07 жовтня 2025 рокуЛьвівСправа № 461/3153/25 пров. № А/857/22475/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
судді-доповідача: Гінди О.М.,
суддів: Гудима Л.Я., Матковської З.М.,
за участю секретаря судових засідань - Демидюк О.В.,
розглянувши у судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Галицького районного суду м. Львова від 13 травня 2025 року (головуюча суддя: Кротова О.Б., місце ухвалення - м. Львів, повний текст судового рішення складено - 16.05.2025) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту міської мобільності та вуличної інфраструктури Львівської міської ради третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Львівське комунальне підприємство «Львівелектротранс» про скасування постанови, визнання дій протиправними, стягнення матеріальної та моральної шкоди,-
встановив:
ОСОБА_1 , 16.04.2025 звернувся до суду з позовом, в якому, просив:
- визнати незаконною та скасувати постанову серії ЛВ № 00796562 від 11.03.2025 про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за порушення, яке передбачена ч. 3 ст. 122 КУпАП;
- визнати протиправними дії інспектора з паркування управління безпеки та вуличної інфраструктури Департаменту міської мобільності та вуличної інфраструктури Львівської міської ради Паламарчука Андрія Олександровича із евакуації транспортного засобу CHERY AMULET номерний знак НОМЕР_1 на спеціальний майданчик;
- стягнути з Департаменту міської мобільності та вуличної інфраструктури Львівської міської ради кошти, стягнені за безпідставну евакуацію та зберігання авто на спеціальному майданчику згідно квитанції № 20127-1019696-58346 та № 20127-1019696-58001 у розмірі - 4 468 грн 80 коп;
- стягнути з Департаменту міської мобільності та вуличної інфраструктури Львівської міської ради на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 2000 грн 00 коп.
Обґрунтовує позов тим, що вважає постанову про його притягнення до адміністративної відповідальності незаконною та такою, що підлягає скасуванню. Пунктом 15.1 ПДР встановлено, що зупинка і стоянка транспортних засобів на дорозі повинні здійснюватись у спеціально відведених місцях чи на узбіччі. У випадку відсутності спеціально відведених місць чи узбіччя або коли зупинка чи стоянка там неможливі, вони дозволяються біля правого краю проїзної частини (якомога правіше, щоб не перешкоджати іншим учасникам дорожнього руху), що передбачено п.15.2. Згідно п. 15.9 «ґ» ПДР зупинка забороняється на перехрестях та ближче 10 м від краю перехрещуваної проїзної частини за відсутності на них пішохідного переходу, за винятком зупинки для надання переваги в русі та зупинки проти бокового проїзду на Т-подібних перехрестях, де є суцільна лінія розмітки або розділювальна смуга. Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, під час фіксації порушення уповноваженою особою не було проведено необхідних замірів дистанції на те, що належним сертифікованим та стандартизованим засобом вимірювання, а взагалі така відстань не вимірювалася. Таким чином, вважає, що постанова прийнята за відсутності допустимих та належних доказів. Також зазначає, що у відповідності до ПДР (п.1.10) перехрестя - місце перехрещення, прилягання або розгалуження доріг на одному рівні, межею якого є уявні лінії між початком заокруглень країв проїзної частини кожної з доріг. Не вважається перехрестям місце прилягання до дороги виїзду з прилеглої території. Пішохідний перехід - ділянка проїзної частини, острівця безпеки чи розділювальної смуги або інженерна споруда, призначена для руху пішоходів через дорогу. Пішохідні переходи позначаються дорожніми знаками 5.38.1-5.41.2, дорожньою розміткою 1.14.1-1.14.3, пішохідними світлофорами. За відсутності дорожньої розмітки межі пішохідного переходу визначаються відстанню між дорожніми знаками або пішохідними світлофорами, а на перехресті за відсутності пішохідних світлофорів, дорожніх знаків та розмітки - шириною тротуарів чи узбіч. Регульованим вважається пішохідний перехід, рух по якому регулюється світлофором чи регулювальником, нерегульованим - пішохідний перехід, на якому немає регулювальника, світлофори відсутні або вимкнені чи працюють у режимі миготіння жовтого сигналу. Однак, на зазначеному перехресті наявний пішохідний перехід, відтак висновок про порушення вимог п. 15.9 «ґ» ПДР не ґрунтується на дійсних обставинах справи.
