16 жовтня 2025 року
м. Черкаси
Справа № 694/954/25
Провадження № 22-ц/821/1671/25
Категорія: 304090000
Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючої: Карпенко О.В.
суддів: Василенко Л.І., Новікова О.М.
за участю секретаря: Руденко А.О.
учасники справи:
позивач: Акціонерне товариство « Акцент- Банк»,
представник позивача: адвокат Омельченко Євген Володимирович,
відповідач: ОСОБА_1 ,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу представника Акціонерного товариства «Акцент-Банк» - адвоката Омельченка Євгена Володимировича на заочне рішення Звенигородського районного суду Черкаської області від 01 липня 2025року (ухваленого під головуванням судді Смовж О.Ю. в приміщенні Звенигородського районного суду Черкаської області) у справі за позовом Акціонерного товариства «Акцент-Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-
Короткий зміст позовних вимог
03 квітня 2025 року Акціонерне товариство « Акцент- Банк» ( далі АТ «А-Банк») звернулася до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 16.02.2024, будучи клієнтом Банку, ОСОБА_1 уклав з Банком кредитний договір AВН0СТ55101708093715117, щодо надання кредиту в розмірі 20 000,00 грн. (Кредитний договір складається із Заяви Клієнта та Графіку погашення кредиту).
Відповідно до п. п. 3-5 Заяви клієнта (далі кредитний договір), ліміт цього договору складає 20 000,00 грн на поповнення обігових коштів зі строком повернення до 15.08.2024, терміном на 6 місяців.
Згідно до п. 6 Заяви клієнта, за користування кредитом Позичальник сплачує проценти у розмірі 75,00 % річних.
Відповідач свої зобов'язання щодо своєчасного повернення кредиту належним чином не виконує, внаслідок чого станом на 03.04.2025 виникла заборгованість за даним кредитним Договором в розмірі 27 702,93 грн, яка складається з: 20 000,00 грн - загальний залишок заборгованості за наданим кредитом (тілом кредиту); 4 649,68 грн - загальний залишок заборгованості за процентами, 3 053,25 грн - загальний залишок заборгованості за пенею.
На підставі наведеного, банк просить суд стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за кредитним договором AВН0СТ55101708093715117 від 16.02.2024, яка станом на 03.04.2025, становить 27 702,93 грн та судові витрати.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Заочним рішенням Звенигородського районного суду Черкаської області від 01 липня 2025 року позов - задоволено частково.
Стягнуто із ОСОБА_1 на користь АТ «Акцент-Банк» заборгованість за кредитним договором № AВН0СТ55101708093715117 від 16.02.2024 у розмірі 24 649,68 грн, з яких 20 000,00 грн - загальний залишок заборгованості за наданим кредитом (тілом кредиту); 4 649,68 грн. - загальний залишок заборгованості за процентами.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «Акцент Банк» судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 2 155,41 грн.
В задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що оскільки між сторонами досягнуто згоди щодо усіх істотних умов договору, зокрема тіла кредиту та відсотків за користування ним, а також встановлено порушення відповідачем зобов'язань за кредитним договором, у зв'язку із чим суд дійшов висновку про часткове задоволення позову та стягнення з відповідача на користь банку заборгованості у розмірі 24 649,68 грн.
Відмовляючи в задоволенні позову в частині стягнення пені, суд першої інстанції виходив із того, що за положеннями п. 18 розділу Прикінцеві та Перехідні положення ЦК України, не підлягає до стягнення пеня , яка нарахована у період дії в Україні воєнного стану.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
В апеляційній скарзі, поданій 05 серпня 2025 року, представник АТ «Акцент- Банк» - адвокат Омельченко Є.В., вважаючи оскаржуване рішення суду першої інстанції необгрунтованим, прийнятим із порушенням норм матеріального права, просив суд апеляційної інстанції скасувати заочне рішення Звенигородського районного суду Черкаської області від 01 липня 2025 року в частині відмовлених позовних вимог та ухвалити в цій частині нове рішення, яким задовольнити вимоги банку в повному обсязі.
Апеляційна скарга, зокрема, мотивована тим, що суд послався на п. 18 Прикінцеві та Перехідні положення ЦК України, а саме, у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної ст. 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця неустойки ( штрафу, пені) за таке прострочення.
