Рівненський апеляційний суд
Іменем України
14 жовтня 2025 року м. Рівне
Справа № 569/8208/24
Провадження № 11-кп/4815/222/25
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Рівненського апеляційного суду в складі:
Суддів - ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3
за участю секретаря судового засідання - ОСОБА_4
прокурора - ОСОБА_5
обвинуваченого - ОСОБА_6
захисника - адвоката ОСОБА_7
потерпілої - ОСОБА_8
розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження № 12024180000000323 від 01.03.2024 року щодо ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця і мешканця АДРЕСА_1 , зареєстрованого в АДРЕСА_2 , громадянина України, одруженого, не судимого, обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, за апеляційною скаргою захисника-адвоката ОСОБА_7 на вирок Рівненського міського суду Рівненської області від 10 вересня 2024 року,-
Вироком Рівненського міського суду Рівненської області від 10 вересня 2024 року ОСОБА_6 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, і призначено покарання із застосуванням ст. 69 КК України - два роки і шість місяців позбавлення волі з позбавленням права керування транспортними засобами на три роки, строк відбуття якого прийнято рахувати з моменту приведення вироку до виконання.
Стягнуто з ОСОБА_6 на користь держави - 14388,32 грн. за проведення судових експертиз у кримінальному провадженні, вирішено питання щодо речових доказів у справі та скасовано арешт на автомобіль BMW 320D реєстраційний номер НОМЕР_1 .
Як визнав доведеним суд, ОСОБА_6 29 лютого 2024 року в темну пору доби, близько 22 год 30 хв, керуючи автомобілем марки «BMW 320 D» реєстраційний номер НОМЕР_1 , рухаючись в межах населеного пункту проїзною частиною вул. Соборна в м. Рівне зі швидкістю, що перевищує встановлену ПДР в населеному пункті, зі сторони вул. Дубенська в напрямку вул. Старицького, порушуючи вимоги підпункту б) пункту 2.3. Правил дорожнього руху України, проявив неуважність до дорожньої обстановки, ігноруючи встановлений пунктом 12.4. Правил дорожнього руху швидкісний режим, допустив наїзд на пішохода ОСОБА_9 , котрий перебігав проїзну частину в межах регульованого пішохідного переходу на заборонений сигнал світлофора зліва направо відносно руху автомобіля, після чого здійснив наїзд на бетонну електроопору.
В результаті ДТП ОСОБА_9 помер на місці пригоди, а пасажир автомобіля - ОСОБА_8 отримала тілесні ушкодження середнього ступеня тяжкості, що спричинило антенатальну загибель плоду.
В апеляційній скарзі захисник-адвокат ОСОБА_10 , не оспорюючи фактичні обставини справи, доведеність вини та правильність кваліфікації дій обвинуваченого ОСОБА_6 , покликається на суворість призначеного покарання і доводить, що судом при ухваленні вироку не було враховано всіх пом'якшуючих обставин.
Доводить, що судом безпідставно не взято до уваги висновок органу пробації, який вказує про можливість виправлення ОСОБА_6 без обмеження або позбавлення волі, що є основною метою покарання, поведінку ОСОБА_6 під час досудового і судового слідства, належне дотримання своїх процесуальних обов'язків.
Просить вирок Рівненського міського суду Рівненської області від 10 вересня 2024 року в частині призначеного покарання змінити і призначити ОСОБА_6 покарання із звільненням від його відбування на підставі ст. 75 КК України з іспитовим строком три роки та позбавленням права керування транспортними засобами на два роки.
Іншими учасниками судового розгляду вирок в апеляційному порядку не оскаржено.
Потерпілий ОСОБА_11 надіслав на адресу апеляційного суду письмову заяву, згідно якої просить розглянути апеляційну скаргу у його відсутності, проти апеляційних вимог сторони захисту не заперечує.
До початку апеляційного розгляду захисник, за погодженням з ОСОБА_6 , вніс зміни до апеляційних вимог, не заперечуючи проти позбавлення права керування ОСОБА_6 на максимальний строк - три роки.
Заслухавши суддю-доповідача, доводи захисника - адвоката ОСОБА_7 та обвинуваченого ОСОБА_6 на підтримання апеляційної скарги з урахуванням внесених змін, думку потерпілої ОСОБА_8 та прокурора, які погоджуються з апеляційною скаргою з урахуванням внесених змін і не заперечують проти її задоволення, перевіривши матеріали кримінального провадження й обговоривши викладене в апеляційній скарзі, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга з урахуванням внесених змін підлягає задоволенню.