Отже, позивач вважає, що у його діях відсутній склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 122 КУпАП, у зв'язку з чим постанова підлягає скасуванню.
Щодо незаконності примусової евакуації позивач зазначив, що він прийшов до місця паркування авто о 15:25 год, але на місці не виявив ні автомобіля, ні згаданої постанови. Він зателефонував о 15:44 год до Національної поліції на № 102 та довідався, що автомобіль евакуйовано на арешт-майданчик на вул. М. Кривоноса,6. Щоб забрати авто з арешт-майданчика йому довелось здійснити такі оплати: 2234,40 грн ЛКП «Львівелектротранс» (за послуги евакуатора); 340 грн ГУК Львів (штраф за порушення ПДР); 288 грн ГУНП у Львівській області (за зберігання авто). Покликаючись на норми КУпАП щодо виключної підстави для доставлення затриманого транспортного засобу для зберігання на спеціальний майданчик, зокрема якщо такий суттєво перешкоджає дорожньому руху, позивач вказав, що відповідач належними та допустимими доказами не довів, що розміщення затриманого транспортного засобу суттєво перешкоджало дорожньому руху чи створювало загрозу безпеці руху. Таким чином, позивач вважає, що при складанні акту про огляд та затримання транспортного засобу, дії інспектора не відповідали вимогам чинного законодавства, зокрема, ст. 265-2 КУпАП.
Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 13 травня 2025 року у задоволенні позову відмовлено.
Із цим рішенням суду першої інстанції не погодився позивач та оскаржив в апеляційному порядку. Вважає його необґрунтованим, таким, що прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому просить скасувати рішення та прийняти нову постанову, якою позовні вимоги задовольнити повністю.
Обґрунтовуючи апеляційні вимоги, посилається на аналогічні підстави викладені в позовній заяві.
Відповідач, 06.10.2025 подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив апеляційну скаргу відхилити.
Позивач у судовому засідання просив апеляційну скаргу задовольнити, однак визнав порушення правил дорожнього руху та заперечив правомірність дій відповідача щодо тимчасового затримання автомобіля на спеціальний майданчик та його зберігання.
Представник відповідача Шпакова Т.М. просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суд першої інстанції без змін.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких мотивів.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що враховуючи наявність в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 122 КУпАП, щодо порушення правил зупинки, а також розміщення його транспортного засобу таким чином, що перешкоджає дорожньому руху, у відповідача - інспектора з паркування управління безпеки та вуличної інфраструктури Департаменту міської мобільності та вуличної інфраструктури Львівської міської ради Паламарчука А.О. були наявні підстави для тимчасового затримання транспортного засобу. Відповідно, інспектор під час складання 07.02.2025 акту огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, який було доставлено для зберігання на спеціальний майданчик, діяв на підставі та у спосіб встановлений чинним законодавством.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що 07.02.2025 о 10:21 год. у м. Львові на перехресті вулиць Замкова-Ужгородська, ОСОБА_1 здійснив зупинку транспортного засобу марки «CHERY AMULET», р.н. НОМЕР_1 , чим порушив п.15.9 (ґ) Правил дорожнього руху та скоїв адміністративне правопорушення, передбачене ч. 3 ст.122 КУпАП.
У зв'язку з наведеним, до ОСОБА_1 застосовано адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 680 грн, вказане підтверджується постановою про накладення адміністративного стягнення ЛВ00796562 від 11.03.2025, складеною начальником відділу - інспектором з паркування відділу контролю та адміністрування у сфері паркування управління безпеки та вуличної інфраструктури Департаменту міської мобільності та вуличної інфраструктури Львівської міської ради Діденком М.А.
Крім цього, інспектор з паркування управління безпеки та вуличної інфраструктури Департаменту міської мобільності та вуличної інфраструктури Львівської міської ради Паламарчук А.О. вважав, що були наявні підстави для тимчасового затримання транспортного засобу, зокрема, на підставі акту огляду та тимчасового затримання транспортного засобу від 07.02.2025, автомобіль позивача було доставлено для зберігання на спеціальний майданчик.
З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити наступне.
