції має встановлюватися згідно з:
1) «об'єктивним критерієм», який передбачає, що встановлення наявності упередженості суду (суддів) має бути визначено окремо від поведінки судді, тобто має бути з'ясовано, чи існують очевидні факти, що можуть поставити під сумнів його безсторонність; вирішальною є саме наявність відповідних обставин, підтверджених належними та допустимими доказами, які свідчать про обґрунтованість сумніву в неупередженості суду, а позиція зацікавленої сторони є важливою, але не вирішальною;
2) «суб'єктивним критерієм», який вимагає оцінки реальних дій окремого судді під час розгляду конкретної справи і тільки після встановлення фактів у поведінці судді, які можна кваліфікувати як прояв упередженості, можливо поставити під сумнів його безсторонність.
28. У вищенаведених справах Європейський суд з прав людини відзначав, що особиста безсторонність суду презюмується, поки не надано доказів протилежного.
29. Тому, для підтвердження порушення (або можливого порушення) суддею принципу неупередженості, заявнику потрібно довести наявність відповідних зазначених вище суб'єктивних та/або об'єктивних елементів стандарту неупередженості (зокрема, але не винятково, йдеться про такі ознаки як особисте переконання та поведінка конкретного судді, що вказують на його безпосередню зацікавленість у результатах розгляду справи, неналежне забезпечення конкретним судом та його складом, визначеним для розгляду справи, дотримання процесуальних прав і свобод сторін та осіб, які беруть участь у справі тощо).
30. Уважно ознайомившись із наведеними заявником аргументами в обґрунтуванні заяви про відвід та детально їх розглянувши, Верховний Суд виходить з такого.
Щодо порушення Верховним Судом встановленого законом порядку автоматизованого розподілу справ.
31. Відповідно до пункту 2.3.39.7. Положення про АСДС, передача судової справи раніше визначеному судді, судді-доповідачу проводиться щодо апеляційних та касаційних скарг (в тому числі й тих, які подані в рамках однієї справи, але на різні судові рішення), що надійшли до суду апеляційної чи касаційної інстанції після визначення судді-доповідача у цій судовій справі якщо провадження не закінчено.
32. Результатом розподілу судової справи шляхом передачі судової справи раніше визначеному у судовій справі судді є протокол передачі судової справи раніше визначеному складу суду (додаток 8), що створюється в автоматизованій системі уповноваженою особою апарату суду. Протокол передачі судової справи раніше визначеному судді роздруковується, підписується та додається до матеріалів судової справи (пункт 2.3.42 Положення про АСДС).
33. Пунктом 2.3.12 вищезгаданого Положення передбачено, що збори суддів відповідного суду мають право визначати особливості здійснення автоматизованого розподілу судових справ, зокрема, у разі повторного надходження до суду позовних заяв, апеляційних і касаційних скарг, з передбачених процесуальним законом підстав.
34. Згідно з пунктом 1.3 розділу І Засад використання автоматизованої системи документообігу суду у Верховному Суді збори суддів касаційного суду (далі - збори суддів) для забезпечення здійснення автоматизованого розподілу судових справ між суддями визначають особливості застосування Положення відповідними касаційними судами з урахуванням положень процесуального законодавства.
35. В пункті 2.12 цих же Засад визначено, що в разі коли відповідно до Положення передбачається передача судової справи раніше визначеному судді-доповідачу (складу суду), під раніше визначеним суддею-доповідачем (складом суду) слід розуміти суддю-доповідача (склад суду) відповідного касаційного суду.
36. Подібним чином питання розподілу судових справ шляхом передачі судової справи раніше визначеному у судовій справі судді було врегульоване й Положенням про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженим рішенням Ради суддів України від 02 квітня 2015 року № 25 (зі змінами та доповненнями), та Тимчасовими засадами використання автоматизованої системи документообігу суду та визначення складу суду у Верховному Суді, затвердженими постановою Пленуму Верховного Суду від 14 грудня 2017 року №8 (зі змінами).
37. Зокрема, за приписами пунктів 2.3.44 та 2.3.13 зазначеного вище Положення раніше визначеному в судовій справі головуючому судді (судді-доповідачу) передаються, зокрема, апеляційні та касаційні скарги, що надійшли до суду відповідної апеляційної чи касаційної інстанцій після визначення судді-доповідача у цій судовій справі, якщо провадження не закінчено.