Винність ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення за обставин, вказаних у вироку, підтверджена сукупністю зібраних у кримінальному провадженні й досліджених судом доказів, яким дана правильна юридична оцінка, що не оспорюється ніким з учасників апеляційного розгляду.
За змістом ст. ст. 50, 65 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, а також запобігання вчиненню нових злочинів, як засудженим, так і іншими особами. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.
Правову позицію щодо дотримання справедливості Конституційний Суд України висловив у рішеннях від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 та від 2 листопада 2004 року № 15-рп/2004 у справах про призначення судом більш м'якого покарання.
Так, у рішенні № 15-рп/2004 Конституційний Суд України зазначив: “Окремим виявом справедливості є питання відповідності покарання вчиненому злочину; категорія справедливості передбачає, що покарання за злочин повинно бути домірним злочину.
Справедливе застосування норм права - є передусім недискримінаційний підхід, неупередженість. Це означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного. Адекватність покарання ступеню тяжкості злочину випливає з принципу правової держави, із суті конституційних прав та свобод людини і громадянина, зокрема, права на свободу, які не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України».
Термін “явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру.
Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність, між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті, видом і розміром покарання, та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема, і ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.
Судами при обранні покарання повинні враховуватися, як загальні засади призначення покарання, відповідно до положень ст. 65 КК України, так і роз'яснення, що містяться в п. 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24.10.2003 року (з послідуючими змінами) «Про практику призначення судами кримінального покарання», згідно яких, судам, з урахуванням ступеня тяжкості злочину, даних про особу ( поведінку до вчинення злочину, як у побуті, так і за місцем роботи чи навчання, його минуле (зокрема, наявність не знятих чи не погашених судимостей, адміністративних стягнень), склад сім'ї (наявність на утриманні дітей та осіб похилого віку), матеріальний стан, тощо, належить обговорювати питання про призначення більш суворого покарання особам, які вчинили злочини на грунті пияцтва та наркоманії, за наявності рецидиву злочину та у складі організованих груп, і менш суворого покарання особам, які вперше вчинили злочин, щиро розкаялися у вчиненому та активно сприяли розкриттю злочину, тощо.
Висновки з усіх питань, пов'язаних із призначенням покарання, необхідно належним чином мотивувати у вироку.
Згідно ст. 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.
Відповідно до пункту 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 23.12.2005 №14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» при призначенні покарання за відповідною частиною ст. 286 КК України суди мають враховувати не тільки наслідки, що настали, але й характер та мотиви допущених особою порушень правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту, її ставлення до цих порушень та поведінку після вчинення злочину, вину інших причетних до нього осіб, а також обставини, які пом'якшують та обтяжують покарання, та особу винного.
Згідно постанови Верховного Суду від 29.05.2018 року, злочин, передбачений ч. 2 ст. 286 КК України, належить до категорії двооб'єктивних злочинів, які одночасно посягають на приватні та публічні інтереси, однак, урахування думки потерпілого при призначенні покарання винуватому є обов'язковим.
Як вбачається з вироку, при обранні покарання ОСОБА_6 суд врахував ступінь тяжкості скоєного ним кримінального правопорушення, віднесеного законом до тяжкого злочину, вчиненого з необережності, його наслідки, особу обвинуваченого, який вперше притягується до кримінальної відповідальності, на обліку в лікарів нарколога та психіатра не перебуває, добровільне відшкодування завданої шкоди, щире розкаяння у вчиненому, активне сприяння в розкриттю злочину, відсутність обставин, що обтяжують покарання, ставлення ОСОБА_6 до вчиненого злочину та його наслідків, і призначив обвинуваченому із застосуванням положень ст. 69 КК України покарання у виді позбавлення волі з позбавленням права керування транспортними засобами, зазначивши, що саме таке покарання буде необхідним для виправлення винуватця ДТП.