Згідно ч. 3 ст. 219 КУпАП, від імені виконавчих комітетів (а у населених пунктах, де не створено виконавчих комітетів, - виконавчих органів, що виконують їх повноваження) сільських, селищних, міських рад розглядати справи про адміністративні правопорушення, передбачені частинами першою, третьою і сьомою статті 122, частинами першою, другою та восьмою статті 152-1 цього Кодексу, і накладати адміністративні стягнення мають право уповноважені виконавчим комітетом (виконавчим органом) сільської, селищної, міської ради посадові особи виконавчих органів сільської, селищної, міської ради - інспектори з паркування.
Відповідно до ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Статтею 251 КУпАП передбачено, що доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Згідно ст. 252 КУпАП, орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Відповідно до ст. 279-1 КУпАП постанова про накладення адміністративного стягнення за правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване в автоматичному режимі, або за порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксоване в режимі фотозйомки (відеозапису), може виноситися без участі особи, яка притягається до адміністративної відповідальності.
Відповідно до примітки ст. 14-2 КУпАП режим фотозйомки (відеозапису) передбачає здійснення уповноваженою посадовою особою фото/відеофіксації обставин порушення правил зупинки, стоянки або паркування транспортних засобів, а саме: дати, часу (моменту), місця розташування транспортного засобу по відношенню до нерухомих об'єктів та/або географічних координат, інших ознак наявності складу адміністративного правопорушення, передбаченого відповідною статтею Особливої частини цього Кодексу. При здійсненні фотозйомки обов'язковою є наявність не менше двох зображень транспортного засобу, отриманих з різних або протилежних ракурсів, а в разі фіксації порушення, що полягає у неоплаті вартості послуг з користування майданчиком для платного паркування в межах населеного пункту, в якому не впроваджена автоматизована система контролю оплати паркування, обов'язковою є наявність додаткового зображення (зображень), що фіксує відсутність документа про оплату послуг з користування майданчиком для платного паркування під лобовим склом транспортного засобу.
Відповідно до п. п. «ґ» п. 15.9 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 № 1306 (далі ПДР України), зупинка забороняється на перехрестях та ближче 10 м від краю перехрещуваної проїзної частини за відсутності на них пішохідного переходу, за винятком зупинки для надання переваги в русі та зупинки проти бокового проїзду на Т-подібних перехрестях, де є суцільна лінія розмітки або розділювальна смуга.
Частиною 3 ст. 122 КУпАП, передбачено, що за ненадання переваги в русі транспортним засобам аварійно-рятувальних служб, швидкої медичної допомоги, пожежної охорони, поліції, що рухаються з увімкненими спеціальними світловими або звуковими сигнальними пристроями, ненадання переваги маршрутним транспортним засобам, у тому числі порушення правил руху і зупинки на смузі для маршрутних транспортних засобів, а так само порушення правил зупинки, стоянки, що створюють перешкоди дорожньому руху або загрозу безпеці руху.
Згідно ч. 1 ст. 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що згідно матеріалів справи, відповідно до положень статті 14-2 КУпАП, інспектором з паркування було здійснено фотофіксацію обставин порушення правил стоянки в режимі фотозйомки, шляхом створення зображень транспортного засобу в момент вчинення правопорушення (а. с. 94-95), які в розумінні ст. 251 КУпАП є належним доказом по цій справі, на яких було зафіксовано.
Так, цими фотоматеріалами підтверджується, факт порушення позивачем п. п. «ґ» п. 15.9 розділу 15 ПДР України, оскільки позивач здійснив зупинку автомобіля марки «CHERY AMULET», р.н. НОМЕР_1 в м. Львові, вул. Замкова-Ужгородська на перехресті.
Факт порушення п. п. «ґ» п. 15.9 Правил дорожнього руху, позивач в суді апеляційної інстанції визнав.
Отже, аналіз фактичних обставин справи, установлених під час її розгляду, у їх взаємному зв'язку та сукупності мотивів, покладених в основу оскаржуваної постанови, дає підстави для висновку про доведеність у спірних правовідносинах належними та допустимими доказами вини позивача у вчиненні адміністративного правопорушення, відповідальність за яке передбачено ч. 3 ст. 122 КУпАП.
Разом з тим, позивач заперечує законність тимчасового затримання транспортного засобу «CHERY AMULET», р.н. НОМЕР_1 на спеціальний майданчик за допомогою спеціального автомобіля.
Так, статтею 265-4 КУпАП визначає порядок тимчасового затримання транспортних засобів інспекторами з паркування.