Збори суддів відповідного суду мають право визначати особливості здійснення автоматизованого розподілу судових справ, зокрема, у разі повторного надходження до суду позовних заяв, апеляційних і касаційних скарг, з передбачених процесуальним законом підстав.
38. Пунктом 1.3 Тимчасових засад використання автоматизованої системи документообігу суду та визначення складу суду у Верховному Суді визначалось, що збори суддів касаційного суду для здійснення автоматизованого розподілу судових справ між суддями визначають у разі необхідності особливості застосування Засад відповідними касаційними судами з урахуванням положень процесуального законодавства.
39. На підставі зазначених норм Положення та Тимчасових засад використання автоматизованої системи документообігу суду та визначення складу суду рішенням зборів суддів Верховного Суду у Касаційному адміністративному суді від 22 липня 2024 року № 9 «Про окремі питання передачі судових справ у Касаційному адміністративному суді у складі Верховного Суду раніше визначеному складу суду (судді-доповідачу, колегії суддів)» із змінами, внесеними рішенням зборів суддів Верховного Суду в Касаційному адміністративному суді від 06 грудня 2024 року №19, вирішено, що передача апеляційних і касаційних скарг раніше визначеному судді-доповідачу в судовій справі здійснюється щодо всіх апеляційних і касаційних скарг, поданих у межах однієї судової справи, зокрема на різні судові рішення та ті, що подано повторно.
40. Цим же рішенням зборів суддів Верховного Суду у Касаційному адміністративному суді, яке є чинним і підлягає застосуванню, передбачено, що в разі неможливості передачі судової справи раніше визначеному судді-доповідачу за правилами абзацу першого цього пункту (припинення повноважень щодо здійснення правосуддя на час надходження судової справи, звільнення з посади судді, перебування у соціальній відпустці у зв'язку з вагітністю та пологами, соціальній відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку) така судова справа підлягає автоматизованому розподілу в загальному порядку, передбаченому Положенням про автоматизовану систему документообігу суду та Тимчасовими засадами використання автоматизованої системи документообігу та визначення складу суду у Верховному Суді.
41. На підставі вищезазначеного, Верховний Суд висновує, що усі касаційні скарги, подані в межах однієї судової справи, зокрема, на різні судові рішення підлягають розподілу шляхом передачі їх передачі раніше визначеному судді-доповідачу (складу суду) відповідного касаційного суду. Виняток із цього правила можливий лише у випадках припинення повноважень щодо здійснення правосуддя на час надходження судової справи, звільнення з посади судді, перебування у соціальній відпустці у зв'язку з вагітністю та пологами, соціальній відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку. Такі випадки наведені у рішенні зборів суддів Верховного Суду у Касаційному адміністративному суді від 22 липня 2024 року №9 (зі змінами) за вичерпним переліком й лише у разі існування зазначених обставин відповідна судова справа підлягає автоматизованому розподілу в загальному порядку передбаченому Положенням та Засадами.
42. Верховний Суд зауважує, що вперше подані касаційні скарги у справі № 380/5886/22 були розглянуті по суті вимог Верховним Судом у складі колегії суддів: головуючої судді Бучик А.Ю., суддів: Рибачука А.І. та Стрелець Т.Г., а касаційне провадження було закінчене ще до прийняття рішення зборів суддів Верховного Суду у Касаційному адміністративному суді від 22 липня 2024 року №9, у зв'язку з чим подана в подальшому касаційна скарга ОСОБА_1 підлягала розподілу й фактично була розподілена в загальному порядку. За результатом автоматизованого розподілу справи № 380/5886/22 між суддями визначено склад суду: головуюча суддя Коваленко Н.В., судді Бучик А.Ю., Стеценко С.Г.
43. Ухвалою Верховного Суду від 13 січня 2025 року зазначена вище касаційна скарга була повернута особі, яка її подала, з огляду на що та згідно з вимогами Положення, Засад та рішення зборів суддів Верховного Суду у Касаційному адміністративному суді від 22 липня 2024 року №9, подана пізніше касаційна скарга ОСОБА_1 була передана раніше визначеному складу суду, який розглянув її по суті.