Зазначає, що норма ЦК України в даному питанні не є спеціальною, а загальною нормою законодавства, тому не підлягає застосуванню, оскільки спеціальною нормою є Закон України «Про споживче кредитування».
Вважає, що неустойка не застосовується до кредитів, що були укладені до 24.01.2024, оскільки Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» набрав чинності 24.12.2023 +30 днів, тобто до 23.01.2024, а з 24.01.2024 - вже заборона відсутня.
Відзив на апеляційну скаргу до Черкаського апеляційного суду не надходив
Фактичні обставини справи
З матеріалів справи вбачається, що 05.12.2023 року ОСОБА_1 приєднався до умов та правил надання банківських послуг в АТ «А-БАНК» з метою отримання банківських послуг та відкриття банківського рахунку підписавши власноруч анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в А-Банку. Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана ним анкета-заява про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг у АТ «А-БАНК» разом з умовами та правилами і тарифами, які викладені на банківському сайті, складає між ним та банком кредитний договір, що підтверджується підписом у заяві.
Також, 05.12.2023 ОСОБА_1 підписав заяву про встановлення кредитного ліміту за карткою/рахунком.
16.02.2024 відповідач шляхом підтвердження простим електронним підписом підписав паспорт споживчого кредиту «Швидка готівка», заяву про надання послуги «Швидка готівка» № AВН0СТ55101708093715117 від 16.02.2024, згідно яких йому було надано кредит у вигляді встановлення кредитного ліміту у розмірі 20 000,00 на рахунок зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 75 % на рік строком 6 місяців.
Також простим електронним підписом ОСОБА_1 підписав таблицю обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит, в якій зазначено загальну вартість кредиту за 6 місяців зі сплатою процентів за користування, 24 608,02 грн.
Згідно копії меморіального ордера № TR.35356719.47901.65455 від 16.02.2024 вбачається, що на рахунок ОСОБА_1 було зараховано кошти за кредитним договором AВН0СТ55101708093715117 від 16.02.2024 у розмірі 20 000,00 грн.
Згідно виписки по кредиту та розрахунку заборгованості вбачається, що ОСОБА_1 має заборгованість за кредитним договором AВН0СТ55101708093715117 від 16.02.2024 станом на 03.04.2025 в розмірі 27 702,93 грн, яка складається з: 20 000,00 грн - загальний залишок заборгованості за наданим кредитом (тілом кредиту); 4 649,68 грн - загальний залишок заборгованості за процентами та 3 053,25 грн - загальний залишок заборгованості за пенею.
Позиція Черкаського апеляційного суду
Згідно зі ст. 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, а відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
Згідно з ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Крім того, практика Європейського суду з прав людини з питань гарантій публічного характеру провадження у судових органах в контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не у кожному випадку (рішення від 08 грудня 1983 року у справі «Axen v. Germany», заява №8273/78, рішення від 25 квітня 2002 року «Varela Assalino contre le Portugal», заява № 64336/01).
Так, у випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. В одній із зазначених справ заявник не надав переконливих доказів на користь того, що для забезпечення справедливого судового розгляду після обміну письмовими заявами необхідно було провести також усні слухання. Зрештою, у певних випадках влада має право брати до уваги міркування ефективності й економії. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи.
Суд апеляційної інстанції створив учасникам процесу належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів та апеляційної скарги, а також надав сторонам строк для подачі відзиву.
Крім того, кожен з учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог поданої апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов до наступних висновків.
Мотиви, з яких виходить Апеляційний суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду першої інстанції оскаржується в частині відмови у задоволення позову про стягнення пені, тому апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення лише в цій частині відповідно до вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України.
Зазначеним вимогам закону в оскаржуваній частині рішення суду першої інстанції відповідає.
Статтею 11 ЦК України встановлено, що договори та інші правочини є однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).
За змістом частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
За частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
За змістом статті 526, частини першої статті 530, статті 610 та частини першої статті 612 ЦК України для належного виконання зобов'язання необхідно дотримувати визначені у договорі строки (терміни), зокрема, щодо сплати процентів, а прострочення виконання зобов'язання є його порушенням.
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).