Тимчасове затримання транспортного засобу інспектором з паркування здійснюється шляхом доставки для зберігання на спеціальний майданчик чи стоянку за допомогою спеціального автомобіля - евакуатора і дозволяється виключно у випадках, встановлених цією статтею. При тимчасовому затриманні транспортного засобу складається акт огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, форма якого затверджується Кабінетом Міністрів України. У разі фіксації обставин тимчасового затримання транспортного засобу в режимі фотозйомки (відеозапису) таке затримання відбувається без присутності понятих (ч. 1 ст. 265-4 КУпАП).
Тимчасове затримання транспортного засобу шляхом доставки для зберігання на спеціальний майданчик чи стоянку здійснюється у разі вчинення порушення, передбаченого частинами третьою та сьомою статті 122 (порушення правил зупинки, стоянки в межах відповідного населеного пункту), частиною першою статті 152-1 цього Кодексу, у випадках, передбачених частиною третьою цієї статті, а так само у разі вчинення порушень, передбачених частинами другою та восьмою статті 152--1 цього Кодексу (ч. 2 ст. 265-4 КУпАП).
Для цілей цього Кодексу розміщення транспортного засобу є таким, що суттєво перешкоджає дорожньому руху або створює загрозу безпеці руху, якщо транспортний засіб:
1) поставлено на проїзній частині у два і більше рядів;
2) розташовано у заборонених Правилами дорожнього руху місцях зупинки або стоянки, а саме:
а) на залізничних переїздах;
б) на трамвайних коліях;
в) на естакадах, мостах, шляхопроводах і під ними, у тунелях;
г) на пішохідних переходах і ближче 10 метрів до них з обох боків, крім випадків зупинки для надання переваги в русі;
ґ) на перехрестях та ближче 10 метрів від краю перехрещуваної проїзної частини за відсутності на ній пішохідного переходу, за винятком зупинки для надання переваги в русі та зупинки проти бокового проїзду на Т-подібних перехрестях, де є суцільна лінія розмітки або розділювальна смуга;
д) на проїзній частині, де відстань між суцільною лінією розмітки чи протилежним краєм проїзної частини і транспортним засобом, що зупинився, менше 3 метрів;
е) ближче 30 метрів від посадкових майданчиків для зупинки маршрутних транспортних засобів, а за їх відсутності - ближче 30 метрів від дорожнього знака такої зупинки з обох боків;
є) ближче 10 метрів від позначеного місця виконання дорожніх робіт і в зоні їх виконання;
ж) у місцях, де буде неможливим зустрічний роз'їзд або об'їзд транспортного засобу, що зупинився;
з) ближче 10 метрів від виїздів з прилеглих територій і безпосередньо в місці виїзду;
и) розташовано на позначених відповідними дорожніми знаками та/або дорожньою розміткою місцях, призначених для паркування транспортних засобів, оснащених електричними двигунами (одним чи декількома);
3) своїм розташуванням робить неможливим рух інших транспортних засобів або створює перешкоду для руху пішоходів, у тому числі осіб з інвалідністю на спеціальних засобах пересування та пішоходів із дитячими колясками;
4) розташовано на виділеній смузі для руху громадського маршрутного транспорту;
5) розташовано на позначеній відповідними дорожніми знаками та/або дорожньою розміткою велодоріжці;
6) перешкоджає руху або роботі снігоприбирального та іншого технологічного комунального транспорту у разі запровадження надзвичайного стану або у разі оголошення окремої місцевості зоною надзвичайної екологічної ситуації;
7) порушує схему паркування транспортних засобів таким чином, що він блокує проїзд по двох або більше смугах руху.
Системний аналіз вказаної правової норм надає суду апеляційної інстанції підстави для висновку, що тимчасове затримання транспортного засобу інспектором з паркування здійснюється шляхом доставки для зберігання на спеціальний майданчик чи стоянку за допомогою спеціального автомобіля - евакуатор дозволяється виключно у випадках встановлених ст. 265-4 КУпАП, за сукупності таких умов, зокрема: розміщення транспортного засобу є таким, що суттєво перешкоджає дорожньому руху або створює загрозу безпеці руху та на перехрестях та ближче 10 метрів від краю перехрещуваної проїзної частини за відсутності на ній пішохідного переходу.