44. Те, що касаційне провадження у справі № 380/5886/22 було закінчено не є підставою для розподілу в загальному порядку касаційних скарг, які надійшли у подальшому у цій же справі, оскільки згідно з рішенням зборів суддів Верховного Суду у Касаційному адміністративному суді від 22 липня 2024 року № 9 (зі змінами) передачі раніше визначеному судді-доповідачу (складу суду) відповідного касаційного суду підлягають усі касаційні скарги, які подані в межах однієї судової справи, у тому числі й на різні судові рішення. Вказане рішення зборів суддів Верховного Суду у Касаційному адміністративному суді не ставить у залежність можливість передачі справи раніше визначеному складу суду від обставин стосовно закінчення касаційного провадження у справі.
45. Зважаючи на вищевикладене, Верховний Суд визнає необґрунтованими доводи заявника про те, що автоматизований розподіл справи № 380/5886/22 при надходженні наступної (другої, повторної) касаційної скарги головуючій судді Коваленко Н.В., суддям Бучик А.Ю. та Стеценку С.Г. та здійснення у подальшому передання справи раніше визначеному складу суду, зокрема, при надходженні заяви ТОВ «ЛЮКСАР» про перегляд за нововиявленими обставинами постанови Верховного Суду від 01 травня 2025 року, відбулось з порушенням встановленого законом порядку визначення судді для розгляду цієї справи.
46. Верховний Суд акцентує увагу й на тому, що розподіл справи в автоматизованому порядку здійснюється без участі та жодного втручання у таку процедуру будь - яких осіб, в тому числі й суддів відповідного суду.
47. У зв'язку з цим, колегія суддів, якій за результатом автоматизованого розподілу здійснена передача справи, не мала змоги жодним чином впливати на такий розподіл, а тому не могла навіть теоретично вчиняти які - небудь дії чи бездіяльність у такій процедурі.
48. Суд також наголошує, що відповідно до частини п'ятнадцятої статті 31 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами здійснюється тим самим складом суду, який ухвалив рішення, що переглядається, якщо справа розглядалася суддею одноособово або у складі колегії суддів.
49. Тому аргументи заявника про те, що судді, яким заявлений відвід, під час автоматизованого розподілу справи могли проявляти упередженість та/або вчиняти дії, які можуть породжувати щонайменший сумнів та підозру в їх зацікавленості в результатах розгляду справи № 380/5886/22, є неспроможними та не заслуговують на увагу, ґрунтуються на помилковому та суб'єктивному розумінні заявником положень законодавства, які регламентують питання автоматизованого розподілу справ у Верховному Суді, викривленні дійсних обставин та змісту приписів відповідних правових норм.
50. Жодних відомостей про втручання будь-кого у автоматизований розподіл справи №380/5886/22 у Верховному Суді та її подальшу передачу раніше визначеному складу суду у заяві про відвід не наведено й існування таких обставин чи фактів Верховний Суд не установив.
51. Отже вищезазначені доводи заявника не вказують на наявність підстав для відводу суддів за жодним з пунктів частини першої статті 36 Кодексу адміністративного судочинства України.
Щодо застосування Верховним Судом Положення про АСДС у редакції, яка не була чинною, та про вихід Суду за межі повноважень касаційного суду, визначених у статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України.
52. Ці доводи, як засвідчує їх зміст, сконцентровані на порушеннях Судом, на думку заявника, норм процесуального права при постановленні ухвали від 04 вересня 2025 року та ухваленні постанови від 01 травня 2025 року у справі №380/5886/22 й фактично зводяться до незгоди з вказаними судовими рішеннями та процесуальними діями Суду під час їх ухвалення.
53. Проте, відповідно до частини четвертої статті 36 Кодексу адміністративного судочинства України, незгода сторони з процесуальними рішеннями судді, рішення або окрема думка судді в інших справах, висловлена публічно думка судді щодо того чи іншого юридичного питання не може бути підставою для відводу.