Одним із видів порушення зобов'язання є прострочення - невиконання зобов'язання в обумовлений сторонами строк.
Встановивши, що між сторонами укладено кредитний договір AВН0СТ55101708093715117 від 16.02.2024, згідно якого ОСОБА_1 було надано кредит у вигляді встановлення кредитного ліміту у розмірі 20 000,00 на рахунок зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 75 % на рік строком 6 місяців, а позичальник зобов'язався повернути кредит у повному обсязі у термін по 15.08.2024, зі сплатою процентів за користування кредитом ( 75% річних), однак відповідач не виконав належним чином зобов'язання щодо погашення заборгованості за кредитним договором AВН0СТ55101708093715117 від 16.02.2024, внаслідок чого утворилась заборгованість, яка відповідачем не спростована, суд дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для стягнення із ОСОБА_1 заборгованості за тілом кредиту у розмірі 20 000,00 грн та заборгованості за процентами у розмірі 4 649,68 грн.
Відмовляючи в задоволенні позову в частині стягнення пені, суд першої інстанції виходив із того, що за положеннями п. 18 розділу Прикінцеві та Перехідні положення ЦК України, не підлягає до стягнення пеня , яка нарахована у період дії в Україні воєнного стану.
В апеляційній скарзі АТ «Акцент Банк» оскаржує рішення суду в частині стягнення пені.
Відповідно до положень статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
За змістом статті 549 ЦК України пеня та штраф є різновидами неустойки як юридичної відповідальності, а не окремими видами штрафних санкцій.
Згідно п. 11 кредитного договору AВН0СТ55101708093715117 від 16.02.2024 сторони визначили, що у випадку порушення клієнтом зобов'язань із погашення заборгованості, клієнт сплачує банку пеню у розмірі 0,07 % від суми простроченої заборгованості по кредиту за кожен день прострочки, при цьому пеня за невиконання зобов'язань щодо повернення кредиту та процентів за ним не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, та не може бути більшою за 15 % суми простроченого платежу.
Згідно наданого банком розрахунку, пеня становить 3 053,25 грн.
Водночас, відповідно до пункту 18 «Прикінцевих та перехідних положень» ЦК України, який доповнений Законом України від 15 березня 2022 року № 2120-IX «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період воєнного стану» та набрав чинності 17 березня 2022 року, у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку із посиланням на п. 18 розділу «Прикінцеві та Перехідні положення»ЦК України, що позичальник ОСОБА_1 звільняється від обов'язку сплати на користь банку пені у розмірі 3 053,25 грн, що передбачена AВН0СТ55101708093715117 від 16.02.2024 , оскільки така пеня підлягає списанню позикодавцем.
Доводи апеляційної скарги, що норма ЦК України в даному питанні не є спеціальною, а загальною нормою законодавства, тому не підлягає застосуванню, оскільки спеціальною нормою є ЗУ «Про споживче кредитування» відхиляються колегією суддів по наступних підставах.
Особа може бути звільнена від цивільного обов'язку або його виконання у випадках, встановлених договором або актами цивільного законодавства (частина перша статті 14 ЦК України).
Критерії правомірності примусу суб'єкта цивільного права до певних дій (бездіяльності) пов'язуються з тим, що відповідні дії (бездіяльність) мають бути обов'язковими для такого суб'єкта (див. постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 320/8618/15-ц (провадження № 61-4393сво18)).
У зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України Верховною Радою України прийнято Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» № 2120-IX від 15 березня 2022 року, яким, зокрема розділ IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування» доповнено пунктом 6-1 такого змісту: «6-1. У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після дня його припинення або скасування у разі прострочення споживачем виконання зобов'язань за договором про споживчий кредит споживач звільняється від відповідальності перед кредитодавцем за таке прострочення. У разі допущення такого прострочення споживач звільняється, зокрема, від обов'язку сплати кредитодавцю неустойки (штрафу, пені) та інших платежів, сплата яких передбачена договором про споживчий кредит за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) споживачем зобов'язань за таким договором. Забороняється збільшення процентної ставки за користування кредитом з причин інших, ніж передбачені частиною четвертою статті 1056-1 Цивільного кодексу України, у разі невиконання зобов'язань за договором про споживчий кредит у період, зазначений у цьому пункті. Норми цього пункту поширюються, у тому числі, на кредити, визначені частиною другою статті 3 цього Закону. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена договором про споживчий кредит, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за таким договором, підлягають списанню кредитодавцем».