Разом з тим, за встановлених обставин, у контексті наведених вимог законодавства, яким врегульовані спірні правовідносини, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що у спірних правовідносинах сукупності умов для евакуації транспортного засобу немає, оскільки розміщення транспортного засобу «CHERY AMULET», р.н. НОМЕР_1 не було таким, що суттєво перешкоджало дорожньому руху та не створювало загрозу безпеці руху.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що позивачем:
згідно квитанції № 20127-1019696-58346 від 08.02.2025 за послуги евакуації транспортного засобу сплачено 2234,40 грн (а. с. 34);
згідно квитанції № 20127-1019696-58001від 08.02.2025 за послуги зберігання транспортного засобу на спеціальному майданчику сплачено 288 грн (а. с. 34).
Враховуючи вищенаведене, суд апеляційної інстанції вважає, що оскільки були відсутні правові підстави для тимчасового затримання транспортного засобу CHERY AMULET», р.н. НОМЕР_1 , а тому позовні вимоги про визнання протиправними дій інспектора з паркування управління безпеки та вуличної інфраструктури Департаменту міської мобільності та вуличної інфраструктури Львівської міської ради Паламарчука Андрія Олександровича із евакуації транспортного засобу CHERY AMULET номерний знак НОМЕР_1 на спеціальний майданчик та стягнення з Департаменту міської мобільності та вуличної інфраструктури Львівської міської ради коштів сплачених ОСОБА_1 в розмірі 2522 грн 40 коп за евакуацію та зберігання автомобіля CHERY AMULET номерний знак НОМЕР_1 на спеціальному майданчику згідно квитанції № 20127-1019696-58346 та № 20127-1019696-58001, підлягають задоволенню.
Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача внаслідок його неправомірних дій моральної шкоди у сумі 2000 грн, то суд апеляційної інстанції вважає за необхідне вказати наступне.
Частиною першою статті 22 Цивільного кодексу України (надалі також - ЦК України) встановлено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Поняття моральної шкоди наведене у статті 23 ЦК України, в якій зазначено, що моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Згідно зі статтею 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.
Фактичною підставою для застосування такого виду відповідальності є наявність у діях особи складу цивільного правопорушення, елементами якого, з урахуванням особливостей, передбачених статтею 1174 ЦК України, є шкода, протиправна поведінка та причинний зв'язок між шкодою та протиправною поведінкою. Відсутність хоча б одного з таких елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду. Деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за наявності вини заподіювача шкоди. Шкода - це зменшення або знищення майнових чи немайнових благ, що охороняються законом. Протиправною є поведінка, що не відповідає вимогам закону або договору, тягне за собою порушення майнових прав та інтересів іншої особи і спричинила заподіяння збитків. Причинний зв'язок як елемент цивільного правопорушення виражає зв'язок протиправної поведінки та шкоди, що настала, при якому протиправність є причиною, а шкода - наслідком. При цьому, в деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов'язок довести наявність шкоди та її розмір, протиправність поведінки заподіювача шкоди та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяною шкодою.
З урахуванням наведених норм, суд апеляційної інстанції зазначає, що при вирішенні питання відшкодування моральної шкоди, з'ясуванню підлягають фактичні обставини можливого заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, зокрема, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Відповідно до роз'яснень, наданих у постанові Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зав'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Разом з тим, слід надати оцінку тому, чим саме підтверджується факт заподіяння моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, у чому саме полягає вина заподіювача та інші обставини, що мають значення для вирішення спору в цій частині.
Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Загальні підходи до відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади, були сформульовані Верховним Судом у постанові від 10 квітня 2019 року у справі № 464/3789/17.
Суд дійшов висновку, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту (пункт 49).
Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання (пункт 52).
Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб'єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров'я потерпілого (пункт 56).
У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставини справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв'язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам. При цьому, в силу статті 1173 ЦК України шкода відшкодовується незалежно від вини відповідача, а протиправність його дій та рішень презюмується обов'язок доказування їх правомірності покладається на відповідача (частина друга статті 77 КАС України) (пункт 57).
У розвиток цих положень, у постанові від 27.11.2019 у справі № 750/6330/17 Верховний Суд звернув увагу на те, що виходячи із загальних засад доказування, у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органами державної влади та органами місцевого самоврядування, позивач повинен довести, які саме дії (рішення, бездіяльність) спричинили страждання чи приниження, яку саме шкоду вони заподіяли і який її розмір (п. 51). У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставин справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв'язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам (пункт 53).