54. Водночас, Суд критично оцінює твердження заявника про застосування Верховним Судом в ухвалі від 04 вересня 2025 року нечинної редакції Положення про АСДС, оскільки такий нормативний акт у попередній редакції, до його затвердження рішенням Ради суддів України від 11 листопада 2024 року №39 та погодження наказом Державної судової адміністрації України від 29 листопада 2024 року №529, згадується лише в контексті підстав для прийняття рішення зборів суддів Верховного Суду у Касаційному адміністративному суді від 22 липня 2024 року №9 «Про окремі питання передачі судових справ у Касаційному адміністративному суді у складі Верховного Суду раніше визначеному складу суду (судді-доповідачу, колегії суддів)» із змінами, внесеними рішенням зборів суддів Верховного Суду в Касаційному адміністративному суді від 06 грудня 2024 року №19, а також у зв'язку з оцінкою доводів заявника про порушення порядку визначення судді для розгляду справи для відтворення хронології (послідовності) змін у регулювання вказаного питання з моменту першого надходження цієї справи до Верховного Суду.
55. Необґрунтованими є також і аргументи заявника про вихід Верховного Суду за межі повноважень, передбачених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки Суд, беручи до уваги з'ясовані судами попередніх інстанцій та відображені у оскаржених судових рішеннях обставини щодо точного розташування земельної ділянки, стосовно якої відповідачем був виданий спірний адміністративний акт, застосував положення генерального плану населеного пункту як нормативно - правового акут у сфері містобудівної діяльності, що відповідає статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України, за змістом частин першої, другої якої суд вирішує справи, зокрема, відповідно до Конституції та законів України, а також застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.
56. Висновок про те, що генеральний план населеного пункту є нормативним (правовим) актом у сфері містобудування викладений Верховним Судом, зокрема, у постанові від 06 жовтня 2020 року у справі № 504/2797/16-а й відступу від такого висновку не здійснювалось.
Щодо надходження скарг до Вищої ради правосуддя та Європейського суду з прав людини.
57. В цій частині аргументів ТОВ «ЛЮКСАР» Верховний Суд підкреслює, що згідно з частиною першою статті 107 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» право на звернення із скаргою щодо дисциплінарного проступку судді, з повідомленням про вчинення дисциплінарного проступку суддею (дисциплінарною скаргою) має будь-яка особа. Громадяни здійснюють зазначене право особисто або через адвоката, юридичні особи - через адвоката, органи державної влади та органи місцевого самоврядування - через своїх керівників або представників.
58. Окрім цього, за правилами частини п'ятої статті 55 Конституції України кожен має право після використання всіх національних засобів юридичного захисту звертатися за захистом своїх прав і свобод до відповідних міжнародних судових установ чи до відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна.
59. Отже, право на звернення до уповноваженого національного органу державної влади з дисциплінарною скаргою на суддю гарантується Конституцією та законами України будь-якій особі, а на звернення, зокрема, до Європейського суду з прав людини - кожному після використання всіх національних засобів юридичного захисту.
60. З матеріалів заяви ТОВ «ЛЮКСАР» про відвід суддів Суд установив, що дисциплінарна скарга про вчинення суддею Коваленко Н.В. як головуючою суддею, та суддями Бучик А.Ю. і Стеценко С.Г., дисциплінарного проступку подана громадянином ОСОБА_2 , а скарга щодо допущених вищевказаними суддями Верховного Суду порушень під час розгляду справи № 380/5886/22 подана до Європейського суду з прав людини - проти держави України Товариством з обмеженою відповідальністю «НВП «Термінал-ЛТД».
61. Суд наголошує, що подання дисциплінарних скарг на суддів та звернення до Європейського суду з прав людини не є прямо визначеними процесуальним законом підставами для відводу суддів. Тому такі обставини не є самостійною та достатньою, передбаченою законом, підставою для задоволення заяви про відвід. Вони можуть розглядатись як підстава для відводу у контексті норм пункту 4 частини першої статті 36 Кодексу адміністративного судочинства України, тобто як інші обставин, які викликають сумнів у неупередженості або об'єктивності судді. При цьому, повинні враховуватись висновки Верховного Суду щодо застосування цих норм, а також відповідні національні акти з вказаного питання, положення міжнародних договорів та практика ЄСПЛ як джерело права, які цитувались вище у цій ухвалі, тому Суд їх у цьому розділі не повторює, однак враховує при оцінці наведених ТОВ «ЛЮКСАР» аргументів.
62. Суд виокремлює, що ініціатива подання дисциплінарної скарги до Вищої ради правосуддя виходила від громадянина ОСОБА_2 , а ініціатива звернення до Європейського суду з прав людини - від ТОВ «НВП «Термінал-ЛТД» в порядку реалізації ними наявних відповідно до Конституції та законів України прав.