Пункт 6-1 розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» виключено на підставі Закону України № 3498-IX від 22 листопада 2023 року, який набрав чинності 24 грудня 2023 року.
Також, згідно із Законом № 2120-IX від 15 березня 2022 року розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено, зокрема, пункт 18 такого змісту: У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
На час розгляду справи в суді положення пункту 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України є чинними.
Відповідно до частини 1 статті 4 ЦК України основу цивільного законодавства України становить Конституція України.
Основним актом цивільного законодавства є Цивільний кодекс України(частина 2 статті 4 ЦК України).
Отже, частина друга статті 4 ЦК України закріплює пріоритет норм цього Кодексу над нормами інших законів. До того ж такий спосіб вирішення колізії норм ЦК України з нормами інших законів - з констатацією пріоритету норм цього Кодексу над нормами інших законів підтримувався як Конституційним Судом України (Рішення від 13 березня 2012 року у справі № 5-рп/2012), так і Верховним Судом України (постанови від 30 жовтня 2013 року у справі № 6-59цс13, від 16 грудня 2015 у справі № 6-2023цс15). Вказане узгоджується і з правовою позицією, висловленою у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 червня 2021 року у справі № 334/3161/17 (пункт 17), від 18 січня 2022 року у справі №910/17048/17 (пункт 78), від 29 червня 2022 року у справі №477/874/19 (пункт 69)).
Також Верховний Суд вже робив висновки щодо застосування пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України до зобов'язань, які виникли на підставі окремих договорів. Зокрема, вказувалося, що на договір про надання поворотної фінансової допомоги (позики) розповсюджується дія пункту 18 Прикінцеві та перехідні положення ЦК України ( постанова Верховного Суду від 06 вересня 2023 року у справі № 910/8349/22); на кредитний договір розповсюджується дія пункту 18 Прикінцеві та перехідні положення ЦК України (постанова Верховного Суду від 18 жовтня 2023 року у справі № 706/68/23 (провадження № 61-8279св23)).
Тлумачення пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України свідчить, що законодавець передбачив особливості у регулюванні наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання) певних грошових зобов'язань. Така особливість проявляється:
(1) в періоді існування особливих правових наслідків. Таким є період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування;
(2) в договорах, на які поширюються специфічні правові наслідки. Такими є договір позики, кредитний договір, і в тому числі договір про споживчий кредит;
(3) у встановленні спеціальних правових наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання). Такі наслідки полягають в тому, що позичальник звільняється від відповідальності, визначеної частиною другою статті 625 ЦК України, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. У разі якщо неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Таким чином, до спірних правовідносин підлягають застосуванню вимоги пункту 18 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України.
Ураховуючи викладене, колегія судів погоджується із висновком суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову в частині стягнення пені, оскільки заявлена до стягнення у судовому порядку пеня в силу вимог пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України підлягає списанню кредитодавцем.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно визначився з правовими нормами, які регулюють спірні правовідносини. Доводи апеляційної скарги про порушення судом норм матеріального права є необґрунтованими.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
У відповідності до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що постановлене у справі рішення є законним та обґрунтованим і підстав для його зміни чи скасування за наведеними у скарзі доводами не вбачає, оскільки її доводи суттєвими не являються, носять суб'єктивний характер і правильності висновків суду не спростовують.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи, що колегія суддів прийшла до висновку про відмову в задоволенні апеляційної скарги представника АТ «Акцент-Банк» - адвоката Омельченка Є.В. на рішення Звенигородського районного суду Черкаської області від 01 липня 2025 року, судові витрати слід залишити за позивачем.
Керуючись ст.ст. 368, 374, 375, 381- 384 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу представника Акціонерного товариства «Акцент-Банк» - адвоката Омельченка Євгена Володимировича - залишити без задоволення.
Заочне рішення Звенигородського районного суду Черкаської області від 01 липня 2025року у справі за позовом Акціонерного товариства «Акцент-Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення, в порядку та за умов, визначених ЦПК України.
Головуюча О.В. Карпенко
Судді О.М. Новіков
Л.І. Василенко