Між тим, при апеляційному розгляді встановлено, що ОСОБА_6 позитивно характеризується, дане кримінальне правопорушення скоїв з необережності, будучи в тверезому стані, з місця події не зникав, з моменту скоєння ДТП вчиняв реальні дії щодо відшкодування потерпілим заподіяної шкоди, одна з яких є його дружиною, займається суспільно-корисною працею, і потерпілі просили не позбавляти його волі, що не знайшло заперечень з боку сторони обвинувачення.
За висновком органу пробації, ризик вчинення обвинуваченим повторного кримінального правопорушення оцінюється, як середній, і виправлення ОСОБА_6 можливе без ізоляції від суспільства.
Також встановлено, що з моменту вчинення кримінального правопорушення і по даний час ( протягом майже двох років), ОСОБА_6 жодних адміністративних чи кримінальних правопорушень не вчиняв, що не заперечується стороною обвинувачення, доказів його неправомірної поведінки чи негативних характеристик учасниками провадження не надано, він не являється суспільно-небезпечною особою, має стійкі соціальні зв'язки і продовжує займатися суспільно-корисною працею.
В апеляційній інстанції потерпіла ОСОБА_8 підтвердила, що, як в суді першої інстанції не заперечувала, так і не заперечує на даний час проти застосування до ОСОБА_6 , з яким перебуває в шлюбі, положень ст. 75 КК України, і вважає, що суд першої не в повній мірі дав оцінку вищезазначеним фактам.
Потерпіла зазначила, що ОСОБА_6 повністю підтримує її після ДТП, щиро шкодує про вчинене і глибоко розкаюється, оскільки внаслідок кримінального правопорушення втрачено їхню ненароджену дитину.
Згідно тверджень потерпілого ОСОБА_11 , йому в повному об'ємі відшкодовано заподіяну шкоду, у зв'язку з чим він не має жодних претензій до ОСОБА_6 , і в письмовій заяві, адресованій апеляційному суду, не заперечує проти застосування щодо ОСОБА_6 положень ст. 75 КК України.
Наявність факту добровільного відшкодування обвинуваченим завданої ним шкоди потерпілій стороні є важливою обставиною, що вказує на критичне ставлення обвинуваченого до вчиненого ним діяння та бажання відшкодувати шкоду усіма можливими методами, що не заборонені законом.
Відповідно до вимог ст. 75 КК України, якщо суд при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Таке звільнення можливе лише тоді, коли суд дійде висновку про виправлення засудженого без відбування покарання за наявності цілого комплексу обставин, що пом'якшують покарання.
Враховуючи, що ОСОБА_6 , який вперше притягується до кримінальної відповідальності, скоїв ДТП з необережності, в тверезому стані, позитивно характеризується, займається суспільно-корисною працею, вчинив реальні дії щодо відшкодування заподіяної шкоди потерпілій стороні, про що свідчать належні докази, наявні в матеріалах кримінального провадження, беручи до уваги його поведінку після скоєння ДТП - належне дотримання впродовж всього досудового, судового слідства та по даний час своїх процесуальних обов'язків, обставини, що пом'якшують покарання - щире каяття й активне сприяння у розкритті кримінального правопорушення, відсутність обставин, що обтяжують покарання, позицію потерпілих, які просять застосувати до обвинуваченого ОСОБА_6 положення ст. 75 КК України, колегія суддів вважає за можливе звільнити ОСОБА_6 від відбування покарання з випробуванням - іспитовим строком в три роки, та покладенням обов'язків, передбачених ч. 1 ст. 76 КК України, в умовах здійснення за ним контролю органом пробації.
Поряд з цим, на думку колегії суддів, обвинуваченому правомірно призначено додаткове покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами на максимальний строк, з чим погоджується апелянт, сам обвинувачений, потерпіла та прокурор.
Керуючись ст.ст. 404-405, 407, 409, 419 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 з урахуванням внесених змін - задовольнити.
Вирок Рівненського міського суду Рівненської області від 10 вересня 2024 року щодо ОСОБА_6 в частині призначеного покарання змінити.
На підставі ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_6 від призначеного основного покарання з випробуванням - іспитовим строком в три роки.
Відповідно до ч. 1 ст. 76 КК України покласти на ОСОБА_6 обов'язки: періодично з'являтися на виклики до органу з питань пробації та повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.
В решті вирок суду залишити без змін.
Ухвала може бути оскаржена в касаційному порядку до Касаційного кримінального суду Верховного Суду протягом трьох місяців з моменту оголошення ухвали.
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3