63. При цьому, з указаних заявником доводів, констатується, що текст вищевказаних скарг у нього відсутній та йому відомо лише те, що такі скарги подані стосовно імовірних дисциплінарних проступків суддів та можливого порушення судом норм процесуального права.
64. Проте заявник не наводить жодних міркувань стосовно того, як вищезгадані обставини вплинули на неупередженість та об'єктивність суддів, яким він заявив самовідвід, або щодо того, яким чином сам лише факт подання таких скарг та їх суть вказують на існування обставин, які у контексті суб'єктивного та об'єктивного критеріїв і взаємозв'язку зі справою можуть викликати сумнів у неупередженості або об'єктивності суддів.
65. У зв'язку з чим Суд визнає необґрунтованими зазначені вище підстави для відводу суддів.
Щодо аргументів заявника про порушення суддями норм частини одинадцятої статті 40 Кодексу адміністративного судочинства України у зв'язку з нерозглядом заяви про відвід, поданої 26 вересня 2025 року у справі № 380/5886/22.
66. З приводу таких доводів Верховний Суд відзначає, що суддя Коваленко Н.В., яка є головуючою суддею у справі №380/5886/22 у Верховному Суді, на підставі наказу від 26 серпня 2025 року №2852/0/6-25 у період з 26 вересня 2025 року і по 15 жовтня 2025 року включно перебувала у відрядженні, а тому з об'єктивних та поважних причин не могла здійснювати розгляд жодних процесуальних документів у вказаний проміжок часу.
67. Тому не знаходять свого підтвердження доводи заявника про порушення суддями норм частини одинадцятої статті 40 Кодексу адміністративного судочинства України щодо невідкладного розгляду заяви про відвід, оскільки заява про відвід, подана 26 вересня 2025 року у справі № 380/5886/22, була розглянута невідкладно й одразу після виходу судді на роботу з відрядження.
68. У світлі зазначеного, відсутні підстави для прийняття доводів ТОВ «ЛЮКСАР» стосовно існування обставин, які викликають сумнів у неупередженості та об'єктивності суддів, яким заявлений відвід.
69. Підсумовуючи результати розгляду заяви ТОВ «ЛЮКСАР» про відвід, Верховний Суд висновує, що наведені заявником доводи не вказують на наявність обставин, які б викликали обґрунтовані сумніви у неупередженості або об'єктивності суддів Коваленко Н.В., Бучик А.Ю., Стеценка С.Г., а жодні докази, які б містили належні, достатні, допустимі та достовірні дані щодо порушення гарантій неупередженості вказаними суддями як з погляду суб'єктивного, так і з погляду об'єктивного критерію, яким керується ЄСПЛ, - відсутні.
70. Інших обставин, які не вказані у заяві ТОВ «ЛЮКСАР», однак могли б свідчити про наявність підстав для відводу суддів, передбачених пунктом 4 частини першої статті 36 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд не установив.
71. Ураховуючи вищезазначене, Суд визнає заяву ТОВ «ЛЮКСАР» про відвід суддів необґрунтованою, у зв'язку з чим та в порядку частини четвертої статті 40 Кодексу адміністративного судочинства України, порушене заявником питання про відвід суддів підлягає розгляду суддею, який не входить до складу суду, що розглядає справу, і визначений у порядку, встановленому процесуальним законом.
72. Керуючись статтями 36, 39, 40, 236 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд
Визнати заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛЮКСАР» про відвід суддів Коваленко Н.В., Бучик А.Ю., Стеценка С.Г. від участі в розгляді заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛЮКСАР» про перегляд за нововиявленими обставинами постанови Верховного Суду від 01 травня 2025 року, ухваленій у справі № 380/5886/22, необґрунтованою, та передати таку заяву до Секретаріату Касаційного адміністративного суду для визначення судді, який не входить до складу суду, що розглядає цю справу, в порядку, передбаченому Кодексом адміністративного судочинства України, для вирішення питання про відвід.
Ухвала набирає законної сили з моменту підписання суддями й не оскаржується.
Суддя-доповідач Н.В. Коваленко
Судді: А.Ю. Бучик
С.Г. Стеценко