Відповідно до частини п'ятої статті 242 КАС при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Застосовуючи ці правові висновки в контексті обставин справи, що розглядається, суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що позивач не довів і суд першої інстанції не встановив, що його негативні емоції чи негативні емоції членів його сім'ї досягли рівня страждань або приниження, які є моральною шкодою.
Статтею 9 КАС України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Із зазначеного вбачається, що першочерговим завданням судочинства є захист порушених прав та свобод людини, які визнаються найвищою цінністю. З цією метою сторонам забезпечується рівність та свобода у наданні суду доказів, що підтверджують заявлені ними вимоги.
Поняття доказів наведено у статті 72 КАС України, відповідно до якої доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Відповідно до статей 73, 74 КАС України надані сторонами докази мають відповідати вимогам належності та допустимості, тобто, містити інформацію щодо предмета доказування та бути одержаними в порядку, встановленому законом.
Обов'язок доказування в адміністративному процесі встановлений статтею 77 КАС України, відповідно до якої кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Докази суду надають учасники справи.
Із врахуванням вищезазначених правових норм, колегія суддів зазначає, що у справах про відшкодування моральної шкоди обов'язок доказування її заподіяння покладається на особу, яка заявляє вимогу про відшкодування такої шкоди.
Доказів завдання внаслідок дій відповідача моральної шкоди позивачу у справі немає.
Таким чином, матеріали справи не містять належних та допустимих доказів на підтвердження причинно-наслідкового зв'язку між стверджуваними душевними та психологічними стражданнями і протиправними діями відповідача щодо припинення виплати пенсії. Позивачем не доведено наявності усіх складових елементів для застосування правового механізму відшкодування моральної шкоди, а саме - відсутнє матеріальне підтвердження моральної шкоди, не розкрито її суть в цілому та не доведено її фактичне існування.
Згідно судової практики Європейського суду з прав людини (рішення від 25.10.1993 у справі «Гольм проти Швеції», від 29.11.1996 у справі «Саундерс проти Сполученого Королівства», від 25.07.2001 у справі «Перна проти Італії», від 13.07.2006 у справі «Сілін проти України») визнання порушення прав особи неправомірними діями інших осіб само по собі є достатньою справедливою сатисфакцією за моральну шкоду, спричинену такими діями.
Отже, зважаючи на те, що позивачем не доведено обставини, що підтверджують заподіяння йому душевних страждань, шкоди здоров'ю, чи інших втрат немайнового характеру, з яких суд міг би встановити характер та обсяг моральних страждань, не зазначено з яких міркувань виходив позивач, визначаючи її розмір, та якими доказами це підтверджується, не доведено причинно-наслідковий зв'язок з предметом позову, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що в задоволенні вимоги про стягнення моральної шкоди необхідно відмовити.
З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції відмовляючи у задоволенні позову допустив невідповідність своїх висновків обставинам справи та неправильно застосував норми матеріального права, що відповідно до приписів ст. 317 КАС України є підставою для скасування судового рішення та прийняття постанови про часткове задоволення позову.
Керуючись ст. ст. 268, 271, 272, 286, 313, 315, 317, 321, 322, КАС України, суд -
постановив:
апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Галицького районного суду м. Львова від 13 травня 2025 року у справі № 461/3153/25 скасувати та прийняти нову постанову, якою позовні вимоги задовольнити частково.
Визнати протиправними дії інспектора з паркування управління безпеки та вуличної інфраструктури Департаменту міської мобільності та вуличної інфраструктури Львівської міської ради Паламарчука Андрія Олександровича із евакуації транспортного засобу CHERY AMULET номерний знак НОМЕР_1 на спеціальний майданчик.
Стягнути з Департаменту міської мобільності та вуличної інфраструктури Львівської міської ради кошти сплачені ОСОБА_1 в розмірі 4468 грн 80 коп за евакуацію та зберігання автомобіля CHERY AMULET номерний знак НОМЕР_1 на спеціальному майданчику згідно квитанції № 20127-1019696-58346 та № 20127-1019696-58001.
У задоволені решти позову відмовити.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення та касаційному оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя О. М. Гінда
судді Л. Я. Гудим
З. М. Матковська
Повне судове рішення складено 16.10.25